Настільний теніс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Історія виникнення і розвитку

Зміст гри, найважливіші правила

Техніка гри

Тактика гри

Рекорди

Список використаної літератури

Вступ

Настільним тенісом захоплюються люди різного віку. Ця спортивна гра дає значне фізичне навантаження на організм. Тенісист постійно перебуває у русі. Він виконує багато ривків, наносить найрізноманітніші удари по м'ячу, веде напружену психологічну боротьбу з суперником.

Правила гри в настільний теніс досить прості, тому ця гра доступна для усіх бажаючих. Кожний гравець отримує навантаження відповідно до своїх фізичної підготовки.

Заняття настільним тенісом поліпшують фізичну підготовленість людей, сприяють їх гармонійному розвитку. Крім того, вони виховують такі якості характеру, як зібраність, рішучість, наполегливість та ін. але найбільшу користь такі заняття принесуть у тому випадку, якщо вони будуть проводитися планомірно і організовано, з оптимальними фізичними навантаженнями, з урахуванням особливості техніки і тактики гри, основ методики навчання.

Історія виникнення і розвитку

Відомості про виникнення і розвиток настільного тенісу дуже суперечливі. Деякі спеціалісти вважають, що він зародився в Японії й Китаї. За іншими даними, батьківщиною цієї гри вважають Європу. В XVI ст. в Англії і Франції виникла гра з маленьким м'ячем без точних правил. М'яч, який використовували в грі, був з перами. Пізніше з'явився гумовий м'яч. Могутнім поштовхом для розвитку гри послужив винахід Джеймсом Гібсом у 1894 р. легкого, еластичного й пружного целулоїдного м'яча. Поступово змінюється форма ракетки. З'являються фанерні ракетки з укороченою ручкою, які визначають нову хватку ракетки. Почали застосовувати нові матеріали для наклеювання на ігрову поверхню ракетки: пергамент, шкіру, велюр, а пізніше й різні види гуми.

Спортивною грою настільний теніс був визнаний у 1900 р. в Англії. Тоді були затверджені перші правила. Швидке поширення і розвиток цієї гри обумовлюють необхідність створення міжнародної організації та єдиних правил. У січні 1926 р. в Берліні було створено Міжнародну федерацію настільного тенісу -- ІТТФ. Перший чемпіонат світу і конгрес ІТТФ відбулися в грудні 1927 р. З цього часу першість світу проводилася щорічно (за винятком 1940--1946 рр.). З 1957 р. першість світу проводиться один раз у два роки. В проміжках між першостями світу проводяться чемпіонати континентів.

З появою ракеток з губчатим покриттям (1930 р.) гра стала значно цікавішою і динамічнішою, оскільки щільне зчеплення ракетки з м'ячем давало змогу посилити й урізноманітнити його обертання. У 1936 р. конгрес ІТТФ прийняв рішення дати грі назву «настільний теніс». Тривалість зустрічі було скорочено спочатку до однієї години, а далі до 20 хв. Головні зміни торкнулися висоти сітки, вона становила 15,25 см. Ці зміни дали значну перевагу гравцям атакуючого стилю.

У Росії настільний теніс відомий з 90-х років минулого століття. Ним займалися поодинокі любителі в приватних гральних домах Москви, Петербурга й Одеси, причому гра носила переважно розважальний характер. У цей час в Росії ще не було єдиних правил гри.

Масове поширення настільного тенісу в нашій країні припадає на 1926--1930 рр. Але одноманітна і примітивна техніка гри поступово призвела до того, що інтерес до неї згас, припинився випуск інвентаря, і в 1932 р. настільний теніс перестав існувати як вид спорту.

Відродження настільного тенісу почалося лише в післявоєнні роки. На Україні ініціаторами відродження гри в настільний теніс були окремі гравці, які мали за плечима багаторічний практичний досвід (3. Розенберг і О. Пастернак -- в Одесі; Ф. Глаз, В. Туранов, С. Талиський, О. Сирота -- у Києві; Ю. Ревіс і А. Рисе -- у Харкові, Р. Ґазда -- у Львові та інші).

Вони стали популяризувати гру в настільний теніс, залучаючи до занять цим видом спорту молодь та старше покоління. Відсутність інвентаря, зокрема губчатої гуми для ракеток та целулоїдних м'ячів, загальмувала масове поширення настільного тенісу у перші післявоєнні роки.

Перші офіційні змагання в нашій країні були проведені 1946 р. Настільний теніс стає популярною грою в Литві, Латвії, Естонії, Молдавії. У 1950 р. створюється Всесоюзна секція тенісу при Спорткомітеті СРСР, а в 1951 р. у Вільнюсі відбувся перший чемпіонат СРСР.

У 1950 р. були організовані перші республіканські змагання найсильніших гравців України, переможцем яких став Є. Шицер (Львів), а з 1951 р. розіграш першості УРСР проводиться регулярно.

