Сучасна система туристичної освіти в Україні та нові туристичні спеціальності

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретико-методологічні проблеми розвитку туризму і туристської освіти

1.1 Розвиток системи освіти для підготовки спеціалістів туристичної галузі : хронометраж

1.2 Підготовка кадрів для туристичної галузі 90-ті роки

1.3 Зарубіжний досвід туристської освіти

2. Обґрунтування системи неперервної туристської освіти в Україні

2.1 Основні напрями розвитку туристської освіти в Україні

2.2 Основні напрями підготовки управлінських кадрів для сфери туризму в контексті соціально-економічних та політичних змін в Україні

2.3 Необхідність впровадження в процес підготовки кадрів принципів безперервної освіти

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження. Опанування нових реалій в міжнародних відносинах доби глобалізації та інформатизації суспільства розширює й ускладнює вимоги до професійного іміджу дипломатичних працівників та інших державних службовців, покликаних вирішувати зовнішньополітичні завдання України. У цих умовах набуває особливої актуальності професійна підготовка майбутніх фахівців у системі міжнародних відносин, невід'ємною складовою якої є спеціальна мовна підготовка.

Ефективність професійної освіти залежить від уміння та здатності викладачів і студентів застосовувати стратегії, пов'язані з інноваційними педагогічними технологіями, серед яких особливе місце належить аудіовізуальним засобам. Методика їх використання у навчанні широко досліджувалася (В.Ю.Биков, В.П.Волинський, І.І.Дрига, Л.В.Чашко, М.В.Ляховицький, О.А.Палій, Є.О.Перепелиця, Г.І.Рах, П.І.Сердюков). Водночас традиційним залишається застосування аудіовізуальних засобів лише як різноманітних технічних засобів надання інформації.

Майбутньому фахівцю у сфері туризму необхідно виконувати висококваліфіковану аналітичну й організаційну роботу, правильно оцінювати міжнародну ситуацію, обґрунтовано й чітко висловлювати свою точку зору.

Невідповідність професійної підготовки майбутніх фахівців у сфері туризму сучасному стану справ посилюється суперечностями між: вимогами ринку праці до фундаментальної підготовки таких спеціалістів та їхніми реальними знаннями, вміннями й навичками; загальним раціоналізованим і вербалізованим характером вищої освіти та недооцінкою важливості проблеми формування духовно розвинутої особистості, а нерідко і її ігноруванням; перевагами і пріоритетами студентів щодо використання аудіовізуальних мистецтв та їх обмеженим застосуванням у системі вищої освіти.

Здійснене нами констатуюче вивчення показало, що викладачі вищих навчальних закладів відчувають необхідність у раціональному поєднанні традиційних технічних засобів та сучасних технологій і стратегіях їх використання у процесі підготовки майбутніх дипломатів.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка фахівців сфери туризму.

Предмет дослідження - технології професійної підготовки студентів-сфери туризму.

Мета дослідження - виявити, теоретично обґрунтувати систему професійної підготовки фахівців у сфері туризму.

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань були використані методи: теоретичні - системно-структурний (класифікація, систематизація, ), порівняння та узагальнення, що дозволяють отримати об'єктивні дані щодо специфіки предмета дослідження.

1. Теоретико-методологічні проблеми розвитку туризму і туристської освіти

1.1 Розвиток системи освіти для підготовки спеціалістів туристичної галузі : хронометраж

Охарактеризуэмо основні особливості різних історичних періодів становлення і розвитку системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму, а саме:

І період - кінець ХVII ст. - початок ХVIII ст. Зароджується туристська галузь, а в педагогічній літературі вперше вводиться в обіг поняття "навчальні екскурсії"(Я.А.Коменський).

ІІ період - друга половина ХVIII - початок ХIХ ст. В зв'язку із поширенням і розробкою ідей вітчизнознавства екскурсійний метод навчання активно пропагується (М.І.Новіков, Ф.І.Янкович, де Мірієв, В.Ф.Зуєв, К.Д.Ушинський) та поступово впроваджується в практику окремих шкіл.

ІІІ період - друга половина ХIХ - 20-30 рр. ХХ ст. Спроба системного осмислення педагогічних явищ, феноменів, подій та персоналій, пов'язаних із туризмом і його виховним впливом. Характерним для цього періоду є етноцентризм у вивченні туризму, посилення його виховного впливу на особистість та комплексний підхід до організації туризму і краєзнавства.

ІV період - 40-50 рр. ХХ ст. Пріоритетним стає відродження туристської інфраструктури, відновлення діяльності Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь; розробляється стратегія розвитку галузі, підготовки працівників.

V період - друга половина ХХ ст. Відновлюється інфраструктура міжнародного туризму; зростає кількість професійних організаційних туристських закладів (ВАТ "Інтурист", УРРТЕ), Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник" та ін., товариств, що займаються самодіяльним туризмом; здійснюється підготовка і навчання громадських туристських кадрів за різними програмами: початкова, середня та вища туристська підготовка, середня інструкторська підготовка.

VI період - початок ХХI ст. Оптимізується мережа навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму в Україні, організовується Асоціація навчальних закладів туристського і готельного профілю; створюються умови для підготовки фахівців за новим напрямом 0504 "Туризм", обґрунтовуються дидактичні засади професійної підготовки; використовуються програмні ідеї зарубіжного досвіду; здійснюється пошук шляхів розвитку вітчизняного туризму, приймається Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, де визначаються напрями роботи щодо кадрового забезпечення галузі.

1.2 Підготовка кадрів для туристичної галузі 90-ті роки

Підготовка кадрів у туризмі традиційно була пов'язана лише з підвищенням кваліфікації працівників, що за відсутності базової освіти не вирішувало кадрової проблеми.

