Характеристика розвитку туризму в країнах Західної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торгово-економічний університет

Чернівецький торгово-економічний інститут

Реферат

«Характеристика розвитку туризму в країнах західної Європи»

Виконала :

Студентка ІІ курсу

Заочної форми навчання

Константинович В.В.

Чернівці - 2011



План

1. Історико-політичні характеристики розвитку туризму в Європі

2. Природно-географічні характеристики розвитку туризму в Європейських країнах

3. Демографічні характеристики розвитку туризму в Європі

4. Соціально-економічні характеристики розвитку туризму в Європі

Висновок

Список використаної літератури



1. Історико-політичні характеристики розвитку туризму в Європі

Детальне вивчення тенденцій, що склалися в туристичній діяльності дає можливість виділити такі основні групи факторів, що впливають на характер та динаміку розвитку туристичного обміну:

1) історико - політичні;

2) природно - географічні;

3) демографічні;

4) соціально - економічні.

В даному розділі розглянемо групу історико-політичних факторів, що впливають на розвиток туризму в Європі.

Початок сучасного туризму датується 40 - ми роками ХІХ століття, коли англійський підприємець Томас Кук організував всередині країни декілька екскурсій та подорожей. До наших днів дійшов опис першої туристичної подорожі 570 членів товариства тверезості з Лейстера в Лафборо, організованої Томасом Куком. Цій події в світі сприяв промисловий переворот та пов'язані з ним зростання мобільності населення та поява масового транспортного засобу Ї залізних доріг. В 1854 р. в Англії видається перший довідник по готелям, призначений для туристів та мандрівників. В ньому було вказано 8 тисяч готелів.

Пізніше, в 1855 році Т. Куком була організована й перша зарубіжна подорож в Париж на першу Всесвітню промислову виставку Ї тільки з Йоркшира ним було організоване перевезення 165 тис. відвідувачів. Вже через рік Ї з 1856 року Ї він починає організовувати постійні подорожі англійців в інші країни Європи, а з 1868 р. Ї в США. Поступово в різних країнах утворюються туристичні компанії, що займаються організацією екскурсій та подорожей у всі частини світу. Досягнення в сфері транспорту на початку ХХ століття відбилися й на розвитку туризму. Для подорожей та екскурсій почали використовувати пароплави, залізні дороги а пізніше Ї автомобільний транспорт. Швидкість, комфортність пересування постійно зростали.

Говорячи про історико-політичні передумови розвитку туризму в Європі, перш за все слід звертати увагу на наступні фактори:

Ї внутрішньополітичну стабільності (нестабільності) країн Європи та політичну ситуацію в цілому у даному регіоні;

Ї наявність міждержавних та міжурядових угод по співробітництву в сфері економіки, торгівлі, науково-технічних та культурних взаємозв'язків, туризму та обмінів;

Ї наявність або відсутність військових конфліктів в країнах або в регіоні. Так, вкрай негативно на розвиток ринку туристичних послуг вплинула Перша світова війна 1914 - 1918 рр. Можна з впевненістю сказати, що в той період туризм припинив свою діяльність. Однак слід відмітити, що військові потреби призвели до вдосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезення людей почала використовуватися і авіація.

Закінчення Першої світової війни стало початком нового етапу в розвитку туризму в Європі. Перш за все, це пов'язане із зростанням ролі США в світі та активізації американського капіталу в Європі. Приток американців в західноєвропейські країни в той час значно збільшується та перевищує кількість англійських туристів. Якщо до війни більша частина туристів прямувала до Італії та Швейцарії, то після її закінчення практично всі країни Європи були залучені до сфери туризму.

Серйозним фактором, що вплинув на розвиток туризму в Європі у 20 - 30 роки, був бурхливий розвиток нових видів транспорту Ї автомобільного та авіаційного.

Так, наприклад, лише в Англії з 1926 по 1938 роки кількість приватних автомобілів зросло з 638 тис майже до 2 млрд., а кількість автобусів Ї з 40 до 53 тис. Наприкінці 30-х років щорічно біля 10 тис. англійських туристів здійснювали по європейському континенту автобусні туристичні подорожі.

У 1924 році в Англії з чотирьох невеликих авіаційних компаній утворюється “Імпіріел Ейрвейз”, яка через 2 роки перевезла 16 тис пасажирів, у 1932 р. Ї 48,2 тис., у 1935 Ї 200 тис., у 1938 Ї 222 тис. Однак цей же період характеризується низкою факторів, які доволі негативно вплинули на міжнародний туризм та досить сильно затримали його розвиток. Це, перш за все, світова економічна криза 1929 - 1933 рр. До 1932 року кількість іноземних туристів, що перебували в Англії, скоротилася до рівня початку 20-х років.

Другою важливою причиною, яка пригальмувала темпи зростання іноземного туризму 30- ті роки, стало загострення політичного становища в Європі, пов'язане з приходом до влади в Німеччині нацистської партії Гітлера та підготовкою Німеччини до війни. У зв'язку з цим слід сказати про доволі специфічну особливість іноземного туризму як масової форми спілкування людей. При загостренні політичної обстановки іноземний туризм привертає увагу різних спецслужб в якості каналу для збору інформації, а також для проведення політичної та підривної роботи.

Так, під час громадянської війни в Іспанії у 7 Управлінні міністерства пропаганди нацистської Німеччини був створений спеціальний відділ туризму, головним завданням якого була відправка в Іспанію німецьких солдат під видом туристів. Починаючи з 1936 року тисячі таких “туристів” стали приїжджати у всі сусідні з Німеччиною країни. Можна з впевненістю сказати, що вся ця діяльність була складовою агресії гітлерівської Німеччини в Європі.

Друга світова війна різко скоротила обсяги міжнародного туризму в Європі. До того ж багато міст Європи були зруйновані. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші повоєнні роки бракувало грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів тощо. Слід відмітити, й такий важливий фактор як різке загострення зовнішньополітичного стану в Європі та в світі у другій половині 40 - х років. Це було викликане прагненням СРСР до розширення сфери впливу в Європі та Азії та призвело до конфронтації з країнами Заходу, розколу Європи, “холодній війні”, гонки озброєнь. Для багатьох людей зовнішній світ став здаватися джерелом підвищеної небезпеки.

