Рекреаційно-туристичне господарство України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

За кілька останніх десятиліть у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це, в першу чергу, пов'язано із значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення та багатьма іншими факторами.

Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення довкілля, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, все частіше змушує людей шукати відпочинку та оздоровлення в екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.

На сьогодні рекреаційно-туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки; вона також є важливим джерелом утворення робочих місць. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу.

Володіючи величезним природним потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

Актуальність теми дослідження полягає у необхідності вивчення туристичних та рекреаційних ресурсів нашої держави з метою їх збереження та активного використання для розвитку галузі туризму, що в свою чергу сприятиме й розвитку самої країни.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є туристично-рекреаційне господарство України.

Предмет дослідження - рекреаційно-туристичні ресурси України.

Метою курсової роботи є дослідження рекреаційно-туристичних ресурсів України, як джерела для розвитку рекреаційно-туристичного господарства України.

Для досягнення поставленої мети нами вирішувалися такі завдання:

1. Дослідити поняття рекреаційних ресурсів;

2. Проаналізувати стан рекреаційних ресурсів України;

3. Охарактеризувати стан рекреаційно-туристичного комплексу України;

4. Визначити проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу України.

У процесі написання даної роботи ми використали такі методи дослідження: літературний (опрацювання літературних джерел бібліотек міста Луцька: бібліотеки Волинського національного університету імені Лесі Українки, Волинської обласної бібліотеки для юнацтва, а також Волинської обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки); історичний, системний, аналізу.

Теоретичне значення курсової роботи полягає у систематизації та узагальненні відомостей з питань формування та розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України.

Практичне значення даної роботи. Матеріали роботи можуть бути корисними у навчальному процесі ВНЗ при викладанні географічних дисциплін, для фахівців туристсько-рекреаційної галузі, а також для усіх, хто цікавиться туризмом.

1. Аналіз рекреаційних ресурсів України

1.1 Суть поняття рекреаційних ресурсів та їх характеристика

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізовувались на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Основними факторами привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів є природа, клімат, мистецтво, історія, харчування, архітектура, релігія. (рис. 1.1.)

До основних видів рекреаційних ресурсів належить:

1) узбережжя теплих морів;

2) береги річок, озер та водосховищ;

3) лісові та лучні масиви;

4) передгір'я та гірські країни;

5) міста - столичні та історичні центри;

6) міста-курорти або курортні місцевості;

7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів;

8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, можна дійти висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал. Зупинимось на найбільш важливих складових саме природного потенціалу.

В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а основа їхнього виділення - конкретні ландшафти з індивідуальним набором сприятливих для відпочинку характеристик та природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцевості та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

Природні умови з огляду на їхню циклічність та періодичність необхідно розглядати окремо для зимових та літніх видів відпочинку.

Основа територіальної організації туризму - наявність на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їхні типи: природні, історико-культурні та соціально-економічні.

Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб'єкта рекреації.

Рельєф залежно від ступеня розчленованості сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.

Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюють з урахуванням теплового стану людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь іонізації. Кліматичні дані є основою для розрахунку середньорічної кількості сприятливих для кліматотерапії днів.

Гідрологічні складові потенційної рекреаційної зони також є сприятливим рекреаційним чинником. Потенційні експлуатаційні запаси термальних вод у цілому по Україні за способами експлуатації становлять:

- при фонтанному способі - 23,2 тис. м³/добу;

- насосному - 125 тис.;

- з підтримкою пластових тисків - 273 млн. м³/добу.

Гідротермальна енергія досягає 687,2 млн. і 441 млн. Гкал/добу. Термальні води розміщені в Україні у двох артезіанських басейнах - Причорноморському і Закарпатському.

Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плес тяжіють водоплавні птахи, які є об'єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.

Компоненти ландшафтних комплексів, їхні властивості можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.

Історико-культурні рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля - основа життєдіяльності етносу, тому пам'ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп. [14]

Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри «продукції» рекреаційної діяльності залежать від різновиду рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об'єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів.

Рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи:

1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку;

2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність;

3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури. [14]

Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної рекреаційної зони та її спеціалізацію. Рекреаційна зона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

Потреби суб'єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів. До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам'яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам'ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.

Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього середовища та динамічного використання складових природних комплексів за умов інтенсивного рекреаційного використання. [14]

Отже, на характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються.

1.2 Історія розвитку туризму в Україні

У першій половині XIX ст. серед передової української інтелігенції виникло зацікавлення своєю Батьківщиною, її історико-культурними та природними пам'ятками. Зокрема значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени «Руської трійці» - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Головацький.

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття.

На кінець XIX ст. припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. було створено і в Галичині (у Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі, Ворохти тощо. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках XX ст. на українських землях було відкрито перші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цієї мети місцевостях. Водночас розвивається й курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування та бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо 1928 р. було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм», до того ж він розвивався доволі швидкими темпами - лише 10% прибутку від путівок сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли на будівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення і реставрацію історичних та культурних пам'яток Тощо. Іноземним туризмом монопольно займався «Інтурист», а також «Супутник», - організація, яка впорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

До 1991 р. рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 до 1993 року був особливо важким для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, зменшилась на 80%. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано 1992 р.

Із прийняттям Верховною Радою України «Закону про туризм» (1995) розпочався новий етап відродження та розвитку українського туризму. Сьогодні ж туризм розглядають як одну з найперспективніших, а тому - провідних у недалекому майбутньому галузей економіки України.

Для обслуговування туристів в Україні сьогодні використовують можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств, на яких працюють понад 100 тисяч осіб.

Реалії часу змушують Україну шукати свого місця у світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації України бачить майбутнє галузі у розвиткові транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одне зі стрижневих питань - контроль за якістю туристичних послуг, що надаються клієнтові.

Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.

1.3 Характеристика рекреаційних ресурсів України

Табл. 1.3.1. Мережа природних і біосферних заповідників та національних парків України

Назва	Рік створення	Площа, га
Біосферні заповідники:
Асканія-Нова» ім.Ф.Е. Фальц-Фейна	1898	33307
Чорноморський	1927	87348
Карпатський	1968	63245
Природні заповідники:
Кримський	1923	44175
Канівський	1925	2027
Український степовий	1961	2764
Луганський	1968	1608
Поліський	1968	20104
Ялтинський гірсько-лісовий	1973	14523
«Мис Мартьян»	1973	240
Карадазький	1979	2855
«Дунайські плавні»	1981	14851
«Розточчя»	1984	2080
«Медобори»	1990	10455
Дніпровсько-Орільський	1990	3766
«Єланецький степ»	1996	1700
«Горгани»	1996	5300
Національні природні парки:
Карпатський	1980	50300
Шацький	1983	32515
«Синевир»	1989	40400
Азово-Сиваський	1993	54000
«Вижницький»	1996	7900
«Подільські Товтри»	1996	261300
«Святі гори»	1997	40600

Архітектурні пам'ятки України можуть розповісти сиву історію античних міст-держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори сучасних зодчих. Музеї під відкритим небом перенесуть у минуле на декілька століть, особливо.

Заповідниками в наш час оголошуються території, що мають загальнодержавне значення. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.

Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% території країни. Враховуючи, що лише 44% лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7% території країни.

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2004 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. га, або 14% території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. га. [1]

Славні і багаті традиції музейного будівництва сягають часів Київської Русі і знаменитої книгозбірні Ярослава Мудрого. Важливо згадати імена таких відомих політиків, мистецтвознавців, як Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Дмитро Яворницький, Іларіон і Віра Свєнціцькі, які активно працювали на ниві започаткування і розбудови музейних закладів. Розвиток цих традицій активно продовжується.

Немає сумніву, що музеї і заповідники України як культурно-освітні і науково-дослідні заклади і далі робитимуть вагомий внесок в реалізацію культурної політики держави.

