Рекреаційно-туристичні ресурси природно-заповідного фонду

Важливе рекреаційне туристичне значення в Україні мають - заповідні території, хоч їх основне призначення - збереження типових для даної зони об'єктів, а також для збереження і відновлення цінних та унікальних природних комплексів чи їх важливих складових елементів.

За розробленими в Україні нормативами до складу природоохоронних територій входять державні заповідники, державні заповідно-мисливські господарства, державні національні парки, державні заказники, державні дендрологічні парки, державні зоологічні парки, державні парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, державні заповідні урочища.

Слід відмітити, що різні види природоохоронних територій характеризуються різними ступенями заповідності. Так, для рекреаційних потреб заповідники не використовуються. Найбільше значення для рекреаційно-туристичної сфери мають природні національні парки (рекреаційні зони), парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, зоологічні сади, пам'ятки природи.

Природозаповідний фонд України становить більше ніж 5 тис. об'єктів, його площа перевищує 1 млн. га, тут представлені всі основні ландшафти України. Понад 80 % заповідної території (385,6 тис. га) припадає на об'єкти, що найбільш охороняються: сюди входять 12 державних заповідників (140 тис. га), 4 заповідні мисливські господарства, природні національні парки (разом 245,5 тис. га).

Найвизначніші природоохоронні території зосереджені в Карпатах, Криму, Київській, Рівненській, Волинській, Херсонській областях, тобто в регіонах, найбільш придатних для організації рекреаційно-туристичного господарства (табл. 4).

В Україні розташовані такі всесвітньовідомі заповідники, як Асканія-Нова в Херсонській області (заповідник, заснований в кінці XIX ст., площа 11,0 тис. га), Чорноморський у Херсонській і Миколаївський областях (1927 р., 57,0 тис. га), Карпатський у Закарпатській області (1968р., 12,7тис.га), Канівський у Черкаській області (1931 р., 1,0 тис. га), Ялтинський (1973 р., 0,2 тис. га) та Карадазький (1979 р., 2,9 тис. га) в Криму та ряд інших.

Найбільше рекреаційне значення мають природні національні парки, яких на Україні понад 3 загальною площею 134,7 тис. га (0,2 % території країни), що набагато менше, ніж у більшості країн світу. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К.: 2002. - С. 120.

Національні природні парки України - основні природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи, які є національним надбанням, дорогоцінними скарбами природної та історико-культурної спадщини українського народу. Вони створюються для збереження, відтворення та ефективного використання неповторних природних територій, аналоги яких втрачені або трансформовані людиною.

Екологічний туризм у національних природних парках (НПП) України ґрунтується на наступних концептуальних положеннях:

* мінімізація негативною впливу туристів на природне середовище та його компоненти (адже рекреаційна цінність природних ландшафтів прямо пропорційна їх збереженню);

* гармонійне поєднання людини, природного середовища та рекреаційної інфраструктури;

* відвідування рекреаційних природно-заповідних територій та об'єктів;

* науково-пізнавальне освоєння природного (біотичного, ландшафтного, пейзажного) різноманіття і гуманістичного потенціалу рекреаційних територій;

* соціальна сумісність (злагода) з місцевою мораллю, звичаями і традиціями місцевого населення, територіальними громадами та органами місцевого самоврядування;

* економічні вигоди і переваги в регіональному розвитку природних територій;

* гарантія довготривалого збереження природних та культурних ресурсів рекреаційних територій.

У національних природних парках України екотуристична діяльність здійснюється за такими видами :

* екскурсії маркованими екологічними стежками з короткостроковим відпочинком (розбиття наметів і розкладання вогнищ у спеціально облаштованих місцях) у зонах регульованої та стаціонарної рекреації -Карпатський НПП, НПП "Святі Гори";

* науково-пізнавальний туризм - Карпатський, Яворівський НПП;

* піший спортивно-оздоровчий екотуризм - НПП "Вижницький", Ужанський НПП;

* лижні подорожі та прогулянки (лижний, включаючи гірськолижний, екотуризм) - НПП ''Вижницький", "Сколівські Бескиди";

* прогулянки, подорожі на велосипедах (велосипедний екотуризм) - НПП "Синевир", Ужанський НПП;

* прогулянки, подорожі на конях (кінний екотуризм) - НПП "Синевир". Шацький НПП;

