Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних туристичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

На тему: "Туристичні ресурси Замбії"

Cтудентки ІІ курсу І групи

денного відділення

Лавровської В.В.

Науковий керівник

Сокол Т.Г.

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАМБІЇ

1.1 Фізико-географічна характеристика

1.2 Короткий нарис історії

1.3 Політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ

1.4 Населення

1.5 Економіка

2. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ЗАМБІЇ

2.1 Природно-рекреаційні ресурси

2.2 Історико-культурні ресурси

3. АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНОГО РИНКУ ЗАМБІЇ

3.1 Розвиток туризму в країні

3.2 Туристичне районування

3.3 Аналіз туристичного ринку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогодні, туристична сфера охопила не лише Європу, яка являється традиційним туристичним центром, але й країни Африки, Америки, Азії та Австралії. Туристична індустрія має солідну матеріально-технічну базу, забезпечує зайнятість великої кількості людей та взаємодіє з усіма галузями економічного комплексу. Туризм для світової спільноти вже давно є однією з найбільш прибуткових та інтенсивно розвиваючихся галузей, приносячи близько 10% валового прибутку. Про високі темпи зростання прибутковості туризму свідчать такі данні: якщо в 1950 р. надходження від світового туризму становили 2,1 млрд. дол. США, то в 1998 р. - вже 444,7 млрд. дол. США.

У багатьох країнах туризм входить до трійки провідних галузей країни, розвивається досить швидкими темпами та має важливе соціальне та економічне значення. [27]

Зважаючи на це, автором було обрано тему "Туристичні ресурси Замбії", для дослідження її історико-культурних та природно-рекреаційних ресурсів.

Об'єктом дослідження курсової роботи є туристичні ресурси Замбії та їх використання.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Замбії.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від найдавніших часів (період заселення території) до теперішнього часу (ХХІ ст.).

Джерельна база. Під час написання роботи, автором було опрацьовано понад 30 різних джерел, більшість з яких складають інтернет-ресурси, оскільки спеціалізованої літератури по даній темі дуже мало.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристичних ресурсів Замбії та їх використання в туристичній діяльності.

Завдання роботи:

· надати загальну характеристику Замбії;

· дослідити туристичні ресурси країни;

· проаналізувати сучасний стан та виявити перспективи розвитку туризму у Замбії.

Структурно курсова робота складається з: вступ, основна частина, в якій наведемо аналіз стану туристичних ресурсів Замбії, заключна частина, в якій розкриємо шляхи вдосконалення та ефективного використання туристичних ресурсів обраного регіону, висновки, список використаної літератури, додатки.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАМБІЇ

1.1 Фізико-географічна характеристика Замбії

Республіка Замбія, держава в Центральній Африці. Територія країни простягнулася від оз. Танганьїка до смуги Каприви в Намібії (колишній Південно-Західній Африці). Граничить на півночі з Демократичною Республікою Конго, на північному сході - з Танзанією, на сході - з Малаві, на південно-сході - з Мозамбіком, на півдні - із Зімбабве, Ботсваною і Намібією, на південно-заході - з Намібією і Ботсваною, на заході - з Анголою. Головні природні визначні пам'ятки країни - водоспад Вікторія висотою 107 м на р. Замбезі на границі з Зімбабве і водоспад Каламбо висотою близько 245 м на границі з Танзанією. Площа - 752,6 тис. кв. км. Населення 10 млн. чоловік (1998). Столиця - місто Лусака (1,4 млн. жителів) 9, с. 336.

Більшу частину території Замбії займає хвилясте плоскогір'я з висотами 1000-1350 м. На північному-сході країни вздовж західного краю Центральноафриканського грабена розташовані горстові гори - Мучинга (1893 м), на півночі г. Сунзу (2067 м). Найвища точка Замбії - г. Намітова (2164 м) - розташована на плато Ньїка, поблизу кордону з Малаві.

Для рельєфу Замбії характерні великі плоскі улоговини - дамбос, найбільші з яких тектонічного походження і належать до Східно-Африканської зони розломів (западини Бангвеулу, грабен Луагві та ін.). [26]

У Замбії бере початок найбільша ріка Південної Африки -- Замбезі, що впадають у Мозамбікську протоку. Ріка утворює кілька водоспадів, у тому числі і найбільший на континенті -- Вікторія (висота -- 120 м). Африканці називають цей водоспад Мосіоя-Тунья (місце райдуги). Уже за багато кілометрів від водоспаду чутні сильний шум і видні хмари водяних бризів. Нижче за течією ріка рухається у вузькій ущелині Кариба. Тут побудована гребля, що утворила величезне водоймище, і в 1963 р. цілком пущена могутня гідроелектростанція, що належить Замбії і Південній Родезії 26.

На півночі Замбії знаходиться велике озеро Бангвеулу; на території країни розташована також східна частина озера Мверу і південна -- озера Танганьїка. Ріки й озера Замбії багаті рибою, що йде на експорт. По берегах озер Бангвеулу і Мверу -- зарослі одного з різновидів очерету -- папірусу. Близько половини території країни займає сухий тропічний ліс. На північно-заході збереглися значні лісові масиви. У долинах рік -- галерейні ліси. Багато деревини йде на виготовлення кріплень для рудників і шахт.

Клімат тут субекваторіальний з трьома яскраво вираженими сезонами: дощовим та теплим - від листопада до квітня, сухим та прохолодним - з травня по липень, жарким та сухим - з серпня по жовтень.

В жовтні температури коливаються від +15?C, в липні до +27?C, добові перепади не значні. Річна кількість опадів на півночі досягає 1500 мм, а на півдні - 700 мм.

Тваринний світ Замбії зараз значно збіднів, проте в савані можна зустріти слонів, носорогів, антилоп, буйволів, жираф, зебр. Зустрічаються леви і леопарди, бегемоти. Багато крокодилів і отрутних змій (кобр, гадюк). Живе кілька видів мавп. У багатьох районах поширена муха цеце. Велику шкоду здоров'ю населення приносить малярійний комар.