Одним з важливих факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська), Трускавця (Львівська), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська).

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема, в Закарпатті.

Ці води виведені на поверхню та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка долини» (Закарпатська обл.).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідро сульфідного іону). Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівс.), Синяка (Закарпатська), Черчого (Івано-Франківськ)

Група Г: залізисті, миш'яковмісні або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно-активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Одні з них - виявлені в Прикарпатті. Це два родовища типу «Нафтуся» - Трускавці, Східниці (Львів) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іонно-дольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлордні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область). [14]

В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення озер, боліт та морських заток), які складаються з води та органічних речовин і являють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу з певним тепловим та іншими фізико-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацією, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф'яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади лікувальних тор'яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське (Одеська обл.) і Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської фоди і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки. [14]

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності, - 4 млн. га. Комплексна оцінка лісів дала змогу виділити 265 зручних для рекреаційного освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею, яка перевищує 1 млн. га.

Таблиця 1.3.2. Розміщення лісових територій, придатних до рекреаційного освоєння [14]

Природні зони	Кількість місць	Загальна площа, тис. га	Площа лісу, тис га
Полісся	30	138	126
Лісостеп	145	646	596
Степ	149	82	85
Карпати	28	397	292
Усього	265	1330	1099

Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до санаторно-лікувальних.

Карпати - це середньовисотні гори з вологим теплим кліматом, вертикальною зональністю, значною лісистістю (40%), наявністю сприятливих перепадів висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, часто характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніший регіон для відпочинку та лікування упродовж року.

Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше сприятливих умов для розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів. Є добрим місцем для вправ скелелазів та любителів гострих відчуттів.

Україна належить до держав зі сприятливими погодними умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їх розвитку у середньому змінюється від 105 днів на північ до 180 - на південному березі Криму. Отже, комфортні природні умови для розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, але й на початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості території нашої країни не перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор'ї і особливо на південному березі Криму він триває 120 і більше днів. [14]

Тривалість сонячного періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови існують на гірських масивах Український Карпат, де період занять гірськолижними видами спорту триває 90-100 днів.

Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів.

Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського берега різного типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є також важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арабатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги щодо питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.

Основною проблемою є надзвичайна завантаженість прибережної зони.

Туристично-пізнавальні ресурси. До групи пізнавальних ресурсів відносяться пам'ятки історії, історико-архітектурні пам'ятники, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту, ремесла, пам'ятники фольклору.

Україна багато пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні пам'ятки, пов'язані з зародженням і розвитком української історії та культури, а південь є територією, де виявлено чимало пам'яток античної культури, то західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам'ятками фольклору, народної архітектури. Такі об'єкти приваблюють туристів незалежно від сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого значення. У розвинутих країнах світу створюється індустрія туризму. До неї відносять: підприємства по наданню послуг щодо розміщення туристів (готелі, мотелі, пансіонати); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади; інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування. [14]

У нашій країні також виникла нагальна потреба у створенні індустрії туризму. Тому, враховуючи суто українську специфіку пізнавально-туристичних ресурсів, в основу їх розвитку має бути покладена ідея природно-історико-етнографічної рекреації, яка базуватиметься на створенні рекреаційного середовища, на найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів та архітектурних пам'яток.

Заповідні території України. Заповідні території здійснюють охорону екосистем, включаючи усі їхні компоненти. Розподіл за категоріями охоронних об'єктів та територій розроблений у Законі України «Про природно-заповідний фонд». Ці об'єкти поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва.

З 1990 року розпочалась розробка стратегій заповідної справи в незалежній Україні. За ініціативою уряду України йде розширення її заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників. До 1992 року заповідний фонд України включав 5602 території та об'єкти і нараховував загальну полощу в 1 млн. 255 тис. га. Планується довести площу охоронних територій в Україні до 3% від її території, а після 2000 року.

