Географія і структура зеленого (сільського) туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Географія і структура зеленого (сільського) туризму"

Вінниця - 2010

Вступ

В останні десятиліття дуже виросла зацікавленість до розвитку сільського туризму. З початку ХХІ ст. сільський зелений туризм, за визначенням експертів Всесвітньої туристичної організації є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно зростають. У багатьох країнах туристичні поїздки до села чи в сільську місцевість займають вже друге місце після відпочинку на морі. Крім того, у ряді країн розвиток сільського туризму є головним шляхом охорони і відтворення сільських ландшафтів. Однією із основних причин створення і поступового розвитку сільського туризму є криза в сільськогосподарському секторі, економіці. Саме тому, відродження і подальший економічний і соціальний розвиток сільських громад нині пов'язують з індустрією сільського зеленого туризму. Сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми. Зараз розвиток сільського туризму тримається практично на ентузіастах. Тому метою є довести студентам привабливість сільського туризму з наступним їх залученням у розв'язанні проблем його становлення і розвитку, до праці і відпочинку міських жителів на селі. Це позитивно сприятиме розширенню сфери зайнятості вільного населення на селі, започаткуванню і розвитку підприємницької діяльності збільшують можливість реалізації на місці продукції сільського господарства. Сільський туризм, як частка агробізнесу, істотно впливає на благополуччя села, розвиток соціальної інфраструктури та сфери обслуговування, стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів.

Сільський туризм має значне пізнавальне значення і, відпочиваючі, особливо діти, мають можливість ознайомитися з місцевим фольклором, звичаями, традиціями, процесами сільськогосподарського виробництва, дізнатися, звідки береться молоко, хліб та інші продукти харчування.

Сільський туризм, як ефективний чинник розвитку села, ставить на порядок дня актуальним підготовку кадрів для пропаганди та організації сфери відпочинку на селі. Тому, основним завданням є ознайомити студентів з світовими стандартами в сфері туризму, як правовими, так і ціновою політикою, механізмом стимулювання, обладнанням, обслуговуванням туристів, їх харчуванням тощо.

Сільський туризм - це не лише джерело додаткових доходів, бо він частково захищає доходи сільських фермерів від ризиків повені, посуха, град тощо, а також від коливання ринкових цін на вирощену продукцію.

1. Історія і передумови виникнення сільського туризму

Пріоритетність започаткування сільського туризму як складової міжнародного туризму приписують собі Франція та Швейцарія. Справді, ще з початку XVIII ст. у французьких і швейцарських Альпах (околиці Монблану та інших найвищих альпійських піків Європи) з'являються перші гостьові будиночки-шале для обслуговування експедицій британських туристів-природолюбів.

Сільський зелений туризм набув масового розвитку в світі з другої половини XX ст. Саме тоді у США і Великобританії поширюється концепція «Bed & Breakfast» - тимчасове проживання в порожніх кімнатах будинків, незалежно від місця їхнього розташування. З часом зі спектру нічліжних закладів типу «В & В» виокремлюється відпочинок власне у сільських будинках та міні-готелях, розташованих у сільській місцевості. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів «порятунку» європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст. [2]

Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі - залізничної, автодорожної, повітряної та морського транспорту.

Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна не облаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості «осучаснило» нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих «міських» стандартів готельного сервісу. [5]

Термін Bed&BreaKfast зародився в післявоєнній Великобританії наприкінці 40-х років XX століття. Перші згадки про недорогі господарства В&В стосуються Лондону та інших великих англійських міст. Майже до 40-х років XX століття подорожі і проживання в готелях були привілеєм заможних людей. Основною причиною розвитку В&В у Великобританії вважається процес відновлення зруйнованих війною інфраструктури та економіки країни, коли багато інженерних, технічних і будівельних фахівців і кваліфікованих робітників регулярно подорожували по службових відрядженнях. Англійський В&В післявоєнного часу дуже відрізняється від сучасного В&В, насамперед дешевими послугами.

Прототип сучасного американського В&В отримав передумови для свого розвитку під час Великої депресії 30-х років. У той час для того, щоб вивести країну з депресивної кризи, президент США Франклін Д. Рузвельт ініціював проекти державного будівництва автомобільних доріг, електростанцій та іншої інфраструктури народногосподарського комплексу. Будівництво мережі автомагістралей «від океану до океану» тоді пояснювалося стратегічною підготовкою до можливої війни. Але після Другої світової війни розвинена автодорожня інфраструктура зненацька для усіх стала каталізатором небувалого зростання американської економіки. Стрімкий розвиток отримали малий і середній бізнес у сфері послуг і сільському господарстві, важке і середнє машинобудування. Але найголовніше те, що люди стали більше їздити: хто на легковій машині, хто на автобусі, а хто на вантажівці. Запитайте себе - чи витримаєте ви, перебуваючи в дорозі, нестачу короткочасного відпочинку і харчування? Думаємо, що негативну відповідь можуть дати тільки механічні роботи. Саме на основі такого менталітету людей попит породив пропозицію, й у США з'явилися перші мотелі і В&В.