Тільки через кілька років після закінчення Другої світової війни міжнародний туризм в Європі почав відновлюватися. Довоєнний рівень був досягне ний лише в кінці 40 - х років.

П'ятидесяті роки були охарактеризовані підйомом міжнародного туризму. Починають будуватися велика кількість готелів. Особливістю розвитку туризму характеризується перетворенням масового конвеєрного туризму в масовий диференційований туризм. Вперше пропонуються пекідж-тури. У 1950 році біля 20 % населення країн Західної Європи могли подорожувати по країні і лише 1% виїжджали за кордон.

Розвитку туризму у 50 - 60 рр. сприяє декілька факторів, а саме: Ї зміни політичної міжнародної ситуації; Ї країни Західної Європи знаходяться в процесі економічного зростання, отже, зростають доходи населення; Ї збільшується кількість робочого часу у людини.

Необхідність розвитку через міжнародні туристичні зв'язки відносин між державами в політичних та економічних, соціальних та культурних аспектах ще в 20 - х роках ХХ століття висунула питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристичними та транспортними організаціями різних країн. Так, у 1925 році був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), в 1927 р. Ї Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій (МКТО), а в 1930 р. Ї Міжнародний союз організацій пропагування туризму (МСОПТ).

До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись та вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури для керівництва туризмом. В результаті, в 1947 р. всі три організації були реформовані, а на їх базі в Парижі створений Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Це була міжнародна спеціалізована організація. Її дійсними членами були як урядові, так і неурядові, але визнані їх урядами в якості офіційних національних туристичних організацій 116 країн.

Період з 1961 по 1970 роки супроводжувався подальшим розвитком туристичного бізнесу, про що свідчить постійне збільшення кількості іноземних туристів.

Такій бурхливій активізації туристичних відносин сприяла зміна політичної ситуації, а саме: деяке послаблення міжнародної напруженості та конфронтації в “холодній війні”. Зростання ролі та значення туризму у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав призвело до того, що Організація Об'єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій сфері міжнародного співробітництва.

Так, у 1963 р. в Римі була проведена 1 Конференція ООН з туризму та подорожей. На ній було розглянуто широке коло проблем, що стосувалися туризму та розроблені рекомендації, що сприяли прискореному розвитку цієї форми спілкування людей. Важливим результатом діяльності Римської конференції було прийняття офіційного визначення таких понять як “тимчасовий відвідувач”, “турист”, “екскурсант”, що необхідно, зокрема, для забезпечення певної уніфікації та аналізу статистичного обліку туризму. Увага в роботі конференції була приділена й питанням, які пов'язані зі спрощенням прикордонних, митних та інших процедур.

Були розглянуті й такі питання, як загальні напрямки розвитку туризму, формування для задоволення зростаючих потреб відповідної матеріальної бази, системи підготовки кваліфікованих кадрів, а також допомога країнам, що розвиваються, в створенні індустрії туризму.

У Відповідності з рекомендаціями Римської конференції в 1968 році в Берні Економічна і соціальна Рада ООН провела спеціальний регіональний семінар ООН з проблем туризму в країнах, що розвиваються.

Питання міжнародного туризму входять також в сферу діяльності конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Так, на ІІІ сесії ЮНКТАД, яка відбулася у 1972 році, була прийнята резолюція “Розвиток туризму”, в якій знайшло відображення питання про загальні принципи статистики міжнародного туристичного обміну.

Крім того, слід відмітити, що всі діючі в межах ООН регіональні економічні комісії ООН (ЕК ООН), також приділяють значну увагу проблемам, пов'язаним з розвитком туризму.

У 1969 році, згідно резолюції Генеральної асамблеї ОООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт є свідоцтвом визнання не лише економічного, але й політичного значення міжнародного туризму.

Юридичне утворення ВТО було оформлене шляхом прийняття 28 вересня 1970 року резолюції надзвичайної сесії генеральної асамблеї МСОТО про погодження проекту Статуту Всесвітньої туристичної організації, який набув чинності 2 січня 1975 року після його ратифікації 51 країною.

ВТО Ї міжнародна організація спеціальної компетенції у відповідності зі ст. 1 свого Статуту відноситься до категорії організації міжурядового характеру. Головна мета ВТО полягає у стимулюванні розвитку туризму з тим, щоб внести вклад в економічний розвиток, міжнародне порозуміння, мир, прогрес та загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх без поділу на расу, стать, мову та релігію. Статут ВТО закріпив цілі, задачі, характер, організаційну структуру та функції нової організації. Він є відкритим та передбачає три категорії учасників: дійсні члени, асоційовані члени та приєднані члени.

Статус дійсного члена доступний для всіх суверенних держав. Статус асоційованого члена надається територіям, що не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх зв'язків. Статус приєднаного члену надається міжнародним організаціям: як міжурядовим, так і неурядовим, що мають спеціальні інтереси в туризмі, а також комерційним організаціям, асоціаціям, діяльність яких пов'язана з цілями, передбаченими ВТО. Статут ВТО встановлює, що його керівними органами є Генеральна асамблея, Виконавча рада та Секретаріат.

Генеральна асамблея Ї найвищий орган ВТО, що складається з делегатів, які представляють дійсних членів. Характер роботи Генеральної асамблеї сесійний: чергові сесії скликаються раз на два роки, а надзвичайні Ї коли цього вимагають обставини. Компетенція асамблеї доволі широка. Вона правомочна:

1) вирішувати питання про прийняття нових членів в організацію, припинення членства та вихід будь-кого з організації; затверджувати фінансові правила та регламент;

2) визначати загальний напрямок діяльності;

3) підготовлювати та рекомендувати висновки міжнародних угод з будь-якого питання, що входить до компетенції ВТО тощо.

Генеральна асамблея створила шість регіональних комісії для: Європи, Африки, Америки, Південної Азії, Близького Сходу, Східної Азії та району Тихого океану, а також міжнародний вищий навчальний центр з туризму (СІЄСТ) в Мексиці. Комісії мають широку сферу діяльності та щорічно виконують значний обсяг роботи, втілюючи в життя технічні рекомендації Асамблеї у відповідних регіонах. Строк повноважень членів ради Ї чотири роки.