* водний екотуризм - спуск гірською річкою на надувних плотах, човнах, катамаранах (рафтінг) - НПП "Вижницький"; подорож на яхті, катання на водних лижах, віндсерфінг, прогулянки на човнах - Швацький НПП;

* екскурсії у карстові печери (спелеологічний екотуризм, спелеотуризм) - НПП "Вижницький";

* любительське (спортивне) полювання (мисливський екотуризм)- НПП "Синевир", Деснянсько-Старогутський;

* підводне плавання з аквалангом, екскурсії до підводних печер і грогів (підводний екотуризм, дайвінг) - Азово-Сиваський НПП;

* любительське і спортивне рибальство - Шацький, Азово-Сиваський НПП;

* прогулянки, подорожі на повітряних кулях (балунінг), прогулянки, подорожі на дельтоплані (дельтопланеризм) - НПП "Синевир", "Подільські Товтри";

* скелелазіння (альпінізм) - НПП ''Вижницький";

* екстремальний екотуризм (стрибки з прив'язаним тросом) - НПП ''Подільські Товтри". Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К.: 2002. - С. 118-120.

Відповідно до сучасної природоохоронної практики в національних парках світу не менше 75% площі вважаються суворо охоронними без регулювальних заходів і порушень природної сукцесії, а решта використовується в рекреаційних цілях, хоча скрізь в обґрунтованій мірі допускається екотуризм. Основним режимом на території національних парків є режим невтручання.

В Україні лише незначна частина НПП відповідає ІІ-й категорії міжнародної класифікації - Національний парк (Охорона екосистем і рекреація). Площа, зайнята антропогенними ландшафтами у вітчизняних НПП має великі (і дивні) розходження - від 1% в Азово-Сиваському національному природному парку до 80% у "Подільських Товітрах".

Загалом, антропогенні ландшафтні комплекси займають до половини території наших національних парків (у Шацькому НПП 40,5%). Для порівняння скажемо, що в Польщі ця величина коливається від 1% до 20% і становить у середньому 4%. Більшість національних парків Росії відносяться до 11-ї категорії МСОП. Порівняно з нашими вони мають значно суворіший режим і більшу частину земель у власному користуванні (83%). Альтернативою для наближення НПП України до 11-ї категорії є створення невеликих за площею парків (за міжнародними стандартами допускається мінімальна площа національного парку до 2000 га).

Зазначимо, що з понад як 300 рекреаційно-туристичних закладів, розміщених на територіях національних природних парків України, на землях їх постійного користування знаходиться лише незначна кількість (до 10 %).

Головне завдання національних природних парків України полягає в управлінні (планування, організація, координація, контроль) рекреаційною (туристичною) діяльністю, зокрема відвідуванням території. Здійснення такої екотуристичної діяльності (організація збуту туристських послуг, турів) на природно-заповідних територіях покладається на спеціалізовані державні і комерційні (а також спільні акціонерні) структури - туристські фірми. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К.: 2002. - С. 121.

Типова рекреація (загальнооздоровчий відпочинок) не може бути основним заняттям відвідувачів (екотуристів) парку. Для них основне - високодуховне спілкування з природою, що викликає чисті почуття, сприяє інтелектуальному збагаченню, фізичному наповненню здоров'ям.

Для забезпечення виконання національними природними парками покладеного на них завдання щодо створення умов для організованого екотуризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів і об'єктів на їх території виділяються зони регульованої і стаціонарної рекреації.

У зоні регульованої рекреації проводиться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються промислове рибальство і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних ландшафтів розміщеної по сусідству заповідної зони.

Площа зони регульованої рекреації може становити 25-55% від загальної території парку рекреаційного типу (1-а модель) і 30-60% - природоохоронного типу (2-а модель).

Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парків. Площа цієї зони орієнтовно становить 5-10% в умовах обмеженого рекреаційного використання парку і 10-20% - активного рекреаційного використання парку.

У зоні стаціонарної рекреації проводяться довготривалий відпочинок, організований туризм, санаторно-курортне лікування. Екотуризм у зоні стаціонарної рекреації національного природного парку може здійснюватися за екстенсивним чи інтенсивним планом на відповідних територіях.

