Ефективність використання рекреаційних ресурсів Київської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО І ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

Реферат

з дисципліни Рекреалогія

на тему: "Ефективність використання рекреаційних ресурсів Київської області"

Виконала:

студентка II-го курсу

Охріменко Аліна

Перевірила:

Корнілова Н.В.

КИЇВ-2010

План

Вступ

1. Природно-рекреаційні ресурси Київської області

1.1 Сприятливість географічного положення та ландшафту

1.2 Сприятливість кліматичних умов та природно-рекреаційного потенціалу

2. Історико-культурні ресурси Київської області

3. Природоохоронні об'єкти Київської області

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Київщина відноситься до регіону із значним ресурсним потенціалом туризму. Тут розташовано багато унікальних природно-заповідних комплексів, памяток античної культури, перлин архітектурного мистецтва. Нажаль, багатющі природні та історико-культурні ресурси Київщини, як і України в цілому, слабо використовуються у туристичній сфері.

Київську область утворено 27 лютого 1932 року. . Розташована на півночі України, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході та сході -- з Черкаською, на південному-заході -- з Вінницькою, на заході -- з Житомирською областями, на півночі -- з Гомельською областю Білорусі. Про давню історію краю свідчать археологічні пам'ятки трипільської, черняхівської, лебедівської та софіївської культур, назви яким дали населені пункти області. З Київщиною тісно пов'язаний твір "Слово о полку Ігоревім", написаний староруською мовою одним з учасників боїв із половцями біля Переяслава 1187 року. У 80-90-х роках XVII - на початку XVIII ст. Київщина стає центром нового визвольного руху проти панування шляхетської Польщі, який очолили С. Палій, З. Іскра, С. Самусь. Київська губернія створена 1797 року в зв'язку з ліквідацією намісництв. Центром губернії, у якій було 12 міст, 111 містечок, 7344 населених пункти, був Київ. 1930 року Київ став позарегіональним містом республіканського підпорядкування, а з 1932 року - обласним центром.

Адміністративно область розділена на 25 районів. До її складу входять 11 міст обласного та 14 - районного значення, 29 селищ міського типу, 1228 сіл і 6 селищ.

Найбільшими містами є Біла Церква (215,7 тис. жителів), Бровари (89,5 тис.), Бориспіль (54,5 тис.), Фастів (52,6 тис.), Васильків (38,5 тис.) Ірпінь (36,9 тис.), Переяслав-Хмель-ницький (30,4 тис.), Славутич (26,2 тис.).

Станом на 1 грудня 2002 року населення області налічувало 1809,6 тис. осіб, у тому числі в міських поселеннях проживало 1048,1 тис. (58%), у сільській місцевості - 761,5 тис. (42%). Густота населення складала 65 чол. на 1 кв. км.

Найбільш чисельними національними групами серед населення області, за результатами всеукраїнського перепису населення 2001 року, є українці (89%), росіяни (6%), білоруси (0,5%) та поляки (0,2%).

1. Природно-рекреаційні ресурси Київської області

Природними ресурсами регіону для розвитку туристично-рекреаційної сфери є клімат акваторії, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, національні парки й заповідники, мальовничі краєвиди, унікальні природні об'єкти тощо.

На Київщині є також джерела хлоридно-натрієвих лікувально-столових та столових мінеральних водЇкиївська, броварська, бориспільська, оболонська, березанська та ін. Таким чином, на території Київської області поєднуються різноманітні кліматичні та бальнеологічні лікувальні ресурси, що розширює функціональні можливості санаторно-курортних установ і підвищує ефективність лікувально-профілактичної діяльності. Важлива роль у розвитку рекреаційної освоєності території належить природним мікрокомплексам - певним поєднанням на даній території рельєфу, клімату, рослинного покриву тощо, які розглядаються в межах певного ландшафту.

