Рекреаційні комплекси

Поясніть містобудівну концепцію обслуговування рекреаційної зони.

Охарактеризуйте соціальну концепцію обслуговування рекреаційної зони.

Охарактеризуйте склад території оздоровчо-спортивних споруд рекреаційної зони.

Лекція 4. ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ

4.1 Види й класифікація рекреаційних комплексів

Рекреаційні комплекси являють собою містобудівні утворення різного функціонального профілю, що складаються з рекреаційних установ, об'єднаних єдиним архітектурно-планувальним рішенням, загальною просторовою композицією й організацією обслуговування.

За критеріями класифікації рекреаційні комплекси групують:

за функціональним профілем;

за капітальністю;

за сезонністю;

за стаціонарністю;

за місткістю;

за рівнем комфорту.

Всі критерії класифікації рекреаційних комплексів перебувають між собою у складній залежності й співпідпорядкованості. Функціональний профіль, місце розташування й контингент рекреантів визначають призначення рекреаційного комплексу. Від цього залежать склад функціональних груп і площі приміщень, які, у свою чергу, визначаються рівнем комфорту. Рівень комфорту відображається на об'ємних і планувальних рішеннях будинків і споруд рекреаційних комплексів, ступені благоустрою їхніх ділянок.

Основним критерієм, що визначає вид рекреаційного комплексу, є його функціональний профіль.

По функціональному профілю розрізняють: * санаторні комплекси, призначені для відбудовного лікування, що складаються із санаторних установ: санаторії для дорослих, санаторії для дітей, дитячі санаторні табори, санаторії-профілакторії;

комплекси відпочинку складаються з установ, призначених для масового відпочинку: будинку відпочинку (пансіонати), бази відпочинку, дитячі табори, молодіжні табори, курортні готелі;

туристські комплекси складаються з установ, призначених для обслуговування туристів: туристські бази, туристські готелі, мотелі, кемпінги, ротелі, флотелі, ботелі, притулки, хатини.

Місткість рекреаційного комплексу визначається кількістю постійних спальних місць. Місткість різних видів рекреаційних установ: малої місткості від 25 до 120 місць; середньої від 160 до 300; Великої від 400 до 1000.

Так, великими й середніми за місткістю можуть бути санаторії, пансіонати, курортні готелі, туристські готелі, кемпінги; малими - притулки, хатини місткістю 25, 50, 100 місць. Місткість рекреаційного комплексу залежить від його функціонального профілю, складу рекреаційних установ і місця розташування в певному географічному ландшафті; так, для туристських комплексів приморських районів місткість становить від 2 до 8 тис. місць (із градацією до 2 тис. місць - малі; від 2 до 8 тис. місць - великі); для гірсько-рекреаційних комплексів від 1 до 5 тис. місць; місткість приозерних рекреаційних комплексів (типу озер Байкал або Балатон) дорівнюють до приморських; для невеликих озер місткість приозерних рекреаційних комплексів (наприклад, у Прибалтиці) становить від 500 до 4-5 тис. місць.

З функціональним профілем рекреаційних комплексів зв'язаний критерій капітальності забудови (капітальність будинків і споруд визначається вимогами міцності, вогнестійкості й довговічності).

За критерієм капітальності всі рекреаційні комплекси можна розділити на наступні групи:

капітальні (цілорічні, сезонні) - всі типи санаторних установ, пансіонати, курортні й туристські готелі, мотелі, ботелі;

некапітальні (стаціонарні, тимчасового типу) - некапітальні стаціонарні (будинки відпочинку типу літніх будиночків, бази відпочинку, дитячі табори, туристські бази літнього типу, кемпінги, мотокемпінги, притулки, хатини); некапітальні тимчасового типу (молодіжні, туристсько-спортивні табори наметового типу);

* мобільні (на землі - стоянки автопричепів, туристські поїзди; на воді -стоянки катерів, яхт, туристських судів, плавучих будинків відпочинку); автотранспортні (караван, кемпер, ротель), воднотранспортні (яхта, катер, судно), збірно-розбірні, переносні, пересувні спорудження.

Із критерієм капітальності зв'язаний критерій стаціонарності. Стаціонарні будинки й споруджи розраховують на постійну експлуатацію на даному місці до повної амортизації; нестаціонарні можуть бути переміщені на інше місце. Стаціонарними є всі капітальні будинки, зведені на фундаментах; нестаціонарні бувають стабільними (будинки відпочинку, туристські бази літнього типу) і мобільними (туристський поїзд, туристське судно).

Капітальність будинку впливає на сезонність експлуатації, що може бути цілорічною і сезонною. Всі капітальні будинки є цілорічними; всі сезонні мають полегшені конструкції будівель, обмежений благоустрій ділянки й можуть бути як стаціонарними, так і нестаціонарними.

Наприклад, санаторій стаціонарна, цілорічна установа; ботель -стаціонарна, сезонна установа; кемпінг - нестаціонарна, сезонна, стабільна установа; річкове туристське судно - нестаціонарне, сезонне, мобільне; морське туристське судно -- нестаціонарне, цілорічне, мобільне.

Сезонність пов'язана з розширенням місткості рекреаційних комплексів у літню пору за рахунок організації сезонних рекреаційних місць. Так, на кожне цілорічне місце повинно доводитися 4 - 5 сезонних місць, тобто якщо максимальна місткість рекреаційного комплексу 1000 місць (по літньому нормативу), то місткість цілорічної рекреаційної установи в даному комплексі складе 200 місць. Відсутність обліку сезонності при формуванні рекреаційних комплексів приводить до недовантаження цілорічних рекреаційних установ у зимовий період на 30 - 40 %.

Критерій сезонності пов'язаний з рівнем комфорту рекреаційних установ. Рівень комфорту впливає на об'ємно-планувальне рішення будинків і споруд, склад функціональних груп приміщень, якість номерного фонду і його інженерно-технічне оснащення, ступінь благоустрою ділянки, набір надаваних послуг. Так, у літній сезон у цілорічних установах набір надаваних послуг ширше, ніж у зимовий сезон або міжсезоння. Рівень комфорту залежить від типу рекреаційної установи, площі приміщень, співвідношення (процентного) між різними типами номерів (за місткістю і кількістю житлових кімнат). Дані умови, що є архітектурно-будівельними ознаками, впливають на стійкі (статичні) вимоги до рівня комфорту. Вимоги до рівня комфорту, що змінюються (динамічні), визначаються набором надаваних послуг, що також залежать від складу й площі приміщень рекреаційних установ, їхньої місткості й місця розташування.