На територіях екстенсивної рекреації з метою огляду місцевості та відпочинку головним чином створюються туристські маршрути, екскурсійні та прогулянкові (лінійні, радіальні, кільцеві), обладнуються місця для ночівлі (хижі, бівуачні стоянки) тощо. У цій підзоні на спеціально виділених та відповідно облаштованих ділянках дозволяється любительське і спортивне рибальство, збирання грибів, дикоростучих плодів і ягід, фотомисливство ("тихе полювання") під екологічним контролем працівників (рейнджерів) служби державної охорони національних природних парків.

На територіях інтенсивної рекреації (враховуючи зарубіжний досвід) на базі розміщених тут рекреаційних закладі» можуть створюватися:

* гірсько-лижні комплекси, до складу яких входять лижні поля, траси, канатні підйомники, трампліни, льодові стадіони тощо;

* рекреаційно-акваторіальні комплекси (аквателі), до складу яких входять пляжі, зупинки для яхт і човнів, кемпінги, готелі та об'єкти обслуговування. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К.: 2002. - С. 122-123.

Для просторового обмеження рекреаційного навантаження вздовж трас туристських маршрутів та екологічних стежок доцільно влаштовувати природозахисні лінійні коридори шириною до 20 м, які повинні стримувати вільне пересування відвідувачів парку поза туристською трасою чи екскурсійною (прогулянковою) стежкою. У межах національних парків відповідно до проектів організації їх території можуть прокладатись ландшафтно-маршрутні коридори вздовж туристських трас, що зв'язують рекреаційні центри і становлять собою в залежності від рельєфу місцевості лінійні природні урочища шириною від 10 м до 10 км.

Зараз більшість вітчизняних національних парків поки що обмежуються популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими екотуристичними функціями.

Рекреаційні території національних природних парків України для виконання основної своєї функції збереження природних ландшафтів і а вдоволення інтересів відпочиваючих і туристів в оздоровленні погребують державного підходу, особливо в управлінському, організаційно-методичному та фінансовому забезпеченні.

До вищої категорії природно-заповідної мережі України належать 11 національних природних парків, які с справжніми перлинами нашої держави. Від загальної площі ПЗФ національні природні парки складають до 24% (або до 1% території всієї України). Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К.: 2002. - С. 125.

Найстаріший природний національний парк України - Карпатський - був створений у 1980 р. загальною площею 47,3 тис. га, розташований у верхів'ях Черемоша й Прута Івано-Франківської області. Для парку характерна різноманітна й багата за видовим складом флора-понад 110 видів судинних рослин (майже 60 % усього видового складу Українських Карпат), в т.ч. 125 видів занесені до Червоної книги. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. - К.: 1997. - С.96.

Територія парку заселена переважно лісовими видами фауни. На його території розташовані такі відомі центри відпочинку і туризму як Яремча, Ворохта, Кремінці.

Останніми роками його відвідує щороку більше півмільйона туристів.

Популярними в межах парку є еколого - і науково-пізнавальні маршрути на о. Несамовите, г Маковиця, г. Хом'як та, особливо, на г. Говерла.

У 1990 р. в Закарпатській області створений Синевирський державний природний національний парк площею 54,0 тис. га. Він розташований у верхів'ях Тереблі та Ріки в Міжгірському районі на висотах 600-1700 м. На території парку розташовані цінні в рекреаційному відношенні озера Синевир (пл. 4,4 га, гл. 21 м) та Озерце (пл. 1, 2 га).Національний природний парк "Синевир" відомий найкоштовнішим своїм скарбом - Синевирським озером, справжньою голубою перлиною Українських Карпат, та унікальним і єдиним в Європі Музеєм лісосплаву на Чорній Ріці.

Багатою і різноманітною є фауна парку. Тут живуть кабани, олені, косулі; зустрічаються ведмеді, глухарі, рисі. Нараховується кілька десятків джерел мінеральних лікувальних вод різного складу - типу "Нарзан", "Арзні", "Єсентуки-17". На території парку розташовані мисливські будинки, рекреаційний комплекс "Рабачинка", бази і будинки відпочинку, турбаза.

Національний природний парк "Вижницький" знаходиться на території Вижницького району Чернівецької обл. У тамтешніх краях за часів Австро-Угорщини серед місцевих жителів побутувала поговірка: "Якщо б Господь Бог вирішив провести відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковину". Парк відзначається багатством ендемічних видів рослин і тварин на незначній за площею загалом лісистій території. НПП "Вижницький" перспектинний для розвитку пішохідного, мисливського, велосипедного, кінного туризму.