Близько половини території покрито лісами. Ростуть баобаби (у тому числі й велетенські), дерево мопане (нагадує бук), ліани. Близько 30% території займають 19 національних парків і 34 заповідники. Найбільший із них - парк Кафуе (площа 22,4 тис. кв. км) - розташований у центрі країни.[26]

1.2 Короткий нарис історії

географічний політичний адміністративний туризм

Древня історія. Територію сучасної Замбії було заселено з найдревніших часів. Наприкінці 1-го тис. до н. е. - початку н.е. місцеві племена збирачів і мисливців було розсіяно кількома потоками масових міграцій бантумовних племен, що прийшли з території сучасних Демократичної Республіки Конго і Анголи, а також південних племен нгоні. Замбія вважається одним з найдревніших центрів виникнення металургії заліза в Тропічній Африці. На її території до приходу європейців існував ряд невеликих раньодержавницьких і племінних об'єднань (Бемба, Східна Лунда і Біса) з високим рівнем розвитку матеріальної культури. Наприкінці 17 ст. на північному сході Замбії виникло сильне незалежне раньодержавницьке утворення Казембе. Іншим дуже впливовим політичним утворенням була держава Лозі (Баротсе), що виникла в середині 18 ст. у південно-західних районах Замбії і проіснувала до європейського завоювання.[24]

Колоніальний період. Наприкінці 18 ст. на територію сучасної Замбії проникли португальці (експедиції М.Г. Перейри - 1796, Ф. Ж. ді Ласерда-и-Алмейди і Ф.Ж. Пінту - 1798-1799). Майор Ф.Ж. Пінту побував у країні Баротсі. Ці дослідження повинні були підготувати подальшу експансію Португалії на півдні Африки, але плани Ліссабона зіткнулися з конкуренцією таких колоніальних держав, як Англія і Бельгія. У середині 19 ст. почали проникати європейські дослідники, місіонери і торговці. Видатний учений, мандрівник і гуманіст, шотландський лікар Давид Лівінгстон (1813-1873) за дорученням Лондонського місіонерського товариства здійснив три тривалих експедиції до Африки (побувавши і в Замбії), зробив низку цінних етнографічних спостережень. У 1890 емісари Британської південноафриканської компанії, заснованої Сесілем Джоном Родсом (1853-1902), нав'язали вождям місцевих африканських племен ряд договорів про концесії на розробку мінеральних ресурсів. У тому ж році Велика Британія оголосила цей регіон (нині Замбія і Зімбабве) сферою своїх інтересів. Прагнучи захистити регіон від проникнення туди Німеччини і Португалії, Велика Британія окуповувала східні райони верхів'я ріки Замбезі, давши їм назву Південна Родезія (зараз це Зімбабве). Вслід за цим вона уклала низку угод з вождями африканських племен, що займали територію на півночі від Замбезі (в 1891 Баротселенд було проголошено англійським протекторатом), перетворивши і цей регіон у сферу свого впливу. Офіційно ця територія отримала назву Північної Родезії в 1911. У 1923-1924 англійські гірські інженери виявили в надрах Північної Родезії найбагатші родовища мідних руд, що перетворило її в одне з найбагатших володінь Великої Британії в Африці. У 1953 Північна Родезія стала складовою частиною Центрально-Африканської Федерації (ЦАФ), до якої також увійшли Південна Родезія і Ньясаленд (нині Малаві). У грудні 1963 Центрально-Африканську Федерацію була офіційно ліквідовано.[24]

Період незалежного розвитку. Перша політична організація корінного населення Північної Родезії - Федерація асоціацій добробуту - з'явилася в 1946. На її базі в 1948 було створено першу політичну партію африканців - Конгрес Північної Родезії (в 1951 її було перейменовано на "Африканський національний Конгрес Північної Родезії"). Програма АНК засуджувала расовий бар'єр, вимагала представництва африканців в органах управління, запровадження загального виборчого права за принципом "одна людина - один голос". У керівництва перший час стояли люди, що віддають перевагу мирним методам взаємодії з колоніальною владою. У 1958 на базі однієї з фракцій АНК створено Національний конгрес Замбії на чолі з Кеннетом Каундою. Уряд заборонив її діяльність. У 1960 замість Національного конгресу Замбії створено Об'єднану партію національної незалежності (ЮНИП). Її лідером став К. Каунда. 29 березня 1963 уряд Північної Родезії отримав офіційну згоду Великої Британії на вихід з федерації. Було прийнято нову конституцію, розроблена для прискорення процесу передачі влади африканській більшості і яка зустріла опір з боку білих поселенців. На початку 1963 К. Каунда очолив перший африканський уряд Північної Родезії.

24 жовтня 1964 Північна Родезію було проголошено незалежною державою - Республікою Замбія. Її першим президентом став лідер Об'єднаної партії національної незалежності. Кеннет Каунда. У 1973 прийнята нова конституція, згідно з якою в країні встановлювалася однопартійний система. Партія проголошувала своєю метою перехід від капіталізму до соціалізму і гуманізму, які мали були сприяти ліквідації імперіалізму, колоніалізму, неоколоніалізму, фашизму і расизму. Філософську і соціально-економічну доктрину правлячої партії ЮНИП було викладено в документі Гуманізм у Замбії. Основна ідея "замбійського гуманізму" полягала в побудові в Замбії суспільства соціальної справедливості, що успадкувало кращі риси традиційного африканського суспільства взаємодопомоги в нових умовах товарно-грошових відносин.

На початку 90-х у Замбії, як і в ряді інших країн Африки, широкого розмаху набув рух за демократизацію і відмову від однопартійний моделі політичної системи. 30 листопада 1990 парламент країни скасував ст. 4 діючої конституції, яка протягом сімнадцяти років закріпляла існування однопартійної системи. Було ухвалено закон про багатопартійність. У грудні того ж року в Замбії було зареєстровано першу опозиційну партію - Рух за багатопартійну демократію, ДМД (іноді в літературі зустрічається ще одна її назва - ПДМД). У подальші місяці було офіційно визнано ще 11 опозиційних партій.

Президентські і парламентські вибори 31 жовтня - 1 листопада 1991 р. відбулися в умовах багатопартійності. РБД здобула переконливу перемогу, отримавши 75,8% голосів виборців. К.Каунда, який висунув свою кандидатуру від ЮНІП, отримав 24,2% голосів. Президентом Замбії став лідер РБД Фредерік Чілуба, який тривалий час очолював Конгрес профспілок країни. Рух за багатопартійну демократію (РБД) одержав у парламенті 69 місць, Об'єднана партія національного розвитку (ОПНР) - 49, Об'єднана партія національної незалежності (ЮНІП) - 13. РБД і Ф.Чілуба одержали переконливу перемогу завдяки своїм гаслам: заміна авторитарного режиму демократичним; створення відповідального, підконтрольного і підзвітного уряду; припинення економічної кризи у країні, поліпшення умов життя населення; боротьба з корупцією та ін. К.Каунда, який беззмінно протягом 27 років займав пост президента республіки, передав владу внаслідок виборів на багатопартійній основі. Замбія відноситься до нечисленної групи країн Африканського континенту, в яких перехід до демократичних реформ відбувся мирним шляхом.