Рівень комфорту рекреаційних установ в основному залежить від стану матеріальної бази. Неоднозначність розвитку матеріальної бази в різних країнах вимагає уніфікації критерію рівня комфорту для забезпечення міжнародних туристських зв'язків. Наприклад, для готелів міжнародне позначення рівня комфорту прийнято символом * (зірка). Кількість зірок збільшується з підвищенням рівня комфорту. Вищий рівень комфорту - нижчий - *.

Така класифікація прийнята в Російській Федерації (ГОСТ Р 50645-94) і в Україні (ГОСТ 28681.4-95). У нормативних документах визначені обов'язкові вимоги до будинків готелів і прилягаючих територій, інженерно-технічного устаткування будинків, до номерного фонду, типам номерів і їх технічній й меблевій оснащеності; до складу суспільних приміщень; до набору туристських і готельних послуг; до підготовки персоналу.

Планувальна організація санаторних комплексів

Планувальна організація санаторних комплексів визначається курортологічними ресурсами, тобто наявністю сприятливого для лікування клімату, мінеральних джерел, лікувальної грязі.

Відповідно до визначальних видів природно-кліматичних компонентів розрізняють санаторні комплекси:

кліматичні й бальнеологічні,

бальнеопитні,

грязьові,

змішаного профілю (кліматогрязьові, бальнеогрязьові, бальнеокліматичні, бальнеокліматогрязьові).

Санаторний комплекс може розміщатися в курортному районі, курортному місті, курортній зоні, будучи основною структурною одиницею в їхній архітектурно-планувальній організації.

Так, у курортний район «Голуба Затока» (ПБК) входять курортні комплекси «Зоря», «Понізовка», «Голуба Затока».

Санаторний комплекс включає чотири типи санаторних установ:

санаторії,

санаторії-профілакторії,

санаторні табори,

лікувальні установи.

Санаторії - цілорічні установи, призначені для лікування природними лікувальними факторами в сполученні з фізіотерапією, лікувальною фізкультурою, дієтичним харчуванням в умовах санаторного режиму. Санаторії розрізняють за медичним профілем:

спеціалізовані,

загальнотерапевтичні,

протитуберкульозні.

Спеціалізовані санаторії підрозділяють по видах захворювань:

серцево-судинної системи,

органів руху,

органів травлення,

нервової системи,

гінекологічні,

шкірні,

нирок і сечовивідних шляхів,

органів дихання нетуберкульозного характеру,

пов'язаних з порушенням обміну речовин,

органів кровообігу.

Спеціалізовані санаторії різних типів відрізняються друг від друга складом і устаткуванням лікувальних приміщень.

Санаторії розрізняють також за віковим складом рекреантів: для дорослих і для батьків з дітьми. Санаторні будинки, призначені для лікування дітей, відрізняються від санаторіїв для дорослих складом і розмірами приміщень.

Наприклад, при тривалому лікуванні дітей шкільного віку передбачаються приміщення під класи, обов'язкова наявність ізолятора.

Санаторії-профілакторії призначені для попереджального лікування і визначаються зв'язком з виробництвом: санаторії-профілакторії з відривом від виробництва й без відриву від виробництва. Санаторії-профілакторії з відривом від виробництва можуть розміщуватися в санаторному комплексі, а на розміщення санаторію-профілакторію без відриву від виробництва впливає транспортна доступність підприємства.

Розходження між санаторіями й санаторіями-профілакторіями мають експлуатаційний характер. Наприклад, строк перебування в санаторних умовах різний: для санаторних установ - 24 - 26 днів, для санаторіїв-профілакторіїв щоденний, щотижневий, 12-денний, 24-денний.

Особливу групу санаторних установ представляють санаторні дитячі табори, призначені для дітей 7 - 14 років. Це тип лікувально-профілактичних установ цілорічного функціонування зі строком перебування від 45 (у літню пору) до 65 днів (у навчальний період).

Всі типи санаторних установ включають однакові функціональні групи приміщень:

приймальні,

проживання,

харчування,

лікувально-діагностичного призначення,

культурно-масового,

адміністративно-господарського,

інженерно-технічного обслуговування.

Організація взаємозв'язку всіх функціональних груп приміщень визначає архітектурну композицію санаторної установи.

Розрізняють три композиційних прийоми. При централізованій композиції всі групи приміщень (за винятком господарської) розміщаються в одному будинку; при блоковій композиції основні групи приміщень -проживання, харчування, культурно-масового й лікувально-діагностичного призначення - розташовуються в окремих корпусах, з'єднаних між собою переходами; при павільйонній композиції основні групи приміщень перебувають в окремих будинках - павільйонах, не зв'язаних між собою.

Такі композиційні прийоми використовували для санаторіїв, побудованих в 50 - 60-х роках.

Архітектурно-планувальна композиція санаторної установи впливає на розміщення всього курортного комплексу на ділянці забудови. Вибір системи забудови залежить від місцевих природних умов: клімату, характеру рельєфу ділянки, наявності штучних або природних акваторій, зелених масивів. Природні умови також впливають на вибір орієнтації основних приміщень. Отут мається на увазі забезпечення достатньої інсоляції приміщень без перегріву в літню пору; відсутність сильних вітрів і в той же час гарна провітрюваність; розкриття приміщень убік найбільш естетичних видів (моря, озера, ріки, парку).

У сучасних курортних комплексах, розташованих в умовах природного дискомфорту (різкий перепад температур, тривалі холоди), створюють штучне середовище, що заповнює відсутні природні фактори. Так, у районах із тривалою холодною зимою в санаторних комплексах передбачені зимові сади, криті прогулянкові галереї, закриті плавальні басейни.

У районах з жарким кліматом у санаторних комплексах розміщають внутрішні двори з водоймами й затіненими просторами.

В останні роки в санаторні комплекси включають санаторії-профілакторії, у яких можуть здійснюватися й лікування, і відпочинок.

