Рекреаційно-туристична характеристика Володимир-Волинського району

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

Контрольная работа

На тему

Рекреаційно-туристична характеристика Володимир-Волинського району

Підготувала :

Фондеркіна А.С.

Луцьк - 2010 рік

1. Природні рекреаційні ресурси

рекреаційний ресурс туристичний маршрут волинський

Район розташований у західній частині Волинської області за 75 км від обласного центру м. Луцька. На заході межує з Республікою Польща, на півночі - з Любомльським і Турійським районами, на сході - з Локачинським, на півдні - з Іваничівським районами. Його площа - 1038 кв. км, що становить 5,2 % території області. Володимир-Волинський район утворено 20 січня 1940 р., а в сучасних межах - у 1966 р. В районі є 20 сільських та одна міська ради, 77 сільських населених пунктів та м. Устилуг. Населення району - 26711 осіб, що становить 2,6 %, з яких: 2,204 тис. міського населення, 24,507 тис. - сільського. Середня густота населення - 25,7 осіб на 1 кв. км. На території району знаходиться 5 озер: Бариш, Тростянецьке, Куповатець, Безодня та Невідомка. Всі озера карстового походження, в більшості неглибокі. Протікає 7 річок, серед них найбільша водна артерія - Західний Буг, правою притокою якого є річка Луга.

Клімат помірно континентальний, зима відносно м`яка з частими відлигами, літо помірно тепле та вологе, весна і осінь затяжні. Середня температура січня -4,9 С, липня +18 С. Щорічна кількість опадів становить близько 600 мм., найбільше їх випадає влітку, найменше - взимку. Висота снігового покриву 12 - 14 см. Належить до вологої, помірно теплої агро кліматичної зони. Літо завжди тепле, нежарке, з достатнім зволоженням. На території району воно починається в третій декаді травня, коли середня добова температура повітря стає вище 15°. Влітку бувають зливи з грозами, іноді -- град. Внаслідок злив в окремих місцях змивається верхній шар ґрунту. Взимку низькі температури тривають до 25 днів, ожеледь - 15 днів і більше, паморозь - від 10 до 20 днів. Часто бувають відлиги, під час яких утворюється льодова кірка. Значної шкоди завдають низькі весняні і ранні осінні заморозки.

2. Архітектурно-туристичні об'єкти

Жодне місто Волині й мало яке в усій Україні може похвалитись такою славою та звитягою, які має Володимир-Волинський. Офіційним роком народження вважають 988, ведучи лік від першої писемні згадки про нього в "Повісті минулих літ".

Давню велич Володимир-Волинського засвідчують унікальні пам'ятки історії й архітектури, що збереглися в місті. Враховуючи виняткову, наукову, архітектурну і мистецьку цінність спадщини Володимир-Волинського з метою її охорони, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. у центральній, історичній частині міста утворено історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир".

· Собор Успіння Пресвятої Богородиці

Собор Успіння Пресвятої Богородиці - побудовано князем Мстиславом Ізясловичем у 1156-1160 рр. У цьому ж соборі він був і похований, про що свідчить Іпатіївський літопис. При взятті Володимира татаро-монголами в 1240 р. церква була "исполнена трупьями", але як видно сильно не постраждала. Це едина церква, яка збереглася з домонгольського часу на Волині. Храм служив усипальницею Волинських князів та єпископів. Тут поховані Василько Романович, його дружина Олена, син Володимир Василькович. Успенський собор відігравав роль головного храму Волині і в XIV-XV ст. У 1491 р. його було пошкоджено та пограбовано під час нападу татар, та вже в 1494 p. відновлено. Тоді ж було побудовано і єпископський замочок. Серйозні пошкодження собору принесла боротьба двох претендентів на Володимирську кафедру в 60-х рр. XVI ст., коли один з них штурмував єпископський замочок з допомогою гармат. З 1596 р. Успенський собор перейшов до уніатів. У 1683 р. він сильно постраждав під час пожежі. У 1753 р. у ході реставрації до собору прибудовано новий західний фасад у стилі пізнього ренесансу. В 1782 р. за розпорядженням єпископа Симеона Младського були прорубані потаємні сходи до єпископської кафедри у масивному стовпищі, внаслідок чого частина склепінь впала. У 1795 р. собор вже використовують, як складське приміщення.. В 1805 р. були невдалі спроби відновлення храму, але лише в 1885 р. почалася реальна діяльність щодо відновлення.

17 вересня 1900 p. собор освячено. Відбудовано єпископські палати, дзвіниця. Храм трьохповерховий, шестистопного типу. Загальна довжина 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5 м. Стіни мають товщину близько 1,5 метра. Стіни храму складено з цегли-плінфи. Деякі мають на поверхні хвилясті полоси "розчеси". Розчин вапняний, рожевий. Підлога встелена керамічною плиткою прямокутної, трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого і темно-синього кольорів. При дослідженні було виявлено залишки фрескового розпису.

Церква Святого Василія (ротонда) ХШ-XV ст. 3a місцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти білих хорватів у 992 p., зупинився в м. Володимир-Волинському, і тут в подяку Богу за вдалий похід, наказав кожному із своєї дружини принести по одній цеглині і, таким чином, за один день спорудив храм, який в честь його християнського імені був освячений в ім'я святого Василія. Коли і ким побудована нинішня церква, невідомо. На шиферній дошці, вмонтованій в стіну з північної сторони уцілів слов'янський напис, настільки незрозумілий, що з нього можна розібрати тільки три слова ''Помози Боже... княж" і число "670 г", що відповідає 1194 р. Вперше в історичних документах про неї згадується в 1-й чверті XVI ст.