Наприкінці 40-х років авангардом організаторів В&В стали родини фермерів, що живуть уздовж жвавих магістральних автотрас. Зазвичай заможні фермери завжди будували добротні великі житлові будинки. Коли синів фермерів призивали на термінову службу в армію, а дочки виходили заміж, у фермерських будинках багато років пустували окремі кімнати і навіть цілі поверхи. У 50-х роках у США вища освіта отримала значні державні субсидії для розвитку і стала більш доступною для синів і дочок фермерів, що також сприяло вивільненню «виробничих» приміщень у житлових будинках під В&В. Це стало другим етапом розвитку інституту В&В. Третьому етапові розвитку В&В у США широко сприяла урбанізація міст у 60-70-ті роки. Міста в США стрімко зростали як за кількістю населення, так і за економічними показниками. Діти тих же фермерів, здобувши вищу освіту і спробувавши «плоди міського життя», залишилися жити в містах, тому що молодим фахівцям легше всього було знайти роботу тільки у великих містах. Тим часом наприкінці 70-х років інтенсивний спосіб життя урбанізованих міст сприяв зростанню популярності відпочинку городян у рекреаційних зонах сільських територій у так званих «будиночках у селі» (farm vacation home). [12]

Найбільш точним на нашу думку є таке визначення В&В: мале готельне господарство, яке управляється в рамках сімейного бізнесу і надає послуги короткотермінового проживання в основному як побічний продукт домогосподарства.

Система В&В взаємовигідна як для жителів міст, вузлових населених пунктів, так і для жителів аграрних територій із привабливими ландшафтно-рекреаційними ресурсами чи так званими дестинаціями.

У світовій практиці В&В розрізняються такі типи засобів розміщення:

- В&В homestay (проживання в сільській сім'ї); В&В farmstay (проживання в фермерській сім'ї); В&В INNs (комерційний В&В); В&В farm vacation (відпустка в селі); В&В cottage (відпустка в котеджі); В&В apartment (проживання в квартирі).

Засоби розміщення В&В повинні обов'язково надавати гостям стандартний набір послуг, що складається із забезпечення гостей приміщенням для короткочасного проживання і харчування (звичайно сніданок). Однак подібний перелік послуг не обмежує сферу діяльності В&В. Домогосподарства, які утримують В&В, можуть значно розширити спектр додаткових платних послуг в залежності від поточного попиту з боку клієнтів або ж з метою підвищення конкурентоздатності свого бізнесу. Наприклад, один із членів сім'ї (який володіє чи вивчає іноземну мову) за помірну плату може виконувати функції перекладача або гіда для іноземних туристів. [24]

Як правило, засоби розміщення В&В, розташовані у великих містах і транспортно-транзитних вузлах, надають менш широкий спектр послуг. На відміну від «будиночка в селі» міський комерційний В&В більше орієнтований на обслуговування транзитних туристів і бізнесменів, які бажають отримати обслуговування досить високої якості за помірну ціну. Як правило, міські В&В розташовані в безпосередній близькості від транспортних вузлів, станцій метрополітену і залізниці, аеровокзалів і річкових портів. Це основна їхня перевага в конкурентній боротьбі з традиційними готелями за клієнтів.

У засобах розміщення В&В типу homestay і farmstay проживання разом із сім'єю власника В&В в більшій частині є додатковим чинником привабливості для деяких туристів, які бажають цікавого спілкування в колі родини чи вивчити місцеві традиції і звичаї.

Найчастіше такі туристи купують продукти підсобного господарства, такі як домашні консервовані овочі, варення, мед та ін. У цьому випадку В&В розширює спектр послуг до категорії «будиночок у селі». У багатьох штатах США популярні так звані «відпустки в селі» чи В&В farm vacation, куди міські жителі приїжджають сім'єю для того, щоб просто відпочити в сільських умовах.

У санаторних лікарнях і на курортах дуже поширені В&В cottage й apartments, де невеликі групи туристів (переважно це сім'ї) зупиняються на тривалий термін, наприклад, для санаторного чи амбулаторного лікування.

Господарство В&В може бути засноване на наданні послуги проживання гостям в одній і більше кімнатах. Як правило, в В&В число кімнат у середньому не перевищує 2-3 двомісних.

У певних випадках, коли дестинація регулярно залучає значну кількість туристів або ж місто є центром ділової активності, одне господарство В&В може утримувати 5-6 і більше кімнат для гостей. У деяких американських штатах, таких як Міссурі, Каліфорнія, Вашингтон та ін., багато фермерських сімей утримують навіть окремі будинки, спеціально відведені під послуги В&В.

Як правило, проживання в В&В вигідно відрізняється від проживання у звичайних готелях порівняно помірними цінами, оскільки готелі змушені утримувати персонал, витрачати значні суми на утримування і амортизацію засобів виробництва, рекламу, сплачують корпоративні податки. [25]

Отже, сільський туризм зародився ще у 40-х роках XX століття і продовжує розвиватися у наш час.

