Особливості методики навчання бігу на короткі дистанції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

БЕРДИЧІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ ПРОМИСЛОВОСТІ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ

СПЕЦІАЛЬНОСТІ ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

КУРСОВА РОБОТА

з теорії і методики спортивно-педагогічного вдосконалення з теми:

«ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ БІГУ НА КОРОТКІ ДИСТАНЦІЇ»

Мардаянц ернест генадійович

Студентка ііі курсу

Групи ФВ-303

Спеціальності 5.010201 фізичне виховання

Спеціальність «фізичне виховання»

КЕРІВНИК:ЛАТЮК А.А.

викладач вищої категорії

Бердичів - 2011 р.

Зміст

Вступ

Історія розвитку бігу на короткі дистанції

Коротка характеристика виду

Техніка бігу на короткі дистанції

Особливості бігу на різних спринтерських дистанціях

Особливості методики навчання бігу

Типові помилки в техніці бігу на короткі дистанції і засоби їх усунення

Спеціально-підготовчі вправи для бігу на короткі дистанції

Обладнання місця. Правила і суддівство змагань з бігу на 100 м

Правила техніки безпеки при заняттях

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Біг одне із найпопулярніших занять у світі. Заняття цим видом спорту є важливим засобом фізичного виховання, займають одне з перших місць за своїм характером рухових дій.

В останнє двадцятиліття наука про спорт, зокрема і теорія, й методика бігу, почала розвиватися все швидше. Якщо вона в основному займала пояснювальну функцію мало допомагала практиці, то зараз її роль суттєво змінилася. Спортивні змагання - це не є просто індивідуальні поєдинки, а й змагання команд, це, передусім демонстрація сили та вміння спортсмена, високого тактичного мислення викладача-тренера.

Кожен, хто починає займатися бігом, ставить собі певну мету: одні хочуть ставати чемпіонами, інші - просто сильнішими й витривалішими, треті прагнуть за допомогою ходьби схуднути, четверті - зміцнити волю. І все це можливо. Потрібно лише регулярно, не роблячи собі потурань і знижок, завзято тренуватися .

Біг включає у собі кілька самостійних видів спорту: спринт, стаєр, легка атлетика, п'ятиборство та інші. За цими видами спорту проводяться змагання, передбачено присвоєння розрядів і звань відповідно до вимогами Єдиної спортивної класифікації. Це викликано систематичними заняттями і зростаннями спортивних досягнень бігунів. Названі види бігу включені у програми чемпіонатів і Кубків світу, Олімпійських ігор.

Історія розвитку бігу на короткі дистанції

У 776 році до нашої ери в невеличкому давньогрецькому містечку Олімпія відбулися змагання, які зібрали атлетів з усієї країни. Вони здобули назву Олімпійських ігор і проводилися раз на чотири роки. Програма перших Ігор була проста: біг на одну стадію. Такою була довжина бігової доріжки. А стадію греки розуміли ось як.

Якщо з першим вранішнім променем сонця людина почне йти рівним кроком, то, поки сонячний диск повністю підніметься над обрієм, вона пройде одну стадію. Ця відстань, пройдена за дві хвилини, -- стільки триває сходження сонця, -- лягла в основу міри довжини у різних народів. Тільки не скрізь стадія була однакова. У греків вона становила 192 метри, у римлян 185.

Згодом і місце, де відбувалося змагання, завдяки стадії назвали стадіоном.

Першим олімпійським чемпіоном став кухар з Еліди на ім'я Кореб. До нас не дійшли відомості, з яким часом він пробіг одну стадію. У давньогрецьких суддів не було секундомірів. Про прудконогого Кореба казали, що він міг наздогнати вітер.

Відтоді відбулося чимало змагань, і на кожних атлети боролися за право називатися найпрудкішим. Швидкість їхнього бігу фіксували секундоміри, нині -- дуже складні електронні пристрої, а дистанція стала для всіх однакова -- рівно 100 метрів. Для хлопчи­ків і дівчаток ЇЇ скоротили до 60 метрів, але мета у всіх спринтерів, так називають бігунів на короткі дистанції, залишилась та сама: підкорити швидкість.

Ціна часу на стометрівці дуже висока. Почалася вона з боротьби за десяті частки секунди, а зараз уже рахуються соті. Історія рекордів на цю швидкоплинну дистанцію дає нам наочні приклади того, як на спортивні результати впливали не тільки фізичні якості атлетів, а й їхня спостережливість, уміння аналізувати явища природи, знання в галузі науки і техніки. За частками секунди завжди стояли роки напруженої праці м'язів і розуму атлетів та їхніх тренерів.

Перші бігуни на найкоротшу дистанцію, які брали участь в офіційних змаганнях наприкін­ці XIX століття (а саме тоді відродилися різні види спорту, започатковані ще в античному суспільстві), мали трохи незвичний вигляд. Вони були одягнені в довгі білі штани і чорні чоботи, а чекаючи команди стартера, стояли на повен зріст, лише трохи зігнувши плечі і ледь нахилившись уперед. Така поза не давала змоги зразу набрати швидкості, і спортивні результати цих бігунів були вельми скромні.

Поступово спринтери зрозуміли, що довгий одяг заважає швидко бігати. Замість штанів з'явились коротенькі спортивні труси, замість чобіт -- легкі спортивні черевики з шипами на підошві. Шипи допомагали бігунам відштовхуватись. Але, звичайно, не форма одягу відіграла вирішальну роль у поліпшенні результатів на стометрівці і підкоренні швидкості.

Треба було докорінно поліпшити техніку бігу, у першу чергу -- старт. Коли бігуни стартували, стоячи на повен зріст, то гальмували початкову швидкість бігу, зразу втрачаючи дорогоцінні секунди. Це була перша перепона на шляху до майбутніх рекордів, на шляху до швидких секунд. Що робити?

Шукаючи досконалішого положення старту, спортсмени помітили, що коти й собаки, перш ніж зірватися з місця, низько присідають, пригинаються до землі. І використали цю особливість поведінки тварин для поліпшення техніки бігу на короткі дистанції. Низьким стартом першими почали користуватися професійні бігуни, які подорожували по Англії й Америці, викликаючи на поєдинок усіх, хто хотів.

Бігун-професіонал бився об заклад із будь-яким глядачем, що пережене його, хоч братиме старт лежачи на спині, а його супротивник стоятиме. Багато хто ловився на цей гачок. Тільки-но лунав сигнал стартера, новачок одразу зривався з місця. А професіонал миттю перевертався на живіт, ставав у позу, що нагадує низький старт, і кулею мчав навздогін. Вже за кілька секунд зникала фора в 3--4 метри, яку мав новачок, а потім хитрун збільшував темп і залишав суперника далеко позаду.

