Еволюція міжнародного туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Туризм як одна із форм соціалізації людини

2. Основні види міжнародного туризму

3. Еволюція міжнародного туризму

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою. По-друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширення людських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавніших засобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів. Нарешті, подорожування є формою наукового осягнення світу і одним з етапів розвитку сучасної цивілізації. Саме тому дана тема є актуальною.

Основною метою даного реферативного дослідження є розгляд та аналіз міжнародного туризму, зокрема його еволюції.

Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення наступних задач:

- розгляд туризму як однієї з форм соціалізації людини;

- визначення основних видів міжнародного туризму;

- аналіз еволюції міжнародного туризму.

Об'єктом дослідження є міжнародний туризм, як галузь світового господарства.

Предметом дослідження є еволюція міжнародного туризму.

Теоретичною основою дослідження стали законодавчі та нормативні акти, монографії, роботи вітчизняних та іноземних спеціалістів з питань міжнародного туризму та, зокрема, його еволюції, матеріали наукових конференцій, а також спеціалізовані періодичні видання та наукові публікації.

У процесі дослідження були використані загальнонаукові методи аналізу та синтезу, економіко-статистичні методи збору та обробки інформації.

1. ТУРИЗМ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ

Туризм можна визначити як здійснення туристської активності та організацію туристичної діяльності, що спрямована на задоволення рекреаційних, пізнавальних, економічних та духовних потреб особи шляхом переміщення соціальних суб'єктів в соціальному просторі. Туристська активність розуміється як подорожі по країні або виїзд за кордон соціальних суб'єктів з метою безпосереднього задоволення своїх фізичних, пізнавальних, оздоровчих, спортивних, ділових, релігійних, духовних та інтелектуальних потреб. А туристична діяльність - це підприємницька діяльність підприємств, установ, організацій, фірм на туристичному ринку, спрямована на задоволення потреб суб'єктів туризму.

Суб'єктом туризму виступають, з одного боку, ті соціальні суб'єкти, які подорожують країною або виїзджають за кордон, задовольняючи свої фізичні, духовні та інтелектуальні потреби, тобто туристи; з іншого боку, суб'єктами туризму виступають підприємства, установи, організації, які здійснюють та регулюють підприємницьку діяльність, спрямовану на задоволення пізнавальних, оздоровчих, спортивних, ділових, релігійних та інших потреб туристів.

До об'єктів туризму належать сполучення природних комплексів та культурних цінностей, які приваблюють увагу та можуть задовольнити духовні потреби туристів та сприяти відновленню та розвитку їхнього фізичного та інтелектуального потенціалу.

Туристська активність виступає однією з форм творчості людини, за допомогою якої здійснюється самопізнання, реалізація свого «Я», пошук соціального призначення; в ХХІ столітті стає однією з форм боротьби за виживання; дозволяє отримувати переваги в конкурентній боротьбі з іншими соціальними суб'єктами. Туристська свобода обумовлена світоглядними орієнтирами особи, можливістю використання нею соціального досвіду інших при здійсненні власного життєвого проекту.

В суспільстві туризм виконує декілька функцій. Базовими є соціально-демографічна, культуротворча, економічна, людинотворча, гуманістична та екологічна.

Соціалізація людини, коли вона здійснюється з наміром та цілеспрямовано, є процесом виховання людської особистості. Виховання туризмом відбувається в туристських мандрівках, коли людина набуває певного життєвого досвіду, вчиться терпляче долати незручності, загартовувати тіло й дух, цінувати свою батьківщину і з повагою ставитися до культури, традицій, світогляду народів інших країн.

Необхідно підкреслити, що туризм дозволяє поєднати відпочинок із пізнанням життя, побуту, історії, культури, традицій, звичаїв свого й інших народів, розширити кругозір людини, розвинути її інтелект, краще усвідомити реальну картину світу та сформувати естетичний смак.

В практиці туризму духовні цінності повинні переважати над елементами матеріального та технічного характеру. Такими основними духовними цінностями є:

1) повний та гармонійний розвиток людської особистості;

2) постійне зростання пізнавального та виховного аспекту;

3) рівні права народів в визначенні своєї долі;

4) визволення людини, розуміючи це як право на повагу її гідності та індивідуальності;

5) визнання самобутності культур та повага до моральних цінностей народів.