У 1844 р. казною були виділені гроші на відновлення церкви. Тоді ж було прибудовано невелику кам'яну дзвіницю, а церкву й погост обнесено кам'яною стіною. Фундаменти церкви побудовані у вигляді восьмипелюсткової квітки, аналоги цієї архітектурної скульптури в Празькому граді. Більші конхи (заокруглені виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стіни хвилясті. До реконструкції та прибудови тамбура церква мала шоломоподібну покрівлю. Невеличку за розмірами будівлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений білокам'яною різьбою. Археологічні знахідки біля церкви - цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на місці Василівської церкви існувала більш рання споруда, деякі її частки ймовірно були використані при побудові існуючої церкви.

Крім того, у Володимир-Волинському варто також ознайомитись з собором Різдва Христового (1718-1755 рр.), костелом Іоакіма та Анни (1790 р.) й іншими історико-архітектурними пам'ятками.

· Миколаївська церква

В 1780 роцi у Володимирi-Волинському була побудована каплиця св.Iосафата Кунцевича на кошти унiатського єпископа Порфирiя Скарбки Важинського. Каплиця побудована на мiсцi, де стояв будинок батькiв Iосафата Кунцевича. У 1800 роцi каплицю передано православнiй церквi i освячено iменем св.Миколая. В 1910р. церква виконувала функцiї цвинтарної каплицi, з 1914 до 1939 рокiв використовувалась, як парафiяльна. В архiтектурному планi - це типова одноповна безкупольна двокамерна церква, типова для архiтектури України та Польщi 17-18 столiть.

· Костел Iоакiма та Анни (монастир капуцинiв)

Перший костел Iоакiма та Анни побудований у 1554 роцi з дерева на пожертвування княгинi Анни Збаражської в 1751р. костел передано ордену капуцинiв. Кам'яний костел був побудований в 1752 роцi на мiсцi згорiлого дерев'яного. Кiлька разiв вiн горiв i знову вiдбудовувався. Так, наприклад, в 1853 роцi знову перебудовуються куполи веж костелу, сама будiвля була покрита бляхою i пофарбована. Костел Iоакiма i Анни побудований в стилi провiнцiйного пiзнього барокко (Вiленське барокко). Це тринефна базилiкальна двовежова споруда з двоярусним центральним i одноярусними бiчними нефами. У 14 столiттi на хорах були розмiщенi невеликий дев'ятиголосний орган, нинi втрачений. За легендою, в 1794р. у монастирi капуцинiв були захованi державнi коштовностi Речi Посполитої.

· Христорiздвяний собор (колишнiй костел єзуїтiв Серце Iсуса)

Костел побудований в межах старого (окольного) мiста. Його схiдний тильний фасад виходить до заболоченої мiсцевостi. В 1718 р. Ядвига з Санчкiв Загоровська фундує мiсiю єзуїтiв у мiстi, в якiй було двоє ченцiв. У 1755 р. слонiмський староста Гнат Садовський з дружиною фундує мiсiйний єзуїтський костел, будiвництво тривало 15 рокiв. У 1762 р. мiсiя отримала статус монастиря. В 1770 р. костел освячено пiд назвою "Серце Iсуса". В 1773р. буллою папи Климента IХ орден єзуїтiв був скасований, а всi заклади ордену на територiї Польщi i Росiї закритi. В 1782р. Комiсiя Народної освiти передала право на костел ордену Василiан, а в 1840 р. внаслiдок переведення ордена у православ'я, монастир став православним (чоловiчим). З 1891року храм був резиденцiєю православних єпископiв. В 1921 роцi монастир i церкву передають римо-католицькiй єпархiї. Пiд час вiйни (1941-1945 р.р.) костел було пошкоджено вибухом бомби, а пiсля вiйни взято пiд охорону, як пам'ятник архiтектури. З 1983 р. почато ремонтно-реставрацiйнi роботи, побудовано в стилi пiзнього барокко. Костел однонефний, фасад має хвилясту форму, центральна пладина його вигнута, вежi виступають, архiтектор Мiхас Радземiнський.

· Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир

Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир - належить до найдавніших святинь України-Русі. Стародавні волинські перекази свідчать, що 1001 р. на високому березі річки Луги, київський князь Володимир Святославич збудував два храми та терем. Це місце на західному кордоні Русі стало зимовою резиденцією князя Володимира. Звідси й назва селища - Зимне. У давньоруських писемних пам'ятках перша згадка про Святогірський монастир з'являється наприкінці ХІ ст. Нестор Літописець повістує, що "в монастирє, наріцаємом Святая Гора, сущи близ града Влодимера успє с міром о Господе, житію конец пріят преподобний Варлаам" - перший ігумен Києво-Печерської Лаври, який цим шляхом повертався із Константинополя.

Як і більшість древніх монастирів Святогірський монастир починався з печер, де ще в домонгольську добу існував підземний храм. Археологічні дослідження зимненських печер виявили старовинні надписи на стінах і древні поховання.

Поруч з виходом з печер - найдревніший вцілілий храм обителі, який зведено на честь Святої Тройці. У радянські часи, коли обитель було розорено, це храм діяв як прихідський.

Перша документальна згадка саме про Святогірський монастир з'являється 1458 p. за правління Феодора Чарторийського, Луцького князя, який у славу Божої Матері будує у 1495 р. на місці дерев'яної церкви святого князя Володимира великий кам'яний Свято-Успенський храм.

У цей же час над брамою постала дзвіниця, кріпосні стіни укріпилися могутніми вежами, адже оборонні споруди були необхідні для захисту від численних татарських набігів. Архітектурний ансамбль обителі набув величності та монументальності, як один з найбільших церковних і фортифікаційних комплексів того часу.