80 - м рокам передував період туристичного підйому. За 30 років кількість міжнародних туристичних зв'язків в Європі збільшилась в11 раз. Однак слід замітити, що розвиток туризму в Європейському регіоні в той період знаходився на рівні середньосвітових показників, тоді як в країнах Близького Сходу зростання обсягів міжнародного туристичного обміну пер висило середньостатистичні показники більш ніж в три рази, в країнах Південної Азії Ї більш ніж в 5 разів, в Східній Азії Ї більш ніж в 10 разів.

У 80 - ті роки країни Європи залишилися на лідуючих позиціях як за показниками приймання туристів, так і за показниками відправки своїх громадян за кордон. Такому стану речей сприяли зміни в політичній ситуації в країнах колишнього соціалістичного табору вплинули на активізацію процесів тимчасової міграції населення. У 1988 - 1989 роках в радянській політиці відбулися значні зміни. Всередині країни влада вирішила поступово відмовитися від попередньої радянської ідеології. В результаті зникли традиційний поділ Європи та протистояння із Заходом. Також послідовно СРСР відмовився від попередніх положень своєї зовнішньої політики. Першим з таких положень була незмінність ситуації у Східній Європі. Тепер тут почалися бурхливі зміни. У 1989 році у східноєвропейських країнах розпочалася хвиля революцій, що відтіснила від влади комуністичні партії. СРСР не тільки не перешкоджав таким змінам, але й навіть сприяв їм. У листопаді 1989 року припинила своє існування Берлінська стіна Ї символ поділу Європи. Закінченням цього процесу став розпуск Варшавської угоди, що відбувся 1 липня 19991 року. До цього часу радянські війська вже лишили Угорщину та Чехословаччину, а Східна Німеччина, об'єднавшись із ФРН, вступила в НАТО.

Поступово відпала ідея військового протистояння із Заходом, а, отже, й ідея рівності в озброєнні. В результаті в 1987 році вперше в історії країни Сходу і Заходу почали скорочення озброєння. З приходом до влади М.С. Горбачова, яким було проголошено новий зовнішньополітичний курс країни, спрямований, перш за все, на скорочення ядерного та звичайного озброєння, “холодна війна” скінчилася.

До кінця 1991 року остаточно розпалися всі ті міждержавні структури, які раніше були втіленням так званої соціалістичної співдружності. Встановлення ліберально - демократичних режимів в Албанії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехословаччині, а також об'єднання НДР та ФРН змінили ситуацію в Європі, відкрили смугу перегрупування в міждержавних відносинах та змін орієнтацій цих країн. Серед пріоритетів і зовнішній політиці ці держави обрали курс на самоствердження в системі міжнародних відносин та на приєднання в тій чи іншій формі до європейської співдружності. Демократичні революції у Східній Європі мали своїм результатом не лише кардинальні зміни в країнах східноєвропейського регіону, але й визначили нову розстановку сил в Європі, нову структуру економічних та політичних відносин між великими державами. 21 грудня 1991 року в Алма - Ата відбулася зустріч голів 11 держав окрім Грузії та Прибалтики, яка оголосила про утворення СНГ та про припинення існування СРСР. Всі республіки увійшли до складу ООН, а Росія замінила СРСР в Раді Безпеки ООН. Для міжнародної обстановки початку 90- х років характеризувалися загостренням національних конфліктів в Югославії, Чехословаччини, СРСР. Відбувся розподіл Югославії та ряду держав. Деякі з них вступили в боротьбу між собою з різноманітною мотивацією: релігійною, національною.

Ще одним визначальним моментом, який і зараз відіграє значну роль в розвитку туристичного ринку Європи, було об'єднання деяких країн західної Європи під егідою Шенгенських угод.

Шенгенська угода (договір) про поетапну відміну контролю на спільних кордонах було підписано 14 червня 1985 року Німеччиною, Францією та країнами Бенілюксу. Пізніше ця угода була доповнена підписанням 19 червня 1990 року другої угоди, яка отримала назву Конвенція по виконанню Шенгенської угоди. Положення Конвенції стали застосовуватися першою групою країн, а також Іспанією та Португалією 26 березня 1995 року. Інші країни також підписали Конвенцію, однак це не означало, що вони негайно будуть її виконувати. Серед цих країн були Італія. Греція, Австрія та країни скандинавського паспортного союзу (Данія, Фінляндія, Швеція, Ісландія та Норвегія).

До 1999 року “Шенгенський рух” не був частиною процесу розвитку ЄС, а був паралельним рухом, однак у 1999 році країни - члени Європейського Союзу прийняли рішення, що Шенгенські правила повинні бути прийняті ЄС, оскільки майже всі країни - члени ЄС стали також членами Шенгенського союзу.

З 25 березня 2001 року, коли 5 скандинавських країн увійшли в Шенгенські зону, Конвенція почала виконуватися країнами скандинавського паспортного союзу. Це означає, що всі країни Євросоюзу, за виключенням Великобританії та Ірландії, а також дві країни, які не є членами ЄС, Норвегія та Ісландія, ліквідують всі форми паспортного контролю на своїх спільних кордонах. Оскільки країни Шенгену мають спільний зовнішній кордон, вони проводять єдину політику по відношенню до вузду на їх територію громадян третіх країн. По-перше, всі вони видають візу єдиного зразка на строк до трьох місяців протягом шестимісячного періоду. По-друге, ЄС (за виключенням Великобританії та Ірландії) погодив єдиний перелік країн, громадяни яких повинні мати візу при в'їзді в Шенгенські зону. Таких країн біля 130. По-третє, ЄС погодив список тих країн, громадянам яких не потрібно мати візу для в'їзду на територію Шенгенської зони. По-четверте, віза, видана однією з країн Шен гену, дає право проїзду по всій території Шенгену, хоча вибірковий паспортно - візовий контроль можливий й при перетині внутрішніх кордонів.

Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, можна зробити висновок про подвійний вплив історико-політичних факторів на розвиток туризму в Європі: З одного боку, розвиткові туризму в Європі сприяло ряд факторів історико - політичного характеру: розвиток різноманітних видів транспорту, утворення ВТО, розпад країн колишнього соціалістичного табору та підписання Шенгенської угоди рядом Європейських країн тощо. Зазначені події призвели до розширення можливостей для розвитку туризму в Європі внаслідок більшої відкритості кордонів, зменшення перепон для їх перетину, ліквідації так званої “залізної завіси”, розроблення європейськими країнами єдиної політики у сфері туризму.