Виховна функція туризму тісно пов'язана з пізнавальною, сутність якої полягає в наданні можливостей пізнання оточуючого світу, накопичення досвіду, формування світогляду, підвищення рівня знань та практичних навичок, що в свою чергу сприяє розвитку науки, мистецтва, культури і є важливим чинником суспільного розвитку.

Здібність туризму до змістовного наповнення певних моментів життя лежить в основі його компенсаційної функції. Туризм ідеально відтворює витрачені людиною під час повсякденної рутини емоційні та фізичні сили. Разом з релігією, мистецтвом, а подекуди і соціально неконструктивними видами діяльності - наркоманією, алкоголізмом, є втечею від одноманіття життя як такого, що набридло.

Даючи насолоду і виступаючи засобом відпочинку, туризм може в якійсь мірі розважити людину. В цьому полягає розважальна функція туризму. Престижна функція туризму сприймається як прояв і стимулювання найактуальніших та найекстравагантніших уподобань.

Гуманістична функція визначається тим, що ми розглядаємо туризм як засіб міжлюдських відносин, як форму міжособистісних комунікацій. Вона має такі похідні:

1) Ідеологічна функція, яка полягає в тому, що в туризмі виявляється світогляд суспільства. Не можна погодитися з висловом, що туризм - поза ідеологією. Світ подивитися і себе показати - це бажання схоже на патріотизм, прагнення до утвердження вітчизняних ідеалів. Підготовка до туризму повинна поєднуватися з підготовкою громадянина до виконання свого громадянського обов'язку. Підготовка до туристської практики, проведення відпусток та здійснення подорожей є частиною процесу навчання молоді.

2) Політична функція туризму, яка зумовлена тим, що він не тільки сприяє культурному збагаченню націй, але й є дієвим засобом налагодження мирних відносин між країнами і суспільного прогресу людства.

3) Сутність етичної функції полягає в намаганні туризму збалансувати розбіжності в соціально-культурних традиціях та звичаях народів світу, в сприянні реалізації прав кожної людини щодо напрямків та форм туристської активності. Сучасний туризм став фактором соціальної рівноваги, взаєморозуміння між людьми і народами і розвитку особистості. Крім його добре відомих економічних аспектів він набуває культурного та духовного значення, які повинні бути захищені від негативних наслідків, обумовлених економічними факторами.

Туристичні ресурси різних країн складаються як із природних багатств, так і з матеріальних цінностей. Всі туристичні ресурси є надбанням людства. Національні суспільства і міжнародна спільнота повинні проводити необхідні заходи по їх захисту. Захист природних, історичних, культурних та релігійних місць за будь-яких обставин, а особливо під час конфліктів, повинен бути однією з основних обов'язків держави. Однак сучасний туризм у певній мірі наносить шкоди навколишньому середовищу. Відбувається зміна природних умов, особливо погіршення життєвих умов людей, представників тваринного і рослинного світу.

Інформаційне суспільство породжує людину, здатну до надзвичайно інтенсивної діяльності в будь-якій ситуації, крайній мобільності майже в кожний момент свого життя. Можна виділити 3 аспекти мобільності сучасної особи. По-перше, це територіальна мобільність, яка потребує наявності власного транспорту, мережі автодоріг і системи обслуговування, що створюється в тому числі і туристичною галуззю. По-друге, це виробнича мобільність, тобто здатність та готовність заради інтересу справи здійснювати численні подорожі. А також змінювати професії, вид і рід діяльності. По-третє, соціальна мобільність, «при якій стандартизація побуту, умов праці і заробітку людей дозволяє розвинутися їхнім здібностям працювати і жити в різних соціальних середовищах, змінювати місто і навіть країну перебування».

міжнародний туризм культуротворчий гуманістичний

2. ОСНОВНІ ВИДИ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

Досі немає чіткої загальноприйнятої класифікації туризму. Це пояснюється насамперед тим, що практично неможливо виокремити чисті форми і види сучасного туризму.

Класифікація туризму за видами і формами дає змогу розв'язати низку проблем розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на окремі види туристських послуг і на цій підставі розробляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму. Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифікації туристських подорожей і розподілі їх на види вирішальне значення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить перед собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб туриста, одна з них переважає.