У 1954 р. радянські спортсмени стали членами Міжнародної федерації настільного тенісу і відтоді беруть участь в усіх чемпіонатах Європи і світу. У 1952 р. японські майстри застосували новий вид покриття ракетки, а в. 1961 р.-- новий удар «топспін», який отримав назву «чортівський м'яч із Токіо» (винятково верхнє обертання і надзвичайно прискорений відскок м'яча від стола). Все це заставило спеціалістів настільного тенісу задуматися над питаннями цілеспрямованого навчання і тренування у цьому виді спорту. В країні створюються спеціалізовані школи, розробляється нова методика навчання і тренування, яка дозволяла б готувати тенісистів для гри у швидкому темпі. Перших значних успіхів досягнули наші юні тенісисти в 1959 р., коли успішно дебютували на європейських змаганнях в Констанці (Румунія).

У 1969 р. жіноча команда нашої країни виборола перше місце на чемпіонаті світу. На першості Європи 1970 р. радянські спортсменки також виступали успішно, а 3. Руд-нова стала чемпіонкою. Міжнародні змагання показали, що радянські тенісисти володіють значними технічними і фізичними можливостями, створюють швидкісний, активний, атакуючий стиль гри.

Популярність настільного тенісу серед членів колективів фізичної культури на багатьох підприємствах, в установах і навчальних закладах зростає, однак цей вид спорту ще не набув справжньої масовості.

Зміст гри, найважливіші правила

Для занять необхідні: стіл, сітка, м'яч, ракетки.

По правилах змагань стіл повинен бути прямокутним завдовжки 274 см, шириною 152,5 см, заввишки 76 см (розмір прийшов з Англії). Ігрова поверхня столу повинна бути строго горизонтальною, гладкою, рівною, темного, бажано зеленого кольору. На поверхню столу наносять лінії білого кольору по краях і середню лінію для парної гри паралельно бічним лініям. Головний критерій якості столу - рівномірний відскік м'яча. Перевіряють це таким чином: м'яч, упущений з висоти 30, 5 см (1 фут) повинні відскочити на висоту не менше 23 см.

Над столом натягається сітка завдовжки 183 см. Висота її по всій ширині столу 15, 25 см. Сітка плетена, з квадратними клітками. Нижній край повинен впритул прилягати до поверхні столу.

Зустріч складається з трьох або п'яти партій.

За жеребом один з гравців подає м'яч з відкритої долоні, чотири пальці якої стулені, а великий відведений вбік. Гравець підкидає м'яч і вдаряє по ньому ракеткою. Після подачі м'яч повинен відскочити од стола на стороні того, хто подає, перелетіти через сітку, не зачепивши її, і торкнутися стола на стороні суперника.

При подачі гравець повинен стояти на місці так, щоб ні його рука, ні ракетка не були занесені над столом, а ноги не зрушили з місця. Виконувати подачу з ходу не дозволяється. Під час подачі не можна висовувати ракетку за межі бокової лінії, яка є продовженням краю стола, а також ударяти по м'ячу долонею руки, що гримає ракетку.

Подача повторюється, якщо суперник підніме руку, що є сигналом про неготовність. Якщо м'яч при подачі зачепить сітку або стояк до падіння на ігрову поверхню стола суперника, гра припиняється навіть тоді, коли гравець прийняв його на ракетку.

Гравець виграє в тому разі, коли його суперник невірно подав м'яч, торкнувся м'яча під час розиграшу ракеткою, кистю або іншою частиною тіла до гого, як м'яч впаде на стіл. Гравець виграє очко і в тому разі, якщо його суперник, відбиваючи м'яч, торкнеться його двічі, або, зловивши м'яч на ракетку, кине його.

Не можна під час розиграшу м'яча торкатися сітки або стола на стороні суперника.

М'яч можна відбивати ракеткою або долонею руки. Якщо, відбиваючи м'яч, гравець випустить ракетку, він втрачає очко.

Рахунок. Кожна помилка гравця приносить очко його суперникові. Партію виграє той, хто першим набере 21 очко, за умови, що у суперника буде не більше ніж 19 очок. Якщо наприкінці партії у обох гравців буде по 20 і більше очок, виграш присуджується тому, хто раніше набере на 2 очка більше, ніж його суперник, наприклад: 22: 20, 24: 22 тощо. У цьому разі подача переходить від одного гравця до іншого після кожного розіграного очка.

Гравець має право подавати п'ять разів підряд; зміну роблять за такого рахунку -- З: 2, 5: 5, 9: 6, 11: 4 і т. д., тобто коли суму двох цифр можна поділити на п'ять.

Зміна сторін проводиться після закінчення кожної партії та за рахунку 10 у вирішальній партії. Зустріч складається з трьох або п'яти партій, у змаганнях дитячих груп (до 12 років) --лише з трьох партій.

