Розвиток сили в школярів засобами атлетичної гімнастики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток сили в школярів засобами атлетичної гімнастики

Введення

Актуальність. Проблема базової силової підготовки школярів і учнівський молоді представляє в цей час особливий інтерес у зв'язку з вираженими змінами соціальних, екологічних і економічних умов життя суспільства. Сила - основна фізична якість людини. Її можна розвивати з використанням різних засобів. Але, як показали численні дослідження, найбільше ефективно вона піддається тренуванню, коли застосовуються обтяження, причому обтяження дозовані, тобто враховуючі фізичні можливості того або іншого атлета [8, 9, 11, 16, 17,]. Разом з тим немає єдиної думки щодо використання обтяжень для тренування сили, особливо в дитячому й підлітковому віці. Ряд авторів уважають недоцільним використовувати будь-які обтяження в цих вікових періодах [9,11,20]. Є думки, що дозовані обтяження можуть бути використані у фізичному вихованні школярів і чнівський молоді [9,18, 20 і ін.].

Однак проблема, на думку багатьох авторів, складається не тільки в тім, можна або не можна давати тому або іншому юному атлетові ті або інші обтяження. Якщо буде отримана відповідь на питання: "Як треба тренувати спортсмена, застосовуючи ті або інші обтяження без шкоди для здоров'я?", те заняття з вагами можуть використовувати практично всі здорові люди без обмежень. Адже вага - це й 500 г, і 5 кг, і 100 кг [15, 16, 18]. Будь-який руховий акт людини сполучений із проявом різних фізичних якостей. Щоб атлетові підняти обтяження навіть середньої ваги, йому необхідно повною мірою показати свої здатності в спритності, координації, гнучкості й ін. Отже, розвивати силу неможливо без попутного розвитку практично всіх фізичних якостей людини [2,5,12, 14].

На цій основі стало можливим поглибити й розширити методологію силової підготовки учнів 10-х класів, а також конкретизувати систему багаторічного тренування дітей і підлітків у силових видах спорту. Все це повною мірою відповідає концепції розвитку вітчизняної науки в області фізичної культури й спорту, спрямованої на пошук ефективних засобів і методів фізичного виховання підростаючого покоління з урахуванням соціально-економічних умов життя суспільства на сучасному етапі [5, 13].

У програмі по фізичному вихованню учнів 11-х класів 1993 року в змісті уроків фізкультури передбачене виконання двох частин: базової й диференційованої (варіативної) [8]. Відповідно до даної програми освоєння базових основ фізичної культури об'єктивно необхідно для кожного учня з 1-го по 11-й клас. Базовий компонент, інакше називаний ядром, на думку В.И. Ляха, Л.Б. Кофмана, Г.Б. Мейксона, становить основу загальнодержавного стандарту загальноосвітньої підготовки в сфері фізичної культури.

Разом з тим у цьому базовому компоненті програми по фізичному вихованню учнів силовій підготовці приділяється винятково мало уваги й вона не є основною. У цьому ми бачимо недолік даної програми. Створення системи масової силової підготовки школярів, на нашу думку, допоможе вдосконалювати сучасну шкільну програму.

Гіпотеза дослідження - Рівень розвитку фізичної якості сили буде підвищуватися більш ефективно якщо в процес загальної фізичної підготовки застосувати систему занять із обтяженнями оптимальної ваги

Об'єкт дослідження - силова підготовка старших школярів.

Предмет дослідження - удосконалювання силової підготовки старших школярів засобами атлетичної гімнастики.

Ціль дослідження - на підставі аналізу літератури обґрунтувати актуальність удосконалювання силової підготовки старших школярів засобами атлетичної гімнастики.

Завдання дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати проблему розвитку сили старших школярів, засобами атлетичної гімнастики:

2. розглянути сучасні аспекти силової підготовки підростаючого покоління;

3. виявити особливості розвитку сили в підлітковому віці.

Новизна й практична значимість полягає в цілеспрямованому, систематичному використанні засобів атлетичної гімнастики зі старшими школярами, для різнобічного впливу на організм що займаються й цілеспрямованого розвитку їхніх силових якостей.

сила школяр атлетична гімнастика

Розділ 1. Дослідження стану питання

1.1 Деякі науково-теоретичні основи розвитку сили

Сила є основною фізичною якістю людини. І саме чудове в характеристиці сили (відповідно до законів руху Ньютона) - це їх точна кількісна форма оцінки. У цьому зв'язку можна говорити не тільки про деяку взаємодію тіл, але можна ця взаємодія вимірювати. Кількісний захід впливу тіл один на одного називається в механіку силою.

Якщо в механіку сила - кількісний показник, то у фізіології поняття сила м'язів, будучи кількісною мірою, приймає якісну інформативність. Рухові акти людини характеризуються цілим рядом якісних проявів, з яких досить ґрунтовно вивчалися сила, швидкість і витривалість. Ці сторони моторного акту завжди в тім або іншому ступені взаємозалежні один з одним. Однак у педагогічній практиці цей фактор нерідко мало кого хвилює. Наприклад, по виконанню таких тестів, як підтягування на поперечині або згинання й розгинання рук в упорі лежачи судять не про рівень силової витривалості, а про силу людини.

Якісні сторони рухової активності людини проявляються в удосконалюванні регуляції діяльності м'язів і вегетативних органів. При короткочасних, швидкісних і силових рухах переважне значення належить поліпшенню регуляції діяльності нервово-м'язової системи. При більше тривалій роботі, поряд з удосконалюванням рухових функцій, істотного значення набуває поліпшення координації вегетативних функцій [1, 3, 6, 7]. Але найважливіша роль у поліпшенні фізіологічної регуляції функції організму, що обумовлюють поліпшення показників, наприклад максимальної сили, все-таки належить нервовій системі й особливо формуванню умовно-рефлекторних зв'язків, що забезпечують поліпшення функцій організму при м'язових напругах [6, 8, 9].

Розвиток м'язової сили тісно пов'язане з виникненням у результаті вправ морфологічних, біохімічних і фізіологічних змін. Біологічні фактори, що роблять вплив на м'язову силу, досить різноманітні. Складний характер має вплив на силу м'язів-агонистов напруга їхніх антагоністів. Відомо, що розтягнута (у відомих межах) м'яз розвиває більшу напругу, чим нерозтягнута. Щодо цього розтягування м'язів при діяльності їхніх антагоністів сприяє збільшенню ступеня напруги в деяких випадках у два-три рази [б]. З іншого боку, при спільній роботі протилежних м'язових груп частина розвивається сили, що, м'язів-агонистов іде на подолання опору антагоністів. Внаслідок цього при одночасній і тривалій діяльності таких м'язів розтягування приводить до збільшення силової витривалості, подолання ж протидії антагоністів -- до її зменшення.

