Туристично-рекреаційний комплекс України: структура, географія, перспективи розвитку

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Кафедра туризму і готельно-ресторанної справи

Курсова робота

з дисципліни «Розміщення продуктивних сил»

на тему:

«Туристично-рекреаційний комплекс України: структура, географія, перспективи розвитку»

Вінниця 2008

ЗМІСТ

Вступ

Рекреаційний (туристичний) комплекс як складова частина територіально - соціальної системи світу й України

Передумови розвитку та територіальна структура рекреаційного комплексу України

Сучасний рівень розвитку та характеристика рекреаційно-туристичного комплексу України

Проблеми та напрямки подальшого розвитку рекреаційно - туристичного комплексу України

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі рекреація та туризм - є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років поступово зростає значення рекреації та туризму. Це пов'язано в першу чергу з значним зростанням доходів населення, розвитком загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах світу обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб.

На сьогодні рекреаційно - туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки , яка за результатами 2005 року, утворила 10,7% світового внутрішнього продукту і поглинула близько 11% витрат споживачів.

Туризм і рекреація є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць протягом наступних п'яти років. Це одна з не багатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу.

Володіючи величезним природнім капіталом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості організму, але й ознайомитися з її історією і культурою.

Таким чином, вище викладене зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є туристична галузь в Україні.

Предмет дослідження - рекреаційні ресурси України.

Метою курсової роботи є дослідження рекреаційних ресурсів України.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

- дослідити поняття рекреаційних ресурсів;

- проаналізувати стан рекреаційних ресурсів;

- охарактеризувати стан рекреаційного комплексу України;

- визначити проблеми та напрями подальшого розвитку рекреаційного-туристичного комплексу України.

Рекреаційний (туристичний) комплекс як складова частина територіально - соціальної системи світу і України

У процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відношення і явища, які становлять сутність рекреаційної діяльності, що розвинулась внаслідок подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що відображається на територіальній організації рекреаційної діяльності.

Формою територіальної організації рекреаційної діяльності визначена територіальна рекреаційна система (ТРС), що є об`єктом дослідження рекреаційної географії. ТРС є цілісною, динамічною системою, стійкість та надійність якої забезпечується функціональною єдністю складових: відпочиваючих (рекреантів), природних та культурних ресурсів, інфраструктури, обслуговуючого персоналу та органів управління. Завданнями рекреаційної географії є виявлення та оцінка рекреаційних ресурсів, встановлення рекреаційної ємності та можливих граничних навантажень на базі науково обгрунтованих нормативів з метою оптимізації розвитку і функціонування ТРС. Наведені постулати свідчать, що в основі формування та функціонування ТРС лежить концентрація та комбінування природних та культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення і його задоволення шляхом організації споживання цих ресурсів. Тобто, в рекреаційно-географічних дослідженнях превалює ресурсний підхід як на теоретико-методологічному, так і на методичному рівні. Дослідження рекреаційних ресурсів, виявлення рекреаційного потенціалу території та ефективна організація споживання цих ресурсів, оптимізована щодо запитів населення, становить предмет рекреаційної географії. Тобто, рекреаційна географія передусім досліджує ресурси, рівень концентрації та комбінування яких дозволяє спеціалізувати певні території на виконанні рекреаційних функцій і є основою формування ТРС[2]

Таким чином, ТРС, сформовані за ресурсним принципом, розглядалися як елементи територіальної структури рекреації із задоволення туристичного попиту,хоча сам характер та структура, в тому числі й територіальна, цього попиту не розглядались. Такий підхід був зумовлений соціальним замовленням, сформованим на тому етапі розвиткум на тому етапі розвитку нашої країни, коли домінуючими були суб`єктивні чинники, реалізовані в принципах централізованої керованої економіки. За умов такої моделі економічного розвитку, що визначала розвиток «рекреаційного господарства», як і інших галузей соціальної сфери, за залишковим принципом, жорсткої лімітації міжнародних туристичних обмінів, попит на послуги туризму був деформований, спотворений дефіцитністю значної кількості послуг та штучно спрямований на внутрішній туризм і фактично не розглядався як чинник формування пропозиції.

