Психофізичні якості спеціаліста-філолога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Психофізичні якості спеціаліста-філолога

Виконав:

студент 4- Г курсу

ННІ української філології

та соціальних комунікацій

ALEXa Вікторовича

Черкаси 2011

План

Вступ

Здоровий спосіб життя спеціаліста-філолога

Стимулювання активності студентів до спортивної діяльності

Фахові особливості психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності

Висновок

Список літертатури

Вступ

Вітчизняною та світовою наукою набутий великий досвід, який підтверджує необхідність систематичних занять фізичними вправами для поліпшення здоров'я, підвищення специфічної та неспецифічної його стійкості і працездатності. При цьому здоров'я слід розглядати як широке соціально-біологічне поняття, яке включає в себе не тільки нормальну структуру і функцію різних органів та систем, а й рівень розвитку функціональних резервів, діапазон компенсаторно-пристосувальних реакцій, що й визначає успішну адаптацію організму до різних умов навколишнього середовища.

Вельми істотним є і той факт, що напружена розумова діяльність проводиться в умовах вираженої гіпокінезії, яка негативно впливає на динаміку розумової втоми працівників.

Навчальний процес - тяжка і напружена праця, яка виконується в умовах дефіциту часу на фоні різкого зниження рухової активності. Певною мірою підвищення розумової працездатності й охорони здоров'я молоді є збільшення їх рухової активності шляхом виконання фізичних вправ під час занять фізичною культурою і спортом.

Головною метою фізичного виховання на філологічному факультеті є формування фізичної культури студента як системної, так і інтегративної якості - невід'ємного компонента загальної культури майбутнього спеціаліста, здатного реалізувати її у навчальній, соціально-професійній діяльності та сім'ї.

Основна мета фізичного виховання на філологічному факультеті конкретизується в роботі зі студентами в наступних завданнях:

1. Зміцнення здоров'я, сприяння гармонійного фізичного розвитку, підтримування високої працездатності протягом всього періоду навчання.

2. Сприяння різностороннього розвитку організму, підвищення рівня загальної фізичної підготовленості, розвитку професійно важливих фізичних якостей, психомоторних здібностей майбутніх спеціалістів.

3. Оволодіння системно впорядкованим комплексом знань, які охоплюють філософську, соціальну, природничо-наукову і психолого-педагогічну тематику, що тісно пов'язані з теоретичними, методичними і організаційними основами фізичної культури.

4. Формування потреби студентів у фізичному самовдосконаленні та підтримки високого рівня здоров'я із свідомим використанням всіх організаційно-методичних форм занять фізкультурно-спортивної діяльності.

5. Формування навичків самостійної організації дозвілля з використанням засобів фізичної культури і спорту.

6. Оволодіння основами сімейного фізичного виховання, побутової фізичної культури.

Фізична освіта у навчальних закладах дає студентам знання про вплив фізичних вправ на організм людини, розвиває фізичні якості (здібності), рухові навички, забезпечує фізичну підготовку молоді до життя, суспільно-громадської діяльності.

Одне із важливих завдань фізичної освіти - навчити студентів користуватися набутими знаннями, щоб засвоєні уміння і навички використовувалися в практичній діяльності. Окрім виконання специфічної функції, фізична освіта сприяє більш ефективному вирішенню функцій освіти, а також її видів: розумової, політичної, професійної тощо.

психофізична якість фізична культура філолог

Здоровий спосіб життя спеціаліста-філолога

Здоровий спосіб життя містить у собі наступні основні елементи: плідна праця, раціональний режим праці і відпочинку, викорінювання шкідливих звичок, оптимальний руховий режим, особисту гігієну, загартовування, раціональне харчування і т.п.

Плідна праця -- важливий елемент здорового способу життя. На здоров'я людини впливають біологічні і соціальні фактори, головним з який є праця.

Раціональний режим праці і відпочинку -- необхідний елемент здорового способу життя. При правильному і строго дотримуваному режимі виробляється чіткий і необхідний ритм функціонування організму, який створює оптимальні умови для роботи та відпочинку і тим самим сприяє зміцненню здоров'я, поліпшенню працездатності і підвищенню продуктивності праці.

Наступною ланкою здорового способу життя є викорінювання шкідливих звичок (паління, алкоголь, наркотики). Ці порушники здоров'я є причиною багатьох захворювань, різко скорочують тривалість життя, знижують працездатність, згубно відбиваються на здоров'я підростаючого покоління і на здоров'я майбутніх дітей.