Чисельність працівників туристських підприємств України становить близько 113,3 тис. чол., а з урахуванням інших галузей народного господарства (транспорт, торгівля, зв'язок тощо) туризм надає роботу 1,8 - 2 млн чол.

Розвиток туризму в Україні як чинник формування економіки держави зумовлює необхідність створення галузевої системи підготовки та підвищення кваліфікації туристських кадрів, яка б виховувала фахівців, здатних в умовах конкуренції працювати індивідуально і продуктивно.

У жодній галузі немає такої кількості працівників, які безпосередньо контактують з покупцями їх продукції, як у туризмі. Одночасно туризм є однією з найбільш працезатратних галузей виробництва. Середній показник зайнятості в туризмі становить 3 працівники на 10 туристів.

Упродовж тривалого часу вищі та середні навчальні заклади України не готували спеціалістів для туристичної галузі. Тому фундаментальна туристична освіта в Україні - відносно нова сфера освіти. Підготовкою фахівців у туристичній сфері України займаються понад 50 вищих навчальних закладів освіти різних форм власності та рівнів акредитації. Серед них перший в Україні навчальний заклад нового типу - навчально-науково-виробничий комплекс "Туризм, готельне господарство, економіка і право", створений у 1995 р. Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством юстиції України, Державним комітетом України по туризму, Державною митною службою України та Генеральною прокуратурою України.

До складу комплексу ввійшли навчальні та наукові заклади, підприємства і установи: Київський інститут туризму, економіки і права, Київський технікум готельного господарства, Економіко-юридичне училище, Державна льотна академія України, Курси підвищення кваліфікації, Науковий центр розвитку туризму, Українська нотаріальна палата, Управління юстиції м. Києва, готельні комплекси "Дніпро", "Братислава-Десна", "Русь", туристичний комплекс "Пролісок", Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство", Бориспільська митниця та ін.

Головними завданнями комплексу, викладеними у його уставних документах, є: координація спільної діяльності навчально-виховних закладів, організацій, установ з реалізації Закону України "Про освіту"; впровадження системи ступеневої підготовки фахівців за наскрізними навчальними планами та програмами; ефективне використання науково-педагогічних кадрів, навчально-лабораторної та виробничої баз, спеціальної інфраструктури; організація підвищення кваліфікації викладачів навчальних закладів та працівників підприємств; спільне проведення науково-дослідних робіт, апробація та використання їх результатів; підготовка наукових кадрів; розробка навчально-методичного забезпечення тощо.

Навчальний процес у комплексі забезпечує висококваліфікований професорсько-викладацький колектив, у складі якого 52 професори та 96 доцентів. Заняття проводяться на сучасній навчально-матеріальній базі.

Спеціалісти, яких готують навчальні заклади комплексу, мають високий рівень знань і практичних навичок, відмінно зарекомендовують себе на роботі на підприємствах і в установах.

За рекомендацією Уряду України, у 1998 р. Київський інститут туризму, економіки і права було прийнято до складу Всесвітньої туристської'організації (ВТО).

Участь у ВТО дає можливість отримувати необхідну методичну допомогу, широку інформацію про міжнародний туризм і вивчати міжнародний туристичний досвід, брати участь у семінарах та стажуванні в межах ВТО. На базі інституту було створено кафедру ЮНЕСКО.

З лютого 2002 р. Київський інститут туризму, економіки і права набув статусу університету.

Київський університет туризму, економіки і права є провідним навчальним центром з підготовки фахівців туристичної галузі України. Готує бакалаврів, спеціалістів і магістрів зі спеціальностей:

- менеджмент організацій (спеціалізація - менеджмент туризму і готельного господарства);

- маркетинг (спеціалізація - маркетинг туризму і готельного господарства);

- економіка підприємства (спеціалізація - економіка туризму і готельного господарства);

- міжнародні економічні відносини;

- облік і аудит;

- правознавство.

Термін навчання в університеті становить:

- на базі повної загальної середньої освіти - 5 років;

- на базі освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст" з відповідних спеціальностей - 3 роки (за скороченою програмою).

Виникнення комплексу "Туризм, готельне господарство, економіка і право", набутий досвід у підготовці фахівців і встановлення широких зв'язків зі спорідненими навчальними закладами в Україні та за її межами мало своїм закономірним підсумком створення за його ініціативою і на його науково-практичній базі Асоціації навчальних закладів України туристичного й готельного профілю.

Статутом визначено,що:

- Асоціація навчальних закладів України туристичного і готельного профілю є добровільною недержавною організацією, що діє на принципах законності, демократії, гласності, самоврядування, рівноправності її членів - юридичних осіб;

- засновниками Асоціації є навчальні заклади різного рівня акредитації, що мають ліцензію на освітню діяльність і здійснюють підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації фахівців, науково-дослідні галузеві роботи, видавничу діяльність у сфері туризму, готельного господарства та послуг;

- метою діяльності Асоціації є сприяння у створенні ефективної системи правового й професійного захисту її членів, розвитку національної освітньої діяльності, системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів туристичної галузі України, участь у співробітництві з національними освітніми об'єднаннями, асоціаціями, навчальними закладами інших держав та міжнародними організаціями туристсько-рекреаційного профілю.