Поняття про ТРС як структурну одиницю територіальної організації туризму, що є складовою рекреаційної діяльності, є основоположним в географії туризму. Водночас характер функціонування, структура, організація та зв`язки дозволяють розглядати ТРС як територіальні ринки туристичних послуг різного масштабу, що формуються і діють на основі закону абсолютних переваг. Застосування ресурсного підходу не тільки на теоретичному рівні, а й в практиці проектування та містобудування дало свої позитивні наслідки у вигляді таких елементів територіальної структури, як курортно-рекреаційні зони, курорти, туристичні центри, тобто ТРС різного рівня та спеціалізації.

Урізноманітнення рекреаційної функції та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму спричинило формування географії туризму як окремої географічної науки. Сама сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору, пов`язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (природного, соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) і є географічною. Тому саме географам належить значний доробок у дослідженнях туризму. Географія туризму на вітчизняних теренах формувалась протягом 60-80-х років ХХ ст. у складі рекреаційної географії як її розділ. Слід зазначити, що європейська школа географії туризму почала складатися ще в середині ХІХ ст. В останні роки в країнах світу відбувається розширення площ земель, що відводяться під рекреацію. При цьому особливого значення набуває туризм. За рівнем розвитку рекреаційного комплексу провідне місце у світовому господарстві займає Європа. Ця частина світу багата на різноманітні пам'ятки історії та культури, що приваблюють рекреантів. Багата та сприятлива для відпочинку й лікування природа Європи. У басейні Середземного моря сполучаються сприятливий клімат, морські пляжі, численні історичні та культурні заповідники, -- тут щороку буває до половини рекреантів Європи. У країнах Західної Європи створена також індустрія гірського туризму, альпінізму, гірськолижного спорту, гірських мінеральних курортів[2]

У США та Канаді національні парки приваблюють рекреантів своєю незайманою природою. У Канаді -- 8 національних парків. Східне та західне узбережжя США зацікавлюють туристів пляжами, м'яким кліматом, потужною індустрією відпочинку та туризму. У США є 520 рекреаційних районів, у тому числі ЗО національних парків.

В Південній Америці комплекс менше розвинений, що пов'язано з віддаленістю материка та порівняно невисоким загальним рівнем розвитку країн континенту. Рекреація розвинена тільки на узбережжях, а у глибині материка, де природа особливо красива і є чимало інших рекреаційних ресурсів, багато треба ще зробити у цьому напрямку.

Швидко розвивається рекреація в Африці. На першому місці серед видів рекреаційної діяльності знаходиться туризм. Туристів приваблює розмаїття флори та фауни, можливість пополювати в оточенні дикої природи. В Африці -- перш за все у Кенії, Танзанії, Замбії -- є багато національних парків та заповідників. Історичні пам'ятки Північної Африки приваблюють туристів, для яких важливе сполучення відпочинку з пізнавальною діяльністю.

Не на високому рівні знаходиться рекреаційний комплекс у державах Азії. Тут є унікальні пам'ятки стародавніх культур, історичні заповідники, найбагатші природні ландшафти. Але для успішного опанування їх рекреантами у багатьох країнах немає достатньої матеріально-технічної бази. Виняток становить лише Японія, де організація та культура рекреаційного комплексу -- кращі у світі.

Значні рекреаційні ресурси мають Австралія та Океанія: ця частина землі мало населена, приваблює рекреантів своїми екзотичними ландшафтами, багатокілометровими пляжами, унікальністю життя та побуту аборигенів. У перспективі Австралія та Океанія нарощуватимуть потужність матеріальної бази рекреаційних районів.

Спостерігається значний ріст кількості міжнародних туристів: за останні 20 років їх число зросло у 2,5 раза. Для багатьох країн туризм є важливою галуззю економіки, яка дає досить значний прибуток. Серед них: Болгарія, США, Франція, Мексика, Угорщина, Іспанія, Італія, Греція, Мальта та ін. У цих та інших країнах створена індустрія туризму. До неї відносяться: підприємства по наданню послуг по розміщенню туристів (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати тощо); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади; інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування.

Існує п'ять основних напрямків туризму:

1) рекреаційний, або оздоровчий;

2) екскурсійний, або пізнавальний;

3) науковий;

4) діловий;

5) релігійний.