Оптимальний руховий режим. Для сучасної людини систематичне заняття фізкультурою і спортом здобуває виняткове значення. Відомо, що навіть у здорової і нестарої людини, якщо вона не тренована, веде ”сидячий” спосіб життя і не займається фізкультурою, при самих невеликих фізичних навантаженнях учащається подих, з'являється серцебиття. Навпроти, тренована людина легко справляється зі значними фізичними навантаженнями. Фізичне тренування зміцнює і розвиває кістякову мускулатуру, серцевий м'яз, судини, дихальну систему і багато інших органів, що значно полегшує роботу апарата кровообігу, благотворно впливає на нервову систему.

Щоденна ранкова гімнастика -- обов'язковий мінімум фізичного тренування. Вона повинна стати для всіх такою же звичкою, як умивання по ранках.

Важливий елемент здорового способу життя -- особиста гігієна. Він містить у собі раціональний добовий режим, догляд за тілом, гігієну одягу і взуття. Особливе значення має і режим дня. При правильному і строгому його дотриманні виробляється чіткий ритм функціонування організму. А це, у свою чергу, створює найкращі умови для роботи і відновлення сил.

Наступною складовою здорового способу життя є раціональне харчування, особливо це стосується студентства.

Головними правилами в будь-якій природній системі харчування повинне бути: прийом їжі тільки при відчуттях голоду; відмовлення від прийому їжі при болях, розумовому і фізичному нездужання, при лихоманці і підвищеній температурі тіла; відмовлення від прийому їжі безпосередньо перед сном, а також до і після серйозної роботи, фізичної або розумової.

Раціональне харчування забезпечує правильний ріст і формування організму, сприяє збереженню здоров'я, високій працездатності і продовженню життя.

Фізіологічна сутність загартовування людини полягає в тім, що під впливом температурних впливів, за допомогою природних факторів організм поступово стає несприйнятливим (звичайно, до відомих меж) до простудного захворюванням і перегріванню. Така людина легше переносить фізичні і психічні навантаження, менш стомлюється, зберігає високу працездатність і активність.

Стимулювання активності студентів до спортивної діяльності

Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства має відображати нові підходи до формування особистості. Активність у фізкультурно-оздоровчій діяльності - необхідна умова гармонійного розвитку студентської молоді, що набуває якості цілеспрямованого впливу на конкретну людину згідно її потреб. Фізичне виховання покликане формувати в студентства дбайливе ставлення до власного здоров'я та фізичної кондиційності, комплексно розвивати фізичні й психічні якості, сприяти творчому використанню засобів фізичної культури в організації здорового способу життя.

Одним з важливих завдань національної освіти є підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів. Учитель виконує важливу соціальну функцію - здійснює духовний, розумовий, фізичний розвиток і виховання особистості. Його праця спрямована не лише на організацію навчально-пізнавального процесу, а й на організацію позааудиторної, оздоровчої діяльності учнів, систематичне розв'язання завдань формування активного громадянина. Тому основні напрями розбудови сучасної вищої школи вимагають пошуку ефективних шляхів здійснення професійної підготовки майбутніх учителів, завданням яких є не тільки оволодіння фундаментальними фаховими знаннями, а й сприяння становленню культу здоров'я, виховання фізично, психічно і духовно здорового громадянина держави.

Одним з важливих завдань вищих педагогічних навчальних закладів є формування активності майбутнього вчителя до фізкультурної діяльності, яка зумовлює прояв ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, є важливим засобом поліпшення фізичного, психічного здоров'я й, у той же час, одним з показників ефективності процесу професійної підготовки, оскільки ставлення вчителя до фізкультурної діяльності проектується на учнів, є прикладом для наслідування.

Аналіз досвіду освітньої та виховної практики свідчить, що залишається актуальною проблема дефіциту рухової активності, зниження імунітету та поширення пов'язаних з цим захворювань серед студентів вищої педагогічної школи. Зазначені явища зберігають стійку тенденцію, що обумовлюється протиріччям між декларативним та реальним ставленням до фізичної культури, відбиваються на стані здоров'я, фізичному розвитку й підготовці студентів, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя і, врешті-решт, на майбутній професійній діяльності.