В той же час ряд подій таких як: Перша та Друга світові війни, загострення протиріч між СРСР та США, гонка озброєнь та “холодна війна”, відсутність внутрішньополітичної стабільності в окремих країнах у 90- х роках ХХ століття (Югославія, Чехословаччина, Росія тощо) стримували розвиток туризму в Європі. Однак в цілому ситуація в Європі сприяє розвитку туризму.

2. Природно-географічні характеристики розвитку туризму в Європейських країнах

Країни Європи (без країн колишнього СРСР) займають площу, що дорівнює 487 млн. га, однак на ній розміщуються більше 30 держав з населенням майже 500 млн. чоловік. Європейські країни досить неоднорідні за своїми природними умовами, за величиною та обсягом природно-ресурсного потенціалу. Більшість країн Європи порівняно невеликі за розмірами. І лише дві країни (Франці та Іспанія) мають площу більшу 500 кв.км.

Розміщення Європи на фізичній карті світу визначається багатьма рисами. Серед гір Європи переважають середньовисотні та не являють собою перешкоди для налагодження економічних та інших, втому числі, туристичних, зв'язків.

Економіко-географічне положення країн Європи визначається двома головними рисами.

По-перше, сусідським положенням цих країн по відношенню одна до одної. При порівняно невеликих розмірах території, малій її ”глибині” та добрій транспортній прохідності (до речі, ці два фактори мають неабияке значення для розвитку туризму), ці країни або безпосередньо межують, або розділені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв'язків.

По-друге, приморським положенням більшості європейських країн, багато з яких розташовані на островах та на півостровах, близько від великих морських шляхів з Європи до Азії, Африки, Австралії та Америки.

Цікавим є той факт, що в Європі майже не має міст, які були б віддалені від моря більш ніж на 600 км., середня ж віддаленість складає 300 км. Таке розміщення країн та міст Європи є фактором, що позитивно впливає на розвиток та туризму в даному регіоні. Всю історію Великобританія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Іспанія, Італія, Греція пов'язані з морем.

Ліси Європи

Ліси в Європі охоплюють площу в 1051 млн. га, складаючи 27 % загальної площі лісів планети та покриваючи 45 % території Європи. Лісистість змінюється від 0,3 % в Ісландії до 72 % у Фінляндії. В Європі представлене широке розмаїття формацій кореальних, помірних та субтропічних лісів поряд з тундровими та гірськими лісами. З 70- х років в результаті лісонасаджень площа, зайнята лісами, поступово збільшувалася: в період з 1990 Ї 2000 років додалося приблизно 9,3 млн. га.

Територія Європи характеризується сприятливими кліматичними ресурсами. Клімат Європи зазнає сильного впливу Атлантики. Характерні порівняно невеликі амплітуди середніх місячних температур, тепла зима, доволі багато опадів. В межах європейського регіону є місцеві особливості, що дозволяє виділити три основні кліматичні області: Північну, Середню та Південну.

Північна Європа (Скандинавія, Фінляндія, Ісландія). Суворість клімату посилюється не тільки з півдня на північ, але й з віддаленням від Атлантики. Зимові температури в північній Європі в основному від'ємні, трохи вище нуля лише на узбережжі Норвезького моря. На норвезькому узбережжі температура від липня до серпня не спадає, тобто максимум трохи запізнюється. Не піднімається температура від січня до лютого в Бергені, Хельсінкі, Лулео, Нарвіку, Стокгольмі. Опадів більше всього в Бергені, характерно, що в цьому місті середня січнева температура вище нуля, в той час як Петербурзі, що розташований на такій самій широті, вона складає -90.

Клімат Середньої Європи можна охарактеризувати як морський і лише на сході місцями помірно континентальний. Такі невизначені формулювання пояснюються тим, що чітких кордонів в природі взагалі мало, а кліматичні кордони відносяться до числа найбільш нечітких. Від'ємні середні місячні температури спостерігаються лише на сході (Берлін, Вроцлав, Варшава) або в горах та передгір'ях (Мюнхен, Давос, Цуг-Шпітце, Гармиш-Партенкирхен). В цих же місцях більше всього опадів Ї гори, як часто кажуть, притягують вологу.

Пункт з найбільш характерним морським кліматом Ї Валенсія, але не Іспанське місто, а маленький острів південному заході берега Ірландії, південніше входу в затоку Динг. Максимальна температура 150 тримається в липні та серпні, мінімальна Ї 70 Ї в січні, лютому та березні; річна амплітуда складає таким чином, 80 ; опадів більше 1400 мм, максимум припадає на грудень. Для порівняння Ї в Лондоні амплітуда температур 140, тобто майже вдвічі більша, а опадів майже вдвічі менше.

Південна Європа захищена із півночі горами, клімат там в основному середземноморський, зима тепла та волога, літо жарке та сухе. Загальна кількість опадів різноманітна Ї від 400 мм (Афіни, Мадрид, Ієрусалім) Ї до 1000 мм (Мілан). В Палермо, іспанській Валенсії та Барселоні в серпні на градус тепліше, ніж в липні.

Транспортна система

Транспортна система регіону відноситься в основному до західноєвропейського типа. За дальністю перевезень вона набагато поступається системі США. Однак за забезпеченістю транспортною мережею стоїть набагато попереду, займаючи перше місце в світі.

Досить високою є й густота руху, велика роль міжнародних й транзитних перевезень. Порівняно невеликі відстані стимулювали розвиток автомобільного транспорту. Який тепер відіграє головну роль не лише в перевезеннях пасажирів, але й вантажів. Мережа залізних доріг в більшості країн скорочується, а великі новобудови 50 Ї 70 - х років були характерні лише для окремих країн східної Європи (Польща, Югославія, Албанія). Конфігурація транспортної мережі регіону досить складна. Однак основний її каркас утворюють магістралі широтного й меридіонального напрямку, що мають міжнародне значення.

