Рекреаційно-туристичний потенціал Печерського району м. Києва
Розвиток туристично-рекреаційного потенціалу Печерського району м. Києва. Вивчення та аналыз рівня рекреаційного освоєння території. Рекреаційно-туристична діяльність району та її спеціалізація. Пріоритети розвитку рекреаційної діяльності району.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.01.2011 |
| Размер файла | 721,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
61
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рекреаційно-туристичний потенціал Печерського району м. Києва
План
- Вступ
- 1. Теоретико-методологічні основи розвитку туристично-рекреаційного потенціалу Печерського району
- 1.1 Аналіз основних понять і визначень. (відпочинок, туризм, рекреація, дозвілля)
- 1.2 Поняття "рекреаційний потенціал" як основа вивчення рівня рекреаційного освоєння території
- 1.3 Рекреаційна діяльність як основа вивчення рекреаційного потенціалу території
- 2. Рекреаційно-туристична діяльність Печерського району м. Києва
- 2.1 Загальні відомості про Печерський район м. Києва
- 2.2 Рекреаційні ресурси Печерського району м. Києва як основа рекреаційної діяльності
- 2.3 Основна рекреаційна діяльність Печерського району, її спеціалізація
- 2.4 Аналіз туристичної діяльності Печерського району м. Києва
- 3. Сучасний стан і пріоритети розвитку рекреаційної діяльності Печерського району м. Києва
- 3.1 Сучасний стан розвитку рекреаційної діяльності Печерського району м. Києва
- 3.2 Пріоритети розвитку рекреаційної діяльності Печерського району м. Києва
- Висновки
- Список використаної літератури
- Додаток А
- Додаток Б
Вступ
Актуальність теми дослідження. Перехід до ринкових відносин викликав глибокі перетворення в сфері туризму В результаті скасована централізована система управління туризмом, державна фінансова підтримка розвитку регіональних туристських центрів, порушені основи взаємодії різних регіонів у створенні і просуванні на споживчий ринок туристського продукту. Разом з тим кожен регіон володіє значними туристськими ресурсами, унікальність та істотна привабливість яких створює передумови для формування внутрішньорегіонального і міжрегіонального туристського продукту Різноманіття природних, кліматичних, ресурсних, історичних умов, що сприяють формуванню туристського продукту, стали основою для створення нових рекреаційних зон туристичного призначення. Однак вирішення всіх питань, пов'язаних з відкриттям нових туристичних комплексів, є досить складним процесом, незабезпеченим ні концептуально, ні стратегічно, ні програмно.
Усе це визначає необхідність створення соціально-економічного моніторингу сфери туризму, єдиного інформаційного простору, скоординованої державної та регіональної політики з розвитку сфери туризму, організаційно-правового забезпечення реалізації туристських процесів, економіко-фінансової стратегії розвитку регіонального туризму.
В даний час туризм - одна з наймогутніших галузей що, динамічно розвивається, високоприбуткова галузь світової економіки, виступає в числі найважливіших факторів соціально-культурного розвитку територій. Це сприяє підвищенню рівня і якості життя населення. Розвиток туризму, що виявляється в його багатогалузевому характері і тісній факторній взаємозалежності практично з усіма сферами життєдіяльності, дозволяє використовувати туризм як діючий інструмент стимулювання соціально-економічного росту на національному і місцевому рівнях. Державною програмою розвитку туризму на 2005-2010 роки визначено стратегію розвитку галузі, обґрунтовано основні напрями розвитку туризму, серед яких: підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини. Виходячи із стратегічних завдань розвитку галузі, актуальною і практично значущою проблемою є теоретичне осмислення стратегії розвитку рекреаційних зон туристського призначення. Вивчення можливих стратегій створення нових місць туристичного призначення на сьогодення є однією з найактуальніших проблем в галузі туризму.
Ступінь розробленості проблеми. В останні роки вітчизняними та зарубіжними вченими в цьому напрямку проведений цілий ряд досліджень. Серед науковців, що займаються дослідженнями з даної проблеми можна відзначити: Блохін Ю.І., Богданов Ю.В., Волков B. C. які розробили принципи розвитку сфери туризму в ринковій економіці; вчені Біржаков М.Б., Дрогов І.А., Марінін М.М. - запропонували оригінальні технології розвитку автотурів, дитячо-юнацького туризму, виїзного туризму; науковці Галенська О.М., Корнєєв С. Є., Тайнович Н.В. - розвили уявлення про механізми регуляції організаційно-правових відносин у сфері туризму; дослідники Карлова Г.А., Казанкіна Т.В., Потьомкін В.К., Яковлева Н.В. - сформулювали основи формування ринкової стратегії туристського обслуговування населення; учені Балабанів А.І., Гуденкр Н.Б., Шагінов Ю.А., Файбусович Є.Л. - запропонували систему заходів для інвестування сфери туризму і формування цінової політики.
Мета дослідження - обґрунтування принципів і методів розробки стратегії розвитку рекреаційних зон Печерського району м. Києва. Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі вирішуються наступні задачі:
дослідження методів розробки стратегії створення нових рекреаційних зон туристичного призначення;
обґрунтування моделей розвитку місць туристичного призначення;
печерський район рекреаційний туристичний
визначення факторів і умов створення нових рекреаційних зон туристичного призначення.
Об'єктом дослідження є рекреаційні зони туристичного призначення Печерського району м. Києва
Предметом дослідження моделі розвитку рекреаційних зон туристичного призначення Печерського району м. Києва.
