Аналіз ресурсів для розвитку туризму Китаю

Размещено на http://www.allbest.ru/

41

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ ТА ТУРИЗМУ

КАФЕДРА ТУРИЗМУ

КУРСОВА РОБОТА

З ТУРИСТИЧНОГО КРАЇНОЗНАВСТВА

Аналіз ресурсів для розвитку туризму Китая

Виконала:студентка навчальної

Групи Т-111

Руденок Артем Вячеславович

Дніпропетровськ - 2010План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів.Поняття туризму

1.2 Методика досліджень

Розділ 2. Загальні відомості про країну

2.1 Географічне і геополітичне положення країни,територія та кордони

Розділ 3. Природно-рекреаційні ресурси країни

3.1 Рельєф

3.2 Клімат

3.3 Водні ресурси

3.4 Рослинний і тваринний світ

3.5 Природоохоронні території

Розділ 4. Історико-культурні ресурси країни

4.1 Історична довідка

4.2 Історико-культурні пам'ятки країни

Вступ

В даний час туризм є однією з провідних і найбільш динамічних галузей економіки, і за швидкі темпи розвитку він визнаний економічним феноменом сторіччя.

Суміжне становище Китаю з великим числом азіатських країн, його величезна територія, що лежить в різних природно-кліматичних поясах, різноманітний рельєф, відмінні морські пляжі, численні річки та озера, багата флора, цілющі джерела, різноманіття унікальних пам'яток природи та культурно-історичних пам'яток, наявність китайської діаспори у різних країнах світу, значні успіхи в економічному розвитку, політичний курс на зміцнення міжнародного співробітництва. Так як Китай наповнений таким різноманіттям туристичних ресурсів, мені було неважко знаходити дані про нього.

Метою дослідження є комплексна оцінка Іспанії на базі таких завдань:

- дослідження географічного і геополітичного положення країни, територій та кордонів;

- дослідження природних ресурсів Китаю, а саме рельєфу, клімату, водних та бальнеологічних ресурсів, природоохоронних територій;

- оцінка її історико-архітектурних ресурсів, а саме її архітектурної спадщини та культури;

- аналіз рівня економічного розвитку Китаю та стан використання її рекреаційних ресурсів;

- аналіз сучасного стану туризму Китаю, а саме стану туристичної індустрії країни на сьогоднішній день.

китай рекреаційний ресурс

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько - рекреаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів. Поняття туризму

Туристсько-рекреаційні ресурси - об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів, їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей.

У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності) характеристику рекреаційних ресурсів, що включають дані про якість природних умов, площу (або об'єм) на якій ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.

Природно-географічні	Природно-антропогенні
?Геологічні (у т.ч. спелеоресурси), орографічні	?Національні природні парки
?Ґрунтово-рослинні, фауністичні	?Природні та біосферні заповідники
?Водні, кліматичні (у т.ч. метеорологічні явища)	?Заказники, пам'ятки природи
?Ландшафтні	?Дендропарки, ботанічні сади, зоопарки
Суспільно-історичні	Суперточка-тур
?Архітектурно-історичні	Біосоціальні
?Подійні

Рис. 1.1 Туристсько-рекреаційні ресурси.

За структурою туристсько-рекреаційних ресурсів (рис. 1.1) 1, гіперблок туристсько-рекреаційних ресурсів складається з природних, природно-антропогених, суспільно - історичних ресурсів (фундаментальні ресурсні фактори), до складу яких входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подійні ресурси туристсько-рекреаційні ресурси, трансресурсні об'єкти (гомогенні та парарекреаційні ресурси) та суперточка-тур. Суперточка-тур - точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.

Розрізняють також уфологічні рекреаційні ресурси - території (ділянки водного середовища, повітряного басейну), що визначені фактом існування необізнаних літаючих об'єктів (НЛО), істот (форм життя) позаземного походження; такі території й компоненти, що їх складають (рослинний і ґрунтовий покрив, зооценози та ін.) характеризуються наявністю хронологічних, радіотехнічних, цитологічних, фізіологічних та інших аномалій, що пов'язано з техногенною (енергетичною) дією НЛО та інших матеріальних реалій на природне та антропогенне середовище; фактор пізнавального туризму й особливий вид рекреаційних ресурсів, що набув поширення в межах ойкумени (США: Аризона, Флорида та інші штати; Російська Федерація: Москва, Приморський край - Дальнореченськ; Україна: Київ, АРК - Севастополь та ін.).

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт.

Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Закон України "Про туризм" визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною.

За Н.Ф.Реймерсом, туризм - це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об'єктами, а О.О.Бейдик дає наступне пояснення цього терміна: туризм - це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями.

За видами туризму спеціалісти розрізняють чотири головні його види: рекреаційний, або оздоровчий туризм, що застосовується для відпочинку та лікування; екскурсійний туризм, що поєднує відпочинок з пізнавальними інтересами; науковий туризм (6-7% від загального числа туристів); діловий туризм (12-13%). Окремим типом виділяють релігійне паломництво.

Загалом, будь-який маршрут в просторі, який виходить за рамки повсякденних справ, для насолоди життям та відпочинку, можливо вважати туризмом.

1.2 Методика досліджень

Метод (гр. methodos) - спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод - це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо).

В курсовій роботі була використана низка таких методів - метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний методи, картографічний метод, математико-статистичний метод.

Метод абстракції полягає у пізнанні реальних туристичних процесів шляхом відокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від усього випадкового, неістотного. Застосуванням методу абстракції я користувалась для формування понять, виявлення і формування закономірностей розвитку туристичної галузі Іспанії.

Метод аналізу і синтезу застосовується в єдності його двох складових. При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини (частини об'єкту, його ознаки, властивості, відношення), кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Історичний та логічний методи застосовуються для дослідження економічних процесів в єдності. Історичний метод вивчає ці процеси, розвиток їх у хронометричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювались один за одним. Логічний метод досліджує туристичні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від випадковостей і непотрібних подробиць, які не властиві цьому процесу.