На планувальні рішення санаторіїв-профілакторіїв впливають їхня спрямованість на профілактику захворювань і необхідність розширення географічних границь їхнього функціонування. Із цією метою розроблені серії типових проектів з використанням блокового композиційного прийому. Архітектурна композиція типового санаторію-профілакторію заснована на сполученні двох квадратних обсягів: житлового триповерхового блоку й одноповерхового суспільного блоку. Центр композиції житлового блоку -зимовий сад, що зв'язаний через відкриті галереї зі спальними приміщеннями. На першому поверсі житлового блоку розміщаються лікувальні приміщення. Таке композиційне рішення дозволяє організувати штучне середовище для лікування й відпочинку при відсутності природних рекреаційних ресурсів.

Новий перспективний напрямок представляють санаторні комплекси, що включають дитячі санаторні табори. Для дітей з ослабленим здоров'ям створюються санаторні дитячі табори, що забезпечують особливий режим відпочинку й медичного обслуговування. Такі табори виникли як самостійні установи па базі звичайних піонерських таборів з розширеною групою медичних приміщень. Санаторні дитячі табори є цілорічними установами, тому виникає потреба в спеціальних приміщеннях для занять по шкільній програмі. Розміщаються такі табори в курортній зоні; вони вимагають комплексного рішення.

Санаторний дитячий комплекс у Євпаторії поєднує 12 таборів із загальною чисельністю 6000 дітей у літню пору й 3600 дітей у навчальний період. Кожні чотири табори об'єднані в групи. Планувальне рішення санаторного дитячого табору являє собою два двоповерхових спальних корпуси, зблокованих з корпусом їдальні. На верхньому поверсі спального корпуса передбачена тераса для сну на відкритому повітрі. Загальнокомплексні спорудження - лікувальні, навчальні, спортивно-оздоровчі.

Комплексний підхід до влаштування дитячих санаторних таборів дозволяє включати в загальнокурортні центри унікальні об'єкти епізодичного обслуговування: парк розваг і атракціонів з дитячою залізницею; гідропарк із водними іграми й гребним каналом.

Планувальна організація комплексів відпочинку

На планувальну організацію комплексів відпочинку впливає наявність природних і архітектурних ландшафтів, що володіють естетичною і рекреаційною цінністю. Закрути рік, берега морів і озер, вершини пагорбів, перепади рельєфу із крутими схилами й водоспадами, острови й лісові масиви -- стабільний природний каркас, що визначає вид рекреації й планувальну організацію комплексу відпочинку. Призначення комплексу відпочинку -забезпечити повсякденний, короткочасний і тривалий масовий відпочинок населення великих міст і промислових районів.

Відповідно до призначення комплекси відпочинку розрізняють:

для повсякденного відпочинку - міські (центр дозвілля, фіз. рекреація, парк відпочинку);

для короткочасного відпочинку - приміські (багатопрофільні, база відпочинку, дитяча дача, дитячий табір, будинок відпочинку, пансіонат);

для тривалого відпочинку - міжселищні (санаторій-пансіонат, курортне містечко, курортний готель)

Повсякденний відпочинок тривалістю від півтора до декількох годин здійснюється поблизу місць постійного проживання. У межах міста повсякденний відпочинок здійснюється в міських зонах відпочинку: комплексних спорудах і устроях для фізичної рекреації, центрах рекреації, парках відпочинку. На розташування міських зон відпочинку впливає три фактори: рівномірність розміщення стосовно житлових районів міста; транспортна й пішохідна доступність зон відпочинку; комплексність їхнього розміщення й структурі міста.

У планувальній структурі міста розміщують районні й міські культурно-просвітні, видовищно-розважальні й фізкультурно-спортивні комплекси для короткочасного й тривалого повсякденного відпочинку, ігор, прогулянок. У комплекси включаються озеленені простори садів, скверів, спеціалізованих парків: виставочні (досягнень науки, техніки, культури, мистецтва), меморіальні, видовищні, декоративні, рекламно-інформаційні, атракціонні.

Прийоми розміщення озеленених комплексів будують за зональним або інфр а структурним принципом. Зональний принцип пов'язаний з організацією зон відпочинку в центрі міста, в житлових районах, на «порозі» міста; може мати локальний, лінійний і лінійно-кущовий характер. Наприклад, у Києві Центральний парк культури й відпочинку має лінійний характер, розташовується уздовж Дніпра комплексом парків: «Владимирська гірка», «Хрещатий парк», «Міський сад», «Маріїнський парк», «Аскольдова могила», що переходять у зелену зону «Парку Вічної Слави», ландшафтного « Печорського парку» і Центрального республіканського ботанічного саду.

Інфраструктурний принцип визначає розміщення зон відпочинку уздовж планувально-транспортних осей міста, утворюючи радіально-променеві, кільцеві й лінійні планувальні структури зеленого простору. Лінійний, лінійно-смуговий розвиток зелених зон, призначених для повсякденного й короткочасного відпочинку, створює безперервні зв'язки житлових масивів з рекреаційними зонами.

У житловому районі розміщають лінійно-паркові смуги, основні функції яких - спорт, оздоровчі прогулянки, фізкультура; видовищно-розважальний парк, що складається з різних комплексів, механізованих атракціонів, павільйонів з розважальними автоматами, приміщеннями для настільних ігор; культурно-просвітній комплекс із кіноконцертним, танцювальним і виставочним залами; комплекс водних атракціонів з каналом для розважальних прогулянок і катання на льоді взимку.

Зона приміського відпочинку (короткочасного і тривалого) розташовується в межах півтора-двогодинної доступності від міста. Сполучення двох форм відпочинку - короткочасного і тривалого вимагає об'єднання різних типів рекреаційних установ у багатопрофільний комплекс. Призначення такого комплексу складається в забезпеченні короткочасного щотижневого відпочинку будь-якого контингенту відпочиваючого й тривалого відпочинку дітей, молоді, дорослих і родин.

Основними типами рекреаційних установ багатопрофільного комплексу є бази відпочинку, дитячі дачі, дитячі табори, будинки відпочинку й пансіонати. Розміщення рекреаційних установ залежить від організації рекреаційних зон багато профільного комплексу заміського відпочинку: зона дитячого відпочинку включає зони дитячої заміської дачі й дитячий табір; зона відпочинку батьків з дітьми включає дачне селище, комплекс баз відпочинку й будинків відпочинку; зона відпочинку дорослих визначається розміщенням комплексу пансіонатів.

Основною рекреаційною установою, що забезпечує короткочасний щотижневий відпочинок, є база відпочинку. За режимом функціонування цей тип установи є найбільш гнучким, тому що змінюється контингент відпочиваючих: улітку переважає сімейний відпочинок (до 70%), узимку - для дорослих без дітей (90%).