Протягом одного дня можна провести таку кількість зустрічей: а) жінки і чоловіки -- не більше дев'яти партій; б) юнаки -- шість партій.

Парна гра. Пара, що починає партію, вирішує, хто з партнерів подаватиме першим, а пара, що приймає,-- хто прийматиме першим. Подачу виконують так, щоб м'яч торкнувся спочатку правої половини стола того, хто подає, а потім, пройшовши над сіткою,-- правої половини стола того, хто приймає.

Той, хто подає, здійснює подачу, той, хто приймає, відбиває м'яч. Далі відбиває партнер того, хто подає, після нього -- партнер того, хто приймає. І нарешті--той, хто подає. Потім кожен з гравців по черзі відбиває м'яч. М'яч, відбитий поза чергою, вважається програним.

За рахунку 20: 20, 21: 21, 22: 22 і далі подача переходить від суперника до суперника після розіграшу кожного очка. Відповідно відбувається зміна місць тих, що приймають. Під час зміни сторін у вирішальній партії, коли одна з пар набере 10 очок, гравці, що подавали першими, можуть за своїм вибором змінити розміщення або запропонувати це суперникам.

Дуже важливо підібрати ракетку, адже вона повинна стати зручним продовженням руки. Тому при виборі враховують свої індивідуальні особливості - довжину руки, силу м'язів, розмір кисті і стиль гри.

Відповідно до цього ракетку вибирають по вазі, товщині і формі ручки, силі відскоку і розміру ігрової поверхні.

Фанера, з якої роблять ракетки, може бути з 3-9 шарів різних порід дерева. Від того, як ці шари чергуються, залежить швидкість відскоку, зручність управління польотом м'яча.

Для поліпшення пружності підстави (дерев'яної основи) ракетки і прискорення відскоку м'яча іноді застосовують замість 1-2 шарів графітові прошарки.

Велике значення має матеріал, яким обклеєна ігрова поверхня підстави ракетки. У історії гри відомі ракетки всіляких форм: круглі, овальні, прямокутні; виготовлені з різних матеріалів: дерева, фанери, шкіри. Ігрову поверхню обклеювали в різні часи пергаментом, наждачним папером, велюром, мікропористою губкою, шкірою, каучуковою гумою. Гумові прокладки популярні і сьогодні. Накладки можуть бути одношаровими (коли гума наклеєна на ракетку пупиришками назовні).

Особливе визнання у тенісистів отримала ракетка “сендвіч” (що означає “бутерброд”) з двуслойнимі накладками: верхньою з гуми, нижньою, - з пористої губки. Верхній шар може бути наклеєний пупиришкамі назовні (“прямий сендвіч”) або всередину - “оборотний сендвіч”. Така ракетка використовується гравцями високого класу, у провідних тенісистів. Ігрова поверхня тверда, за рахунок цього високий коефіцієнт тертя. Завдяки цьому добиваються могутнього обертання і високої швидкості польоту м'яча.

Правильний підбір накладок дозволяє збагатити техніку і тактику гри.

Ракетка може бути будь-якої форми, розміру і ваги. Виготовляється з цілого шматка фанери. Найбільш ходові розміри ракетки: довжина 26-30 см, ширина 15-17 см, вага 160-200 гр. Ігрова частина називається дзеркалом. По правилах змагань накладки на ракетці повинні бути різного кольору. За ракеткою потрібно доглядати, берегти від механічних пошкоджень, сонячних променів. Зберігати в чохлі, час від часу протирати накладку ватяним тампоном, змоченим у воді.

М'яч важить всього 2, 5 грама, виготовляється з матового целулоїду білого кольору або особливого сорту пластмаси.

Для любителів випускають різноколірні кулі, навіть в клітинку. Але для спортивної гри потрібний білий м'яч. Шов повинен бути гладким і проходити посередині м'яча. Якщо в м'ячі утворилася вм'ятина, її можна усунути таким чином: опустити м'яч в гарячу воду (повітря, що розширилося, усередині випрямить пом'яту половину м'яча) або потримати м'яч пом'ятою частиною над вогнем засвіченого сірника. Тріснутий м'яч теж можна полагодити. Для цього можна розчинити в нітроклеї шматочок від старого м'яча і цим розчином замазати тріщину. Коли розчин затвердіє, місце склеювання акуратно зачистити дрібним наждачним папером.

Головна вимога до одягу гравців - щоб вона була зручною, не сковувала рухів і добре вбирала вологу. Для ніг потрібне легке взуття на гумовій підошві, що дозволяє гальмувати при різких швидких переміщеннях.

Техніка гри.

У техніці настільного тенісу існує два основні напрями гри - азіатське і європейське. Назва походить від способів тримання ракетки або хватки.