Ужанський національний природний парк е складовою частиною першого і найбільшого в Європі трилатерального біосферного резервату "Східні Карпати". На території парку виходять джерела мінеральних вод, збереглись високопродуктивні буково-ялицеві ліси та праліси, знаходяться дерев'яні пам'ятки сакральної архітектури, функціонують 2 бази відпочинку, 2 гірськолижні бази, санаторій, турбаза, туристичний притулок.

Національний природний парк "Сколівські Бескиди" створено з метою збереження середньогірних ландшафтів з унікальними в Європі буковими пралісами. У межах парку знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоровниця - курорт "Східниця" з джерелами мінеральних вод типу "Нафтуся". Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського літописного міста Тустань на Урицьких скелях.

Яворівський національний природний парк репрезентує ландшафтну область Розточчя. Більшість території парку вкрита лісами, які в поєднанні з горбогірним рельєфом створюють своєрідне пейзажне та ландшафтне різноманіття. У даній місцевості знаходяться цікаві історико-культурні об'єкти, зокрема, Крехівський монастир св. Миколам. По сусідству з національним парком розміщується курорт "Шкло" з сірководневою мінеральною водою. Парк пропонує послуги з організації велотуризму.

Національний природний парк "Подільські Товтри" за площею (261316 га) - найбільший в Європі. Рекрсаційно-пізнавальний інтерес мають розміщені на його території горбогір'я Медобор, або Товтр, з розкішною природною рослинністю та карстовими утвореннями (печера “Атлантида”), величні каньйони Дністра та Смотрича з унікальними відслоненнями силурійських порід, Бакотська затока на Дністрі з Свято-Михайлівським скельним монастирем. До складу парку входить Національний історико-культурний заповідник "Старе місто" з фортецею (м. Кам'янець-Подільський). У межах парку знаходиться курорт “Сатанів” з цілющою мінеральною водою типу "Нафтуся".

Шацький державний природний національний парк створений у 1983 році. Його площа - 32,5 тис. км². Парк розташований у Любомльському районі Волинської області на межі Польщі і Білорусі. Шацький національний природний парк включає систему Шацьких озер (24) з найбільшим своїм "діамантом" - озером Світязь - найглибше озеро України (площа - 27 км², глибина - 58 м). Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. - К.: 1997. - С. 97.

Особливу рекреаційну цінність мають тут озера, які відносяться до басейну Західного Бугу, особливо Світязь і Пісочне. Вода в них чиста і придатна для пиття, гідрокарбонатно-кальцієвого типу, прісна (кількість солей становить 140-160 г/л), насичена киснем, має нейтральну і слаболужну.

На території Шацького парку розвинута рекреаційна діяльність. Тут функціонують понад 40 пансіонатів і баз відпочинку. Місцями рекреаційні навантаження перевищують допустимі норми, тому першочерговим завданням є обмеження кількості відпочиваючих. У межах парку розміщені пансіонат "Шацькі озера" на березі о. Світязь, санаторій "Лісова пісня" на березі о. Пісочне, численні спортивно-оздоровчі та дитячі табори (56), бази відпочинку та інші рекреаційні заклади.

Для організації спортивного полювання, в т.ч. для іноземців, найбільш придатними є державні заповідно-мисливські господарства - Кримське (1957 р., 42,9 тис. га), Дніпровське - Тетерівське (1967 р., 37,9 тис. га), Азово-Сиваське (1957 р., 34,1 тис. га) та Заліське (1957 р.).

Деснянсько-Старогутський національний природний парк створений з перспективою включення його до міждержавного українсько-російського біосферного резервату "Старогутські та Брянські ліси". До складу парку входять ландшафтні комплекси заплави і борової тераси Десни, а також Старогутських переважно соснових лісів і боліт. У парку можливий розвиток мисливського та кінного туризму, спортивне та любительське рибальство, пізнавальна рекреація.

Національний природний парк "Святі Гори" репрезентує природні схилово-височинні ландшафти Донецького північно-степового краю з рідкісними крейдяними відслоненнями. Переважають соснові ліси. До складу парку входять 170 оздоровчих закладів. Культурно-пізнавальний інтерес для відвідувачів парку становить Святогірський Успенський монастир на правому березі р. Сіверський Донець. У даній місцевості знаходяться солоні озера Ріпне та Сліпне з лікувальними сульфідними грязями.