1.1 Сприятливість географічного положення та ландшафту

З метою організації рекреаційної діяльності та під її впливом формується один з видів антропогенного ландшафту Ї рекреаційний ландшафт. Залежно від рівня рекреаційної спеціалізації виділяють три основні групи рекреаційних ландшафтів: з високою інтенсивністю рекреації, де інших землекористувачів немає (курортні зони, лісопарки, гідропарки, пляжі тощо); з середньою інтенсивністю рекреації з деякими екологічними та виробничими функціями (приміські території, протиерозійні насадження тощо); з незначною питомою вагою рекреації (промислові зони та ін.). З точки зору використання в рекреації для різноманітних мікрокомплексів важливим з поєднання кількох природних елементів, що сприяють розвитку рекреаційних систем. Більшість рекреаційних систем Київської області розвивається на територіях природних мікрокомплексів, де поряд знаходяться ліс та річка чи озеро. Як правило, відпочинок у рекреаційних об'єктах поєднується з лікувальними процедурами, з використанням водних ресурсів, особливо мінеральних джерел. Відпочинок у лісі навіть протягом 4-6 годин супроводжується підвищенням тонусу центральної нервової системи, посиленням гальмівних процесів у корі головного мозку, поліпшенням діяльності вегетативної системи, легеневої вентиляції. Хімічний склад лісового повітря має велике біологічне значення для життя людини, насамперед, завдяки вмісту в ньому великої кількості кисню й озону. Ліс здатний відфільтровувати забруднення повітря радіоактивними речовинами і поглинати до 50% радіоактивних речовин, що осідають на листі. У повітрі соснового лісу озону в 10 разів більше, ніж у листяному лісі. Таким чином, є всі підстави вважати, що позитивні результати лікування захворювань серцево-судинної і нервової систем, як і легеневих захворювань у санаторіях Київської області пояснюється не лише дією фізіотерапевтичних, медикаментозних заходів і дієтотерапії, а й природними аерохімічними складовими, наявними в повітрі лісу.

1.2 Сприятливість кліматичних умов та природно-рекреаційного потенціалу

Природно-рекреаційний потенціал: кліматичні курорти області - Боярка, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Пуща-Водиця, Святошин; бальнеологічні курорти - Біла Церква, Миронівка. Великі масиви хвойних лісів, мішані ліси, озера та просторі придніпровські луки мають всі можливості для ефективного оздоровлення. Перлина Київщини - знаменитий дендропарк „Олександрія" (м. Біла Церква), якому виповнилося 200 років. Кліматичні умови, поєднання різних рослинних угрупувань, численні водні об'єкти, джерела мінеральних вод, культурно-історичні пам'ятки визначають роль Київської області як важливого рекреаційного peгioнy. На тepитоpії області 18 санаторіїв i пaнcioнатів з лікуванням, 7 будинків i пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку, дитячі табори відпочинку. На Київщині 9 курортних місцевостей.

Взагалі, розвиток готельного та курортного господарства є стимулом розвитку інших секторів економіки (в тому числі транспорту, зв'язку, торгівлі та ін.), сприяє створенню значної кількості робочих місць, збільшення бази оподаткування і надходжень до бюджетів як міст і областей, так і України в цілому. За даними таблиці 2.2. м.Київ займає досить непогане місце у санаторно-курортній галузі, щодо надання належних послуг та пропозицій у цій сфері (2,1%). На сьогоднішній день Київ налічує 49 санаторно-курортних і оздоровчих закладів, що займає 1,5% ринку курортної галузі. Тому для Києва правомірним є вибір туризму та готельного госпадарства як пріоритетного напрямку розвитку народногосподарського комплексу. Крім цього, Київ має вигідне економіко-географічне розташування завдяки Дніпру - головній водній артерії міста. Через Київ проходять найважливіші залізничні, автомобільні магістралі та повітрянні траси країни, що є надзвичайно важливим для розвитку зовнішньоекономічних та культурних зв'язків міста.