За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський та річковий. Розміщенню туристично-рекреаційних потоків сприяють такі групи факторів: соціально-економічні, природні, інфраструктурні, транспортні[3]

В Україні в останнє десятиріччя географія туризму розвивалась на базі географічних факультетів класичних університетів, зокрема, Таврійського (Сімферополь), Київського, Чернівецького, Львівського, Харківського паралельно з підготовкою менеджерів туризму на базі географічної освіти.

В географічних дослідженнях туризму традиційно домінували регіональні дослідження туристичних ресурсів та питання розвитку туристичної інфраструктури. Суспільні зміни позначились, водночас, зростанням уваги до ринкових перетворень у туризмі і їх впливу на процеси територіальної організації туристичної діяльності. На нашу думку, саме цей напрям на даному етапі є найконструктуривнішим у розвитку географії туризму. Становлення географії туризму є позитивним етапом диверсифікації географічного знання та знання в галузі рекреалогії, але розвиток об`єкту дослідження потребує не тільки розширення кола прикладних аспектів, а й розвитку теоретико-методологічного апарату[1]

Умови розвитку та територіальна структура рекреаційного комплексу України

Туризм в Україні має низку туристичних та оздоровчих вподобань людини. Від часів язичницьких капищ до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та залишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво-Печерська Лавра - видатні, проте не єдині архітектурні пам'ятки віри та духовності.

Заповідниками в наш час оголошуються території, що мають загальнодержавне значення. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входь окремі прибережні ділянки акваторії Чорного та Азовського морів[4]

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах території природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2005року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади (табл.2.1.)

Табл. 2.1.

Мережа природних та біосферних заповідників та національних парків України

Назва	Рік створення	Площа, га
Біосферні заповідники:
Асканія-Нова ім.Ф.Е. Фальц-Фейна	1898	333070
Чорноморський	1927	87348
Карпатський	1968	63245
Природні заповідники:
Кримський	1923	44175
Канівський	1925	2027
Український степовий	1961	2764
Луганський	1968	1608
Поліський	1968	20104
Ялтинсько гірсько-лісовий	1973	14523
«Мис Мартьян»	1973	240
Карадазький	1979	2855
«Дунайські плавні»	1981	14851
«Розточчя»	1984	2080
«Медобори»	1990	10455
Дніпровсько-Орільський	1990	3766
«Єланецький степ»	1996	1700
«Горгани»	1996	5300
Національні парки:
Карпатський	1980	50300
Шацький	1983	32515
«Синевер»	1989	40400
Азово-Сиваський	1993	54000
«Винницький»	1996	7900
«Подільські Товтри»	1996	261300
«Святі гори»	1997	40600

На нашій території є мінеральні води основних бальнеологічних груп, які є одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації. За існуючих класифікацій їх поділяють на 6 груп:

Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та ін.

Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95--100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна (Закарпатська область). Голубиного у санаторії "Квітка полонини", Сойми -- у санаторії "Верховина".

Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфіди ого іону). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синця (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г. Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним або декількома з перелічених фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторії "Гірська Тиса" (Закарпатська область).

Група Ґ. Води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).

Група Д. Радонові (радіоактивні) води використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область).

В Україні є великі запаси лікувальних грязей. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацією, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінералізовані), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинистий мул, глини) та псевдовул-канічні (сопочні та гідротермальні). В Україні експлуатується сім торфових і десять сульфідних родовищ лікувальних грязей. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища у Львівській області. Торфові грязі є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяль-ницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чок-ракське (Крим) родовища[12]

У рекреаційних потребах населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохоро-ни, ґрунтозахисту. Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви -- для цих ландшафтів характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач та ін.)[5]

Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова -- середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності: найкращий -- сприятливі кліматичні умови протягом 9,5--10,5 місяця, тепле літо та не холодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву; гарний -- сприятливі кліматичні умови протягом 7--9 місяців; задовільний -- сприятливі кліматичні умови протягом 3--6,5 місяця, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима; поганий -- сприятливі умови протягом 1--1,5 місяця. Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси пляжів грають важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс. Завдяки різноманітним ресурсам рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність дає можливість оздоровити великі маси населення і в той же час зробити значний внесок до національного доходу[7]

Що ж стосується територіальної структури рекреаційного комплексу України, то можна зазначити, що він складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).

Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської та Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного та Азовського морів[9]

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік з 265 територій, які резервують для організації зон лікування, відпочинку й туризму. За областями вони поділяються таким чином: у Волинській - 2, Вінницькій - 17, Луганській - 13, Дніпропетровській - 14, Донецькій - 9, Житомирській - 10, Закарпатській - 12, Запорізькій - 12, Івано-Франківській - 7, Київській - 38, Кіровоградській - 4, Автономній Республіці Крим - 2, Львівській - 4, Миколаївській - 3, Одеській - 2, Полтавській - 15, Тернопільській - 5, Рівненській - 5, Сумській - 13, Харківській - 7, Херсонській - 11, Хмельницькій - 3, Черкаській - 17, Чернігівській - 33, Чернівецькій - 7. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного Берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

Ресурси Південного берега дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірських районів степової частини Криму - помірно континентальний, з дуже теплим літом і м'якою зимою. У приморських передгірських районах - клімат середнього типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку та мякою зимою (у порівнянні з Пінічним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір`я (на сході). До нього відносять: Батилиман - Ласпі, Форос - Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Ліві дія, Сандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенська, Карабах, Алушта, Семидвір`я. Клімат тут винятково сприятливий - період з температурою, вищою 10С, триває 7 місяців. Курорт Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо - менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гіські схили над Ялтою вкриті віковим сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат належить до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти на східному схилі гори Монаді розташований курорт Ліва дія. Його привабою та одним із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною археологічною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової системи[13]

На узбережжях Чорного й Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні води.

Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом'якшується бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із захворюваннями органів дихання. Основними лікувальними факторами також є кліматолікування, таласотерапія й мінеральні води, які використовуються для приготування ванн та приймання всередину[14]

Курорт Чорноморка розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи, чимала кількість ясних днів. На курорті є чудовий дрібнопіщаний улаштований пляж. Пологий берег, піщане без каменів дно, невелика глибина створюють сприятливі умови для купання. Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними намулистими грязями. Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на пологому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.

На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського морі Кпім. 11 помірноконтинентальний. Основні лікувальні засоби курорту -намулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлорні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка - помірноконтинсптальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносять .намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлорні натрієві мінеральні води.

Основними лікувальними факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, намулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової системи, жіночих статевих органів[18]

Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.

Бальнеологічний курорт Поляна розташований у долині р. Пінія. Він оточений лісистими горами. Курорт Синець -один з найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною вологістю повітря та великою кількістю опадів. Для лікування використовуються мінеральні води. На курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку піп чристовується вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян ро.и.ішований на передгір'ї Великого, Середнього та МалогоШаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт захищений від вітрім нулкіїиічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських улоговин. Для лікування використовуються вуглекислі мінеральні води[6]

Курорт Кваси розташований у однойменному селі у межигір'ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-чорногорським пасмом гір, з півдня - Мармороським кристалічним масивом. Тут розташовані Чорногори (з найвищою вершиною Українських Карпат Говерлою - 2061 м, горою Петрос - 2020 м). Стійкий сніговий покрив утворюється вже у листопаді. На курорті для зовнішнього застосування використовується вуглекисла миш'яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового діабету[14]

Отже, Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування (табл. 2.2)[15]

Табл. 2.2.

Рекреаційні об'єкти в Україні

Рекреаційні об'єкти	Кількість	Кількість місць (тис.)
Санаторії, установи відпочинку, пансіонати з лікуванням	4337	888
Дитячі санаторії	202	41
Санаторії-профілакторії	568	55
Будинки відпочинку і пансіонати	342	116
Бази відпочинку	2236	318
Турбази	165	91
Усього	7850	1509

Сучасний рівень розвитку та характеристика рекреаційно-туристичного комплексу України

Україна має дуже сприятливі умови і багаті рекреаційні та бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, національні парки, заповідники та заказники, мінеральні й термальні води, грязьові джерела створюють усі передумови для формування в Україні високорозвиненого, індустріального, розрахованого навіть на найбільш вибагливих та заможних людей рекреаційно-туристичного комплексу[11]

Територіальне поєднання природних умов, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів дозволяє в перспективі сформувати регіональні рекреаційно-туристичні суперсистеми, кожна з яких може базуватися на місцевих природних умовах та лікувальних ресурсах. Такі регіони, як Карпати, Полісся, окремі райони Лісостепу, Степу, Причорноморсько-Азовського узбережжя і Криму, в перспективі можуть стати великими, з розвинутою інфраструктурою, рекреаційними і туристичними комплексами на лише загальноєвропейського, а й світового значення[8]