Найбільш істотним механізмом, що спричиняється прояв значної м'язової сили, є здатність людини до максимальної мобілізації моторних, функціональних одиниць у м'язах-агонистах, що здійснюють даний руховий акт (за допомогою концентрації нервових центрів). Ця здатність концентрації нервових центрів (до максимальних вольових зусиль) і є предметом тренування важкоатлетів, гімнастів, акробатів, а також і в атлетичній гімнастиці. Чим більше збуджується моторних одиниць у мінімальний час, тим сильніше, за інших рівних умов, скорочується м'яз. Залежно від ступеня мобілізації моторних, функціональних одиниць у м'язах-агонистах і регуляції одночасної діяльності м'язів-антагоністів і залежить величина прояву максимальної сили людини.

При статичних напругах механізм нервово-м'язової регуляції силових проявів має деякі відмінні риси. Є дані, що дозволяють говорити про позитивну роль для розвитку сили так званих ізометричних напруг. В основному такі напруги пропонуються виконувати тривалістю 5-6 с. Найцінніша в цьому методі те, що під час виконання вправи статичного характеру з такою тривалістю охоплюються практично всі основні м'язові групи.

Однак, на думку Л.С. Дворкина, для розвитку сили, наприклад, у дитячому й підлітковому віці найбільш доступні статичні напруги локального впливу, які виконуються з напругою від 30 до 50%, від максимального зусилля до відмови. У тренувальній практиці статичні напруги, треба визнати, не одержали широкого поширення, а якщо й використовуються, то як засіб загальфізичної підготовки. При статичних напругах і динамічній роботі відбувається формування різних структур руху. Статичні зусилля, що вимагають великої сили, у спорті й трудовій діяльності затребувані відносно рідко, причому лише як компонент динамічних рухових актів. Внаслідок цього ізометричні способи вправ багатьма авторами рекомендуються використовувати лише як елемент у системі спортивного тренування, основу якої становлять динамічні вправи. Частіше застосовується сполучення динамічних і альтернативних їм статичних вправ.

Це пов'язане з тим, що між здатністю проявляти силу при повільних рухах або статичних напругах і здатністю проявляти її швидко при швидкісно-силових рухах немає чіткого зв'язку. Внаслідок цього м'язова сила, що здобувається шляхом тренування в статичних зусиллях, не завжди може бути належним чином використана при динамічній роботі. При статичних зусиллях з максимальною напругою формуються тимчасові зв'язки для програмування максимальної мобілізації рухових одиниць у відповідних м'язах. При динамічній же роботі здебільшого потрібне порушення тільки частини цих одиниць, тому що в ній беруть участь менша кількість м'язових груп [2, 4, 5].

Отже, сила є основною фізичною якістю людини. Її можна розвивати з використанням різних засобів. Але, як показали численні дослідження, найбільше ефективно вона піддається тренуванню, коли застосовуються обтяження, причому обтяження дозовані, тобто враховуючі фізичні можливості того або іншого атлета. Кожна силова вправа характеризується певними фізіологічними особливостями й робить той або інший специфічний вплив на організм. При виконанні максимальних силових зусиль у скорочувальний акт короткочасно утягуються велике число рухових м'язових одиниць. Потужні скорочення м'язів стимулюють не тільки розвиток мускулатури, але й всі функції організму.

1.2 Історія розвитку атлетичної гімнастики

Атлетичну гімнастику, як систему вправ з обтяженнями вправи з важкими предметами ще в 1У столітті до нашої ери відносили до природних рухів. У змаганнях цього періоду брали участь тільки ті атлети, хто міг підняти масивний вантаж, що лежав на головній площі Афін. Древні римляне розробили й спеціальні вправи із предметами для розвитку мускулатури, сполучаючи їх з гімнастичними й акробатичними елементами.

Древні медики (11-1 століття до нашої ери) уперше відзначили й лікувальні властивості силових вправ для розробки суглобів, регулювання подиху, зміцнення ослаблених м'язів. У керівництві для студентів-медиків і лікарів пропонувалося використання в оздоров тельних цілях рухів тіла з обтяженням.

У період, що ставиться до закінчення XIX і початку XX століть, починають видаватися численні посібники, у яких описувалися системи розвитку тих або інших м'язових груп з використанням гир різної ваги, гантелей, утяжеленних ціпків. Автори й видавці, даючи голосні й ефектні назви своїм книгам і брошури: "Вернейшее засіб для накачування м'язів", "Секрети грації й добірності", - гарантували миттєвий успіх.

У цей період виникає особливий інтерес до сильних людей, що мають гіпертрофовану мускулатуру, здатним на цирковій арені демонструвати публіці роздуті " кулі-біцепси".

Незабаром на арену вийшли дійсно сильні борці, гиревики, разриватели ланцюгів і подниматели ваг. Стали проводитися численні чемпіонати борців і гиревиков, що дозволили познайомитися з істинно міцними, сильними атлетами. Нам добре відомі імена Івана Поддубного, Петра Крилова, Івана Заикина, Олександра Засса, Івана Лебедєва й ін.

Зародження атлетичної гімнастики в Росії як системи вправ з обтяженнями заради зміцнення здоров'я, виправлення недоліків статури й постави пов'язане з ім'ям лікаря Крайовогого В.М. В 1885 році в Петербурзі їм був організований "Кружок аматорів атлетики", що свою роботу будував на принципах сполучити природних рухів (ходьба пішки, біг) зі спеціально підібраними вправами для рук, ніг і тулуба, з використанням процедур, що гартують.

Через 12 років відкривається Петербурзьке атлетичне суспільство, реорганізоване в 1898 р. у Петербурзьке велосипедно-атлетичне суспільство. Крім чоловічих змагань по силовому спорті, у Росії стали проводитися й жіночі чемпіонати. З огляду на великий інтерес народу до силового спорту, став видаватися двотижневий ілюстрований журнал атлетики й спорту "Геркулес", девізом якого був актуальний і сьогодні заклик: "Кожна людина може й повинен бути сильним". В 1903 р. виходить книга російського атлета Євгенія Сандова "Телостроительство", у якій описувалися вправи з гантелями, виконані за принципом поступового зростання навантаження.

У наступні роки, роки після революції, атлетична гімнастика як і раніше вважається важливим засобом фізичної культури.