Планувальна організація комплексу бази відпочинку може бути павільйонною або блочно-павільйонною, що залежить від малоповерхової забудови з великою кількістю літніх будинків, споруджень, площадок і малих форм. Центром композиції бази відпочинку є капітальні будинки з ядром цілорічної дії, з'єднані із центром обслуговування через перехід або блокову композицію. Центром обслуговування може бути окремий будинок централізованої або блокової композиції. У центр обслуговування включають різні функціональні групи приміщень: культурно-масова з кіноконцертним залом, залом-аудиторією, бібліотекою; спортивно-оздоровча з басейном, спортивним залом і медпунктом; група харчування з кафе або рестораном. Композиційним ядром центра обслуговування повинна бути площа універсального призначення для проведення масових заходів, організації танців або виставок. Крім того, у планувальних рішеннях баз відпочинку передбачають загальнокомплексні площадки: спортивну з футбольним полем; дитячу зі спорудами для активних ігор, розваг і видовищних заходів; паркову; пляжну; господарську. Літня житлова група будинків являє собою архітектурно закінчену композицію, що включає житлові будиночки, приміщення й площадки з вогнищами, де можна приготувати рибу, шашлики, обробити зібрані ягоди й гриби; площадки для перегляду телепередач і ігор; площадки для ігор дітей дошкільного й шкільного віку; площадки для гімнастики, легкої атлетики, волейболу, баскетболу, тенісні корти; басейн для дітей, при наявності водойм обладнають пляж, човнову станцію.

Організація баз заміського відпочинку цілорічного функціонування зі змінним режимом експлуатації - влітку для відпочинку дітей, а в осінньо-зимовий період для відпочинку дорослих - привела до створення нових типів дитячих таборів заміського відпочинку. Новий тип установи відпочинку -дитячий табір - база відпочинку дозволив створити комфортні умови для дитячого відпочинку в районах з дискомфортним кліматом; тут підвищився рівень проживання, культурно-масового й спортивно-оздоровчого обслуговування як улітку, так і у позаканікулярний час.

У курортній зоні створюються комплекси дитячих таборів цілорічного функціонування, наприклад комплекс таборів Артека в Криму, «Орля» на Кавказькому узбережжі Чорного моря, «Океан» у пригороді Владивостока.

На території комплексу Артек, що розтягся уздовж берега Чорного моря на 5 км від гори Аюдаг до Генуезької фортеці, розміщені сім таборів, органічно пов'язаних з ландшафтом і об'єднаних композиційно загальнокомплексним центром. У комплексі розташоване містечко Наукової фантастики з обсерваторією, космічною ракетою, Будинком робота, математичним лабіринтом. Є свій Артеківський заповідник з Будинком флори й фауни Криму.

Одним із традиційних типів літнього відпочинку дітей дошкільного віку є заміські дитячі дачі. Заміський відпочинок дошкільників - явище сезонне, але зведення сезонних дач нерентабельне так само, як і дитячих літніх таборів. Сучасні заміські Дачі в основному капітальні, зі змінною цілорічною експлуатацією. У зимовий час - звичайний дитячий садок тижневого перебування дітей, а й літній - збільшення місткості на 50 відсотків за рахунок використання терас, веранд або групових приміщень. Склад і взаємозв'язок приміщень повинні забезпечувати повну ізоляцію дитячих груп. Основні функціональні групи приміщень заміської дачі - приміщення дитячих груп, що складаються зі спальних й групових; приміщення обслуговування (культурно-масового, медичного, адміністративно-господарського); приміщення для обслуговуючого персоналу. Обов'язковим приміщенням для заміських дач є ізолятор, у якому повинна перебувати захворіла дитина до повного видужання. Для ізолятора на території заміської дачі виділяється особлива зона з окремим в'їздом і площадкою для видужуючих дітей.

Для сезонного обслуговуючого персоналу необхідні гуртожитки, розташовувані при комплексі установ відпочинку для дорослих. Такі цілорічні гуртожитку можуть функціонувати як пансіонати у позаканікулярний час.

Пансіонати й будинки відпочинку - рекреаційні установи однакового призначення для заміського відпочинку дорослих і родин з дітьми. Типологічно ці установи відрізняються тільки формою обслуговування: у будинках відпочинку передбачається повне обслуговування, а в пансіонатах обслуговування здійснюється через відкриту мережу установ обслуговування або житлові номери обладнаються кухнею-нішею.

Необхідність збільшення місткості установ відпочинку в літній період вимагає впровадження змінного режиму функціонування: у літню пору наявність гарантованого проживання й харчування є достатнім, тому що різноманітний набір літніх рекреаційних занять; у зимовий період недолік рекреаційних занять повинен компенсуватися набором послуг в установі відпочинку (дозвілля, медико-профілактичне обслуговування, фізична культура, розваги й т.д.).

Збільшення місткості цілорічних установ відпочинку досягається додатковим функціонуванням літніх будиночків і корпусів, трансформацією спальних місць (кімнати типу «дубль» з додатковим спальним місцем).

Чітке функціональне зонування території, а також виділення зон суспільно-житлового цілорічного корпуса, літніх корпусів, спортивної і пляжної - основні вимоги до планувального рішення приміської зони відпочинку.

Розміщення установ тривалого відпочинку в курортних районах визначило появу міжселищного відпочинку й вплинуло на типологію рекреаційних установ: санаторій-пансіонат, курортне містечко, курортний готель, в яких відпочинок поєднується з можливістю амбулаторного лікування.

Поява курортних готелів виявила тенденції до збільшення їхньої місткості, розширення сфери послуг, розмаїтості розважального відпочинку, забезпеченню умов для культурного дозвілля й спортивно-оздоровчої діяльності.

У даний час курортні готелі зведені на багатьох курортах. Місткість їх нормується від 300 до 1000 місць. Подальше збільшення місткості привело до появи готельних комплексів.

Найцікавішим готельним комплексом є комплекс відпочинку «Ялта» у Криму па 2616 місць. Великий комплекс відпочинку «Ялта» органічно зливається із природним оточенням, як би виростаючи й складного терасового рельєфу. Конфігурація ділянки обумовила хрестоподібну композицію блокування житлового й суспільного корпусів. Розташування житлового 17-поверхового корпуса готелю поперек рельєфу дозволило вписати будинок у підніжжя Масандрівського пагорба, а постановка його торцем до моря створила рівноцінний огляд морської перспективи з вікон кожного номера.