Основними завданнями Асоціації є:

- сприяння розвитку бази освітньої діяльності, вдосконаленню системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів туристичної галузі, наданню послуг у сфері туризму, рекреації, готельного господарства, поширенню знань з питань туризму серед молоді та інших верств населення, залученню громадян до участі в туризмі та його розвитку;

- сприяння проведенню науково-дослідної роботи, видавничої діяльності в сфері туризму, готельного господарства та послуг;

- координація дій щодо створення сприятливих умов для використання фахівців сфери туризму як на вітчизняному, так і на міжнародному ринках праці, а також для різноманітного фахового обміну;

- забезпечення членів Асоціації і широкий обмін інформаційними, нормативними, методичними та іншими матеріалами як засобами навчально-виховного процесу;

- сприяння обміну викладачами, навчальними планами, учбовими програмами, виданню навчально-методичних матеріалів, навчальних посібників та підручників, уніфікації відповідно до державних стандартів навчальних планів і програм;

- надання допомоги навчальним закладам у встановленні міжнародних зв'язків, у організації стажування студентів та викладачів за кордоном;

- участь у різноманітних заходах, що пропагують інтелектуальну, духовну, культурно-історичну спадщину України і формують її імідж як туристичної держави, а також у заходах, спрямованих на охорону довкілля;

- взаємодія з органами державної влади і місцевого самоврядування, громадськими організаціями, підприємствами, фондами та іншими юридичними й фізичними особами, діяльність яких відповідає цілям діяльності Асоціації;

- співробітництво з Державною акредитаційною комісією Міністерства освіти і науки України з питань, що стосуються навчальних закладів туристичного й готельного профілю;

- участь у розробці та реалізації програм і проектів загальної, туристсько-рекреаційної, фахової вищої безперервної освіти.

За роки свого існування Асоціація утвердила себе як ефективний механізм об'єднання інтелектуальних зусиль навчальних закладів різних рівнів акредитації в справі підготовки кадрів індустрії гостинності. Серед її членів - дві академії в Харкові, університети в Києві, Одесі, Херсоні, три інститути туризму в Києві й Донецьку, 14 технікумів, коледжів і колегіумів, професійно-технічні училища - понад 50 навчальних закладів, які готують фахівців з усіх галузей сфери туризму. У 2001 р. до складу Асоціації прийняті навчальні заклади з Республіки Болгарія, Російської Федерації, Республіки Білорусь.

Серед безперечних позитивних моментів її діяльності - здійснення в семи навчальних закладах - членах Асоціації спільного українсько-німецького Проекту "Модернізація професій готельної і ресторанної справи", у межах якого 86 викладачів цих закладів пройшли стажування в Німеччині; проведення міжнародних науково-практичних конференцій під гаслом "Туризм на порозі XXI століття".

Комплекс "Туризм, готельне господарство, економіка і право" уклав угоди про творчу співпрацю з Академією педагогічних наук України, Інститутом історії України, Інститутом філософії, Інститутом держави і права, Інститутом соціології, Інститутом міжнародних відносин, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, Національною бібліотекою України імені В. Вернадського.

Комплекс має міжнародні договори про співпрацю із закладами освіти Бельгії, Німеччини, Польщі, Болгарії, Італії, Канади, Китаю, Франції, Чехії, Словаччини, Білорусі, Росії. На базі Комплексу 11 листопада 2001 р. вперше в Україні створено Академію туризму.

Академія туризму України є добровільною всеукраїнською громадською організацією, яка об'єднує осіб, що займаються науковою, навчальною та практичною роботою в галузі туризму. Академія діє на основі Конституції України, чинного законодавства, на принципах демократії, самоврядування та рівноправності її членів.

Метою діяльності Академії як об'єднання фахівців у галузі туризму є: реалізація їх прагнення сприяти подальшому якісному вдосконаленню та розвитку туристичної сфери України засобами наукових досліджень актуальних проблем туризму; прогнозування розвитку; участь у розробці засад державної політики у туристській галузі; розвиток системи освіти, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для туристської справи в Україні, а також захист законних інтересів своїх членів.

Основні завдання діяльності Академії:

- розробка науково-теоретичних засад туризму, сприяння становленню та розвитку нового напряму наукового знання - "теорії туризму" ("туризмології" );

- консолідація фахівців туристичної галузі у справі підготовки науково обґрунтованих пропозицій щодо розвитку туризму;

- узагальнення вітчизняної та світової практики туристичної діяльності, розробка методології наукового прогнозування розвитку туризму та вироблення практичних рекомендацій щодо його вдосконалення в Україні;

- удосконалення внутрішньої та зовнішньої політики України в галузі туризму;

- участь у підготовці проектів нових нормативних актів з питань туристичної діяльності;

- консультування державних органів, громадських організацій та рухів з питань туристської проблематики;

- експертиза політичних рішень, державних документів, проектів, що стосуються туристичної діяльності;

- проведення досліджень, у тому числі соціологічних та маркетингових, на замовлення державних, громадських та комерційних структур, у тому числі міжнародних, з питань туризму;

- координація розробок і досліджень у туристичній галузі;

- сприяння підготовці, публікації та розповсюдженню наукових, навчальних і методичних матеріалів з проблем туризму;

- сприяння розвитку туристичного бізнесу в Україні;

- розвиток відносин та співробітництва в галузі туризму;

- визначення пріоритетів у проведенні наукових досліджень, сприяння формуванню актуальних напрямів для проведення дисертаційних досліджень у зазначеній галузі;

- всебічне вивчення та використання досягнень світової цивілізації в галузі туристичної теорії й практики;

- сприяння удосконаленню форм зв'язків між теорією туризму, освітою і практикою;

- участь у проведенні підготовки наукових кадрів, підвищенні кваліфікації викладачів навчальних закладів з цього профілю;

- розвиток ділового співробітництва з фахівцями в галузі туризму зарубіжних країн, здійснення обміну делегаціями;

- видавнича діяльність;

- надання підтримки, в тому числі матеріальної, здібній молоді, науковим і практичним працівникам;

- допомога членам Академії і захист їхніх соціальних прав.

Своїми науковими дослідженнями і всією своєю діяльністю Академія активно сприяє входженню України як самостійної держави у світову співдружність, утвердженню гуманістичних відносин між країнами, зміцненню миру між народами, розвитку міжнародної дипломатії тощо.