Один з найвідоміших діячів спортивної науки професор И.М. Черкизов - Сераини писав: "Атлетична гімнастика - це один з найбільш ефектних засобів, що всебічно впливають на людський організм. Достаток вправ і можливість тонко дозувати навантаження робить цей важливий засіб оздоровлення доступним для людей всіх віків. А естетична сторона атлетичної гімнастики наближає її до справжнього мистецтва".

Знаменитий дослідник російської мови В.И. Даль в "Тлумачному словнику живої великоросійської мови" записав: "Атлет - здоровань, силач, богатир..." Це визначає спрямованість занять атлетичною гімнастикою: у першу чергу повинні вирішуватися завдання по забезпеченню здоров'я, а вже потім - сила й статура.

Атлетичну гімнастику в нашій країні сьогодні можна умовно розділити на два напрямки - оздоровчий^-оздоровче-масово-оздоровче й спортивне, кожне з яких має свої характерні риси й особливості.

1.3 Вікові особливості розвитку сили старшокласників

Уже в шкільному віці починається спортивне тренування, що впливає на ріст і розвиток дитини. Варто враховувати, що ріст і розвиток організму, що тривають до 20--25 років, відбуваються нерівномірно, з уповільненням темпу з 14--16 років.

Збільшення ваги й росту в дівчинок чітко вповільнюється починаючи з 14--15 років. У хлопчиків аналогічні зрушення спостерігаються трохи пізніше. Пропорції між розвитком частин тіла змінюються.

Підлітки, у яких бурхливо протікає процес полового дозрівання, характеризуються значним збільшенням росту й меншим приростом поперечних розмірів тіла. У цей період різниця між окружністю грудної клітки й половиною росту (показник Єрисмана) виявляється величиною негативної (період «фізіологічного слабогрудия»). Надалі, у процесі завершення полового дозрівання, відбувається посилений ріст тіла завширшки, завершується окостеніння частин кістяка. Збільшується маса й поперечний переріз кістякової мускулатури.

Поступово відбувається розвиток систем подиху й кровообігу. Необхідно врахувати типове для сучасної молоді прискорення, так звану акселерацію, фізичного розвитку. Внаслідок поліпшення умов життя й виховання, а також у результаті дії багатьох факторів сучасної цивілізації ріст і розвиток організму відбуваються зараз швидше, ніж у минулі десятиліття. Діти й підлітки розвиваються в середньому на 1--2 роки швидше, ніж у минулі десятиліття. Найбільш виражена акселерація фізичного розвитку починається з 10--12 років, особливо виражена вона в 16-- 18 років, тобто у зв'язку з початком і розвитком полового дозрівання, коли умови сучасного життя й система виховання (у тому числі й фізичного) позначаються на дітях з особою силою. При цьому саме полове дозрівання зростає. Склад крові в підлітків під впливом спортивних навантажень значно змінюється. Збільшення числа еритроцитів відбувається у зв'язку з виходом частини крові із кров'яного депо. При надмірних навантаженнях може спостерігатися розпад еритроцитів (єритроцитолиз). Збільшення числа лейкоцитів (лейкоцитоз) у крові звичайно спостерігається при спортивних вправах. У випадку надмірних навантажень виникає також лейкоцитолиз, тобто розчинення частини лейкоцитів і зменшення їхнього числа.

Тренування приводить у дітей шкільного віку до стійких прогресивних структурних змін внутрішніх органів. Це в першу чергу ставиться до серця, оскільки до цього найважливішого органа спортивна діяльність пред'являє особливо високі вимоги. У результаті тренування збільшуються розміри серця.

Спортивна діяльність дітей вимагає високого рівня функцій вегетативних систем. Цей рівень тим вище, ніж значніше витрата енергії викликають ті або інші фізичні вправи.

Збільшена витрата енергії в дітей пов'язаний з тим, що поверхня тіла дітей відносно велика в порівнянні з його масою.

При однаковій роботі з порівняння з дорослими в підлітків більше підвищується обмін речовин. Це пояснюється не тільки співвідношенням ваги й поверхні тіла, але й високою збудливістю нервової системи підлітків.

У зростаючих трубчастих костях в єпифизарних хрящах і в межпозвоночних дисках уже до 14--16 років з'являються зони окостеніння, що приводить звичайно до зупинки росту приблизно до 25 років. Контури хребта з випинанням назад (кіфозом) у грудному відділі й з вигином уперед (лордозом) у шийному й у поперековому відділах формуються вже до 7-літнього віку. Однак ці контури виявляються нестійкими аж до старшого шкільного віку (до 16 років). Тому до 15--16 років ще можливо активний вплив на поліпшення постави школярів.

У дітей відзначається висока еластичність м'язів і суглобного-зв'язково-суглобного апарата. У міру росту й розвитку м'язової системи, збільшення поперечного перерізу м'язів підвищується їхня сила й здатність до концентрації зусиль. Тренування чітко позначається на топографії м'язової сили й на абсолютному її збільшенні. На розвиток сили тих або інших м'язових груп значний вплив робить спортивна спеціалізація, а також (і найбільше) методика спортивного тренування.

Особливої уваги вимагає розвиток функції правої й лівої руки.

Як відомо, у найбільшого числа дітей права рука краще розвинена в порівнянні з лівої, що звичайно пояснюється багатовіковим розвитком, а також деякими анатомічними передумовами: асиметричним розташуванням внутрішніх органів -- печінки праворуч, серця ліворуч і т.д.

Істотне значення спадковості в розвитку праворукости легко доводиться наявністю дітей, що народилися з вираженою тенденцією до леворукости. Разом з тим увага тренера-педагога завжди залучає можливість впливати в процесі спортивного тренування па рівностороннє формування функцій правої й лівої руки. Більшість маленьких дітей до 2--3 років звичайно однаково володіють правою й лівою руками, а потім вони поступово перемикаються на переважне використання правої руки.

Великий вплив на розвиток функцій рук роблять фізичні вправи (особливо вправ з обтяженнями).

У процесі спортивного тренування вдосконалюється нервова регуляція функцій. Заслуговує швидкий розвиток гостроти м'язового почуття в школярів, особливо до 13--14 років, до цього часу досягає високої досконалості здатність орієнтуватися в просторі, загострюється почуття темпу рухів, відчуття відстані, здатність до аналізу м'язових відчуттів при зміні площі опори.