Річкові шляхи теж мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямки. Особливо велике транспортне значення Рейну, по якому перевозиться 250 Ї 300 млн. тон вантажів в рік. Після вводу в експлуатацію водного шляху Рейн Ї Майн Ї Дунай, який поєднав дві найважливіші артерії Європі, значення Рейну у перевезеннях ще більше зросло. В місцях перетину сухопутних та внутрішніх водних шляхів виникли великі транспортні вузли. По суті, такими вузлами є й морські порти, що обслуговують, в першу чергу, міжнародні перевезення. Багато світових портів (Лондон, Гамбург, Антверпен, Гавр) знаходяться в гирлах річок, які пов'язують їх з глибинними районами. Найбільшим морським портом в Європі є Роттердам. Вантажообіг Роттердамського порту складає 250 Ї 300 млн. тон в рік. Розташований на одному з рукавів Рейну в 33 км від моря, він виконує функцію “морських воріт” для багатьох європейських країн. З глибинними районами він пов'язаний водними шляхами по Рейну та Мозелю, залізничними та шосейними дорогами.

Транспортні мережі окремих країн мають або радіальну (одно центрову) конфігурацію, як у Франції, де “всі дороги ведуть до Парижу”, або багато центрову, як наприклад, у ФРН. Всі зазначені вище природно - географічні особливості європейського регіону та розвиток транспортної мережі, яка є одним з найважливіших елементів інфраструктури ринку туристичних послуг зумовлюють надзвичайно високу привабливість даного регіону в туристичному плані.

Європа Ї головний район міжнародного туризму. Рекордсменом світу по туризму Ї Франція, яку щорічно відвідує більше 50 млн. чол. Це означає, що на кожного француза припадає приблизно по одному туристу.

До числа найбільш популярних у туристичному плані країн належать також Іспанія, Італія, Швейцарія, Австрія, Великобританія, Чехія, Угорщина, Португалія, Греція. А в таких мікро державах як Андорра, Сан - Маріно, Монако обслуговування туристів давно вже є найбільш головним джерелом доходів. Тут на кожного мешканця припадає по 100 туристів.

В Європі найбільш широко представлені туристично - рекреаційні райони двох типів Ї приморські та гірські.

Головним районом приморського туризму є Середземномор'я, яке щорічно відвідують від 100 до 150 млн. осіб. Особливо популярним є узбережжя Лагурійського Моря, де знаходиться захищене з півночі Альпами Лазурне узбережжя (Рів'єра) з центром у Ніцці; узбережжя Адріатичного моря в Хорватії, узбережжя Іспанії, Балеарські острови. Головним регіоном гірського туризму є Альпи. Нижній пояс гір використовується головним чином для лікування та пішохідного туризму, середній Ї для занять гірськолижним спортом, верхній Ї для альпінізму.

Поряд з країнами, які “продають свій клімат”. Туристів та відпочиваючих приваблюють “старе каміння Європи” Ї визначні історичні місця її міст. Своєрідною “туристичною Меккою” стали Париж, рим, Мадрид, де в липні та серпні місцевих жителів менше, ніж туристів. Значна кількість туристів відвідують також Лондон, Амстердам, Вену, Дрезден, Прагу, Будапешт, Ніццу, Неаполь, Афіни.

Однак слід зупинитися також на негативних рисах природно-географічного стану Європи які впливають, або можуть вплинути в майбутньому на розвиток туристичного ринку в даному регіоні. Крім того, динамічний розвиток туризму має й зворотній (здебільшого негативний) вплив на природу Європи.

Земельні ресурси

Основними проблемами, що стосуються земельних ресурсів Європи, є планування використання земель з врахуванням відведення сільськогосподарських угідь і територій під міські забудови, а також деградація ґрунтів, викликана їх забрудненням та ерозією. 
Неухильне зростання населення, економічні зміни та економічне зростання протягом останніх 30 років призвели до посилення протиріч між використання земель для потреб сільського та лісового господарства, охорони навколишнього середовища та рекреації, з одного боку, та відведенням їх для розширення населених пунктів та розвитку інфраструктури Ї з іншого.

В щільно населених регіонах Європи 74 % населення сконцентровано на 15 % її території (дані ЄЄА Ї 1999 р.). в той же час саме ці області підпадають під найбільш інтенсивне навантаження з боку транспорту, сфери послуг (включаючи туризм) та інших видів діяльності, що супроводжується численними екологічними проблемами.

Лісові ресурси

Не дивлячись на той факт, що площа лісів в Європі за останні 10 років збільшилась на 1%, все ж таки існує ряд проблем і в цьому плані. Так площа стиглих лісів та лісів з місцевих порід скорочується. Практика ведення лісового господарства в Європі не сприяє збереженню біологічного розмаїття.

Деякі країни, особливо ті, що мають велике лісове покриття (Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія), розглядають ліси в контексті з ландшафтами. Теоретично це означає більш широкий та відповідальний підхід до практики ведення лісового господарства. Інші країни, особливо ті, де площі лісових земель невеликі (наприклад, Ірландія або Іспанія), більш зацікавлені в швидкому вирощуванні лісів для комерційних цілей або виконання захисних функцій. Стійке управління лісами залишається проблемою багатьох європейських країн.

Біорозмаїття

Європа характеризується широким розмаїттям екосистем Ї від Атлантичного узбережжя до російських степів, від кореальних лісів і тундр Скандинавського півострова до лісів і чагарників Середземномор'я.

Оскільки сільськогосподарські землі займають 45 % території Європи, площа природних місць існування видів на більшій частині території обмежена.

Природні ландшафти значно змінюються під впливом людини, який полягає, зокрема, в будівництві доріг та розвитку міст, зміні прибережних ліній та річних русел. В результаті природне середовище існування видів значно зменшилося та стало досить фрагментарним. Відносно недоторканими залишилися тільки місця в Скандинавських країнах та країнах Східної Європи.

Ареали поширення білого ведмедя, вовка, бізона являють собою лише залишки. З іншого боку, види, існування яких безпосередньо пов'язане з діяльністю людини, лише виграли. Збільшилась кількість коршунів, жайворонків, зайців, чайок, внаслідок їх поширення в місцях звалищ.