Розташована на межі двох природно-кліматичних зон полісся та лісостепу, Київська область має достатній природо-ресурсний потенціал для розвитку. Крім того, відрізняється високою водозабезпеченістю, наявності земель для розвитку рекреаційного комплексу, організації відпочинку громадян, а головне - санаторно-курортного господарства. На території Київської області розташовано 129 курортних та оздоровчих закладів, що займає 4% в регіональному сегменті на ринку курортного господарства. За 2003/2004 роки у даній області оздоровилися 80847 тис. осіб., тобто 2,6% в цілому по Україні.

Київська область розташована в центральній частині України, рівномірно на правому та лівому берегах Дніпра. Клімат помірно континентальний, з м'якою зимою та неспекотним літом. Дана область має цінні курортологічні ресурси, що зумовило розвиток двох кліматичних курортів загальнодержавного значення: Пуща-Водиця (13,3 тис.місць) та Конча-Заспа (14,7 тис. місць), де мережа санаторно-курортних закладів представлена 46 об'єктами. Загальна місткість закладів курортного лікування складає близько 10,2 тис.місць, площа - 382 га. Кількість дитячих оздоровчих закладів, що розташовані у області становить 237, де можуть відпочивати понад 40 тис.дітей. Крім того, в області знаходяться такі кліматичні курорти як Ірпінь та Ворзель, що являється частиною великого лісного масиву західної частини Київської області.

Мережа закладів відпочинку (з урахуванням тих, що функціонують періодично) включає 40 будинків та пансіонатів, 30 оздоровчих таборів, 30 водно-спортивних і веслувальних баз, 13 спортивно-риболовських баз. Загальна місткість закладів відпочинку (без спортивних баз) становить 16 тис.місць (територія 798,3).

Аналіз тенденцій ринку послуг санаторно-курортних закладів проведемо на конкретній території Київської області - Пуща-Водиці, так як саме на цю територію претендує розробка нового бізнес-плану курортного закладу. Пуща-Водиця розташована на північно-західній частині м.Києва. Південним кордоном вважається Гостомельське шосе, східним - Мінське шосе, західній - дорога на село Мощун. Площа Пущі-Водиці 4 тис. гектарів. Ліс цієї місцевості переважно на 70% сосновий.

Клімат характеризується м'якістю, помірною вологою, відсутністю різких коливань температури, безвітреннісю та великою кількостью сонячних днів. Кліматичні умови курорту діють цілюще при хронічних заболіваннях серцево-судинної системи, органів дихання, функціональних порушень нервової системи, порушення обміну речовин та при інших заболіваннях.

Розвиток ринку курортних послуг на сьогоднішній день є інтенсивним і з кожним роком попит на такі послуги в місті зростає. Для туристів, що приїздять відпочивати або лікуватись створенні всі необхідні умови у Київської області:

- санаторії різного спрямування лікування (психоневрологічний, туберкулезний, кардиоревматологічний, ендокринологічний та пульмонологічний);

- клімат помірно-континентальний, а тому підходить майже всім людям з різними заболіваннями;

- багато розважальних закладів (човникова станція, танцювальні майданчики, літні та зимні кінотеатри, зимова лижна станція, спортивні майдани);

- мальовнича природа даної території (багато малих озер, парк культури та відпочинку, великий ставок, ліс);

- різноманітні підприємства громадського харчування;

- широка можливість представлення екскурсійних поїздок.

2. Історико-культурні ресурси Київської області

Київщина - край, багатий на культурну спадщину сукупність успадкованих від попередніх поколінь об'єктів, що донесли до нашого часу цінності археологічного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового і художнього значення, які є скарбницею української культури. Адже тут, у самому серці України, з давніх-давен селилися люди, вирувало життя, відбувалися важливі історичні події.

У Київській області взято під охорону держави 5430 пам'яток історії та культури. Серед них 1844 --археології, 3171 - історії, 188 - мистецтва, 159 - архітектури, 68 - заповідних об'єктів природи, зокрема 12 пам'яток садово-паркового мистецтва, чотири з яких - національного значення.