При цьому деякі питання кадрового забезпечення туристичної галузі потребують вирішення на рівні центральних органів виконавчої влади. Передусім це якість підготовки фахівців, рівень навчальних програм, планів, методичних розробок та їх адаптація до вимог сучасного міжнародного туристичного ринку.

Підвищенню якості підготовки фахівців, безумовно, сприятиме введення з 2002/2003 навчального року до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1997 р. № 507, напряму 0504 "Туризм" (Наказ Міністерства освіти і науки України № 241 від 08.04.2002 р. і за погодженням з Кабінетом Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 3694/33).

Особливу увагу слід приділити не лише підготовці кваліфікованих кадрів, а й вихованню особистостей, які своєю діяльністю сприятимуть створенню і розвитку демократичного, соціально та гуманістично орієнтованого суспільства.

Отже, за 18 років незалежності в Україні закладено ґрунтовні підвалини для розвитку туризму. Подальший розвиток туристичної індустрії має ґрунтуватися на нових механізмах господарювання, ефективних організаційно-управлінських структурах, економічній свободі виробників туристського продукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

1.3 Зарубіжний досвід туристської освіти

На основі аналізу 128 міжнародних документів та матеріалів міжнародних організацій, визначено довготривалі чинники, що об'єктивно сприяють поступовому розвитку туризму: економічні, які полягають у зміні структури споживання і послуг у бік збільшення частки споживаних туристських послуг; науково-технічний прогрес, який зумовлює швидкий розвиток потужної матеріально-технічної бази туристської індустрії; демографічні, які залежать від зростання народонаселення планети; соціальні, до яких належить зростання добробуту населення розвинених країн; культурні, що зумовлюються зростанням культурного рівня населення багатьох країн; міжнародні, що пояснюється пом'якшенням міжнародного клімату, перехід від конфронтації між провідними державами до співробітництва й порозуміння.

Означені чинники впливають на структуру професійної підготовки фахівців для сфери туризму в економічно розвинутих країнах. Вивчення європейської практики підготовки працівників туризму засвідчує, що в цих країнах поступово склалися так звані бінарні системи вищої туристської освіти, де поряд з університетським сектором функціонують досить численні спеціалізовані заклади. З європейських країн бінарну систему вищої туристської освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ін. На протилежному полюсі перебуває так звана унітарна система вищої освіти, до складу якої входять в основному університети. Така система функціонує в Італії, Іспанії, Фінляндії, Швеції. До окремої групи належать країни з так званими інтегрованими університетами, до яких входять спеціалізовані середні й вищі навчальні заклади та країни колишнього соціалістичного табору.

У Великій Британії професійна підготовка фахівців для сфери туризму здійснюється багатьма освітніми закладами. У світовій туристській практиці позитивно зарекомендував себе досвід підготовки професіоналів у Корнудолл-коледжі та в Борнмутському університеті. У Швейцарії підготовка фахівців відповідного профілю здійснюється в широковідомих у світі навчальних закладах - Швейцарській школі готельного менеджменту (SHMS) та школі готельного менеджменту (EHL). У Франції підготовку фахівців туризму і гостинності здійснює транснаціональна туристсько-готельна корпорація (ACCOR), яка представлена в 140 країнах. Французька методика готельного менеджменту реалізується також школою Готельного менеджменту (IHTTI) та Інститутом міжнародного менеджменту Ватель - Париж, Паризькою школою готельного господарства і туризму. Аналіз досвіду підготовки професіоналів туризму в США свідчить, що провідним університетом у підготовці галузевих фахівців є Університет Джонсон і Уельс - член Американської асоціації відкритої освіти. Особливістю австралійської підготовки фахівців у галузі туризму є практична підготовка в готелях та турагенціях. У розділі проаналізовано російську систему підготовки фахівців туристської справи.

Узагальнення результатів вивчення професійної підготовки фахівців для сфери туризму у зарубіжних країнах дало можливість дійти висновку, що до структури неперервної туристської освіти входять професійні школи, коледжі, інститути, університети, менеджерські курси управління гостинністю й туризмом при університетах. Навчальні плани вищих навчальних закладів зарубіжних країн складаються з таких циклів дисциплін: загальнонаукові, соціально-гуманітарні, бізнес-адміністрування, спеціальні, туризмологічні. Значний науковий інтерес становить вивчення уніфікованої європейської моделі, яка представлена французькою транснаціональною туристсько-готельною корпорацією (ACCOR). У навчальних планах вищих навчальних закладів готельного менеджменту до циклу загальнонаукових дисциплін входять: економіка, мікроекономіка, методика дослідної роботи, інформатика, гігієна, макроекономіка, фінанси, міжнародна економіка. Соціально-гуманітарний цикл дисциплін містить: право, європейське суспільне право, протокол і етикет, німецька, іспанська, французька, англійська мова, культура й образотворче мистецтво. Цикл дисциплін із бізнес-адміністрування включає: керівництво готельним господарством, переговори та управління в менеджменті готельного господарства, менеджмент результатів діяльності, планування, технічне забезпечення у готельному господарстві, менеджмент інформаційних систем, проект розвитку підприємства. Менеджмент харчового виробництва, практика харчового виробництва, менеджмент служби портьє, менеджмент барної справи, товарознавство харчових продуктів та напоїв входять до циклу спеціальних дисциплін, а до циклу туризмологічних дисциплін - середовище відпочинку, маркетинг в індустрії гостинності, професійна підготовка в готельному господарстві, прикладна інформатика для готельного господарства, предмети за вибором. Навчальні плани підготовки фахівців для сфери туризму зарубіжних країн, характерною особливістю яких є варіативність, містять три типи курсів - обов'язкові, частково елективні (за вибором), повністю елективні.