Водні ресурси

На території Європи водні ресурси розподілені нерівномірно. Середній річний стік змінюється від 3000 мм в Західній Норвегії до 100 - 400 мм на більшій частині Центральної Європи та менше 25 мм в Центральній та Південній Іспанії

Напруженість водного режиму в Європі наведена на рис. 2

Рис. 2 Напруженість водного режиму в Європі (водозабір у % до поновлюваних ресурсів). Джерело: UNDP, UNEP, World Bank and WRI 2000

При недостатній інформації про коливання водних ресурсів інформації про тенденції змін якості води відносно багато. Проблеми забруднення води Ї серйозне питання у всіх країнах Європи. І хоча в Західній Європі досягнуто певного прогресу в зменшенні забруднення, в країнах Центральної та Східної Європи ситуація менш обнадійлива.

Європа практично оточена напівзамкненими і замкненими морями, такими як Адріатичне, Середземне, Чорне, Азовське, Каспійське, Балтійське та Біле. Обмежений водообмін таких морів з відкритим океаном робить їх досить чутливими до забруднення, яке надзвичайно зросло в період з 70-х Ї 90 - років, хоча в деяких районах в останні 10 років ця тенденція була призупинена або навіть порушена.

Відкриті береги Атлантики відчувають вплив забруднення, що надходить із суші, а також в результаті морського видобутку нафти та газу, морських перевезень та аварійних виливів нафти.

Атмосферне повітря

Забруднення повітря Ї здавна визнана в Європі проблема загрози здоров'ю населення та екосистемам. Європейська Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані була підписана ще в 1979 році та вступила в силу в 1983 році. Її мета Ї скорочення антропогенних викидів у повітря шкідливих речовин.

Нещодавнє вивчення впливу забруднення повітря на здоров'я людини а Австрії, Франції та Швейцарів показало, щорічно забруднення повітря від автомобілів в цих трьох країнах викликає 300 тис випадків захворювання на бронхіт серед дітей, 15 тис випадків госпіталізації від серцевих нападів, 395 тис приступів астми у дорослих та 162 тис у дітей.

Основним видом діяльності, що зумовлює забруднення повітря Ї транспорт, використання розчинників, промисловість тощо.

Швидке зростання кількості автомобілів робить транспорт все більш важливим та несприятливим фактором проблеми якості повітря в країнах Європи. І не останню роль тут відіграє використання транспорту туристами для здійснення подорожів.

В цілому в останні роки спостерігається тенденція зменшення забруднення повітря в Західній Європі. Ясно, що скорочення викидів досягнуте завдяки національним та локальним заходам. Вони використовуються щоб досягнути цілі, прийняті європейською Конвенцією про транскордонне забруднення повітря на великі відстані та її Протоколами, а також завдяки директивам ЄС, пов'язаним із забрудненням повітря (обмеження емісій в атмосферу деяких забруднюючих речовин та різними директивами по транспортним викидам). Крім того, позитивно вплинуло використання не етилованого бензину та дизельного пального більш високої якості та покращення конструкцій машин.

Однак, не дивлячись на помітний прогрес, багато цілей по скороченню забруднення повітря і досі не досягнуті.

Глобальне потепління

Згідно дослідженням, два останніх десятиріччя середньорічна температура постійно збільшується.

Помітний вплив льодів призвів до збільшення рівня вод у Світовому океані, що вплинуло на силу та ширину Гольфстриму. Цей теплий екваторіальний потік доходив раніше до берегів Ньюфаундленда, сприятливо впливаючи на клімат всієї Європи. Тепер прісна вода льодовиків на 20 % охолодила Гольфстрим, сповільнивши процес його циркуляції. Тому, досить парадоксально, але внаслідок глобального потепління, стає все холодніше. Минулого року температура зросла на 0,42%. Клімат в країнах Європи стає взимку більш холодним, а влітку Ї більш теплим.

Лиха

Лиха природного та антропогенного характеру відбуваються по всій Європі та часто супроводжуються значними втратами для оточуючого середовища, людськими жертвами. Сумарні наслідки лих залежать як від масштабів лиха, так і від таких факторів, як щільність населення, заходи, що використовувалися, превентивні заходи та наявні плани дій в надзвичайних ситуаціях.

Слід зазначити, що Європа страждає від лих менше, ніж країни, що розвиваються, що пов'язано з більш високою спроможністю “протистояти” таким ситуаціям, тобто можливістю на урядовому рівні підготуватися та протистояти лиху.

3. Демографічні характеристики розвитку туризму в Європі

При розгляді впливу демографічних факторів на розвиток ринку туристичних послуг в Європі слід звернути увагу на такі особливості їх впливу: По-перше, в результаті зростання народонаселення планети збільшується світовий туристичний потенціал, в туристичну діяльність залучаються нові людські ресурси.

По-друге, обов'язково слід враховувати зростання рівня урбанізації населення регіону і, як наслідок, погіршення екологічної ситуації та зменшення привабливості регіону для іноземних туристів.

По-третє, слід вивчати такий вплив в розрізі країн: в яких країнах народонаселення збільшується та відбувається демографічний бум; які доходи населення таких країн і яка питома вага населення може дозволити собі туристичну подорож до Європи. Крім того, слід враховувати і вікову структуру населення, оскільки вона впливає на загальну туристичну активність.

Зараз у всьому світі спостерігаються наступні демографічні тенденції: В країнах, що розвиваються, з різною інтенсивністю падає народжуваність, демографічний бум вже відходить у минуле. Однак сильні традиції багатодітності не дозволяють цим країнам перейти до схеми простого заміщення населення, яка вже протягом декількох десятиріч присутня в Європі.

Група європейських демографів прийшла до висновку, що демографічне зростання людства досягне свого максимуму у 2070 році, а потім кількість людей на Землі почне зменшуватися. Від всіх інших прогнозів даний прогноз відрізняється тим, що враховувався не один варіант розвитку подій, а 2000, кожен зі своєю ймовірністю. Комп'ютерне моделювання дозволило вченим заявити, що у 2070році кількість людей на Землі зросте до 9 млрд. чол., а до 2100 року з ймовірністю 85 % спаде до 5,4 млрд. це суттєво зменшить загрозу голоду та знизить гостроту екологічних проблем людства.