Про найдавніший період історії Київщини свідчать музеєфіковані залишки одного з господарсько-побутових комплексів стоянки первісних людей кінця кам'яного віку - палеоліту (близько 12 тис. років тому) в с. Добраничівці Яготинського району. Стоянка складалася з чотирьох відокремлених господарсько-побутових комплексів. Центром кожного з них було велике округле житло діаметром близько чотирьох метрів. Під час багаторічних розкопок виявлено і зібрано кілька тисяч кісток мамонта, різних предметів та знарядь праці з каменю і кістки, рогу і янтарю, гірського кришталю, граніту, кварциту і пісковику.

Нещодавно минуло 24 роки від дня відкриття (1977 р.) музею "Добраничівська стоянка". Досліджував давнє поселення і заснував унікальний музей видатний вчений, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук І. Г. Шовкопляс.

Немало зусиль доклав для створення цієї установи великий ентузіаст збереження культурної спадщини, колишній директор Яготинського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка О. С. Непорожній.

На території Київщини залишила сліди одна з прадавніх цивілізацій - легендарна трипільська культура.

Відкриття трипільської культури належить археологу, чеху за походженням, В. В. Хвойці, який у 1893 р. виявив поблизу с. Трипілля стародавнє поселення. Як з'ясувалося, носії цієї цивілізації населяли наприкінці V- III тис. до н. е. величезні обшири Нижньої Наддунайщини, Наддністрянщини, Побужжя і частково Середньої Наддністрянщини. Розквіт трипільської культури припадає на період між 3500 і 2700 рр. до н. е. Усього вчені знайшли понад тисячу трипільських поселень.

Ранні поселення трипільців складалися з кількох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами; їх споруджували на зручних для оборони, важкодоступних місцях: на берегах річок, схилах долин. У центральній частині поселень були великі громадські будівлі і вільні площі, що використовувалися як загін для худоби. З часом вони розросталися. Як правило, такі поселення налічували 100 - 200 глиняних будівель. Водночас археологи знайшли низку поселень, що мали понад тисячу різних споруд. Залишки "поселень-гігантів", площею 300 - 450 га, що налічували по 15 - 20 тис. населення, знайдено на Черкащині поблизу сіл Майданецьке, Доброводи і Тальянка. Це були справжні протоміста, які конфігурацією нагадували величезне коло з оборонними спорудами.

Жили трипільці в глинобитних наземних і напівземлянкових будівлях з дерев'яним каркасом. У помешканні була глиняна долівка, поверхня якої обпалювалася багаттям. Дах будови двосхилий, вкритий соломою. У трипільських будинках було кілька кімнат, де дослідники знайшли багато глиняних печей, домашніх вівтарів, керамічного посуду, кам'яні та кістяні знаряддя праці. Відомо, що трипільці одними з перших на території України використовували мідь, але міцних виробів у них було небагато.

Трипільська культура мала яскраво виявлений землеробський характер. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплю тощо. Для обробітку землі використовували мотику з кам'яним або роговим наконечником. Землю зорювали дерев'яним ралом, застосовуючи робочу силу волів. Крім землеробства, трипільці займалися приселищним скотарством (велика і дрібна рогата худоба, коні тощо). Специфіка господарювання (земля безупинно оброблялася 50 - 100 років до початку зниження врожаїв) змушувала давніх землеробів залишати старе поселення й будувати нове.

Крім високого рівня землеробства, трипільці досягли також великої майстерності у виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну розписну кераміку, вміло використовуючи червону, чорну і жовту фарби. Нерідко трипільський посуд був прикрашений різним орнаментом і штампом.

Особливого розвитку набула пластика. Трипільці виліплювали з глини хлібці, моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Останні були символами родючості, господарського добробуту кожної сім'ї й общини загалом. Різні символічні знаки на посуді, виготовленому трипільцями, пов'язані з землеробським характером господарства і світорозумінням (зображення сонця, місяця, води тощо).

На думку вчених, суспільна організація трипільців грунтувалася на патріархально-родових відносинах. Рід очолював старійшина, який здійснював керівництво як господарським, так і суспільним життям родової общини. Не виключено, що в трипільців були елементи приватної власності. Чимало особливостей трипільської культури -- система господарювання, топографія поселень, будівництво житла, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки та ін.- органічно увійшло до культури українського народу1.