Європейська хватка - горизонтальна, при ній ручку ракетки обхвачують трьома пальцями - середнім, безіменним і мізинцем; вказівний витягнутий уздовж краю ракетки, а великий розташований на іншій стороні. Ця хватка зручна тим, що дозволяє грати однаково ефективно обома сторонами ракетки. Часто називають “хваткою ножа”. При вертикальній хватці великий і вказівний пальці обхвачують ручку так, як зазвичай тримають авторучку, тому часто її називають ”хваткою пера“. Останні 3 пальці маються в своєму розпорядженні на тильній стороні ракетки віялом або накладаються один на іншій.

Цей спосіб дає високу рухливість кисті, що дозволяє виконувати складні, сильно кручені подачі. Але м'ячі зручно відбивати лише однією стороною ракетки. У європейському і в наший країні хватка пером непопулярна.

Сила і точність ударів залежать від того, якою частиною ракетки буде виконаний удар.

Всі удари, використовувані в грі, можна розділити умовно на 2 групи:

- основні удари

- додаткові удари.

До основних технічних прийомів відносять перш за все: зрізання зліва, зрізання справа, накат зліва, накат справа.

Сучасна техніка гри немислима без складних і різноманітних обертань м'яча, що додаються ракеткою. Обертання істотно міняє траєкторію польоту м'яча. У польоті він може обертатися в різних геометричних площинах. М'яч, який пробивним ударом закрутили вгору, отримує поступальне верхнє обертання. Про м'яч, що летить таким чином, говорять: “кручений”. Він летить по більш опуклій траєкторії і падає на стіл під значно великим кутом, чим що летить плоско, а відскакує від столу під меншим кутом, але вище, ніж після інших ударів.

Траєкторія польоту м'яча різаного (який має нижнє обертання) пологіша, кут приземлення звичайний менше кута приземлення крученого і плоского м'яча. Проте відскакує різаний м'яч під великим кутом, чим приземляється. Після відскоку різаний м'яч може зберегти колишнє обертання або перетворитися на кручений.

Знання і розуміння цих секретів допомагає правильно і красиво відбивати м'яч.

а) Найлегший для освоєння удар - зрізання зліва. Це удар, при якому м'ячу додається нижнє обертання. Такий м'яч називають різаним, тому удар і отримав назву зрізання. Рух, який виконується при цьому ударі, схоже на аналогічний рух, коли що-небудь зрізаємо. Само рух виконується так (що справа, що зліва), немов ребром головки зрізають крупну головку квітки, що стоїть на довгому стеблі і стараються так, щоб на ракетці залишився тільки один бутон, без стебла.

Цим прийомом відображають м'яч, що летить без обертання або має нижнє обертання.

Зрізання зліва виконують з такої стійки: тулуб потрібно розвернути впівоберта вліво і небагато нахилити вперед. Ноги зігнуті і розставлені на ширину плечей, права попереду. Руки зігнуті в ліктях і знаходяться перед грудьми. При замаху руку з ракеткою зігнути і підняти до лівого плеча, а, випрямляючи, опустити вперед-вниз. Траєкторія руху ракетки повинна бути дугоподібною, а не прямолінійною. На початку руху “ніс” ракетки піднятий до плеча, а в кінці направлений туди, куди посилається м'яч - в лівий кут, середину або правий кут столу.

Декілька рад щоб уникнути характерних помилок:

- при замаху не піднімати руку вище і далі плеча;

- рух виконувати плавно, але з прискоренням;

- по м'ячу ударяти у вищій точці відскоку перед собою, не пропускати його назад, за себе;

- руку після удару не зупиняти, а випрямити до кінця;

- після закінчення руху не відводити руку далеко управо, вона повинна йти вперед і вниз до сітки.

Тренуватися можна у рівної стінки, урізноманітнивши завдання: відбивати в мішень, в 2-3 мішені, розташованої поряд, підходячи ближче і віддаляючись від стіни, відпрацьовуючи силу удару. Тренуватися без партнера можна і на столі, придвинувши його до стіни, або поставивши щит у протилежного кінця столу.

Зріз справа виконують із стійки для ударів справа. При цьому тулуб розгорнений впівоберта управо і трохи нахилено вперед. При замаху руку з ракеткою, згинаючи, піднімають вгору до рівня плеча, а, випрямляючи, опускають вперед-вниз. Активніша робота кисті у момент удару додасть м'ячу велику швидкість обертання. Потрібно навчитися не виставляти при замаху лікоть вперед, це допомагає правильно вибрати кут нахилу ракетки.

Це вже складніший технічний прийом, оскільки рух руки дещо неприродній.

б) Накат відноситься до атакуючих, нападаючих ударів. Це один з основних техніч. прийомів, за допомогою якого ведеться розіграш очка. Ним можна перекидати м'яч на іншу сторону столу, відбивати зрізання і накати супротивника, приймати подачі і контратакувати (в цьому випадку прийом називатиметься контрнакатом).