У березні 1993 р. керівництво ЮНІП опублікувало два документи з заголовком Нульовий варіант і Радикальна програма дій, в яких відкрито ставило завдання взяти владу. Уряд розцінив ці документи як підбурливі, а діяльність ЮНІП незаконною - було заарештовано деяких її визначних діячів, у тому числі трьох синів К.Каунди. Розпочала роботу урядова комісія з розслідування діяльності екс-президента. Влада оголосила у країні надзвичайний стан терміном на три місяці.

У 1997 р. активізувалася діяльність опозиції, яку очолював колишній президент К.Каунда і лідер Ліберально-прогресивного фронту Роджером Чонгве. Опозиція, незадоволена результатами виборів, вдалася як до позовів у верховний суд, так і до прямих закликів до масових протестів і демонстрацій. Заборона уряду Ф.Чілуби на створення ісламських партій також сприяла посиленню політичної напруженості у країні (мусульманська молодь і студенти з цієї причини бойкотували президентські і парламентські вибори 1996 р.).

Кульмінацією зростання напруженості у країні стала невдала спроба державного перевороту 28 жовтня 1997 р. (група офіцерів молодших чинів на чолі з капітаном Соло захопила радіостанцію і оголосила про перехід влади до військових, через кілька годин бунтівників було заарештовано). Уряд ввів режим надзвичайного стану, який зберігався до лютого 1998 р. Напередодні Різдва 1997 р. за звинуваченням у фінансуванні військового перевороту було заарештовано К.Каунду. Політичні махінації уряду Ф.Чілуби спричинили припинення фінансування більшості (крім цільових) програм допомоги МВФ і СБ, а також ізоляцію Замбії на міжафриканському рівні. В умовах політичного плюралізму посилилися сепаратистські тенденції у Баротселенді (РБД перед виборами обіцяла вирішити питання його автономії).

На фоні складного соціально-економічного становища країни з новою силою розгорілися внутрішньопартійні дискусії у правлячій РБД. Одним з найбільш хворобливих було питання про наступника Ф.Чілуби на посту президента. У лютому 1999 р. унаслідок масового виходу з партії не тільки рядових, але і високопоставлених функціонерів і активістів, у РБД стався черговий розкол. Помилковий курс на бойкот виборів 1996 р. поставив ЮНІП поза парламентом. Внутрішньопартійна криза, на деякий час пом'якшена арештом К.Каунди і боротьбою за його звільнення, посилилася напередодні регіональних виборів до партії. Несподівана загибель Уезі Каунди (сина К.Каунди, який був головним претендентом на пост лідера ЮНІП), посилила розбрат усередині партії. Спроби створення коаліції опозиційних партій завершилися невдало.

Аналітики не виключали, що небажання піти у відставку могло підштовхнути Ф.Чілубу знову вдатися до зміни діючої конституції. Так сталося у сусідній Намібії, де правляча партія СВАПО змінила конституцію країни, що дало змогу президентові Сему Нуйоме бути успішно переобраним на третій термін. Після довгих узгоджень наступником Ф.Чілуби став Леві Мванаваса. У 2000 р. його було одноголосно обрано офіційним кандидатом від РБД на виборах 2001 р. На президентських виборах, які відбулися 27 грудня 2001 р., переміг Л.Мванаваса з перевагою всього у 2%.

Прийшовши до влади, він оголосив "хрестовий похід" проти корупції, звинувативши колишнього президента Ф.Чілубу і його оточення у корупції і неправильному використанні державних коштів за період перебування при владі. У 2003 р. за рівнем корупції Замбія посіла сьоме місце серед африканських держав. Л.Мванаваса включив до складу уряду країни представників опозиційних партій. Зроблено це, за його заявою, з метою сприяти національній єдності і примиренню. Дії опозиції (позови до верховного суду з приводу результатів виборів 2001 р., вимоги оголосити імпічмент президенту та ін.) розпалюють політичну обстановку в країні. Триває боротьба за депутатські мандати у парламенті: у 2001-2003 рр. відбулося 11 повторних виборів, але тільки у чотирьох випадках це було продиктовано необхідністю заміщення депутатів, які померли. Повторні вибори послабили опозицію і призвели до збільшення кількості прихильників РБД. Новий президент і його уряд проводять політику реалізації намічених програм економічного і соціального оздоровлення країни. Один з колишніх лідерів опозиції А.Мбікусита-Леваніка після закінчення першого року перебування при владі Л.Мванавасі відзначив, що адміністрація нового президента доводить, що її слова не розходяться з ділом, а передвиборча програма поступово втілюється у життя.

У столиці Замбії м.Лусаке 11 липня 2001 на черговій зустрічі ОАЕ на вищому рівні африканські лідери одностайно схвалили документ під назвою Нова африканська ініціатива, який пізніше став основою програми НЕПАД - Нове партнерство для розвитку Африки (NEPAD - New Partnership for Africa's Development). Замбія приєдналася до програми НЕПАД.[24]

1.3 Політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ

Замбія - президентська республіка. Діє Конституція Республіки Замбії від 28 травня 1996 р. Входить до Співдружності, очолюваної Великобританією.

Колишня назва - Північна Родезія. З 1924 р. по 1964 р. Північна Родезія - англійський протекторат. У 1953-63рр. входила до Федерації Родезії і Ньясаленду (Північна Родезія, Південна Родезія, Ньясаленд). 24 жовтня 1964 р. Північна Родезія здобула незалежність і була перейменована в Республіку Замбію.

Глава держави - президент, він є головнокомандуючим збройними силами Замбії. Президент обирається загальним прямим і таємним голосуванням терміном на 5 років, він може бути переобраний ще на один термін. Президент Республіки Замбія - Рупіа БАНДА(Rupiah Banda). Обраний 30 жовтня 2008 р. Віце - президент - Джордж КУНДА(George Kunda).

Законодавча влада здійснюється президентом і Національною асамблеєю (однопалатний парламент). До Національної асамблеї входять 150 депутатів, обраних шляхом загальних прямих виборів і 8 депутатів призначених президентом країни. Строк повноважень депутатів - 5 років. Національна асамблея обрана 28 вересня 2006 р.Спікер - Амуса МВАНАМВАМБВА(Amusa Mwanamwambwa).