Ряд охоронних територій України має високе рекреаційне, наукове за екологічне значення. До них, в першу чергу, належать такі:

Сіверськодонецький національний парк, що має площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави та борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють Карпатський (50 тис. га) та Шацький (32 тис. га).

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник покликаний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угрупування охороняються в системі Українського природного степового заповідника. Він складається з чотирьох відділів: Хомутівський степ, Кам'яні могила, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна площа цього комплексу складає 2758 га. У Хомутівському степу нараховується 588 видів 73 родин.

Таблиця 1.3.3. Рекреаційні об'єкти України [14]

Рекреаційні об'єкти	Кількість	Кількість місці
Санаторії, установи відпочинку, пансіонати з лікуванням	4337	888
Дитячі санаторії	202	41
Санаторії-профілакторїї	568	55
Будинки відпочинку і пансіонати	342	116
Бази відпочинку	2236	318
Турбази	165	91
Усього	7850	1509

2. Стан рекреаційного комплексу України

2.1 Загальна характеристика рекреаційних регіонів України

Україна має дуже сприятливі умови і багаті рекреаційні та бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, національні парки, заповідники та заказники, мінеральні й термальні води, грязьові джерела створюють усі передумови для формування в Україні високорозвиненого, індустріального, розрахованого навіть на заможних людей рекреаційно-туристичного комплексу.

Територіальне поєднання природних умов, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів дозволяє в перспективі сформувати регіональні рекреаційно-туристичні суперсистеми, кожна з яких може базуватись на місцевих природних умовах та лікувальних ресурсах. Такі регіони, як Карпати, Полісся, окремі райони Лісостепу, Степу, Причорноморсько-Азовського узбережжя і Криму, в перспективі можуть стати великими, з розвинутою інфраструктурою, рекреаційними туристичними комплексами не лише загальноєвропейського, а й світового значення.

Кожний курортно-туристичний та спортивний комплекс в Україні повинен являти собою укомплектовані й пов'язані між собою групи санаторіїв, лікарень, туристичних та спортивних баз з єдиною системою медичного, культурно-побутового і господарського обслуговування.

Найсприятливіші умови для розвитку рекреації, туризму і спорту мають Карпати. Велика кількість джерел мінеральних і термальних вод, неповторна краса гірських краєвидів, різноманітність флори і фауни (у тому числі лікарських рослин і ягід), багато історичних, етнографічних та інших пам'яток створюють чудові умови для лікування та відпочинку. [2]

На базі використання мінеральних і термальних вод та інших бальнеологічних ресурсів на території Карпат функціонують більш ніж 62 санаторії, 16 пансіонатів, 52 санаторії-профілакторії, 130 будиночків відпочинку, в яких протягом року можуть поліпшити своє здоров'я до 800 тис. осіб. Однак потенційні можливості Карпат для розвитку рекреації та спорту використовуються недостатньо. Площа зарезервованих для розвитку рекреації та спорту використовується ще недостатньо. Площа зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га, а їх разова місткість при екологічно допустимих навантаженнях - 1434,7 тис. осіб; розвідані ж запаси мінеральних вод є достатніми для оздоровлення 7 млн. осіб. [2]

Природно-заповідний фонд включає:

- Державні ландшафтні заповідники - Розлуч (512 га), Либохорівський (2075 га);

- пам'ятки природи - «Гора Пікуй» (711 га), «Скеля ступенева» (0,6 га), «Криниця Довбуша» (0,2 га);

- державні заповідні урочища - «Сянки» (23 га) і «Ялина» (6,3 га). [2]

В Карпатському регіоні зосереджена третина пам'яток історії та культури України, багато з яких мають міжнародне значення (історична забудова міста Львова внесена до Списку світового культурного надбання ЮНЕСКО), а це сприяє розвиткові туристсько-рекреаційної справи.