Рух при виконанні накату своєрідний: неначе м'яч пропрасовує ракеткою від низу до верху, обкатується.

Цим прийомом зручно виконувати атакуючі удари в ближній зоні і по коротких м'ячах.

Накат зліва виконують з лівобічної стійки: при замаху ракетку опускають трохи вниз, до лівого боку. Удар проводиться рухом руки з ракеткою вгору-вперед. ”Ніс” ракетки на початку руху дивиться вниз, а в кінці удару - вверх-в сторону. Потрібно пам'ятати, що:

- рух починають з кисті, “включають” передпліччя, а потім плече. Лікоть повинен залишитися на місці, рух виконують “навколо ліктя”;

- закінчуючи рух, ігрова поверхня ракетки повинна бути паралельна столу;

- щоб збільшити поступальну швидкість, потрібно перенести вагу тіла з лівої ноги на праву.

Накат справа також один з основних атакуючих ударів, яким можна виграти очки. Виконують з правосторонньої стійки. При замаху рука відводиться до правого стегна. Рух йде знизу вгору-вперед і закінчується як би у голови. У цьому ударі активніше працює кисть і плече. Потрібно пам'ятати, що:

- для того, щоб рух не був скутим, повинна бути відстань 5-8 см;

- при замаху “ніс” ракетки опущений, а сама ракетка знаходиться на рівні ігрової поверхні столу або трохи нижче;

- не піднімати лікоть вгору, при закінченні руху ракетка повинна бути вище за лікоть;

- для посилення удару вага тіла переноситься з правою на ліву ногу.

в) Подача - головний технічний прийом, з якого починається гра на рахунок. Основне завдання цього прийому - введення м'яча в гру. За партію приймати і подавати доводиться в середньому 25-30 разів. Тому без хорошої подачі не може бути хорошої гри на рахунок. Подача - це єдиний удар, який не залежить від дій суперника. Останнім часом подача стала важливим атакуючим прийомом, що дозволяє виграти очко. Прагнучи збити з пантелику суперника, при виконанні подачі гравці роблять додаткові обманні рухи.

Техніка виконання подачі ділиться на 2 частини: підкидання м'яча і сам удар.

Існують деякі правила подачі м'яча: м'яч підкидають з відкритої долоні, при цьому великий палець відставлений убік, а останні втягнуті і щільно зімкнуті. Руку тримають перед собою або збоку від себе. Обов'язково потрібно простежити за тим, щоб рука з м'ячем не виявилася нижчою за рівень столу, не перетнула продовження задньої лінії столу і не знаходилася над столом - в цих випадках подача не вважатиметься правильною.

М'яч підкидають на будь-яку висоту не нижче 16 см від рівня столу.

Найголовніше при подачі - момент взаємодії ракетки з м'ячем. Існує безліч подач, які розрізняються за формою руху руки з ракеткою:

- прямим ударом;

- “маятник”;

- “віяло”;

- “човник”;

За траєкторією і довжиною пльоту мяча, напряму обертання:

- верхня;

- нижня

- нижньо-бокова і т. п.

Подачі прямим ударом виконуються справа і зліва рухами, аналогічними прийомам зрізка і накату.

г) Топ-спін. Кінцева мета більшості ударів - це виграш очка. Якщо не рахувати обманних прийомів, тенісисти виграти очко прагнуть за рахунок сили удару по м'ячу. Але чим сильніше удар, тим вірогідніше промах. Тому, з одного боку, удар повинен бути якомога сильнішим, а з іншої - не втратити точності. Ось тут і допомагає обертання м'яча. Само по собі воно не міняє сили удару, а лише збільшує точність попадання. Збільшення швидкості верхнього обертання дозволяє грати точно і виконувати сильні удари. Такою властивістю володіє топ-спін - наймогутніший і ефективніший удар в сучасному настільному тенісі.

Топ-спін (top-spin) в перекладі з англ. означає верхнє (вище) обертання. Вперше цей прийом показали японські спортсмени на чемпіонаті світу в 1961г. Це дуже складний технічний прийом. Його важко виконати, ще важче відповісти на нього. М'яч, що отримав надсильне вище обертання, має опуклу траєкторію польоту, летить уповільненіше, зате при взаємодії із столом і ракеткою має швидкий і несподіваний відскік. Цей прийом часто використовують спершу або завершення атаки.