Проте не завжди він був таким, яким він є сьогодні. Після введення у 1596 р. Брестської унії, почалася виснажлива боротьба монастиря з уніатством. Зимненською братією та православними шляхтичами велися запеклі суперечки та судові розгляди з уніатськими єпископами. Монастир почав занепадати та згодом зубожів. У 1682 р. обитель захопили уніати. У 1724 р. Зимне придбав фанатичний католик, волинський староста Михайло Чацький. Він наказав перетворити храм, який зберігав православну архітектуру, на костел, і переробити його з п'ятикупольного на двокупольний. Він розорив родову усипальницю православних ктиторів монастиря - князів Чарторийських, пограбувавши дорогоцінності з померлих. Чацький зняв коштовну ризу і прикраси з Зимненської ікони. Глумлячись над образом, він зважився на блюзнірські дії, вигукуючи: "Що ж, православна святине чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир?" В ту ж мить нечестивець осліп, а через 3 роки помер. Саме цією іконою Константинопольський Патріарх Микола II Хрисоверх благословив у 988 р. грецьку царівну Анну на подружжя з князем Володимиром. Згодом князь перевіз ікону до своєї Зимної резиденції та подарував у Богородичну церкву монастиря, збудовану сином Володимира Волинським князем Всеволодом. Це ікона грецького письма, написана на кипарисовій дошці. Незважаючи на всі історичні перипетії вона збереглася і нині, як і тисячу років тому, охороняє Зимненську обитель, надаючи свою благодатну допомогу тисячам мирян.

Після тривалого періоду занепаду у другій половині XIX ст. на пожертви російського імператорського двору в обителі почалися реставраційні роботи, які тривали 30 років. Це дозволило врятувати від загибелі унікальну пам'ятку старовини та повернути Свято-Успенському собору канонічний православний вигляд.

Перша світова війна завдала немало лиха цьому святому місцю.

Під час одного з запеклих боїв у храм влучили три снаряди страшної руйнівної сили. Але небесна покровителька монастиря Пресвята Богородиця явила чудо. Снаряди не розірвалися, залишивши храм неушкодженим. Вони і сьогодні стирчать зі стіни храму, нагадуючи про милість Божу до обителі.

Після приєднання західних земель України до СРСР у 1939 p. монастир було закрито. Під час війни - ненадовго відкрито. Але у 1946 р. чернечу громаду остаточно ліквідували. В монастирських стінах розмістилася тракторна бригада. Безцінна пам'ятка історії та архітектури знов зазнала нищівної руйнації. Відродження Святої Гори відбулося лише тоді, коли до неї повернулися справжні господарі - монахині. В червні 1991 р. в Зимне прибули з Корецького монастиря перші насельниці - монахиня Стефана (Бандура) та інокиня Галина (Тищук). Стараннями сестер, коштами благодійників руїна, що залишилася церкві у спадок від Радянського Союзу, на сьогодні перетворилася на справжній райський куточок Волині.

· Зимнiвське городище

Недалеко вiд монастиря посеред заболоченої заплави р.Луга є невелике плато. Внаслiдок тривалих розкопок якого, виявлено рiзноманiтнiсть i поступовий хронологiчний розвиток на цiй територiї культур вiд раннього неолiту аж до кiнця VII столiття н.е. Це найбiльш раннiй укрiплений пункт на слав'янських землях в ранньому середньовiччi. Городище було укрiплене частоколом та стiною. На початку третьої чвертi першого тисячолiття воно було значним виробничим та полiтико-адмiнiстративним центром Дулiбського союзу. Зимнiвське городище згорiло раптово, можливо внаслiдок нападу варварiв, про що говорять знахiдки характерних для варварiв трилопатевих стрiл. На городищi виявлено багато фрагментiв керамiки, металевi та кiстянi вироби, зброя, срiбнi та бронзовi прикраси. На схiд вiд Зимнiвського монастиря, на лiвому березi р.Луги є кам'яний хрест, поставлений Данилом Галицьким на могилi свого дружинника Клима Христинича в 1213 роцi. Про це згадується в Галицько-Волинському литописi. Чотирикутний хрест "витесаний" з сiрого каменя, два метри заввишки, посерединi має заглиблення на образ або напис.

· Церква св.Василiя (ротонда) 15 ст.

За мiсцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти бiлих хорватiв в 992 р., зупинився в м.Володимир-Волинському, i тут в подяку Богу за вдалий похiд, наказав кожному iз своєї дружини принести по однiй цеглинi i таким чином за один день спорудив храм, який в честь його християнського iменi був освячений в iм'я святого Василiя. Коли i ким побудована нинiшня церква, невiдомо. На шифернiй дошцi, вмонтованiй в стiну з пiвнiчної сторони уцiлiв слов'янський напис, настiльки незрозумiлий, що з нього можна розiбрати тiльки три слова " Помози Боже... княж" i число "670г", що вiдповiдає 1194року. Ця дошка була втрачена в 1914 роцi, пiд час першої свiтової вiйни. Вперше в iсторичних документах про неї згадується в 1-й чвертi XVI столiття. В 1523р. польський король Сигизмунд 1 видав Cангушко-Ковельську грамоту на право попечительства. З грамоти видно, що св.Василiвська церква занепала i потребує ремонту. Вiдомо, що священник св.Василiвської церкви Мартин за вiрнiсть православ'ю i небажання прийняти унiю був Iпатiєм Потiєм публiчно вiдлучений вiд церкви, а тодiшнi попечителi Загорiвськi навiть подали в суд на Iпатiя Потiя за побиття священника. Справа розглядалася два роки. Потiй був виправданий Люблiнським трибуналом (декрет вiд 30.05.1603р.) В 1844 роцi казною були видiленi грошi на вiдновлення церкви. Тодi ж з захiдної сторони була прибудована невелика кам'яна дзвiнниця, а церква i погост обнесенi кам'яною стiною. З давнього майна церкви зберiгся образ Св.Богоматерi, що був перенесений з (мiсцевої) Введенської церкви, яка знаходилась поруч i згорiла в 1859р. Василiанський монах Iгнатiй Кульчицький в своїй книзi "Specimen Ecclesiae Ruthenicis" (виданa в Римi у 1734р.) пише, що образ цей привезено з Грецiї, але коли та ким, невiдомо. Церква в планi восьмипелюсткова, бiльшi конхи (заокругленi виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стiни хвилястi. До реконструкцiї та прибудови тамбура церква мала шоломоподiбну покрiвлю. Невеличку за розмiрами будiвлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений бiлокам'яною рiзьбою. Археологiчнi знахiдки бiля церкви - цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на мiсцi Василiвської церкви iснувала бiльш рання споруда, деякi її частки ймовiрно були використанi при побудовi iснуючої церкви. Пiдтверджують дану версiю археологiчнi вiдкриття. Поруч св.Василiвської церкви в 1955 роцi в скверику, за кiлька крокiв вiд ротонди, професором М. Каргером були викопанi руїни невiдомого храму.