2. Структура, основні поняття в сільському туризмі

У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох «S» («Sun-Sea-Sand») - сонце, море, пісок - приходить концепція трьох «L» («Landscape-Lore-Leisure») - пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

Поняття «сільський туризм» у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття «сільський зелений туризм».

Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: «Сільський туризм - це туризм, який проходить у сільському поселенні». Але таке просте визначення неадекватне у багатьох аспектах. Проте, нині все ще складно виробити уніфіковану спільно-європейську дефініцію, яка б стосувалася всіх країн, через існування певних проблем, а саме:

«Міський» туризм не обмежується тільки міськими територіями.

Не весь нині наявний туризм у сільських районах входить у поняття «сільський» (санаторії, пансіонати, бази відпочинку, автокемпінги, які розташовані в сільській місцевості, але зорієнтовані на експлуатацію не власне «сільського» рекреаційного ресурсу, а ресурсів морського узбережжя, гірських ландшафтів чи запасів мінеральних вод тощо).

Визначення «сільські території» по-різному трактується у країнах світу.

Відмінні за принципами організації форми сільського туризму історично розвиваються у різних країнах і районах Європи. В одних місцевостях сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в інших - виступає різновидом туризму екологічного, в третіх - є формою високоприбуткового приватного підприємництва, і в цьому розумінні майже не відрізняється від звичної для Європи практики малого готельного бізнесу, а в ряді країн - має обмежений сезонний характер та виступає допоміжною формою діяльності у веденні родинного фермерського господарства тощо. [20]

Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм - складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму.

Визначення категорії «сільський зелений туризм» має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції «сільська місцевість» й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.

Поняття «сільська місцевість» уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу «сільська територія». Основними дискусійними пунктами є:

- щільність населення і розмір поселень;

- земля, що використовується під сільське господарство;

- «традиційні структури» і питання ідентичності населення.

Більшість західних дослідників сільського зеленого туризму до сільських районів відносять території з менше ніж 10-20% земельних площ, вкритих забудовою. Типово сільські райони мають низьку щільність населення, що є результатом малих поселень. Програма сільського розвитку Організації економічної співпраці та розвитку використовує кілька серій показників, але надає перевагу такому критерію, як щільність населення 150 осіб на км². Середнє значення щільності сільського населення відрізняється між країнами через існування різної класифікації у різних державах.

Загалом, з визначень, що є, варто виділити дві думки:

1. Сільські поселення можуть бути різними за розмірами, але вони є малими (з населенням менше 10 000 мешканців).

2. Вони знаходяться переважно в районах з низькою щільністю населення. Критерії визначення сільських поселень у країнах Організації економічної кооперації та розвитку:

Держава Критерії виділення

Австралія: Дисперсно розселені групи населення чисельністю нижче 1000 осіб.

Австрія: Населені пункти з чисельністю населення до 5000 осіб

Канада Місцевості з територією до 400 км і населенням чисельністю до 1000 осіб.

Данія, Норвегія: Поселення чисельністю до 200 мешканців

Великобританія Території з сільським укладом господарства і населенням до 10000 мешканців.

Франція: Населені пункти з чисельністю населення до 2000 осіб

Швейцарія, Португалія: Населені пункти з чисельністю населення до 10000 осіб [21].

Динамічна урбанізація XIX-XX ст. виробила нові соціальні структури, відмінні від «традиційних» організацій сільської місцевості. Тому збереження у сучасних малих поселеннях традиційного стилю життя важливе у підтримці їх сільського «характеру», оскільки саме ці особливості приваблюють «на село» туристів з міських районів.

Достатньо складним є питання про означення такого поняття, як сучасний «сільський стиль життя». Особливо щодо таких постіндустріальних країн Європи, як Німеччина, Франція, Бельгія тощо. Надто великі відмінності спостерігаються не лише між континентами (Північ - Південь, Захід - Схід), окремими групами країн, а й навіть всередині окремо взятих країн.

Західні соціологи визначають чотири типи традиційного стилю життя у сільській місцевості:

1. Стиль розміреного укладу життя мешканців маленьких населених пунктів, які звикли більше контактувати з природою, ніж з людьми.

2. Стиль патріархального укладу життя, що базується на родинному фермерському (хутірному) господарстві, з консервативним дотриманням традицій побуту і землекористування.

3. Стиль урбанізаційного укладу життя мешканців селищ і сіл, розташованих у сфері впливу великих і середніх міст, яким притаманні маятникові трудові міграції чи заняття інтенсивним вузькоспеціалізованим агробізнесом для задоволення потреб міських ринків збуту агропродукції.

4. Стиль приміського життя, характерний для осіб, котрі мешкають у приміських зонах, цінують відкрите середовище та саму природу, але там не господарюють. [5]

Таким чином, поняття «сільські території» як концепція узагальнено характеризує відкритий простір з розрідженою системного розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі.