Про все це і йдеться в експозиції обласного археологічного музею у Трипіллі.

До найвизначніших історичних пам'яток Східної Європи в першому тисячолітті н. е. належить черняхівська культура (слов'янський період, II ст. н. е.), що дістала назву від с. Черняхова Кагарлицького району. Відкрив її знову-таки В. В. Хвойка. Досліджували черняхівську культуру визначні вчені В. П. Петров, П. П. Єфіменко.

З черняхівською культурою можна грунтовно ознайомитися в Національному музеї історії України, де тільки з могильника поблизу с. Черняхова е матеріали понад 600 одиниць збереження.

Серед предметів черняхівської культури, знайдених на Київщині, привертають увагу керамічна чаша з Черняхова і глек з могильника с. Ромашки Рокитнянського району із зображеннями слов'янського календаря. Рельєфи, розміщені по окружності посудин, відповідають дванадцяти місяцям року, їх значення зумів розшифрувати академік Б. О. Рибаков.

На території Київської області виявлено й інші археологічні культури, зокрема пізньотрипільського періоду софіївську і лукашівського типу, назви яких походять відповідно від с. Софіївки (входить до с. Проців Бориспільського району) і с. Лукаші Баришівського району; пізньої бронзи -- лебедівська від с. Лебедівка Вишгородського району; раннього залізного віку (І-III ст. до н. е.) -- підгірцівська -- від с. Під гірці Обухівського району.

Відомі на Київщині й найрізноманітніші археологічні пам'ятки давнини. Це -- неолітичне поселення дніпро - донецької культури в с. Житні Гори Рокитнянського району, епохи бронзи - в Дибинцях Богуславського, городища скіфського часу в Ходосівці та Хотові Києво-Святошинського, кургани цього періоду Переп'ят біля Фастівця Фастівського і Переп'ятиха біля Мар'янівки Васильківського районів. Про кургани згадував у своїх творах і брав участь у їх дослідженні Т. Г. Шевченко, працюючи в Археографічній комісії.

Внаслідок господарської діяльності -- прокладання шляхів, газопроводів, спорудження дачних будинків, буває, й оранки - археологічні пам'ятки нерідко опиняються під загрозою. Саме так трапилося із слов'янським поселенням поблизу с. Ходосівки. Спочатку зруйнувала культурний шар на площі близько чотирьох гектарів нова автомобільна дорога. Згодом розпочалися земляні роботи, пов'язані з будівництвом дач, які знищили ще п'ять гектарів. Цього разу, правда, завдяки адміністративному втручанню спорудження дач було припинено.

Майже на 800 км простяглися полями та лісами, здебільшого над річками, Змієві вали. Загадкова назва, вражаючі розміри. Ширина їх основи -- від 8 до 20 м; висота в окремих місцях, як наприклад, біля с. Іванковичі Васильківського району, сягає 10 м. Ким і коли вони насипані, в науці й досі не поставлено остаточної крапки. Одна гіпотеза - у І тисячолітті до н. е. для захисту від войовничих кочовиків; інша - в період Київської Русі Володимиром Святославовичем і Ярославом Мудрим.

Більше 20 років присвятив вивченню цих дивних стародавніх земляних оборонних споруд кандидат педагогічних наук А. С. Бугай. Високу оцінку досліднику дав ряд учених, краєзнавців, літераторів. Відомий російський письменник Володимир Чивіліхін у популярному романі-есе "Пам'ять" возвеличив його такими словами: "І давайте перервемо на мить наш загальний поспіх нинішнього різноманітного життя, в яке далеко не завжди входить історія-помічниця, і вклонімося київському математику А. С. Бугаю за його двадцятилітню працю, яка немає, правда, ніякого відношення до основної спеціальності цієї людини".

А. С. Бугай досліджував й інші рідкісні пам'ятки. Зокрема, виявив чимало старовинних валкових і глибоких шляхів, висунув гіпотезу про існування водного шляху з Київської Русі до Західної Європи.