3. Народні промисли

У сфері трудової діяльності людей є професії, про які без перебільшення можна сказати: стара, як світ. У Володимирі-Волинському такі професії переживають нову хвилю відродження та розвитку. Серед них - виробник художніх виробів з лози.

Лозоплетіння - цікавий народний промисел, який має давню історію.

Споконвіку майстри лозоплетіння творять не лише необхідні предмети домашнього вжитку (хлібниці, кошики, меблі, тощо), але й вироби, що прикрашають побут, несуть неповторність та красу в домівки людей. Їхні витвори завжди користуються попитом. На перший погляд видається, що ця професія напрочуд проста. Насправді, тут потрібен художній смак, терпіння, акуратність. А ще - бути підприємливим, щоб реалізувати власну продукцію, мати певний інвентар, інструменти та якісні матеріали. У давнину навіть один з районів Володимира називався Лозівщина, оскільки там росло багато лози. В наш час промисел лозоплетіння теж має своїх майстрів і традиції.

Давнє, як світ, але вічно молоде лозоплетіння було складовою частиною життя почесного громадянина Володимира-Волинського Йосипа Ромащука, ветерана педагогічної праці Степана Яновича. Серед молодого покоління цю справу продовжує Ярослав Дубень. Щиро відданий своїй справі, він з великим захопленням щедро передає свої знання та досвід дітям на уроках декоративного мистецтва в педагогічному училищі ім. А. Кримського. Приємно відчувати, що значний внесок у розвиток давніх промислів вкладає служба зайнятості, сприяючи не лише зайнятості населення, а й створенню чудових корисних речей, які радують та зігрівають душу.

4. Проведення фестивалів, народних свят

Особисто поталанила туристам які потрапляють на загальноміські заходи. Чимало їх у районі. У березні проводиться загальноміський конкурс «Княжна Володимира». Навесні та восени відбувається чемпіонат України з футболу серед юнацьких та дитячих команд. У червні проходить кубок з риболовлі на озері Лісному. Володимирський регіональний ярмарок розгортає свої панорамні дійства у вересні та квітні. А в жовтні чекає гостей феєрверк заходів до Міжнародного дня туризму та Міжнародного дня художника. У місті проживає та творчо працює велика кількість художників, котрі беруть участь у культурно-мистецьких заходах не лише на Волині, а й за кордоном (Польща, Росія, Німеччина, Бельгія). З 1994 р. у місті працює любительське обєднання художників «Колорит» - це понад 40 професійних художників та аматорів, які популяризують сучасне мистецтво та ведуть громадську роботу.

Найбільш занятих мисливців приваблюють відпочинок з другої неділі серпня по листопад, коли відкривається сезон полювання на пернату дичину, або ж з кінця листопада до кінця січня, у сезон полювання на пушного звіра. Загальна площа мисливських угідь 39 779 тис. га, водно-болотних угідь - 2780 га.

А на рибалок чекає чарівне місце в Урочищі «Біля саду» в с. Руснів. Тут навіть проживає на вибір, відповідно до вподобань : 2 альтанки на 25 осіб, номер-люкс на 3 особи, можливість харчування (кухня традиційна), або наметове містечко. Господар О.В. Мітяєв - голова місцевої організації Українського товариства мисливців та рибалок, дасть ціні поради кожному бажаючому.

У день святого рівноапостольного князя Володимира (28 липня) ви зможете відчути неповторну атмосферу всезагального міського свята - Дня міста Володимира-Волинського і побувати на відомому далеко поза межами Волині фестивалі «Володимир» та Всеукраїнському конкурсі молодих виконавців . Відпочинок тут наповнюється особистою мелодикою, коли навіть тоненьке стебло невянучої Володимир-Волинської землі промовляє щось таємниче і загадкове, торкається серця срібними переливами роси, щоб наповнити кожну клітинку втомленого тіла силою і почуттям любові до цієї справді чарівної принади.

Традиційні загальноміські заходи:

Ш Загальноміський конкурс краси «Княжна Володимира» (березень).

Ш Міжнародний племен художників «Колорит» (червень-липень).

Ш Проведення урочистого святкування Дня міста , театрального дійства «Володимирський узвіз» (липень).

Ш Організація та проведення Всеукраїнського фестивалю «Володимир» (липень).

Ш Всеукраїнський конкурс молодих виконавців «Володимир» (липень).

Ш Заходи до Міжнародного Дня художника (жовтень).

Ш Володимирський регіональний ярмарок (вересень, квітень).

Ш Чемпіонат України з футболу серед дитячих, юнацьких команд (весна,осінь).

Ш Кубок рибалки на озері Лісному (червень).