Розрізняють швидкий топ-спін, що зависає, бічний, помилковий (або обманний), коли гравець тільки вдає, що виконує топ-спин. Техніка виконання топ-спина справа аналогічна техніці накату справа. Але його відрізняє великий замах, рух руки майже повністю направлений вгору. А для того, щоб м'яч більше обертався, удар по ньому потрібно виконувати по дотичній, ракетка повинна як би слизнути по ньому з максимальним прискоренням, а не бити. А для того, щоб м'яч летів не тільки вгору, але і вперед, потрібно активно працювати тулубом, повертаючись під час удару. Освоюючи цей прийом, потрібно звернути увагу на наступні секрети:

- Виконуючи замах, треба більше розгортати плечі і відводити випрямлену руку назад, це дозволяє вкласти в рух більше енергії.

- Перевірити, як виконаний удар, можна по звуку. Якщо удар м'яча об ракетку дзвінкий, то він не вдався, оскільки в грі взяли участь і підставу ракетки, і накладка. Якщо чується слабкий звук або легке шелестіння, значить, зіграно правильно.

- Рука з ракеткою повинна обігнати м'яч, тоді вдасться додати м'ячу потрібну траєкторію і напрям польоту.

Топ-спін зліва став грізною зброєю спортсменів. Він може бути швидким і повільним, як і справа. Швидкими топ-спіном володіють небагато. А топ-спін зліва при вертикальній хватці (азіатською) не застосовується взагалі, оскільки при цій хватці доводиться дуже швидко і сильно вивертати кисть. Техніка виконання топ-спина зліва майже така ж як і накату зліва. Але рух енергійніший і ширший. Активно працюють кисть і тулуб. Освоюючи цей прийом потрібно думати про наступне:

- Для створення більшого замаху треба випрямити руку і опустити ракетку вниз і трохи до лівого боку, плечі розвернути вліво, так, щоб опинитися до столу майже правим боком.

- Під час виконання удару лікоть залиште “на місці”.

- Для додання м'ячу більшої швидкості ноги потрібно згинати сильніше, а у момент удару активно їх розігнути і одночасно перенести вагу тіла вперед з лівої ноги на праву.

д) Підставка - один з найстаріших ударів. Відноситься більше до допоміжних і захисних прийомів гри. Суть його полягає в тому, що м'яч повинен бути направлений в таку точку столу, щоб суперник не зміг продовжити атаку, допустив помилку або вимушений був застосувати такий у відповідь удар, який зміг би полегшити гравцеві контратаку. Назва цього прийому обумовлена суттю самого руху: ракетку просто підставляють до м'яча, і він, підлетівши, як би сам відскакує від неї.

Підставкою приймають зазвичай хороші м'ячі, які після відскоку не вилітають за межі столу. Виконують долонною і тильною стороною ракетки. Розрізняють підставку активну і пасивну. Якщо просто підставити ракетку під м'яч, це буде пасивний удар. А якщо ракетку поворотним рухом кисті і передпліччя просунути вперед, накриваючи нею м'яч, то вийде швидка активна підставка.

При цьому виконанні підставки руху ніг і тулуба мінімальні, удар виконується практично без замаху.

Щоб добре освоїти техніку виконання цього прийому, потрібно звернути увагу на наступне:

- Стежити, щоб ракетка у момент удару знаходилася над столом.

- Не приймати м'яч дуже витягнутою рукою далеко від себе, це утруднить контроль за польотом м'яча.

- Удар краще виконати по висхідному м'ячу або у вищій точці його відскоку.

е) Підрізування використовують для віддзеркалення сильних ударів суперника: накатів, топ-спінів, завершуючих ударів і ударів на середній і дальній дистанції від столу. М'ячу додається низька траєкторія польоту і повідомляється нижнє або нижньо-бокове обертання. За формою руху вона аналогічна тій, що зрізає, тільки виконується далі від столу і з ширшою амплітудою руху.

Основна мета цього технічного прийому - забезпечити надійне віддзеркалення м'яча, утруднити суперникові виконання завершуючих ударів.

Зазвичай підрізування виконують по м'ячу, що опускається, коли він знаходиться нижчим за рівень сітки, оскільки у м'яча, що опускається, швидкість знижується, а обертання слабшає.

Різання зліва виконують із стійки для ударів справа: ліва нога трохи виставлена вперед, вага тіла на правій нозі, тулуб розгорнений і трохи відхилений управо. Рукою з ракеткою робиться замах вгору-назад до рівня плеча, а потім зверху-вниз-вперед робиться ударний рух, ноги згинаються в напівприсіді. Удар завдається нижньою половиною ракетки по нижній частині м'яча. Щоб уникнути помилок при виконанні підрізування, потрібно пам'ятати:

- Щоб при замаху рука з ракеткою піднімалася не вище за рівень голови і не відводилася за спину, оскільки це знижує швидкість м'яча.

- Правильно вибрати кут нахилу ракетки при її підведенні до зустрічного м'яча.

- Не притискувати лікоть близько до тулуба, щоб забезпечити вільний широкий рух.