Доведено, що у зарубіжних країнах значна увага приділяється післядипломній освіті фахівців для сфери туризму, спостерігається розробка її концепції та спроба практичного здійснення. Аналіз 25 джерел та матеріалів, розміщених на 13 сайтах, свідчить, що на сьогодні сформована і набула поширення швейцарська модель неперервної підготовки фахівців для туризму. Важливу роль у цій справі відіграють спеціалізовані професійні школи та університети.

Особливістю діяльності навчальних закладів, що готують фахівців для сфери туризму у зарубіжних країнах, є гнучкість, багатоваріантність програм навчання в системі туристської освіти, в тому числі безпосередньо в туристських агенціях; у курсовій мережі, у системі дво- і чотирирічного навчання за програмами коледжів і університетів; стаціонарно і без відриву від роботи за програмою дистанційного навчання.

2. Обґрунтування системи неперервної туристської освіти в Україні

2.1 Основні напрями розвитку туристської освіти в Україні

В основу підготовки фахівців для сфери туризму покладено освітні галузеві стандарти, зміст яких дидактично обґрунтовано та експериментально перевірено. Зокрема, вітчизняний досвід розробки стандартів засвідчує, що стандарт професійної освіти і навчання містить перелік трудових операцій, які повинні визначатися в межах певної професійної діяльності, а також пов'язані з ними знання, уміння та навички. Стандарт професійної підготовки має визначати: рівень кваліфікації; зміст професійного навчання; тривалість навчання; систему контролю; навчальні засоби для викладачів і учнів; матеріали і технічне оснащення; кваліфікаційні вимоги до викладацького складу.

В сучасних умовах підготовка фахівців для сфери туризму в Україні за ступеневою системою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- кваліфікований робітник (агент з туризму, офіціант, бармен, агент з постачання, кухар);

- молодший спеціаліст (організатор обслуговування в готелях і туристичних комплексах);

- бакалавр з туризму, гостинності;

- спеціаліст-туризмознавець, екскурсознавець, професіонал в галузі готельної та ресторанної справи;

- магістр - науковець (туризмологія, музеєзнавствство, рекреалогія), викладач.

Орієнтуючись на міжнародний досвід та враховуючи національні особливості, робочою групою під науковим керівництвом автора розроблено галузеві стандарти, визначено спеціалізації фахівців зі спеціальності: „Туризм", „Готельне господарство", „Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах". У розробленій освітньо-кваліфікаційній характеристиці бакалавра, спеціаліста, магістра з туризму визначено функції: проектувальна, організаційна, управлінська, виконавська (технологічна). Обґрунтовано професійні знання, уміння та навички фахівця. На основі аналізу цієї системи розроблено освітньо-професійні програми підготовки бакалавра, спеціаліста, магістра з туризму. Освітньо-професійна програма - нормативний документ, де визначено термін та зміст навчання, форми державної атестації. Обґрунтовано підходи до відбору і структурування змісту навчального матеріалу. Розроблена система знань упорядковується в освітньо-професійній програмі у відповідні модулі. Групування здійснюється за ознаками належності навчальної інформації до певного навчального об'єкта, що відповідає одному чи декільком компонентам структури діяльності фахівця. Обґрунтовано розподіл академічних годин/кредитів за циклами підготовки: гуманітарна та соціально-економічна - 1836/34; природничо-наукова - 2322/43; професійна та практична підготовка - 3942/73. Галузевий стандарт включає засоби діагностики якості вищої освіти фахівця з туризму. Метою кваліфікаційних випробувань є визначення рівня теоретичної та практичної підготовки випускника до майбутньої професійної діяльності та встановлення: інформаційної бази; технології конструювання стандартизованих засобів об'єктивного контролю; технології використання стандартизованих засобів.

Особливостями організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі є: нормативне забезпечення проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до змісту освіти й професійного навчання, врахування органічної єдності загальноосвітньої і професійної підготовки, міцного зв'язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; кадрове забезпечення; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; регулярне коригування процесу проектування змісту туристської освіти.

Основні напрями розвитку соціального партнерства в туризмі на загальнодержавному рівні, що надає туристській освіті системного характеру та передбачає:

- впровадження системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура);

- впровадження системи кредитних одиниць як засобу підвищення мобільності випускників;

- стимулювання мобільності й створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, що займаються проблемами туризму.

2.2 Основні напрями підготовки управлінських кадрів для сфери туризму в контексті соціально-економічних та політичних змін в Україні

Світовий туризм у ХХ - на початку ХХІ століття набув надзвичайно стрімкого розвитку. Тільки за другу половину минулого століття кількість жителів планети, які подорожували, зросла з 25 до 700 млн. чоловік. У 2020 році у світі прогнозується 1,5 млрд. міжнародних туристів [1, с. 3]. ООН, ЮНЕСКО і ВТО (Всесвітня туристична організація) визначили ХХІ століття століттям туризму.

Принципово нова політична, економічна й соціальна ситуація, що склалася в Україні, її вихід як самостійного суб'єкта на міжнародну туристичну карту, визнання національних культурних пам'яток, організація рекреаційно-туристичних зон - усе це потребує наукового обґрунтування теоретичних та методичних засад системи підготовки управлінських кадрів та фахівців для сфери туризму.

Існують чимало праць, в яких ставляться та певною мірою осмислюються проблеми системи підготовки кадрів з державного управління для задоволення потреб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У цьому плані, з нашого погляду, особливої уваги заслуговують праці українських вчених В.Б.Авер'янова, Г.В.Атаманчука, О.А.Воронька, С.Д.Дубенко, В.М.Князєва, М.М.Логунової, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, М.І.Пірен, В.А.Ребкала, та ін.