Коли на іграх І Олімпіади в Афінах, що відбувалися в 1896 році, американський спринтер Томас Берк, готуючись бігти стометрівку, низько пригнувся й уперся коліном і пальцями рук у землю, глядачі почали реготати. Та незабаром регіт ущух, почулися вигу­ки здивування, а потім і захоплення. Бо як тільки пролунав постріл стартового пістолета, Берк, наче стріла з туго напнутого лука, вилетів уперед і, одразу обігнавши своїх суперників, першим досяг фінішу.

Хоч його результат дорівнював лише 12 секундам (тепер це навіть гірше норми юнацького розряду), до таблиці досягнень були занесені перші цифри. Початок було покладено. І найпрудкіші люди

Землі почали змагатися за десяті частки секунди. Низький старт став їм у пригоді. Якщо Томас Берк показав на Олімпіаді в Афінах 12,0 секунди, то вже через чотири роки спринтери долали стометрівку за 10,8 секунди. І тепер сміялися, якщо бігун брав старт навстоячки.

У 1912 році було зареєстровано перший офіційний світовий рекорд -- 10,6 секунди, його встановив американець Дональд Ліппінкот. Через 9 років його земляк, негритянський атлет Чарлз Педдок, скинув із цього результату дві десяті.

Чарлз Педдок був видатним бігуном свого часу. Репортери навперебій наділяли його гучними епітетами й іменами, бо він не мав поразок на біговій доріжці. Перемогу йому приносила новинка -- стрибок на фініші, який нагадував стрибок тигра. У 1921 році Педдок пробіг дистанцію ПО ярдів (100 метрів 58 сантиметрів) за 10,2 секунди. Судді жахнулися, глянувши на секундоміри. Вони не хотіли вірити своїм очам. «Людина не може пробігти дистанцію за такий час», -- заявили вони. 1 не затвердили рекорду, прискіпавшись до того, що дистанція була на 58 сантиметрів . довша.

Але й так досягнення 10,4 було на той час дуже високим. Чимало бігунів штурмували рекорд негритянського спринтера: він, як маяк, вабив сильних духом і тілом.

Особливо впертим був англієць Харольд Абрахамс. Довго цей талановитий атлет не міг поліпшити свого результату, що дорівнював 10,8 секунди, хоч тренувався, не шкодуючи сил і часу. Абрахамс почав детально аналізувати свій біг. Від чого залежить швидкість? Від частоти кроків та їх довжини? Граничної частоти бігуни вже досягли -- це доведено вченими-фізіологами. Подовжити крок? Але ж тоді зменшиться частота. Зачароване коло.

І все-таки допитлива думка спортсмена, спираючись на знання законів фізики, знайшла вихід. Треба збільшити крок лише на два сантиметри, вирішив Абрахамс.

На стометровій дистанції це становитиме цілий метр і дасть змогу виграти одну десяту секунди.

Нелегко дісталися спортсменові ці сантиметри. Адже перенавчити завжди важче, ніж учитися спочатку. І знову кмітливість виручила бігуна. Він розмітив доріжку так, щоб відстань між позначками була трохи довша за його крок -- саме на два сантиметри, які йому були потрібні. На кожній помітці лежав клаптик паперу. Абрахамс біг, намагаючись наступити на ці клаптики. І якщо на шипах його кросівок були наколоті всі папірці, він вважав тренування вдалим.

Золота олімпійська медаль була нагородою спортсменові за кмітливість, наполегливість і знання фізики, але поліпшити рекорд Педдока Абрахамсу не судилося. На одному із змагань він лише повторив його. А новий рекордсмен світу з'явився знову рівно через 9 років.

На першості Канади увагу глядачів і суддів привернув 20-річний Персі УІїльямс. На противагу своїм суперникам, він відмовився копати стартові ямки, а встановив сконструйовані ним колодки, які використав для відштовхування. Суперники і судді спочатку скептично поставилися до новинки, але коли юнак фінішував першим із результатом 10,3 секунди, поліпшивши рекорд Педдока, зацікавилися винаходом Уїльямса. При затвердженні рекорду почалися суперечки, не всі погодилися з нововведенням, та врешті-решт колодки здобули права «громадянства», ними почали користуватися всі спринтери, і рекорд було затверджено. А через 5 років світовим рекордом заволодів бігун, ім'я якого ще за життя стало легендарним.

Шкільний учитель математики Чарлз Рилей у минулому був чудовим бігуном. Колись він працював в університеті штату Огайо, але глухота змусила його залишити університет і стати викладачем в одній із шкіл Клівленда. У вільний від уроків час Рилей ходив зі школярами на стадіон -- навчав їх бігати, стрибати. Команда легкоатлетів цієї школи була чи не найсильнішою в місті.

Якось на заняття прийшов новенький. Він сором'язливо ховався в галасливому гурті дітлахів. «Полохливий», -- подумав про нього Рилей. Та коли цей полохливий чорношкірий хлопчик, звали його Джессі Оуенс, побіг, серце старого спортсмена радісно забилося. Він побачив талант. Рухи хлопчика вражали легкістю і швидкістю, крок був плавний, широкий, а бажання тренуватися вистачило б на трьох.

-- У тебе велике майбутнє в спорті,-- не раз казав Чарлз Рилей, спостерігаючи, як старанно малий Джессі виконує вправи на тренуванні.

Невдовзі ніхто із школярів не міг зрівнятися з Оуенсом. Здібного атлета запросили до університету штату Огайо, де колись навчався і працював Рилей. Дарма, що хлопець має чорну шкіру, а батько в нього злидар. Скоро Олімпійські ігри, а такі ноги здатні принести Сполученим Штатам не одну золоту медаль.

Джессі Оуенс не підвів меценатів університету Огайо. В 1935 році, за рік до ігор XI Олімпіади, він пробіг 100 метрів із блискавичною швидкістю -- 10,2 секунди. На Олімпіаді в Берліні здобув золоті медалі в бігу на 100 і 200 метрів, в естафеті 4x100 метрів і стрибках у довжину.

Фашисти та їхні посіпаки намагалися всіляко принизити олімпійського чемпіона і світового рекордсмена, висунувши теорію, нібито у негрів кут, що його утворюють стегно й кістки таза, більший, отже, і крок довший, ніж у білої людини.

Джессі Оуенс тільки сміявся, коли йому переказували ці безглузді міркування. А його університетський тренер Ларрі Снайдер, який виховав не один десяток відомих бігунів, відкрив секрет успіхів видатного спринтера нашого часу.

-- Джессі багато тренувався, домагаючись ідеального старту, погодження рухів на дистанції та сильного фінішу, -- сказав він. -- Ми регулярно консультувалися в лікарів, фізіологів і добилися, що все це склало у мого вихованця єдиний процес. Природа щедро обдарувала юнака парою чудових ніг, які просто створені для швидкості і бурхливого зусилля, що конче необхідно спринтерові. Були в мене учні з ще кращими фізичними якостями, та не було такого, який би так вдумливо підходив до кожного тренування.

