Размещено на http://www.allbest.ru/

Сільський туризм та його перспективи в Україні

Анотація

Етапи розвитку сільського зеленого туризму в Україні

Сільський зелений туризм в Україні пройшов два етапи свого розвитку, а зараз знаходиться уже на третьому.

І етап. Формування СЗТ. Кінець XIX - середина XXст.

Цей період в основному характеризується відпочинком та творчою працею заможних городян у знайомих їм селян, у приватних садибах та маєтках. Це явище ще не розглядалося як туризм і не було організованим.

ІІ етап. Становлення приватних форм СЗТ.60-і рр. - 90-і рр. XX ст.

У цей період популярним був відпочинок в орендованих туристами кімнатах (квартирах) на гірських курортах або ж у Криму, що частіше було спричинене відсутністю вільних місць у пансіонатах чи санаторіях. Це не був відпочинок у селі, частіше за все це була курортна місцевість, проте частина туристів все ж зупинялася у сільських оселях. Це була у більшості випадків нелегальна, неоподаткована і стихійна діяльність.

ІІІ етап. Становлення правових форм СЗТ. з 90-х рр. XX ст.

З'явилося поняття "сільський зелений туризм (1996 р), із заснуванням Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні - громадської неприбуткової організації (далі - Спілка СЗТУ). Саме організаторами Спілки та деяких інших громадських організацій були зроблені перші кроки у розвитку нового виду діяльності сільського населення та відпочинку міського. За час діяльності Спілки активно вивчався досвід інших країн, за підтримки міжнародних благодійних фондів у різних регіонах проводилися заходи з метою донесення інформації до сільського населення, місцевих органів влади та самоврядування, видавалася освітня та рекламна продукція. У 1997 р. було засновано журнал „Туризм сільський зелений”, з 2003 року щорічно проводиться всеукраїнська виставка-ярмарок „Українське село запрошує”.

В Україні повільно формується правова та економічна основа для організації відпочинку у селі. Центральні та місцеві органи виконавчої влади за участі громадських об`єднань проводять роботу з активізації розвитку сільського туризму, відпрацювання механізму державної підтримки з урахуванням досвіду інших країн, створення відповідної правової бази тощо.

Аналіз карти сільського зеленого туризму в Україні доводить, що туристські зони та маршрути тяжіють до найбільш цінних елементів екологічного каркасу України - чистих річок, лісових масивів, морського узбережжя, озер та водоймищ, а також до архітектурних комплексів малих міст та сіл. На сьогодні основними районами сільського зеленого туризму в Україні є Крим та Карпати. Особливо інтенсивно він розвивається в Карпатському регіоні - Івано-Франківській, Закарпатській і Львівській областях.

Збільшується кількість "зелених" садиб у Чернівецькій та Волинській областях. Такі садиби з'являються в центральній частині України: Київській, Черкаській та Вінницькій областях. Про перші кроки у цьому напрямку можна говорити у Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій та інших областях.

На сьогодні господарі 600 садиб із 18 областей України запрошують на відпочинок до своїх садиб зі сторінок сайту Спілки СЗТУ www.greentour.com.ua, а найкращі - зі сторінок каталогу "Українське село запрошує".

Можна констатувати, що за період, який пройшов з часу реєстрації Спілки СЗТ, цей вид діяльності, по-перше значно поширився на сільських територіях і, по-друге, набув вагомого інституціонального забезпечення. Про останнє свідчить, зокрема, присутність сільського зеленого туризму в переліку видів туризму та пріоритетних напрямів державної політики у галузі туризму в Законі України „Про туризм”; спеціальне посилання на можливість використання ресурсів особистих селянських господарств для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму в Законі України „Про особисте селянське господарство”; вагоме місце сільського туризму в проекті Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні; наявність затвердженого Урядом Плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки; наявність проекту Закону України „Про сільський зелений туризм”; проекту Національного стандарту України „Послуги туристичні. Туризм сільський. Загальні вимоги; проектів інших нормативних документів [5].

Зокрема, у проекті Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні можна виділити:

розробка стимулюючої та заохочувальної (не дозвільної) законодавчої бази, зокрема, спрощення дозвільних процедур, заохочення до самозайнятості сільського населення, преференції в оподаткуванні та створення стимулів для розвитку приватної ініціативи,

повне фінансування затверджених Урядом заходів щодо розвитку сільського туризму,

надання довгострокових пільгових кредитів на реконструкцію або нове будівництво в сільській місцевості осель для прийому туристів,

запровадження практики літнього оздоровлення школярів в приватних сільських оселях,

безкоштовне навчання сільських господарів основам ведення туристичної діяльності, виданню методичних посібників, навчальних фільмів,

збільшення видатків з місцевого та державного бюджетів на реставрацію історико-культурних пам'яток, що знаходяться у сільській місцевості,

надання державних грантів суб'єктам туристичної діяльності на розробку туристичних продуктів сільського туризму,

державна допомога неприбутковим громадським об`єднанням, які працюють у сфері сільського туризму,

запровадження податкових канікул та спеціальних преференцій для інвесторів, що створюють туристичну інфраструктуру у сільській місцевості тощо.