Виконавча влада належить президентові і уряду. Він призначає міністрів і є головою Кабінету міністрів. Уряд сформовано 14 листопада 2008 р. Голова уряду - Президент Республіки Замбія - Рупіа БАНДА(Rupiah Banda).[24]

Одним з основних принципів зовнішньої політики Замбії є неприєднання до блоків і військових угрупувань і співпраця з країнами, які не приєдналися таких блоків. Підтримує добросусідські відносини з Ботсваною, Зімбабве, Малаві, Намібією і Танзанією. Реалізовуючи мирні ініціативи в південноафриканському регіоні, підтримувала антиколоніальну боротьбу СВАПО - (Народна організація Південно-Західної Африки, Намібія) і Африканського національного конгресу Південної Африки (АНК). Замбія висловила підтримку уряду Зімбабве після проголошення незалежності цієї країни у 1980. Уряд Замбії брало активну участь у спробах країн регіону знайти політичне розв'язання конфлікту і провести політичні реформи в ДРК - Демократичній Республіці Конго (колишній Заїр). У 1998 Замбія і ДРК заснували спільну комісію з питань оборони і безпеки. До 1974 Замбія утримувалася від прямих контактів з урядами білої меншості Південної Родезії (Зімбабве) і ПАР. Уряд К.Каунди вважав, що мир і стабільність у регіоні можуть бути досягнуті тільки шляхом повної ліквідації системи апартеїду в ПАР. Ф.Чилуба, прийшовши до влади, намагався регулювати відносини з ПАР в основному з позицій економічних інтересів. У 1992 в обох країнах були відкриті постійні представництва, і в 1993 південноафриканський президент В.де Клерк наніс офіційний візит в Лусаку. Складно розвивалися відносини з Анголою і Мозамбіком: за підтримку їх урядів Замбія накликала на себе "удари відплати" з боку збройних загонів опозиції цих країн. Замбія підтримувала Організацію африканської єдності (ОАЄ) в рішенні конфліктних ситуацій на Африканському континенті. Брала участь у процесі політичного врегулювання в Анголі. Виступала посередником у розв'язанні конфліктних ситуацій в Мозамбіку і Судані.[24]

Дипломатичні відносини між Росією і Замбією були встановлені 30 жовтня 1964. Перший президент Замбії Кеннет Каунда відвідував СРСР з офіційним і робочим візитами в 1974 і 1987. У 1977 відбувся візит у Замбію голови Президії Верховної Ради СРСР. 31 грудня 1991 уряд Замбії офіційно визнало РФ як правонаступницю СРСР. У 90-і відбулися кілька робочих візитів міністрів закордонних справ обох країн. У СРСР одержали освіту 600 замбійців.

У 2001 Росія списала 86% замбійського боргу, що створило додаткові умови для продовження розвитку економічних відносин двох країн. Економічне співробітництво Росії з Замбією ведеться по лінії видобутку кольорових металів, видобутку і огранки дорогоцінних каменів, поставок мисливського спорядження і зброї. З квітня 1996 в країні діють два спільних підприємства по поставках мисливського спорядження і зброї.

Замбія складається з 9 провінцій, які, в свою чергу, діляться на округи. Це такі провінції, як: Центральна, Коппербелт, Східна, Луапула, Лусака, Північна, Північно-Західна, Південна та Західна.[23]

1.4.Населення

За оцінками на середину 2003 р. населення Замбії становило 10,7 млн. осіб. Чисельність населення збільшується в середньому на 3,5% на рік. Густота у порівнянні з іншими африканськими державами досить низька - 13 осіб на 1 кв. км. Народжуваність - 41,46 на 1000 осіб, смертність - 21,97 на 1000 осіб. У 2002 р. середня тривалість життя становила 37,3 роки (показники для чоловіків і жінок практично однакові), що значно нижче за показники десятирічної давності - 52 роки.

Замбія - поліетнічна держава. Близько 99% населення країни становлять її корінні жителі, які відносяться до бунтумовних народів. 73 етнічні групи (бемба, каонде, лала, лозі (баротсе), лувале, лунда, луена, малаві, нгоні, ньянджа, субія, тонга, фіпа та ін.). Історично визначилися три етнічних центри - бемба, тонга та лозі (баротсе), - навколо яких групуються родинні племена. Сім африканських мов (бемба, каонде, лозі (баротсе), лувале, лунда, ньянджа і тонга) офіційно визнано національними. Близько 100 тис. осіб - європейці і вихідці з Азії (Індії і Пакистану). Значний контингент біженців (близько 250 тис. осіб) з Анголи, Мозамбіка, ДРК (колишнього Заїру) і Намібії. Більшість біженців з Анголи - 200 тис. осіб. Унаслідок підписання угоди про репатріацію ангольських біженців (м. Луанда, листопад 2002) у 2003 р.на батьківщину повернулося близько 1800 осіб. [26]

За винятком кількох етнічних груп Східної провінції, які зберігають патриленійну або змішану систему спорідненості, у більшості замбійських сімей походження і успадкування встановлюються по жіночій лінії.

У сучасній історії Замбії не було серйозних зіткнень на етнічному грунті. Аналітики називають Замбію вдалим прикладом досягнення етнополітичної консолідації в умовах поліетнічної держави.

Замбія - одна з найбільш урбанізованих країн Тропічної Африки, близько половини її населення проживають у містах. Міста, що виникли на початку 20 ст., (з широкими вулицями і вільною малоповерховою забудовою) сьогодні досить швидко розростаються через міграції з сільських районів. Основна група міст розташована вздовж ліній залізниць. Найбільші міста - Лусака, Ндола, Кітве, Лівінгстон і Кабве.

73% населення кваліфікується як бідне, з них 58% - як дуже бідне. Прибуток на душу населення у 2002 становив близько 350 дол. США, тобто менш 1 дол. на день. Середня зарплата держслужбовця - 60-80 дол. США на місяць. У 2002 р. вартість мінімального споживчого кошика (на середньостатистичну замбійську сім'ю з 6 осіб) становила 326, 5 тис. квач (75 дол. США). Включаючи плату за житло і комунальні послуги, вартість проживання такої сім'ї на місяць становила 825 тис. квач (180 дол. США).

Основа харчування замбійців - вироби з кукурудзяного борошна (мілі-мілі). Наприкінці 2002 р. ціни (у дол. США) на основні продукти харчування становили: 1 кг хліба - 0,35, 1 л молока - 0,35, 1 кг цукру - 0,5, 1 кг бананів - 0,4.

Більшість корінного населення (близько 60%) дотримуються традиційних вірувань і культів (анімалізм, фетишизм, культ предків і сил природи та інш.). Християнство стало розповсюджуватися наприкінці 19 ст. Поширене в містах і серед заможних шарів сільських жителів. Католиків більше, ніж протестантів. Серед протестантів більше від усього євангелістів, реформатів і англікан. Найбільш впливовими є Паризьке євангелічне місіонерське товариство, Англіканська церква, Реформатська церква, Адвентисти сьомого дня і Свідки Ієгови ("Сторожова вежа"). Нинішній президент Замбії Леві Мванаваса - прихожанин церкви Свідків Ієгови. Крім африканців, у Замбії живуть представники інших народів, які сповідують християнство - американці, англійці, греки, італійці, канадці, німці і поляки. Першим кардиналом Замбії в 1998 став архієпіскоп Лусакський Адам Козволоцький, поляк за походженням. Мусульманські асоціації нараховують близько 10 тис. чол. Іудаїзм сповідають 1,2 тис. євреїв-ашкеназі. [26]

Християнські церкви в політичному відношенні в основному дотримуються нейтралітету, об'єднуючи свої зусилля для реалізації проектів соціального призначення.