Картографічний метод дослідження - метод застосування карт для наукового й практичного пізнання зображених на них явищ. Картографічний метод використовується для дослідження закономірностей просторового розміщення явищ, їхніх взаємозв'язків, залежностей і розвитку. Картографічний метод, можна об'єднати в наступні основні групи: візуальний аналіз, що полягає в безпосередньому зоровому дослідженні карт просторового розміщення, сполучень, зв'язків і динаміки явищ, графічні прийоми аналізу, що складаються в побудові по картах профілів і розрізів (які дають наочне подання про вертикальну структуру явищ), блок-діаграм (які поєднують перспективне зображення місцевості з її вертикальними розрізами), різного роду графіків і діаграм і т.д., картометричні роботи, що полягають у визначенні за картами координат, відстаней, довжин, висот, площ, обсягів, кутів та ін. кількісних характеристик об'єктів, зображених на карті (з оцінкою точності одержуваних результатів). Цим методом я користувалась, знаходячи на карті основні пам'ятки і курорти Іспанії, а також створюючи власну карту.

Математично-статистичний метод дослідження застосовується для дослідження за картами будь-яких однорідних явищ (температур повітря, щільності сільського населення, урожайності й т.п.), їхнього розміщення та тимчасові зміни, які обумовлені багатьма факторами з невідомою функціональною залежністю; для з'ясування форми й тісноти зв'язків між різними явищами. Цей метод було використано в ІІІ розділі.

Розділ 2. Загальні відомості про країну

2.1 Географічне і геополітичне положення країни,територія та кордони

Офіційна назва - Китайська Народна Республіка (КНР)

Китай - розташований у Східній Азії.Площа - 9597 тис. кв. км (з Тайванем - 9633 тис. кв. км). Третя за величиною країна світу після Росії і Канади (займає 6,5% суші земної кулі).

Сумарна довжина сухопутних кордонів Китаю становить 22 117 км з 13 країнами : Росія (40 км на північно-заході і 3 605 км на північному сході), Монголія (4 677 км), Північна Корея (1 416 км) , В'єтнам (1 281 км),

Лаос (423 км), М'янма (2 185 км), Індія (3903 км), Бутан (470 км), Непал (1 236 км), Афганістан (76 км), Таджикистан (414 км), Киргизія (858 км) і Казахстан (1 533 км).

Узбережжя Китаю тягнеться від кордону з Північною Кореєю на півночі до В'єтнаму на півдні і має довжину 14 500 км. Китай омивається Східно-Китайським морем, Корейським затокою, Жовтим морем і Південно-Китайським морем. Острів Тайвань відділений від материка Тайванською протокою.

Столиця - Пекін.

Найбільші міста: Шанхай (7500000 чоловік), Пекін (5800000 чоловік), Тяньцзінь (4600000 чоловік), Шеньян (4540000 чоловік), Вухан (3750000 чоловік), Гуанчжоу (Кантон) (3580000 чоловік), всього ж в Китаї 40 міст з населенням більше 1 мільйона чоловік. Державний устрій - комуністичний режим.

У складі КНР знаходиться 34 адміністративні одиниці на рівні провінцій, з них 4 - міста центрального підпорядкування, 23 провінції, 5 автономних районів і два особливих адміністративних райони.

Провінції - Аньхой, Ганьсу, Гуандун, Гуйчжоу, Ляонін, Сичуан, Фуцзянь, Хайнань, Хубей, Хунань, Хебей, Хейлунцзян, Хенань, Цзілінь, Цзянсі, Цзянсу, Цинхай, Чжецзян, Шаньдун, Шаньсі, Шеньсі, Юньнань, Тайвань.

Автономні райони - Гуансі-Чжуанський авт.район, авт.район внутрішня Монголія, Нінся-Хуейський авт. Район, Тибетський авт. район, Синьцзян-Уйгурський авт.район.

Спеціальні адміністративні райони - сянганський особливий адміністративний район, Аомень (Макао).

Міста спеціального підпорядкування - Пекін, Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін.

Розділ 3. Природно-рекреаційні ресурси країни

3.1 Рельєф

Основна риса рельєфу Китаю - гористість. Так, тільки 16% території країни лежить нижче 500 м над рівнем моря; 19% - в інтервалі 500-1000 м, 28% - 1000-2000 м, 18% - 2000-5000 м і 19% - на висоті понад 5000 м над рівнем моря. У цілому, рельєф Китаю нагадує гігантську чотириступінчасту сходи, що спускається з заході на схід. В основі гірських споруд і рівнин лежать різні геологічні структури, які формувалися на всьому протязі геологічної історії.

Найвища ступінь - це Цинхай-Тибетське нагір'я , «дах світу», як його часто називають. Нагір'я сформувалося в епоху герцинської складчастості (кінець девону - початок тріасу, близько 260 млн років тому), причому внутрішні області нагір'я старше окраїнних. Нагір'я складено переважно відкладеннями верхнього палеозою, юри, крейди і третинної системи. Площа складає близько 2 млн кв. км. Тут чергуються плоскі або малогорбисті рівнини, що досягають висоти 4000-5000 м і хребти до 6000-7000 м і більше. Рівнини складено переважно осадовими і метаморфічними гірськими породами - пісковиками, вапняками, сланцями; хребти - переважно магматичними і метаморфічними породами - гранітами і гнейсами. Розріджене повітря, суворість клімату, убога рослинність роблять велику частину цього району мало придатною для проживання людей.

Нагір'я обрамлене високими молодими гірськими системами, більшість з яких відноситься до системи альпійської складчастості. Ці гори глибоко розчленовані, для них характерні висотна поясність, у гребневой зоні - льодовики. На південь від Цинхай-Тибетського нагір'я розташовані найвищі гори Землі - Великі Гімалаї, середня висота яких перевищує 6000 м, а ряд вершин досягає 8000 м і вище. Саме тут, на кордоні Китаю та Індії розташована найвища точка світу - гора Джомолунгма (8848 м). По південній околиці нагір'я, уздовж північних схилів Гімалаїв простягається передгірний тектонічний прогин. На заході лежить Каракорум (максимальна висота - г.Чогорі, 8611 м). На відміну від кристально-чистих льодовиків Гімалаїв, вічні сніги Каракоруму покриті шаром наносів з пустель Центральної Азії.

На північ від Тибету лежить одна з найбільших в світі гірських систем - Куньлунь з максимальною висотою 7723 м, (г.Улугмузтаг), що простягнулася на більш ніж 2700 км від Паміру до Сіно-Тибетських гір. Куньлунь являє собою ряд хребтів - Кашгарській, Російська, Алтинтаг, Аркатаг, Баян-Хара-Ула і т.д. Північні схили хребтів досить круто піднімаються над прилеглими западинами. Так, наприклад, Алтинтаг на 4500-5000 м. підноситься над лежачими північніше Таримської западиною і пустелею Алашань. Південні схили Куньлуня порівняно пологі і поступово переходять в Цинхай-Тибетське нагір'я. Гори відносяться до палеозойської складчастості і омолоджена в альпійську епоху орогенезу.