Азово - Сиваський національний природний парк знаходиться в межах приморських ландшафтів, де відповідно до Рамсарської конвенції охороняються водно-болотні угіддя міжнародного значення, які місцем оселення водоплавних птахів та їх зупинок під час осінньо-весняних міграцій. Створено парк на базі заповідно-мисливського господарства з перспективою розвитку в даному регіоні спортивно-любительського полювання та рибальства, водного екотуризму. Так, на о. Бірючий, з його степовим різнотрав'ям останнім часом було зареєстровано 1425 ланей, 987 муфлонів, 830 благородних оленів. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. - К.: 1997. - С. 98.

3. Шляхи розвитку екологічного туризму в Україні

Зелений туризм - надзвичайно рентабельний і в той же час досить простий бізнес, якому можна робити в глухомані, фактично на порожнім місці. В Україні сьогодні турфірми не пропонують відпочинок у сільських районах. Тим часом у розвинутих країнах, особливо в Європі, такий відпочинок став уже нормою - це повноправна галузь туріндустрії.

Європа переживає зараз бум зеленого туризму: щорічно сільський туризм приносить континенту $218 млн. На думку ощадливих європейців, вигідніше всього провести відпустка в селі, на фермі, де за порівняно невеликі гроші відпочиваючому забезпечені домашнє, екологічно чисте харчування і весь спектр активних розваг - полювання, рибалка, прогулянки на конях і т.д. У сусідніх з Україною державах Литві і Польщі фермерський туризм розвитий досить добре. У Литві, наприклад, він контролюється державою: існує каталог по агротуризму, розроблена спеціальна класифікація - за аналогією з традиційними "зірками" фермерським садибам, у залежності від їхнього рівня, привласнюються "лелеки". Пропонувати своєї турпродукт через турфірми може тільки фермер, у якого с хоча б один "лелека". Влітку у фермерських будинках Литви і Польщі відпочивають в основному іноземці, а восени і навесні приїжджають свої туристи.

Чомусь такий туризм вважається в нашій країні новим видом відпочинку, хоча з'явився тоді ж, коли виникли міста і села, тобто існує з незапам'ятних часів. Здається, тут просто спрацьовує давня звичка визнавати лише те, що оформлено юридично. У цьому плані сільський зелений туризм як офіційно організований відпочинок дійсно робить лише перші кроки. Кілька років назад був створений Союз сприяння розвитку сільського зеленого туризму, але відомою ця організація стала зовсім недавно, після першої представницької прес-конференції.

Варто виділити деякі проблеми, що виникли на шляху розвитку екологічного туризму в Україні і які повинна подолати наша держава:

1. Роз'єднаність учасників еколого-туристської діяльності, відсутність спеціалізованих туроператорів, недостатньо розвита правова база, інформаційний дефіцит.

2. Звичка громадян і керівників підприємств, а також влади до безкоштовності природних ресурсів. Це одна з причин нерозвиненості екологічної культури, зневаги нормами екологічного права. Подолання цих проблем вимагає значного часу і великих зусиль. Один з можливих шляхів це розробка економічних механізмів, що дозволяють ефективно включати екологічні гідності туристського продукту в його вартість.

2. Брак фахівців у сфері туризму, які на професійному рівні володіють екологічними проблемами і технологіями. Особливо гострі ці проблеми в західних регіонах. Їхнє подолання очевидним образом сполучено з розвитком спеціального еколого-туристського утворення.Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. - К.: 2000. - С. 88-89.

Рекреаційні природно-заповідні території (виділені відповідно до функціонального зонування) в контексті розвитку туризму виконують компромісну функцію погодження інтересів туристів в активному відпочинку та природного ландшафту в збереженні його цілісності і первинності. Найбільш вдало ця філософська суперечність між збереженням земного природного розмаїття та його рекреаційним використанням для організації масового відпочинку і туризму населення практично розв'язується в категоріях національного природного і регіонального ландшафтного парків.

Подальший розвиток туризму в НПП України неможливий без запровадження туристичного маркетингу та регіонального менеджменту туризму в них. Звичайно, що ці завдання повинні вирішуватися кожним окремим суб'єктом туристської діяльності, тобто, НПП, враховуючи стан та структуру туристських ресурсів, їх приваблюючу та пропускну здатність, наявність та можливості споживача, ціни на запропоновані послуги тощо.