Рекорду Джессі Оуенса судилося прожити найдовше серед усіх рекордів з бігу. Два десятиріччя протримався він у таблиці. Два десятиріччя найпрудкіші люди Землі намагалися поліпшити досягнення негритянського спортсмена, але найсильнішим удавалося лише повторити цей чудовий результат.

Час минав, а зрушень не було. І тоді стали вважати, що рекорд Оуенса -- це межа людських можливостей.

І ось нарешті крига скресла. В 1956 році, напередодні ігор XVI Олімпіади, негритянський спринтер Віллі Уїльямс поліпшив досягнення легендарного Оуенса на 0,1 секунди. Щоб подолати одну десяту частку секунди, знадобилося аж 20 років!

Новий рекорд протримався чотири роки. Завдяки допомозі лікарів і психологів, фізіологів і біологів, які стали активними учасниками тренувального процесу, атлети вже не вважали досягнення Уїльямса межею людських можливостей. Армій Харі з ФРН, а через місяць після нього канадець Харрі Джером пробігли дистанцію рівно за 10 секунд!

Скільки проіснує новий рекорд?

Чорношкірий спринтер Роберт Хейєс відповів на це через чотири роки у фіналі токійської Олімпіади. Та стати світовим рекордсменом йому завадила . техніка. На Олімпіаді в Токіо вперше фіксували час не ручними секундомірами, а за допомогою електроніки. Ручні секундоміри вмикали на 0,1 секунди пізніше, ніж при миттєвій електронній системі старту. Прилади зафіксували Хейєсу час 10,0 секунди, хоч фактично він пробіг стометрівку за 9,9 секунди. Втіхою талановитому спринтерові стала золота олімпійська медаль, але рекорд .

ІААФ (Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація), враховуючи веління часу, ухвалила реєструвати світові рекорди тільки при електронному хронометруванні. На Олімпіаді в Мехіко Джим Хайнс фінішував у фіналі з часом 9,95 секунди, ставши водночас володарем золотої медалі й нового світового рекорду. А допомогли бігунові показати таку швидкість наука і техніка.

Річ у тому, що на стадіонах з'явилася нова бігова доріжка -- синтетична. Учені встановили, що під час швидкого бігу нога спринтера відштовхується од землі із силою, яка дорівнює 700--800 кілограмам. Якщо поверхня доріжки буде пухкою, то на кожному кроці нога бігуна зсуватиметься на 5 сантиметрів. На стометровій дистанції це становитиме додаткові три метри, а на двохсотметровій -- шість. А боротьба ж іде за частки секунди.

Гареві доріжки, що довгий час панували на стадіонах світу, часто ставали суперниками спортсменів. Налипаючи на кросівки важкими грудками або розсипаючись пилюкою, вони заважали атлетам, знижували швидкість. Тоді вчені й інженери почали розробляти різні варіанти бігових доріжок, де неодмінним компонентом була гума. На стадіонах з'явилися рубероїдно-гумові, марино-каучукові та інші полімерні покриття. Дощ уже не дошкуляв спортсменам, але . Вступаючи в реакцію з озоном повітря, гума швидко старіла, псувалася. На ЇЇ поверхні з'являлися тріщини, вибоїни.

Учені запропонували до складу покриття вводити бітум, який огортає часточки гуми і запобігає реакції з озоном. Стадіони вбралися в новий «одяг». Та стійкі проти води гумово-бітумні суміші, як виявилося, зовсім беззахисні перед сонячними променями. Сонце руйнувало доріжку, гладенька, ідеально рівна поверхня бралася пухирцями. Коли сонце було в зеніті, бітум плавився, увечері він знову твердів. Отже, спортсмени, що виступали протягом дня, перебували в неоднакових умовах.

І тоді хіміки запропонували синтетичне покриття, що зберігає свої властивості в будь-яку погоду, в будь-який час доби, довго не втрачає своїх властивостей і не потребує спеціального догляду. До того ж синтетичне покриття дає змогу спортсменам ефективно використовувати зусилля, яких вони докладають, щоб відштовхнутися від доріжки: всі інші покриття поглинали ці зусилля.

З часом покриття бігових доріжок удосконалювалося, хімія пропонувала новий «одяг» для стадіонів. Удосконалювався і тренувальний процес, але рекорд Джима Хайнса лишався непохитним, хоч спринтери усіх країн наполегливо штурмували цей результат. І от 3 липня 1983 року, напередодні першого в історії легкої атлетики чемпіонату світу, співвітчизник Хайнса Келвін Сміт пробіг стометрівку за 9,93 секунди. Легкоатлетичний «пік» не підкорявся 15 років, але воля й майстерність спортсмена виявилися сильнішими. І тепер, коли психологічний бар'єр, що утворився за роки «панування» рекорду Хайнса, подолано, є всі підстави вважати: нового світового рекордсмена чекати недовго.

Коротка характеристика виду

біг коротка дистанція змагання

З чого починається біг? Більшість скажуть, що з першого кроку. А перший крок? Він починається . з падіння. Людина накладається всім тілом вперед; як тільки проекція його центра ваги вийде за межі площі опори, вона почне подати і невільно зробить крок. Він і буде першим біловим кроком. Сама багато чисельна група “Королеви спорти” складають бігуни: із 46 видів, які входять в програму Олімпійських ігор, чемпіонатів світу, вони змагаються в 25.

Особливий інтерес представляють різновиди бігу, які потребують максимальної швидкості, - спринт, або біг на короткі дистанції який поділяється на гладкий (50, 60; 100, 200, 400 м), бар'єрний (110 і 400 м - гол., 100 і 400 м - жін.), естафетний (4х100 м гол. І жін.). А провідне місце серед спринтерських дистанцій займає біг на 100 м.

У спринті спортсмен біжить по своїй доріжці (мінімальна ширина - 1,22 м, максимальна -1,25 м). Великі, а тим більше міжнародні змагання проводяться тільки на аренах, які мають вісім бігових доріжок по всьому крузі.

Перед початком забігу суддя дає команду “На старт!”, причому на мові країни, де проходять змагання. Її може супроводжувати свисток. Бігуни займають стартову позицію, опираючись руками і одним комком об землю, а ступнями впираючись в пластини стартових колодок. Після того як спринтери завмирають, статер командує: “Увага! Атлети подають тулуб вперед, не відриваючи руки від землі і переносячи на них вагу тіла; коліно уже не торкається доріжки. При цьому ступні повинні і далі втираються в пластини і залишається лише трохи послабити тиск на них, як прозвучить сигнал фальстарта - передчасного старту.