На схід від Куньлуня розташовані гори Наньшань (висота до 6346 м), які іноді відносять до системи Куньлуня. Ще далі на схід тягнуться Сіно-Тибетські гори, відомі також під назвами Сичуанскіе Альпи, Хендуаньшань. Їх середня висота досягає 5000-6500 м на заході і 1000-1200 м на сході, найбільша висота - 7590 м, г. Гунгашань.

У цілому, хребти, що оточують Цинхай-Тибетське нагір'я мають асиметрична будова: Їх зовнішні схили зазвичай круті, а внутрішні. звернені у бік нагір'я - пологі.

Наступну, другу сходинку займає пояс гір, високих рівнин і міжгірських западин. Середні висоти досягають 1000-2000 м, окремі вершини - понад 4000 м, а деякі западини опускаються нижче рівня Світового океану. У північному напрямку від Цинхай-Тибетського нагір'я лежать Тарімськая (Кашгарській) і Цайдамской западини, розділені Алтинтаг. Таримський басейн відокремлена Східним Тянь-Шанем від лежачої північніше Джунгарської западини. Між ними, трохи на схід, між відрогами Тянь-Шаню лежить Турфан-Хамійская (Турфанська) западина.

Східний Тянь-Шань - китайська частина великої гірської системи, що лежить на території Казахстану, Киргизії та Китаю. У Китаї знаходиться менше висока частина. Східний Тянь-Шань представляє собою три паралельно йдуть гірські ланцюги, між якими знаходяться глибокі западини. Найзначніша з них - Турфан-Хамійская западина - величезний тектонічний прогин близько 200 км в довжину і 70 км в ширину. Тут, в ложі висохлого озера розташована найнижча точка Китаю - 154 м нижче рівня моря, друга за глибиною після Мертвого моря западина світу.

Джунгарська западина (рівнина) з північного сходу обмежена Монгольським Алтаєм, більшою частиною лежачого вже в Монголії. Улоговина має вигляд глибокої чаші, нахиленою на захід. Її площа складає близько 700 тис. км2. Середні висоти невеликі - близько 600-800 м. Зустрічаються окремі гірські кряжі, мелкосопочника, біля підніжжя гір часто тягнуться кам'янисті шлейфи. Вона складена потужним покривом пухких відкладень.

Таримський басейн, або, як її ще іноді називають, Кашгарській рівнина займає площу близько 530 тис. кв. км і є найбільшою в Центральній Азії і однією з найбільших безстічних западин світу. Середні висоти коливаються від 800 до 1500 м. Її перетинають невисокі гірські кряжі. Природними обмежувачами Тариму виступають гори Тянь-Шань, Куньлунь і Бейшань. Тут розташована пустеля Такла-Макан.

На південний схід від Таримської западини простягається хребет Алтинтаг, що входить до складу гірської системи Куньлунь і простягається майже на 800 км. Алтинтаг і наступний за ним Наньшань мають вигляд опуклої на північ дуги. Хребти розчленовані поперечними розломами на окремі масиви. Гребені гір часто перевищують 6000 м, проте в горах існують доступні проходи, по яких в давнину проходили торгові шляхи.

На південь від Алтинтаг лежить Цайдамской западина (улоговина), що простягнулася в широтному напрямку на 700 км. Її ширина не більше 300 км. Розташована вона на висоті 2600-2900 м. Юдейська представляє собою піщано-глинисту рівнину, яку перетинають окремі ували. Сильні вітри сформували тут характерні форми еолового вивітрювання.

На сході від неї лежать нагір'я Внутрішньої Монголії, Ордос і, на південний схід, Лесове плато. Лесове плато розташоване в середній течії р.. Хуанхе та обмежено хребтами Тайханшань, Циньлин і східними відрогами Наньлін. Площа плато складає 430 тис. кв. км. Його грунту утворилися з винесених вітром дрібних частинок пустельних піску та пилу, в результаті чого склався потужний шар пухкої землі жовтого кольору. Лес покриває не тільки Лесове плато, але й майже весь Північний Китай, однак тільки на лесових плато був накопичений такий потужний шар - 100-250 м і більше. Через високий родючості лесових грунтів ще в давнину воно було щільно заселене і розорано, схили терасовані, внаслідок чого почалися незворотні процеси ерозії. Так, до теперішнього часу овражная мережа місцями досягає 5-6 км/км2, а їхня глибина - 100-150 м. У більшості місць схили терасовані, на них вирощуються такі культури, як гаолян, бавовник, просо. пшениця. Природна степова і лісостепова рослинність збереглася лише в незручностях. Тим не менш, до цих пір тут зберігається дуже висока щільність населення, особливо в долині р.. Вейхе. Цікавою особливістю антропогенного ландшафту Лесового плато є існування жител, виритих прямо в товщі лесу під терасами-полями.

Плато Ордос лежить на північ від Лесового плато, в північній закруті р. Хуанхе. Його площа становить приблизно 95 тис. кв. км. Плато здіймається на висоту 1100-2500 м, а на заході досягає 3015 м. Складено переважно пісковиками. В даний час воно являє собою район пустель і напівпустель, однак раніше клімат тут був більш вологим. Піски на височинах перемежовуються з солоними озерами і солончаками в зниженнях. З галузей господарства розвинене кочове скотарство.

Ще далі на північний схід простягається Великий Хінган (Дасін'аньлін), що є кордоном між двома фізико-географічними регіонами - Центральною і Східною Азією. З південного заходу на північний схід гори простягаються на 1200 км. Складені в основному гранітами та іншими магматичними породами. Гори невисокі - їх максимальна висота становить 1949 м, вершини досить плоскі, а схили пологі.

Південніше Лесового плато знаходиться хребет Циньлин, що розділяє Північний і Центральний Китай. На південь від нього знаходиться благодатна Сичуаньськая западина, іноді іменована також Червоним басейном (за заповнює її червонокольорові пісковики). Розташована здебільшого на лівобережжі середнього течії річки Янцзи і займає площу близько 200 тис. кв. км. Висота - 400-500 м, а по околицях до 1000 м. Вона утворює як би ступінчастий амфітеатр, звернений на південь - наслідок тривалого опускання Китайської платформи. Червоноколірні товщі почали утворюватися з силуру. Найдовше прогинався центр. Колись в ньому були третинні озера; стародавнє і дельтові відкладення протягом тривалого часу піддавалися розмиву і до теперішнього часу збереглися у формі пагорбів і низьких гір. У центрі улоговини дуже мало плоских просторів.