Названі соціологічні, культурологічні та економіко-географічні концепції суттєво впливають на формування сучасної термінологічної бази, що стосується сільського зеленого туризму. Не аналізуючи їх детальніше, перерахуємо найбільш усталені (загальноприйняті) трактування ключових понять сільського зеленого туризму.

Стійкий (сталий) туризм (sustainable tourism) - це сучасна концепція розвитку туризму, що ґрунтується на принципах концепції стійкого розвитку. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління. [18]

Стійкий туризм заснований на таких принципах:

- охорона навколишнього середовища, мінімізація збитку в процесі туристичної діяльності, екологічний нагляд за станом туристичного освоєння територій;

- контрольоване використання технологій туристичного обслуговування, передусім автотранспорту, енергії, питної води тощо;

- соціальна справедливість щодо місцевих громад, тобто прибуток та інші блага від туризму мають розподілятися на паритетних засадах, з урахуванням інтересів місцевого населення, а не переходити до іноземних інвесторів і національної еліти;

- естетична гармонія туристичного природокористування, яка полягає у тому, що туристична діяльність та інфраструктура повинні органічно вливатися в історично сформоване середовище і зберігати унікальну своєрідність кожної місцевості.

Усі ці принципи використовуються і знаходять втілення в сільському туризмі (rural tourism).

Основні види сільського туризму - екологічний туризм та сільський зелений.

Згідно із словником британця С. Медліка, «сільський туризм (rural tourism) - це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами.

Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний регіон, для успішного розвитку сільського зеленого туризму. Ці риси, зазвичай, протилежні реаліям, у яких проживають відпочивальники.

До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:

1. Чисте природне середовище.

2. Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:

- низька щільність населення;

- мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.

3. Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.

4. Сприятлива аграрна структура (господарства середньої величини).

5. Гармонійний агрокультурний ландшафт.

6. Невеликі доходи людей.

7. Вільні (невикористані) ресурси помешкань.

Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з поняттям «агротуризм». Дійсно, між ними багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами ставити не можна. Поняття «сільський туризм» за змістовним наповненням значно ширше порівняно з поняттям «агротуризм». Іншими словами, можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в країнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського зеленого туризму [33].

Поняття «сільський зелений туризм» близьке за змістом проведення дозвілля до поняття «екологічний туризм».

Екологічний туризм (екотуризм) - це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (малозмінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Екотуризм - це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню.

Синонімом поняття «екотуризм» є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (naturetourism).

Головною рушійною силою бурхливого розвитку екотуризму є швидко зростаючий попит рекреації на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Отже, задоволення цього попиту і успіх розвитку екотуризму залежить від якості навколишнього середовища, оскільки туристами цінується саме його незайманість. Тому екологічний фактор перетворюється на економічну категорію: підтримка якості та непорушеності навколишнього середовища (ознака стійкості) економічно вигідна (на відміну, наприклад, від пляжного туризму, для організації якого досить насипних пляжів чи навіть басейнів).

Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму.

Для означення такого багатоцільового туризму нещодавно з'явилося нове поняття «екоагротуризм». Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних (від робінзонади до спостереження за тваринами в їх природному середовищі) і спортивно-туристичних занять (мисливство, рибальство тощо). [9]

Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм - це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм - це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури.

Наведені вище поняття вже ввійшли в лексику українських туристів та туроператорів, а також державних структур, що займаються питаннями регулювання цих видів туризму в Україні. Законодавчо закріплено термін «сільський зелений туризм», юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що в адміністративному плані є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм). [19]

Доповнення визначення «сільський туризм» означенням «зелений» підкреслює його екологічну орієнтацію.

Основна послуга сільського зеленого туризму - це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.

Агрооселя - це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття «агрооселя» не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.

Агроготель (агропансіонат) - це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним високо конкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основноїдіяльності.

Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) - це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату).

Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як:

- нематеріальний характер;

- нерозривність виробництва турпослуги та її споживання;

- нездатність до збереження;

- мінливість якості.

1. Нематеріальний характер агротуристичних послуг. За визначенням Ф. Котлера, послуги - це об'єкти продажу у вигляді дій, вигод чи задоволень. Отже, вже з цього визначення видно, що послуги мають нематеріальний характер і не здатні до зберігання. Послуги сільського зеленого туризму належать до класу соціально-культурних, оскільки направлені на рекреаційну діяльність особистості, її духовний, фізичний, етичний та інтелектуальний розвиток. Туристичну послугу не можна наперед продемонструвати, побачити, попробувати, вивчити до її отримання (споживання). Через це зі сторони споживача обов'язково присутній елемент надії на обіцяну якість та довіри до продавця послуги сільського туризму. [22]

У той же час невидимість послуги ускладнює діяльність продавця турпослуги (операторів сільського туризму). Адже складно показати клієнтам свій товар «лицем», а ще складніше - пояснити, за що саме вони платять гроші. Продавець може лише описати те, що отримає покупець (мешканець міста) після того, як оплатить кошти і поїде споживати ці послуги.