Деякі аспекти підготовки управлінських кадрів та фахівців для сфери туризму висвітлено в працях Є.О.Алілуйко, І.В.Зоріна, В.О.Квартальнова, Л.І.Поважної, Ф.К.Федорченко, Н.А.Фоменко. Слід зазначити, що поки немає жодної монографії або дисертації з проблематики формування управлінських кадрів, підвищення кваліфікації державних службовців для сфери туризму або здійснення державної кадрової політики в галузі туризму.

Необхідність розв'язання завдань, спрямованих на створення вітчизняної системи підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму, потребує обґрунтування наукових засад їх підготовки відповідно до сучасних світових тенденцій і національних інтересів України, а також розвитку й структуризації мережі навчальних закладів та інститутів перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

Формування в усіх регіонах України достатньої кількості управлінських кадрів, здатних господарювати в умовах ринкової економіки та впроваджувати в неї європейські стандарти і новітні технології, зокрема в туристичній галузі, вимагає розбудови співпраці України з державами-членами ЄС, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному рівні, так і через проходження відповідного навчання, перепідготовки та стажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах влади держав-членів ЄС.

Для цього слід враховувати відповідні потреби центрального органу виконавчої влади в галузі вітчизняного туризму під час реалізації Державної програми навчання та перепідготовки фахівців у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України, а також при залученні технічної допомоги на впровадження проектів з адміністративного забезпечення туристичної галузі України з метою формування високопрофесійних фахівців туристичної галузі за напрямом євроінтеграції, в тому числі в апаратах виконавчої влади в галузі туризму на регіональному рівні [2, с. 74].

Враховуючи масштабність євроінтеграційної діяльності в галузі туризму, доцільно передбачити збільшення чисельності відповідних управлінських працівників, у тому числі тих, які вільно володіють іноземними мовами, формування відповідних структурних підрозділів з питань євроінтеграції в центральних і місцевих органах виконавчої влади в галузі туризму, а також забезпечення структурних підрозділів з питань євроінтеграції необхідною оргтехнікою та засобами зв'язку, враховуючи доступ до мережі Інтернет та створення комплексу спеціалізованих бібліотек з інформаційними матеріалами з туристичної проблематики [3].

Членство України у Всесвітній туристичній організації (World Tourism Organization), що є головною міжнародною міжурядовою організацією у галузі подорожей і туризму, виконавчим органом ООН, відповідальним за активізацію та розвиток туризму, розробку та впровадження світової туристичної політики, значно підвищило імідж і авторитет нашої держави у туристичному співтоваристві, створило передумови подальшого розвитку системи професійної підготовки управлінських кадрів, наукових досліджень, передових надбань найбільш розвинутих туристичних держав світу, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної співпраці з країнами-членами на всіх політико-управлінських рівнях.

В даному контексті Україні слід набагато активніше розвивати співпрацю у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, з метою формування в їх межах робочих груп по туризму. Реалізуючи положення укладених міжнародних угод про співробітництво в галузі туризму, необхідно створювати міжвідомчі робочі групи по туризму, регулярно проводити їх засідання з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, зокрема визначення шляхів вдосконалення системи підготовки управлінських кадрів та фахівців для сфери туризму [4].

Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ВТО, можна з впевненістю говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу нашої країни на світовому туристичному ринку, сприйняття нашої країни світовою спільнотою як великої європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою, що послідовно йде курсом демократичних реформ і має значні перспективи соціально-економічного розвитку.

18 жовтня 2005 року у Відні (Австрія) під час засідання генеральної асамблеї Європейської туристичної комісії (European Travel Commission) нашу державу було прийнято до складу цієї організації. Україна стала першою з країн СНД, яка вступила до цієї впливової організації, і дев'ятою країною, яка не є членом Європейського Союзу (окрім України - це Туреччина, Болгарія, Хорватія, Ісландія, Монако, Норвегія. Румунія та Швейцарія) [5, с. 17].

Завдяки приєднанню до Європейської туристичної комісії Україна отримає доступ до інформаційно-аналітичних матеріалів комісії, зокрема з питань підготовки управлінських кадрів для сфери туризму. Окрім того, наша держава увійде до програми досліджень європейських туристичних ринків, яка запроваджується даною організацією і зможе взяти участь у заходах, спрямованих на обмін управлінським досвідом щодо найкращого досвіду розвитку туристично-курортної сфери, які запроваджуються у країнах-учасницях.

Отже, подоланню негативних тенденцій в процесі підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму та здійснення цілісної державної кадрової політики в туристичній галузі має сприяти розробка на державному рівні науково обґрунтованої концепції, яка повинна визначити перспективи розвитку галузі й необхідне для цього випереджаюче політико-управлінське забезпечення, засоби та механізми кадрового забезпечення реформ в галузі; найближчі, короткострокові та стратегічні напрями роботи з фахівцями; принципи й критерії добору й розстановки кадрів в органах державного управління вітчизняним туризмом [6, с. 186].

2.3 Необхідність впровадження в процес підготовки кадрів принципів безперервної освіти

Швидкі темпи розвитку світової економіки і вимоги підвищення ефективності навчально-методичної бази туристської освіти висувають також проблему забезпечення випереджаючих темпів і поглиблення змісту кваліфікаційної структури кадрового потенціалу. Це вимагає від системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів реалізації таких функцій:

- визначення невідповідності між фактичною кваліфікацією кадрів і кваліфікаційними вимогами ефективного і якісного здійснення діяльності на кожному робочому місці, стимулювання кожного виконавця до пошуку шляхів усунення цієї невідповідності;

- відбору кадрів для підвищення кваліфікації в тих формах навчання, які забезпечують професійну придатність і перспективність;

- забезпечення економічної зацікавленості організацій в своєчасній підготовці і перепідготовці кадрів;

- створення необхідних організаційних умов для ефективної узгодженості дій всіх сторін, які беруть участь в процесі підвищення кваліфікації [12].