Багато на Київщині пам'яток періоду Київської Русі. І не випадково, адже, власне, центр однієї з наймогутніших держав Європи збігався з межами області.

Цим періодом датуються міста обласного підпорядкування -- Біла Церква, Бориспіль, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Ржищів, райцентри - Баришівка, Бородянка, Володарка, Вишгород, Кагарлик, Тетіїв, а також м. Чорнобиль і понад 20 сіл, серед яких Білогородка -- славетне в минулому м. Білгород. Найбільше літописних населених пунктів в Обухівському районі -- Трипілля, Витачів, Козин, Герма-нівка, Халеп'є, Старі Безрадичі.

З пам'яток періоду Київської Русі неабиякий інтерес становлять городище та залишки фундаментів і стін величного храму перших руських святих Бориса і Гліба (XI - XII ст.) в м. Вишгороді.

То ж не дивно, що цей унікальний об'єкт перебував у полі зору Українського комітету охорони пам'яток культури ще в 20-х роках XX ст., а у 1935 р. на його базі створено історико-культурний заповідник. У наш час йому приділяють постійну увагу Головна рада й обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Вони ініціювали відновлення діяльності Вишгородського історико-культурного заповідника згідно з Указом Президента України і постановою Кабінету Міністрів України. За нашою участю піднято з руїн Борисоглібський храм середини XIX ст., розташований на частині фундаментів храму XI ст.

У листопаді-грудні 2000 р. Вишгородський заповідник на кошти Товариства музеєфікував фрагменти фундаментів і стіни давньоруського храму.

Залишки споруд періоду Київської Русі є й у Білогородці, зокрема, славетного храму Дванадцяти апостолів. Найбільше їх виявлено в Переяславі-Хмельницькому. Серед них найвизначніша архітектурна будівля кінця XI ст. -- Михайлівський собор. За розмірами й багатством внутрішнього оздоблення його порівнюють із Софією Київською, Чернігівським Спасом, Успенською церквою Києво-Печерської лаври. За 20 м на південний схід від собору відкрито комплекс споруд - Єпископські ворота з Феодорівською церквою над ними (подібні до київських Золотих воріт), Андріївську церкву і кам'яну стіну, що оточувала єпископську частину дитинця. Виявлено також рештки Єпископського палацу. Усе це експонується в музеї "Архітектура Переяслава періоду Київської Русі". Музеєфіковано залишки Спаської церкви (XI ст.). Над ними споруджено павільйон, в якому розмістився археологічний музей. Нині відроджується Воскресенська церква XII ст. Дослідження, збереження, музеєфікація і відтворення пам'яток у Переяславі-Хмельницькому - заслуга колективу Національного історико-етнографічного заповідника і його невтомного керівника, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка М. І. Сікорського.

Монголо-татарська навала та більш ніж столітнє іго завойовників, постійні наскоки татар, інших нападників завдавали великої шкоди нашій землі, перетворювали квітучі міста й поселення на суцільну руїну. Та незнищенним був дух народу. І тільки наставало відносне затишшя, як життя починало відроджуватися, і знову зачаровувала майстерність зодчих, будівельників.

Свідченням цього є найдавніші дерев'яні споруди -- церкви, що збереглися і діють, Онуфріївська (1706 р.) у Липовому Скитку Васильківського району, Миколаївська (1730 р.) у Синяві Рокитнянського, Олександра Невського (1748 р.) у с. Дубівці Таращанського, Мурована-Покровська (1629 р.) у с. Сулимівці Бориспільського районів.

Своєю красою і досконалістю дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1784 р.) в с. Тулинцях Миронівського району настільки вразила священика церкви святого Михаїла в м. Києві о. Романа, що він докладав багато зусиль для відновлення святині, яка була занедбана. Тепер там проводять богослужіння, а на храмове свято йдуть паломники з Києва.