2. Нерозривність виробництва та споживання агротуристичної послуги. Ця особливість випливає із самого визначення послуги, адже послуга - це результат безперервної взаємодії виконавця і споживача.

Взаємозв'язок виробництва та споживання визначає той факт, що всі агротуристичні послуги невід'ємні також від того, хто їх надає (наприклад, сільського господаря та його родини).

3. Задіяння покупця у процес виробництва і споживання послуги означає, що продавець агротуристичної послуги повинен думати не лише, яку саме турпослугу надавати клієнту, але і як її надавати, тобто якої якості має бути ця послуга. Звідси випливає третя особливість турпослуги - мінливість якості.

Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові.

Основні послуги, це переважно:

- послуги з організації перевезення туристів;

- послуги з організації розміщення туристів;

- послуги з організації харчування туристів.

До додаткових належать:

- послуги з організації екскурсій;

- послуги із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів;

- послуги гідів, гідів-перекладачів;

- послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях;

- послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження;

- послуги побутового обслуговування;

- право користуватися приватними рекреаційними угіддями.

Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає. Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.

Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо.

Туристичний продукт агрогосподарства - сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі.

У загальній теорії маркетингу в значення терміна «продукт» входить усе, що становить предмет ринкового обміну. Його характер може бути як матеріальним, так і нематеріальним (предмети, ідеї, послуги тощо).

Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є:

- туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці - їх культура і звичаї);

- інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база - ресторани, бари, кав'ярні, транспорт - таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);

- доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура - дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);

- імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її;

- ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, наприклад, стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо.

Рекреаційний потенціал сільського зеленого туризму - це сукупність природних, етнокультурних, розселенських та суспільно-демографічних ресурсів, а також наявної господарської і комунікаційної інфраструктури території, що служать чи можуть служити передумовами розвитку сільського зеленого туризму. Рекреаційний потенціал території - це багатоаспектне поняття, що охоплює весь комплекс життєдіяльності суспільства. При його визначенні необхідно враховувати економічний, екологічний і соціальний аспекти. Частина з них відноситься до туристичних ресурсів території, інша - до факторів, що впливають на розвиток сільського зеленого туризму в регіоні. [30]

Рекреаційний потенціал території складається з трьох складових:

- ресурсної;

- інфраструктурної;

- іміджевої та соціально-політичної.

Кількісно агрорекреаційний потенціал території вимірюється як співвідношення між фактичною і максимально можливою чисельністю туристів, здатних відпочивати на цій території у визначений проміжок часу з урахуванням місткості та пропускного потенціалу наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури.

Пропускний потенціал сільського зеленого туризму - це те максимальне гостьове навантаження, яке може витримати той чи інший агротуристичний об'єкт (оселя, село, район) без істотних витрат для місцевих екоресурсів, негативного впливу на враження від поїздки і без виникнення соціально-економічних проблем у місцевого населення.

Пропускний потенціал можна поділити на три основні види:

1. Екологічний пропускний потенціал - це граничний рівень відвідуваності об'єкта чи місцевості, перевищення якого веде до неприйнятних незворотних екологічних наслідків у результаті дій (чи природних процесів життєдіяльності) самих туристів, або внаслідок функціонування інфраструктури, яка обслуговує сільський туризм.

2. Туристичний соціальний пропускний потенціал - це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи екоагрорекреаційної місцевості, перевищення якого психологічно погіршує враження від поїздки.

3. Місцевий соціальний пропускний потенціал - це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи сільської місцевості, перевищення якого має, як правило, негативні наслідки для місцевої культури і погіршення взаємин місцевого населення з туристами.

Таким чином, пропускний потенціал обмежує розумний допустимий рівень використання ресурсного потенціалу території з позиції збереження, підтримки і відновлення природних властивостей екоагрорекреаційної місцевості.

Агрорекреаційні ресурси (ресурси сільського зеленого туризму) - це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму у сільській місцевості кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час з допомогою наявних матеріальних можливостей. О. Бейдик наголошує, що рекреаційні ресурси безпосередньо впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.

У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту.

Агрорекреаційна інфраструктура - це сукупність об'єктів, що сприяють організації гостинності на селі. [20]

3. Країни лідери з розвитку сільського туризму

Хоча сільський туризм зародився в країнах Європи, лідерство за обсягами розвитку впродовж останніх десятиліть стабільно утримують США. Згідно з маркетинговими дослідженнями, проведеними у 2007 р. Асоціацією індустрії подорожей Америки, майже 2/3 усіх повнолітніх громадян США, тобто 87 млн. осіб, здійснили щонайменше одну мандрівку в сільську місцевість з метою відпочинку за останні три роки.