Проблему освіти необхідно вирішувати з урахуванням основних чинників і нових тенденцій XXI століття, що все більш виявляються:

- глобалізації і зростання конкуренції;

- поступового зникнення міжнародних меж;

- високій мобільності капіталів і робочої сили;

- розвитку сфери послуг і зростання впливу Усесвітньої торгової організації;

- розповсюдження нових технологій, особливо в області інформатики і телекомунікацій;

- розвитку індустрії туризму, культури і відпочинку;

- збільшення тривалості життя;

- зростання стурбованості і невпевненості в майбутньому, що викликаються зміною роботи.

Підготовка фахівців для туризму в різних країнах ведеться по-різному і відображає вплив конкретних історичних, політичних, соціально-економічних і інших чинників. Як показують дослідження українських фахівців, принципова кадрова схема в туризмі включає дві системи підготовки:

- спеціалізована професійна підготовка для підприємств, що безпосередньо беруть участь у виробництві туристського продукту;

- підготовка фахівців масових професій для суміжних галузей національної економіки.

При цьому кожна з цих систем має освітні рівні.

1. Вищий (інституційно-управлінський) рівень: припускає підготовку менеджерів, які визначають напрями і завдання роботи, стратегію, тактику галузі, окремого підприємства (турменеджер|, менеджер готелю, менеджер маркетингової діяльності в туризмі і ін.). Спеціалізована підготовка персоналу такого рівня проводиться в провідних учбових введеннях (університетах, школах туризму, установах підвищення кваліфікації) по програмах магістра і бакалавра.

2. Середній рівень (управлінсько-технологічний|). Управлінсько-технологічна діяльність характерна для персоналу, який забезпечує технологічну послідовність обслуговування, погоджує взаємодію з іншими технологічними ланками (турагент|, менеджер по резервуванню місць, метрдотель ресторану). Цей рівень забезпечують вищі і середні спеціальні учбові заклади, коледжі, ліцеї, які готують фахівців з менеджменту певних технологічних процесів бакалаврського рівня.

3. Початковий або нижчий рівень (технологічно-виконавчий|). Він представлений персоналом, який виконує конкретні завдання і забезпечує задоволення окремих потреб туриста або реалізацію окремого виду обслуговування. Цей рівень забезпечують учбові заклади (центри, школи, курси, училища) широкого профілю і спеціалізації, які готують працівників масових професій: офіціантів, кухарів, інструкторів і так далі

Приведена схема дозволяє проводити багатоваріантну підготовку фахівців туристської галузі в умовах динамічних змін на ринку туристських послуг [3, 14].

Для вирішення цього завдання необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін:

- державних органів управління;

- вузів, кадрів, що займаються підготовкою, для туристської індустрії;

- підприємств, що працюють в туризмі;

- фахівців з психології і педагогіки;

- співробітників науково-дослідних інститутів, що вивчають професійне становлення особи.

Проведений аналіз розвитку системи підготовки кадрів для сфери туризму в Україні дозволив виявити необхідність впровадження в процес підготовки кадрів принципів безперервної освіти. Воно включає декілька освітніх рівнів.

Так, перший рівень професійних знань реалізується вже в середній школі на базі 8 - 11 класів, де учні в ліцеях (ліцейних класах) паралельно із загальноосвітніми дисциплінами оволодівають основами спеціальності соціальної анімації, спортивно-оздоровчого і екскурсійного туризму, які викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти. Випускники отримують первинні спеціальні знання по туризму.

Другий рівень - придбання професійних кваліфікацій - здійснюється в училищах, технікумах і коледжах, в які все частіше поступають ліцеїсти з метою продовження своєї професійної освіти і оволодіння професією за соціальним туристським профілем. Фактично це є система середньої спеціальної освіти з отриманням ступеня і кваліфікації бакалавра по туризму.

Третій рівень реалізації професійних потреб - це вища освіта III і IV освітньо-кваліфікаційних рівнів, в системі якого все більш широкого розмаху набуває сертифікаційне і інтерактивне навчання, яке розширює професійну мобільність фахівця. По програмах вищої школи реалізуються III і IV рівні професійної освіти, а також II рівень туристської кваліфікації - бакалавр з середньою спеціальною освітою.

Післядипломне навчання є четвертим рівнем професійної освіти, де велике значень набуває система додаткової освіти.

Принципи багаторівневої і безперервної освіти конкретизують програми стаціонарного і післядипломного навчання: школа - ліцей - училище - коледж - ВУЗ - перепідготовка, підвищення кваліфікації, придбання другої спеціальності, вітчизняне і зарубіжне стажування і робота по найму, зокрема, за кордоном.

Становлення і подальший розвиток туристської системи безперервного навчання закономірно вимагають об'єднання зусиль і координації, а в окремих випадках - безпосередньої кооперації існуючих організацій, учбових центрів, вищих учбових закладів, інститутів підвищення кваліфікації як головних навчально-методичних центрів, мережі курсів по підготовці і перепідготовці організаторів і функціонерів, шкіл, семінарів, учбових груп.

Аналіз ситуації, пов'язаної із станом кадрових ресурсів для сфери туризму, підтверджує необхідність коректування доктрини національної системи освіти, заснованої на трьох теоретико-методичних| компонентах її реалізації:

- побудови професійно-кваліфікаційної структури кадрових ресурсів і робочих місць в національній системі туризму України;

- розробки теоретико-методичних| основ змісту професійної освіти фахівців;

- створення нормативно-правової бази, що забезпечує ефект функціонування державних і недержавних освітніх установ туристського профілю [10, 11].