Південніше неї, на південний схід від Цинхай-Тибетського нагір'я лежить Юньнань-Гуйчжоуського нагір'я, яке об'єднує дві системи: Лежить на заході Юньнаньськоє нагір'я і Гуйчжоуського нагір'я на сході і характеризується поступовим зниженням з заходу на схід - з висот 1800-4000 м (субмеридіональний хребти Юньнаньского нагір'я, розчленовані глибокими річковими долинами Меконгу, Салуін та ін) до хребтів Гуйчжоуського нагір'я з їх висотами 1000-1200 м. Довжина нагір'я досягає 1000 км, а ширина - 400 км. Тут переважають кристалічні породи і вапняки, розвинений карст. Місцями схили досить круті, що робить їх важкодоступними.

На схід від нього в діагональному напрямку (з південного заходу на північний схід) простягаються гори Уїшань. Між ними в широтному напрямку лежать гори Наньлін, що відокремлюють Центральний Китай від Південного. Уїшань і Наньлін є основними хребтами Південно-Китайських гір, які опуклою на північний-схід дугою простягнулися майже на 2000 км. Максимальна висота гір - 2158 м. Гори складені магматичними і осадовими породами, в них розвинутий карст.

Третю сходинку «китайської сходи» утворює область низинних рівнин і невисоких гір, що примикають до узбережжя, середні висоти тут коливаються від декількох метрів до 500-1000 м. Сюди відносяться такі рівнини і низовини як Саньцзянская, Сунляо (Північно-Східна рівнина), Велика Китайська (Північно-Китайська), рівнини середньої та нижньої течії Янцзи, рівнина ріки Сіцзян. Гірські спорудження представлені Малим Хінганом, Шаньдун і ін.

На крайньому північному сході країни, приєднуючись до кордонів з Росією лежить Саньцзянская низовина, розташована вздовж нижньої течії річки Сунгарі, між Амуром і Уссурі. Хребти Малий Хінган і Лаоелін відокремлюють її від лежачої на північний захід низовини Сунляо, названої так по перших складах двох найбільших річок, що протікають тут - Сунгарі і Ляохе. Вузька долина Сунгарі, яка є правим припливом Амуру, з'єднує ці дві низовини. Рівнина Сунляо акумулятивного походження, утворена могутніми товщами відкладів, які заповнили міжгірські тектонічні западини. Вона оточена майже безперервної дугою гірських ланцюгів.

Вузька прибережна смуга пов'язує низовина Сунляо, яка також називається Північно-Східної рівниною, з Великою Китайською рівниною (Північно-Китайської). Велика Китайська рівнина акумулятивного походження, складена відкладеннями річки Хуанхе. На півдні вона зливається з низовинами середнього і нижнього течій річки Янцзи. Рівнину перетинають древні русла Хуанхе: за історичний період річка неодноразово переміщалася на сотні кілометрів. Часом вона впадала в Янцзи, іноді, як зараз - у Бохайській затоці. Неодноразово змінювала свої русла і інша велика річка рівнини - Хуайхе.

Велика Китайська рівнина має практично ідеально рівну поверхню, і тільки дюни порушують цю картину. Для захисту від повеней вже в давнину китайці стали будувати дамби, які з неодноразово надбудовували. В даний час русла річок на 10-15 м і більше підняті над навколишній рівниною. У період паводків часом трапляються повені, і вирвалася на свободу вода заливає навколишню місцевість, змітаючи все на своєму шляху.

Гірський масив Шаньдун поділяє Велику Китайську рівнину на дві частини. Гори сильно зруйновані і частково занурені під алювій Хуанхе. Найбільша їх висота - 1524 м.

Далі на півдні Велика Китайська рівнина переходить у рівнину середньої та нижньої течії Янцзи. Тут зосереджено безліч озер і боліт. У давнину вони були серйозною перешкодою для ханьців, колонізували південь. Та й значно пізніше, коли Південний Китай був вже ними освоєно, болота і озера захищали ці землі від проникнення варварів з півночі, що багато в чому визначило тривале розділення Китаю на дві частини - Північну і Південну і збереження китайської культури саме на Півдні.

Найбільші озера - Дунтинху і Поянху. Тут також багато каналів, які здавна використовувалися для зрошення, судноплавства, рибальства. У період паводків канали та озера служать водосховищами, регулюючими стік води. Уздовж нижньої течії Янцзи споруджено кілька рядів дамб. Також дамби побудовані вздовж берега для захисту від моря.

На південь від Янцзи лежать гори - вищеназвані Наньлін і Уїшань. І тільки в прибережній зоні в долинах нижньої течії річок тягнеться смуга рівнин, перемежається невисокими горами. Найбільша з них - рівнина ріки Сіцзян.

Четвертий ступінь вже лежить під водою - континентальний шельф (до глибини 200 м) з мілинами і островами.

Така структура рельєфу значно вплинула не тільки на такі фізико-географічні чинники, як клімат, гідрографію, своєрідність природних зон, а й на розміщення населення, міграції, господарську діяльність, культурні особливості людей. Більш того, навіть на сучасному етапі рельєф продовжує чинити величезний вплив на економічний розвиток районів країни, соціально-політичні аспекти, характер міграцій, внутрішньо-і межекономіческіх зв'язків.

3.2 Клімат

Клімат Китаю характеризується насамперед мусонними дощами і яскраво вираженою зміною пір року, частими північними вітрами з невеликою кількістю опадів взимку і частими південними вітрами з рясними дощами влітку. До різноманітності загальнокліматичному умов відносяться холодні повітряні потоки, циклони, періодичні дощі і тайфуни. Характерною є також яскраво виражена континентальність клімату з широкою варіацією температур і опадів, особливо між нижчими та вищими межами. Взимку температура в Китаї нижче, ніж в інших країнах, розташованих на тій же широті, влітку вона набагато вища. Напр., Повіт Хума в провінції Хейлунцзян і приміський Лондон розташовані між 51 ° і 52 ° північної широти. Середня температура січня в повіті Хума -27,8 ° С, а в Лондоні, де рослинність залишається зеленою, як у Шанхаї і Ханчжоу, що знаходяться між 30 ° і 31 ° північної широти, 3,7 ° С. Тяньцзінь і Лісабон розташовані на 39 ° північної широти, але в Тяньцзіні середня температура січня -4,1 ° С, а найнижча -22,9 ° С, у той час як у Лісабоні середня температура січня 9,2 ° С, а сама низька -1,7 З. Кліматичні умови різних районів країни сильно відрізняються один від одного через великій території Китаю і складної будови її поверхні. У 1958 р. Комітет географічного районування Академії наук КНР поділив країну на шість кліматичних поясів (не включаючи Цинхай-Тибетське нагір'я).