При звуці вистрілу бігуни лічать вперед. На престижних змаганнях спортсменти (і глядачі) чують звук вистрілу, записаний на спеціальний носій. Так досягається фіксований інтервал часу між командою “Увага!” і звуком вистрілу.

Якщо хтось допускає фальстарт, стартер повторним ви стрілом повертає бігунів до стартової лінії. Спортсмен, який винуватий у фальстарті. Стримує попередження, а при повторному фальстарті будь-кого з спортсменів даного забігу - дискваліфіковується. Покарання за фальстарт завжди було суворим. Наприклад, в Древній Греції поряд з місцем страту стояа діжка; в ній мокли довгі прудкі прути, якими пороли бігуна, який проштрафився. В 1902 р. в кожних змаганнях атлети боролися за право називатися найкращим. Швидкість їхнього бігу фіксували секундоміри, нині - дуже складні електричні прилади, а дистанція стала для всіх однакова - рівно 100 м. Але мета у всіх спринтерів залишилась та сама і підкорити швидкість.

Ціна часу на стометрівці дуже висока. Почалася вона з боротьби за десяті частки секунди, а зараз уде рахуються соті. Історія рекордів на цю швидкоплинну дистанцію дає нам наочні приклади того, як на спортивні результати впливали не тільки фізичні якості атлетів, а й їхня спостережливість, уміння аналізувати явища природи, знання в галузі науки і техніки. За частками секунди завжди стояли роки напруженої праці м'язів і розуму атлетів та їхніх тренерів.

Техніка бігу на короткі дистанції

У цю групу видів входить біг на дистанції довжиною до 400 м, а також різні види естафетного бігу, які складають етапи спринтерського бігу. Біг 100, 200, 400 м, естафетний біг 4х100 м і 4х400 м як для чоловіків, так і для жінок включені до програми Олімпійських Ігор. Дистанції 30, 50, 60 і 300м застосовуються в змаганнях у закритих приміщеннях і в змаганнях юних легкоатлетів.

Спринтерський біг є складовою частиною багатьох видів легкої атлетики (всі види стрибків, багатоборств і деякі види метань ). Він, як правило, характеризується максимальною інтенсивністю пробігання всієї дистанції в анаеробному режимі. Біг на короткі дистанції (спринт) умовно поділяється на чотири фази: початок бігу (старт), стартовий розгін, біг на дистанції, фінішування.

Старт. У спринті використовується низькій старт, який дозволяє швидше розпочати біг і розвинути максимальну швидкість на короткому відрізку Під час низького старту, як тільки спортсмен відірве руки від доріжки, ЗЦМТ бігуна відразу опиняється далеко попереду опори. Для швидкого виходу зі старту використовують стартові колодки. У положенні стартових колодок можна визначити три основних варіанти (рис. 15).

1. При звичайному старті передня колодка встановлюється на відстані півтори стопи спортсмена від стартової лінії, а задня колодка - на відстані довжини гомілки (близько 2 стоп) від передньої колодки.

2. При розтягнутому старті бігуни зменшують відстань між колодками до однієї стопи і менше, відстань від стартової лінії до передньої колодки становить близько двох стоп спортсмена.

3. При зближеному старті відстань між колодками також зменшується до однієї стопи і менше, але відстань від стартової лінії до передньої колодки становить одну стопу спортсмена.

Опорна площадка передньої колодки нахилена під кутом 45-60°, задня 60-80°. Відстань (ширина) між осями колодок дорівнює 18-20 см. Залежно від розміщення колодок змінюється і кут нахилу опорних площадок: з наближенням їх до стартової лінії він зменшується, з віддаленням - збільшується. Розміщення стартових колодок залежить від особливостей складу тіла бігуна і його підготовки.

За командою «На старт!» спортсмен займає позу при якій спирається на землю прямими ненапруженими руками, які розташовані на ширині плечей. Тулуб випрямлено, голова тримається прямо стосовно тулуба, ноги спираються на опорні площадки стартових колодок. Шипівки торкаються доріжки носками, або двома передніми шипами. Вага тіла рівномірно розподілена між руками, стопою ноги, яка стоїть попереду, і коліном другої ноги (рис. 16).

Командою «Увага!» бігун частково випрямляє ноги, відриває коліно ноги, яка знаходиться позаду, від доріжки. Тепер вага тіла розподіляється між руками і ногою, яка знаходиться попереду, але так, щоб проекція ЗЦМТ на доріжку не доходила до стартової лінії на 15-20 см. Стопи щільно притискаються до опорних площадок колодок, тулуб тримається прямо. Таз піднімається на 10-20 см вище рівня плечей до положення, в якому гомілки розташовані паралельно. В цій позі важливо не перенести занадто ваги тіла на руки, щоб не загальмувати початок бігу з низького старту.

У позі готовності важливе значення має кут згинання ніг у колінних суглобах. Збільшення цього кута в певних межах сприяє більш швидкому відштовхуванню. Оптимальними кутами між гомілкою і стегном ноги, яка спирається на передню колодку, є 92 -105°, ноги, що спирається на задню колодку, 115 - 138°, кут між тулубом і стегном, яка знаходиться попереду, становить 19-23°.

За командою «Руш!» бігун енергійно відштовхується ногами і, згинаючи руки, прямує вперед. Відштовхування від колодок виконується одночасно двома ногами. Нога, яка стоїть позаду, трохи розгинається і швидко виноситься стегном уперед, нога, що знаходиться попереду, різко випрямляється в усіх суглобах.

Кут відштовхування під час першого кроку з колодок становить у кваліфікованих спринтерів 45-50°, стегно махової ноги наближається до тулуба на кут близько 30°. Це забезпечує нижче положення ЗЦМТ спортсмена, та відчутніше спрямовує зусилля поштовхової ноги на активне просування тіла бігуна вперед.

Стартовий розгін. Головним завданням стартового розгону є досягнення швидкості, близької до максимальної. Правильне виконання перших кроків зі старту залежить від відштовхування тіла під гострим кутом до доріжки, а також від сили та швидкості рухів бігуна (рис. 17).



Перший крок закінчується повним випрямленням поштовхової ноги і одночасним підйомом стегна другої ноги. Стегно піднімається вище прямого кута стосовно поштовхової ноги. Перший крок закінчується активним опусканням ноги вниз-назад і переходить в енергійне відштовхування. При великому нахилі тулуба довжина першого кроку становить 100-130 см. Одночасно зі збільшенням швидкості нахил тіла зменшується і техніка бігу поступово наближується до техніки бігу на дистанції. Перехід до бігу на дистанції закінчується на 25-30 метрі (13-15 біговий крок), коли досягається 90-95% швидкості від максимальної. Однак чіткого розподілу на стартовий розгін і біг на дистанції не існує. Бігуни будь-якої кваліфікації і віку на 1-й секунді бігу досягають 55% від максимуму своєї швидкості, на 2-й - 76%, на 3-й - 91%, на 4-й - 95%, на 5-й - 99%. Швидкість бігу в стартовому розгоні зростає головним чином унаслідок збільшення довжини кроків і частково завдяки підвищенню темпу.