Населення Європи зростає. Так, з 1972 року населення Європи збільшилось на 100 млн. чоловік, або 13,5 % від загальної чисельності населення світу. За період з 1980 по 1995 рік чисельність міського населення в країнах Західної Європи збільшилось на 9 %. Нині рівень урбанізації в Європі складає 74,6 %. Щорічний приріст даного показника в період 2000 - 2015 років очікується на рівні 0,3%. Передбачається, що частка міського населення в Європі може стабілізуватися на рівні близько 82 %.

Нині найбільш суттєвим демографічним процесом, що протікає на більшій частині регіону, є старіння населення в результаті низького рівня народжуваності та зростаючої середньої тривалості життя. Якщо бути більш точним, то кількість осіб старше 60 років з 10 % зросте до 34 % (у 2070 році). Зрозуміло, що це в середньому Ї різні континенти дають різні цифри.

Рівень народжуваності в Європі за останні 30 років зменшився з 2,3 до 1,4 дитини на жінку та складає всього 1,1 у Вірменії, Болгарії та Латвії Ї набагато нижче рівня 2,1 дитини на жінку, необхідного для підтримання стабільно чисельності населення. За прогнозами вчених, у 2050 році в країнах Європи внаслідок старіння населення різко впаде коефіцієнт демографічної підтримки літніх людей, тобто відношення числа працездатних осіб (віком від 15 до 64 років) до кількості осіб у віці 65 років та старше. У багатьох країнах він скоротиться більше ніж в два рази: з 4 або 5 до 2.

Зростання кількості літніх людей стане “пенсійною” проблемою всіх країн світу. На думку демографа Ніко Клеймана (Університет Осло), проблеми з пенсіями, які зараз відчуває Китай, будуть характерні для всього світу. Однак він вважає, що в кожній країні є “вікно можливостей”, що дозволяють виправити ситуацію, переживши період економічного буму, такого, як сьогодні переживає Південна Корея, Сінгапур і Таїланд.

Що стосується європейської частини СНД Ї то тут кількість людей досягла свого максимуму у 2000 році та, як нам відомо, зараз різко спадає. Ця тенденція збережеться, як мінімум, протягом двох наступних десятиріч.

Населення Африки в найближчі 50 років подвоїться, однак вчені не беруть до уваги вплив епідемії СНІДу, яка за несприятливих умов може суттєво вплинути в бік зменшення на демографічну ситуацію в даному регіоні.

Іншою тенденцією, яка, швидше за все, збережеться та яка є великою проблемою регіону Ї це переміщення населення по всій території Європи. Воно викликане як конфліктами, так і пошуками кращого життя. В той же час, за прогнозами, населення Європи в майбутньому буде зменшуватися і саме імміграція може припинити скорочення населення у всіх країнах Європи, однак необхідна для цього величина міграційного припливу в різних країнах різна. Європейський Союз зможе запобігти скорочення чисельності населення, якщо розміри міграції збережуться на рівні 90- х років ХХ століття. Для Європи в цілому досягнення цієї цілі потребуватиме подвоєння імміграції.

Кількість іммігрантів, необхідних для того, щоб попередити зменшення чисельності працездатного населення більша (інколи в декілька разів) тієї їх кількості, яка необхідна для попередження зменшення всього населення. Якби такі міграційні потоки реалізувалися, то іммігранти, які в'їхали у відповідні країни, та їх нащадки склали би у 2050 році досить значну частку всього населення, наприклад, в Німеччині та Італії Ї від 30 % до 39 %. Іншою важливою тенденцією нині є те, що чисельність населення США збільшується значно більшими темпами, ніж будь-хто міг би передбачити.

Протягом 50 років Америку та країни Західної Європи вважали багатими країнами, для яких були характерні однакові демографічні особливості: стабільна чисельність населення, низький рівень народжуваності, що має тенденцію до зниження, збільшення чисельності літніх людей.

Однак у 80- ті роки в характері демографічного розвитку цих регіонів світу стали проявлятися відмінності. Рівень народжуваності в США зростає, а в Європі Ї спадає. В США іммігрує більше людей, ніж в Європу, при цьому серед іммігрантів народжуваність вище, ніж у корінного населення США, однак одночасно збільшилась народжуваність останніх. Населення США найближчим часом стане молодіти. Очікується, що високий рівень народжуваності в США буде відносно стабільним. За результатами перепису населення, що проводився в США, в 2000 там проживало 281 млн. чоловік, тоді як очікувана чисельність становила 275 млн. За даними прогнозу вчених, у 2050 році населення Європи становитиме 360 млн. чол. та буде скорочуватися, а населення Америки становитиме 550 млн. чол. та буде зростати. Це означає, що населення США збільшиться порівняно з нинішнім в 2 рази. Населення Європейського Союзу, що перевищувало населення США у 1995 році на 105 млн. чол., у 2050 році стане менше за нього на 15 млн. найбільш значне скорочення чисельності населення очікується в Італії Ї на 28 % згідно середньому варіанту прогнозу.

Економіка США, за прогнозами, буде зростати та згідно максимальним прогнозним оцінкам у 2050 році буде більш ніж в 2 рази перебільшувати економіку Європи. Баланс сил на світовій економічній арені зміниться фундаментальним чином. Ринок США з його 400 - 550 млн. заможних споживачів, без сумніву, буде для туристичного ринку Європи ще більш важливим, ніж зараз.

Таким чином, вплив демографічних факторів на розвиток туристичного ринку в Європі неоднозначний. З одного боку, такі негативні явища як старіння населення, зменшення народжуваності, високий рівень урбанізації негативно впливають на збільшення зацікавленості населення світу в туристичних подорожах. В той же час, збільшення населення в США є тим позитивним фактором, який сприятиме розвиткові ринку туристичних послуг в Європі.

4. Соціально-економічні характеристики розвитку туризму в Європі

Міжнародні туристичні зв'язки стали складовою частиною загального процесу інтернаціоналізації соціально-економічних відносин.

Лідуюче становище Європи в міжнародному туризмі визначається не тільки кількістю іноземних туристів та сумою валютних доходів, але й потужністю матеріально - технічної бази іноземного туризму, яка в певному ступені краще ніж в туристичній індустрії інших регіонів світу, зокрема, засобами пасажирського транспорту, готельного розміщення, екскурсійними та видовищними об'єктами.

Туристичний бізнес в Європі стає все більш складним оскільки в ньому пересікаються інтереси різноманітних державних та комерційних підприємств і служб. В міжнародному туризмі активно беруть участь страхові компанії, банки, клуби, федерації, торгівельні компанії.