Підрізування зліва дає більше можливостей в грі, чим підрізування справа. Підрізуванням зліва можна відображати м'яч з більшої площі столу. Крім того, стійку, з якою виконується підрізування зліва

Можна використовувати для подальших атакуючих бекхендів і справа, оскільки ми стоїмо лицем до столу.

При бекхендах тулуб обмежує амплітуду замаху, тому для збільшення замаху розгортаються вліво, а праву руку з ракеткою, відвівши до лівого плеча, направляють у бік суперника. Під час виконання удару рука випрямляється зверху-вниз-вперед, вага тіла переноситься на праву ногу.

Удар по м'ячу виконується нижньою половиною ракетки по нижне-боковой або нижній частині м'яча. При освоєнні цього технічного прийому треба звернути увагу на такі моменти:

- Підрізування робити збоку від себе, на лінії лівого плеча, не перед животом і не дуже далеко від тулуба, рука трохи зігнута в лікті. Цим забезпечимо оптимальну амплітуду і швидкість.

- Підрізування виконувати по м'ячу, що знаходиться на рівні сітки або трохи нижче за неї.

- Плавно згинайте ноги і переносьте вагу тіла на праву ногу, щоб погасити обертання і швидкість м'яча, що прилітає.

ж) Існує цікавий, але рідко використовуваний технічний прийом - “свічка”. Так називають прийом, при якому м'ячу можна додати сильне обертання верхнє (кручена “свічка”) або нижнє (різана “свічка”), що утрудняє його прийом. Зазвичай відноситься до захисних прийомів. Його застосовують в тих випадках, коли гравці вимушені дуже далеко відійти від столу або коли не залишається часу для підготовки до активного віддзеркалення м'яча.

У такій ситуації широким рухом знизу-вгору прагнуть перекинути м'яч суперникові по крутій траєкторії. По-перше, для того, щоб виграти час для підготовки до наступного удару, по-друге, в надії, що м'яч, що високо відскочив, змусить суперника допустити помилку. “Свічки” можна проводити і справа, і зліва. Щоб добре виконати “свічки”, потрібно пам'ятати:

- Удар виконувати по м'ячу, що опустився, що додасть йому крутішу траєкторію польоту.

- Закручуйте м'яч не тільки кистю, але і за допомогою ніг і тулуба.

- Прагнете ударити по м'ячу по дотичній для додання йому сильного обертання.

- Амплітуда рухів повинна бути широкою, що дозволяє краще контролювати політ м'яча.

- Прагніть посилати м'ячі на задню білу лінію столу, що змусить суперника відійти від столу і відповідати пасивно.

Тактика гри

Свідоме ведення гри можливе тільки на основі добре розробленої тактики. Часто говорять: “Грають рукою, а виграють головою”. Перемагає той, хто уміє правильно розподілити свої сили. Добре за 25-30 мин. до зустрічі виконати декілька гімнастичних вправ, потім 10-15 мин. розім'ятися у столу. Важливо стежити за правильністю дихання, зберігати спокій. Відпочивати між матчами краще лежачи, розслабивши м'язи, поклавши ноги вище за голову.

У сучасному настільний теніс з розвитком техніки гри велика необхідність чіткої координації рухів всіх частин тіла тенісиста - ніг, тулуба, м'язів черевного преса, ігрової і вільної руки, що дозволяє підвищити якість технічного прийому. За час зустрічі спортсмен виконує 200-300 ударів і долає відстані від 800 до 1500 метрів. Час між ударами двох гравців складає від 0, 4 до 0, 2 секунди.

За цей час важливо не тільки продумати свої дії, але і представити логіку суперника, передбачити його у відповідь дії. Ось це і є тактика гри. Основний принцип тактики - доцільне використання своїх можливостей з урахуванням сил супротивника.

Тактика - це засоби, форми і способи ведення гри.

Засоби ведення гри - це технічні прийоми. Всі технічні прийоми по тактичній спрямованості ділять на тих, атакуючі, контратакують, підготовчі і захисні.

Атакуючими називають дії, мета яких - активно виграти очко.

Контратакуючими вважаються такі дії, коли на атаку суперника відповідають активнішими діями, прагнучи перехопити ініціативу.

Завдання підготовчих прийомів - утримати м'яч в грі, створити зручну ситуацію для себе або змусити супротивника повернути такий м'яч, щоб зручно було почати атаку.

Мета захисних дій - з складної ігрової ситуації будь-яким способом повернути м'яч на половину столу суперника, не помилитися самому і не дати суперникові можливості атакувати.

Спосіб ведення гри - щось загальне в тактиці окремих гравців, не дивлячись на індивідуальний стиль ведення гри.

У настільний теніс гравців прийнято ділити на представників нападаючого стилю, захисного стилю і універсальних.