Найбільш продуктивним підходом до розробки даної проблеми є дослідження внутрішніх резервів активності особистості студента як суб'єкта навчальної та професійної діяльності. Одним з основних джерел активності особистості є стимули, що надають процесу фізичного виховання дієвої спрямованість та суб'єктивно значущої позитивності. Тому формування фізичної культури майбутнього фахівця - це, перш за все, проблема стимулювання активності студентів вищої педагогічної школи до свідомої, особистісно-значущої фізкультурної діяльності.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що проблема стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності не знайшла належного висвітлення в науково-методичній літературі. Поряд із широким вживанням понять “стимул”, “стимулювання”, “активність”, усе ще не вироблено єдиного погляду на сутність зазначених дефініцій, що не можна вважати виправданим для наук про людину.

Одним з головних завдань процесу стимулювання є активізація фізкультурного інтересу, оскільки без цього психологічного механізму не може здійснюватися розвиток мотиваційної та емоційної сфер людини у фізкультурній діяльності. Розв'язання даної проблеми поєднано з двома головними завданнями при підготовці студентів до професійної діяльності та організації самостійного життя: по-перше, сприяти найбільш повноцінному відображенню й розкриттю у свідомості студентів значення фізкультурної діяльності для майбутнього професійного та особистісного становлення; по-друге, на цій основі спонукати та підтримувати відповідне ставлення до всіх структурних компонентів фізкультурної діяльності, яке було б наповнене готовністю самостійно здобувати інформацію, вільно оперувати набутими фізкультурними знаннями, реалізовувати уміння та навички у практичній діяльності. Розв'язання цих завдань у значній мірі забезпечує поєднання розвитку й навчання, показником та однією з форм відображення якого є фізкультурний інтерес.

Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров'я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.

За результатами дослідження, найбільш значущими для студентів є мотиви емоційного задоволення, фізичного та соціального самоствердження. Найменш сформованими є спортивно-пізнавальні та громадсько-патріотичні мотиви. Різниця між найбільш і найменш значущими групами мотивів є достатньо суттєвою і становить 32%. Не можна не відзначити той факт, що мотив підготовки до професійної діяльності займає в структурі мотивації до занять фізичною культурою і спортом тільки 7 рангове місце. В цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості студентів знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Стимулювання активності до фізкультурної діяльності вимагає врахування у навчально-виховному процесі таких напрямів впливу: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання психофізіологічних бар'єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь співпраці в колективах).

Стимулюванню активності студентів до фізкультурної діяльності сприяє дотримання наступних педагогічних умов, пов'язаних сутнісними зв'язками:

- впровадження у практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту;

- розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи;

- забезпечення тісного взаємозв'язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього педагога, де фізкультурна діяльність - один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій.

Стимулюванню активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності сприяє взаємопов'язана система академічних занять та позааудиторних форм діяльності, а саме: ранкова гігієнічна гімнастика, фізкультхвилинки під час самостійних занять, прогулянки, заняття у групах загальної фізичної підготовки, секційні заняття з різних видів спорту, спортивні змагання, спортивно-розважальні свята, туризм, самостійна робота з розвитку фізичних якостей.

Основою методичних рекомендацій щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності є:

- використання інтегральної оцінки визначення ефективності фізичного виховання і дотримання принципу стимулювання діяльності на основі особистих досягнень. Відповідно до даного принципу темпи приросту основних показників фізичної підготовленості студентів необхідно планувати лише на основі їх індивідуальних результатів;

- впровадження у навчально-виховну роботу наступних методів і засобів активізації фізкультурної діяльності: створення ситуації успіху, позитивного емоційного фону на заняттях; урізноманітнення засобів, спеціальних методів фізичного виховання та форм організації академічних занять; стимулювання студентів заохоченням, покаранням, довірою, гласністю досягнень, оцінкою; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень;

- формування у студентів умінь, необхідних для організації самостійної фізкультурної діяльності, а саме: постановка мети, планування, розвиток основних фізичних якостей, контроль за функціональним станом організму під час занять фізичними вправами та після них;

- поєднання теоретичної та практичної підготовки студентів, яка моделює професійно-педагогічну діяльність майбутніх учителів;

- розширення сфери позааудиторної фізкультурної діяльності, основні напрямки удосконалення якої включають: методичне забезпечення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи студентів; підготовку фізкультурного активу, який здійснює керівництво даним процесом; системне планування фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової діяльності у гуртожитку, на факультеті, в університеті; участь студентів в організації та проведенні спортивних змагань, свят, туристичних походів тощо;

- розкриття перед студентами значення навчальної дисципліни “Фізичне виховання” в цілому й окремих її завдань для майбутньої професійної діяльності, а саме: розширення знань студентів про функції фізичних вправ у формуванні елементів педагогічної майстерності та у профілактиці професійних захворювань.