Ш Міжнародний музичний фестиваль "Стравінський і Україна»

5. Туристичні маршрути

1. Орієнтовна програма подорожі:

09.00 Виїзд з м.Луцьк;

11.00 Прибуття в м. Володимир-Волинський;

11.10 - 12.00 Оглядова екскурсія по місту;

12.00 - 12.30 Успіня Пресвятої Богородиці;

13.00 - 13.40 Церква Святого Василя;

14.00 Прибуття в Зимно;

14.30 - 16.00 Оглядова екскурсія по Святогірському жіночому монастирі.

16.00 - Виїзд до м. Луцьк;18.00 Приїзд у м. Луцьк.

Пропонований напрям туристсько-екскурсійного маршруту охоплює не значну територію, на його методологічному підґрунті можна розробити десятки й сотні пізнавальних подорожей, походів, екскурсій на історико-релігійну тематику, які б правдиво й повно висвітлили процес зародження, становлення та розвитку більшості конфесій, релігійних і релігійно-філософських течій, познайомили громадян нашої країни та іноземних гостей з чудовими пам'ятками сакральної архітектури.

Перша зупинка нашого туристично-екскурсійного маршрута є прекрасне місто Володимир-Волинський і Собор Успіня Пресвятої Богородиці. Жодне місто Волині й мало яке в усій Україні може похвалитись такою славою та звитягою, які має Володимир-Волинський. Офіційним роком народження вважають 988, ведучи лік від першої писемні згадки про нього в "Повісті минулих літ".

Давню велич Володимир-Волинського засвідчують унікальні пам'ятки історії й архітектури, що збереглися в місті. Враховуючи виняткову, наукову, архітектурну і мистецьку цінність спадщини Володимир-Волинського з метою її охорони, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. у центральній, історичній частині міста утворено історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир".

Собор Успіня Пресвятої Богородиці - побудовано князем Мстиславом Ізясловичем у 1156-1160 рр. У цьому ж соборі він був і похований, про що свідчить Іпатіївський літопис. При взятті Володимира татаро-монголами в 1240 р. церква була "исполнена трупьями", але як видно сильно не постраждала. Це єдина церква, яка збереглася з до монгольського часу на Волині. Храм служив усипальницею Волинських князів та єпископів. Тут поховані Василько Романович, його дружина Олена, син Володимир Васильович. Успенський собор відігравав роль головного храму Волині і в XIV-XV ст. У 1491 р. його було пошкоджено та пограбовано під час нападу татар, та вже в 1494 p. відновлено. Тоді ж було побудовано і єпископський замочок. Серйозні пошкодження собору принесла боротьба двох претендентів на Володимирську кафедру в 60-х рр. XVI ст., коли один з них штурмував єпископський замочок з допомогою гармат. З 1596 р. Успенський собор перейшов до уніатів. У 1683 р. він сильно постраждав під час пожежі. У 1753 р. у ході реставрації до собору прибудовано новий західний фасад у стилі пізнього ренесансу. В 1782 р. за розпорядженням єпископа Симона Младського були прорубані потаємні сходи до єпископської кафедри у масивному стовпищі, внаслідок чого частина склепінь впала. У 1795 р. собор вже використовують, як складське приміщення.. В 1805 р. були невдалі спроби відновлення храму, але лише в 1885 р. почалася реальна діяльність щодо відновлення.

17 вересня 1900 p. собор освячено. Відбудовано єпископські палати, дзвіниця. Храм трьохповерховий, шестистопного типу. Загальна довжина 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5 м. Стіни мають товщину близько 1,5 метра. Стіни храму складено з цегли-плінфи. Деякі мають на поверхні хвилясті полоси "розчеси". Розчин вапняний, рожевий. Підлога встелена керамічною плиткою прямокутної, трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого і темно-синього кольорів. При дослідженні було виявлено залишки фрескового розпису.

Наступна Церква Святого Василя (ротонда) ХШ-XV ст. 3a місцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти білих хорватів у 992 p., зупинився в м. Володимир-Волинському, і тут в подяку Богу за вдалий похід, наказав кожному із своєї дружини принести по одній цеглині і, таким чином, за один день спорудив храм, який в честь його християнського імені був освячений в ім'я святого Василя. Коли і ким побудована нинішня церква, невідомо. На шиферній дошці, вмонтованій в стіну з північної сторони уцілів слов'янський напис, настільки незрозумілий, що з нього можна розібрати тільки три слова ''Помози Боже... княж" і число "670 г", що відповідає 1194 р. Вперше в історичних документах про неї згадується в 1-й чверті XVI ст.

У 1844 р. казною були виділені гроші на відновлення церкви. Тоді ж було прибудовано невелику кам'яну дзвіницю, а церкву й погост обнесено кам'яною стіною. Фундаменти церкви побудовані у вигляді восьмипелюсткової квітки, аналоги цієї архітектурної скульптури в Празькому граді. Більші конхи (заокруглені виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стіни хвилясті. До реконструкції та прибудови тамбура церква мала шоломоподібну покрівлю. Невеличку за розмірами будівлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений білокам'яною різьбою. Археологічні знахідки біля церкви - цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на місці Василевської церкви існувала більш рання споруда, деякі її частки ймовірно були використані при побудові існуючої церкви.