Соціально-економічні передумови

В Україні розвиток сільського або агротуризму отримав певний поштовх завдяки багатьом чинникам, таким як: катастрофічний спад сільськогосподарського виробництва внаслідок економічної кризи 90-х років, який призвів до небувалого росту безробіття і збідніння сільського населення і спонукав окремих його представників до пошуку інших видів діяльності та доходів; як уже зазначалося, активізація громадського руху ентузіастів сільського туризму; створення місцевих, регіональних відділень та осередків у 19 областях і всеукраїнської Спілки СЗТУ; підтримка його органами влади різних рівнів і галузевої спрямованості, насамперед у сферах аграрної політики, культури і туризму, регуляторної політики і підприємництва, молодіжної політики і спорту, праці і соціальної політики тощо. І, звичайно, значним позитивним чинником є вагома підтримка, яка надається міжнародними благодійними фондами [5].

Водночас досвід багатьох країн світу свідчить про наявність глобальної (загальносвітової) тенденції деаграризації національних економік, тобто стійкого зменшення частки сільського господарства у виробництві валового внутрішнього продукту, економічному зростанні, а також у структурі зайнятості населення. Відбувається це не за рахунок спаду виробництва у сільському господарстві, а внаслідок вищих темпів розвитку інших галузей і видів діяльності. Таким чином створюються умови для зайнятості позааграрними видами діяльності осіб, які вивільняються з сільського господарства внаслідок розвитку в ньому техніко-технологічного прогресу. У багатьох сільських регіонах Європи сільське господарство більше не є найважливішою формою використання землі і діяльністю сільської громади. Так, частка громади, що працює у сільськогосподарському секторі, складає від 30% їхньої загальної кількості в Греції, до 2-7% - в Нідерландах і Великобританії.

Щоб при цьому не обезлюднювались сільські території, органи влади і самоврядування за активної участі сільських громад і громадських організацій, вживають спеціальних заходів до того, щоб якомога більше видів несільськогосподарської діяльності розвивалось саме у сільській місцевості. І навіть до того, щоб виробники сільськогосподарської продукції займались несільськогосподарськими видами діяльності та завдяки цьому отримували вищі доходи. Іншими словами, йдеться про диверсифікацію сільської економіки та диверсифікацію зайнятості сільського населення, важливим результатом якої є зростання доходів сімей, а також наповнюваності місцевих бюджетів. А зростання доходів селян і органів місцевого самоврядування - важлива запорука підвищення якості життя на селі, розвитку сільської інфраструктури, формування сприятливого життєвого середовища для розвитку того ж таки сільського господарства

Отже, необхідно знайти нові види діяльності, які б доповнили сільськогосподарську діяльність. Пошук підходів до вирішення цієї задачі пояснює підвищену увагу до сільського туризму, що за швидкого розвитку може оживити багато сільських регіонів. Статистичні дослідження показують, що 35% городян в країнах ЄС віддають перевагу відпустці в сільській місцевості. У Нідерландах їхня частка особливо висока - 49%. Загалом у сільській місцевості країн ЄС на ринку понад 2 млн. ліжко-місць.

Якщо подивитися на дану ситуацію з позицій стійкого розвитку сільських територій, то будь-яка діяльність, спрямована на створення робочих місць і збільшення доходів населення, заслуговує на підтримку, особливо якщо вона здійснюється у несприятливих умовах - у сільській „глибинці”, на депресивних територіях тощо. Сільський господар, який розміщує і харчує гостей-туристів, на якийсь час сам створює робоче місце собі чи членам своєї сім'ї, збільшує свій дохід, отже цілком справедливо може розраховувати на підтримку. Але від діяльності сільських господарів суспільство отримує ще й додаткові блага: стабілізується демографічна ситуація на селі, залишаються обжитими території, відтворюється людський потенціал сільського господарства. Тому в багатьох країнах діяльність сільського населення, що кваліфікується як агротуризм (у нас - сільський зелений туризм), користується максимальними преференціями.

Висновки та подальші перспективи