Рішення території комплексу визначилося створенням нового парку, що органічно продовжує стародавній парк - заповідник Масандра. У структуру нового парку ввійшли зони відпочинку, спорту, пляжна зона, зона транспортних автостоянок. У зону відпочинку парку включені фонтани, басейни, каскади: у центрі ділянки перед будинком готелю височіє фонтан «Флора», пов'язаний з фонтаном «Джерело» струменями води, що перетікає. По іншу сторону спального корпуса зона відпочинку відділяється видовими площадками, системою плавальних басейнів, фонтаном «Фауна». Новий парк терасами спускається до моря, завершуючи його пляжною зоною, куди відпочиваючі можуть добратися ліфтом або через підземний перехід. Триярусний комплекс пляжів включає душові, пункти прокату, фінські лазні, аерарії, кафе, бари й відкриту площадку для відпочинку.

Розмаїтість суспільних приміщень розраховано як на проживаючих, гак і на епізодичних гостей. Тому приміщення ресторанів, торгівельного пасажу, вар'єте, винного льоху на перших поверхах розташували так, щоб була можливість незалежного доступу в них. Па верхньому панорамному поверсі знаходяться кінозал, фойє, ігрова вітальня, нічний бар, тераса-солярій. Організація нових видів розважального харчування в сполученні із прискореною або здешевленою системою самообслуговування в громадському харчуванні забезпечує можливість вибору режиму відпочинку в курортному готелі.

Курортний готель відповідно до функцій відпочинку й оздоровлення має приміщення для елементарного медичного обслуговування й спортивно-оздоровчої діяльності: кабінет цілодобового медичного спостереження; процедурні типу інгаляційних; масажні; спортивно-тренажерний зал для занять лікувальною фізкультурою; басейн для оздоровчого й лікувального плавання.

Всі інші види лікування, надавані відпочиваючим, покладають на централізоване медичне обслуговування існуючого курорту.

Особливе значення в експлуатації курортного готелю надається організації дитячого відпочинку. Із цією метою формується естетично повноцінне середовище комплексів відпочинку, що включає благоустрій, озеленення, малі форми, водойми, твори декоративно-прикладного мистецтва.

Особливістю курортних готелів є включення їх у туристські комплекси, що підвищує вимоги до умов тимчасового проживання: якості меблів, оснащенню номерів кондиціонерами й сигналізаційними устроями, якості обслуговування. Крім того нові курортні готелі повинні сполучатися зі сформованими архітектурними ансамблями.

Планувальна організація туристських комплексів Умови розміщення туристських комплексів

Планувальна організація туристських комплексів залежить від природно-кліматичних, містобудівних і туристських умов розміщення туристських установ. За природно-кліматичними умовами розрізняють туристські комплекси рівнинні, гірничо-рекреаційні, прибережні, водні. Розміщення туристських комплексів відповідно до містобудівних (у місті, пригороді й у міжселищній зоні) і туристських умов (розташування на маршруті: головні і проміжні) визначає типологічні розходження туристських установ.

Сучасні норми регламентують наступні типи туристських установі: туристські готелі, туристські бази, мотелі, кемпінги, притулки, хатини, туристські молодіжні табори та ін.

Туристські готелі розміщують в основному в місті, можуть бути прибережними, гірськими й головними на маршруті.

Туристські бази можуть перебувати в будь-яких природно-кліматичних умовах; можуть розташовуватися в пригороді, міжселищній зоні, на туристському маршруті; вони можуть бути головними й проміжними.

Туристські установи, розраховані на прийом автотуристів, називають установами автотуризму. До них відносяться мотелі й кемпінги, розміщення яких визначається близькістю автотраси: у пригороді, у межах міста або міжселищній зоні.

Для прийому й обслуговування автотуристів, які подорожують із використанням мобільних туристських автозасобів: караван (причіп-дача), кемпер (моторний будинок, житловий автомобіль), ротель (пересувний готель), - організуються трейлерні парки й караванінги.

Туристські притулки й хатинки розраховані на короткочасний відпочинок туристів різних видів маршрутів і розташовують у важкодоступних міжселищних зонах туризму.

У малонаселених місцях у проміжних пунктах спортивних туристських маршрутів розміщають туристські станції із строком перебування в них від трьох до п'яти діб.

У важкодоступних й малоосвоєних туристських районах розташовують мобільні туристські установи: пересувні, збірно-розбірні, наметового типу.

Останнім часом набув популярність водний туризм, для якого розроблені нові типи туристських установ: ботель (цілорічний готель на березі водойми), акватель (готель на воді або на березі водойми для аквалангістів), флотель (сезонний готель на воді), ботокемпінг (установа типу кемпінгу на березі водойми), флотокемпінг (сезонна туристська база на воді).

У закордонній практиці одержали розвиток туристські установи, призначені для обслуговування власників особистих літаків - флайтелі (наприклад, флайтель - мотель біля Таласу, шт. Оклахома, США).

Вибір типу туристської установи визначається розміщенням його на туристському маршруті. Туристські маршрути розрізняють по видах природного комплексу: наземні, водні, повітряні, комбіновані. По характеру й способу пересування туристів можуть бути маршрути: наземні - пішохідні, лижні, санні, кінні, мотовелосипедні, автобусні, залізничні; водні - гребні, вітрильні, моторні, теплохідні; повітряні - літакові, вертолітні, за допомогою дирижабля або аеростата. По виду територіальної конфігурації розрізняють маршрути: лінійні, радіальні, кільцеві, петлеві, змішані (лінійно-радіальні, лінійно-кільцеві, радіально-петлеві). По призначенню розрізняють маршрути: культурно-пізнавальний, спортивно-оздоровчий і спеціалізовані (наприклад, маршрут весільної подорожі).

Граничні значення радіусів пересування протягом дня залежать від способу пересування па маршруті: пішохідні - 2,5 км; гребні - 30 км; велосипедні - 60-70 км; автобусні - 200-300 км, що впливає на періодичність розміщення туристських установ на маршруті. Лінійні, кільцеві, лінійно-кільцеві й лінійно-радіальні маршрути починаються й закінчуються головними туристськими установами (туристські готелі в місті; туристські бази - у пригороді, туристській зоні).

На радіальних, петлевих і радіально-петлевих маршрутах головними є в основному туристські бази.