Враховуючи майже повну необізнаність громадськості країни, представників провідних туристичних фірм України та за її кордонами про наявність, розміщення і можливості НПП, слід визначити головним напрямком роботи для них рекламно-інформаційне забезпечення своєї діяльності: видання тематичних і комплексних буклетів, схем, атласів та інших рекламних атрибутів, а також широке - інформування у засобах масової інформації. Безумовно, це сприятиме розширенню попиту та туристичної зацікавленості НПП. Відсутність або недостатній розвиток туристичної інфраструктури в межах НПП зумовлюють можливість залучення іноземних інвестицій для перспективного розвитку туризму в як одного з пріоритетних напрямів роботи.

Необхідною ланкою виступає також створення і впровадження системи платежів за користування певним видом рекреаційно-туристичних ресурсів та відшкодування за заподіяну шкоду. Як одним провідним засобів залучення туристів в НПП можна вважати можливість організації різноманітних нетрадиційних видів туризму: екотуризму, етнічного, релігійного, ліцензійного освітнього, наукового, конгресового, тощо.

Розвиток туризму на базі конкретних НПП певною мірою залежить від ініціатив місцевого керівництва, але має всіляко підтримуватися на державному різні, особливо управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. - К.: 2000. - С. 86-87.

Для того щоб екологічний туризм мав перспективи розвитку в Україні для його організації варто керуватися наступними засадами:

* спрямованість до природи і спрямованість на використанні переважно природних ресурсів;

* схоронність первозданності середовища нашого мешкання;

* пріоритетність екологічного утворення, формування відносин рівноправного партнерства з природою;

* схоронність місцевого соціокультурного середовища;

* економічна ефективність і стійкий розвиток тих районів, де

проходять тури.

3.1 Перспективи та складові екологічного туризму в Україні

Розвиток екотуризму в Україні сьогодні набуває особливе значення. Вже зараз туристична галузь виробляє вісім відсотків валового внутрішнього продукту і 20 відсотків зовнішньоторговельного обороту України. Сьогодні кожний турист, що відвідує нашу державу, лишає тут майже 500 доларів США. Дотого ж, з урахуванням суміжних галузей, туризм дає роботу приблизно 1,8 мільйона громадян.

Отже, це переконливо свідчить про важливість для держави туристичного сектора та його провідних ланок таких, як екотуризм. Не можна ігнорувати той факт, що для повноцінного розвитку екотуризму потрібна акумуляція зусиль багатьох галузей економіки, де задіяні самі сучасні системи транспорту, зв'язку, культури, будівництва, торгівлі. Потрібно постійно враховувати і той чинник, що екотуризм розвивається на стику багатьох сфер науки - психології, філософії, соціології, історії, географії, рекреалогії, екології, курортології.

Проект почали втілювати в життя на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей із червня 1999 року. Пріоритетним напрямком діяльності в рамках проекту був розвиток зеленого туризму в гірських територіях, а також навчання туроператорів, імідж-рекламі регіону за рубежем і поліпшення українського законодавства в тих сферах, що мають відношення до туризму.

Реалізований проект мав велике значення для підвищення ефективності екотургалузі регіону. Кількість туристів, що відвідали Карпатський регіон, збільшилося на 56 тисяч і досягло 386 тисяч. У 2,1 раз зріс і прибуток від туризм, уклавши біля 51 млн. грн. Виділені ЄС гроші сприяли поліпшенню регіональної туристичної інфраструктури - з'явилося 130 нових турструктур плюс невеличкі готелі сімейного типу.

У рамках здійснення програми європейці відкрили мікрокредитну лінію в 150 тисяч євро. Невеличкі підприємства, що працюють у Карпатському регіоні на ниві туризму, одержали в середньому 3000 євро, із котрих 2000 євро видавалося у формі позики, а решта грошей - у виді допомоги.

Для реалізації закладених у програмі ідей експерти ЄС вибрали в кожній із чотирьох областей «райони», які повинні були стати зразками туристичної діяльності регіону в цілому. Зокрема, у кожній області були визначені зразково-показові будинки, господарі яких займаються прийомом «зелених туристів» з-за кордону й України. Їхні будинки були відремонтовані відповідно до європейських стандартів, і тепер можуть використовуватися як місце відпочинку для європейців.

З метою популяризації Карпатського регіону для туроператорів із Великобританії і Німеччини були організовані поїздки в Україну. Вони відвідали Львів, Ужгород, Галич, Чернівці, а також гірські райони, ознайомилися з місцевими визначними пам'ятками й існуючою в регіоні туристичною інфраструктурою. Іноземці відзначили, що держава і приватний бізнес повинні вкласти чимало засобів для модернізації туристичного господарства Карпат. Кожна з закордонних фірм, що приймали участь в цій поїздці, намітила екотуристичні маршрути з метою їхнього активного просування на західноєвропейському, а потім і на американському ринках. Незабаром повинні з'явитися каталоги готелів, санаторіїв, туристичних баз і хазяйських будинків, розміщених у чотирьох областях.

Якщо держава і приватний бізнес найближчим часом не знайдуть значні засоби і не упорядкують транспортні комунікації, то Карпатський регіон просто-напросто може забути про заможних туристів із Заходу і їхні гроші.

Наробітками карпатської програми повною мірою зможуть скористатися наші співвітчизники, що люблять відпочивати на природі, оздоровлюватися в місцевих горах, річках і озерах, харчуватися здоровою їжею, що цінують спочинок більше усього. Здогадно, що вартість проживання в «зразкових хатах», модернізованих на гроші ЄС, є невисока. Так що відпочинок передбачається недорогий і оздоровчий.

( www.zerkalo-nedeli.com)

Програма розвитку природно-заповідної зони ПБК

Через сформовані тенденції соціально-економічного розвитку ПБК і Севастополя одним із визначальних критеріїв для вибору місць, що виділяються під національний парк, був обраний критерій важкоприступності даного району для будь-яких видів великомасштабної промислової і господарської діяльності. До складу території запропонованої частини планується включити біля 7 тис. га приморської смуги при довжині берегової лінії (з урахуванням орографії) біля 27 км, а також 4 тис. га прибережної акваторії на видаленні 1-2 миль від берега (відповідно до рекомендацій Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р.). З урахуванням вже існуючих особливостей виробничого і господарсько-рекреаційного освоєння району, світового досвіду охорони природи в запропонованому проекті передбачаються такі межі і зони з різноманітним режимом заповідності :

1.Заповідна зона суворого режиму охорони (резерват). Зона цілком закрита для провідин і будь-якого роду діяльності. Припускається тільки обмежена науково-дослідна діяльність, пов'язана з охороною природи.

2.Зона режиму Національного парку. Оточує резерват. Дозволено обмежену рекреаційну діяльність, у першу чергу прокладка регульованих туристичних маршрутів, водяний туризм, скелелазіння і т.п. Не припускаються будь-які види гідромеліоративних і будівельно-господарських робіт.

3. Буферна зона. Створюється з метою запобігання і зниження негативного антропогенного впливу на прибережні екосистемы. Тут припускається функціонування вже існуючих об'єктів, вирішується в їхніх рамках будівництво об'єктів рекреаційного призначення, але тільки при узгодженні з дирекцією Національного парки і при наявності фундаментальних екологічних експертиз. Заборонено нове будівництво, освоєння нових земель і акваторій під будь-які потреби, що може негативно вплинути на стан природних комплексів району. Дозволено обмежене судноплавство в рамках сформованих традицій і з урахуванням перспективи розвитку регіону. Дозвільна система повинна обов'язково включати представників державної влади, у веденні якої знаходяться ті або інші землекористувачі зазначеного району.

Фінансування парку може здійснюватися за рахунок державних дотацій, участі в міжнародних проектах, на основі міждержавних угод, різноманітних державних і недержавних фондів, спонсорства, добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, штрафних санкцій і інших фінансових надходжень, що узгодяться з правовим статусом Національного парки "Байдарський". Для притягнення додаткових засобів (до 70 % необхідного фінансування) у зазначених вище рамках припустима розробка екологічно письменних туристичних проектів, що включають:

а) використання платних екологічних маршрутів різної тривалості до унікальних пам'ятників природи, історії й архітектури;

б) притягнення засобів за рахунок організацій, що користуються орендою землі і прилягаючих акваторій на основі диференціальної оцінки земель і принесеного від експлуатації збитку;

в) уведення спеціального податку на організації й окремих особах, що не є постійними користувачами зазначених територій і акваторій, але разових екскурсіях використовують,що їх у, маршрутах і інших заходах;

г) розвиток яхтингу й екологічно безпечних видів водного туризму;

д) розвиток альпінізму, дельтапланеризму, спелеотуризму і т.п.;

е) організація океанаріуму і зоопарку (разом із уже чинним дельфінаріумом у б. Ласпі);

ж) розведення рідкісних видів,що зникають,тварин і рослин.