Ставлячи перед собою завдання підвищення якості туристської освіти, потрібно враховувати тенденції розвитку світового туризму, досвід передових зарубіжних країн в учбово-освітньому процесі, який перебуває в стані постійного пошуку шляхів вдосконалення туристської освіти.

ВИСНОВКИ

Результати теоретичного аналізу проблеми дослідження показують, що в науці і практиці значна увага традиційно приділялася вивченню методологічних, економічних, географічних, валеологічних аспектів туризму. Доведено, що у педагогічній науці й практиці проблеми розвитку туризму та підготовки фахівців для цієї сфери не дістали систематичного й аргументованого висвітлення.

Туризм розглядається в дисертації як соціально-педагогічна система. Введення нового напряму підготовки 0504 "Туризм" позитивно вплинуло на формування системи туристської освіти в Україні, на теоретичне осмислення туризму як важливої соціально-економічної галузі. Сформована мережа вищих навчальних закладів, які здійснюють професійну підготовку фахівців для сфери туризму за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста й магістра. В процесі неперервної туристської освіти відкриваються можливості нівелювання негативних тенденцій вузької спеціалізації при переході вітчизняної підготовки фахівців до базової професійної освіти. Тому неперервна туристська освіта сприяє свідомому вибору професії, формуванню стійких мотивів вибору спеціалізації, формуванню й розвитку необхідних особистісних якостей, оволодінню фундаментальними професійними знаннями, уміннями й навичками, скорочує час на професійну адаптацію майбутнього фахівця. Ефективне функціонування вітчизняної неперервної туристської освіти можливе за умов проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної діяльності педагогічних колективів, трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи. Аналіз практичної діяльності навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму, дав змогу виокремити типові труднощі в організації діяльності навчальних закладів: відсутність стандартів туристської освіти; нерозробленість технологій проектування навчальних планів і програм; невідповідність сучасним вимогам науково-методичного забезпечення підготовки фахівців для сфери туризму.

З урахуванням світових тенденцій та прогресивного зарубіжного досвіду, а також вітчизняних потреб окреслено основні вимоги до туристської освіти: туристська освіта має сприяти розвитку туризму та галузевих інфраструктур; доступ до туристської освіти повинні мати всі, хто володіє відповідними здібностями, сформованою мотивацією, адекватною підготовкою на всіх етапах професійної туристської діяльності; призначенням туристської освіти є не тільки надання фундаментальних професійних знань, а й виховання культурно, психічно і соціально здорового громадянина держави.

Виявлено та схарактеризовано основні особливості різних історичних періодів становлення і розвитку системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму.

Теоретико-методологічний аналіз історичного досвіду дав змогу: подолати стереотипи історичних оцінок, суб'єктивних тлумачень ряду позицій з історії розвитку туризму та професійної підготовки фахівців для галузі; обґрунтувати концептуальні засади різноманітних моделей туристської освіти (модель, зорієнтована на підготовку кадрів для соціальної сфери туризму; модель, зорієнтована на підготовку кадрів для індустріального сектора туризму та ін.); обґрунтувати принципи та основні положення адаптації навчальних закладів, де здійснюється підготовка фахівців для сфери туризму, до сучасних умов розвитку туризму; теоретично обґрунтувати принципи відбору змісту професійної підготовки фахівців для сфери туризму. На практичному рівні ідеї історичного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму використані для створення сучасної нормативної бази діяльності навчальних закладів туристської освіти; організації науково-методичного забезпечення; розробки державних стандартів підготовки фахівців для сфери туризму.

Провідні ідеї позитивного історичного досвіду становлення і розвитку вітчизняної системи підготовки фахівців для сфери туризму можуть бути використані на сучасному етапі побудови української системи туристської освіти.

Вивчений зарубіжний досвід на матеріалі ряду країн дав змогу виявити прогресивні ідеї і особливості підготовки фахівців для сфери туризму. Їх можна визначити як: гнучкість і мобільність у врахуванні потреб ринку, багатотипність навчальних закладів (коледжі, інститути, університети), їх ступеневість, інформаційна відкритість, динамічність в оновленні змісту освіти, широке застосування новітніх технологій, навчання в умовах реального виробництва. На основі порівняльно-педагогічного аналізу обґрунтовано висновок щодо необхідності творчого використання зарубіжного і вітчизняного досвіду, зокрема на рівні регіонів, з урахуванням їх соціально-економічних, етнонаціональних, природних та інших особливостей. Обґрунтовано необхідність обміну професійним досвідом, що допоможе вітчизняній системі підготовки фахівців увійти до міжнародної стандартизованої системи. Підготовка фахівців для сфери туризму в економічно розвинутих державах (Велика Британія, Франція, Швейцарія, США) спрямовується на формування особистості, здатної працювати в полікультурному світовому туристському просторі.

Перспективним напрямом в області підготовки професійних туристських кадрів в Україні є розробка єдиного стандарту, так званій "моделі" фахівця для сфери туризму.

 ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року [Текст] : / Голов. ред. Н.М. Гайдук. - Київ : Атіка , 2003. - 208 с. ; 20 с. - ISBN 966-8074-59-9

2. Про туризм Закон України від 20 травня від 15.09.1995 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. - 2000 - N 324/95 - с.127. ISSN: 5-94735-113-8

3. Про внесення змін до Закону України "Про туризм" [Текст] : Пост. Каб Мин від 20.12. 2003. // Урядовий кур'єр. --2003. -- № 244. -- С. 15--19

4. Про внесення змін до Закону України „Про туризм" [Текст]: Закон України №1282-IV від 18.11.2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003 р. - № 52. - с. 23- ISSN 0136-220X