1.5 Економіка

Економіка Замбії залежить від світових цін на мідь - основного експортного продукту країни. У 1960-1970-х доходи від експорту міді давали уряду можливість підтримувати відносно високий рівень життя (порівняно з багатьма африканськими країнами). Внаслідок значного збільшення витрат на імпорт нафти, значного падіння світових цін на мідь і помилок економічної політики уряду К. Каунди Замбія вже в 80-і зіткнулася з цілим комплексом фінансово-економічних проблем. Невміле здійснення в 90-і програм МВФ з структурної перебудови економіки спричинило зростання безробіття і подальше зростання інфляції. Уряд Л. Мванаваси прикладає зусиль для заборони негативних тенденцій економічного розвитку. Йде процес приватизації державних компаній. За офіційними даними уряду в 1991-2002 були приватизовані 257 (з 280 намічених до передачі в приватні руки) державних і напівдержавних підприємств. 56% приватизованих компаній придбали замбійські підприємці. В 2001-2002 іноземні інвестиції в економіку країни перевищували 100 млн. дол. США щорічно. Замбія отримує фінансову допомогу МВФ за двома програмами - PRGF (програма допомоги боротьби з бідністю і прискорення економічного зростання, по ній в 2002 отримано 110 млн. дол. США) і HIPC (програма для найбідніших країн з високою заборгованістю, по ній в 2002 отримано 155,3 млн. дол. США). У січні 2003 Л. Мванаваса оприлюднив перехідний план національного розвитку до 2005.[24]

Замбія - аграрна країна. У сільському господарстві зайнято 50% економічно активного населення. Площа родючих земель становить 47% території країни, але обробляється тільки 6%. Різноманітність кліматичних умов дає змогу вирощувати багато сільськогосподарських культур: кукурудзу, маніоку, пшеницю, просо, баштанні, фрукти, бавовну, сорго, соєві боби, тютюн, соняшник, рис та інш. У зв'язку із зростанням у 90-і експорту фруктів до Європи швидкими темпами розвивається садівництво. У південних і центральних регіонах розвинено скотарство. У країні поширено переважно натуральні господарства. Порівняно небагато ферм, що виробляють товарну продукцію (кілька сотень великих плантацінних господарств, які належать європейцям і керуються ними). Продуктивність господарств африканських селян через відсталу агротехніку, малородючі грунти і частих засух надто низька. Серйозний збиток наносять часті засухи. Сільське господарство є малоефективним, країна змушена імпортувати продовольство (в основному кукурудзу). У 2003 (уперше за останні 10 років) зібрано небувало високий урожай кукурудзи - 1,1 млн. тонн.

Гірничовидобувна промисловість почала розвиватися в Замбії ще в колоніальний період. Видобуток мідної руди є основною галуззю промисловості. На території країни розташовано значну частину Мідного поясу (Коппербелта). Потенційно найбагатші родовища міді знаходяться недалеко від місцевості Конкола, запаси якого становлять 44,4 млн. тонн руди. До 1969 країна стала провідним виробником у світі нерафінованої міді. Однак до середини 70-х виплавка міді і доходи від її експорту помітно знизилися (через падіння цін на мідь на світовому ринку). У 1996 гірничовидобувна промисловість давала 10,8% ВВП і забезпечувала зайнятість близько 10% всієї робочої сили. Видобуток обчищеної міді в 2002 становив 309,7 тис. тонн, а кобальту - 3,8 тис. тонн. За даними центробанку Замбії експорт міді в 2002 становив 303,9 тис. тонн (у 2001 - 271,8 тис. тонн). Зростання виробництва і експорт міді викликано попитом на неї з боку Китаю. У 2002 у м. Солвезі відкрито нове родовище міді, запаси якого оцінюються в 481 млн. метричних тонн. З інших мінералів у країні видобувається кобальт, цинк, свинець, золото, срібло, селен, мармур. Видобуваються смарагди, аквамарини, аметисти і невелика кількість алмазів. Широко відомий у світі замбійський малахіт, особливо найцінніший з його видів - бірюзовий. У середині 1990-х значна частка смарагдів на міжнародному ринку була замбійського походження. У 1992 у Західній провінції було відкрито нове родовище алмазів, в 2002 - у Східній провінції. Згідно з відомостями департаменту геології, фахівці "Де Бірс" за останні 30 років виявили в Замбії близько 100 кімберлітових трубок. Серйозну проблему для уряду представляє незаконний вивіз коштовних каменів. У 1999 близько 70% замбійських смарагдів було вивезено з країни нелегально.[24]

До середини 1990-х 80% усіх доходів від експорту виходили за рахунок продажу мінеральних ресурсів. Основний експортний товар - мідь. Головні споживачі - Японія (18% всього експорту), Таїланд (12%) і Франція (10%). Основний немінеральний експортний товар - тютюн. У 2001 стали експортуватися також цукор, фрукти, кава і цемент. У 2000 імпорт Замбії становив 1,05 млрд. дол. США. Основні товари імпорту: нафта і нафтопродукти, запасні частини для автомобілів і рухомого складу залізничного транспорту, продовольство, енергоустаткування, текстиль, вироби хімічної промисловості і добрива, телекомунікаційне обладнання. Найбільшу частку імпорту в 2002 становили товари ПАР (22%), Японії, Великої Британії, Саудівської Аравії і США. Успішно розвивається економічне співробітництво з Китаєм. У 2003 загальний обсяг капіталовкладень КНР у Замбії (гірничовидобувна і текстильна промисловість, металургія, будівництво) становив 2,4 дол. США. У 2002 двосторонній товарообіг становив 83,3 млн. дол. США.

У 70-і Замбія повністю забезпечувала себе електроенергією і навіть почала експортувати її до сусідніх Зімбабве (тоді - Родезії) і Демократично Республіки Конго (тоді - Заїру). Було побудовано кілька електростанцій - Кафуе Джордж, Каріба Північна та інш. Проте, частка деревини становить близько 50% паливно-енергетичного балансу Замбії. Забезпечені електропостачанням тільки 17% населення. Жителі більшості сіл і навіть міст для приготування їжі і обігрівання житла все ще використовують дрова і деревне вугілля. Уряд надає електрифікації сільських районів першорядне значення. У 1998 Світовий банк ухвалив надання кредиту - 75 млн. дол. США - на фінансування проекту модернізації енергетичної галузі Замбії.