Методологічною і теоретичною основою дослідження є положення економічної теорії, теорії управління, системного і соціологічного аналізу, ідеї та положення, викладені у державних нормативно-правових документах України з проблем розвитку туристичної галузі (Закон України „Про туризм”, Державна програма розвитку туризму в Україні на 2005 - 2010 рр., Програма розвитку туризму м. Києва. Широко використані праці вітчизняних і закордонних учених і фахівців в області менеджменту сфери туризму.
Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.
1. Теоретико-методологічні основи розвитку туристично-рекреаційного потенціалу Печерського району
1.1 Аналіз основних понять і визначень. (відпочинок, туризм, рекреація, дозвілля)
До основних понять рекреаційної географії належать перш за все такі, як вільний час, відпочинок, рекреація і туризм. Вільний час - необхідна умова розвитку рекреаційного процесу і є частиною неробочого (вільного від виробничої діяльності) часу. Неробочий час складається з чотирьох груп [10, с.25]:
1) час для поїздки на місце роботи;
2) час для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста гігієна);
3) час для домашньої праці і побутових потреб;
4) час для фізичного, інтелектуального розвитку і відпочинку, який і є, по суті, вільним часом.
Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а в людей фізичної праці - і фізичну втому. Відпочинок в широкому розумінні слова - це будь-яка людська діяльність, не спрямована на задоволення повсякденних потреб. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована наступним чином:
1. діяльність, пов'язана з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки);
2. любительські заняття - мисливство, рибальство, збирання ягід і грибів, колекціонування та ін.;
3. зацікавлення світом мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, художніх галерей та ін., а також творчість у сфері мистецтва - художня самодіяльність, заняття живописом тощо);
4. інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);
5. спілкування за інтересами і вільним вибором;
6. розваги, що носять або активний (танці), або пасивний (відвідування видовищ) характер;
7. подорожі заради задоволення.
Багато з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно та взаємопов'язане. Для рекреаційної географії важливо розкрити характер і зміст діяльності людини під час відпочинку.
Таким чином рекреація - це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу.
Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційного потенціалу, який може оцінюватися в різних масштабах: на рівні світу, країни, району і т.д. Рекреаційний потенціал - сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.
Важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміють об'єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму. Розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні (наприклад, пам'ятки історії, архітектури, археології, мистецтва, пам'ятки природи і інші).
Рекреаційна територія - територія, що використовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об'єкти і ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні курорти і курортні райони, туристичні комплекси) рекреації [12, с.16].
Рекреаційний об'єкт - місце з обмеженою площею, яке використовується для відпочинку: озеро, лісова поляна, пам'ятка природи і т.д. Наявність достатньої кількості рекреаційних об'єктів визначає рекреаційну ємність території або акваторії.
Рекреаційна ємність - здатність території, призначеної для відпочинку, забезпечити деякій кількості відпочиваючих психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-зміцнюючої діяльності без деградації природного середовища або антропокультурних комплексів (сільськогосподарських, історичних) і швидкого зношення спеціального обладнання.
Рекреаційне навантаження - ступінь безпосередньої дії людини на рослинний покрив. Рекреаційне навантаження відбувається в результаті масового відвідування населенням місць відпочинку і розвитку туризму. До основних рекреаційних впливів належать витоптування, ущільнення ґрунту і його забруднення, нищення фітомаси, її видалення. Рекреаційне навантаження виражається в кількості людей або людиноднів на одиницю площі або рекреаційний об'єкт за певний проміжок часу (звичайно день або рік) [18, с.61].
Рекреаційна охорона ландшафтів - охорона ландшафтів від негативних наслідків різних форм рекреації для створення кращих умов їх розвитку.
Ландшафт (як екосистема) - крупний підрозділ земної поверхні, її територіальна система, яка складається із взаємодіючих природних або природних і антропогенних компонентів, а також комплексів нижчого таксономічного рангу.
1.2 Поняття "рекреаційний потенціал" як основа вивчення рівня рекреаційного освоєння території
Поняття "рекреаційний потенціал" в останній час стає все більш популярним серед дослідників. Одне із сучасних "Рекреаційний потенціал" традиційно визначається через словоформи, які його утворюють, або як "сукупність природних і соціокультурних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території" [4, с.22].
Структура рекреаційного потенціалу представлена низкою ресурсних компонентів. Так, наприклад, Н.В. Цоп в своїй роботі виділяє в рекреаційному потенціалі Криму історико-культурні ресурси (на території Криму більше 11,5 тисяч пам'ятників історії, культури і архітектури, які належать до різних історичних епох, цивілізацій, етносів і релігій.); ландшафтні ресурси (п'ять державних заповідників, 33 заказника, 87 пам'ятників природи, 10 заповідних урочищ і т.д.); лікувально-мінеральні ресурси (8 родовищ мінеральних вод, 15 родовищ лікувальних грязей); територіальні ресурси [7, с.22]. Однак, ні в одному з наукових джерел, не подано системне визначення даного поняття, в зв'язку з чим, не враховано один із важливих його компонентів - психологічний ресурс туристичного об'єкта.
Природний рекреаційний потенціал (ПРП) є частиною природного потенціалу, який можна розглядати як здатність природних систем (геосистем, екосистем і т. д) виробляти якусь продукцію або роботу, що використовується в господарській діяльності людей, яка виражається групою еколого-економічних показників. Географи і екологи розглядають рекреаційний потенціал як здатність природного середовища сприяти відпочинку і відновленню сили людини.