Серед Європейських країн лідером є Франція. Сільський туризм цієї країни представлений Національною організацією будинків відпочинку і зеленого туризму (Maison des Gites de France et du Tourisme Vert). Ця організація пропонує агрооселі на будь-який смак і вид відпочинку, сертифіковані за високими національними стандартами сервісу. Загалом агрооселі Франції з особливим національним шармом і багатими гастрономічними традиціями виглядають набагато комфортніше, ніж будиночки Північної Європи.

Зокрема, у Франції прийняті такі високі стандарти сільського житла:

- оселя з обійстям і садом, умебльована; на кімнати душ і WC один (до 6 осіб), гриль-бар чи міні-духовка, плита, холодильник, посуд і посудомийна машина, дитяча колиска на вимогу.

- у доповнення до умов І категорії на території саду є всі умови для барбекю, крім того, у будинку ванна, пральна машина, міксер, електрокавоварка, телебачення.

- у доповнення до умов II категорії є окремий вхідний та прогулянковий сад; два WC для 7 осіб, телефон; послуги прибиральниці на вимогу.

- у доповнення до умов III категорії є вишуканий будинок з респектабельним умеблюванням і внутрішнім художнім оформленням, камін.

- у доповнення до умов IV категорії є приватний ландшафтний парк чи сад, облаштовані майданчики для активного дозвілля (наприклад, тенісний корт, басейн, сауна та джакузі), гараж для авто; відеомагнітофон, інша побутова техніка.

У вартість проживання завжди включено сніданок, де, враховуючи кулінарні традиції, буде нагода скуштувати щойно спечений хрусткий хліб з молоком, круасани з джемами домашнього виробництва, пиріжки й печиво, а також різноманітні сири і, безумовно, вишукані місцеві вина. Частина агроосель різних категорій приймає гостей з їхніми домашніми улюбленцями: кішками, собаками, морськими свинками тощо, для них створена спеціальна інфраструктура.

У Франції розроблена спеціальна програма дитячого відпочинку в сільській місцевості впродовж шкільних канікул. Діти від 3 до 13 років запрошуються для проживання у сім'ї, піклування про свійських тварин (ягнята, поросята, кролики), активних ігор на природі зі своїми сільськими ровесниками, цікавих походів і пригод. Також у селі діти мають змогу вивчати народні танці, художні промисли, фольклор краю, іноземні мови. Якість такого відпочинку контролюється і сертифікується DDASS - Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення Франції, а також Міністерством молоді та спорту.

У Франції паралельно реалізуються різні концепції агротуризму:

- приморські агрооселі; кінні ферми; винні агросадиби; гірськолижні шале;

панда-агроекокотеджі (у НПП); замки у сільській місцевості; рибацькі оселі.

Альтернативу відпочинку у сільських господарів становлять т. зв. курортні селища, які облаштовуються у місцевостях з мальовничою природою національних і регіональних ландшафтних парків. У Франції діє спеціальна інвестиційна програма «Gotes de France programme, chalets-loisirs» розбудови інфраструктури «курортних селищ», які складаються з 3-25 дерев'яних будиночків-шале, розрахованих на 4-6 гостей кожен. Крім того, з метою популяризації агроекотуризму, у національних природних парках Франції створено мережу т. зв. панда-готельчиків (Panda-Gotes), сертифікованих WWF, що відповідають таким вимогам:

- «вписуються» у природний ландшафт і мають помірний рівень сервісу, що не вимагає значних затрат ресурсів;

- дотримуються умов захисту навколишнього природного середовища (використання екотехнологій);

- пропонують гостям програми екотуристичного супроводу, оренду біноклів, довідники-ідентифікатори фауни, топокарти з нанесеними екотуристичними маршрутами, екотуристичні брошури тощо.

Відповідно до угоди між власниками «панда-готельчиків» і WWF Франції, вчені-експерти цієї організації здійснюють регулярні перевірки цієї категорії нічліжних закладів щодо дотримання ними правил природоохоронного режиму.

Надзвичайно великою популярністю серед самих французів та іноземних туристів користуються відпочинкові програми проживання в замках, розташованих посеред мальовничих агроландшафтів рівнинної та передгірної Франції. Такі родові замки-помістя пропонують туристам від однієї-кількох гостьових кімнат до апартаментів з витонченим аристократичним сервісом. [20]

Серйозну конкуренцію Франції на ринку агротуристичних послуг Західної Європи віднедавна складає Іспанія.

«Turismo rural» в Іспанії нині перебуває у тій стадії розвитку, коли кількість іноземних відвідувачів сільських агроосель країни зрівнялася і навіть перевищує внутрішні агротуристичні потоки. Власники агроосель в Іспанії об'єднані в асоціації, основне завдання яких полягає в тому, щоб здійснювати категоризацію сільських осель залежно від рівня наданих послуг і контролювати їхню відповідність вимогам асоціацій.

В Іспанії існує поділ нічліжних закладів, розташованих у сільській місцевості, які підлягають оподаткуванню як суб'єкти агротуристичного підприємництва, на такі три класи:

HR (hotel rural) - сільський готель.

СА (castillo) - замок, історичне помістя.