У 70-ті роки XX ст. врятовано один з найстаріших дерев'яних храмів країни (1600 р.) - святого Архістратига Михаїла. Із с. Дороганки Фастівського району його перевезено до новостворюваного музею народної архітектури та побуту України. У листопаді 2000 р. ця споруда була в центрі уваги міжнародної наукової конференції "Українська культова архітектура у світовому контексті".

Гармонією і виразністю форм вражають пам'ятки архітектури XVIII - першої половини XIX ст. - собори і храми, палаци, садибні будинки в Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому, Яготині, Нещерові Обухівського, Хохітві Богуславського, Томашівці Фастівського районів. Перлиною архітектури вважають собор Антонія і Феодосія у Василькові видатний витвір уславленого будівничого Степана Ковніра, уродженця с. Гвоздова Васильківського району.

Спільними зусиллями охоронців культурної спадщини області і Володарського району відновлюється й реставрується пам'ятка архітектури XIX ст. національного значення - Свято-Троїцька церква в Рудому Селі. Велику допомогу в цьому надають громада церкви Введенського монастиря м. Києва і особисто його настоятель о. Даміан. Найбільша святиня храму Святої Трощі XIX ст.- Рудосільська ікона Божої Матері. Датується XVIII ст.

Привертає увагу жителів області чудовий ансамбль споруд Покровської церкви (1907 р.), зведений за проектом академіка архітектури Володимира Покровського в с. Пархомівка Володарського району. Його особлива цінність -два портали, прикрашені мозаїкою, виконаною за ескізами відомого художника, письменника, громадського діяча, який очолював світовий рух за збереження культурної спадщини,-- М. К. Реріха. їх виявила і дослідила, сприяла реставрації голова секції пам'яток містобудування і архітектури Київської обласної організації Товариства охорони пам'яток історії та культури, кандидат мистецтвознавства, лауреат премії ім. І. В. Моргілевського Є. В. Горбенко.

3. Природоохоронні об'єкти Київської області

На Київщині, яка належить до районів інтенсивного господарського освоєння, серед заходів, спрямованих на раціональне використання та відтворення природного ресурсного потенціалу території, є створення природоохоронних об'єктів. До них належать заповідні об'єкти та території, в їх числі заповідні лісомисливські господарства, заказники, природні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та пам'ятки природи місцевого чи загальнодержавного значення. Природоохоронна діяльність особливо розгорнута в межах території районів, що є найближчим оточенням столиці.Благоустрій лісів і створення так званих "зелених зон" поширено на території Броварського, Бориспільського, більшої північної частини Обухівського, Васильківського, сходу Макарівського та Бородянського, півдня Вишгородського та на всій території Києво-Святошинського району.

Серед найбільших природних об'єктів слід назвати державні заповідні лісомисливські господарства: Заліське (Броварський район) та Дніїгровсько-Тетерівське (Вишгородський і Іванківський райони). Заліському було надано сучасний статус з метою комплексного ведення лісового та мисливського господарства й охорони мисливської фауни з 1965р. Територія сучасного господарства поширюється також і на Чернігівську область (Козелецький район). Заповідні угіддя складають майже 35% від загальної площі господарства (35 тис. га). Ландшафти представлено на 40% лісовими масивами, решта луками та підлісками мішаних лісів.

Пам'яткою природи державного значення є також урочище Бабка. Разом у межах Київської області нараховується 85 природоохоронних територій та об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа 79,1 тис. га). З них 13, що названі вище, мають статус державних(республіканського значення) і є найбільшими на Київщині, 72 -місцевого значення, у т.ч. 17 заказників, 35 пам'яток природи, 8 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, 12 заповідних урочищ. До районів з високим рівнем розвитку природоохоронної діяльності належать Броварський, Білоцерківський, Васильківський, Вишгородський та Києво-Святошинський, на території яких розташовані найвідоміпгі природоохоронні об'єкті; державного значення, а також численні пам'ятки природи, заповідні урочища та заказники місцевого значення (у Києво-Святошинському районіЇпам'ятка природи Білогородський горб, Жорнівський парк, заповідне урочище Первомайське; у Вишгородському - 6 заказників місцевого значення, 2 заповідні урочища та ін.). Найнижчим рівнем розвитку природоохоронної діяльності характеризуються на сучасному етапі поліські території, внаслідок їх забруднення радіоактивними речовинами, й окремі віддалені від центру райони, що відрізняються відносно невисоким рівнем соціально-економічного розвитку в цілому, - Іванківськіїй, Поліський, Миронівський, Рокитнянський. У перспективі необхідно здійснити оцінку природоохоронних об'єктів з точки зору можливостей їх використання для відпочинку та туризму. Окремі з них можуть бути певною мірою перетворені на природні рекреаційні парки, в яких функціонально поєднуються питання охорони природи й організації туристично-рекреаційної діяльності.