Під потенціалом рекреаційної галузі (виходячи з етимології поняття "потенціал" - сила, можливість) слід розуміти розвідані і ті, що знаходяться в експлуатації природні рекреаційні ресурси. Об'єктом економічної оцінки ПРП є природні рекреаційні ресурси, характер використання яких визначається відповідними природними умовами рекреаційної діяльності. Отже, до завдання економічної оцінки ПРП регіону входить визначення (в кількісному аспекті) сукупної можливості наявних природних рекреаційних ресурсів задовольняти рекреаційні потреби; виявлення, таким чином, максимальних можливостей їх використання рекреаційною галуззю і розрахунок народногосподарської цінності рекреаційних ресурсів.
Відповідно до поставлених завдань слід визначати критерії економічної оцінки ПРП.
В першому випадку - продуктивність рекреаційних ресурсів, в другому - народногосподарський ефект від їх використання.
Продуктивність рекреаційних ресурсів виражається за допомогою науково обґрунтованих норм споживання природних ресурсів рекреантами, для лікування і відпочинку яких в певний період часу достатньо їх запасів. Норми споживання того чи іншого ресурсу різні і залежать від специфіки ресурсів, тривалості лікування або відпочинку. Норми являють собою знаменник, який дозволяє кількісно порівняти якісно різні види природних ресурсів.
Показником продуктивності ПРП виступає кількість людей, яким можна надати лікування, відпочинок і туристичні послуги виходячи з запасів природних рекреаційних ресурсів регіону за один рік. Цей показник дозволяє не тільки кількісно порівняти рекреаційні ресурси, але і виразити можливості рекреаційного використання різних видів ресурсів і їх суми. Отримавши, таким чином, кількісний вираз можливостей рекреаційного використання природних ресурсів регіону, можна охарактеризувати величину його природного рекреаційного потенціалу [10, с.28].
Виділяють наступну ієрархію ПРП: сукупний ПРП регіону - потенціал субгалузей рекреації 1-го рангу (санаторно-курортне лікування, туризм і відпочинок) - потенціали субгалузей рекреації II-го рангу (бальнеопитне-, грязе-, озокерито- і кліматолікування, тривалий відпочинок і туризм, короткочасний відпочинок) - потенціали окремо взятих родовищ рекреаційних ресурсів, рекреаційних місцевостей.
1.3 Рекреаційна діяльність як основа вивчення рекреаційного потенціалу території
Розглянемо детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.[16, с.25].
За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність (табл.2.1.).
Таблиця 2.1. Класифікація рекреаційної діяльності
|
За характером використовуваних транспортних засобів |
Автомобільна (індивідуальна), автобусна, авіаційна (рейсова і чартерна), залізнична, теплохідна (морська, річкова, круїзна) |
|
|
За ступенем рухливості |
- Стаціонарна - Кочова |
|
|
За кількістю учасників |
- Індивідуальна - Групова |
|
|
За віковою ознакою |
- Дитяча - Доросла - Змішана |
|
|
За характером організації |
- Регламентована (планова) - Самодіяльна: організована, неорганізована |
|
|
За сезонністю |
- Цілорічна - Сезонна: літня, зимова |
|
|
За територіальною ознакою |
- Приміська (місцева) - Внутрірайонна (загальнодержавна) - Міжнародна |
|
|
За тривалістю |
- Короткочасна - Тривала |
|
|
За правовим статусом |
- Національна (внутрішня) - Міжнародна (іноземна) |
|
|
За характером використання рекреаційних ресурсів |
- Кліматолікувальна, бальнеологічна, грязелікувальна - Маршрутна, прогулянкова і спортивна, промислово-прогулянкова, купально-пляжна, водно-спортивна, водно прогулянкова, підводне плавання, риболовля, мисливська, гірськолижна, альпінізм - Натуралістична, культурно-історична |
|
|
За головним мотивом рекреації |
- Лікувальна - Оздоровча і спортивна - Пізнавальна |
Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування.
Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.
Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м'яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський [20, с.31].
Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.
До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.
Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним "споживанням" культурних цінностей, т. б. оглядом культурно-історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами.
Конгресовий туризм пов'язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими [14, с.41].
Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні, оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов'язані з житлом і міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об'єктів. Використання щорічного вільного часу пов'язане з розміщенням рекреаційних об'єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні - приміську (місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною, рис.2.1.).
Рис.2.1 Умовна відповідність між періодами вільного часу і вибором рекреаційних просторів. 1 - щоденний відпочинок; 2 - щотижневий відпочинок; 3 - щорічний відпочинок.
За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація - це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов'язаного будь-якими взаємними обов'язками з рекреаційними закладами.
За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім'ї.
За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов'язково пов'язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю.
При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму [23, с.16].
Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму.
Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює "піки" і "провали" в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об'єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти.
Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку [11, с.65].
За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний).
2. Рекреаційно-туристична діяльність Печерського району м. Києва
2.1 Загальні відомості про Печерський район м. Києва
Печерський район - найменший за територією та населенням район міста Києва, розташований у центральній частині столиці на правому березі Дніпра. На його території, окрім промислових, наукових, учбових та культурних закладів, розташовані Адміністрація Президента України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Генеральна прокуратура, Палац спорту, головні офіси багатьох українських банків та корпорацій.