Загальна картина розповсюдження річної кількості опадів у Китаї характеризується їх прогресивним зниженням від південно-східного узбережжя (1000 - 2000 мм; рекордна цифра зареєстрована в Хошаоляо, провінція Тайвань, - 8408 мм) до внутрішніх районів північного заходу (100-200 мм), іншими словами, чим далі від узбережжя, Тим менша кількість опадів. Східний Сіньцзян, розташований в самому центрі Євразійського материка, є аридних центром Китаю з річною кількістю опадів менше 50 мм, тут же, в Турфанської западині, повіт Токсун, середньорічна кількість опадів тільки 3,9 мм - це найменша кількість опадів по всій країні. У 1958 р., Взявши за основу індекс аридности (відношення кількості опадів до можливої випаровуваності) у дні з середньою добовою температурою »10 ° С, Комітет географічного районування Академії наук КНР розділив країну з південного сходу на північний захід (включаючи Цинхай-Тибетське нагір'я) на наступні чотири області:

Волога область (32,2% території країни). Аридность менше 1,0, річна кількість опадів більше 750 мм, рослинність лісів.

Напіввологе область (14,5% території). Аридность від 1,0 до 1,5, річна кількість опадів від 400 до 750 мм, рослинність лісів і лугів.

Полуарідних область (21,7% території). Аридность від 1,5 до 2,0, річна кількість опадів від 200 до 400 мм, рослинність степів.

Аридная область (30,8% території). Аридность більше 2,0, річна кількість опадів менше 200 мм, рослинність пустельних степів (аридность від 2,0 до 4,0) і пустель (аридность більше 4,0).

3.3 Водні ресурси

Річний стік річок Китаю становить понад 2600 млрд. куб. м, або 6,6% світового стоку річок; Китай знаходиться в числі перших за цим показником країн. Річний шар стоку тим не менш складає в середньому лише 271 мм, це нижче, ніж у середньому в світі, а обсяг води на душу населення - менше 3 тис. куб. м, або 1 / 4 від середньосвітового показника. Незважаючи на це, Китай займає перше місце в світі з водних ресурсів з теоретичним запасом енергії в 680 млн. кВт. Це гірська країна, де більша частина основних річок піднімається на рівень дуже високого Цинхай-Тибетського нагір'я і має сильну течію.

Географічно річки розташовані нерівномірно. Басейни річок зовнішнього стоку складають 64% всієї площі країни, але їх стік дорівнює 96% від загальної цифри по країні, він більше на півдні, ніж на півночі. Басейн річки Янцзи становить 18,8% всієї площі країни і містить 37,7% усього стоку річок в країні, значна його частина розташована в багатому водними ресурсами районі вздовж узбережжя моря: Його величезні потенційні можливості ще не до кінця використовуються, оскільки лише 1,68 млн. му з тих 7,38 млн. му, які можуть бути освоєні під заливні культури, знаходять застосування.

Китай володіє значними запасами підземних вод, проте їх географічне розподіл досить нерівномірно. Вони сконцентровані на декількох великих алювіальних рівнинах, таких, як Північно-Східна та Північно-Китайська і долина в середньому і нижній течії Янцзи, а також у деяких великих басейнах річок, напр. в Сичуані, Джунгарії і в басейні річки Тарім. Ці райони багаті не тільки грунтовими підземними водами, які легко використовувати (вони включають в себе фреатічние води і залягають неглибоко від поверхні напірні води), але і артезіанськими басейнами, останні є основними джерелами іригації в аридних областях північно-заходу. Глибина, на якій протікають підземні води, і дебіт вод у водоносних пластах постійно змінюються по регіонах залягання грунтів, чиї геологічна структура і водоносний пласт також дуже різноманітні у зв'язку з украй різними топографічними умовами. Спостерігається недостатність вод та їх залягання глибоко під землею в більшості гірських областей, за винятком окремих місць, де вони в достатку і знаходяться ближче до поверхні землі.

3.4 Рослинний і тваринний світ

Особливе географічне положення Китаю, завдяки якому він знаходиться відразу в трьох поясах: помірному, субтропічному і тропічному, вплинулоне тільки на формування кліматичних умов, рельєфу і ґрунтових ресурсів,але, насамперед на розмаїтість і багатство рослинного і тваринного світу країни. Не випадково по цьому флора і фауна Китаю нараховує більш 30 тис. видів різних рослин. Характерно і те, що з 5 тис. деревинно-чагарникових видів близько 50 зустрічаються тільки на території Китаю. Численні також і релікти древньої флори. По розмаїтості лісових порід Китай займає перше місце у світі. Тут виростають такі коштовні технічні породи, як макове і сальне дерева, тунг, камелія олійна і торбах.

У країні виділяють дві головні частини за характером рослинного покриву: східну і західну. У східній частині більш поширені лісові види рослинності, до Півночі від хребта Циньлин простираються літньо-зелені широколисті ліси різного типу. У центральній частині східного Китаю знаходяться великі рівнини, ліси тут майже зведені, а землі розорані.

На Північному сході поширені ліси тайгового типу. Тут можна зустріти сосни, берези, ялину, дуб, клен, кедр, кедр, граб, горіх і навіть амурський оксамит.

На Півдні і Південному сході Китаю простираються вічнозелені субтропічні ліси, у яких можна знайти кипарис, камфорний лавр, лакове і сальне дерева, а також реліктове дерево куінінгхемі. Тропічні ліси у первозданному вигляді збереглися тільки на острові Хайнань.

Однією з особливостей рослинного світу Китаю стає контраст між лісовими і пустельними, здебільшого солончаковими і зовсім позбавленими рослинності районами західної частини. Не велика тут і кількість видів тварин, хоча тваринний світ Китаю відрізняється багатством і розмаїтістю.Він нараховуєблизько 1 тис. 800 видів тільки сухопутних тварин. Найбільш поширені і численні олені, лосі, леопарди, бурі ведмеді, кабани, мавпи, дикобразигібони, броненосці і навіть індійські слони. Найбільш багата видами тварин.

Південно-Східна територія країни. Тут переважають реліктові і ендемічні форми: такі, як єнот (мала панда) і бамбуковий ведмідь (велика панда), землерійкові кроти і багато хто інші. Тваринний світ Китаю дивовижний, тут на Півночі можна побачити таких звичних для нас глухарів і тетеревів, а на Півдні дивуватися пишноті павичів і силі слонів.

Територія Китаю ділиться на сім великих природних районів. У Східній частині (з Півночі на Південь) виділяють

1) Північно-Східний район

2) Північний район

3) Центральний район

4) Південний район. А в Західній частині (з Півночі на Південь)

5) Монголо-Синьцзонський район

6) Цинхао-Тибетський район

7) Саноі-Юньнанський район.

3.5 Природоохоронні території

У країні було засновано близько 300 національних парків та заповідників, що забезпечують захистом приблизно 2% сухопутної території Китаю. Ця система підкріплюється на рівні провінцій і місцевих властей, створюють особливі «мальовничі райони», які, незважаючи на брак фінансування і жорсткого контролю в порівнянні з національними заповідниками, все-таки забезпечують часткову захист природного середовища.

Заповідник Улун - у світі, без сумніву, найкраще відомий заповідник Улун (Улун Цзи-жань Баохуцюй) неподалік від Ченду в провінції Сичуань, що отримав від ООН статус Міжнародного біосферного заповідника за його роль у захисті рідкісної гігантської панди. До інших зникаючих видів тварин, що проживають в Улун, відносяться сніжний барс, золотиста мавпа (лангур) і мускусний олень.

Заповідник Чжалун (Чжалун Цзи-жань Баохуцюй) в 280 км від Ціціхара в провінції Хейлунцзян - чудове місце для орнітологів, як і віддалене озеро Цинхай у провінції Цинхай і озеро Поян в провінції Цзянсі. Чжалун, перший заповідник у Китаї, був заснований лише у 1979 р., що вказує на порівняно недавній інтерес уряду до захисту навколишнього середовища. 210 000 гектарів заболочених земель служать будинком або перелітним пунктом для 180 видів птахів, включаючи 8 із 15 наявних у світі видів журавлів (шість з них числяться в списку зникаючих видів). У заповіднику налічується близько 500 особин красновенцового журавля, який вважається древнім символом довголіття. Таких птахів, як чаплі, лелеки, лебеді та гуси, краще за все спостерігати з квітня по вересень.

Озеро Цінхай (Цинхай Ху), найбільше солоне озеро в Китаї, оточене сніговими вершинами і розташоване на висоті 3200 м над рівнем моря у віддаленій провінції з такою ж назвою. У заповіднику на Пташиному Острові знаходять притулок до 100 000 перелітних птахів, включаючи гусей, журавлів, грифів та монгольських жайворонків. Пташиний заказник для чорношийого журавлів (Лунбяо), розташований на тому ж острові, грає важливу роль у збереженні цього зникаючого виду.

Заповідник Чанбайшань - дерева - головна визначна пам'ятка заповідника Чанбайшань (Чанбайшань Цзижань Баохуцюй) в провінції Цзілінь на кордоні з Північною Кореєю, де перебувають під охороною 210 000 гектарів незайманого лісу. Дерева утворюють смуги зростання, в залежності від висоти над рівнем моря, серед них - біла береза, корейська сосна, «драконова ялина» і ялиця. На висоті більше 2200 м починається тундра, а в долинах листяні дерева привертають погляд своїми осінніми фарбами.

Заповідник Лунжуй на протилежному краю країни, близько Наньнін, на кордоні з В'єтнамом, заповідник Лунжуй (Лунжуй Цзи-жань Баохуцюй) служить будинком для єдиної в світі популяції білоголових мавп-лангурів, а рослинне царство представлено не менш рідкісною золотистої камелією.

У провінції Хунань на південно-сході знаходиться комплекс заповідників, відомих як мальовничий район Улінюань (Улінюань Фенцзінцюй), відокремлена область серед пагорбів і круч, що виростають з субтропічного лісу. Серед його печер і швидких річок є чимало можливостей для рафтингу (сплаву на плотах) та пішого туризму.

Національний парк Волонг'ян знаходиться в горах на північному-заході провінції Хунань. Організований у 1992 році, площа 26,4 тис. га. Охороняє природні комплекси гірських соснових лісів, річкових долин і печер, а також унікальний «кам'яний ліс», утворений тисячами веж, колон, зубців і шпилів з піщанику. У вапнякових породах на території парку утворилося безліч печер, лійок і природних мостів, серед яких найвищий - Небесний міст завдовжки 40 м, що з'єднує схили ущелини на висоті 360 м. У фауні парку представлені гімалайський ведмідь і водяна козуля. У струмках і річках зустрічається гігантська саламандра, що досягає 1 м в довжину.

Національний парк Лушань Гори Лушань площею 500 км2 знаходяться в околицях міста Інтань на півдні Китаю в провінції Цзянсі. З півночі вони обмежені найдовшою річкою Китаю - Янцзи, а з півдня омиваються найбільшим в країні прісноводним озером - Поянху, гордо підносячись над ним своїми загостреними піками. Гори Лушань носять свою назву вже більше 2000 років, їх згадку було знайдено в найпершій історичному літописі Китаю. Це один з духовних центрів китайської цивілізації.

У давнину тут займалися чаклунством і гори Лушань вважалися горами небожителів. З виникненням даосизму і буддизму засновники цих течій стали будувати тут свої перші школи та академії. Деякі з цих найдавніших будівель збереглися і до наших днів.

Гори Лушань складаються з 99 піків, найвищий з них - гора Даханьяфен, висотою 1474 метри (4834 футів) над рівнем моря. Обриси кожної з цих гірських громадин неповторні й дивовижні. Тут злилися воєдино зелені гори, небо, річки, печери, скелі та озера. Вони невіддільні одне від одного і складають єдину величну панораму гір Лушань. Картину доповнюють 22 водоспаду, 18 швидких гірських річок, 14 озер і ставків. Найвідоміший і вражаючий з водоспадів - Трьох Ярусний Джерело. Один китайський поет говорив, що якби тут не було трьохярусне Джерельну гори Лушань не варто було б відвідувати - настільки вразила його картина падаючої з 155 метрової висоти води. Її щільний каскад спадає з Піка П'яти Старіков і, раптово обривається біля підніжжя гір, розбивається на мільярди райдужних бризок, формуючи постійне водяне хмара.

З дерев тут часто зустрічаються всілякі модрини, кипариси і сосни. Згідно зі статистикою, в Національному парку Лушань є більше 3400 видів рослин. До унікальних видів, які зустрічаються лише в Китаї, належать фуцзяньськая кипарис, гліптостробус китайський, Куннінгамія, метасеквойя гліптостробовідная і Псевдомодрина. Вона росте виключно в гірських районах річки Янцзи, на її коротких гілках ростуть пучки листя, які нагадують мідяки, влітку вони зелені, а восени жовтіють.

Національний парк Чжянцсяцзе Улін'юань - скелі в національному парку Чжанцзяцзе, який знаходиться в провінції Хунань на південно-сході Китаю.

Це дивовижне по красі місце і одночасно природний зоопарк, ботанічний і геологічний заповідник.

Місце знамените своїми кварцитовими скелями скелями, висотою до 800 метрів.

Найвищі піки Улін'юаня досягають висоти в понад 3 км над рівнем моря.

Гори являють собою мальовниче видовище: Величезні кам'яні стовпи над тропічним лісом, порізані гострі вершини, водоспади, гігантська система печер, потужні річки, придатні для сплаву.

Самий популярний шлях потрапляння в ці гори - через містечко Даюн (Dayong) і село Чжанцзяцзе (Zhangjiajie).

За селом знаходиться вхід в парк і ліс Чжанцзяцзе, іноземці при вході платять 15 юанів.

Всього тут прокладено п'ять туристичних маршрутів.

Найвища вершина називається "Кролик, що дивиться на Місяць", звідси відкривається неймовірної краси вид на околиці. Кам'яний пік Хейцуннао знаменитий віковими соснами.

У печері Жовтого дракона чотири рівні і унікальний краєвид. Тут же знаходиться мальовнича гора Тяньцзу

з вершиною Куньлунь - "Обитель Богів". А на висоті більше 1 км розташувалася Село Жовтого лева.

Тут живуть споконвічні мешканці цих місць - нацменшини туцзя, Мяо і Бо, вони говорять на своїх мовах і зберігають свої традиції та ритуали. Побувавши тут туристи стверджують, що прогулянка по парку Чжанцзяцзе порівнянна з відвідуванням художньої галереї традиційного китайського живопису, з тією лише різницею, що всі краси можна побачити вживу.

Розділ 4. Історико-культурні ресурси країни

4.1. Історична довідка

Китайська цивілізація - одна з найстаріших у світі. За твердженнями китайських вчених, її вік може становити п'ять тисяч років, при цьому наявні письмові джерела покривають період не менше 3500 років. Наявність систем адміністративного управління, які удосконалювалися сменявшим один одного династіями, раннє освоєння найбільших аграрних вогнищ у басейнах річок Хуанхе і Янцзи, створювало переваги для китайської держави, економіка якого грунтувалася на розвиненому землеробстві, В порівнянні з сусідами-кочівниками і горцями. Ще більш зміцнило китайську цивілізацію введення конфуціанства як державної ідеології (I століття до н. Е..) Та єдиної системи листа.

Слід розуміти, що вивчення такої тимчасової протяжності пов'язане із сильною асиметрією в кількості джерел історичних відомостей, в той час як відносна єдність китайської цивілізації призвело до того, що пізня епоха активно співвідносить себе зі своїми попередниками, інтерпретує традиції. Щоб полегшити об'єктивне сприйняття всій протяжності китайської історії, використовують таке поділ:

Доімперскій Китай (Ся, Шан, Чжоу - до 221 до н.е.)

Імперський Китай (Цинь - Цін).

Новий Китай (1911 - сучас.)

Перший період, скупо документований, займає приблизно такий же часовий проміжок, як і другий, другий період, у свою чергу, іноді ділять на Ранній (до кінця Тан) і Пізній (до кінця Цін). При цьому необхідно враховувати, що традиційна китайська історіографія включає суверенні держави інших народів (монголів, маньчжурів та ін) в хронікально-дінастійной історію власне Китаю, ігноруючи власні історичні традиції цих народів і розглядаючи їх держави як частини Китаю.

Доімперскій Китай.

Держава Чжоу (XI-III ст. До н. Е..)

Велика територія держави Чжоу (кит.Ћь, піньінь Zhфu), яка охоплювала практично весь басейн Хуанхе, з часом розпалася на безліч змагаються між собою самостійних державних утворень - спочатку, спадкових частин на територіях, заселених різними племенами і розташованих на видаленні від столиць - Цзунчжоу (західної - близько г. Сіань) і Ченчжоу (східної - Лої, Лоян). Ці уділи надавалися у володіння родичам і наближеним верховного правителя - зазвичай чжоусцам. У міжусобній боротьбі число первинних уділів поступово скорочувалася, а самі уділи зміцнювалися і ставали більш самостійними.

Населення Чжоу було різнорідним, причому найбільш велику і розвинену його частина залишали іньци. У державі Чжоу значна частина іньцев була розселена на нових землях на сході, де була побудована нова столиця - Ченчжоу (сучасна провінція Хенань).

Для періоду Чжоу в цілому характерно активне освоєння нових земель, розселення і етнічне змішування вихідців з різних районів, доль (згодом - царств), що сприяло створенню фундаменту майбутньої китайської спільності.

Період Чжоу (XI-III ст. До н. Е..) Ділиться на так звані Західне і Східне Чжоу, що пов'язано з переїздом правителя Чжоу в 770 до н. е.. під загрозою навали варварських племен з Цзунчжоу - первісної столиці держави - в Ченчжоу. Землі в районі старої столиці були віддані одному із союзників правителя держави, який створив тут новий доля Цинь. Згодом саме цей спадок стане центром єдиної китайської імперії.

Період Східне Чжоу, у свою чергу, поділяється на два періоди:

Чуньцю («Період Весни та Осені» VIII-V ст. До н. Е..);

Чжаньго («Період Воюючих царств», V-III ст. До н. Е..).

У період Східного Чжоу влада центрального правителя - вана, сина Неба (тянь-цзи), правлячого Піднебесної за Мандату Неба (тянь-хв), - поступово ослабла, а провідну політичну роль стали грати сильні уділи, що перетворювалися на великі царства. Більшість з них (за винятком окраїнних) іменували себе «серединними державами» (чжун-го), провідними своє походження від ранньочжоуському доль.

У період Східного Чжоу формуються основні філософські школи Стародавнього Китаю - конфуціанство (VI-V ст. До н. Е..), Моізм (V ст. До н. Е), Даосизм (IV ст. До н. Е..), Легізм.

У V-III ст. до н. е.. (Період Чжаньго) Китай вступає в залізний вік. Розширюються сільськогосподарські площі, збільшуються іригаційні системи, розвиваються ремесла, революційні зміни відбуваються у військовій справі.

У період Чжаньго на території Китаю співіснувало сім найбільших царств - Вей, Чжао і Хань (раніше всі три входили в царство Цзінь), Цінь, Ци, Янь і Чу. Поступово в результаті запеклого суперництва верх стало здобувати саме західне - Цинь. Приєднано одне за одним сусідні царства, в 221 до н. е.. правитель Цинь - майбутній імператор Цінь Ші Хуан - об'єднав весь Китай під своєю владою. Так у середині III століття до н. е.. завершився період Східного Чжоу. Імперський Китай

Держава Цинь.

Об'єднавши давньокитайські царства, імператор Цінь Ші Хуан конфіскував всю зброю в населення, переселив десятки тисяч сімей спадкової знаті з різних царств у нову столицю - Сяньян і розділив величезну країну на 36 нових областей, які очолили призначаються губернатори.

При Цинь Шихуанді були з'єднані оборонні стіни (вали) північних чжоускіх царств і створена Велика китайська стіна. Було споруджено кілька стратегічних доріг зі столиці на околиці імперії. В результаті успішних воєн на півночі гуни (сюнну) були відтіснені за Велику стіну. На півдні до імперії були приєднані значні території племен Юе, у тому числі північна частина сучасного В'єтнаму.

Цинь Шихуанді, що будував всі свої реформи на засадах легизма з казарменій дисципліною і жорстокими покараннями провинилися, переслідував конфуціанців, зраджуючи їх страти (поховання заживо) і спалюючи їх твори - за те, що вони сміли виступати проти усталеного в країні найжорстокішого гніту.

Імперія Цінь припинила існування незабаром після смерті Цинь Шихуанді.

Держава Цин.

До кінця XVI століття північні сусіди імперії Мін - нащадки чжурчженьскіе племен, розбитих у свій час Чингісханом, - об'єднуються навколо володіння Маньчжоу під проводом вождя Нурхаци (1559-1626). У 1609 Нурхаци припиняє платити данину Китаю, а потім проголошує власну династію Цзінь. З 1618 маньчжури посилюють озброєний тиск на Китай. За вісім років вони виходять практично до Великої китайської стіни (на крайньому сході).

Наступник Нурхаци Абахай проголошує себе імператором і змінює назву династії Цин на На початку XVII століття маньчжури завоювали Південну (Внутрішню) Монголію. На всій території Південної Маньчжурії і захоплених ханств Південної Монголії встановлюється централізована адміністрація.

Маньчжурська кіннота, підтримана внутрішніми монголами, починає здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і обертаючи в рабство сотні тисяч китайців. Імператору мін доводиться направити на північні рубежі свою кращу армію під командуванням У Саньгуя. Тим часом у Китаї розгорається чергове селянське повстання. У 1644 селянські загони під проводом Лі Цзичена, розгромивши всі інші армії, займають Пекін, а сам Лі Цзичен проголошує себе імператором. У Саньго пропускає маньчжурську коннцу на Пекін. Маньчжури розбивають Лі Цзичена в Шанхайгуаньской битві. 6 червня 1644 маньчжури захоплюють столицю. Лі Цзичен незабаром гине, а маньчжури оголошують свого малолітнього імператора Айсіньгеро Фуліня правителем усього Китаю. У Саньго разом з усією армією переходить на службу до завойовників.

Боротьба проти маньчжурських загарбників триває ще довго, але ослаблений Китай не в силах протистояти добре озброєному та організованого війська. Останній оплот опору - Тайвань захоплений маньчжурамі в 1683. Китай таким чином втратив державний суверенітет і став невід'ємною частиною іншої держави - маньчжурської імперії Цін.

Маньчжурська династія в державі Цин правила з 1645 по 1911 рік. У руках маньчжурської знаті знаходилися вищі органи влади та керівництво армією. Змішані шлюби були заборонені, і тим не менш маньчжури швидко китаизированной, тим більше що, на відміну від монголів, вони не протиставляли себе китайській культурі.

Починаючи з Кансі (роки правління 1663-1723), маньчжурські імператори були буддистами, а у в етиці - конфуцианцами, керуючи країною за стародавніми законами. Китай під владою династії Цин у XVII-XVIII ст. розвивався досить інтенсивно. До початку XIX століття в імперії Цин налічувалося вже близько 300 млн людей - приблизно в п'ять разів більше, ніж на тій же території в середньому протягом попередніх двох тисяч років. Демографічний тиск призвів до необхідності інтенсифікації сільського господарського виробництва за активної участі держави. Маньчжури забезпечили покірність китайського населення, але при цьому піклувалися про процвітання економіки країни і добробуті народу.

Новий Китай.

Революція 1911 року і створення Китайської Республіки

У 1911 році в Китаї почалося Учанського повстання. Воно стало початком Синьхайской революції (1911-1913), в результаті якої було повалено маньчжурська династія. Імперія Цин розвалилася і було проголошено створення Китайської республіки.

Після падіння монархії, Богдо-хан Монголії відмовився коритися республіці і оголосив, що його країна визнавала сюзеренітет маньчжурської династії, а не Китайської республіки. 3 листопада 1912 було укладено угоду Монголії з Росією. Англія скористалася внутрішньою боротьбою в Китаї для посилення свого впливу в Тибеті. Тибет піднявся на боротьбу і змусив китайський гарнізон покинути країну. З тих пір аж до "мирного звільнення" Китаєм Тибет залишався незалежною державою. Росія погодилася вважати Тибет англійської сферою впливу, а Англія визнала російські інтереси в незалежній (Зовнішньої) Монголії.