Сила й витривалість при руховій діяльності продовжують поліпшуватися до 20 років і пізніше. Висока пластичність нервової системи в дитячому віці сприяє кращому й більше швидкому освоєнню рухових навичок, часом навіть дуже складних. Багато дітей і підлітки швидко домагаються щодо високих спортивних досягнень. Разом з тим у дітей порівняно легко виникає іррадіація (поширення) порушення в центральній нервовій системі, тому під час навчання рухам треба створювати спокійні умови.

У дітей шкільного віку є всі необхідні біологічні передумови для успішного освоєння сложнокоординованих рухів. Дослідження здатності синхронізувати руху різними сегментами верхніх і нижніх кінцівок показали високі можливості сполучень різноманітних рухів дітьми шкільного віку, що не уступають за рівнем дорослим людям (Блохін, Гандельсман, 1969). Цим пояснюються високі спортивні досягнення школярів у таких видах спорту, як фігурне катання на ковзанах, спортивна гімнастика, стрибки у воду, і ін.

При вивченні початкової фази роботи виявилося, що в дітей врабативание, тобто перехід від спокою до максимальної діяльності, відбувається швидше, ніж у дорослих. Своєрідно протікає процес стомлення, що насамперед є результатом змін у центральній нервовій системі. Замічено, що суб'єктивний прояв стомлення -- утома в дітей -- виражено неяскраво при позитивному емоційному тлі. Якщо враховувати вікові особливості дітей і використовувати короткочасні навантаження з досить більшими паузами відпочинку, то можна підтримувати працездатність у дітей досить тривалий час.

Монотонні рухи викликають швидке стомлення.

Однак варто враховувати серйозну небезпеку в тих випадках, коли діти виконують фізичні навантаження великої інтенсивності й тривалості, що пред'являють до їхнього організму гранично високі вимоги. Під впливом позитивних емоцій працездатність може бути ще більш високої при критичних зрушеннях функцій організму дітей, а почуття утоми виявляється маловираженним. При цьому легко виникає перетренування, яку можна розглядати як порушення балансу нервових процесів, як невроз, пов'язаний з нераціональними заняттями спортом (Крестовников, 1951). Особлива увага дозуванню навантажень варто приділяти в початковій фазі періоду полового дозрівання, коли особливо висока збудливість і реактивність центральної нервової системи дітей (Туминский і ін., 1959; Смирнов, 1959; Кольцова, 1969, і ін.). У цей період передстартові реакції виражені найбільше на емоційно насичені вправи. Поза емоційним тлом умовні подразники, пов'язані з м'язовою роботою, у підлітків можуть викликати менші зрушення, чим у дорослих.

У початковій фазі полового дозрівання спостерігається підвищена функція залоз внутрішньої секреції, особливо полових залоз, і з'являються вторинні полові ознаки. У цей час темп фізичного розвитку може значно прискорюватися, виникають тимчасові диспропорції в співвідношенні довжини й ширини тіла, довжини дог і тулуби й т.д.

Об'єктивне прагнення підлітків до рекордних досягнень при ще не стабілізованому фізичному розвитку таїть у собі небезпека перенапруги. Особливо велика ця небезпека при не устояному балансі між роботою різних залоз внутрішньої секреції. Так, наприклад, навіть невелике посилення функції щитовидної залози (гіпертиреоз) може вплинути на здатність дітей переносити більші фізичні навантаження.

Але тим часом силова підготовка із застосуванням дозованих обтяженні зміцнює зв'язування й суглоби, допомагає виробленню витривалості, спритності, виховує волю, упевненість у собі, підвищує працездатність організму [13,18,19].

Найбільш сприятливим часом для придбання рухових навичок у силовій підготовці (наприклад, при підйомі ваг), як показали дослідження багатьох авторів, є підлітковий і юнацький вік [11,17 і ін.].

Дозовані силові навантаження динамічного характеру не впливають негативно на розвиток і диференціровку хребта підлітків. Силові вправи з вагами в юному віці без надмірних навантажень не тільки не викликають патологічних змін, а силова підготовка із застосуванням дозованих обтяженні зміцнює зв'язування й суглоби, допомагає виробленню витривалості, спритності, виховує волю, упевненість у собі, підвищує працездатність організму [13,18,19,20].

1.4 Методика розвитку сили в старших школярів

Спеціальна, властиво силова підготовка припустима лише в юнацькому віці. У молодшому й середньому шкільному віці розвиток сили повинне здійснюватися в плані зміцнення основних м'язових груп(..). Провідним і основним методом розвитку сили в школярів (включаючи і юнаків) є метод, заснований на застосуванні динамічних вправ. Статичні (ізометричні) вправи повинні служити лише доповненням до них.

Під час занять із дітьми й підлітками переважно застосовують вправи з обтяженням вагою власного тіла.

З віком учнів збільшується роль вправ із зовнішнім опором. Як обтяження застосовують набивні м'ячі, гантелі, гумові й пружинні амортизатори, опір партнера; юнакам можна рекомендувати гирі, штангу. Ефект застосування силових вправ залежить від раціонального розподілу навантаження на кожному занятті, від заняття до заняття, а також від правильного вибору ваги обтяження.

На заняттях з дітьми й підлітками треба використовувати переважно таку вагу, що може бути піднятий що займаються 15--20 разів підряд. Виходячи із цього, потрібно підбирати й вага обтяженні. Вправи з більшим обтяженням шкідливі для дітей і підлітків. Під час занять із ними неприпустимі тривалі однобічні напруги, не можна також зловживати статичними зусиллями. Діти й підлітки, виконуючи силові вправи, не повинні доводити м'яза до граничного стомлення.

У юнацькому віці доцільно застосовувати більше значні навантаження. Найбільш ефективними силовими вправами для добре підготовлених юнаків є такі, які можуть бути виконані 6--10 разів підряд. При дозуванні вправ з обтяженням важливо враховувати підготовленість що займаються. При слабкій підготовленості юнакам звичайно буває досить виконати кожна вправа один раз «до відмови». Надалі, у міру росту тренованості доцільно на одному занятті виконувати кожна вправа «до відмови» два й навіть три рази.

Під час відпочинку між черговими повтореннями рекомендується проробити кілька вправ на розслаблення, які корисно сполучити з легким самомасажем.

Застосовуючи ізометричні вправи під час занять із добре підготовленими юнаками треба прагнути впливати одночасно на велику кількість м'язових груп. Це забезпечує гармонійний розвиток мускулатури. Ізометричні вправи дають найбільший ефект при поступовому наростанні напруги. Кожне з таких вправ доцільно виконувати протягом 6--7 сек, поступово збільшуючи напругу з таким розрахунком, щоб досягти максимуму приблизно до четвертої секунди. До й після кожного статичного зусилля рекомендується виконати кілька дихальних вправ.