Для формування гармонійного, пропорційного розбігу доріжку необхідно розмітити лініями із заданою довжиною кроків. Перший крок вимірюється від передньої стартової колодки до постановки ноги на опору. У майстрів спринту довжина першого кроку становить100-130 см (якщо він більший, то спортсмен не вибігає зі старту, а вистрибує, втрачаючи долі секунди). У новачків перший крок менший і визначається розмірами тіла. Довжина другого кроку складає суму довжини першого кроку плюс величина приросту з ряду чисел гармонійної пропорції: 55-34-21-13-8-5-3-2 (см).

Для майстрів спорту і спортсменів високого зросту має переважати верхній показник - 55 см. Прирощування, що становить 34 см, рекомендують бігунам-розрядникам, а менше (21 і 13 см) представникам інших видів спорту. Якщо, наприклад, верхня межа прирощень дорівнює 34 см, то перший крок буде дорівнювати 100 см, 2-ий - 134, 3-ій - 155, 4-ий - 168, 5-ий - 176, 6-ий - 181, 7-ий - 184, 8-ий - 186 см. Але практично тренери використовують лінійний приріст довжини перших кроків бігуна в такій послідовності:

1-ий крок (від передньої стартової колодки) - 3,5 ступні;

2-ий - 3,5 - 4,0;

3-ій - 4,0 - 4,5;

4-ий - 4,5 - 5,0;

5-ий - 5,0 - 5,5;

У В.Борзова, наприклад, довжина кроків зростала таким чином: 120, 132, 145, 160, 175, 190, 202, 214, 226, 235 см. У кваліфікованих бігунів довжина кроків досягає своєї максимальної величини в кінці стартового розгону (20-26м) і становить 8-9 ступнів, або 180-260 см. Кроки з правої і лівої ноги часто різні, з сильнішої ноги дещо довші, тому треба домагатися однакових кроків, що покращить ритм, а разом із ним і темп кроків.

Важливе значення для збільшення швидкості бігу має активне опускання ноги вниз-назад (стосовно тулуба). Руки рухаються так само, як і під час бігу на дистанції - вперед-назад, але з більшою амплітудою. На перших кроках ступні ставлять дещо ширше, ніж під час бігу на дистанції. Зі збільшенням швидкості ноги все ближче ставляться до середньої лінії. А вже на 12-15 кроці ставляться на одну лінію.

Біг на дистанції. На момент досягнення найвищої швидкості тулуб бігуна нахилено вперед на 10-15°. Нога ставиться пружно, з передньої частини стопи.

В момент найбільшого амортизаційного навантаження опорної ноги, кут у колінному суглобі становить 140-148°. Бігун, коли знаходиться в положенні для відштовхування, енергійно просуває махову ногу вперед-вгору Відштовхування закінчується розгинанням опорної ноги в колінному і таранно-гомілковому суглобах (рис. 18). У момент відриву опорної ноги від доріжки кут в колінному суглобі становить 162-173°. Під час польоту відбувається активне зведення стегон.

Частота кроків досягає 4,7 - 5,5к/с. Довжина кроку становить 1,25 -1,35 (до 260 см) відносно довжини тіла бігуна. Руки рухаються вперед ( дещо до середини) - назад (дещо назовні). Кут згину в ліктьовому суглобі непостійний: під час виносу вперед рука згинається більше, під час відведення вниз-назад трохи розгинається. Під час бігу плечі не піднімаються. Кисті напівстиснуті або розігнуті.

Фінішування. Під час бігу на 100 і 200 м максимальна швидкість на останніх 20-15 м дистанції знижується на 3-8%.

Біг закінчується в момент, коли спортсмен доторкнеться тулубом вертикальної площини, яка проходить через лінію фінішу. Щоб швидше її торкнутись, необхідно на останньому кроці різко нахилити груди вперед, відкидаючи руки назад. Цей спосіб називається «кидок грудьми». Також є спосіб, при якому бігун, нахиляючись вперед одночасно повертається до фінішної стрічки боком так, щоб торкнутись її плечем. Цей спосіб називається “фінішування плечем”. Спосіб фінішування обирається експериментальним шляхом.



Особливості бігу на різних спринтерських дистанціях

Біг 100 м. Цю дистанцію необхідно долати з максимально можливою швидкістю.

Біг на 200 м відрізняється від бігу на 100 м розміщенням старту і пробіганням першої половини дистанції по повороту доріжки. Для пробігання більшого відрізку по прямій, стартові колодки розміщуються біля зовнішнього краю доріжки (рис.19). Під час бігу на повороті бігуну необхідно нахилитись усім тілом досередини, права нога в момент вертикалі зігнута менше, ніж ліва, стопи краще ставити ближче до бровки, повертаючи їх вліво, права рука спрямована більше досередини, а ліва дещо назовні.

Біг 400 м. Біг відбувається з відносно меншою інтенсивністю, ніж на дистанціях 100 і 200 м. Нахил тулуба на поворотах дещо зменшується, рухи руками виконуються менш енергійно, довжина кроку зменшується до 7-8 стоп.



Характерні риси бігу на короткі дистанції

1. Розстановка колодок звичайна, зближена, розтягнута.

2. Відстань (ширина) між колодками 18-20 см, нахил передньої 45-60?, задньої 60-80?.

3. За командою «Увага!» ЗЦМТ не доходить до лінії старту на 15-20 см, таз вище рівня плечей на 10-20 см, гомілки паралельні.

4. Кут відштовхуваня зі старту 42-50?, стегно махової ноги наближається до тулуба під кутом близько 30?.

5. Довжина першого кроку 100-130 см, стартове прискорення закінчується на 25-30 м (13-15 біговий крок).

6. Нахил тулуба не перевищує 10-15?.

7. Довжина кроку дорівнює 180-260 см.

8. Частота кроків 4,5 - 5,5 к/с.

9. У момент вертикалі опорна нога в колінному суглобі згинається до 140-148? і не опускається на п'яту.

10. Варіанти фінішування - кидком грудьми, плечем, пробіганням.

11. Руки рухаються вперед (дещо досередини) - назад (дещо назовні).

Особливості методики навчання

Біг на короткі дистанції вимагає від спортсмена максимально швидких і одночасно вільних рухів. Ці вимоги створюють передумови тривалого і безперервного процесу удосконалення техніки бігу. Напруження м'язів, які не повинні брати участі у виконанні бігових вправ, спричиняють зайві енерговитрати і зниження частоти рухів. Прагнення новачків до максимальних зусиль негативно впливає на оволодіння технікою спринтерського бігу. Тому, особливо перші заняття, потрібно проводити на керованій швидкості, привчаючи початківців до самоконтролю.