Форми і види туризму різноманітні. Вони залежать від низки чинників: наявності й тривалості вільного часу; віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту; розмаїтості природних умов і сезонності; наявності певних засобів пересування.

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму. Залежно від виду, туризм поділяють на:

* внутрішній або національний - подорожі у межах своєї країни;

* іноземний або міжнародний - подорожі поза межами країни.

Розгляньмо їх докладніше. Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний - туристів з-за кордону. Для кожної країни здійснення туристських подорожей її громадян за кордон буде пасивним туризмом, а приїзд іноземців - активним.

Плануючи розвиток туристського господарства, зокрема, його матеріально-технічної бази, не можна враховувати потреби тільки якогось одного виду туризму - іноземного або внутрішнього, попиту тільки іноземних туристів або громадян своєї країни. Іноземний туризм перебуває під впливом політичних обставин, наприклад, загострення відносин між державами може призвести до скорочення або навіть згортання туристських зв'язків. За таких умов, коли сповільнюється або скорочується обсяг іноземного туризму, внутрішній туризм є «амортизатором» для туристського господарства загалом.

Розвиткові внутрішнього туризму не у всіх країнах приділяється достатня увага, проте щороку його економічне значення зростає. Хоча внутрішній туризм і не забезпечує притоку іноземної валюти, але він пожвавлює економічну кон'юнктуру, сприяючи розвиткові туристського господарства.

За кількістю учасників виокремлюють: індивідуальний туризм; груповий туризм.

Подорож окремої сім'ї або однієї людини за власним планом - це індивідуальний туризм, подорож групи людей - груповий. Хоча деякі теоретики виділяють подорож окремої сім'ї як сімейний туризм.

За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на: короткочасний (туризм «вихідного дня»); тривалий.

Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуті широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. У цих умовах короткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня в туристичних подорожах буде конкурувати з тривалим, але одноразовим відпочинком. При п'ятиденному робочому тижні із загального річного бюджету часу на відпочинок, майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15-20% - на відпустки або канікули. Інша частина вільного часу припадає на щоденний відпочинок після робочого дня. Потрібно також враховувати постійний чинник - транспортну доступність, виражену в часі.

Міське населення усе більше прагне до відпочинку на лоні природи. З огляду на важливе значення організації короткочасного відпочинку, а також тенденцію подальшого збільшення вільного часу населення, слід звернути особливу увагу на створення зон неміського короткочасного відпочинку.

За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на: місцевий; дальній.

Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подорожей у межах рідного краю, а дальній - за його межами.

За інтенсивністю туризм поділяють на: постійний; сезонний; односезонний; двосезонний.

Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під сезонним - у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний туризм характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:

* пізнавальний (екскурсійний) - відвідування та ознайомлення з пам'ятними місцями та пам'ятками культури, історії, природи;

* оздоровлювально-пізнавальний - поєднання цілей оздоровлення і пізнання;

* курортно-лікувальний - пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров'я;

* спортивний - участь у спортивних заходах;

* вихідного дня - перебування кілька днів за межами міст, також у спеціалізованих зонах відпочинку;

* діловий - відвідування об'єктів за професійним інтересом;

* релігійний;

* зелений;

* аматорський - мисливство, рибальство тощо.

Розгляньмо докладніше деякі з цих видів. Курортно-лікувальний туризм вважають одним із найстаріших видів туризму, який розвинутий у країнах з найвигіднішим географічним розташуванням та сприятливими кліматичними умовами, що мають бальнеологічні та кліматичні літні й зимові курорти (в Україні, Росії, Італії, Франції, ФРН, Чехії, Словаччині, Австрії, Швейцарії, Болгарії, Угорщині, Румунії тощо). Для організації курортно-лікувального туризму важливим є цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі природні й садово-паркові ландшафти. Розвиток курортно-лікувального туризму зумовлює появу великих і малих туристичних центрів і навіть цілих туристичних комплексів.

Відомими міжнародними курортами і місцями масового відпочинку є Ялта (Україна), Сочі (Росія), Капрі (Італія), Ніцца (Франція), Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), Інсбрук (Австрія), «Золоті піски» (Болгарія), район озера Балатон (Угорщина) та ін. Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає ознайомлення з визначними пам'ятками цього району, пам'ятками історії й архітектури, національними традиціями місцевого населення тощо. Тому таких курортників слушно вважати туристами.