Із сива на гімнастичному ослоні, коні або козлу, ноги закріплені, нахили назад з різними положеннями рук і поворотами тулуба.

Добре підготовленим підліткам і юнакам корисно виконувати перераховані вправи з невеликим обтяженням.

Вправи переважно для м'язів ніг і таза.

Різні види ходьби (на носках, п'ятах, зовнішньому краї стопи). З різних вихідних положень (коштуючи на одній нозі, сидячи й ін.) згинання й розгинання стопи, кругові рухи стопою усередину й назовні. Піднімання на носки. Пружні погойдування на носках.

З полуприседа перекочування на ступнях вправо й уліво, кругові рухи коліньми. З основної стійки опускання на коліна й повернення у вихідне положення без допомоги рук. Зі стійки ноги скрестно, опускаючись, сісти й вернутися у вихідне положення без опори руками об підлогу. З різних вихідних положень згинання й розгинання ноги (ніг), піднімання й опускання прямої ноги (ніг), кругові рухи ногою усередину й назовні.

Присідання на носках і на всій стопі (ноги разом і нарізно). Пружні рухи в присиді. Присідання на одній нозі з опорою й без опори руками (підлітки і юнаки). Випади (уперед, назад, убік) на місці й із просуванням. Ходьба в полуприсиді й присиді.

Стрибки на місці й із просуванням на двох ногах (ноги разом, нарізно, скрестно), на одній нозі, чергування стрибків на одній і двох ногах, стрибки в полуприсиді й присиді.

Зміцненню м'язів ніг (особливо м'язів стегна) і таза сприяють також багато хто з перерахованих вправ для м'язів тулуба.

Парні вправи (з партнером).

Вправи переважно для м'язів рук і плечового пояса.

Коштуючи особою друг до друга й упираючись долонями про долоню партнера, поперемінне й одночасне згинання й розгинання рук з опором.

Те ж, але один з партнерів лежить на спині (підлітки і юнаки).

З різних вихідних положень, тримаючись за руки, рухи руками вперед, назад, у сторони, нагору, долілиць, роблячи й переборюючи опір.

Згинання й розгинання рук у стійці на руках за допомогою партнера (підлітки і юнаки).

Коштуючи особою друг до друга й тримаючи гімнастичний ціпок перед собою на витягнутих руках, перетягання один одного, згинаючи руки; піднімання, опускання й викручування ціпка, переборюючи опір партнера.

Вправи переважно для м'язів тулуба й шиї.

З різних вихідних положень (коштуючи, лежачи, сидячи) згинання й розгинання в тазостегнових суглобах, переборюючи опір партнера. Те ж, але партнер чинить опір, утримуючи виконуючого за шию.

Утримання різних статичних положень (нахил уперед прогнувшись, горизонтальне положення лежачи на стегнах на гімнастичному ослоні особою нагору й особою долілиць, нахил убік, сивий кутом на підлозі й ін.), переборюючи опір партнера, що створює різні по характері й напрямку додаткові навантаження.

Вправи переважно для м'язів ніг і таза.

З різних вихідних положень (коштуючи на одній нозі, лежачи на спині) згинання й розгинання стопи, переборюючи опір партнера, що втримує стопу руками. Сидячи особою друг до друга, упираючись стопами зігнутих ніг і тримаючись за руки, не відпускаючи рук, почергове й одночасне розгинання й згинання ніг, роблячи й переборюючи опір.

Коштуючи спиною друг до друга, тримаючись за руки, опускання на підлогу й повернення у вихідне положення.

Лежачи на спині, напівзігнуті ноги підняті, згинання й розгинання ніг у колінах, переборюючи вагу партнера, що опирається руками на стопи піднятих ног (підлітки і юнаки).

Коштуючи на колінах (партнер притискає руками стопи до підлоги), нахили вперед, збільшуючи кут між стегнами й гомілками, і повернення у вихідне положенню

1.5 Спрямованість атлетичної гімнастики і її вплив на розвиток сили в старших школярів.

Спрямованість атлетичної гімнастики можна віднести до однієї з різновидів гімнастики з переважним змістом у заняттях силових вправ з використанням стандартних гімнастичних снарядів, обтяженні, різних тренажерів. Вона спрямована на зміцнення здоров'я, досягнення більше високого рівня загально-фізичної підготовленості підлітків, молоді й людей середнього віку. У цьому змісті атлетична гімнастика покликана істотно змінити статуру що займаються, формуючи гармонійно розвинену атлетичну фігуру, сприяти розвитку рухової працездатності, гнучкості й спритності.

Різнобічність занять атлетичною гімнастикою масово-оздоровчого напрямку визначається включенням у неї таких видів спортивної діяльності, як біг, плавання, ігри, які за рахунок своєї специфіки впливають благотворно на серцево-судинну й дихальну системи організму атлета. Крім силових вправ з різного роду обтяженнями, вправ на спеціальних тренажерах, що є для атлетів спортивного напрямку основними, атлетична гімнастика масово-оздоровчого характеру будується на використанні комплексів, які можуть включати:

- силові вправи на гімнастичних снарядах (бруси, поперечина низькі й висока, бруси різної висоти, кінь, кільця й ін.);

- РЕПЕТУЮ із силовим акцентом без предмета й із предметами (скакалки, гімнастичні ціпки, набивні м'ячі, гантелі, гумові джгути й ін.)

Підбираючи силові вправи для складання комплексів, варто керуватися найбільш важливим

-по-перше, у ньому обов'язково повинні бути вправи для основних м'язових груп: для м'язів шиї, плечового пояса й рук, м'язів спини, черевного преса, ніг;

-по-друге, використовувані в тренуванні атлета силові вправи повинні враховувати три режими м'язової діяльності:

Напруга м'язів без зміни їхньої довжини (статичний, ізометричний режим), б) скорочення м'язів зі зменшенням їхньої довжини, в) збільшення довжини м'язів (уступаючий режим).

Обов'язковим компонентом занять атлетичною гімнастикою є вправи на гнучкість, Спеціальні вправи, пов'язані із проявом активної й пасивної гнучкості, можуть бути включені: у розминку, як засіб підготовки суглобів до зростаючого навантаження;

в основну й заключну частини заняття, як засіб додаткового розвитку й активного відновлення м'язів між підходами до силових завдань. Для цих цілей, як правило, вправи виконуються на підлозі, на снарядах і із предметами. Усе більше активним стає використання в заняттях атлетичною гімнастикою системи "стретчинг".