Запропонований проект узгоджується з перспективами природоохоронних заходів у рамках Екологічної програми м. Севастополя, Балаклави, Орлиновського сільради і міг би послужити першим кроком до створення єдиного Національного парку "Таврида", проект якого був розроблений раніше. Єна В.Г. Проблеми створення національного природного парку “Таврида”: за і проти. - Гурзуф: 1997. - С. 102-104. Відповідно до підрозділу прибережно-морської частини парку на зони з різним режимом охорони, не більш 20 % площ буде закрито для масових провідин і будь-якого роду промислово-господарських робіт. Існуючі об'єкти будуть функціонувати і навіть мати можливість до нарощування потужностей, але тільки при дотриманні екологічного контролю за їхньою діяльністю. У противному випадку через декілька років може наступити агонія останнього дикого кутка західного Південного берегу і різкого падіння інтересу більшості туристів до чергового місця екологічного злочину перед майбутніми поколіннями.

Першим кроком на шляху посилення природоохоронних заходів на території заказника "Мис Айя" явилася діяльність ООО "Золотий Символ", що уклав договір із Севастопольським Державним Лісомисливським Господарством, не спроможним самостійно здійснювати на належному рівні контроль за територією, що охороняється. Виявилося, що в літній період інтенсивність відвідання обстежених місць у 1997 р. склала 7582 людино/дня (л/д), а в 1998 р. - 11518 л/д. (50% -- севастопольці). Обладнано 68 туристичних стоянок, на тропах встановлені інформаційні і пожежні щити, що постійно діють кордони. Організовано збір і вивіз сміття (127 куб.м). Не припускається рибна ловля з берега, збір молюсків і крабів, підводне полювання. Запобігаються випадки загоряння лісової підстилки і порубки дерев. У результаті в даному районі цілком припинений неорганізований туризм, різко скоротилося число правопорушень і випадків неетичного поводження, очищені від сміття галявини і пляжі.

(www.zerkalo-nedeli.com)

3.3 Відпочинок в українському селі, як різновид екологічного туризму

Походи, екскурсії до Диканькі, Опішні, навколишніх сел.

Село розташовано в мальовничий місцевості на березі р. Ворскли, на схилах якої розкинувся Парасоцький ліс, що належить до пам'яток природи загальнодержавного значення.

В околицях села знаходяться печери, вириті ченцем Чернегеярського монастиря вже в XVIII ст. Поблизу Михайлівки в урвищі правого берега р. Ворскли виходять на поверхню схожі на валуни міоценові пісковики - гірські відслонення третинного періоду, що належать до геологічних пам'яток природи України.

У селі сприятливі умови для відпочинку туристів, занять рибальством, мисливством, збором грибів та ягід тощо.

Смт. Диканька (Полтавського району)

З історичних джерел Диканька відома з середини XVII ст. З історією Диканьки пов'язані імена українських гетьманів І. Виговського, П. Дорошенка, І. Брюховицького, І. Мазепи. Д. Апостола, генерального судді Запорозького війська В. Кочубея, видатного літописця С. Величка, І. Іскри та інших відомих історичних постатей козацької доби. Починаючи з ХУПІ ст., Диканька належала родині Кочубеїв.

Збереглися пам'ятки природи - знамениті кочубеївські дуби на старовинному шляху.

Окрасою селища є Бузковий,а також Ялиновий, Дубовий, Березовий та Калиновий гаї, що утворили чудовий природний ансамбль і зону відпочинку. Щороку в Диканьці відбувається традиційне весняне свято "Пісні Бузкового гаю".

В історичному центрі села збереглася Троїцька церква, збудована у 1780 р. у стилі барокко.

На околиці Диканьки збереглася ще одна невеличка церква з дзвіницею - Миколаївська ( 1784 р.).Церква має форму ротонди. Чудовий різьблений із мореного дуба іконостас церкви відноситься до XVIII ст. Під церквою у склепі встановлені мармурові саркофаги, де поховані члени Кочубеївського роду. У Деканці є державний історико-країнознавчий музей та картинна галерея.

Смт. Опішся (Зінківського району Полтавської області)

Давній центр гончарного промислу. Тут туристи можуть ознайомитись