Значення соціально - економічних факторів в розвитку ринку туристичних послуг постійно зростає. Все більшу роль відіграє активізація економічних зв'язків між країнами на основі міжнародного поділу праці.

У ХVIII ст. найбільшого поширення набули паломницькі подорожі, оскільки даний період характеризувався високим релігійним фанатизмом. Найбільшим центром прибуття в Європу іноземних туристів був Рим.

У середині ХVIII століття виникає необхідність у подорожах підприємницького характеру та інших цілях:

Ї торгівельних для пошуку та поширення риків збуту;

Ї політичні для встановлення контактів з представниками різних культур та релігій.

Пізніше, у другій половині ХVIII століття туристичні подорожі мають, як правило, пізнавальні цілі, оскільки молоді аристократи прагнули вивчити особливості інших країн для підвищення рівня освіти та інтелекту. Подорожі в їх середовищі вважалися престижними. Такі подорожі носили елітарний характер, оскільки дозволити їх собі могли лише заможні люди.

У зв'язку з відкриттям в медицині позитивного впливу лікувальних вод та мінеральних джерел отримали поширення тури в оздоровчих цілях, так званий бальнеологічний вид туризму. Такий вид туризму поширився по всій Західній Європі. У ХVIII столітті одним із найвідоміших курортів Англії був курорт “Брайтон”. Здоров'я продовжує відігравати велику ролі у виборі місця відпочинку Ї перевага надається місцям, які розташовані найближче до узбережжя, морському відпочинку. Відомі курорти знаходяться на території Польщі, Латвії.

У другій половині ХХ століття змінився сам стереотип життя людини. На зміну тому, який можна охарактеризувати як статичний, коли основна маса населення роками не залишала своїх будинків, приходить новий Ї динамічний Ї стереотип життя: зміна оточення стає в сучасних умовах бурхливого життя людей в містах вкрай необхідним. З початку 80 - х років ХХ століття стали відчуватися зміни у пріоритетах туристів. Замість сонячних пляжів все частіше віддається перевага лісам, замість міських громад Ї поселенням традиційних народностей.

Той факт, що до туризму залучається все ширші й ширші прошарки населення, викликало масовий попит на економічні подорожі з повним обслуговування, що організовуються спеціальними туристичними фірмами, кількість яких в світі швидко збільшується. Отримали значного поширення чартерні рейси та круїзи. В той же час, збільшується відсоток групового туризму, оскільки вартість таких турів нижче за рахунок знижок за групове обслуговування, яке надається підприємствами готельного бізнесу, та пільгових тарифів на транспорт.

В соціальному аспекті характерне підвищення попиту на туристичні послуги з боку тих прошарків населення, чиї доходи є середніми або навіть невисокими. Таким чином, можна вести мову про зміну структури туристичного попиту.

Подорожі, які раніше були привілеєм переважно “відпочиваючого” класу, стали життєвою необхідністю значної частини населення, а згодом й нормою споживання. Слід зазначити, що соціально-економічні фактори є основними факторами, які визначають формування у населення попиту на туристичні послуги. В найбільш загальному вигляді вони включають: ступінь розвитку виробничих сил, індустріалізацію і науково-технічну революцію, обсяг і структуру вільного часу, матеріальний стан, трудову діяльність, культурний рівень, професійну та освітню структуру населення, інформаційні засоби та реклама, зростання соціального статусу особи, релігійні фактори тощо.

До групи соціальних факторів, що сприяють розвиткові туризму в Європейському регіоні, слід віднести:

Ї покращення оплати праці та підвищення матеріального забезпечення громадян в індустріально розвинених країнах;

Ї збільшення тривалості відпусток та взагалі вільного часу працюючої людини. Багато людей тепер можуть поділити відпустку на дві Ї три частини або подорожувати у вихідні;

Ї надання робітникам та службовцям різноманітних соціальних гарантій та пільг за рахунок підприємств та профспілок;

Ї розвиток засобів масової інформації. Значний вплив на потенційних туристів здійснюють телебачення, випуск спеціалізованих журналів та газет, засоби Інтернету. Як і по відношенню до будь-якого іншого комерційного продукту, організація нових турів вимагає проведення попереднього маркетингового дослідження. Туристи, що вперше відвідують ту чи іншу країну, особливо чутливі до активних маркетингових заходів. Щорічно біля 20% всіх іноземних туристів відвідують країну вперше. За результатами досліджень, близько 80% туристів відвідують країну вдруге в результаті активних маркетингових дій, зокрема, реклами в ЗМІ.

Цю точку зору ілюструють результати статистичних досліджень ВТО, яка, обравши для аналізу декілька європейських країн, виявила закономірність між збільшенням витрат на рекламу та наступними надходженнями від туризму за п'ять років (див. Табл. 1.3.).

Вплив реклами на розвиток туристичного ринку в деяких країнах Європи

Аналіз витрат та прибутків, що лежить в основі наведених даних, показує, що в середньому для цих країн збільшення урядових витрат на рекламу на 1 дол. США приносить у державний бюджет 493 дол. США від витрат іноземних туристів та близько 74 дол. США Ї податкових надходжень.

Науково - технічний прогрес, автоматизація виробництва сприяють збільшенню вільного часу у людей. Проблема його раціонального використання також належить до соціальних, і вирішити її можна за допомогою туризму. Люди можуть провести свою відпустку в туристичних подорожах, тим самим раціонально використавши свій вільний час. Крім того, сучасний світ досить різноманітний з усіх точок зору. Різними є природні ресурси, історико-культурні, етноконфесійні, соціально-економічні умови різних країн та регіонів. І саме це різноманіття Ї основа функціонування такої галузі соціальної сфери як туризм. Саме прагнення людей побачити щось нове залучає людей в цю сферу. Вирішальну роль у міжнародному туризмі відіграє абсолютна перевага. Так, унікальні пам'ятки та витвори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне становище тієї чи іншої країни та зумовлюють приплив туди іноземних туристів.

Крім того, знайомство з країнами і народами, різноманітна тематика екскурсій в Європейському регіоні, розширюють світогляд людини, розвивають його інтелект, допомагають краще зрозуміти реальну картину світу.