У стимулюванні активності студентів до фізкультурної діяльності визначальне місце відіграє особистість викладача фізичного виховання. Багатство його професійної культури та педагогічної майстерності має забезпечувати такі способи і прийоми педагогічного впливу, які збагачують емоційний досвід студентів, розвивають уяву, підвищують інтерес, формують у них особистісне ставлення до практики фізичного виховання.

У сучасних умовах життя фізична праця всі частіше заміщається діяльністю, що характеризується більшими розумовими й емоційними навантаженнями при незначній м'язовій. Поряд з нервово-психічною перенапругою формується синдром гипокинезии (від грецького hypo - зменшення, kinesis - рух). Синдром містить у собі непропорційний розвиток, надлишкову масу тіла, порушення обміну речовин, психоемоційні розлади. Збільшується ризик розвитку захворювань серцево-судинної системи.

Одним з важливих шляхів усунення факторів ризику є впровадження фізичної культури в повсякденне життя людини. Однак заняття фізичною культурою мінімальну користь приносять при створенні комплексної системи тренувань із обліком віково-полових особливостей, індивідуального здоров'я, екологічних факторів і т.д. У протилежному випадку ефективність спортивних тренувань може бути різко знижена, і замість користі вони можуть принести шкоду.

Фахові особливості психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності

Досягнення студентами належного рівня психофізіологічної готовності до майбутньої професійної діяльності є одним з найвагоміших завдань їх підготовки у ВНЗ. Важливість цього завдання постійно збільшується, що зумовлено невпинним зростанням і зміною професійних вимог, підвищенням стресогенності різних видів професійної діяльності. А рівень фізичного розвитку студентів, стан їх здоров'я, рівень розвитку когнітивних функцій, при цьому, як показують результати численних досліджень, навпаки, погіршується. Закономірним наслідком цього є збільшення різноманітних проявів порушення професійної адаптованості молодих фахівців - підвищена тривожність, дратівливість, стомлення, безсоння, "синдром емоційного вигорання" тощо. В подальшому це може призводити до виникнення у них різних соматичних і нервово-психічних хвороб - так званих хвороб стресу.

Можливість попередити зазначені негативні тенденції значною мірою могла би бути забезпечена шляхом цілеспрямованого формування психофізіологічної готовності студентів до майбутньої професійної діяльності. І особливо актуальним це є для тих з них, хто опановує педагогічні спеціальності. З одного боку, це пов'язано із величезним суспільним значенням педагогічної діяльності, а з іншого - із властивими їй складністю, стресогенністю та значними психофізіологічними витратами.

Психофізіологічна готовність до педагогічної діяльності нами розуміється як цілісна система психофізіологічних якостей (підсистем) особистості, взаємоспівдія яких забезпечує підтримання оптимальної працездатності вчителя, досягнення ним належно рівня адаптаційних можливостей і як наслідок - здійснення високоефективної педагогічної діяльності. При цьому, до основних компонентів такої готовності відносимо фізичну, адаптаційну, інформаційну та мотиваційну, а також готовність провідних для здійснення педагогічної діяльності когнітивних функцій (мислення, пам'яті, уваги та ін.).

Нижче ми розглянемо один із визначених у наших дослідженнях аспектів психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності - фаховий. У цих дослідженнях взяли участь 748 студентів чотирьох ВНЗ Києва та Переяслав-Хмельницького. При проведенні досліджень використовувались: анкетування (26 питань), методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Вассермана-Бойко, методика самооцінки рівня тривожності Спілбергера-Ханіна, шкала самоефективності Р. Шварцера та М. Єрусалема

Зважаючи на те, що за використаними в нашому дослідженні показниками були встановлені достатньо істотні статеві та регіональні відмінності, виявлення фахових особливостей психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності проводилось шляхом порівняння за t-критерієм Стьюдента середніх значень показників, отриманих досліджуваними студентами різних спеціалізацій окремо для чоловіків і жінок.