Нині в Печерському районі, що займає площу 27 кв.км, мешкає 126,2 тисячі киян, тут діє близько 30 промислових підприємств, 28 науково-дослідних та проектних інститутів, чотири вищих учбових заклади, вісім технікумів та профтехучилищ, 15 середніх, одна вечірня, дві спортивні школи і 17 дошкільних закладів, чотири лікарні і військовий шпиталь, п'ять поліклінік, заклади торгівлі і громадського харчування. Печерський район відзначається насиченістю культурницькими закладами: це - Український дім, Палац дітей та юнацтва, Центр культури, просвіти та дозвілля Збройних Сил України (будинок офіцерів), дев'ять державних музеїв, 21 бібліотека, 7 палаців та будинків культури, два театри і три театри-студії, 4 кінотеатри, Центральний парк культури і відпочинку, Національна філармонія, Міжнародний центр культури і мистецтв, дитяча картинна галерея і три дитячі музичні школи. Встановлено й районне свято, яке відзначається раз на два роки. Печерський район живе цікавим багатогранним життям [15, с.25].
За часів Київської Русі: Історія Печерського району Києва неподільно пов'язана власне з виникненням і розбудовою столиці України. Обіймаючи терени історичних місцевостей і урочищ на правому березі Дніпра, сучасний Печерський район увібрав у себе Володимирську гірку, Перевісище-Хрещатик, Липки, Києво-Печерськ, Угорське, Аскольдова могила, Берестове, Наводничі, Звіринець, Видубичі, Верхню Теличку, Саперну Слобідку, гори Лису, Чорну, Багринову, долини Клова і частково Либеді.
Поблизу урочища Угорське, 882 р. Олег забив київських князів Аскольда і Діра і став владарювати в Києві, мовивши: "Це буде мати міст руських". Князь Володимир Святославич 988 р. запровадив на Русі християнство, на місці хрещення киян височить пам'ятник-колона. А згодом, 1051 р ченці Антоній і Феодосій заснували у викопаних поблизу княжого села Берестового печерах православний монастир - майбутню Києво-Печерську Успенську лавру. Звідси і пішла назва району. Крім лаврських, відомі ще не менш древні Звіринецькі печери та інші печери на терені району.
Перші муровані споруди в районі з'явилися ще в XI ст. в Печерському монастирі, а в XII ст. тут вже існувало значне поселення.
17-18 століття: Наприкінці XVII ст. Печерське містечко стає військово - адміністративним центром Києва. Гетьман Іван Самойлович починає спорудження земляної фортеці, а згодом гетьман Іван Мазепа зводить оборонні мури з вежами, церквами довкола лаври, дає великі кошти на церковне будівництво. Полковники Війська Запорізького також надають кошти на розбудову й прикрашення Печерського, Микільського, Видубицького, Михайлівського Золотоверхого монастирів, на розвиток української національної культури; її поширювали і лаврська школа, лаврські друкарня та іконописна майстерня [15, с.16]. Різнопланове значення Печерська зростає впродовж наступних часів. У середині XVIII ст. тут зводяться Царський (Маріїнським) та Кловський палаци, будинок київських генерал-губернаторів, муровані брами й порохові льохи, вдосконалюються фортифікаційні споруди Печерської фортеці. Наприкінці XVIII ст. напроти лаври будується величезний арсенал з жовтої київської цегли. Зелену глину для випалення цієї цегли видобували тут-таки, на схилах Дніпра і Либеді, і ті цегельні стали першими промисловими підприємствами району. З такої ж цегли побудовано згодом всю нову Печерську фортецю на величезному терені плато - Васильківське та Госпітальне укріплення, казарми, оборонні вежі, мури, новий арсенал, а ще - інститут шляхетних дівчат, бики Ланцюгового мосту через Дніпро.
19 століття: З розвитком капіталізму Київ швидко зростає й розбудовується. У XIX ст. виникає вулиця Хрещатик, і старий Київ зливається з Печерськом. Утворюються характерні ділянки забудови й розселення киян. Діловий Хрещатик - банки, контори, біржа. Єдиним промисловим підприємством Печерську залишається завод "Арсенал". Лисогірський форт стає місцем страт. На зламі XIX-ХХ ст. на терені сучасного Печерського району вже діяли міський Музей старовини й мистецтв, зали Дворянського та Купецького зібрань, іподром.
20 століття: Під час першої світової війни Печерськ швидко мілітаризується: розширюється арсенал, зводяться військові училища, прокладаються залізничні колії до всіх військових об'єктів. Визвольні змагання 1917-1920 рр. роблять Печерський район ареною братовбивчих бойових дій, а каральні органи кожної протиборствуючої сторони обирають за свій осідок панські Липки.
Нове піднесення переживає Печерський район після 1934 р., коли з переведенням столиці України з Харкова до Києва в Липках розмістилися урядові заклади. Водночас було знищено безліч пам'яток культової архітектури, кладовище "Аскольдова могила". В 30-i роки споруджено Верховну Раду, гігантський будинок НКВС (нині - Кабінет Міністрів), клуби, школи, дитячі садки та ясла, численні житлові будинки, стадіон "Динамо", набережну Дніпра [16, с.41].
Друга світова війна завдала страшних ран Печерську. Тривалий час залишався зруйнованим Успенський собор лаври, знищений під час окупації міста німецькими військами.
У повоєнні роки одними з перших масово були забудовані котеджами околиці - Багринова гора, Старонаводницька вулиця, потім почалося масове будівництво багатоповерхових житлових будинків у південній частині району - вулиці Бастіонна, Кіквідзе, бульвар Дружби народів. У 60-i роки прокладено й забудовано бульвар Лесі Українки та прилеглі вулиці. В старовинному Аносовському саду 1957 р. влаштовано парк Слави з обеліском і Вічним вогнем над Могилою Невідомого Солдата.