CR (casa rural) - сільський будинок.

Асоціації сільського туризму Іспанії пропонують такі основні типи розміщення:

1. Розміщення на фермах і в садибах в одному будинку чи на одній території з власниками, в окремих кімнатах, спеціально обладнаних для прийому туристів. Спокій і невтручання в особисте життя туристів гарантуються.

2. Розміщення в номерах сільських готелів, спеціально обладнаних для прийому туристів (HR).

3. Розміщення в історичних будинках (замках, палацах, монастирях), розташованих у сільській місцевості чи невеликих містечках (СА).

4. Оренда цілого будинку однією родиною чи групою туристів (CR).

Загалом Іспанія має понад 5 тис. варіантів відпочинку в сільській місцевості сумарною місткістю близько 27000 ліжко-місць. Існує категоризація 750 сільських готелів за системою «INNS OF SPAIN», їм присвоюється від 1 до 4 тюльпанів. Частина цих сільських готелів існує у відповідно переобладнаних монастирях, помістях, історичних замках, андалуських постоялих дворах, чимало готелів відкриті на Канарських і Балеарських островах. Орієнтовна вартість проживання в агротуристичному секторі Іспанії становить 25 -120 доларів я особи за добу.

Іспанія утримує «пальму першості» щодо промоційності сільського зеленого туризму серед країн Європи. З 1993 p. в країні (м. Сільєда, Галісія) щорічно відбувається престижна міжнародна виставка «Exhibition of Tourism, Sport and Rural Development» (Туризм, спорт і розвиток сільської місцевості) У 2003 р. в іспанському м. Хаен відбувся Перший європейський Конгрес сільського туризму, організований Європейською федерацією фермерського та сільського туризму (EuroGites).Щорічно послугами сільського туризму Іспанії користується близько 1,2 млн. осіб. [19]

Не відстає від Іспанії та Франції й Італія. Ця країна акцентує увагу гостей на славетних історичних традиціях сільського відпочинку у горах і передгір'ях Альп, Апеннін та уздовж смуги першокласних морських узбереж.

Ще від самого виникнення в Італії агротуризм почав розглядатися сільським населенням як основна форма підприємницької зайнятості. Тому в цій країні агротуристичний бізнес тісно переплетений з курортним. Унаслідок пільгового режиму оподаткування для сільського підприємництва в Італії в 1990-ті pp. з'явилася розгалужена мережа престижних відпочинкових котеджів і пансіонів не нижче 3-зіркового рівня, які мають усю необхідну рекреаційну інфраструктуру (від джакузі й плавальних басейнів до тенісних кортів і кінних манежів).Вагомим чинником міжнародної агротуристичної спеціалізації Італії поступово став винний і гастрономічний туризм. Кожна провінція країни славиться своїми сортами винограду і винами з неповторним смаковим букетом. Дегустувати їх, зазвичай, можна на невеликих приватних винних заводах і домашніх винокурнях, розташованих у сільськогосподарських районах. Власники агрокотеджів нині пропонують своїм гостям цілі винні підвали (а також сирні, м'ясопродуктові) за умови, що вільне користування запасами продовольства входить у вартість винайму.

Ще однією суто італійською особливістю сільського туризму в країні є те, що майже половина власників агрокотеджів «не поспішають» виходити «з тіні», тобто проходити державну сертифікацію, отримувати ліцензії на діяльність, сплачувати податки. За підрахунками Національної туристичної організації, в країні функціонує близько 12000 агротуристичних підприємств, з них лише близько 7000 ліцензовані державними інституціями. Інші 5000 досі скептично ставляться до процедури стандартизації столичними чиновниками, централізованих систем бронювання, участі у виставкових заходах, ініційованих асоціаціями сільського туризму, і надають перевагу безпосередньому контакту із споживачами.

Незважаючи на те, що послуги сільського відпочинку в Італії майже вдвічі вищі, ніж в Іспанії чи Франції, ними щорічно користується до 2 млн. осіб (з них 78% - італійці). А щорічний прибуток від сільського туризму становить близько 350 млн. доларів[18].

Польща також вважається країною із досить потужним розвитком сільського туризму. Нині у Польщі в розрізі регіонів агротуризм розвивається дуже нерівномірно. За польськими законами, надання послуг сільського зеленого туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому прибутки селянських господарств за такі послуги не підлягають обкладанню податком на додану вартість. Крім того, законодавство передбачає також звільнення доходів від оподаткування, що отримані завдяки наданню нічліжних послуг агротуристам за таких умов:

- житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства; кімнати здаються туристам, а не сезонним працівникам чи третім особам; кімнати для туристів знаходяться у житловому будинку сільської родини, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі для туристів; кількість кімнат, що здаються туристам, не перевищує п'яти.

Зараз у Польщі існує безліч гостинних господарств і мікроготелів у сільській місцевості, для яких сільський туризм є основною формою підприємництва. Натомість типових агротуристичних господарств порівняно мало. А з-поміж тих, які функціонують, значна кількість стратегічно зорієнтована на приймання німецьких туристів (йдеться про економічно розвинуті території західної Польщі) [21].