У проміжних пунктах маршрутів можуть розміщуються туристські станції, притулки, хатинки.

Вибір типу туристської установи визначається також способом пересування на маршруті. Для пішохідного маршруту головною туристською установою є туристська база, проміжним - притулок і хатина; для автомобільного маршруту головними служать мотелі й кемпінги, проміжними можуть бути трейлерні парки; для водного маршруту головні - ботелі, проміжні - флотокемпінги. Так, на автобусному лінійному маршруті «Львів - Ужгород» головні туристські готелі розмішаються у Львові й Ужгороді, у проміжних пунктах маршруту розташовані турбази (Ясиня, Рахів, Хуст, Мукачеве); на лижному кільцевому маршруті «По високих Карпатах» Ясиня - Рахів - Ясиня головними є туристські бази в Ясиня й Рахів, проміжними - туристські притулки «Драгобрат», «Едельвейс», «Брецкул», «Козьмещик».

Останнім часом стали популярними тривалі транспортні маршрути. Класифікація тривалих транспортних маршрутів визначає взаємозв'язок транспортної й стаціонарної складових туристського маршруту:

використання тільки транспортної складової для проживання (морські, річкові теплоходи; туристсько-екскурсійні поїзди) на круїзних маршрутах;

використання тільки стаціонарної складової для проживання в початкових, кінцевих і проміжних пунктах авіаційних, автобусних і автомобільних маршрутів;

3) комбіноване використання транспортної й стаціонарної складових для проживання, що володіють гнучкою формою організації туризму й мають цілорічну дію. Наприклад, комбінований залізничний кільцевий маршрут «Золоте кільце Росії» по древнім містам: Москва, Володимир, Суздаль, Ярославль, Кострома, Переяславль-Залеський, Ростов, Москва з розміщенням у готельних комплексах (так, у Москві - туристський комплекс «Ізмайлово», у Володимирі - готель «Клязьма», у Суздалі - Головний туристський комплекс «Суздаль»).

Тривалі теплохідні маршрути ріка - море - ріка із проживанням у початковому й кінцевому пунктах розроблені в Україні: Дніпро - Чорне море -Дунай (розміщення в готелях Києва й Одеси). Останнім часом придбали популярність закордонні теплохідні круїзи, наприклад двотижневий круїз із Одеси: Італія - Кіпр - Туреччина - Одеса.

Характер маршруту, спосіб пересування на маршруті, призначення маршруту визначають склад туристських установ, що забезпечують умови проживання і обслуговування туристів.

У туристських установах склад приміщень туристського обслуговування залежить від призначення маршруту. Для обслуговування на культурно-пізнавальному маршруті необхідне надання значної інформації, послуг з організації екскурсій, забезпечення транспортом і медичним обслуговуванням, допомога інструктора або гіда-перекладача; для обслуговування туристів на спортивно-оздоровчих маршрутах необхідне створення умов для зберігання, сушіння, ремонту, а також прокату спорядження й інвентарю; забезпечення системи контрольно-рятувальної служби, послуг тренерсько-інструкторського складу й медичних послуг з наданням допомоги при можливому травматизмі.

Склад приміщень культурно-масового призначення в туристських установах спортивно-оздоровчих маршрутів більш різноманітний, ніж для туристських установ культурно-пізнавальних маршрутів. На склад приміщень культурно-масового призначення впливають різні вимоги туристів різних маршрутів: для туристів культурно-дозвільних маршрутів - вимога активного відпочинку (танцювальні, ігрові, розважальні зали); для туристів спортивно-оздоровчих маршрутів - задоволення інформаційного «голоду» і зняття фізичної утоми (зали для глядачів, телевізійні холи, бібліотеки, салони ігрових автоматів, вітальні, коминкові, сауни, басейни).

Спеціалізовані маршрути (бізнес-тур, сафарі-тур, весільний тур) обумовили розширення або зміну складу приміщень і появу нових типів туристських установ: екзотичний готель, експрес-готель, човниковий готель, готель-апартамент, конгрес-готель, бізнес-готель.

Функціональна типологія туристських установ пов'язана з архітектурно-композиційними типами:

Будинки туристських установ сучасних архітектурних форм, що враховують особливості природного ландшафту, а також застосування сучасних матеріалів і конструкцій на основі індивідуального або типового проектування. До таких архітектурно-композиційних типів відносяться майже всі туристські готелі й мотелі міської .забудови.

Нові будинки туристських установ з використанням основних принципів і архітектурних форм етнографічної або регіональної архітектури, синтез сучасних і традиційних форм. До таких типів відносяться туристські бази, кемпінги, притулки, хатинки, молодіжні табори.

Старі будинки, що мають історичне або етнографічне значення, пристосовані під туристські установи; нові будинки, що повністю повторюють форми й прийоми регіональної архітектури зі збереженням традиційних матеріалів і конструкцій. Це можуть бути турбази, притулки, табори. Наприклад, будинок турбази «Гуцульщина» смт. Яремче відтворює форми архітектури народного побуту;

Будинки й спорудження сезонного або мобільного типу (намети, автопричепи, туристські судна, поїзди), композиційні форми яких визначаються вимогами й прийомами технічної естетики - дизайну. Наприклад, плавуча туристська база в затоці Саронікс у Греції має форму півсфери на поплавкових камерах з поворотними вітрилами.

5. Будинки й споруди туристського призначення, форми яких мають аттрактивний характер. Наприклад, у туристському комплексі «Свірська слобода» під Санкт-Петербургом туристам пропонують різні види проживання - від готелю «Келія» на 200 місць до сінника на старому млині й табору на плотах. В умовах проживання відображаються риси сільського побуту з пересуванням по піших, кінних і водних («По семи озерах») маршрутам.

Взаємозв'язок будинків туристських установ з навколишнім природним середовищем забезпечує схоронність найцінніших природних ландшафтів, створення цілісних архітектурно-просторових композицій і оптимальних умов для організації різних форм туристської діяльності.

Планувальна організація туристських готелів

На архітектурно-планувальну композицію туристських готелів впливають умови їхнього розташування в міській забудові, у заміських зонах відпочинку й туризму, у спеціалізованих спортивно-оздоровчих районах.

Особливе значення надається містобудівному розміщенню туристського готелю: у центрі міста або на його окраїні, поблизу визначних пам'яток міського ландшафту або транспортного вузла, у приміській (буферній) або парковій зоні відпочинку. Розташування турготелю в центрі міста вимагає об'єднання з архітектурним ансамблем вулиці, площі, міських будинків.