Кожний курортно-туристичний та спортивний комплекс в Україні повинен являти собою укомплектовані й пов'язані між собою групи санаторіїв, лікарень, туристичних та спортивних баз з єдиною системою медичного, культурно-побутового і господарського обслуговування[19]

Найсприятливіші умови для розвитку рекреації, туризму і спорту мають Карпати. Велика кількість джерел мінеральних і термальних вод, неповторна краса гірських краєвидів, різноманітність флори і фауни (у тому числі лікарських рослин і ягід), багато історичних, етнографічних та інших пам'яток створюють чудові умови для лікування та відпочинку. Так, наприклад, на їх території виявлено 800 джерел мінеральних вод з добовим дебітом 57м3 лікувальної води. На її базі вже працюють курорти Трускавецький та Східницький .

На базі використання мінеральних і термальних вод та інших бальнеологічних ресурсів на території Карпат функціонують більш ніж 62 санаторії, 16 пансіонатів, 52 санаторії-профілакторії, 130 будинків відпочинку, в яких протягом року можуть поліпшити своє здоров'я до 800 тис. осіб. Однак потенціальні можливості Карпат для розвитку рекреації та спорту використовуються ще недостатньо. Площа зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га, а їх разова місткість при екологічно допустимих навантаженнях - 1434,7 тис. осіб; розвідані ж запаси мінеральних вод є достатніми для оздоровлення 7 млн. осіб.

Природно-заповідний фонд району включає:

державні ландшафтні заповідники - Розлуч (512 га), Либохорівський (2075 га);

пам'ятки природи - "Гора Пікуй" (711 га), "Скеля ступенева" (0,6 га), "Криниця Довбуша" (0,2 га);

державні заповідні урочища - "Сянки" (23 га) і "Ялина" (6,3 га) [2].

В Карпатському регіоні зосереджена третина пам'яток історії та культури України, багато з яких мають міжнародне значення (історична забудова міста Львова внесена до Списку світового культурного надбання ЮНЕСКО), а це сприяє розвиткові туристсько-рекреаційної справи[16]

Великі перспективи для розвитку рекреації, туризму та спорту має Буковина. Хоча там можливості для санаторно-курортного господарства є значно меншими, але для розвитку туризму, зимових та літніх видів спорту - досить великі. Втім, для того, щоб підвищити природній імідж цього краю, треба подбати про його оздоровчі функції, естетичний зовнішній вигляд та більшу привабливість. Це лише можна зробити лише за рахунок підвищення місткості, ступеня заповідності, відновлення історичних, архітектурних, етнографічних пам'яток. Паралельно необхідно приступити до будівництва туристичних баз, спортивних комплексів, прокладання пішохідних маршрутів і в першу чергу - розширити заповідний фонд. На сьогодні він складається з 281 цінного природного та історико-культурного утворення загальною площею 18232 га. Основними з них є:

заказник "Дубовиця" (10200 га),

чотири державні заказники - "Цецино" (на західній околиці Чернівців), "Лужки" і "Стебник" (у Вижницькому районі) та "Чорний діл" (у витоках Білого Черемошу)[17]

Унікальними природними умовами і багатими рекреаційно-туристичними ресурсами характеризується і Полісся, що в перспективі дозволить розвивати його як рекреаційно-туристичний комплекс. Ландшафти цього краю характеризуються неповторним поєднанням лісових масивів, природних і штучних водойм, різнотравних луків та пасовищ, різноманітним рослинним і тваринним світом. Полісся надзвичайно цікаве в етнографічному, історичному та архітектурному аспектах.

Рекреаційні території та об'єкти природно-заповідного фонду в цьому регіоні займають 26,5% території. Тут багато озер, з яких Світязь є найбільшим (довжина - 9,3 км, середня ширина - 4,8 км, середня глибина - 7 м, при максимальній - 58 м). Для збереження унікальної природи Західного Полісся та організації масового відпочинку населення в районі Шацьких озер було створено національний природний парк площею 32830 га (10945 га вкрито лісом)[16]

Чималі можливості для розвитку рекреації мають і деякі райони Лісостепової зони. Так, розвідано значні запаси родонових вод різного хімічного складу і Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, хлоридно-натрієвих вод - на Полтавщині (м. Миргород), а на Харківщині виявлено значні запаси гідрокарбонатних кальцієво-натрієвих вод.