Отже, лідерство у розвитку зеленого туризму займають такі країни: Сполучені Штати Америки, Франція, Іспанія, Італія.

4. Проблеми і перспективи розвитку

сільський туризм відпочинковий подорож

Однією з причин досить активного розвитку сільського туризму у світі є криза сільськогосподарського сектора. Частка громад, зайнятих у такому виробництві, становить від 30% (Греція) до 2% (Бельгія та Данія) від їх загальної кількості. Саме цим пояснюється підвищене зацікавлення зеленим туризмом, який, за умови швидкого розвитку, може «оживити» чимало сільських регіонів. Так, 35% міських жителів країн ЄС уже віддають перевагу відпустці «під грушею», у Голландії таких - взагалі половина.

Активному розвиткові сільського туризму сприяє також аграрна політика урядів, яка спонукає фермерів до пошуку альтернативних джерел доходів. Ну і, звісно, бажання людей повернутися до природи, за невисоку плату доторкнутися до її чистоти, пожити в сільському середовищі й відкрити нові для себе народні ремесла, цікаві місця, кухню, фольклор тощо.

Оскільки зелений туризм є дійовим засобом вирішення проблеми утримання населення в слаборозвинутих регіонах, у багатьох країнах він розглядається як один із важливих напрямів у політиці розвитку села. Це підкреслює й назва ІІ Європейського конгресу сільського туризму, який наприкінці вересня нинішнього року проходитиме у Криму, - «Розвиток та інтеграція з допомогою сільського туризму». Завважу принагідно: учасники першого конгресу, що позаторік відбувся в Іспанії, наявний потенціал європейського ринку сільського туризму визначили у майже два мільйони ліжко-місць.

У Франції, Великобританії, Голландії, Ірландії, Німеччині, Іспанії залучення до діяльності у сфері зеленого туризму заохочується на національному рівні. За популярністю відпочинок у сільській місцевості в цих країнах посідає нині друге місце після вакацій на морі. Сільський туризм створює нові робочі місця та приносить реальний дохід регіонам, дозволяє знайти засоби і способи для збереження природи. В багатьох країнах розвиток цього виду туризму став головним напрямом охорони і відтворення сільських ландшафтів.

У Німеччині становлення зеленого туризму почалося з розробки концепції його розвитку у периферійних регіонах. У результаті на ринку нині представлені пропозиції дешевого відпочинку на природі, без використання дорогої інфраструктури, але з наданням комфортних умов проживання.

Загальновідомі успіхи Франції у створенні агротуристичного продукту. Щорічно країну відвідують у середньому 37 млн. іноземних туристів, із них близько семи мільйонів віддають перевагу відпочинку на селі.

Дедалі привабливішим стає сільський туризм в Англії. Тамтешні фермери пропонують широкий вибір різноманітних послуг за доступними цінами та зі спеціальними знижками для дітей. Великий попит у мандрівників на пристосовані для туристських потреб старовинні ферми. В Ірландії стіни будинків, у яких надають «сільсько-туристичні» послуги, ідентифікуються відповідними символами: їх прикрашають зеленими листочками. Знайти «зелене» житло допомагають спеціальні покажчики, довідники, каталоги, в яких пропонується ночівля на фермах або віллах із багатим частуванням.

Основною проблемою розвитку сільського туризму - це відсутність, у багатьох країнах, законодавчо - нормативної бази [33].

Підсумувавши дані стає зрозумілим, що зелений туризм, в різних країнах світу, має потужний потенціал і досить значну перспективу для подальшого розвитку.

Висновок

Актуальність теми. У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

В даній курсовій роботі наведено основні поняття та концепції сільського зеленого туризму, зокрема розкрито проблематику тлумачення самого поняття «сільський зелений туризм» та особливості його визначення в різних аспектах, пояснено зв'язок сільського зеленого туризму із суміжними - агротуризмом, екотуризмом та агроекотуризмом та висвітлено їхні відмінності. Хоча сільський туризм зародився в країнах Європи, лідерство за обсягами розвитку впродовж останніх десятиліть стабільно утримують США. Згідно з неощодавними маркетинговими дослідженнями, проведеними у 2007 р. Асоціацією індустрії подорожей Америки, майже 2/3 усіх повнолітніх громадян США, тобто 87 млн. осіб, здійснили щонайменше одну мандрівку в сільську місцевість з метою відпочинку за останні три роки.

Серед Європейських країн лідером є Франція, Іспанія, Італія, Польща й Угорщина.

Активному розвиткові сільського туризму сприяє аграрна політика урядів, яка спонукає фермерів до пошуку альтернативних джерел доходів. Ну і, звісно, бажання людей повернутися до природи, за невисоку плату доторкнутися до її чистоти, пожити в сільському середовищі й відкрити нові для себе народні ремесла, цікаві місця, кухню, фольклор тощо.