В останні десятиріччя в районі з'явилося багато нових громадських споруд і закладів та житлові масиви. В 1981 р. був урочисто відкритий Меморіальний комплекс "Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945рр". На березі Дніпра встановлено пам'ятний знак заснуванню Києва, а в Кловському палаці відкрито Музей історії Києва.
У 1964 році у Печерському районі на дніпровських схилах відкрито Центральний ботанічний сад з чудовим садом бузку та дендрарієм.
2.2 Рекреаційні ресурси Печерського району м. Києва як основа рекреаційної діяльності
Культурно-історичні рекреаційні ресурси Печерського району м. Києва: На території району знаходяться туристичні пам'ятки: комплекс споруд Києво-Печерської лаври (XI-XVIII ст.), Видубецький монастир, Фортеця Косий Капонір, Кловський палац, Маріїнський палац, Величезний будинок Кабінету Міністрів, Будинок Національного банку, Будинок архітектора Городецького (відомий, як будинок з хімерами) [17, с.51].
Кимєво-Печемрська ламвра - державний музейний комплекс "Києво-Печерська лавра" у Києві, Україна. Частково використовується як монастир і резиденція київського митрополита Української православної церкви Московського патріархату.
Заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'янну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.
В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус "лаври" - головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.
Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, в Росії і в Білорусії. Свого часу Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор "Повісті временних літ"), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено "Києво-Печерський патерик" - важливе джерело історії Києва [15, с.35].
Вимдубицький чоловімчий монастимр - православний монастир у Києві. Пам'ятка архітектури національного значення. Заснований у другій половині 11 ст. князем Всеволодом сином Ярослава Мудрого. Хоча вважають, що тут був підземний монастир задовго до прийняття християнства Володимиром. Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвавли його Видубицьким - за назвою місцевості. Тут, біля Видубицького урочища, була переправа через Дніпро, де "видибали" за допомогою "дубів" - човнів із суцільного дуба.
Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався наприкінці XVII - на початку XVIII ст.
На території монастиря також зберігся Михайлівський собор, споруджений у 1070-1088 рр. (відновлений у 1766-1769 рр.; архітектор М. Юрасов).
В 1116 ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій "Повісті врем'яних літ". Тут вівся Київський літопис.
Споруди Видубицького монастиря зобразив Т.Г. Шевченко в офорті "Видубицький монастир у Києві" (1844)
До пам'яток ансамблю входять [15, с.44]:
· Дзвінниця (споруджено 1727-1733) Видубицького монастиря.
· Собор Георгія Переможця ("Георгіївський собор") - пам'ятка архітектури 1686-1701 рр.
· Церква Преображення Господнього (трапезна церква) - пам'ятка архітектури 1696-1701 рр.
· Михайлівська церква Видубицького монастиря - пам'ятка
· Каплиця церкви архистратига Михаїла - пам'ятка архітектури середини XVII століття. Ця невеличка будівля відспівування розташована з південної сторони Михайлівського собору.
· Братський корпус - пам'ятка архітектури 1845-1851 рр.
· Будинок настоятеля - пам'ятка архітектури 70-х років XVIII ст. Архітектори М.І. Юрасов, Ф. Пайоф; перебудовано архітектором Е.Ф. Єрмаковим у 1896.
· Некрополь у Видубичах. Видубицький монастир мав кладовище, де поховано багато відомих людей.
В 1967-1982 було проведено реставрацію всіх будівель архітектурного ансамблю (архітектор Р.П. Бикова).
Територія Видубицького монастиря примикає до території Національного Ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України.
Кломвський паламц - пам'ятка архітектури XVIII ст. Споруджений у 1756 році для розміщення почесних гостей Києво-Печерської лаври. Автори проекту - Йоган Шедель та Василь Нейолов. Безпосередньо керував будівництвом Степан Ковнір, який вніс у композицію та оформлення будівлі елементи української народної архітектури. Палац розташовано у давній місцевості Клов (звідси і назва), що належала Києво-Печерській лаврі.
Спершу був двоповерховим. У 1863 р. надбудовано третій поверх. Інтер'єр розписано у 1757 українськими художниками. Одночасно з будівництвом палацу було висаджено декоративний парк.
За час існування у Кловському палаці працювали різні установи. Спочатку - друкарня Києво-Печерської лаври, потім - військовий госпіталь. У 1811-56 р. р. - Перша чоловіча гімназія, з 1856 і до Жовтневої революції 1917 - жіноче духовне училище. Під час громадянської війни палац зазнав руйнувань. У 1930 його було відновлено. З 1975 тут розміщено музей історії Києва.
Маріїнський палац у Києві зведений у 1750-1755 рр. за зразком палацу, який проектував Б. Растреллі для графа Розумовського.1744 року імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідувань Києва, сама вибрала для нього місце.
Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий І. Мічурін. Йому допомагали також відомі архітектори М. Васильєв, П. Неєлов, Ф. Неєлов, М. Сальников та інші.
Головний фасад Маріїнського палацу "дивиться" на Маріїнський парк, закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку - звивисті, наче "вписані" в ландшафт. З протилежного боку палацу - Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще Петром I). Його стиль - класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом [18, с.41].
Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір`я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об`ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.
Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868-1870 роках після великої пожежі, що знищила дерев`яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували цегляний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер`єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури К. Маєвського. Рік їхнього закінчення (1870) викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк.