Завдання 1. Створити уяву про біг на короткі дистанції.

Засоби:

1. Пояснення особливостей техніки бігу на короткі дистанції.

2. Демонстрація бігу (показ викладачем, перегляд кінограм, кінокільцівок і т.п.).

Методичні вказівки. Біг на гумовому покритті вимагає активної постановки стопи на опору м'яким, загрібаючим рухом під себе. Уникати акцентованого відштовхування. Постановку стопи і відштовхування виконувати майже без звуку.

Завдання 2. Навчити бігу по прямій.

Засоби:

1. Спеціальні бігові вправи на відрізках 40-50 м (дріботливий біг, біг з високим підніманням стегна, біг стрибками, біг із закиданням гомілок).

2. Рівномірний біг з невисокою і середньою швидкістю на різних відрізках дистанції (60-80 м)

3. Біг із прискоренням, але з підтримкою високої швидкості на коротких відрізках дистанції.

4. Біг з ходу і з місця із прискоренням за сигналом викладача.

Методичні вказівки. Домагатись якісного виконання підвідних вправ. Опановувати дріботливий біг на місці з опусканням на п'яту і з відчуттям розтягування задньої поверхні стегна та зміну положення ніг через максимально високе піднімання ЗЦМТ. Біг із високим підніманням стегна вчити, контролюючи вертикальне положення тулуба і утримання гомілки під стегном. Не опускатись на п'яти. Вправи виконуються в колону по одному на відстані 5-10 м один від одного. Біг з прискоренням вчити на контрольованій швидкості, поки зберігається вільність рухів. Усі вправи не припиняти миттєво, а застосовувати біг за інерцією (вільний біг). Уникати змагальних ситуацій між студентами.

Завдання 3. Навчити бігу на повороті.

Засоби:

1. Рівномірний біг (60-80 м) на повороті доріжки з великим радіусом, потім по першій і другій доріжках.

2. Біг по колу радіусом 10-20 м із різною швидкістю.

3. Біг на повороті з виходом на пряму з різною швидкістю.

4. Біг із прискоренням по прямій з входом у поворот.

Методичні вказівки. Звертати увагу на розкутість і свободу рухів, на своєчасний і оптимальний нахил тулуба в бік повороту. Нахил до центра кола виконувати, випереджаючи виникнення відцентрової сили. Дотримуватись поступового зменшення радіуса під час бігу на повороті.

Завдання 4. Навчити низькому старту і стартовому розгону.

Засоби:

1. Розстановка стартових колодок на прямій і повороті.

2. Виконання команди «На старт!».

3. Виконання команди «Увага!».

4. Біг за сигналом і самостійно з низького старту на прямій і повороті.

5. Біг за сигналом через різні проміжки часу після команди «Увага!».

6. Біг із низького старту з переходом до вільного бігу за інерцією.

F Методичні вказівки. Повторити техніку високого старту з опорою на одну руку. Допомогти кожному індивідуально підібрати варіант розстановки стартових колодок. Звернути увагу на паралельність гомілок за командою «Увага!». Уникати фальстартів. Чергувати біг із високою швидкістю з бігом за інерцією.

Завдання 5. Навчити фінішуванню.

Засоби:

1. Ходьба із нахилами вперед і відведенням рук назад (2-6 разів).

2. Повільний і швидкий біг із нахилами уперед на стрічку з відведенням рук назад (6-10 разів).

3. Повільний і швидкий біг із нахилами уперед на стрічку з поворотами плечей (8-12 разів).

F Методичні вказівки. Стежити, щоб спортсмени не переходили на біг з п'яти і не нахиляли тулуб за 5 м до фінішу. Привчити бігунів закінчувати біг не біля лінії фінішу, а далеко за нею. Вправи виконувати в парах, рівних за силами бігунів, або з використанням фори (гандікапу, переваги).

Завдання 6. Навчити бігу в цілому.

Засоби:

1. Рівномірний біг і біг з прискоренням на різних відрізках (від 100 до 600м).

2. Біг із низького старту на всю відстань з різною швидкістю.

Методичні вказівки. Техніка бігу в цілому удосконалюється як при бігу, так і при виконанні бігових вправ загального і спеціального характеру. З метою уникнення зайвих напружень і скутості рухів частіше використовувати біг в ? і ? інтенсивності, чергуючи прискорення і біг за інерцією (вільний біг).

Типові помилки в техніці бігу на короткі дистанції і засоби їх усунення

За командою «На старт!»

1. Великий прогин спини -- голову опустити вниз.

2. Руки надто зігнуті в ліктьових суглобах, широко розставлені -- руки тримати паралельно.

3. Надто глибокий сід, проекція плечей далеко від стартової лінії -- тулуб нахилити вперед, голову опустити, вісь плечей вивести за лінію старту.

4. Голова піднята високо, великий прогин спини, проекція плечей далеко за стартовою лінією -- тулуб відхилити назад, голову опустити.

За командою «Увага!»

1. Таз піднятий надмірно, ноги прямі і напружені -- більше зігнути ноги, тулуб опустити майже паралельно до землі.

Надмірне навантаження на кисті рук, таз недостатньо піднятий -- тулуб відхилити назад, вісь плечей вивести за стартову лінію вперед.

За командою «Руш!»

1. Рано підняті руки вгору -- розігнути руки в ліктьових суглобах.

2. Вистрибування (а не вибігання) зі старту -- змінити розміщення стартових колодок.

3. Надмірно високо піднято стегно в першому кроці -- стопу нести низько над землею.

4. Відштовхування ногами більше вгору ніж вперед -- біг із низького старту “в упряжці” з опором партнера, який стоїть попереду.

5. Обидві руки одночасно відводяться назад на першому кроці -- низько нести руки біля землі, підборіддя опустити до грудей.

6. Біг зі старту дрібними кроками на зігнутих ногах -- виконання багатоскоків в нахилі з акцентованим відштовхуванням.

7. Різкий підйом голови і випрямлення тулуба на перших кроках -- вибігати під кутом, заданим планкою.

Під час бігу

Дивись розділ бігу на витривалість (с. 21).

Помилки при фінішуванні

1. Занадто швидке фінішування (за 8 - 10 м) -- багаторазове пробігання фінішного відрізку.

2. Надмірний нахил тулуба в момент фінішування -- фінішування пробіганням, не знижуючи швидкості.

Спеціально-підготовчі вправи для бігу на короткі дистанції

1. Дріботливий біг.

2. Біг із захлестуванням (закиданням ) гомілок назад.