Спортивний туризм - це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом.

Він має такі різновиди: пішохідний; гірський; водний (на плотах, байдарках); гірськолижний; велосипедний; автомобільний та ін.

Активно розвиваються цільові туристичні поїздки на різноманітні фестивалі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання, а також спільна робота та відпочинок молоді багатьох країн у спортивних та оздоровчих таборах тощо. Такі заходи теж сприяють розвиткові туризму. Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах значну увагу приділяють організації різноманітних видовищних заходів.

Діловий туризм виник порівняно недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру в закордонні країни були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, - досить прогресивна форма спілкування.

Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття «діловий туризм», за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:

* ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо;

* поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі;

* поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;

* поїздки офіційних делегацій.

Релігійний туризм - подорожі, які мають на меті які-небудь релігійні процедури, місії. Історично - це найстаріший вид туризму. Сьогодні особливо помітне прагнення туризму і релігії до якнайтіснішого співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок:

* паломництво, тобто відвідування святих місць, щоб вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у відправленні релігійних обрядів;

* пізнавальні поїздки, щоб ознайомитись з релігійними пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою;

* наукові поїздки - поїздки науковців, які вивчають різні релігії.

Туризм також поділяють на активний і пасивний. Суть такого поділу - визначення видів пересування й інтенсивної діяльності людини у процесі туризму.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скелелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм тощо), що потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, щодо фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровлюючі тури. Це стосується і турів для сімей з дітьми, туристів похилого віку і пенсіонерів.

3. ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

Винахід грошей фінікійцями і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. е., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійці також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками «туристського бізнесу». Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор'я.

Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту і З'єднаних островів. В 500 р. до н.е. Полінезія із З'єднаних островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок, хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається неувязка поповнення запасів прісної води і їжі.

В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі, комерції, релігії, лікування або навчання були популярними ще за давніх часів. У Ветхому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на караванах.

З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі старогрецькі учені (Геродот, V в. до н.е.) і дослідники інших країн (Піфей, IV в. до н.е.).

Починаючи з 776 р. до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.

Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до н. е. - 20 р. н.е.) і Клавдієм Птоломєєм (90-168 рр. н.е.).

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки Єгипту. В період розквіту римської імперії для римлян з багатих сімей поїздка до Греції частенько була пов'язана з необхідністю доповнити свою освіту. Пізніше подорож до Греції стала набувати розважального характеру: країна привертала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями і іншими видами розваг. Переміщення багатих мандрівників вимагало відповідної організації їх відпочинку. Особливо охоче відвідувалися місця з теплими мінеральними джерелами.

Ще в 1 в. до н.е. в Римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані одного дня їзди на коні. Вони розташовувалися в містах і на головних дорогах, по яких проїжджали кур'єри і державні службовці з Рима, аж до Малої Азії і Галії.

В правління Олександра Великого (з 334 р. до н.е.) Місто Ефес в Туреччині стало важливим торговим центром і одним з головних міст в античному світі, куди стікалися туристи, щоб помилуватися на акробатів, жонглерів, чарівників, які переповнювали його вулиці.

Проте занепад римської імперії (1 в. н.е.) Супроводжувався і занепадом туризму. Потік багатих мандрівників скоротився, дороги прийшли в непридатність, країна стала наповнюватися бандитами, злодіями, що зробили подорожі небезпечними. Протягом подальших століть і до середини XV століття головним видом подорожей було паломництво європейців, які подорожували по святих місцях континенту.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні століття подорожували до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко де Гама, Христофор Колумб і ін.

Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV - другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на карті миру неухильно скорочувалося. В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней. Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. Залежно від того як будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах.

Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності подорожей. В 1850 р. Була заснована компанія «Амерікен Експрес», яка стала піонером у використанні дорожніх чеків (1891 р.) і різних туристських послуг. Однією з найважливіших подій в історії подорожей по Америці є поїздки, вчинені під час другої світової війни: більше 12 млн. Американців обслуговували озброєні сили з 1941 по 1945 р.