а) Гравці нападаючого стилю - це ті, хто розігрує м'ячі в швидкому темпі, прагне володіти ініціативою впродовж всієї гри і при подальшій нагоді атакувати і контратакувати

б) Представники захисного стилю мало ризикують, вичікують помилок суперника, дотримуються точних стабільних дій, довго розігрують очко

в) Універсальні гравці - це ті, що поєднують захисні дії з нападом і контрнападом. При активному захисті гравець не вичікує помилок суперника, а чергує удари так, щоб перешкоджати його активним діям.

Стиль гравця залежить від його характеру, темпераменту.

Тактика подач - найважливіший розділ тактики гри. За партію доводиться робити 15-20 подач, тобто стільки раз гравець має право першого удару, крок до виграшу очка. Раніше подачу вважали лише засобом введення м'яча в гру, а зараз її відносять до активних засобів нападу.

В наші дні найбільш ефективними вважаються швидкі подачі з складним змішаним обертанням і обманними рухами у поєднанні з короткими подачами для досягнення ефекту несподіванки.

Тактика розіграшу м'яча - складний і різноманітний розділ тактики гри. У настільний теніс прийняті різні тактичні варіанти розіграшу очка: зміна ігрового ритму, тривалий розіграш очка, перехоплення ініціативи, заплутування ігрових дій, нелогічна гра, безкомпромісна гра, постійна зміна напряму польоту м'яча, “затиск”, програмування дій.

Варіант “зміна ігрового ритму” використовують для того, щоб не дати суперникові пристосуватися до нового. Аритмічне ведення гри приведе суперника до помилок, цим треба скористатися.

Варіант “безкомпромісна гра” хороший в грі проти сильного супротивника. Тут грають відкрито, прагнучи використовувати свої сильні технічні прийоми проти слабких сторін супротивника.

Варіант “затиск” використовують тоді, коли у суперника явно шкутильгає техніка. Наприклад, слабкий бекхенд. В цьому випадку, всі удари прагнуть направляти в цю сторону, це не дасть суперникові можливості використовувати ті технічні прийоми, якими він добре володіє.

Рекорди

У кожному виді спорту є свої рекорди. Вони встановлюються і побиваються, тримаються іноді хвилини, а іноді роки. Є свої своєрідні рекорди і в настільний теніс.

Так, найтитулованішим гравцем є Віктор Барна (1911-1972р). Він став володарем 15 золотих медалей чемпіонатів світу.

Найбільш титулованою спортсменкою є угорка Марія Меднянськи (1901-1979 рр.). Вона стала володаркою 12 золотих медалей чемпіонатів світу.

Сучасна гра в настільний теніс настільки складна і багатогранна, що навряд чи ці рекорди вдасться побити навіть найталановитішому спортсменові.

У жінок рекорд швидкої гри - 148 ударів за 60 сек. належить англійським тенісисткам Лінді Ховард і Мелоді Люди (встановлений 11 жовтня 1977 р.)

Рекорд тривалості чоловічої парної гри (101 година 1 мин. 1 сек.) між парами Лаїсе-фія і Воррен-веяр зареєстрований в США в 1979 р.

Найдовший розіграш одного очка був зафіксований 14 березня 1936 р. на чемпіонаті світу в Празі між польським тенісистом А. Ерліхом і румунським спортсменом П. Факашем. Вони безпомилково перебивали м'яч через сітку 1 годину 58 мин.

У Книгу рекордів Гіннеса занесли своєрідне досягнення двох любителів настільний теніс Ріка Баулінга і Річарда де Уїтта. Вони у присутності глядачів протягом 10 годин 9 мин. безпомилково перебивали м'яч різноманітними ударами (1983 р., США)

Своєрідний рекорд, який не можна побити, а можна тільки повторити, встановила в 1981 р. на 36 чемпіонаті світу команда Китаю, яка завоювала 7 золотих медалей у всіх розігруваних видах змагань: чоловічому командному, жіночому командному, чоловічому одиночному, жіночому одиночному і змішаному парному.

Найтриваліша одиночна гра в настільний теніс серед чоловіків зареєстрована в команді Південної Африки, де Пітер ван дер Мерв і Андре Веттер грали з 30 травня по 4 червня 1983 р. протягом 143 годин 46 хвилин

Найшвидшим гравцем в настільний теніс визнаний англійський спортсмен Десмунд Дуглас. Разом з другом Нікі Ярвісом в 1976 р. в Лондоні він продемонстрував найшвидший темп гри - 162 удари за 60 сек.

настільний теніс гра

Список використаної літератури

Марусин Ю.В. Настільний теніс для всіх.К., 1991

Иванов В.С. Теннис на столе. М., 1970.

Барчукова Г. Настольный теннис. М., 1990.

Амелин А.Н. Современный настольный теннис. М.: ФиС, 1982.

Байгулов Ю.П., Романин А.Н. Основы настольного тенниса. М.: ФиС, 1980.

Размещено на Allbest.ru