До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. В період подорожі по Україні тут разом зі своїм почтом зупинялась імператриця Катерина II. У палаці жили також військовий губернатор, полководець М. Голенищев-Кутузов і герой Вітчизняної війни 1812 року М. Раєвський.
2.3 Основна рекреаційна діяльність Печерського району, її спеціалізація
За результатами аналізу процесів у сфері курортного лікування та оцінки ландшафтно-планувальних умов визначені можливості розвитку рекреаційних закладів, межі та проектна ємність курортів як місць туристичного призначення [32, с.51].
Пуща-Водиця: ємність зони закладів курортного лікування та відпочинку - 13,3 тис. чол. (потенційна ємність - 17,8 тис. чол.), ємність загальнокурортної зони відпочинку - 50,7 тис. чол. (загальна площа курорту - 2130,0 га).
Конча-Заспа: ємність зони закладів курортного лікування та відпочинку - 14,7 тис. чол. (потенційна ємність - 21,0 тис. чол.), ємність загальнокурортної зони відпочинку - 37,6 тис. чол. (загальна площа курорту - 2121,0 га, у т. ч. в межах Києва - 1587,0 га). [4]
За результатами аналізу процесів у сфері відпочинку, оцінки ландшафтно-природних умов та інфраструктури визначені потенційні масштаби реконструкції та розвитку закладів відпочинку з урахуванням перспектив житлово-цивільного будівництва та поліпшення екологічного стану. Місткість сезонних оздоровчих таборів має резерви збільшення на 1,8 тис. місць, а цілорічних - на 3,7 тис. місць. У закладах відпочинку дорослих - відповідно на 9,9 і 4,3 тис. місць.
Основні водно-спортивні центри розміщуються в районі заток Оболоні, Вигурівщини (Чорторий), Троєщини, уроч. Муромець, с. Вишеньки. У ці центри передбачається поетапно перенести водно-спортивні бази з території Дніпровських островів, Микільської слобідки та інших місць.
Ресурсні можливості масового відпочинку та туризму гранично обмежені, потребують кардинальної трансформації відповідно до структури попиту та інтенсивності відвідування окремих типів територій з урахуванням місць масового відпочинку приміської зони.
Розподіл відвідувачів по тяжінню до територій масового відпочинку і туризму різного виду встановлено в таких пропорціях (на основі даних соціологічних опитувань): парки - 22,1%, рекреаційні ліси і лісопарки - 23,5% (у т. ч.16,5% будуть відпочивати в лісопарках), пляжі та берегові зони - 54,4%. [32].
Нові обладнані пляжі будуть формуватись в комплексі з парковими і гідропарковими територіями на Оболоні, Троєщині, ур. Горбачиха, Венеціанському, Долобецькому і Трухановому островах, на курортах Пуща-Водиця і Конча-Заспа, а також в басейні р. Нивка. Площа пляжів має скласти до 2020 р.245,0 га.
Потреба в лісопаркових територіях і туристсько-рекреаційних лісах буде задовольнятись за рахунок ресурсів як міста, так і приміської зони. Площа лісопаркових насаджень ("міських лісів") буде скорочуватись у зв'язку з відведенням території для прокладання транспортних та інженерних комунікацій і споруд, що проектуються, а також переведенням частини лісопаркових насаджень та упоряджених зон відпочинку в буферні парки на ділянках активного рекреаційного використання поблизу житлових масивів. Сумарна площа цих парків має скласти 3,2 тис. га.
Підставою для розвитку і трансформації мереж природно-заповідних територій є вимога організації рекреаційно-туристського середовища, а також приведення класифікації і природоохоронного режиму територій у відповідності до положення Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Враховуючи перспективний функціональний профіль і необхідність планувального закріплення меж рекреаційних територій, пропонується з метою заповідання нові паркові території і ті, що реконструюються. Для придання статусу рекреаційним зонам територій, що особливо охороняються, у відповідності до положення Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", розглянуто пропозиції із складу територій, що входять до меж Конча-Заспівської туристсько-рекреаційної зони, на базі яких можливе створення Національного природного парку "Голосіїв". Площа території парків і лісопарків, що резервуються для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду, складає 4615,3 га [13, с.25].
Рекреаційні зони, об'єднуючи території курортного лікування, туризму та відпочинку, ділянки ландшафту з різною інтенсивністю рекреаційного використання та комплекси рекреаційних закладів, є об'єктами самостійного містобудівного планування, проектування та регулювання. Удосконалення рекреаційного середовища пов'язано і з рішенням ряду нормативно-правових задач. Серед них - надання статусу особливо охоронних земель спільного користування рекреаційним територіям міста та приміської зони. Приватизація окремих рекреаційних закладів і комплексів не повинна протирічити загальнодоступності рекреаційних ресурсів та інфраструктури. Альтернативою колективному садоводству має стати створення акціонерних екологічних селищ, які виключали б роздріблення рекреаційних угідь і забезпечували б співіснування сільського та рекреаційного господарства.
На етапі становлення ринкових відносин, в умовах тимчасових екологічних обмежень з метою збереження рекреаційного фонду (особливо на курортах міста) можлива передача ряду відомчих закладів у комунальну власність, тимчасове перепрофілювання оздоровчих закладів на надання туристських чи готельних послуг.
Також, згідно з Програмою розвитку туризму в м. Києві передбачені наступні заходи, які можна об'єднати в окремі групи.