Потреба розвитку відносин між державами в політичних, економічних, соціальних та культурних аспектах через міжнародні туристичні зв'язки ще в 20-х роках XX ст. актуалізувала питання про співпрацю між національними туристичними і транспортними організаціями різних країн. У Парижі 1947 року була створена Міжнародна спілка офіційних туристичних організацій - МСОТО. Це була міжнародна спеціалізована організація, до якої входило 116 держав. її дійсними членами стали урядові та неурядові організації.

Особливо бурхливе піднесення в розвитку туристичної індустрії простежується в період між 1960-1970 роками. Кількість туристів, які виїжджали за кордон, 1960 р. досягла 71 млн. осіб, тобто зросла втричі. У1971 р. ця кількість сягнула 168,4 млн. осіб. Причинами такого інтенсивного зростання кількості мандрівників стали передусім зміна політичної ситуації у світі, розвиток економіки провідних капіталістичних держав, післявоєнна перебудова промислового комплексу виробництва. Згідно з резолюцією Генеральної асамблеї ООН неурядова організація МСОТО 1969 р. була реорганізована у міждержавну Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт засвідчив загальне визнання не тільки економічного, соціального, культурного, а й політичного значення міжнародного туризму. Юридичне створення ВТО було оформлене прийняттям 28 вересня 1970 р. резолюції надзвичайної сесії Генеральної асамблеї МСОТО про ухвалення проекту Статуту ВТО, який набув чинності 2 січня 1975 р. Його ратифікувала 51 держава. 1985-1992 рр. - новий етап у розвиткові міжнародного туризму. Зауважмо, 80-м рокам XX ст. передував період туристичного піднесення.

Отже, масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без будь-яких засобів пересування.

ВИСНОВКИ

Туризм можна визначити як здійснення туристської активності та організацію туристичної діяльності, що спрямована на задоволення рекреаційних, пізнавальних, економічних та духовних потреб особи шляхом переміщення соціальних суб'єктів в соціальному просторі. Туристська активність розуміється як подорожі по країні або виїзд за кордон соціальних суб'єктів з метою безпосереднього задоволення своїх фізичних, пізнавальних, оздоровчих, спортивних, ділових, релігійних, духовних та інтелектуальних потреб. А туристична діяльність - це підприємницька діяльність підприємств, установ, організацій, фірм на туристичному ринку, спрямована на задоволення потреб суб'єктів туризму.

Соціалізація людини, коли вона здійснюється з наміром та цілеспрямовано, є процесом виховання людської особистості. Виховання туризмом відбувається в туристських мандрівках, коли людина набуває певного життєвого досвіду, вчиться терпляче долати незручності, загартовувати тіло й дух, цінувати свою батьківщину і з повагою ставитися до культури, традицій, світогляду народів інших країн.

Класифікація туризму за видами і формами дає змогу розв'язати низку проблем розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на окремі види туристських послуг і на цій підставі розробляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму. Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо.

Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без будь-яких засобів пересування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Биржаков М.Б. Введение в туризм: [учебник] / М.Б. Биржаков.- СПб.: Невский просп.; издат. дом Герда, 2004. - 448 с.

2. Воронкова Л.П. История туризма: [учеб. пособие] / Л.П. Воронкова. - М.: Моск. психол.-соц. ин-т; Воронеж: изд-во НПО «МО-ДЭК», 2001. - 304 с.

3. Галич М. История доколумбовых цивилизаций: [учебник] / М. Галич. - М., 1990. - 350 с.

4. Карпов С.П. История средних веков: [учебник] / Под ред. С.П. Карпова. - М., 1998. - 387 с.

5. Квартальнов В.А. Туризм: [учеб. пособие] / В.А. Квартальнов. - М., 2000. - 298 с.

5. Крючков А.А. История международного и отечественного туризма: [учебник] / А.А. Крючков. - М., 1999. - 345 с.

7. Соколова М.В. История туризма: [учеб. пособие] / М.В. Соколова. - М.: Издат. центр «Академия», 2004. - 352 с.

8. Шаповал Г.Ф. История туризма: [учебник] / Г.Ф. Шаповал. - Минск: ИП Эко-перспектива, 1999. - 303 с.

Размещено на Allbest.ru