На момент отримання незалежності (1964) Замбія мала в своєму розпорядженні одну залізничну лінію і єдину автомобільну дорогу з твердим покриттям. У 2003 загальна протяжність залізниць дорівнювала 2,24 тис. км. Дві основні залізничні лінії "Замбіа рейлуейз нетворк" (Zambia Railways network) перетинають країну з півночі на південь і пов'язують з "Нешнл рейлуейз Зімбабве" (National Railways Zimbabwe). Загальна протяжність автомобільних доріг у 2003 становила 68,8 тис. км., включаючи 7,3 тис. км основних автотрас з твердим покриттям. У 1997 уряд почав реалізацію обширної програми дорожнього будівництва, розрахованої на 10 років і яка фінансується Світовим банком. У 2003 у країні налічувалося понад 100 аеропортів, аеродромів і злітно-посадочних смуг. У 22,5 км від м. Лусаки розташовано міжнародний аеропорт (відкрито в 1967). Зовнішні і внутрішні повітряні пасажирські і транспортні перевезення здійснюються приватними авіакомпаніями. Замбія має порт Мпулунгу, розташований на озері Танганьіка.

Грошова одиниця Замбії - квача, що складається з 100 нгвей (через високу інфляцію монети практично не використовуються). Квача в 1968 прийшла на зміну першій національній валюті - замбійському фунту. Заміна було пов'язано з переходом країни на десятеричну систему заходів і ваги. В обігу є банкноти 2, 5, 10, 20, 50, 100, 500 квач. У 2003 у зв'язку із зростанням інфляції введено в обіг купюри в 1000 і 5000 квач.[24]

2. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ

2.1 Природно-рекреаційні ресурси

На кордоні з Зімбабве знаходиться головна пам'ятка країни - один з найбільших в світі водоспад Вікторія (висота 120 м, ширина 1800 м). Названий в честь королеви Великобританії. Створюючи величезні стовпи водяної пилюки, багатотонні маси води падають каскадами з виступу у вузьку глибоку тріщину-каньйон. Місцеві жителі називають водоспад Мозі-оа-Тунья (тобто "Дим, що гримить"). Складається з декількох частин: Головний, Ковток диявола, Радужний, Східний. На замбійському боці водоспаду туристів набагато менше, так як вона менш розрекламована, ніж частина, що знаходиться на території Зімбабве.

Одне з кращих місць спостереження "крупного плану" Вікторії - в точці Найф Ейдж Пойнт ("Лезо Ножа"), якої можна дістатися лише по тонкому, але цілком безпечному пішому мосту, що проходить прямо через справжні хмари водяних бризків до скелястого острівка-стрімчака, що підноситься посеред ріки.

До числа інших запаморочливих шляхів доступу до водоспаду, що пропонуються туристам, обов'язково включається політ на вертольоті, легкому літаку чи пара плані, сплав по білій від киплячої піни воді на рафтах і каное.

Нижче по течії р. Замбезі, в 300 км від водоспаду Вікторія знаходяться живописні водоспади Нгоньє. Ці водоспади хоч і менші в висоту, але не менш красиві, ніж Вікторія - вода тут падає декількома каскадами і широкий простір між ними має прекрасний вид. Поблизу розташований Національний парк Сіома Нгвезі. [25]

Сіавонга (100 км на південь від Лусаки), розташована в північно-східному кінці озера Кариби - найближчий від столиці водний курорт.Є місця для прекрасної риболовлі і греблі, але в неперевірених місцях входити у воду не рекомендується - води озера насичені крокодилами.

У 40 км.на північ - Ліс Скам'янілостей Чірунду, з численними відбитками 150-мільйонорічних дерев і предметами Кам'яного віку.

Національний Парк Ю. Луангва розташований в 250 км на північний схід від Лусаки. Це найкращий парк у Замбії - рослинність розташовується на щільній лісистій місцевості, також є безліч трав'янистих рівнин і водних лагун. Ссавці, яких можна побачити, включають лева, буйвола, численних зебр і жирафа Торнікрофта. Парк також є справжнім домом для однієї з найбільших популяцій слона в Африці і особливо знаменитий своїми леопардами і птахами. Парк закритий протягом дощового сезону з грудня по квітень.

Озеро Танганьїка на кордоні з Танзанією і Заїром - місце проведення (щорічно на початку березня) Національного Риболовного Чемпіонату Замбії, на який з'їжджаються рибалки з всієї південної Африки та інших континентів.

Національний парк "Кафуе" - парк в центрі країни, на правобережжі однойменної річки - лівої притоки Замбезі. Заснований в 1964 році, площа 2,2 млн га. Це один з найбільших парків Африки, який охороняє природні комплекси сухих лісів і рідколісь, а також вологих лісів і боліт в долині Кафуе. У заплаві Кафуе порівняно з ландшафтами сухих лісів і рідколісь набагато багатше і флора, і фауна.

Національний парк "Мозі-оа-Тунья"- парк в південній частині країни, поблизу водоспаду Вікторія на річці Замбезі. Заснований в 1955 році, площа 6,9 тис. га. Охороняє природні комплекси саван, вологих тропічних лісів і долини Замбезі. Водяний пил, постійно висить над водоспадом і його околицями, створила серед сухих саван вологий вічнозелений оазис. У лісах знаходять притулок слони, бородавочники, бабуїни і буйволи, а в болотах живуть крокодили.[25]

2.2 Історико-культурні ресурси

До звичайного туристичного туру по Лусаці входять відвідання університету Замбії, Національного музею, англіканського собору Святого Розп'яття, зоопарку та ботанічного саду. Крім того, до уваги туристів пропонуються експозиції міських галерей.

Лусака - культурний центр Замбії. Тут зосереджена більша частина учбових закладів країни. З 1905 р. в місті діє університет Замбії (при ньому мається Інститут по вивченню Африки), працюють також різні коледжі, антропологічний музей та музей-село африканського побуту. Особливої уваги заслуговує Музей спільноти Зінту, представляючий увазі відвідувачів традиційне прикладне мистецтво народів, проживаючих на території Замбії.[28]

Місто не багате архітектурними та історичними пам'ятками, але в ньому є безліч галерей, де виставляються роботи місцевих художників. Кращими з виставкових центрів вважаються Візуальна галерея образотворчого мистецтва Генрі Тейялі в районі Шоуграундс, галерея Мпала та Сад скульптури в готелі "Гарден Хаус", розташовані не далеко від центру.