Нормативно-правове забезпечення та регулювання туризму [30]:
· підготовка пропозицій щодо внесення в установленому порядку змін до законодавчих актів, які регулюють діяльність туристичного і курортно-рекреаційного комплексу;
· розробка та впровадження регіональних нормативних документів „Правила надання туристичних послуг в м. Києві" та „Правила надання екскурсійних послуг в м. Києві”
· створення базового комплекту інвестиційних проектів розвитку інфраструктури туризму в Києві;
· розробка, обґрунтування і підготовка пропозицій щодо пільгового кредитування тур фірм, що розширюють свою матеріально-технічну базу і створюють тур продукт для залучення туристів до Києва.
Удосконалення наукової бази туризму:
· організація та проведення постійних конкурсів кращих публікацій з туристично-краєзнавчої тематики;
· розробка обґрунтованих галузевих економічних нормативів, показників фінансово-господарської діяльності підприємств туристичної діяльності;
· постійне проведення маркетингових досліджень попиту та пропозиції на туристичному ринку м. Києва;
· проведення міжнародних та місцевих науково-практичних конференцій з питань розвитку туризму в м. Києві, Україні та світі [4].
Кадрове забезпечення туризму:
· створення в Києві багатоступеневої системи освіти в туристичній та курортно-рекреаційній сферах;
· проведення аналізу діяльності навчальних закладів, що функціонують на туристичному освітянському ринку [4].
Інформаційно-рекламна діяльність:
· організація та проведення маркетингової кампанії з просування Києва як центра пізнавального, ділового, конгресного, наукового, спортивного та ін. видів туризму;
· створення системи моніторингу, аналізу і планування туристичної діяльності;
· створення системи інформаційно-рекламної туристичної діяльності і пропагування позитивного іміджу Києва;
· організація інформаційно-рекламної міжнародної діяльності;
· створення мережних баз даних тематичного профілю;
· створення міського серверу та порталу туризму і гостинності;
· створення мережних баз даних довідкової статистичної інформації [4].
2.4 Аналіз туристичної діяльності Печерського району м. Києва
Сучасна туристична індустрія є однією з самих високоприбуткових галузей у світовій економіці. Доходи, отримані від туризму, займають значну частину в бюджету держав і складають до 10 відсотків валового національного продукту. Показники динаміки росту прибутковості туризму значно випереджують показники динаміки росту прибутковості інших галузей економіки. За даними Всесвітньої туристичної організації, за останні 10 років доходи від туризму зростали щорічно на 7,9 відсотка при щорічному середньому зростанні кількості туристських прибутків на 4,5 відсотків.
Розвиток туризму є стимулом для інших секторів економіки (у тому числі транспорту, зв'язку, торгівлі), сприяє створенню кількості робочих місць, збільшенню бази оподаткування і надходжень до бюджетів як міст і областей, так і України в цілому.
У 2006 році розроблено і затверджено Програму розвитку туризму в м. Києві до 2010 року, мета програми - створити умови для перетворення індустрії туризму Києва в ключову галузь економіки міста.
Очікуваними результатами реалізації програми є забезпечення створення в Печерському районі м. Києва сучасного високоефективного і конкурентоспроможного туристського продукту, що забезпечить, з одного боку, широкі можливості для задоволення потреб місцевих жителів, українських та іноземних громадян в туристських послугах, а з другої - забезпечить внесок до економіки міста, в тому числі за рахунок податкових надходжень до бюджету, припливу іноземної валюти, збільшення кількості робочих місць, збереження та раціонального використання культурної та природної спадщини м. Києва [31].
Аналіз Програми розвитку туризму в м. Києві до 2010 року та економічні показники столиці дозволили зробити деякі висновки.
Туризм в цілому є галуззю економіки, що дозволяє при порівнянно невеликих капіталовкладеннях забезпечити економічно рентабельне використання „місцевих ресурсів” - історико-культурної спадщини, традицій, природи. Тому для Печерського району м. Києва правомірним є вибір туризму як пріоритетного напряму розвитку народногосподарського комплексу.
Київ має вигідне економіко-географічне розташування завдяки Дніпру - головній водній артерії міста. Через Київ проходять найважливіші залізничні, автомобільні магістралі та повітряні траси країни, що є надзвичайно важливим для розвитку та інтенсифікації зовнішньоекономічних та культурних зв'язків міста.
Слід зазначити, що Печерський район м. Києва має один з найбільших у країні історико-культурний потенціал. На території Печерського району м. Києва розташовано багато пам'яток історії та культури. Серед них - 39 міжнародного значення, у т. ч. збудовані у ХІ - ХІІ ст. Софіївський собор та комплекс споруд Києво-Печерського національного історико-культурного заповідника, які внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До реєстру національного культурного надбання включено 380 пам'яток архітектури, 23 пам'ятки археології, 25 пам'яток історії і 9 пам'яток монументального мистецтва [23].
В межах Печерського району м. Києва формуються великі території масового відпочинку, які представлені 16 парками культури та відпочинку, 67 парками відпочинку. спеціалізовані центри-парки віднесені до складу місць масового відпочинку: 3 ботанічні сади, зоопарк, НК „Експоцентр України”, Музей народної архітектури і побуту, ділянка для гольф-клубу в уроч. Оболонь, зони історично-культурних заповідників, зокрема Феофанія, Пирогово-Китаєво.
Привабливість Печерського району м. Києва як об'єкту туризму визначається факторами наведеними у дод. А.
За останні три роки зафіксовані стабільні темпи зростання в'їзного туризму в м. Печерському районі м. Києва, що складає 14% щорічно (загальний показник по Україні за цей період складав (1,5% щорічно) [23].