Великі перспективи для розвитку рекреації, туризму та спорту має Буковина. Хоча там можливості для санаторно-курортного господарства є значно меншими, але для розвитку туризму, зимових та літніх видів спорту - досить великі. Втім, для того, щоб підвищити природній імідж цього краю, треба подбати про його оздоровчі функції, естетичний зовнішній вигляд та більшу привабливість. Це можна зробити лише за рахунок підвищення місткості, ступеня заповідності, відновлення історичних, архітектурних, етнографічних пам'яток. Паралельно необхідно приступити до будівництва туристичних баз, спортивних комплексів, прокладання пішохідних маршрутів і в першу чергу - розширити заповідний фонд. На сьогодні він складається з 281 цінного природного та історично-культурного утворення загальною площею 18232 га. Основними з них є:

- заказник «Дубовиця» (10200 га);

- чотири державні заказники - «Цецино» (на західній околиці Чернівців), «Лужки» і «Стебник» (у Вижницькому районі) та «Чорний діл» (у витоках Білого Черемошу). [2]

Унікальними природніми умовами і багатими рекреаційно-туристичними ресурсами характеризується і Полісся, що в перспективі дозволить розвивати його як рекреаційно-туристичний комплекс. Ландшафти цього краю характеризуються неповторним поєднанням лісових масивів, природних і штучних водойм, різнотравних луків та пасовищ, різноманітним рослинним і тваринним світом. Полісся надзвичайно цікаве в етнографічному, історичному та архітектурному аспектах.

Рекреаційні території та об'єкти природно-заповідного фонду в цьому регіоні займають 26,5% території. Тут багато озер, з яких Світязь є найбільшим (довжина - 9,3 км, середня ширина - 4,8 км, середня глибина - 7 м, при максимальній - 58 м). для збереження унікальної природи Західного Полісся та організації масового відпочинку населення в районі Шацьких озер було створено національний природний парк площею 32830 га (10945 га вкрито лісом). [9]

Чималі можливості для розвитку рекреації мають і деякі райони Лісостепової зони. Так, розвідано значні запаси родонових вод різного хімічного складу у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, хлоридно-натрієвих вод - на Полтавщині (м. Миргород), а на Харківщині виявлено значні запаси гідрокарбонатних кальцієво-натрієвих вод.

Причорноморсько-Азовське узбережжя і Крим мають прекрасні бальнеологічні та рекреаційні ресурси для масового відпочинку та оздоровлення. Велика кількість сонячного тепла та світла, мінерально-сольовий склад морської води, її температурний режим, чудові пляжі створюють сприятливі умови для розвитку санаторно-курортного господарства. Тут вже налічується понад 800 санаторіїв, будинків відпочинку і туристичних баз, майже 400 з них - у Криму. Загальновідомими санаторно-курортними центрами є Одеса, Ялта, Алушта, Алупка, Судак, Артек, Фланерське, Феодосія, Саки, Євпаторія, Бердянськ та багато інших. Але для того, щоб вони стали привабливими не лише для пересічного жителя, а й для дуже заможних і багатих клієнтів і змогли забезпечити значні валютні надходження, необхідно інтенсифікувати будівництво високо комфортабельних санаторіїв і фешенебельних готелів, ресторанів та будинків для різних розваг. [2]

Отже, для забезпечення їх подальшого розвитку необхідно провести широкомасштабні дослідження і пошукові роботи з виявлення і оцінки нових територій, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів, з обґрунтування основних напрямів їх використання для розвитку рекреації, туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування. Розміщення галузей промисловості, сільського господарства та сфери послуг в рекреаційних районах треба пов'язувати з ефективним функціонуванням останніх.

2.2 Туристська галузь рекреаційного комплексу України

Надзвичайно актуальною проблемою для України є розвиток туристської галузі. Унікальний комплекс природних, історико-культурних пам'яток приваблює дедалі більше туристів, у тому числі і іноземних.