У той же час туристський готель може бути архітектурним акцентом у забудові мікрорайону або транспортної магістралі. Будинок туристського готелю може включатися в готельний комплекс, розташовуватися й історичної частини міста. Наприклад, будинок готелю в Брейзахс (Німеччина), побудований в історичному районі міста, що піднімається над долиною ріки Рейн, вдало вписався в пейзаж односхилими дахами й похилими стінами, повторюючи силует навколишніх старих будинків.

Туристські готелі іноді розмішаються в пам'ятниках архітектури (наприклад, турготель «Хіва» - у будинку медресе).

Розташування туристських готелів у міському парковому ансамблі з'єднує туризм і відпочинок на тлі мальовничої природи. Так, будинок готелю в Шеффілді (Великобританія) побудовано в міському історичному парку.

Архітектурні композиційні зв'язки між приміщеннями, що забезпечують виконання основних функцій, визначають основні види архітектурно-просторових будинків туристських готелів:

* централізована композиція (одноповерхова або багатоповерхова) з розміщенням основних функцій у єдиному обсязі на одному або на різних рівнях;

блокова композиція (розосереджена, павільйонна або зблокована), коли основні функції розміщаються в різних об'ємно-просторових блоках;

подіумна композиція, коли суспільна частина будинку, розвинена по горизонталі, є підставою для житлової частини будинку, розвинутої по вертикалі.

Найбільше поширення одержала подіумна композиція для готелів підвищеного комфорту, що займають значну територію із численними під'їздами й вільним простором.

У міській забудові частіше використовується централізована або блокова композиція: готель «Дніпро» в Києві - централізована композиція, готель «Ялта» - блокова. У готельному комплексі «Ялта» блокується житловий корпус і будинок громадського харчування.

При обмеженій площі міської забудови використовують прийом зменшення розмірів першого поверху в загальній централізованій композиції. Так, в 11-поверховому готелі «Дю-Лак» у Тунісі в міру збільшення висоти будинку зростає довжина житлових поверхів: кожний наступний поверх нависає над попереднім.

Стиснута міська забудова обумовила появу компактних багатоповерхових (циліндричних, кубічних обсягів) туристських готелів централізованої композиції (наприклад, 36-поверхова вежа-готель «Холідей-Інн» в Аусбурзі, Німеччина). Номера в готелі розміщені з 1-го по 11-й поверх. Суспільні приміщення в таких готелях розташовують на останніх або в підвальних і цокольних поверхах. Розміщення приміщень суспільного призначення в підземній частині будинку характерно для більшості готелів баштової форми.

Останнім часом використовують нові прийоми організації простору будинків туристських готелів атріумного типу. До атріумних готелів відносяться різні готелі американського архітектора Д. Портмана: «Хайатт-Рідженсі» у Сан-Франциско, Чикаго, Атланта (США) і ін.

У міжселищних зонах туристські готелі включаються в туристські комплекси, які знаходяться у туристсько-оздоровчих районах. Традиційними туристсько-оздоровчими районами є гірсько-рекреаційні райони, у яких розміщаються туристські готелі. Наприклад, гірсько-рекреаційний комплекс «Домбай» на Кавказі, розташований на позначці 1630 м над рівнем моря в злитті трьох гірських рік, включає окремі готелі «Домбай», «Крокус», «Аманауз», «Супутник», від яких канатні дороги ведуть до видових площадок на позначці 3000 м вершини Мусатчері.

Просторова організація туристських готелів у міжселищних зонах відрізняється взаємозв'язком їх з навколишнім ландшафтом. Характер природного ландшафту впливає на вибір прийомів взаємозв'язку з архітектурою:

а) уписування архітектури туристського готелю в ландшафт або повторення рельєфу;

б) протиставлення архітектури туристського готелю ландшафту або рельєфу, при цьому домінантою може бути або ландшафт або будинок готелю;

в) підпорядкування архітектури ландшафту як гармонійне злиття з ландшафтом або рельєфом

Архітектурно-просторова композиція туристського готелю в міжселищній зоні може бути виражена в одиничній формі.

У сучасній рекреаційній архітектурі використовують нові принципи формоутворення будинків туристських готелів, що відображають закони формування природи, - вертикальне й горизонтальне освоєння простору створенням цілісної об'ємно-просторової лінійної структури. Цей принцип є ведучим для сучасної архітектури гірсько-туристських комплексів. Лінійні комплекси органічно вписуються в ландшафт гірської місцевості: силует комплексу наслідує лінії гірської гряди, а його контури - рельєфу місцевості.

Протяжний гірничо-рекреаційний комплекс «Ель Ла Плань» (Франція) у вигляді єдиної лінійної структури змінної висоти, піднятий над землею на великопролітних опорах, має функціональне зонування по вертикалі: нижній рівень - зона комунікацій; середній рівень - зона обслуговування, «внутрішня вулиця», де розміщуються торгівельні ряди, кафе, ресторани, клубні приміщення, вітальні; верхній рівень - житлова зона з терасами, соляріями. Такі тривимірні структури в закордонній практиці одержали назву інтегрованих комплексів.

Туристські комплекси в міжселищних зонах поєднують різні типи туристських установ відповідно зі спеціалізацією: молодіжний туристський комплекс включає туристський готель, турбазу, туристську станцію, туристський табір; туристсько-спортивний комплекс - туристський готель, туристську базу, спортивно-оздоровчий табір; гірсько-спортивний туристський комплекс - туристський готель, туристську базу, гірськолижну станцію; водноспортивний туристський комплекс - туристський готель, водну турбазу (акватель, флотель), водну станцію (ботель).

Планувальна організація туристських баз

Турбази й мотелі є туристськими установами готельного типу, відрізняючись від готелів призначенням, комфортністю, місткістю, поверховістю, місцем розташування.

Сучасні нормативи передбачають підвищення поверховості туристських баз (до 9 поверхів), місткості (200, 500, 1000 місць), комфортності номерів (житлові номери обладнаються санвузлом).

Дотепер більша частина турбаз сезонного функціонування. Сучасні норми передбачають організацію турбаз зі змішаним режимом функціонування: літні із цілорічним ядром або цілорічні з літнім розширенням. Крім того, нормами передбачені турбази для сімейних з дітьми.