Пам'ятник Дагу Хаммерскольду. Він знаменує місце, сьогодні там знаходиться лісовий заповідник Ндола, де літак з Дагом Хаммерскольдом, генеральним секретарем ООН, впав 18 вересня 1961 р. Для вшанування його пам'яті, в центрі простого маленького парку була побудована невелика піраміда та відкритий для публіки сидячий музей.

Печера Начікуфу. Ця печера в Мпіці зображує деякі з найбільш цікавих наскальних малюнків в країні де також розташована музейна виставка в захоплюючій послідовності: з кам'яного віку Північної Замбії, близько 18тис. р. тому, до недавнього залізного століття.

Церква Ніамколо. Знаходиться на березі озера Танганьїка, близько півтора кілометра на схід до Мпулунгу. Ця церква була побудована лондонським місіонерським товариством в 1895 р. та є найстарішою побудованою з каменю церквою в Замбії, що збереглася.

Укріплений табір Нкала. Недалеко від кордону Національного парку Кафуе, у верхній частині пагорбу Капріліка Накаломве в 1901 р. було побудовано поліцейський табір. План табору можна побачити по зруйнованим стінам.

Музей Лівінгстона. Цей знаменитий музей має чотири галереї: передісторії (археології), етнографії та мистецтва, історії та природничої історії. Існує також ікава колекція особистих речей Девіда Лівінгстона та описи його маршрутів.

Музей Мото Мото. Розташований в Мбале в Північній провінції. Це будинок, в якому знаходиться вражаюча колекція статей, пов'язаних з замбійською культурою та фольклором. Вона містить багать аспектів замбійського мистецтва: інструменти, знаряддя ремесел, об'єкти пов'язані з різними церемоніями та чаклунством.

Залізничний музей. Він розташований у місті Лівінгстон. Має деякі з кращих прикладів залізничної спадщини Замбії: від найбільш давніх історичних паровозів - до найдрібніших пам'ятних речей залізниці.[28]

Музей Водоспаду Вікторія створений на базі фактичних розкопок річки Замбезі. Цей музей відображає різні форми життя навколо водоспаду з більш як 50 тис. р. тому і до сьогодні. Також він зображає, як був сформований водоспад.

3. Аналіз туристичного ринку

3.1 Розвиток туризму в країні

Серйозні дослідження глибин Африки європейцями почалися наприкінці 18-го століття. До 1835 року були складені мапи більшої частина північно-західної Африки. Серед найзнаменитіших дослідників були Девід Лівінгстон та Серпа Пінто. Вони склали карти широких просторів південної та центральної Африки.

Наприкінці 18 ст. на територію сучасної Замбії проникли португальці (експедиції М.Г. Перейри - 1796, Ф. Ж. ді Ласерда-и-Алмейди і Ф.Ж. Пінту - 1798-1799). Майор Ф.Ж. Пінту побував у країні Баротсі. Ці дослідження повинні були підготувати подальшу експансію Португалії на півдні Африки, але плани Ліссабона зіткнулися з конкуренцією таких колоніальних держав, як Англія і Бельгія. У середині 19 ст. почали проникати європейські дослідники, місіонери і торговці. Видатний учений, мандрівник і гуманіст, шотландський лікар Давид Лівінгстон (1813-1873) за дорученням Лондонського місіонерського товариства здійснив три тривалих експедиції до Африки (побувавши і в Замбії), зробив низку цінних етнографічних спостережень.

Демвід Лівінгстомн -- шотландський місіонер і знаменитий дослідник Африки, книги про подорожі якого значною мірою сформували погляди та ставлення західного суспільства XIX ст. стосовно Чорного континенту.

17 листопада 1855 р., під час подорожі 1852-1856 рр. від верхів'я Замбезі до гирла річки, Лівінгстон досяг водоспаду та підплив до маленького острову, який внаслідок був названий його ім'ям. Лівінгстон був вражений водоспадами Нгоньє, далі проплив вверх по течії, побачив більш приголомшливий водоспад, і назвав його в честь королеви Вікторії.

В 1860 р. Лівінгстон повернувся до водоспаду та провів разом з Джоном Кірком детальне вивчення. На водоспаді побували і інші європейські дослідники - португалець Серпа Пінта, чех Еміль Холуб, британський художник Томас Бейнес, який написав деякі з найбільш ранніх картин водоспаду. До тих пір, доки в 1905 р. в місцевість не була проведена залізниця, вона рідко відвідувалася європейцями.[29]

Досить довгий період часу Замбія була колоніальною державою, тому туристична сфера діяльності не розвивалась належним чином. Дослідниками в цей період були люди з держав-колонізаторів, які досліджували територію країни, в більшості, з метою дізнатися про її ресурсну базу.

В період незалежного розвитку, туристична діяльність країни починає поступово розвиватися, при сприянні цьому президента країни.

3.2 Туристичне районування країни

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ. Межує на кордоні з Демократичною республікою Конго, Танзанією, Малаві та Мозамбіком. У цьому районі знаходяться такі національні парки, як: Nsumbu, Lusenga, Nyika, North Luangwa, Lukusuzl, Luambe, Kasanka, South Luangwa. Також безліч водоспадів, пляжів на берегах озер, пам'ятників та музеїв.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ. Межує на кордоні з Республікою Конго та Зімбабве. Тут розташовані: національні парки Lower Zambezi, Blue Lagoon, Lochinvar, Mosi-o-Tynya, Kafue. Безліч водоспадів, озер з пляжами та місцями для рибної ловлі, музеями, пам'ятниками та заповідниками.

ПІВНІЧНО-СХІДНИЙ. Межує на кордоні з Анголою, Республікою Конго, Намібією та Ботсваною. Тут знаходяться: національні парки West Lunga, Liuwa Plains, Sioma Ngwezi. Також є декілька водоспадів.[31]

Спеціалізацією даних туристичних районів є в основному:

1. спортивний туризм;

2. пізнавальний туризм;

3. рекреаційний туризм;

4. оздоровчий та ін.

3.3 Аналіз туристичного ринку Замбії

Якісний, насичений туристичний відпочинок у Замбії - досить дороге задоволення, яке може дозволити собі в переважній більшості випадків тільки дуже заможні любителі полювання та риболовлі з Великобританії, ПАР, Зап.Європи, США та Скандинавії. Популярний вид туризму "з рюкзаком", що набирає обороти в південноафриканському регіоні, поки "обходить" Замбію стороною.

Уряд Ф. Чилубу відразу після приходу до влади спробувало змінити ситуацію в туристичній галузі за рахунок передачі її в руки приватним підприємцям і широкого залучення іноінвестицій.