- не можна забувати й про розвиток витривалості, особливо силової витривалості, у значній мірі визначальна працездатність атлета. Якщо силова витривалість буде рости в міру збільшення кількості повторень властиво силових вправ, то поліпшення так званої загальної витривалості буде відбуватися при використанні тривалої роботи помірної потужності, що включає функціонування більшої частини м'язів атлета (біг, плавання).

Атлетична гімнастика, взявши на озброєння засобу основної гімнастики, одержала прекрасну можливість для вдосконалювання спритності, координації, швидкісних якостей атлетів. Освоєння техніки великої кількості вправ на основних гімнастичних снарядах, в акробатиці може в значній мірі збагатити зміст тренування, зробивши її більше цікав і захоплюючої, надасть можливість використовувати в справі свою силу, гнучкість і координацію. Причому, значна кількість гімнастичних вправ на снарядах, пов'язане із проявом сили, має прикладний характер, що при нагоді може знайти своє застосування в трудовій, побутовій або військовій обстановці.

Практика підготовки атлетів підказує, що тренування в атлетичній гімнастиці повинні обов'язково враховувати тип статури що займаються. Так, для людини атлетичного додавання (мезоморфний тип) характерна добре виражена мускулатура, він міцний і широкий у плечах, силові навантаження добре впливають на розвиток маси й рельєфу м'язів.

Тонкокостний астенік (єктоморфний тип) являє собою людини зі слабкою мускулатурою, йому важко нарощувати силу й обсяги м'язів. Щоб домогтися гарних результатів в атлетичній гімнастиці, астенікам рекомендується підвищувати інтенсивність навантаження за рахунок зменшення кількості повторень і одночасно збільшення ваги снаряда. При цьому треба хащі чергувати силові вправи із вправами на розслаблення.

Гиперстеник (андоморфний тип) має потужний кістяк і, як правило, пухку мускулатуру. Люди цього типу схильні до повноти й, природно, у заняттях мають потребу в особливому підході. Поряд із завданням виконувати комплекс із великий нагрузочностью, з акцентуванням вправ на виховання витривалості, коли вважається вага обтяжень, але збільшується кількість повторень, гиперстенику необхідно включати в систему занять вправи, що вимагають високої рухової активності (біг, плавання, спортивні ігри), і дуже уважно поставитися до свого режиму харчування.

Щоб перевірити, чи відповідає масі тіла нормі, треба вага (у кілограмах) розділити на ріст (у дециметрах). Результат від розподілу в межах 4,3-3,2 говорить про нормальну масу тіла, 5,3-4,4 - надмірної, а 3,1-2,8 - недостатній масі тіла. Ці дані можуть також характеризувати типи статури: гиперстеники й астеніки будуть наближатися до крайніх границь, а нормостеники - розташуються десь посередині. Показники вище або нижче меж, як затверджують фахівці, можуть в окремих випадках свідчити або про хворобливе ожиріння, або про виснаження.

Існує формула, по якій можна умовно судити про гармонійність статури: окружність груди (див) х 100 ріст.

Результат більше 55 варто вважати відмінним; менше 50 - недостатнім розвитком, 50-55 - звичайним.

От ще кілька співвідношень, що характеризують пропорційну статуру:

- окружність шиї вдвічі більше окружності зап'ястя й удвічі менше окружності талії;

- окружність стегна в півтора разу більше окружності гомілки;

- окружність гомілки приблизно дорівнює окружності шиї в жінки й окружності напруженого біцепса в чоловіка;

- окружність грудей повинна бути в 1,1 рази більше окружності таза;

- окружність талії повинна бути на одну чверть менше окружності груди.

Побудова заняття масово-оздоровчого напрямку атлетичної гімнастики, на відміну від спортивного, не вимагає обов'язкового набору спеціальних тренажерів, штанг і гантелей різної ваги. Залежно від умов проведення заняття (квартира або парк, двір з гімнастичними снарядами або звичайний фізкультурний зал), відповідно до правил складання комплексів вправ, закономірностями виховання фізичних якостей, а також з огляду на індивідуальні особливості що займаються відбираються, а потім і використовуються засоби основної гімнастики.

Виділимо головне, що робить основну гімнастику найбільш придатної для занять атлетизмом.

1.За допомогою гімнастичних вправ можна здійснити виборче (локальне) вплив на м'язи.

2.Гімнастичні вправи дозволяють легко дозувати навантаження за рахунок зміни кількості повторень, режиму м'язової роботи (швидко, повільно), а також вибору варіанта виконання вправи (простий, складний), залежно від підготовленості й самопочуття що займаються.

3.Є можливість використовувати власну вагу, як обтяження.

4.При утрудненні в освоєнні вправ можливе розчленовування його на більше прості тридцятимільйонні елементи.

5.Освоїти фізично або технічно складна гімнастична вправа, що представляє інтерес для атлета, можна використовуючи проводку по русі, допомога в найбільш важких частинах руху.

Що характерно для масової атлетичної гімнастики:

1. Атлети, що обрали для себе масово-оздоровчий напрямок в атлетичній гімнастиці, у своїх тренувальних заняттях як модель використовують окремі риси системи підготовки в спортивної атлетизмі, змінювані з урахуванням віку, рівня готовності, матеріальних умов тренування. Наприклад, кількість тренувань у тиждень може бути від 2 до 4 із чергуванням занять у залі із заняттями в басейні, лісопарку, у дворі.

2. У тренуванні, крім силових вправ, можуть використовуватися вправи, пов'язані з вихованням швидкості, спритності, витривалості, гнучкості на основі застосуванні найбільш доступних і зручних засобів.

Наприклад, в одному занятті можуть виконуватися вправи для виховання сили м'язів пояса верхніх кінцівок (на гімнастичних снарядах), швидкості (легкоатлетичні вправи, акробатика), спритності (виконання щодо складних гімнастичних рухів), гнучкості (система стретчинг).

3. Маючи на меті гармонічного й пропорційного розвитку тіла з помірної гипертрофированостю м'язів, що займаються можуть використовувати різноманітні методи розвитку м'язів.

4. Займатися масово-оздоровчою атлетичною гімнастикою можуть практично люди будь-якого віку й будь-якого рівня підготовленості.

5. Оздоровча атлетична гімнастика припускає проведення занять у будь-яких умовах: у гімнастичному залі зі снарядами й без них, у парку, на повітрі й будинку, на шкільних площадках і городках "Здоров'я". Можна обходитися без обтяжень і спеціальних тренажерних пристроїв, використовуючи власну вагу, самоопори, ізометричні вправи.