Турбази розраховані на обслуговування пізнавально-екскурсійних, спортивних і оздоровчих туристських маршрутів. По розташуванню на маршруті туристські бази можуть бути головні і проміжні, розміщаючись у приміських зонах відпочинку, у складі туристсько-оздоровчих районів або комплексів.

На архітектурно-планувальну організацію туристських баз значною мірою впливають природно-кліматичні й ландшафтно-географічні фактори. Так, у гірсько-туристських комплексах залежно від їхнього розміщення по висоті над рівнем моря туристські бази можуть бути й тільки туристськими, і гірськолижними, і альпіністськими. Туристські бази формуються на більш низьких позначках у порівнянні з гірськолижними і альпіністськими, у мальовничих місцях, звідки ведуть різні пішохідні й транспортні шляхи до природних визначних пам'яток, архітектурних пам'ятників, видових площадок.

Туристські бази повинні бути цілорічними, наближаючись за комфортом до туристських готелів.

Гірськолижні туристські бази в основному зимового функціонування, включають цілорічне ядро, притулки, хатинки, стоянки.

Альпіністські турбази призначені в основному для літніх видів спорту, тому включають туристські хатини, наметові табори, спортивні площадки.

Туристські притулки й хатини можуть включатися в комплекс турбаз або розташовуватися на маршруті у важкодоступних місцевостях у якості транзитної туристської установи. Туристські притулки й хатини призначені також для короткочасного відпочинку на спортивних маршрутах: притулки -для одне -, дводенного відпочинку; хатини - для ночівлі. Тривалість перебування й місткість визначають склад приміщень і комфортність. Притулки місткістю 50, 75 і 100 осіб цілорічної дії можуть мати чотиримісні номери із санвузлом. Притулки й хатини місткістю 25 осіб можуть мати спальні кімнати на 5 - 10 місць або на туристську групу (до 20 місць).

Різноманітна типологія гірських туристських установ обумовлює різноманіття архітектури туристських будинків: від сучасних спрощених або ускладнених форм багатоповерхових будинків до стилізованих під народну архітектуру будиночків, котеджів, малоповерхових будинків.

Існуючі сучасні турбази - рівнинні й прибережні - цілорічної експлуатації мають типові архітектурні форми: двох - і п'ятиповерхові, прямокутні в плані спальні корпуси, що стоять окремо або зблоковані з корпусом їдальні. Принцип масового застосування типових проектів туристських баз неприйнятний у сфері туризму. Унікальність ансамблів туристських баз, контрастність стосовно міської забудови, збереження регіональних і національних рис - основа формування повноцінного середовища для відпочинку.

Архітектура одноповерхових будиночків і котеджів при сезонній експлуатації турбази більш індивідуальна, співзвучна природним особливостям місцевості й більшою мірою відповідає вимогам туризму.

Одним з найважливіших напрямків організації туристських баз є збереження історичних ансамблів і окремих пам'ятників архітектури із включенням їх у структуру туристських комплексів.

Розвиток водного туризму сприяв формуванню спеціальних туристських установ - прибережних і наплавних. Прибережні установи (ботель, ботокемпінг) водного туризму формуються за аналогією з туристськими готелями й туристськими базами, але розміщаються на ділянках обмежених розмірів, тому мають більш компактну композицію. Вибір композиційного рішення установи водного туризму залежить від його місця розташування, типу акваторії, видової орієнтації житлових приміщень на водний простір. Композиція наплавних установ водного туризму (флотелів, флотокемпінгів) може бути компактною з розміщенням на дебаркадері або розосередженою з розташуванням уздовж берегової лінії. Флотелі можуть бути цілорічної дії (наприклад, чотириповерховий флотель «Русалка» в Амстердамі обладнаний власної котельнею) або сезонної (наприклад, екскурсійна баржа в таборі Стипока на Дунаї).

Ботелі й ботокемпінги розміщають у приміській зоні міст і зонах відпочинку на водному маршруті; флотелі - в опорних пунктах туристського водного маршруту, що мають визначне природне середовище, де є можливість організації полювання, рибальства, водного спорту. Флотокемпінги є проміжними пунктами туристського водного маршруту.

Водні траси туристського маршруту прокладають поза основними судновими шляхами. Транзитна ділянка водного маршруту має довжина до 200 км; ботелі розміщають у початковому й кінцевому пунктах через 200 км, флотелі - у транзитній зоні маршруту через 100 км, ботокемпінги - 50 - 75 км, флотокемпінги - через 20 - 25 км. Флотелі цілорічної дії можуть міняти місце розташування залежно від сезону: улітку - в місцях масового відпочинку, узимку - у межах міста.

Специфіку установ водного туризму складають елінги або стоянки для зимового зберігання судів і наплавні причали, пляжі, ремонтні майстерні, наплавні огороджувальні споруди, хвилеломи.

На ділянці установ водного туризму виділяють функціональні зони: проживання й культурно-побутового обслуговування; відпочинку й спортивних споруд, що примикають до пляжу; технічного обслуговування плавальних засобів, наближену до гавані; господарську.

Планувальна організація автотуристських комплексів

Вимога мобільності в туризмі привела до розвитку системи установ автотуризму: мотелів, кемпінгів, трейлерних парків, розташовуваних на туристських маршрутах, що проходять по автомагістралях.

Мотель - автотуристська установа готельного типу цілорічної експлуатації, призначена для тривалого проживання з повним комплексом послуг культурно-побутового й технічного обслуговування.

Кемпінг - автотуристська установа сезонної експлуатації з обмеженим набором послуг культурно-побутового й технічного характеру, призначена для короткочасного проживання в стаціонарних будиночках або наметах.

Трейлерні парки - автотуристська установа сезонної експлуатації, призначена для тривалого проживання автотуристів, що подорожують на караванах, кемперах і ротелях.

Залежно від місця розташування на маршруті розрізняють установи автотуризму транзитного, кінцевого й комбінованого типу. Транзитні установи автотуризму призначені для короткочасного відпочинку на шляху; кінцеві - для тривалого перебування; комбіновані можуть використовуватися як для тривалого, так і для короткочасного перебування. Так, на автотрасі Київ -Харків розміщаються: транзитний мотель-кемпінг «Зелена діброва» у Полтаві, кінцевий мотель-кемпінг у Харкові. Одночасно мотель-кемпінг у Харкові, розташовуючись на автостраді Москва - Сімферополь, є транзитним типом автоустанови.