Висновок

географічний рекреаційний ландшафт природоохоронний

Київська область у силу свого географічного положення та особливостей історичного розвитку має всі необхідні ресурси для розвитку туризму. Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод, багатство культурно-історичних пам'яток визничають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону.

Зручне географічне положення, наявність добрих доріг та водних шляхів, сприятливі природні та кліматичні умови - все це значною мірою впливає на розвиток туризму на Київщині.

Специфічною особливістю розвитку територій Київської області є те, що вони до кінця XX ст. були складовою єдиного Київського регіону, що з часів Київської Русі був центром економічного, політичного та культурного життя українських земель. Безпосередня наближеність до столиці, включеність у єдину з м. Києвом соціально-економічну та політико-адміністративну систему позначалися на кількісних і якісних параметрах соціально-економічного та культурного розвитку регіону. Відтак нині Київська область є одним із лідерів серед регіонів України за темпами економічного розвитку, активністю політичних процесів, насиченістю культурного життя, рівнем вирішення соціальних проблем.

Перспективи розвитку регіону значною мірою пов'язані з перспективами включення області до єдиного з містом Києвом мегаполісу. Причому ці перспективи сьогодні є досить реальними - адже вони існують не лише у вигляді побажань окремих можновладців. Майбутнє об'єднання м. Києва та територій (принаймні частково) Київської області у цілісний адміністративний, господарський та соціально-економічний організм є об'єктивною потребою подальшого розвитку як міста, так і області - адже нині столиця розвивається надзвичайно швидкими темпами, і нові території є важливою передумовою її подальшого розвитку. З іншого боку, Київська область дуже щільно включена в економічні, соціально-політичні та культурні процеси регіону. Наприклад, більша частина населення таких міст області, як Вишневе, Бровари, Бориспіль, Вишгород, працює в столиці, зміцнюючи економічний потенціал Києва і наповнюючи податками його бюджет, а соціальний захист, розвиток споживчої інфраструктури має нижчий, аніж у столиці. Отже, надання області формального статусу столичного регіону дозволило б вирішити багато соціальних проблем, зробити взаємини міста і області більш "симетричними".

Список використаної літератури

1.Попович С.І. Туристично-екскурсійні ресурси України: Вступ до проблеми// Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. - К.: ФПУ, 1996.;

2. Київська область//Географічна енциклопедія України. Т.2. - К.:УРЕ, 1980.; Київська область//Українська радянська енциклопедія.Т.5. - К.: УРЕ, 1980.;

3.Гринюк Т.А. Рекреаційні системи Київщини (географічний аналіз)//туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. -К.: ФПУ, 1996.;

4.Дорошко О.П. Київський музей народної архітектури та побуту у пропаганді української народної культури// культурологічнічитання "Культура на зламі тисячоліть": Тези виступів. - К.:КПІ,1994.;

5. Київська область//Україна: Путівник. - К.: Смолоскип, 1995.;Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. - К.: ФПУ,1996.

6. Старостенко Г.Г. Соціально-географічна та демографічна база рекреаційної діяльності (на прикладі Київської області)//Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. -К.: ФПУ, 1996.

7. Памятні місця Київської області: Короткий путівник/Батушан О.Д., Мінц С.Й, Сікорський М.І. - К.: Київське обласне видавництво, 1958.

Размещено на Allbest.ru