Спортивний напрямок в атлетичній гімнастиці спрямовано на забезпечення підготовки атлетів до виступу на змаганнях і досягненню в ході їх максимально можливого результату. У нашій країні змагання з атлетичної гімнастики проводяться по двох видах: силове триборство й атлетичне позування (обов'язкова й довільна програми).

Крім широко відомої назви "культуризм", спортивний атлетизм всі частіше сьогодні називають терміном уже звичним на Заході - "бодібілдинг".

Для порівняння, приведемо найбільш характерні риси атлетичної гімнастики спортивного й масово-оздоровчого напрямків.

Що характерно для бодібілдингу.

1. Для досягнення найбільш високого результату необхідні регулярні й строго систематичні тренування, побудовані на основі закономірностей багаторічного планування.

2. Вирішуючи головні завдання підготовки, тренування атлета, як правило, будується на переважному використанні певного вузького набору силових вправ, що виконуються по жорстко побудованій системі чергування робота й відпочинку, кількості підходів і повторень вправи, ваги обтяження й режиму м'язової робота й ін.

3. Тому що основою підготовки є робота над формою тіла, атлетові постійно доводиться підбирати такі м'язові режими, які максимально сприяють збільшенню маси й поліпшенню рельєфу мускулатури. Успіхи в цьому, як правило, зв'язують із використанням граничних навантажень.

4. Висока ефективність тренувань неможлива без дотримання дуже строгих вимог до заповнення енергетичного запасу за рахунок харчування, що, в основному, будується на посиленому вживанні протеїнів (білків) і ретельно продуманому, дозованому споживанні інших речовин (вуглеводів, жирів, мінеральних солей і вітамінів).

Фахівці вважають бодібілдинг дуже важким видом спорту й виділяють саме головне: тренування, харчування й позування. Таким чином, насамперед - розвиток м'язів, а потім демонстрація того, чого досяг спортсмен, в артистичному виконанні. Для демонстрації краса тіла сучасному атлетові потрібна пластичність, емоційність і музикальність.

Сьогодні спортивний напрямок атлетичної гімнастики в країні переживає нове народження - після довгого років умовчування й напівлегального існування воно знайшло право на життя.

Природне прагнення людей до фізичної досконалості, до оздоровлення спонукує фахівців в області фізичного виховання вести пошук нових засобів і методів досягнення цих цілей. Відомі й добре зарекомендували себе види й форми гімнастики традиційно залишаються в арсеналі випробуваних засобів радянської фізичної культури. Однак ряд причин обумовлює поява нових, нетрадиційних видів рухової активності в масовому фізкультурному русі, у тому числі й таких, як атлетична гімнастика.

У старшому шкільному віці (15--17 років) поряд з удосконалюванням спритності, швидкості й гнучкості необхідна спеціальна систематична робота (особливо з юнаками), спрямована на розвиток сили й різних проявів витривалості. Особливу значимість здобувають різні вправи з обтяженням.

Розділ 2. Методи й організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Для рішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження:

1. Аналіз літератури.

2.Педагогічне спостереження

3. Теоретичний аналіз і узагальнення.

2.2. Організація дослідження.

Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі дослідження (жовтень, 2004), обрана тема, поставлена мета, визначені завдання. Наступний етап - пошук літератури по досліджуваній проблемі і її теоретичний аналіз (жовтень, 2004 - березень, 2005). Вивчалися й аналізувалися літературні джерела по проблемі пов'язаної з поняттям і розвитком сили, розвитку цієї якості спеціальними засобами й методами в атлетичній гімнастиці, основу склав пошук використання засобів атлетичної гімнастики в розвитку сили старших школярів. У результаті теоретичного аналізу й узагальнення науково-літературних даних, були визначені протиріччя й проблема дослідження, установлені актуальність і рівень розробленості обраної теми дослідження. Розділ 3. Узагальнення теоретичного матеріалу по проблемі розвитку сили в старших школярів.

Ряд учених С.В. Новаковский, Л.С. Дворкин, С. В. Степанов (8, 19) провели педагогічний експеримент, у якому брали участь три групи школярів 7-17 років (тільки хлопчики). Дослідження проводилися з 1988 по 1998 рік у загальноосвітніх школах м. Заїсти. Особливість експерименту полягала в тім, що одна із трьох груп школярів 1-10 класів ( 1-я єксп. - 141 чоловік) протягом року тренувалася в секції базової фізичної підготовки (не менш двох разів у тиждень), у якій використовувалися традиційні засоби фізичного виховання. У цій групі від 20 до 30% навчального часу приділялося силовій підготовці. Друга експериментальна група 1-10 класів (147 чоловік) тренувалася в секції базової атлетичної підготовки, у якій до 70% часу приділялося розвитку сили. Контрольна група школярів 1-10 класів (I 55 чоловік) складалася із хлопчиків, рухова активність яких була обмежена тільки двома уроками фізкультури.

Вікові силові можливості школярів оцінювалися при виконанні тесту - станова динамометрія. по формулі: ВИСС=Ц11: В, де ВИСС -- віковий індекс станової сили у відносних одиницях. ЦП - цифровий показник станового динамометра в див, В - вік випробуваних.

Аналіз змін ВИСС стосовно 7-літнього віку протягом 10 років навчання в школі, на їхній погляд, дозволяє оцінити вікові особливості приросту силових можливостей школярів до 17-літнього віку з однієї сторони й при впливі різних методів розвитку сили. с іншої. При виконанні даного тесту утягуються значно більша кількість груп м'язів.

У першій експериментальній групі, за даними першого дослідження (вересень), рівень приросту ВИСС за період навчання в школі був вище, ніж на другому дослідженні (травень). Показник приросту ВИСС в 13-літніх школярів вересневих вимірів був перевершений за результатами досліджень наприкінці навчального року тільки до 16 років. Більше того. відносний показник приросту ВИСС у підсумку в першому випадку виявився вище (на 23.7%). Проте, якщо судити але абсолютному показнику приросту ВИСС те, починаючи з 14-літнього віку, школярі першої експериментальної групи показували більше високі результати, у порівнянні з початком учебною року. Однак ці розходження в них виявилися недостовірними.

У другій експериментальній групі практично повторюється та ж тенденція, коли абсолютний показник приросту ВИСС через рік виявився вище в порівнянні з першими вимірами на всім у всіх вікових групах, а відносний показник приросту перевищив вихідні дані тільки до 15-17 років. По абсолютному показнику рівень ВИСС у школярів другої експериментальної групи до 17 років виявився вище в порівнянні з початком навчального року в цій віковій групі на 10,2 о.е.. (+ 22,4%). у першій експериментальній групі відповідно 2,0 о.е. (+2,6%).

У контрольній групі підсумковий рівень приросту ВИСС стосовно 7-літнього віку у всіх випадках був нижче, ніж це спостерігалося в перших, двох експериментальних групах (мал. 1). Однак до 14-літнього віку відносний показник приросту ВИСС у контрольній групі вірогідно не відрізнявся від перших двох. Розходження у величині ВИСС до 17 років склав між контрольною й першою експериментальною групою - 6,7 і другий - 13,6 о.е. У підсумку по даним аналізу приросту силових можливостей у різних вікових групах школярів вони зробили висновок про те, що найбільш виражений вплив на показники приросту ВИСС робить тренування в секції базової атлетичної підготовки. У меншому ступені впливає на віковий характер зміни сили заняття в секції базової фізичної підготовки.

Висновки

По дослідженню стану питання про вплив засобів атлетичної гімнастики, на розвиток сили старших школярів можна зробити наступні висновки:

1. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що питаннями розвитку сили в школярів займається значна кількість учених (1,5,6, 7, 8-10 і ін.).

2. Атлетична гімнастика, як засіб розвитку сили старших школярів розглядається в роботах не багатьох авторів (9, 10, 14, 15, 19, 22 і ін.). У силовій підготовці старших школярів багато хто відзначають комплексний підхід, наприклад, крім силових вправ, можуть використовуватися вправи, пов'язані з вихованням швидкості, спритності, витривалості, гнучкості на основі застосуванні найбільш доступних і зручних засобів. В одному занятті можуть виконуватися вправи для виховання сили м'язів пояса верхніх кінцівок (на гімнастичних снарядах), швидкості (легкоатлетичні вправи, акробатика), спритності (виконання щодо складних гімнастичних рухів), гнучкості (система стретчинг).

3. Засоби атлетичної гімнастики не тільки впливають на розвиток сили й формування гармонічних тілесних структур, але й на формування естетичного смаку, оскільки краса форм тіла й рухів у спорті - загальновизнані цінності.

Литература

1. Абрамовский И.Н. Залежність між силою, вагою й ростом спортсмена// Теор. і практ. фіз. культ., 1968, №11, с. 17-19.

2. Анохін П.К. Біологія й нейрофізіологія умовного рефлексу. - М.: Медицина, 1968. - 166 с.

3. Бальсевич В.К. Онтокинезиология людини: - М.: Теорія й практика фізичної культури, 2000. - 275 с.

4. Бернштейн Н.А. Нариси по фізіології рухів і фізіології активності. - М.: Медицина. 1966. - 166 с.

5. Верхошанский Ю.В. Основи спеціальної силової підготовки в спорті. - М.: Фізкультура й спорт, 1977. - 215 с.

6. Годик М.А. Контроль тренувальних і соревновательних навантажень.-М.: Фізкультура й спорт, 1980.- 136с.

7. Горобців А.Н. Сила як фізична якість і методи її розвитку// Важка атлетика: Щорічник-81. -М.: ФиС, 1981, с. 117-131.

8. Дворкин Л.С. Силові види єдиноборств (важка атлетика, гирьовий спорт, силове триборство). Кубан. гос.ун-т.1997,- 365 с.

9. Дворкин Л.С. Спортивно-педагогічні проблеми занять важкою атлетикою з раннього підліткового віку//Теор. і практ. фіз. культ. 1996, № 12, с. 36-40.

10. Дворкин Л.С., Воробйов С.В., Хабаров А.А. Особливості інтенсивної силової підготовки юних атлетів 12-13 років //Фізична культура: виховання, утворення, тренування. 1997, №4, с. 33-40.

11.Зациорский В.М. Фізичні якості спортсмена. М.: Фис, 1966.--200 с.

12.Зациорский В.М., Сергиенко Л.П. Вплив спадковості й середовища на розвиток рухових якостей людини/теорія й практика фізичної культури. -- 1975.--№ 6. -С. 22-29.

13.Зимкин Н.В. Фізіологічна характеристика сили, швидкості й витривалості//Фізіологічний журнал, 1962

14. Никитюк Б.А. Клініки-Антропологічні основи фізичного виховання й детско-юнацького спорту //Фізична культура: виховання, утворення, тренування, - 1998, № 2, с. 6-9.

15. Програма загальноосвітніх навчальних закладів. Фізичне виховання учнів 1-Х1 класів зі спрямованим розвитком рухових здатностей /Подг. В.И.Ляхом, Г.Б.Мейксоном. - Освіта, 1993.-64 с.

16. Розенблат В.В., Устьянцев С.Л. Стомлення при динамічній і ста тической м'язової діяльності людини//Фізіологія людини.- 1989.

17. Саркисова Н.Г. Спеціальна силова підготовка гімнастів високої кваліфікації в умовах комплексного варіативного використання змінних режимів опорів: Автореф. канд. дис. Майкоп, 2000. - 27 с.

18. Сальників В.А. Співвідношення вікового й індивідуального в структурі сенситивних і критичних періодів розвитку //Фізична культура: виховання, утворення, тренування. - 1997. - №4. - С. 8-12

19. Тамбиева А.П. Віковий розвиток і здатність ифференцировать силу м'язів кисті. Науч. конф. по віковий морфол., физиол. і биохим. - М.: АПН РСФСР, 1962, с. 246-251.

20.Туманян Г.С., Мартиросов Є.Г. Статура й спорт. - М.: Фізкультура й спорт, 1976. - 237 с.

21. Фаламеев А.И. Варіативність методики тренування важкоатлета. Важка атлетика. Щорічник-74. - М.: ФиС, 1974, с. 17-20.

22. Хрипкова А.Г., Колосов Д.В. Хлопчик - підліток - юнак. Посібник для вчителів. - М.: Освіта, 1982. - 207 с.

23.Теорія й методика гімнастики. Під ред. В.И.Пилиповича. М., «Освіта», 1971.

24.Фарфель B.C. Керування рухами в спорті. - М.: Фізкультура й спорт, 1975. - 208 с.

25. Пугач В.П. Вікові зміни швидкості, м'язової сили й швидкісно-силових якостей //Швидкісно-силова підготовка юних спортсменів /Під загальної ред. В.П.Філіна. - М.: Фізкультура й спорт, 1968. -C.I 1-24.

26.Черняк А.В. Методика тренування в умовах ДЮСШ //Важка атлетика. - М.: Фізкультура й спорт, 1977. - С. 19-23.

Размещено на Allbest.ru