Отже, розвиток туристичної та курортної галузей впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму, кількість в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2004 році їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6%. Впродовж 2005 року Україну відвідали 12,5 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 19,0% або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. У 2005 році збільшились в'їзні туристичні потоки, зокрема з наступних країн: Словаччини - у 2,5 рази, з Польщі - у 2,2 рази, з США - у 1,7 рази, з Італії та з Румунії - у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини - у 1,5 рази, з Туреччини - на 43,0%, з Німеччини - на 24,8%. [1]

Характерною особливістю 2005 року, порівняно з попередніми роками, є кардинальна зміна структури в'їзного організованого туризму. Обсяг потоку організованих туристів з країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих туристів з інших країн. [2]

Обсяги внутрішнього туризму зростали впродовж минулих років помірними темпами: у 2004 році та 2005 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст становив 4,1% та 5,3%.

У 2005 році збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2004 року (19,5 млн. осіб) становив 3,9%. Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи їх розвиток та приріст виробництва. [2]

Станом на 01.01.2005 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:

- 3,9 тис. туроператорів та тур агентів;

- 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;

- 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.

Сукупна кількість функціонуючих підприємств галузі збільшилась за 2005 рік на 10,3%.

В регіональному розрізі збереглась тенденція диспропорційності розвитку туризму. Більше половини обсягів туристичної діяльності припадає на три регіони - АР Крим, м. Київ, Одеську область - які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними у інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, не зважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48% до 67% обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

3. Проблеми та перспективи розвитку туристсько-рекреаційного комплексу України

рекреаційний туризм комплекс регіон

На міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але й цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

Найсуттєвішими перешкодами є наступні:

1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами.

2. Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Візовий режим.

3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

4. недосконалість нормативно-правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування. [18]

1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами. Досить важко переконати рекреантів приїхати в Україну в той час, як імідж країни практично відсутній в такому розумінні, або ж асоціюється з Чорнобильською катастрофою та радіаційною зоною. Імідж України як країни, куди можна приїхати відпочити, ще зберіг досить сильні позиції на території Росії, що ж до найближчих західних сусідів, то за останні роки набутий тут позитивний імідж було втрачено. Зараз Україна бачиться позаду таких держав як Польща, Угорщина, Чехія та інші. Щоб змінити цей імідж, необхідно розробити і впровадити рід рекламних та стимулюючих заходів з метою створення нового іміджу, відкриваючи для масового рекреанта Українські природні рекреаційні ресурси, культуру та етнос народу, що проживає на його схилах. Важливим позитивним фактором при цьому може стати випуск найрізноманітніших рекламних матеріалів, починаючи з випуску туристичних друкованих видань та буклетів і закінчуючи рекламними відеофільмами та компакт-дисками.

2. Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Значною перешкодою для нормального розвитку рекреаційного комплексу є проблеми, пов'язані з в'їздом на територію України. Повільні поїзди, дорогі авіаквитки, обмежена кількість авіарейсів, черги на митницях, поганий стан доріг при подорожуванні автомобілем - ось тільки деякі з тих складностей, які чекають іноземного відпочиваючого що бажає приїхати в Україну. Крім того, відсутність належної дорожньої інфраструктури на основних автомагістралях приводить до того, що туристи не зажди мають змогу зупинитись для відпочинку і харчування в належно об лаштованих місцях. Змінити ситуацію на краще можна лише запровадженням радикальних змін щодо державного господарювання будівництвом належної дорожньої інфраструктури.

Безпосередньо з цим пов'язані і проблеми візового характеру. Існуючі вимоги до іноземних туристів щодо оформлення візи з метою приїзду до України надають нашим конкурентам велику перевагу. Коли перед туристом існує вибір, він вибере ту країну, яка не має віз. І це пов'язано не тільки з вартістю візи. Це проблема із запрошенням, поїздкою до Посольства, яке можливо знаходиться в іншому місті і ряд інших супутніх проблем. Тому дуже важливою передумовою створення високоефективної конкурентоздатної рекреаційної галузі є зменшення на державному рівні вимог по оформленню візових документів.