3. Біг із високим підніманням стегна. Акцентувати увагу на одночасному підкиданні п'яти під стегно і підніманні коліна вверх. Під час вправи не опускатись на п'яти (рис.20).

4. Стрибки в кроці виконуються з використанням орієнтирів (позначок крейдою, м'ячів, планки тощо) (рис.21). Змінюючи відстань між предметами і їх висоту, можна керувати висотою підйому стегна, довжиною і частотою кроків. Відштовхування закінчується повним випрямленням ноги в усіх суглобах, коли тулуб, таз і поштовхова нога знаходяться в одній площині.

5. Старт за сигналом з різних в.п.:

а) сидячи;

б) лежачи на животі;

в) лежачи на спині;

г) стоячи - «падінням» вперед (рис.22,а);

д) зігнувшись (рис.22,б);

е) через предмети.

6. В.п. - упор стоячи. Біг на місці з високою частотою кроків (3-5 разів по 8-15 с).

7. Біг із високою частотою кроків за відмітками.



8. Біг по сходах із максимальною частотою.

9. Перехід із повільного бігу на максимальний і, навпаки, за сигналом.

10. В.п. - упор присівши. Вистрибування вгору в положення прогнувшись (8-10 разів) (рис.23).

11. Біг із низького старту з доланням опору партнера, який спирається руками в плечі (рис.24).

12. В.п. - лежачи на животі. Згинання ніг у колінних суглобах з опором партнера (6-10 разів) (рис.25).

13. В.п. - лежачи на спині, руки вздовж тулуба. Стискаючи набивний м'яч ногами, торкнутись ним землі за головою (рис.26).



14. В.п. - стійка на колінах. Нахиляти прямий тулуб уперед із допомогою партнера, який тримає за таранно-гомілкові суглоби ззовні (4-6 разів).

15. В.п. - стійка на колінах ноги нарізно, руки в сторони. Зробити два пружних нахили назад із допомогою партнера, який тримає за стегна біля колін (4-6 разів).

16. В.п. - стійка на одній нозі. Триматись за рейку гімнастичної стінки на рівні голови. Високо піднімати стегно, долаючи опір партнера, який тримає обома руками таранно-гомілкові суглоби (4-6 разів). Використовувати відомі нам спеціально-підготовчі вправи для бігу на середні та довгі дистанції.

Обладнаня місця, правила і судівство змагань з бігу на 100 м

Колова бігова доріжка повинна мати довжину 400 м та мінімальну ширину 9 м 76 см (8х1,22). По можливості, з внутрішнього боку вона обмежується бетонною або іншою брівкою (50х50 мм). Якщо брівка піднята вгору для баз печення діяльності дренажної системи, то її висота не може перевищувати 65 мм. При трав'яному покритті доріжка повинна мати внутрішню границь (білу лінію) та бути позначеною. Пропорціями через кожних 4 м. Прапорці розміром 0,25 х0,20 м встановлюються на стійках висотою 45 см під кутом 60о, з нахилом від доріжки.

Вимірювання довжини колової бігової доріжки проводиться при наявності бровки на відстані 30 см від неї (для першої доріжки). Та на відстані 20 см ()для другої і наступних доріжок). При відсутності бровки довжина всіх доріжок вимірюється на відстані 20 см від внутрішнього краю лінії. За цього виходить, що лінія, яка знаходиться за напрямом бігу зліва, до розмірів ширини бігової доріжки не входить. Також не входить до довжини доріжки фінішна лінія. Ширина окремої бігової доріжки може коливатися від 1,22 м до 1,25 м. Кожна стартова лінія входить до довжини дистанції.

Для проведення змагань з бігу на 100 м створюються такі суддівські бригади:

- стартова;

- судова на дистанції;

- суддів на фініші;

- суддів - хронометристів;

- суддів на фотофініші;

- суддів вимірювачів швидкості вітру;

- група проміжного фінішу;

- група координації результатів;

- суддів-контролерів;

- секретарів.

Загальне керівництво всіма суддівськими бригадами, склад яких визначається у залежності від рівня змагань, здійснює:

- на змаганнях низького рівня - безпосередньо менеджер;

- на змаганнях середнього та високого рівня - директор.

1. Стартова бригада суддів.

Склад стартової бригади суддів залежить від рівня характеру змагань.

На легкоатлетичних змаганнях з метою кращої організації та здійснення керівництва роботою всіх ланок бригада призначається старий суддя. До його обов'язків входить:

- складання графіка роботи та контроль за ходом його виконання;

- проведення (за 1,5 год.) інструктажу бригади та підготовки суддівської документації (стартових і фінішних протоколів, розкладу стартів, графіка роботи кожного зі стартерів);

- підготовка інвентаря та обладнання, технічних пристроїв та засобів зв'язку;

- знання розташування визначених місць для збору та реєстрації учасників, маршрутів їх входу на місця змагань та евакуації;

- уточнення зі старшим суддею на фініші, старшим суддею - хронометристом та старшим суддею бригади фотофінішу готовності систем зв'язку, сигналізації, а також розташування стартера на кожній стартовій позиції;

- встановлення робочих контактів з секретаріатом, секретарями на фініші та іншими суддівськими службами.

а) Стартер. Стартер виконує свої функції, а також координує діяльність всіх членів стартової бригади. Він має добре знати Регламент та розклад змагань.

Стартер наділений такими правами:

- тільки він вирішує, вірно чи невірно взято старт, включаючи дії помічника стартера;

- значною мірою несе відповідальність за належну обстановку на старті та за результати виступу спортсменів.

Перед початком виконання своєї основної функції він погоджує взаємодії зі старшим суддею на фініші, старшим суддею-хронометристом та суддею на фотофініші.

За 5 хв. до початку змагань з бігу на 100 м стартер має переконатися, що учасники забігу до старту. Потім, отримавши сигнал про готовність суддів на фініші, він надає учасникам команду “Зняти тренувальні форми”, а сам займає місце на тумбочці. Наступна команда - «На старт!», може подаватися голосом або свистком (два коротких сигнали).

Друга команда “Увага!”

Місце розташування стартера визначається таким чином, щоб він мав змогу добре бачити всю картину старту, а його самого було добре видно з фінішу. Одяг судді стартера має відрізнятися за кольором від одягу від інших суддів.

Порядок участі легкоатлетів визначається шляхом перебування (подвійного - у фіналах).

б) Помічних стартера. Помічники стартера виконують функції судді при учасниках. До їх обов'язків також входить:

- перевірка наявності та справності необхідного інвертаря і обладнання;

- отримання у секретаріаті стартових протоколів;

- перевірка готовності засобів зв'язку на робочих позиціях;

- реєстрація учасників на місцях зборку;

- звірка прізвищ, номерів учасників і правильності їх прикріплення.