У той же час, незважаючи на комплекс вжитих заходів (в тому числі проведення міжнародних туристичних виставок у Печерському районі м. Києва, участь у закордонних виставках, створення відповідних серверів у мережі Інтернет, видання ряду двомовних путівників по Києву, іншої рекламної літератури), приріст туристських потоків може бути набагато вищим, що особливо важливо, оскільки в'їзний туризм є експортним напрямом в економіці міста.
Аналіз факторів, що стримують розвиток туризму Печерського району м. Києва мають як зовнішній так і внутрішній характер.
Причини зовнішнього характеру:
· економічна нестабільність в країні;
· недостатня підтримка туризму як галузі економіки (недосконалість державної нормативно-правової бази, відсутність належного фінансування програм тощо);
· негативна інформація щодо Україні в засобах масової інформації (злочинність, низький рівень розвитку інфраструктури та обслуговування та ін.).
Причини внутрішнього характеру:
· недостатня координація діяльності галузей міського господарства, а також нерозвиненість внутрішньогалузевих зв'язків в умовах стихійної ринкової економіки;
· відсутність необхідної законодавчої бази і, як наслідок, відсутність гнучкої системи стимулювання (в тому числі, відсутність податкових пільг);
· недостатня кількість засобів розміщення різних категорій;
· брак коштів для комплексу рекламних заходів щодо просування туристичного продукту Києва на міжнародний туристичний ринок.
Туризм розглядається як складна соціально-економічна система, в якій матеріально-речову її базу становить інфраструктура туризму - сукупність підприємств, що забезпечують виконання основних послуг щодо переміщення (транспортні засоби); розміщення (готелі, пансіонати, турбази, кемпінги, мотелі та ін.); харчування (ресторани, бари та ін.); екскурсійного обслуговування (тур бюро); додаткових послуг: банківських, валютно-фінансових, спортивно-оздоровчих, побутових, торгівельних, культурно-розважальних, а також суміжних, що охоплюють бронювання квитків, комплекс інженерних споруд, які забезпечують функції туристського виробництва.
У порівнянні з областями України та АР Крим Київ має найбільш розвинену сучасну туристську інфраструктуру, яка забезпечує перевезення, прийом та обслуговування туристів [31].
Транспортна інфраструктура є однією з найважливіших галузей національної економіки і однією із основних складових функціонування туристської галузі.
Подобные документы
Рекреаційна діяльність як невід’ємна складова сучасного способу життя. Загальні відомості про досліджуваний об’єкт Ярмолинецького району. Формування курортно-рекреаційної системи парку. Проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу України.
контрольная работа [43,3 K], добавлен 15.09.2009Географічне положення зони Північно-західного району Росії. Фактори розвитку туризму на території зони. Рекреаційний і ресурсний потенціал зони. Функціональна структура туризму і домінуючих напрямків. Проблеми і перспективи рекреаційного розвитку району.
реферат [22,1 K], добавлен 13.08.2010Підсистеми моніторингу рекреаційного середовища природних комплексів, історико-культурної спадщини, туристичних потоків, інфраструктури Тлумацького району. Орографічні особливості, гідроресурси, кліматичні умови, екологічні аспекти і лісові фонди регіону.
дипломная работа [4,2 M], добавлен 23.12.2013Оцінка туристичної привабливості Міжгірського району. Туристично-рекреаційні ресурси краю, можливості розвитку етнічного туризму та етноресурсів. Етнотури як продукт діяльності туроператорів України. Розробка етнографічного туру "По селам з історією".
курсовая работа [3,8 M], добавлен 09.02.2015Географічне положення та сучасний рівень розвитку туризму Вовчанського району. Характеристика лісових заповідних урочищ місцевого значення. Ентомологічні заказники місцевого значення. Історико-культурні ресурси. Розробка екскурсії по Вовчанському району.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 09.04.2015Склад території, загальна площа, населення Балеарських островів. Розташування, вихід до морів (океанів), протяжність берегової лінії. Специфіка ресурсно-рекреаційного простору. Особливості розміщення в готелях Іспанії. Геополітичні перспективи архіпелагу.
контрольная работа [24,3 K], добавлен 28.10.2014Сутність, значення і місце рекреаційно-туристичного комплексу в господарстві Київської області. Особливості сучасних туристичних послуг. Передумови розвитку і розміщення рекреаційно-туристичного комплексу Київської області. Розвиток готельного фонду.
курсовая работа [700,4 K], добавлен 29.03.2013Cуть поняття "рекреаційно-туристичний комплекс". Мeтодичнi оcнови кpаїнознавчого доcлiджeння оcобливоcтeй pозвитку рекреаційно-туристичного комплексу. Особливості територіальної організації, перспективи розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Єгипту.
дипломная работа [3,3 M], добавлен 17.06.2014Сутність рекреаційного туризму та його місце в загальній класифікації туризму. Тенденції розвитку туризму в Індонезії. Характеристика ресурсного потенціалу Індонезії для розвитку рекреаційного туризму. Обґрунтування нового рекреаційного туру в Індонезії.
курсовая работа [3,4 M], добавлен 02.04.2016Місце Черкащини на туристичному ринку центрального регіону України. Шевченківський національний заповідник як всесвітньовідомий туристичний символ. Збереження та примноження туристично-рекреаційного потенціалу. Передумови розвитку сільського туризму.
статья [22,5 K], добавлен 14.08.2017