3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

В умовах складної економічної ситуації, збанкротування ряду підприємств, зростання вимог громадян до якості послуг привело до фактичного припинення діяльності ряду закладів. Як приклад, рекреаційні заклади Закарпаття за функціями, об'ємом і рівнем обслуговування в своїй більшості не відповідають міжнародним стандартам. Коли перед туристом стає проблема, куди поїхати відпочивати, на його вибір впливатимуть ряд факторів. У першу чергу його цікавитиме вартість та якість послуг, наявність зручностей. Однак переважна більшість наших об'єктів будувались для рекреантів, які не ставили великих претензій до умов відпочинку і лікування. Тому саме цей стан інфраструктури в туристично-санаторній галузі ставили великих претензій до умов відпочинку і лікування. Тому саме цей стан інфраструктури в туристично-санаторній галузі, в більшості випадків, не відповідає нагальним потребам відпочиваючих. Також слід врахувати, що через відсутність великих грошових коштів у основної маси населення України, рекреація в області має перспективу і зможе нормально розвиватись при умовах, якщо на наших турбазах і у санаторіях зможуть повноцінно відпочивати іноземні громадяни, що можуть повністю оплачувати отримані тут послуги. Одне з чільних місць повинно зайняти створення системи належного сервісу, в основу якого покладено бажання та інтереси самого відпочиваючого, а цього, в свою чергу, можна досягнути залученням великих інвестиційних коштів в галузь та проведенням якісної сертифікації всіх наявних готельних установ та інших баз прийому.

Додатковим фактором, що привабить рекреанта, може стати розширення комплексу послуг, що надаються одним рекреаційним закладом. [18]

4. Недосконалість нормативно-правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування. Нормальний розвиток рекреаційної галузі може відбуватись за умови створення якісно нової системи господарювання. Базою для цього є економічна зацікавленість як безпосередніх власників закладів, так і їх трудових колективів, тобто отримання ними реальних прибутків, що можуть використовуватись на власний розсуд. Однак слід відмітити, що діючі норми державно-правового регулювання і особливо податкова система не стимулює рекреаційної діяльності. Зокрема, гостро стоять питання щодо зменшення податкового тиску, а саме:

- звільнення від сплати ПДВ на продаж путівок;

- звільнення від оподаткування земельних ділянок, на яких діє рекреаційна інфраструктура;

- зменшення ставок податку на прибуток для туристичних підприємств, що надають пріоритет в'їзду туристів;

- встановлення протекційної податкової політики на здійснення туристичних подорожей дітей та молоді в межах України;

- звільнення від податку на прибуток частини прибутку туристичних організацій, що використовується для розвитку їх матеріальної бази та реклами;

- зменшення ставок готельного збору. [18]

Крім того, суперечливість українських законів служить відштовхуючим фактором для іноземних інвесторів, участь яких у рекреаційних процесах є обов'язковою складовою відродження галузі.

Реалізацію рекреаційних послуг в цей час необхідно виводити на рівень розвинутих європейських держав (Німеччина, Великобританія, Франція) та США, а основний принцип індустрії відпочинку і оздоровлення повинен передбачати максимально можливе збільшення надходжень від реалізації конкурентоспроможних якісних послуг, а не надання дешевих туристичних послуг.

Держава в цей час бере на себе роль стратегічного лідера туристично-рекреаційної індустрії як галузі економіки, регулює цю діяльність за допомогою законів та інших регуляторних актів, контролює дотримання якості і безпеки пропонованих послуг, виконання установлених вимог та стандартів.

Виконання вищезазначених завдань зумовить прискорений розвиток рекреаційно-туристичного та санаторно-курортного комплексів України, зробить його конкурентоспроможним та самоокупним, створить сприятливий клімат для споживача та зацікавленість для інвесторів.

Висновок

Розвиток туризму та рекреації для України сьогодні набуває особливого значення. Адже рекреація - це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення.

Рекреаційно-туристичний комплекс має ознаки самостійного об'єкта: спеціалізовану матеріально-технічну базу; специфічні природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власної технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільну значимість, в тому числі економічну, соціальну, екологічну і політичну. Практично туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.

Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини.