Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Передумови розвитку рекреаційної діяльності в Європі та її сучасний стан
• 1.1 Історико-політичні передумови
• 1.2 Природно-географічні передумови
• 1.3 Соціально-економічні передумови
• Розділ 2. Аналіз сучасного стану та динаміки розвитку туристично-рекреаційної діяльності ринків Європи
• 2.1 Аналіз туристично-рекреаційного ринку Європи
• 2.2 Характеристика рекреаційної діяльності окремих територіальних субринків Європи
• 2.2.1 Центральна та Східна Європа
• 2.2.2 Північна Європа (Скандинавські країни)
• 2.2.3 Західна Європа
• 2.2.4 Східне Середземномор'я
• 2.3 Особливості оздоровчої туристично-рекреаційної діяльності в Європі
• 2.3.1 Лікувально-оздоровчий туризм і рекреаційні ресурсі Європи
• 2.3.2 Організація купального туризму
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні туризм є потужним комплексом послуг низки галузей економіки. Він охопив десятки країн, сприяючи тим самим географічному поширенню та вдосконаленню передових технологій обслуговування туристів.

Рівень розвитку індустрії туризму в деяких країнах Європи став показником їх загального економічного розвитку. Як галузь господарства туризм все більше пов'язується зі стратегією стійкого розвитку країн.

Ця своєрідна за своїм складом галузь, будучи каталізатором економічного розвитку, може забезпечити високу якість життя людей на основі екологічно доцільного природокористування.

Раціонально використовуючи історико-культурні пам'ятки у поєднанні з природними ресурсами, туризм сприяє підвищенню рівня зайнятості населення, стимулює зростання виробництва багатьох товарів та послуг..

З отриманням Україною незалежності, постало завдання розвитку ринкових відносин в країні. Реалізація даного завдання повинна здійснюватися через розвиток як виробничої, так і невиробничої сфер економіки, в тому числі і туризму. Оскільки Україна є європейською державою, то цікавим є вивчення ринку туристичних послуг європейського регіону з метою інтеграції нашої країни у європейський простір, створення конкурентоспроможного ринку туристичних послуг, активізації економічних та культурних зв'язків України з іншими державами на основі міжнародного поділу праці.

З огляду на зазначене вище обрана тема є актуальною.

Метою дослідження є вивчення потенціалу, проблем та перспектив розвитку туристичного ринку Європи.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

- з`ясувати історико-культурних, природно-географічних, демографічних та соціально-економічних передумов розвитку туризму в Європі;

- проаналізувати тенденцій розвитку галузі міжнародного туризму в Європі;

- дослідити розвиток окремих видових субринків ринку туристичних послуг в європейському регіоні;

- вивчити рекреаційний потенціал та проблеми розвитку галузі туризму в Україні;

- проаналізувати перспективи розвитку ринку туристичних послуг в Україні.

Предметом дослідження є проблеми розвитку туристичного ринку в Україні.

Об`єктом дослідження є ринок туристичних послуг Європи.

Методи дослідження. Дослідження базується на використанні таких методів: методу пізнання, логічного та формально-логічного, аналізу та синтезу, зведення і групування, порівняння, методу коефіцієнтів, методу абсолютних та відносних величин, методів аналізу динамічних рядів, індексного метод, методу табуляції, графічного методу тощо.

Розділ 1. Передумови розвитку рекреаційної діяльності в Європі та її сучасний стан

1.1 Історико-політичні передумови

Говорячи про історико - політичні передумови розвитку туризму в Європі, перш за все слід звертати увагу на наступні фактори:

- внутрішньополітичну стабільності (нестабільності) країн Європи та політичну ситуацію в цілому у даному регіоні;

- наявність міждержавних та міжурядових угод по співробітництву в сфері економіки, торгівлі, науково-технічних та культурних взаємозв'язків, туризму та обмінів;

- наявність або відсутність військових конфліктів в країнах або в регіоні.

Так, вкрай негативно на розвиток ринку туристичних послуг вплинула Перша світова війна 1914 - 1918 рр. Можна з впевненістю сказати, що в той період туризм припинив свою діяльність. Однак слід відмітити, що військові потреби призвели до вдосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезення людей почала використовуватися і авіація [3].

Закінчення Першої світової війни стало початком нового етапу в розвитку туризму в Європі. Перш за все, це пов'язане із зростанням ролі США в світі та активізації американського капіталу в Європі. Приток американців в західноєвропейські країни в той час значно збільшується та перевищує кількість англійських туристів. Якщо до війни більша частина туристів прямувала до Італії та Швейцарії, то після її закінчення практично всі країни Європи були залучені до сфери туризму.

Серйозним фактором, що вплинув на розвиток туризму в Європі у 20 - 30 роки, був бурхливий розвиток нових видів транспорту - автомобільного та авіаційного.

Друга світова війна різко скоротила обсяги міжнародного туризму в Європі. До того ж багато міст Європи були зруйновані. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші повоєнні роки бракувало грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів тощо.

Слід відмітити, й такий важливий фактор як різке загострення зовнішньополітичного стану в Європі та в світі у другій половині 40 - х років. Це було викликане прагненням СРСР до розширення сфери впливу в Європі та Азії та призвело до конфронтації з країнами Заходу, розколу Європи, “холодній війні”, гонки озброєнь. Для багатьох людей зовнішній світ став здаватися джерелом підвищеної небезпеки.

Тільки через кілька років після закінчення Другої світової війни міжнародний туризм в Європі почав відновлюватися. Довоєнний рівень був досягне ний лише в кінці 40 - х років [7].

П'ятидесяті роки були охарактеризовані підйомом міжнародного туризму. Починають будуватися велика кількість готелів. Особливістю розвитку туризму характеризується перетворенням масового конвеєрного туризму в масовий диференційований туризм. Вперше пропонуються пекідж-тури.

У 1950 році біля 20 % населення країн Західної Європи могли подорожувати по країні і лише 1% виїжджали за кордон.

Розвитку туризму у 50 - 60 рр. Сприяє декілька факторів, а саме:

- зміни політичної міжнародної ситуації;

- країни Західної Європи знаходяться в процесі економічного зростання, отже, зростають доходи населення;

- збільшується кількість робочого часу у людини.

Необхідність розвитку через міжнародні туристичні зв'язки відносин між державами в політичних та економічних, соціальних та культурних аспектах ще в 20 - х роках ХХ століття висунула питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристичними та транспортними організаціями різних країн. Так, у 1925 році був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), в 1927 р. - Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій (МКТО), а в 1930 р. - Міжнародний союз організацій пропагування туризму (МСОПТ).

До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись та вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури для керівництва туризмом. В результаті, в 1947 р. всі три організації були реформовані, а на їх базі в Парижі створений Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Це була міжнародна спеціалізована організація. Її дійсними членами були як урядові, так і неурядові, але визнані їх урядами в якості офіційних національних туристичних організацій 116 країн [14].

Період з 1961 по 1970 роки супроводжувався подальшим розвитком туристичного бізнесу, про що свідчить постійне збільшення кількості іноземних туристів.

Такій бурхливій активізації туристичних відносин сприяла зміна політичної ситуації, а саме: деяке послаблення міжнародної напруженості та конфронтації в “холодній війні”.

Зростання ролі та значення туризму у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав призвело до того, що Організація Об'єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій сфері міжнародного співробітництва.

Питання міжнародного туризму входять також в сферу діяльності конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Так, на ІІІ сесії ЮНКТАД, яка відбулася у 1972 році, була прийнята резолюція “Розвиток туризму”, в якій знайшло відображення питання про загальні принципи статистики міжнародного туристичного обміну.

Крім того, слід відмітити, що всі діючі в межах ООН регіональні економічні комісії ООН (ЕК ООН), також приділяють значну увагу проблемам, пов'язаним з розвитком туризму.

У 1969 році, згідно резолюції Генеральної асамблеї ОООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт є свідоцтвом визнання не лише економічного, але й політичного значення міжнародного туризму.

80 - м рокам передував період туристичного підйому. За 30 років кількість міжнародних туристичних зв'язків в Європі збільшилась в 11 разів.

Однак слід замітити, що розвиток туризму в Європейському регіоні в той період знаходився на рівні середньосвітових показників, тоді як в країнах Близького Сходу зростання обсягів міжнародного туристичного обміну пер висило середньостатистичні показники більш ніж в три рази, в країнах Південної Азії - більш ніж в 5 разів, в Східній Азії - більш ніж в 10 разів.

У 80 - ті роки країни Європи залишилися на лідуючих позиціях як за показниками приймання туристів, так і за показниками відправки своїх громадян за кордон.

Такому стану речей сприяли зміни в політичній ситуації в країнах колишнього соціалістичного табору вплинули на активізацію процесів тимчасової міграції населення.

У 1988 - 1989 роках в радянській політиці відбулися значні зміни. Всередині країни влада вирішила поступово відмовитися від попередньої радянської ідеології [1]. В результаті зникли традиційний поділ Європи та протистояння із Заходом. Також послідовно СРСР відмовився від попередніх положень своєї зовнішньої політики. Першим з таких положень була незмінність ситуації у Східній Європі. Тепер тут почалися бурхливі зміни. У 1989 році у східноєвропейських країнах розпочалася хвиля революцій, що відтіснила від влади комуністичні партії. СРСР не тільки не перешкоджав таким змінам, але й навіть сприяв їм.

У листопаді 1989 року припинила своє існування Берлінська стіна - символ поділу Європи. Закінченням цього процесу став розпуск Варшавської угоди, що відбувся 1 липня 19991 року. До цього часу радянські війська вже лишили Угорщину та Чехословаччину, а Східна Німеччина, об'єднавшись із ФРН, вступила в НАТО.

Поступово відпала ідея військового протистояння із Заходом, а, отже, й ідея рівності в озброєнні. В результаті в 1987 році вперше в історії країни Сходу і Заходу почали скорочення озброєння. З приходом до влади М.С. Горбачова, яким було проголошено новий зовнішньополітичний курс країни, спрямований, перш за все, на скорочення ядерного та звичайного озброєння, “холодна війна” скінчилася [5].

До кінця 1991 року остаточно розпалися всі ті міждержавні структури, які раніше були втіленням так званої соціалістичної співдружності. Встановлення ліберально - демократичних режимів в Албанії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехословаччині, а також об'єднання НДР та ФРН змінили ситуацію в Європі, відкрили смугу перегрупування в міждержавних відносинах та змін орієнтацій цих країн. Серед пріоритетів і зовнішній політиці ці держави обрали курс на самоствердження в системі міжнародних відносин та на приєднання в тій чи іншій формі до європейської співдружності. Демократичні революції у Східній Європі мали своїм результатом не лише кардинальні зміни в країнах східноєвропейського регіону, але й визначили нову розстановку сил в Європі, нову структуру економічних та політичних відносин між великими державами.

Ще одним визначальним моментом, який і зараз відіграє значну роль в розвитку туристичного ринку Європи, було об'єднання деяких країн західної Європи під егідою Шенгенських угод.

Шенгенська угода (договір) про поетапну відміну контролю на спільних кордонах було підписано 14 червня 1985 року Німеччиною, Францією та країнами Бенілюксу [15]. Пізніше ця угода була доповнена підписанням 19 червня 1990 року другої угоди, яка отримала назву Конвенція по виконанню Шенгенської угоди. Положення Конвенції стали застосовуватися першою групою країн, а також Іспанією та Португалією 26 березня 1995 року. Інші країни також підписали Конвенцію, однак це не означало, що вони негайно будуть її виконувати. Серед цих країн були Італія. Греція, Австрія та країни скандинавського паспортного союзу (Данія, Фінляндія, Швеція, Ісландія та Норвегія).

З 25 березня 2001 року, коли 5 скандинавських країн увійшли в Шенгенські зону, Конвенція почала виконуватися країнами скандинавського паспортного союзу. Це означає, що всі країни Євросоюзу, за виключенням Великобританії та Ірландії, а також дві країни, які не є членами ЄС, Норвегія та Ісландія, ліквідують всі форми паспортного контролю на своїх спільних кордонах. Оскільки країни Шенгену мають спільний зовнішній кордон, вони проводять єдину політику по відношенню до вузду на їх територію громадян третіх країн [18].

По-перше, всі вони видають візу єдиного зразка на строк до трьох місяців протягом шестимісячного періоду. По-друге, ЄС (за виключенням Великобританії та Ірландії) погодив єдиний перелік країн, громадяни яких повинні мати візу при в'їзді в Шенгенські зону. Таких країн біля 130. По-третє, ЄС погодив список тих країн, громадянам яких не потрібно мати візу для в'їзду на територію Шенгенської зони. По-четверте, віза, видана однією з країн Шен гену, дає право проїзду по всій території Шенгену, хоча вибірковий паспортно - візовий контроль можливий й при перетині внутрішніх кордонів.

Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, можна зробити висновок про подвійний вплив історико-політичних факторів на розвиток туризму в Європі:

З одного боку, розвиткові туризму в Європі сприяло ряд факторів історико - політичного характеру: розвиток різноманітних видів транспорту, утворення ВТО, розпад країн колишнього соціалістичного табору та підписання Шенгенської угоди рядом Європейських країн тощо. Зазначені події призвели до розширення можливостей для розвитку туризму в Європі внаслідок більшої відкритості кордонів, зменшення перепон для їх перетину, ліквідації так званої “залізної завіси”, розроблення європейськими країнами єдиної політики у сфері туризму.

В той же час ряд подій таких як: Перша та Друга світові війни, загострення протиріч між СРСР та США, гонка озброєнь та “холодна війна”, відсутність внутрішньополітичної стабільності в окремих країнах у 90- х роках ХХ століття (Югославія, Чехословаччина, Росія тощо) стримували розвиток туризму в Європі. Однак в цілому ситуація в Європі сприяє розвитку туризму.

1.2 Природно-географічні передумови

Країни Європи (без країн колишнього СРСР) займають площу, що дорівнює 487 млн. га, однак на ній розміщуються більше 30 держав з населенням майже 500 млн. чоловік. Європейські країни досить неоднорідні за своїми природними умовами, за величиною та обсягом природно-ресурсного потенціалу. Більшість країн Європи порівняно невеликі за розмірами. І лише дві країни (Франці та Іспанія) мають площу більшу 500 кв.км [2].

Розміщення Європи на фізичній карті світу визначається багатьма рисами. Серед гір Європи переважають середньовисотні та не являють собою перешкоди для налагодження економічних та інших, втому числі, туристичних, зв'язків.

Економіко-географічне положення країн Європи визначається двома головними рисами.

По-перше, сусідським положенням цих країн по відношенню одна до одної. При порівняно невеликих розмірах території, малій її ”глибині” та добрій транспортній прохідності (до речі, ці два фактори мають неабияке значення для розвитку туризму), ці країни або безпосередньо межують, або розділені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв'язків.

По-друге, приморським положенням більшості європейських країн, багато з яких розташовані на островах та на півостровах, близько від великих морських шляхів з Європи до Азії, Африки, Австралії та Америки.

Цікавим є той факт, що в Європі майже не має міст, які були б віддалені від моря більш ніж на 600 км., середня ж віддаленість складає 300 км. Таке розміщення країн та міст Європи є фактором, що позитивно впливає на розвиток та туризму в даному регіоні. Всю історію Великобританія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Іспанія, Італія, Греція пов'язані з морем.

Ліси Європи. Ліси в Європі охоплюють площу в 1051 млн. га, складаючи 27 % загальної площі лісів планети та покриваючи 45 % території Європи. Лісистість змінюється від 0,3 % в Ісландії до 72 % у Фінляндії [8].

В Європі представлене широке розмаїття формацій кореальних, помірних та субтропічних лісів поряд з тундровими та гірськими лісами. З 70- х років в результаті лісонасаджень площа, зайнята лісами, поступово збільшувалася: в період з 1990 - 2000 років додалося приблизно 9,3 млн. га.

Кліматичні ресурси. Територія Європи характеризується сприятливими кліматичними ресурсами. Клімат Європи зазнає сильного впливу Атлантики. Характерні порівняно невеликі амплітуди середніх місячних температур, тепла зима, доволі багато опадів. В межах європейського регіону є місцеві особливості, що дозволяє виділити три основні кліматичні області: Північну, Середню та Південну.

Площа лісового покриття Європи зросла в період з 1990 по 2000 роки більш ніж на 9 млн. га, що складає приблизно 1 процент

Північна Європа (Скандинавія, Фінляндія, Ісландія). Суворість клімату посилюється не тільки з півдня на північ, але й з віддаленням від Атлантики. Зимові температури в північній Європі в основному від'ємні, трохи вище нуля лише на узбережжі Норвезького моря. На норвезькому узбережжі температура від липня до серпня не спадає, тобто максимум трохи запізнюється. Не піднімається температура від січня до лютого в Бергені, Хельсінкі, Лулео, Нарвіку, Стокгольмі. Опадів більше всього в Бергені, характерно, що в цьому місті середня січнева температура вище нуля, в той час як Петербурзі, що розташований на такій самій широті, вона складає -9⁰.

Клімат Середньої Європи можна охарактеризувати як морський і лише на сході місцями помірно континентальний [17]. Такі невизначені формулювання пояснюються тим, що чітких кордонів в природі взагалі мало, а кліматичні кордони відносяться до числа найбільш нечітких. Від'ємні середні місячні температури спостерігаються лише на сході (Берлін, Вроцлав, Варшава) або в горах та передгір'ях (Мюнхен, Давос, Цуг-Шпітце, Гармиш-Партенкирхен). В цих же місцях більше всього опадів - гори, як часто кажуть, притягують вологу.

Пункт з найбільш характерним морським кліматом - Валенсія, але не Іспанське місто, а маленький острів південному заході берега Ірландії, південніше входу в затоку Динг. Максимальна температура 15⁰ тримається в липні та серпні, мінімальна - 7⁰ - в січні, лютому та березні; річна амплітуда складає таким чином, 8⁰ ; опадів більше 1400 мм, максимум припадає на грудень. Для порівняння - в Лондоні амплітуда температур 14⁰ , тобто майже вдвічі більша, а опадів майже вдвічі менше.

Південна Європа захищена із півночі горами, клімат там в основному середземноморський, зима тепла та волога, літо жарке та сухе. Загальна кількість опадів різноманітна - від 400 мм (Афіни, Мадрид, Ієрусалім) - до 1000 мм (Мілан). В Палермо, іспанській Валенсії та Барселоні в серпні на градус тепліше, ніж в липні.

Транспортна система. Транспортна система регіону відноситься в основному до західноєвропейського типа. За дальністю перевезень вона набагато поступається системі США. Однак за забезпеченістю транспортною мережею стоїть набагато попереду, займаючи перше місце в світі.

Досить високою є й густота руху, велика роль міжнародних й транзитних перевезень. Порівняно невеликі відстані стимулювали розвиток автомобільного транспорту. Який тепер відіграє головну роль не лише в перевезеннях пасажирів, але й вантажів.

Мережа залізних доріг в більшості країн скорочується, а великі новобудови 50 - 70 - х років були характерні лише для окремих країн східної Європи (Польща, Югославія, Албанія).

Конфігурація транспортної мережі регіону досить складна. Однак основний її каркас утворюють магістралі широтного й меридіонального напрямку, що мають міжнародне значення.

Річкові шляхи теж мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямки. Особливо велике транспортне значення Рейну, по якому перевозиться 250 - 300 млн. тон вантажів в рік. Після вводу в експлуатацію водного шляху Рейн - Майн - Дунай, який поєднав дві найважливіші артерії Європі, значення Рейну у перевезеннях ще більше зросло.

В місцях перетину сухопутних та внутрішніх водних шляхів виникли великі транспортні вузли. По суті, такими вузлами є й морські порти, що обслуговують, в першу чергу, міжнародні перевезення. Багато світових портів (Лондон, Гамбург, Антверпен, Гавр) знаходяться в гирлах річок, які пов'язують їх з глибинними районами.

Найбільшим морським портом в Європі є Роттердам. Вантажообіг Роттердамського порту складає 250 - 300 млн. тон в рік. Розташований на одному з рукавів Рейну в 33 км від моря, він виконує функцію “морських воріт” для багатьох європейських країн. З глибинними районами він пов'язаний водними шляхами по Рейну та Мозелю, залізничними та шосейними дорогами.

Транспортні мережі окремих країн мають або радіальну (одно центрову) конфігурацію, як у Франції, де “всі дороги ведуть до Парижу”, або багато центрову, як наприклад, у ФРН [9].

Всі зазначені вище природно - географічні особливості європейського регіону та розвиток транспортної мережі, яка є одним з найважливіших елементів інфраструктури ринку туристичних послуг зумовлюють надзвичайно високу привабливість даного регіону в туристичному плані.

Європа - головний район міжнародного туризму. Рекордсменом світу по туризму - Франція, яку щорічно відвідує більше 50 млн. чол. Це означає, що на кожного француза припадає приблизно по одному туристу.

До числа найбільш популярних у туристичному плані країн належать також Іспанія, Італія, Швейцарія, Австрія, Великобританія, Чехія, Угорщина, Португалія, Греція.

А в таких мікро державах як Андорра, Сан - Маріно, Монако обслуговування туристів давно вже є найбільш головним джерелом доходів. Тут на кожного мешканця припадає по 100 туристів.

В Європі найбільш широко представлені туристично - рекреаційні райони двох типів - приморські та гірські.

Головним районом приморського туризму є Середземномор'я, яке щорічно відвідують від 100 до 150 млн. осіб. Особливо популярним є узбережжя Лагурійського Моря, де знаходиться захищене з півночі Альпами Лазурне узбережжя (Рів'єра) з центром у Ніцці; узбережжя Адріатичного моря в Хорватії, узбережжя Іспанії, Балеарські острови.

Головним регіоном гірського туризму є Альпи. Нижній пояс гір використовується головним чином для лікування та пішохідного туризму, середній - для занять гірськолижним спортом, верхній - для альпінізму.

Поряд з країнами, які “продають свій клімат”. Туристів та відпочиваючих приваблюють “старе каміння Європи” - визначні історичні місця її міст.

Своєрідною “туристичною Меккою” стали Париж, рим, Мадрид, де в липні та серпні місцевих жителів менше, ніж туристів. Значна кількість туристів відвідують також Лондон, Амстердам, Вену, Дрезден, Прагу, Будапешт, Ніццу, Неаполь, Афіни [20].

Однак слід зупинитися також на негативних рисах природно-географічного стану Європи які впливають, або можуть вплинути в майбутньому на розвиток туристичного ринку в даному регіоні. Крім того, динамічний розвиток туризму має й зворотній (здебільшого негативний) вплив на природу Європи.

Земельні ресурси. Основними проблемами, що стосуються земельних ресурсів Європи, є планування використання земель з врахуванням відведення сільськогосподарських угідь і територій під міські забудови, а також деградація ґрунтів, викликана їх забрудненням та ерозією.

Неухильне зростання населення, економічні зміни та економічне зростання протягом останніх 30 років призвели до посилення протиріч між використання земель для потреб сільського та лісового господарства, охорони навколишнього середовища та рекреації, з одного боку, та відведенням їх для розширення населених пунктів та розвитку інфраструктури - з іншого.

В щільно населених регіонах Європи 74 % населення сконцентровано на 15 % її території (дані ЄЄА - 1999 р.). в той же час саме ці області підпадають під найбільш інтенсивне навантаження з боку транспорту, сфери послуг (включаючи туризм) та інших видів діяльності, що супроводжується численними екологічними проблемами.

Біорозмаїття. Європа характеризується широким розмаїттям екосистем - від Атлантичного узбережжя до російських степів, від кореальних лісів і тундр Скандинавського півострова до лісів і чагарників Середземномор'я.

Оскільки сільськогосподарські землі займають 45 % території Європи, площа природних місць існування видів на більшій частині території обмежена.

Природні ландшафти значно змінюються під впливом людини, який полягає, зокрема, в будівництві доріг та розвитку міст, зміні прибережних ліній та річних русел.

В результаті природне середовище існування видів значно зменшилося та стало досить фрагментарним. Відносно недоторканими залишилися тільки місця в Скандинавських країнах та країнах Східної Європи [3].

Ареали поширення білого ведмедя, вовка, бізона являють собою лише залишки. З іншого боку, види, існування яких безпосередньо пов'язане з діяльністю людини, лише виграли. Збільшилась кількість коршунів, жайворонків, зайців, чайок, внаслідок їх поширення в місцях звалищ.

Водні ресурси. На території Європи водні ресурси розподілені нерівномірно. Середній річний стік змінюється від 3000 мм в Західній Норвегії до 100 - 400 мм на більшій частині Центральної Європи та менше 25 мм в Центральній та Південній Іспанії.

Напруженість водного режиму в Європі наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1 - Напруженість водного режиму в Європі (водозабір у % до поновлюваних ресурсів). Джерело: UNDP, UNEP, World Bank and WRI 2000

При недостатній інформації про коливання водних ресурсів інформації про тенденції змін якості води відносно багато. Проблеми забруднення води - серйозне питання у всіх країнах Європи. І хоча в Західній Європі досягнуто певного прогресу в зменшенні забруднення, в країнах Центральної та Східної Європи ситуація менш обнадійлива.

Європа практично оточена напівзамкненими і замкненими морями, такими як Адріатичне, Середземне, Чорне, Азовське, Каспійське, Балтійське та Біле. Обмежений водообмін таких морів з відкритим океаном робить їх досить чутливими до забруднення, яке надзвичайно зросло в період з 70-х - 90 - років, хоча в деяких районах в останні 10 років ця тенденція була призупинена або навіть порушена.

Відкриті береги Атлантики відчувають вплив забруднення, що надходить із суші, а також в результаті морського видобутку нафти та газу, морських перевезень та аварійних виливів нафти.

Атмосферне повітря. Забруднення повітря - здавна визнана в Європі проблема загрози здоров'ю населення та екосистемам. Європейська Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані була підписана ще в 1979 році та вступила в силу в 1983 році. Її мета - скорочення антропогенних викидів у повітря шкідливих речовин.

Нещодавнє вивчення впливу забруднення повітря на здоров'я людини а Австрії, Франції та Швейцарів показало, щорічно забруднення повітря від автомобілів в цих трьох країнах викликає 300 тис випадків захворювання на бронхіт серед дітей, 15 тис випадків госпіталізації від серцевих нападів, 395 тис приступів астми у дорослих та 162 тис у дітей.

Основним видом діяльності, що зумовлює забруднення повітря - транспорт, використання розчинників, промисловість тощо.

Швидке зростання кількості автомобілів робить транспорт все більш важливим та несприятливим фактором проблеми якості повітря в країнах Європи. І не останню роль тут відіграє використання транспорту туристами для здійснення подорожі.

В цілому в останні роки спостерігається тенденція зменшення забруднення повітря в Західній Європі. Ясно, що скорочення викидів досягнуте завдяки національним та локальним заходам. Вони використовуються щоб досягнути цілі, прийняті європейською Конвенцією про транскордонне забруднення повітря на великі відстані та її Протоколами, а також завдяки директивам ЄС, пов'язаним із забрудненням повітря (обмеження емісій в атмосферу деяких забруднюючих речовин та різними директивами по транспортним викидам). Крім того, позитивно вплинуло використання не етилованого бензину та дизельного пального більш високої якості та покращення конструкцій машин.

Однак, не дивлячись на помітний прогрес, багато цілей по скороченню забруднення повітря і досі не досягнуті.

Стихійні лиха. Лиха природного та антропогенного характеру відбуваються по всій Європі та часто супроводжуються значними втратами для оточуючого середовища, людськими жертвами [2].

Сумарні наслідки лих залежать як від масштабів лиха, так і від таких факторів, як щільність населення, заходи, що використовувалися, превентивні заходи та наявні плани дій в надзвичайних ситуаціях.

Слід зазначити, що Європа страждає від лих менше, ніж країни, що розвиваються, що пов'язано з більш високою спроможністю “протистояти” таким ситуаціям, тобто можливістю на урядовому рівні підготуватися та протистояти лиху.

1.3 Соціально-економічні передумови

Міжнародні туристичні зв'язки стали складовою частиною загального процесу інтернаціоналізації соціально-економічних відносин.

Провідне становище Європи в міжнародному туризмі визначається не тільки кількістю іноземних туристів та сумою валютних доходів, але й потужністю матеріально - технічної бази іноземного туризму, яка в певному ступені краще ніж в туристичній індустрії інших регіонів світу, зокрема, засобами пасажирського транспорту, готельного розміщення, екскурсійними та видовищними об'єктами [11].

Туристичний бізнес в Європі стає все більш складним оскільки в ньому пересікаються інтереси різноманітних державних та комерційних підприємств і служб. В міжнародному туризмі активно беруть участь страхові компанії, банки, клуби, федерації, торгівельні компанії.

Значення соціально - економічних факторів в розвитку ринку туристичних послуг постійно зростає. Все більшу роль відіграє активізація економічних зв'язків між країнами на основі міжнародного поділу праці.

У ХVIII ст. найбільшого поширення набули паломницькі подорожі, оскільки даний період характеризувався високим релігійним фанатизмом. Найбільшим центром прибуття в Європу іноземних туристів був Рим.

У середині ХVIII століття виникає необхідність у подорожах підприємницького характеру та інших цілях:

- торгівельних для пошуку та поширення риків збуту;

- політичні для встановлення контактів з представниками різних культур та релігій.

Пізніше, у другій половині ХVIII століття туристичні подорожі мають, як правило, пізнавальні цілі, оскільки молоді аристократи прагнули вивчити особливості інших країн для підвищення рівня освіти та інтелекту. Подорожі в їх середовищі вважалися престижними. Такі подорожі носили елітарний характер, оскільки дозволити їх собі могли лише заможні люди [4].

У зв'язку з відкриттям в медицині позитивного впливу лікувальних вод та мінеральних джерел отримали поширення тури в оздоровчих цілях, так званий бальнеологічний вид туризму. Такий вид туризму поширився по всій Західній Європі. У ХVIII столітті одним із найвідоміших курортів Англії був курорт “Брайтон”. Здоров'я продовжує відігравати велику ролі у виборі місця відпочинку - перевага надається місцям, які розташовані найближче до узбережжя, морському відпочинку. Відомі курорти знаходяться на території Польщі, Латвії.

У другій половині ХХ століття змінився сам стереотип життя людини. На зміну тому, який можна охарактеризувати як статичний, коли основна маса населення роками не залишала своїх будинків, приходить новий - динамічний - стереотип життя: зміна оточення стає в сучасних умовах бурхливого життя людей в містах вкрай необхідним.

З початку 80 - х років ХХ століття стали відчуватися зміни у пріоритетах туристів. Замість сонячних пляжів все частіше віддається перевага лісам, замість міських громад - поселенням традиційних народностей.

Той факт, що до туризму залучається все ширші й ширші прошарки населення, викликало масовий попит на економічні подорожі з повним обслуговування, що організовуються спеціальними туристичними фірмами, кількість яких в світі швидко збільшується. Отримали значного поширення чартерні рейси та круїзи. В той же час, збільшується відсоток групового туризму, оскільки вартість таких турів нижче за рахунок знижок за групове обслуговування, яке надається підприємствами готельного бізнесу, та пільгових тарифів на транспорт [10].

В соціальному аспекті характерне підвищення попиту на туристичні послуги з боку тих прошарків населення, чиї доходи є середніми або навіть невисокими. Таким чином, можна вести мову про зміну структури туристичного попиту.

Подорожі, які раніше були привілеєм переважно “відпочиваючого” класу, стали життєвою необхідністю значної частини населення, а згодом й нормою споживання.

Слід зазначити, що соціально-економічні фактори є основними факторами, які визначають формування у населення попиту на туристичні послуги. В найбільш загальному вигляді вони включають: ступінь розвитку виробничих сил, індустріалізацію і науково-технічну революцію, обсяг і структуру вільного часу, матеріальний стан, трудову діяльність, культурний рівень, професійну та освітню структуру населення, інформаційні засоби та реклама, зростання соціального статусу особи, релігійні фактори тощо.

До групи соціальних факторів, що сприяють розвиткові туризму в Європейському регіоні, слід віднести [15]:

- покращення оплати праці та підвищення матеріального забезпечення громадян в індустріально розвинених країнах;

- збільшення тривалості відпусток та взагалі вільного часу працюючої людини. Багато людей тепер можуть поділити відпустку на дві - три частини або подорожувати у вихідні;

- надання робітникам та службовцям різноманітних соціальних гарантій та пільг за рахунок підприємств та профспілок;

- розвиток засобів масової інформації. Значний вплив на потенційних туристів здійснюють телебачення, випуск спеціалізованих журналів та газет, засоби Інтернету. Як і по відношенню до будь-якого іншого комерційного продукту, організація нових турів вимагає проведення попереднього маркетингового дослідження. Туристи, що вперше відвідують ту чи іншу країну, особливо чутливі до активних маркетингових заходів. Щорічно біля 20% всіх іноземних туристів відвідують країну вперше. За результатами досліджень, близько 80% туристів відвідують країну вдруге в результаті активних маркетингових дій, зокрема, реклами в ЗМІ [6].

Цю точку зору ілюструють результати статистичних досліджень ВТО, яка, обравши для аналізу декілька європейських країн, виявила закономірність між збільшенням витрат на рекламу та наступними надходженнями від туризму за п'ять років (див. табл. 1.1).

Аналіз витрат та прибутків, що лежить в основі наведених даних, показує, що в середньому для цих країн збільшення урядових витрат на рекламу на 1 дол. США приносить у державний бюджет 493 дол. США від витрат іноземних туристів та близько 74 дол. США - податкових надходжень.

Таблиця 1.1 - Вплив реклами на розвиток туристичного ринку в деяких країнах Європи

Країна	Зростання витрат на рекламу, %	Зростання надходжень від туризму, %
Франція	6,3	11,7
Німеччина	24	106
Іспанія	83	126

Науково - технічний прогрес, автоматизація виробництва сприяють збільшенню вільного часу у людей. Проблема його раціонального використання також належить до соціальних, і вирішити її можна за допомогою туризму. Люди можуть провести свою відпустку в туристичних подорожах, тим самим раціонально використавши свій вільний час.

Крім того, сучасний світ досить різноманітний з усіх точок зору. Різними є природні ресурси, історико-культурні, етноконфесійні, соціально-економічні умови різних країн та регіонів. І саме це різноманіття - основа функціонування такої галузі соціальної сфери як туризм. Саме прагнення людей побачити щось нове залучає людей в цю сферу. Вирішальну роль у міжнародному туризмі відіграє абсолютна перевага. Так, унікальні пам'ятки та витвори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне становище тієї чи іншої країни та зумовлюють приплив туди іноземних туристів.

Крім того, знайомство з країнами і народами, різноманітна тематика екскурсій в Європейському регіоні, розширюють світогляд людини, розвивають його інтелект, допомагають краще зрозуміти реальну картину світу.

Однак значення туризму виходить за межі однієї лише пізнавальної функції, оскільки він багато в чому сприяє розвитку мирних відносин між народами. Серйозну роль відіграє туризм у вихованні молодого покоління. Цікаві екскурсійні маршрути в значній мірі здатні розширити світогляд дитини, здійснити вплив на формування у нього естетичного смаку.

Ритми сучасного життя більшості розвинених країн світу супроводжується збільшенням масиву виробництва, урбанізацією, нерідко погіршенням екологічної ситуації, ізолюванням громадян від природи. Надходженням широкого обсягу інформації. Вказані фактори сприяють тому. Що в людині накопичується втомленість, що має як фізичний, так і психологічний характер, що, в свою чергу, призводить до збільшення конфліктних ситуацій в побуті та на виробництві, сприяє погіршенню здоров'я, знижує трудову та життєву активність.

Значну роль у подоланні цих негативних наслідків й допомагають туристичні центри Європи. Вони є ефективною формою практично повного, всебічного поновлення, оскільки людям надається можливість лишити місце постійного перебування, трудової діяльності, змінити для себе оточуюче середовище.

До групи економічних факторів слід віднести розширення зовнішньоекономічних і торгівельних зв'язків між країнами і континентами. Потреби великого виробництва, створення монополій, ТНК, пошук нових ринків збуту продукції призводять до зростання міжнародних контактів. Подорожі все більше отримують масовий характер [18].

Аналізуючи соціально - економічні передумови розвитку міжнародного туризму. Слід зупинитися на факторах, що стримують його зростання.

До таких факторів відносяться:

- циклічні та структурні кризи;

- інфляція;

- зростання безробіття;

- порушення умов товарообміну, а також відсутність планування та використання природних та трудових ресурсів.

Зазначені фактори гальмують розвиток туристичного ринку Європи. Однак, в результаті досліджень, проведених ВТО, міжнародні експертиз туризму прийшли до висновку, що туризм менше, ніж інші галузі економіки відчуває на собі вплив економічних криз, які можуть протягом певного відрізку часу лише частково загальмувати його розвиток.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану та динаміки розвитку туристично-рекреаційної діяльності ринків Європи

2.1 Аналіз туристично-рекреаційного ринку Європи

Завдяки сприятливим рекреаційним ресурсам Європа стала провідним регіоном світу в галузі санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.

На розвиток рекреаційного господарства країн Європи позитивно впливають такі економіко-географічні чинники:

· вигідне економіко-географічне положення (близьке розташування однієї європейської країни до іншої, а також до Азіатського континенту);

· високий рівень розвитку більшості країн Європи та порівняно високий середній рівень життя у більшості європейських країн;

· густа мережа шляхів сполучення на території Європи та її зручні транспортні зв'язки з іншими регіонами світу; наявність великої кількості транспортних засобів та відносно низька вартість проїзду з однієї країни до іншої, відсутність прикордонних та митних обмежень;

· розвинута рекреаційна структура, насамперед високий рівень розвитку фонду розміщення рекреантів та значний досвід організації рекреації майже в усіх країнах Європи;

· висока доцільно-економічна ефективність рекреаційного господарства.

Європа виділяється цілим комплексом сприятливих різноманітних рекреаційних ресурсів. Тут зосереджені цілющі мінеральні води, прекрасні пляжі, гірські території для організації зимового спорту, туризму, альпінізму. Переважна частина цього регіону має сприятливі кліматичні умови для відпочинку та санаторно-курортного лікування. До країн з найсприятливішими рекреаційними ресурсами належать передусім приморські, з найбільшою кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та ін.), країни з мальовничими гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).

Територія Європи насичена цінними у пізнавальному сенсі історичними та архітектурними пам'ятками. На відносно невеликій території регіону спостерігається велика строкатість національного складу населення. Мільйони жителів Північної та Центральної Європи, а також численних рекреантів з інших регіонів планети приваблює сонячне узбережжя Середземного моря. Надзвичайно сприятливі природні рекреаційні ресурси Середземномор'я вдало доповнюються його вигідним економіко-географічним положенням, зручними шляхами сполучення, численними археологічними, історичними та архітектурними пам'ятками.

У Європі подорожі перетворилися в рису сучасного способу життя. Цьому сприяє економічна й політична стабільність у регіоні, прагнення урядів різних країн до співробітництва, у тому числі й в області туризму. Величезне значення має підписання Шенгенської угоди, по якому в центрі Європи створене єдине туристське простір: 12 країн (Франція, Німеччина, Італія, Австрія, Бельгія й ін.) можуть вільно перетинати по своєму цивільному паспорті границі держав Шенгенської угоди. Розвитку рекреації сприяє також введення єдиної валюти країн Європейського співтовариства - Євро.

Галузь рекреаційної діяльності з кожним роком займає все більш чільне місце у світовому господарстві.

У повоєнний період міжнародний туризм почав бурхливо розвиватися у всьому світі. Зараз в туризмі зайнято 8% працездатного населення (203 млн. чол.), внесок у світовий ВВП складає 3,3 трлн. дол. США (вище 11 % його загальносвітового обсягу), 630 млрд. дол. США інвестицій, або 9 % всіх інвестицій в основний капітал.

Швидкими темпами збільшуються й прибуття туристів, й надходження від туризму (див. табл. 2.1) [1-3, 19].

Таблиця 2.1 - Зміни прибуттів туристів та надходжень від міжнародного туризму у 2008 році

Роки	Середньорічні зміни прибуття туристів, %	Середньорічні зміни надходжень від туризму, %
1950	-	-
1960	10,6	12,6
1970	8,7	10,0
1980	6,0	19,1
1985	3,29	4,59
1986	3,34	2,78
1987	7,72	22,63
1988	9,5	15,67
1989	8,02	8,31
1990	7,45	21,03
1991	1,25	3,66
1995	8,37	13,0
1998	3,09	3,03
2000	6,75	9,13
2002	2,74	14,29
2004	5,48	8,57
2006	3,33	0,14
2007	2,51	0,28

На наш погляд, буде більш доцільним розглядати туристичний ринок Європейського регіону у порівнянні з ринками інших регіонів для отримання більш повної картини про нього.

Розглянемо детально зростання прибуттів туристів та надходжень від туризму у Європейському регіоні (у порівнянні з іншими регіонами світу), оскільки саме ці два показники є найважливішими економічними показниками туристичного ринку.

Слід зазначити, що надходження від рекреаційної діяльності зростають швидше та регулярніше, ніж кількість туристів, однак це пов'язане не стільки з інфляційними процесами, що відбуваються в світі, скільки з підвищенням ефективності галузі.

Країни Західної Європи відстають від США в міжнародному туризмі за надходженнями грошових коштів від туризму. Європа більше, ніж інші регіони світу залучає до себе туристів, однак кількість їх зростає повільніше [7].

Так, як вже зазначалося, країни Європи приймають близько 60 % гостей зі всього світу, і тільки лише 50 % всіх надходжень від туризму у світі припадає на їх частку. Успіх Європи пояснюється наступними факторами:

- великий сегмент населення має значні реальні доходи;

- велика частка населення деяких європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції, Великобританії, віддають перевагу відпустці за кордоном, але не дуже далеко від своєї країни, тобто в тому ж самому Європейському регіоні;

- оскільки мешканці окремих країн, які входять до складу ЄС, можуть вільно пересуватися територіями інших членів ЄС, подорожі всередині ЄС є досить популярними. 74 % зареєстрованих у країнах ЄС подорожей припадає на частку самих країн-членів ЄС.

- наявність великої кількості культурно-історичних пам'яток, створених природою та людиною;

- попит на міжнародні туристичні подорожі задовольняється сильною індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.

Поступово, з розширенням сфери туризму, його показники підлягають значним коливанням.

Конфлікт у 1999 році у Косово (Югославія) мав менш масштабні наслідки для міжнародного туризму, ніж бойові дії у зоні Перської затоки.

Між тим, Європа стала єдиним регіоном світу, де зростання числа прибуттів у 1999 році виявився нижчим загальносвітового значення (+ 1%).

Найбільший спад спостерігався у країнах Центральної та Східної Європи, а саме:

- Хорватія - - 17,3 % прибуттів у 1999 році до рівня 1998 року;

- Угорщина - - 13,8 %;

- Польща - - 4,5 %;

- Чехія - - 1,8 %.

Максимум темпів зростання прибуттів туристів у європейський регіон за останнє десятиріччя був досягнутий у 2000 році, що, перш за все, пов'язане з ідеєю “міленіуму” та з 2000 - річчям християнства, а також з економічною та політичною стабільністю в світі.

Надходження від туризму (не включаючи транспорт) у європейському регіоні в 2000 році становили 231,5 млрд. дол. США, або 48,6% від загальносвітового значення. Для порівняння: у 1950 - 41,3 %, у 1991 - 52,6 %.

Прогнози ВТО для регіональних трендів показують, що встановлені зміни в розподілах туристичних потоків між регіонами будуть зберігатися і в подальшому. Частка європейського регіону у 2010 році скоротиться, тоді як частка Східної Азії та Тихоокеанського регіону (САТ) сильно збільшиться. Слід відмітити, що прогнозована частка САТ збільшиться рівно настільки, на скільки скоротиться частка Європи [18].

Прогнозний рівень річного зростання у 2000 - 2010 роках становитиме 2,5 % для Європи і 6,5 % для САТ (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Середні темпи щорічного зростання прибуттів туристів за регіонами світу, %

Період, роки	У світі	Європа	Америка	САТ
1950-1970	9,9	10,9	9,9	18,1
1970-1980	5,7	5,3	3,8	14,7
1980-1990	4,7	4,1	4,3	9,6
1990-2000	3,8	2,7	4,6	6,8
2000-2010	3,5	2,5	3,5	6,5

Відносне зниження темпів зростання кількості туристів, що відвідують Європу, може бути причиною сильної залежності Європи від певних видів туризму. Особливо це відноситься узбережжя Середземного моря [6].

Однак роль країн Європі у міжнародному туризмі визначається не лише показниками, які були розглянуті вище: кількість відвідувачів та надходження від туризму, але й розвиненістю індустрії туризму.

Тому ще однією важливою характеристикою розвитку ринку рекреаційних послуг є зміна сукупної ємності світових готелів, тобто тих місць, де переважно туристи розміщуються та витрачають певну кількість коштів.

Рис. 2.1 - Прибуття туристів у Євро протягом 1950- 2010 рр.

Отже, виходячи з наведеного вище, після нетривалої перерви в ХХІ столітті міжнародний туризм буде продовжувати свій розвиток, не дивлячись на ризик економічних спадів. Оскільки туристичний попит має свої особливості.

Однак значні зміни будуть відбуватися в розподілі туристичних потоків у ХХІ столітті на відміну від попередніх років. У майбутньому, швидше за все, відбудеться перерозподіл основних зон туризму із Середземноморського регіону до Тихоокеанського із зростанням сектору повітряного транспорту.

2.2 Характеристика рекреаційної діяльності окремих територіальних субринків Європи

Всесвітня туристична організація провела офіційну класифікацію належності країн світу за основними рекреаційними регіонами. Згідно з цією класифікацією, Європейський регіон поділено на наступні субрегіони:

1) Центральна та Східна Європа;

2) Західна Європа;

3) Північна Європа;

4) Південна Європа;

5) Східне Середземномор'я.

Розглянемо докладніше туристичні ринки цих субрегіонів.

2.2.1 Центральна та Східна Європа

Нині багаті рекреаційні ресурси світу використовуються поки що недостатньо. Проблема ускладнюється тим, що найбільший рекреаційний попит має місце саме в густонаселених урбанізованих районах, особливо навколо найбільших міських агломерацій. Загальновідомо, що в цих районах територія досить інтенсивно експлуатується іншими галузями господарства й використання її з оздоровчою метою дуже ускладнюється. Тому так важлива порівняльна оцінка економіко-екологічної ефективності використання територіальних природних комплексів різними галузями світового господарства.

Для рекреаційної діяльності, окрім бурхливого розвитку, характерним є розширення напрямів туристичних подорожей. Нині поки що до числа таких, що найбільше відвідуються туристами, належать західноєвропейські країни. Країни Центральної та Східної Європи очікують потужне зростання туризму та до 2020 року вони можуть виграти конкурентну боротьбу всередині Європи за райони туристичного призначення [4].

Країни Східної Європи цікаві у туристичному плані своїми екскурсійними, лікувально - оздоровчими та спортивними програмами та гірськолижними курортами.

Румунія. Третину території країни займають Карпати, які є ідеальним місцем для зимових видів туризму. Основними гірськолижними курортами Румунії є Пояна Брашов та Предял. Курорт Пояна Брашов розташований на висоті 1030 м. та має сучасну спортивну інфраструктуру, цілий ряд готелів та вил. Загальна протяжність трас становить 14 км.

Чорногорія. Республіка багата на гірські масиви та каньйони, один з яких - Морача, є другим за величиною у світі після Каліфорнійського. Серед відомих курортів можна виділити Жабляк.

Болгарія. В Болгарії є 4 найбільших гірськолижних курорти - Боровець (гірський масив Рила, Пампорово (масив Родопи), Банско (масив Пірин) та Алеко. Нині розвиваються й нові перспективні центри гірськолижного спорту - Смолян, Мальовиця, Семково тощо. Сезон зимового катання тут досить тривалий - до 190 днів (листопад - травень), а загальна протяжність трас становить більше 80 км.