Наступна наша зупинка є Костел святых Йоакима і Анни - римо-католицька парафіяльна церква

Побудований у 1752 році у стилі барокко єпископом Адамом Война-Оранським, який раніше був місцевим настоятелем. Костел було зведено на місці попереднього дерев'яного храму, закладеного княжною Анною Збаразькою у 1554 році. З 1751 року костелом піклувалися капуцини, які через рік побудували мурований храм. Костел кілька разів знищували пожежі, відновлений у середині XVIII століття в стилі віленського бароко. За легендою, в 1794р. у монастирі капуцинів були заховані коштовності державної скарбниці поділеної Речі Посполитої. У 1832-му році в контексті антипольських реформ російського уряду монастир було ліквідовано. Храм в середині XIX століття реставрували, а на місці зруйнованого монастиря місцевий дворянин побудував будинок. Після другої світової війни костел був діючим до 1958 року, після чого в ньому розташували кав'ярню та концертну залу. Тоді ж було розібрано огорожу та дзвіницю. Костел повернутий вірним у 1992 році.

Костел являє собою тринефну базиліку, побудовану у плані прямокутника, з прямокутним презбітерієм, двома ризницями та невеликим нартексом. Фасад храму фланкують дві триярусні вежі, об'єднані трикутним фронтоном. Зліва від нартекса у стіну вмурована кам'яна пам'ятна дошка 1561 року з барельєфом благодійника костелу Подгороденського у лицарських обладунках. Ймовірно вона походить з попереднього костелу. Найбільш цінним елементом інтер'єру є бароковий головний вівтар. Під костелом - підвальні приміщення з напівциркульними склепіннями.

Остання наша зупинка але не менш захоплююча є Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир який належить до найдавніших святинь України-Русі. Стародавні волинські перекази свідчать, що 1001 р. на високому березі річки Луги, київський князь Володимир Святославич збудував два храми та терем. Це місце на західному кордоні Русі стало зимовою резиденцією князя Володимира. Звідси й назва селища - Зимне. У давньоруських писемних пам'ятках перша згадка про Святогірський монастир з'являється наприкінці ХІ ст. Нестор Літописець повістує, що "в монастирє, наріцаємом Святая Гора, сущи близ града Влодимера успє с міром о Господе, житію конец пріят преподобний Варлаам" - перший ігумен Києво-Печерської Лаври, який цим шляхом повертався із Константинополя.

Як і більшість древніх монастирів Святогірський монастир починався з печер, де ще в домонгольську добу існував підземний храм. Археологічні дослідження зимненських печер виявили старовинні надписи на стінах і древні поховання.

Поруч з виходом з печер - найдревніший вцілілий храм обителі, який зведено на честь Святої Тройці. У радянські часи, коли обитель було розорено, це храм діяв як прихідський.

Перша документальна згадка саме про Святогірський монастир з'являється 1458 p. за правління Феодора Чарторийського, Луцького князя, який у славу Божої Матері будує у 1495 р. на місці дерев'яної церкви святого князя Володимира великий кам'яний Свято-Успенський храм.

У цей же час над брамою постала дзвіниця, кріпосні стіни укріпилися могутніми вежами, адже оборонні споруди були необхідні для захисту від численних татарських набігів. Архітектурний ансамбль обителі набув величності та монументальності, як один з найбільших церковних і фортифікаційних комплексів того часу.

Проте не завжди він був таким, яким він є сьогодні. Після введення у 1596 р. Брестської унії, почалася виснажлива боротьба монастиря з уніатством. Зимненською братією та православними шляхтичами велися запеклі суперечки та судові розгляди з уніатськими єпископами. Монастир почав занепадати та згодом зубожів. У 1682 р. обитель захопили уніати. У 1724 р. Зимне придбав фанатичний католик, волинський староста Михайло Чацький. Він наказав перетворити храм, який зберігав православну архітектуру, на костел, і переробити його з п'ятикупольного на двокупольний. Він розорив родову усипальницю православних ктиторів монастиря - князів Чарторийських, пограбувавши дорогоцінності з померлих. Чацький зняв коштовну ризу і прикраси з Зимненської ікони. Глумлячись над образом, він зважився на блюзнірські дії, вигукуючи: "Що ж, православна святине чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир?" В ту ж мить нечестивець осліп, а через 3 роки помер. Саме цією іконою Константинопольський Патріарх Микола II Хрисоверх благословив у 988 р. грецьку царівну Анну на подружжя з князем Володимиром. Згодом князь перевіз ікону до своєї Зимної резиденції та подарував у Богородичну церкву монастиря, збудовану сином Володимира Волинським князем Всеволодом. Це ікона грецького письма, написана на кипарисовій дошці. Незважаючи на всі історичні перипетії вона збереглася і нині, як і тисячу років тому, охороняє Зимненську обитель, надаючи свою благодатну допомогу тисячам мирян.

Після тривалого періоду занепаду у другій половині XIX ст. на пожертви російського імператорського двору в обителі почалися реставраційні роботи, які тривали 30 років. Це дозволило врятувати від загибелі унікальну пам'ятку старовини та повернути Свято-Успенському собору канонічний православний вигляд.

Перша світова війна завдала немало лиха цьому святому місцю.

Під час одного з запеклих боїв у храм влучили три снаряди страшної руйнівної сили. Але небесна покровителька монастиря Пресвята Богородиця явила чудо. Снаряди не розірвалися, залишивши храм неушкодженим. Вони і сьогодні стирчать зі стіни храму, нагадуючи про милість Божу до обителі.