Статистичний аналіз отриманих результатів показав, що студентки-першокурсниці природничо-географічного факультету мають достовірно кращі за студенток-філологів стосунки з однокурсниками та викладачами. Та найбільш наочними, щодо фахових особливостей психофізіологічної готовності до педагогічної діяльності, є відмінності встановлені на V курсі. Так, виявилось, що студентки-філологи мають достовірно вище позанавчальне навантаження, самооцінку власного навчального та загального навантаження, зацікавленість у навчанні та самооцінку власних педагогічних знань та вмінь.

Студенти-першокурсники філологічного факультету (як жінки, так і чоловіки) на достовірному рівні більше за студентів факультетів фізичного виховання та кібернетики витрачають часу на підготовку до навчальних занять (і як наслідок вище оцінюють своє навчальне навантаження), мають більший намір працювати вчителем, а також вищі, ніж у студентів факультету фізичного виховання зацікавленість у навчанні та меншу кількість та обсяг занять фізичною культурою та спортом. Крім того, студенти-філологи (жінки) відрізняються гіршою динамікою працездатності впродовж навчального дня та тижня в порівнянні із студентами факультету фізичного виховання, та більшою кількістю ознак втоми, що виникають під час навчання; а чоловіки - кращими стосунками з викладачами, меншими рівнями соціальної фрустрованості та реактивної тривожності, більшою схильністю до паління.

Студенти-кібернетики витрачають достовірно більше часу у порівнянні із студентами факультету фізичного виховання на підготовку до занять, вище оцінюють своє навчальне навантаження, відмічають більшу кількість ознак втоми, що виникають під час навчання, мають кращі стосунки з викладачами та зацікавленість у навчанні, нижчий рівень соціальної фрустрованості. У той же час, студенти факультету фізичного виховання мають більший намір працювати вчителем (викладачем), більшу кількість та обсяг занять фізичною культурою та спортом, менше палять.

Отже, на основі результатів проведених досліджень можна стверджувати, що фахові особливості психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності полягають у тому, що у студентів-філологів, порівняно із студентами факультетів фізичного виховання та кібернетики, вищі мотиваційний та інформаційний компоненти такої готовності. У студентів факультету фізичного виховання: вищий фізичний компонент, порівняно із двома іншими спеціалізаціями; вищий мотиваційний компонент, порівняно із студентами-кібернетиками, у яких, у свою чергу, вже є кращим інформаційний компонент.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробці та апробації практичних рекомендацій щодо формування психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності з урахуванням особливостей їх спеціалізації.

Висновок

Навчальний процес у середніх спеціальних навчальних закладах, зокрема філологічного профілю - це важка і напружена розумова праця, що відбувається в умовах дефіциту часу на фоні зниження рухової активості. В останні роки спостерігається тенденція до зниження фізичного розвитку та збільшення захворювання студентів внаслідок обмеження їх рухової діяльності. Статистичні дані показують, що понад 50% студентів-філологів мають ознаки хронічних захворювань різного ступеня тяжкості або схильність до них.

Певною мірою збереження здоровя, профілактика захворювань та підвищення розумової і фізичної працездатності студентів забезпечується збільшенням діапазону їх рухової активності шляхом систематичного виконання фізичних вправ у процесі занять фізкультурою та спортом.

Отже, серед принципів, що мають бути покладені в основу системи фізичного виховання майбутніх спеціалістів-філологів головними, безумовно, повинні бути зміцнення їх здоровя та підготовка до професійної діяльності.

Ці чинники реалізуються через систему використання фізичних вправ і вдосконалення рухових якостей.

Використана література

1. Ильинич В.И. Профессионально-прикладная подготовка студентов вузов. Научно-методические и организационные основы. - М., 1978. -156с.

2. Лотоненко А.В. Физическая культура, спорт и работоспособность студентов.- Воронеж, 1986. - 140 с.

3. Массовая физическая культура в вузе / Под ред. Маслякова В.А. -М.: Высшая школа, 1991. - 240 с.

4. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров'я. - К.: Здоров'я, 1991 - 256 с.

5. Холодов Ж.К., Кузнєцов В.С. Теорія і методика фізичного виховання і спорту: Учеб.посібник для студ.висш.учеб.заведеній.-М.: Академія, 2001.

6. Чермен К.Д. Теорія і методика фізичної культури: опорні схеми: навчальний посібник. -М.: Радянський спорт, 2005.

Размещено на Allbest.ru