З 1993 р. почалося активне залучення серйозних інвесторів у цю сферу. За п'ять років (1993-97 рр..) Було видано 160 інвестиційних сертифікатів.У 1998 р. ліцензії на проведення туристичної діяльності отримали 17 зарубіжних компаній, 20 замбійських і 12 спільних. Туристичний сектор в 1999 р. повинен отримати 57,5 млн.дол.на реалізацію п'яти великих проектів, що в свою чергу дозволить створити 896 робочих місць. Що стосується видачі ліцензій, то на цей рік запланована реєстрація 156 нових фірм на туристичному ринку Замбії.

Зусилля інвесторів передбачається концентрувати в наступних напрямках: розвиток національних парків: Kafue, (один з найбільших у світі 22,5 тис.кв.км.), Lower Zambezi і т.д. Розвиток інфраструктури м. Лівінгстон - "туристичної столиці Африки" (водоспад Вікторія і Національний парк Mоsi-ов-Tunya); розвиток інфраструктури м. Лусаки (вдосконалення існуючих та будівництво нових недорогих готелів за європейськими стандартами); Північно-Східний район озер Танганьіка, Мверу, Мверу Вантіпа і річки Луангва, національні парки Nsumbu, Luangwa (North, South), Lusenga і т.д.; західний район басейну річки Замбезі - національні парки West Lunga, Liuwa, Sioma Ngweri; район штучного озера Кариби, що залучає туристів завдяки своїйкрасі і близькості до транспортних магістралей.

Для кожного з перерахованих вище регіонів складається бізнес-план, де підкреслюється необхідність диверсифікувати туризм в Замбії: розвивати виробництво сувенірів і пропагувати культурну спадщину народів країни.

Більшість приватних підприємців як в Замбії, так і за кордоном прогнозують основний напрям диверсифікації в іншому: освоєнні мисливських угідь.Підраховано, що при правильній стратегії розвитку заповідників поголів'я диких тварин можна збільшити на 20-30% у найближчі 5 років. Це залучить до країни більше туристів та професійних мисливців і, відповідно, принесе державі відчутні доходи у валюті.

Основним органом, контролюючим туристичний бізнес у країні, є Замбійський національна рада з туризму (Zambia National Tourist Board).У 1998 р. Замбію відвідали 95 тис. туристів (з них: 35 тис. - з регіону Африки, 38 тис. - Європи; 13 тис. - Азії та Океанії і 9 тис. - з Америки). Це майже в три рази більше аналогічних показників за 1995 р. У 1997 р., завдяки будівництву нових готелів і пансіонів, було створено додатково 628 робочих місць, а в 1998 - ще 714. Доходи від туристичної галузі склали: 75,5 млн.дол.в 1997 р. і 74,7 млн.- В 1998 р. І це з урахуванням того, що інвестиції в даний сектор дорівнюють лише 7,6 млн. і 7,7 млн. за 1997 і 1998 рр..

За прогнозами Міжнародної туристичної організації відвідуваність африканських країн на південь від Сахари в найближчі десять років зросте на 15%, і, таким чином, туризм в цій частині планети може вийти на рівень 36 млн.чол.на рік. Замбія сподівається отримати свою частку від прибуткового ринку туристичних послуг.[32]

Згідно з даними попереднього випуску Барометра міжнародного туризму в 2010 році спостерігалися високі темпи відновлення міжнародного туризму.Кількість міжнародних туристських прибуттів після скорочення на 4% в 2009 році, під час якого вплив глобальної економічної кризи виявлялося найбільш гостро, зросла майже на 7% і склало 935 млн. Переважна більшість дестинацій в світі досягли позитивних результатів, достатніх, щоб компенсувати понесені останнім часом збитки або наблизити їх до досягнення цієї мети. Разом з тим, темпи відновлення були неоднаковими і лідируючі позиції в цьому процесі належать, у першу чергу, зростаючим економікам.

Швидкі темпи відновлення туризму в 2010 році

На тлі поліпшення економічної ситуації у світі міжнародний туризм відновлюється швидше, ніж очікувалося після глобальної фінансової кризи та економічного спаду кінця 2008 - 2009 рр..Міжнародні туристські прибуття зросли на 6.7% у порівнянні з 2009 р., при цьому позитивні темпи зростання були зареєстровані у всіх регіонах світу.Кількість міжнародних туристських прибуттів в світі досягло позначки 935 млн., що на 58 млн. перевищує показник 2009 р. і на 22 млн. - показник передкризового пікового рівня 2008 р. (913 млн.).

Хоча зростання міжнародних туристських прибуттів був зафіксований в усіх регіонах, головними двигунами цього процесу відновлення залишаються зростаючі економіки. Такі швидкі темпи відновлення, менш швидкі в розвинених економіках (+5%), більш високі у зростаючих економіках (+8%), є відображенням у більш широкій перспективі глобальної економічної ситуації і будуть переважати в 2011 р., і в осяжному майбутньому.[22]

ВИСНОВКИ

Замбія являється перспективним ринком для розвитку міжнародного туризму. Це зумовлено такими причинами:

Близько 30% території республіки займають 19 національних парків і 32 мисливські зони.

Серед них - всесвітньо відомі Livingstone & Mоsi-оа-Tunya National Park, Siavonga, Kafue National Park, Lower Zambezi National Park, South Luangwa National Park. Для аматорів рибного лову і спуска на надувних плотах інтерес представляють 230 тис. км річкової системи.

Одними з головних визначних пам'яток Замбії є більш 20 водоспадів (найбільш відомий - Вікторія), 4 озера (у тому числі оз. Танганьїка), четверте у світі по величині штучне озеро Кариба. На території країни живуть 500 різновидів птахів, 35 видів великих ссавців (серед них - "велика африканська п'ятірка").

Географічне положення і політична стабільність вигідно відрізняють Замбію, як проміжний пункт для подорожуючих між Східною Африкою і півднем континенту, де туризм переживає період розквіту.

Однак існує багато неврегульованих проблем та питань, які вимагають ретельного вивчення та залучення великих інвестицій у розвиток туристичного ринку Замбії.

Розвиток іноземного туризму стримується наступними факторами:

нерозвиненістю інфраструктури туризму (недостача ресторанів, кафе, вар'єте, казино і т.д., погані дороги й ін.);

недостатньою кількістю готельних місць і невідповідністю їхній структурі попиту;

відсутністю в останні роки комплексної рекламно-інформаційної програми по створенню іміджу Замбії у світі як туристського центра, що, як правило, фінансується країною;

не сформованої на сьогодні системою керування туризмом у цілому по країні;

відсутністю законодавства по туризму;

відсутністю комплексної програми розвитку туризму в країні, в окремому місті зокрема.