Після приєднання західних земель України до СРСР у 1939 p. монастир було закрито. Під час війни - ненадовго відкрито. Але у 1946 р. чернечу громаду остаточно ліквідували. В монастирських стінах розмістилася тракторна бригада. Безцінна пам'ятка історії та архітектури знов зазнала нищівної руйнації. Відродження Святої Гори відбулося лише тоді, коли до неї повернулися справжні господарі - монахині. В червні 1991 р. в Зимне прибули з Корецького монастиря перші насельниці - монахиня Стефана (Бандура) та інокиня Галина (Тищук). Стараннями сестер, коштами благодійників руїна, що залишилася церкві у спадок від Радянського Союзу, на сьогодні перетворилася на справжній райський куточок Волині

2. Орієнтовна програма подорожі:

10.00 Виїзд з м.Луцьк;

12.00 Прибуття в м. Устилуг;

12.10 - 12.30 Оглядова екскурсія по місту;

12.40 - 13.10 Музей Ігоря Стравінського

13.50 прибуття до м. Володимира-Волинського;

14.00 Оглядова екскурсія по місту

14.30 - 16.00 Екскурсія по Собору Успіня Пресвятої Богородиці

16.00-16.20 Екскурсія в Свято-Миколаївському храмі

16.50 Прибуття в Зимно

17.00-18.00 Оглядова екскурсія по Зимненському Святогорському Ставропігійному жіночому монастирі.

18.10 - Виїзд до м. Луцьк;20.00 Приїзд у м. Луцьк.

м. Устилуг

За радянських часів будинок композитора передали меліораторам і забрали каміни з другого поверху. Тепер там міститься дитяча музична школа. А на першому поверсі - музей. Тут зберігся великий рояль Бехштейна, який любив композитор. У саду ростуть посаджені ним яблуні. У місті проводиться міжнародний фестиваль імені Стравінського.

Російський композитор, диригент. Син співака Ф.І. Стравінського. Навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету та в М.А. Римського-Корсакова. Його балети здобули славу під час Дягилівських "Російських сезонів" у Парижі. З 1914р. жив у Швейцарії, з 1920р. - у Франції, з 1939р. - у США (1934р. прийняв французьке, а 1945р. американське підданство). Стравінський належить до провідних новаторів XX ст.

З 1896 до 1900р. батьки часто відправляли відпочивати Ігоря Стравінського і його брата Гурія в Устилуг, до маєтку Гаврила Носенка, родича матері композитора. Тут він здружився з його дочкою, своєю кузиною Катериною. Заручини відбулися в маєтку дядька в Омельному (Волинська обл.). Тесть подарував молодій парі маєток в Устилузі. 1906р. І. Стравінський будує в ньому за власним проектом будинок ("Стару мизу") у вигляді швейцарського шале. Композитор називав це місце біля злиття річки Луги із Західним Бугом "райським куточком для творчості". І це не дивно. Тут він працював над 17 творами, серед яких "Фантастичне скерцо", балети "Жар-птиця", "Петрушка", знаменита "Весна священна". План сценарію цього балету він розробив разом з Миколою Рєріхом і активно використав у ньому місцевий фольклор, техніку співу, хороводи, обряди. Завершив він "Весну священну" 1912р. у Швейцарії. Ці три балети мали неабиякий вплив на закордонне мистецтво. Вже перед від'їздом за кордон 1914р. Стравінський написав тут "Весіллячко". В Україні є ще одне місце, що помітно вплинуло на творчість композитора. Це маєток тітки Ігоря в селі Печіски (біля Ярмолинців, Хмельницька обл.). Ярмарки в Ярмолинцях справили на композитора незабутнє враження. Вбрання, ручні вироби, змагання в танцях, особливо присядка, козачок і трепак відобразилися в його "Петрушці".

м. Володимир-Волинський

Жодне місто Волині й мало яке в усій Україні може похвалитись такою славою та звитягою, які має Володимир-Волинський. Офіційним роком народження вважають 988, ведучи лік від першої писемні згадки про нього в "Повісті минулих літ".

Давню велич Володимир-Волинського засвідчують унікальні пам'ятки історії й архітектури, що збереглися в місті. Враховуючи виняткову, наукову, архітектурну і мистецьку цінність спадщини Володимир-Волинського з метою її охорони, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. у центральній, історичній частині міста утворено історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир".

Собор Успіня Пресвятої Богородиці - побудовано князем Мстиславом Ізясловичем у 1156-1160 рр. У цьому ж соборі він був і похований, про що свідчить Іпатіївський літопис. При взятті Володимира татаро-монголами в 1240 р. церква була "исполнена трупьями", але як видно сильно не постраждала. Це єдина церква, яка збереглася з до монгольського часу на Волині. Храм служив усипальницею Волинських князів та єпископів. Тут поховані Василько Романович, його дружина Олена, син Володимир Васильович. Успенський собор відігравав роль головного храму Волині і в XIV-XV ст. У 1491 р. його було пошкоджено та пограбовано під час нападу татар, та вже в 1494 p. відновлено. Тоді ж було побудовано і єпископський замочок. Серйозні пошкодження собору принесла боротьба двох претендентів на Володимирську кафедру в 60-х рр. XVI ст., коли один з них штурмував єпископський замочок з допомогою гармат. З 1596 р. Успенський собор перейшов до уніатів. У 1683 р. він сильно постраждав під час пожежі. У 1753 р. у ході реставрації до собору прибудовано новий західний фасад у стилі пізнього ренесансу. В 1782 р. за розпорядженням єпископа Симона Младського були прорубані потаємні сходи до єпископської кафедри у масивному стовпищі, внаслідок чого частина склепінь впала. У 1795 р. собор вже використовують, як складське приміщення.. В 1805 р. були невдалі спроби відновлення храму, але лише в 1885 р. почалася реальна діяльність щодо відновлення.

17 вересня 1900 p. собор освячено. Відбудовано єпископські палати, дзвіниця. Храм трьохповерховий, шестистопного типу. Загальна довжина 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5 м. Стіни мають товщину близько 1,5 метра. Стіни храму складено з цегли-плінфи. Деякі мають на поверхні хвилясті полоси "розчеси". Розчин вапняний, рожевий. Підлога встелена керамічною плиткою прямокутної, трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого і темно-синього кольорів. При дослідженні було виявлено залишки фрескового розпису.

Місто Володимир було важливим економічним і політичним центром, столицею Галицько-Волинського князівства, визначним осередком християнської культури.На даний час Володимир-Волинський є районним центром Волинської області. Свято-Миколаївський храм складає невід'ємну частку історико-архітектурного комплексу древнього міста. Збудований він як каплиця греко-католицьким холмським єпископом Порфирієм Скорбек-Важинським у 1780 році.У 1797 році під час пожежі вогнем було знищено дах каплиці. З того часу вона не відновлювалась і стояла в запустінні, аж поки у 1800 році була передана православній церкві.Споруда Миколаївської церкви цегляна, однокупольна, являє собою тип невеликого храму раннього класицизму на Волині.Нелегку місію, як соборної, Миколаївська церква виконувала на протязі ХІХ-го століття, аж до відбудови Успенського собору і його освячення, яке відбулося 17 вересня 1900 року.В 1960 році під час атеїстичного періоду Миколаївська церква була закрита. В приміщенні храму був клас школи ДТСААФ, а на погості паркувались автомобілі. Пізніше церква стала складом запчастин.В 1970 році була розібрана модерна трьохповерхова дзвіниця (гонта, тесане дерево), яка прикрашала подвір'я церкви.В 1990 році розпочався новий період оновлення і відкриття храму. В 1991 - 1993 роках спорудили нову цегляну дзвіницю окремо від церкви.В 1995 році був виконаний настінний розпис храму.В 1998 році виготовили і установили два куполи на церкві (до того церква була без куполів).У 1999 році замовили і встановили майстерно виготовлений за древніми зразками новий іконостас, який освятив архієпископ Симеон.Парафіян, які постійно відвідують храм у недільні дні налічується 40-50 чоловік. До них долучаються прихожани, які приходять щоб звершити якийсь обряд чи требу: замовити панахиду, молебень, освятити воду, плоди та ін. У великі свята відвідує значно більше людей.В приміщенні церковної школи в неділю проводяться заняття для дітей. В поточному році недільну школу відвідувало 25 учнів. Вони вивчають Біблійну історію, навчаються співати псалми і колядки.На Різдво Христове проводиться вечір колядок за участю дітей.На храмове свято роздаються подарунки учням недільної школи. В минулому році проводився конкурс дитячих малюнків та конкурс на знання Біблії.На даний час споруда Миколаївської церкви потребує зовнішнього ремонту.

с. Зимно

Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир на Волині - один з найдревніших на Русі. Разом з київською Десятинною церквою, іншими святинями першохристиянського періоду нашої держави він є свідком славних діянь і подвигів хрестителя Русі рівноапостольного князя Володимира. За свідоцтвом "Повісті временних літ” Нестора Літописця, Володимир "повеле рубити церкви й поставляти по местомь, йде же стояху кумири... Й нача ставити по градомь церкви... й люди на крещенье приводити по всемь градомь й селомь”.

Стародавні волинські перекази свідчать, що у 1001 р. Володимир Святославич збудував на високому березі р. Луги, неподалік від слов'янської кумирниці дулібів, два храми і зимовий княжий терем, від якого згодом пішов топонім Зимно - назва місцевого села. Рівноапостольний князь зруйнував поганські капища і зробив це місце осередком поклоніння Істинному Богу, і відтоді воно стало називатися Святою Горою.Літопис під 988 р. пише, що князь Володимир посадив на Волинський "стіл” свого сина Всеволода. Західні рубежі він вважав стратегічно важливими і приділяв їм велику увагу. Будуючи оборонні вали і фортеці - в околицях Зимненського монастиря досі зберігся стародавній земляний вал домонгольської доби, - рівноапостольний князь разом з тим споруджував і храми як духовні фортеці святого Православ'я. В Богородичну церкву монастиря він подарував визначну святиню - сімейний образ Божої Матері, яким його благословив у 988 р. на шлюб з грецькою царівною Анною Константинопольський патріарх Миколай II Хрисоверг. Це ікона грецького письма, написана на кипарисовій дошці. Вона збереглася і зараз перебуває в Зимненській обителі. Ця ікона прославилася як чудотворна і стала благодатною покровителькою Святої Гори.

Багато разів язичники закривали святиню та Божа Матінка завжди покривала своїм святим омофором обитель, тому в монастирі постійно відроджувалось монашиське життя. Доказом цього є Зимненська чудотворна ікона Богоматері. Саме князь Володимир подарував, у 1001 році, цю ікону монастирю. Відтоді цей образ є головною святинею Зимненського монастиря. За свідченням очевидців-паломників, опівночі від Троїцької церкви до небес спалахнув вогняний стовп, а з храму залунала Херувимська пісня. Група паломників, подумавши, що почалося богослужіння, поспішила до Троїцької церкви, але двері її були зачинені. Протягом віків було зафіксовано сотні чудесних випадків зцілення і благодатної допомоги пресвятої Богородиці, явлених від святої ікони, які не припиняються й понині.

На території монастиря збудовані храми, які так і просять до себе на Службу Божу. Це Успенський Собор, який є головною прикрасою обителі. А відразу за собором вниз по сходинках можна потрапити до Свято-Троїцького храму, який був споруджений ХІ ст, де є рідкісний мармуровий іконостас в унікальному візантійському розписі.

Ще однією історичною пам'яткою є храм праведної Юліани Ольшанської. Він розміщений у будівлі, яка протягом віків відома як терен князя Володимира. Саме тут мешкав Великий князь під час перебування на Волині.

Інтер'єр храму вражає своєю красою та затишком. Привертає увагу високомистецький іконостас. Серед церковних святинь - шановані ікони Володимира та Покрова, а також ікона з часткою мощей святої праведної Іюліанії, княжни Ольшанської.

Додаток

Размещено на Allbest