Помічник стартера виводить учасників 1-го та наступних забігів на місце старту, а після команди “Зняти тренувальні костюми!“ шикує учасників навпроти своїх доріжок у місця старту.

2.Бригада суддів на фініші. Основне завдання - зафіксувати послідовність фінішування учасників.

Керівництво роботою бригади здійснює старший суддя на фініші до його обов'язків входить:

- розподіл обов'язків між членами бригади;

- перевірка місць розташування суддів;

- доповідь заступникові керівника змагань про готовність бригади до роботи.

За 10-15 хв до початку змагань судді займають свої місця і готуються до роботи. За 3-5 хв до страту суддя на фініші, переконавшись про готовність до роботи суддів - хронометристів, подає сигнал світлофорам або білим прапорцям, дозволяючи розпочати старти.

За 8-5 м до фінішу суддя не зводить погляд на фінішний створ і у момент перетину корпусом його площини фіксує “свого” учасника нагрудний номер та відстань (метраж) до попереднього. Якщо учасники фінішують близько один до одного, то замість метражу суддя ставить позначку “мить”, яка означає, що бігун був “на груди позаду”.

3.Бригада суддів - хронометристів. Вона визначає та фіксує час проходження дистанції. Кількість суддів - хронометристів залежить від кількості учасників забігу, а один з них призначається старшим. Судді-хронометристи мають знаходитися на вишці, на одному рівні з фінішною лінією, із зовнішнього боку бігового полотна, але не ближче 5 м від нього.

Три офіціанти хронометристи і один або два додаткових фіксують час переможця кожного забігу. Час додаткових хронометристів береться до уваги тільки тоді, коли відмовив у роботі секундомір офіційного судді. Порядок звернення до часу додаткового судді визначається до початку забігу.

Кожний хронометрист дії самостійно, не показуючи свій хронометр та не обговорюючи його показники з іншими особами. Зафіксувавши час, він заносить його до суддівської записки, підписується і передає її старшому хронометристові. Який може попросити для перевірки показчики хронометра.

Перед початком змагань (за 1 год.) старший суддя отримує хронометри, необхідні бланки, розклад стартів та проводить із членами бригади передстартове “роз метання” з пуску і зупинки хронометрів на заданий сигнал, а потім доповідає заступникові менеджера змагань про готовність бригади до роботи.

За 10-15 хв. до початку статуту суді організовано виходять на свої місця і готуються до роботи, перевіривши видимість розташування судді-стартера. Старший суддя нагадує суддям, хто із них якого учасника приймає.

За 3-5 хв до старту старший суддя доповідає про готовність до роботи старшому судді на фініші і попереджає його про початок змагань.

Час переможця кожного забігу визначають тир судді - хронометристи, а за основу береться показник “середнього”. Якщо у наявності є час тільки двох хронометристів, то береться за основу гірший час.

Обов'язки між суддями-хронометристами розподіляються приблизно таким чином:

- суддя № 1 фіксує час першого учасника;

- суддя № 2 фіксує час першого і другого учасника;

- суддя № 3 фіксує час першого і третього учасника;

- суддя № 4 фіксує час четвертого і п'ятого учасника;

- суддя № 5 фіксує час шостого і сьомого учасника і т.д.

Старший суддя-хронометрист має інколи перевіряти показники хронометрів у членів бригади, а повернення їх на кульову позначку здійснюється тільки за його командою.

4.Бригада суддів на фотофініші. З метою точного і об'єктивного визначення результатів на змаганнях вищого рівня використовується система фотофінішу та апаратура автоматичного електронного хронометрування, яка фіксує результат з точністю до 0,01 с.

Для вірного визначення порядку проходу на фініш учасники забігів повинні мати додатковий номер який кропиться на стегні (з боку фотофінішу). Номер може бути такий, як і нагрудний або відповідати номерові бігової доріжки.

До бригади входять:

- старший суддя;

- 2-3 судді - роз шифрувальники плівки;

- секретар;

- зв'язківець, що передає матеріали секретарям на фініші.

5.Бригада суддів - вимірювачів швидкості вітру.

Судді та технічний персонал, що обслуговує апаратуру, підпорядковується керівникові служби суддівської та інформаційної техніки і обслуговують змагання. Бригада з апаратурою розташовується на половині прямого відрізка дистанції, на відстані не більше 2 м бокової доріжки. Прилад встановлюється на висоті приблизно 1,22 м.

Відрізок часу, впродовж якого вимірюється напрям та швидкість вітру, починаючи від пострілу пістолета або іншого пристрою в бізі на 100 м - 10 с.

Вимірювання швидкості вітру здійснюється в м/с. У позитивному напрямі (попутному) записується як, для прикладу, +1,7, а в негативному (зустрічному) - як -0,9.

6.Група координації результатів. На змаганнях високого рівня, де працюють судді автоматичного та ручного хронометрування, обов'язки судді-координатора виконує старший суддя. Суть його роботи полягає в тому, щоб оперативно, після кожного забігу, порівнювати результати фотофінішу та ручного хронометрування. Подаючи перевагу електронним результатам.

У випадку розходжень з результатами ручного хронометрування суддя-координатор виясняє причину і, після внесення необхідних поправок, передає протокол рефері змагань з бігу для затвердження.

7. Судді-контролери.

Беруть участь в обладнанні та розмітці дистанції, а по ходу змагань наглядають за правильністю проходження дистанції учасниками. Протокол та відомості про порушення подають начальникові дистанції після завершення бігу.

8.Секретрі на фініші та фотофініші.

Секретарі працюють за технологією, визначеною головним секретарем, а при оперативній роботі по ходу змагань підпорядковується рефері змагань.

Правила техніки безпеки при заняття

Зимою тренування спринтера проводиться в залі, манежі і на відкритих площадках (сгіновою, утоптаною або укаткованою, з трачки дерев'яній або гаревій доріжці).

Якщо приміщень для занять немає, зимою можна всі тренування проводити на відкритих площадках.

Весною і влітку зняття проводяться на стадіоні, на місцевості і в залі. На місцевості проводяться спортивні ігри, кроси, спринтерські пробіжки, метання і різні страйки. В залі виконуються у вправи зі штангою і гирями, а також акробатичні і гімнастичні вправи.

Заняття на площадках взимку провощиться в теплих тренувальних костюмах. Швидкісні пробіжки і стрибки виконуються в легкоатлетичних шипівках, інші вправи в відповідних кросівках. Для занять необхідно мати шерстяні шкарпетки.

На весні, в період танення снігу, доцільно тренуватися на прорізних ділянках відкритих площадок.

Завжди, під час тренувань, змагань слід добре розігріватися, розминатися, розтягуватися, щоб не отримати травм. В холодну погоду необхідно добре одягатися, шапочку на голову і рукавиці на руки.