Причорноморсько-Азовське узбережжя і Крим мають прекрасні бальнеологічні та рекреаційні ресурси для масового відпочинку та оздоровлення. Велика кількість сонячного тепла та світла, мінерально-сольовий склад морської води, її температурний режим, чудові пляжі створюють сприятливі умови для розвитку санаторно-курортного господарства. Тут вже налічується понад 800 санаторіїв, будинків відпочинку і туристичних баз, майже 400 з них - у Криму. Загальновідомими санаторно-курортними центрами є Одеса, Ялта, Алушта, Алупка, Судак, Артек, Фланерське, Феодосія, Саки, Євпаторія, Бердянськ та багато інших. Але для того, щоб вони стали привабливими не лише для пересічного жителя, а й для дуже заможних і багатих клієнтів і змогли забезпечити значні валютні надходження, необхідно інтенсифікувати будівництво високо комфортабельних санаторіїв і фешенебельних готелів, ресторанів та будинків для різних розваг [20]

Отже, для забезпечення їх подальшого розвитку необхідно провести широкомасштабні дослідження і пошукові роботи з виявлення і оцінки нових територій, рекреаційних, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів, з обґрунтування основних напрямів їх використання для розвитку рекреації, туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування. Розміщення галузей промисловості, сільського господарства та сфери послуг в рекреаційних районах треба пов'язувати з ефективним функціонуванням останніх.

Надзвичайно актуальною проблемою для України є розвиток туристської галузі. Унікальний комплекс природних, історико-культурних пам'яток приваблює дедалі більше туристів, у тому числі і іноземних.

Отже, розвиток туристичної та курортної галузей впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму, кількість в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2004 році їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6 %. Впродовж 2005 року Україну відвідали 12,5 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 19,0 % або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. У 2005 році збільшились в'їзні туристичні потоки, зокрема з наступних країн: Словаччини - у 2,5 рази, з Польщі - у 2,2 рази, з США - у 1,7 рази, з Італії та з Румунії - у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини - у 1,5 рази, з Туреччини - на 43,0 %, з Німеччини - на 24,8 % .

Характерною особливістю 2005 року, порівняно з попередніми роками, є кардинальна зміна структури в'їзного організованого туризму. Обсяг потоку організованих туристів з країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих туристів з інших країн[15]

Обсяги внутрішнього туризму зростали впродовж минулих років помірними темпами: у 2004 році та 2005 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст становив 4,1 % та 5,3 %.

У 2005 році збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2004 року (19,5 млн. осіб) становив 3,9 %. Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи їх розвиток та приріст виробництва.

Станом на 01.01.2005 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:

3,9 тис. туроператорів та турагентів;

1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;

2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими[17]

Сукупна кількість функціонуючих підприємств галузі збільшилась за 2005 рік на 10,3 %.

В регіональному розрізі збереглась тенденція диспропорційності розвитку туризму. Більше половини обсягів туристичної діяльності припадає на три регіони - АР Крим, м. Київ, Одеську область - які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними в інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, не зважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48 % до 67 % обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

Проблеми та напрямки подальшого розвитку рекреаційно - туристичного комплексу України

На міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

Найсуттєвішими перешкодами є наступні:

1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами.

2. Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Візовий режим.

3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

4. Недосконалість нормативно - правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування.

1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами. Досить важко переконати рекреантів приїхати в Україну в той час, як імідж країни практично відсутній в такому розумінні, або ж асоціюється з Чорнобильською катастрофою та радіаційною зоною. Імідж України як країни, куди можна приїхати відпочити, ще зберіг досить сильні позиції на території Росії, що ж до найближчих західних сусідів, то за останні роки набутий тут позитивний імідж було втрачено. Зараз Україна бачиться позаду таких держав як Польща, Угорщина, Чехія та інші. Щоб змінити цей імідж, необхідно розробити і впровадити ряд рекламних та стимулюючих заходів з метою створення нового іміджу, відкриваючи для масового рекреанта Українські природні рекреаційні ресурси, культуру та етнос народу, що проживає на його схилах. Важливим позитивним фактором при цьому може стати випуск найрізноманітніших рекламних матеріалів, починаючи з випуску туристичних друкованих видань та буклетів і закінчуючи рекламними відеофільмами та компакт-дисками.

2. Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Значною перешкодою для нормального розвитку рекреаційного комплексу є проблеми, пов'язані з в'їздом на територію України. Повільні поїзди, дорогі авіаквитки, обмежена кількість авіарейсів, черги на митницях, поганий стан доріг при подорожуванні автомобілем - ось тільки деякі з тих складностей, які чекають іноземного відпочиваючого, що бажає приїхати в Україну. Крім того, відсутність належної дорожньої інфраструктури на основних автомагістралях приводять до того, що туристи не завжди мають змогу зупинитись для відпочинку і харчування в належно обладнаних місцях. Змінити ситуацію на краще можна лише запровадженням радикальних змін щодо державного господарювання будівництвом належної дорожньої інфраструктури.

Безпосередньо з цим пов'язані і проблеми візового характеру. Існуючі вимоги до іноземних туристів щодо оформлення візи з метою приїзду до України надають нашим конкурентам велику перевагу. Коли перед туристом існує вибір, він вибере ту країну, яка не вимагає віз. І це пов'язано не тільки з вартістю візи. Це проблема із запрошенням, поїздкою до Посольства, яке можливо знаходиться у іншому місті і ряд інших супутніх проблем. Тому дуже важливою передумовою створення високоефективної конкурентноздатної рекреаційної галузі є зменшення на державному рівні вимог по оформленню візових документів.

3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

В умовах складної економічної ситуації, банкрутства ряду підприємств, зростання вимог громадян до якості послуг привело до фактичного припинення діяльності ряду закладів. Як приклад, рекреаційні заклади Закарпаття за функціями, об'ємом і рівнем обслуговування в своїй більшості не відповідають міжнародним стандартам. Коли перед туристом стає проблема, куди поїхати відпочити, на його вибір впливатимуть ряд факторів. У першу чергу його цікавитиме вартість та якість послуг, наявність зручностей. Однак переважна більшість наших об'єктів будувались для рекреантів, які не ставили великих претензій до умов відпочинку і лікування. Тому саме цей стан інфраструктури в туристично-санаторній галузі, в більшості випадків, не відповідає нагальним проблемам відпочиваючих. Також слід врахувати, що через відсутність великих грошових коштів у основної маси населення України, рекреація в області має перспективу і зможе нормально розвиватись при умовах, якщо на наших турбазах і у санаторіях зможуть повноцінно відпочивати іноземні громадяни, що можуть повністю оплачувати отримані тут послуги. На жаль, на даний час, потрапляючи в умови нашого рекреаційного і туристичного сервісу, іноземний турист часто адекватно формує негативну громадську думку. Враховуючи це, одне з чільних місць повинно зайняти створення системи належного сервісу, в основу якого покладено бажання та інтереси самого відпочиваючого, а цього, в свою чергу, можна досягнути залученням великих інвестиційних коштів в галузь та проведенням якісної сертифікації всіх наявних готельних установ та інших баз прийому.

Додатковим фактором, що привабить рекреанта, може стати розширення комплексу послуг, що надаються одним рекреаційним закладом.

4. Недосконалість нормативно-правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування. Нормальний розвиток рекреаційної галузі може відбуватись за умови створення якісно нової системи господарювання. Базою для цього є економічна зацікавленість як безпосередніх власників закладів, так і їх трудових колективів, тобто отримання ними реальних прибутків, що можуть використовуватись на власний розсуд. Однак слід відмітити, що діючі норми державно - правового регулювання і особливо податкова система, не стимулює рекреаційної діяльності. Зокрема, гостро стоять питання щодо зменшення податкового тиску, а саме:

звільнення від сплати ПДВ на продаж путівок;

звільнення від оподаткування земельних ділянок, на яких діє рекреаційна інфраструктура;

зменшення ставок податку на прибуток для туристичних підприємств, що надають пріоритет в'їзду туристів;

встановлення протекційної податкової політики на здійснення туристичних подорожей дітей та молоді в межах України;

звільнення від податку на прибуток частини прибутку тур. організацій, що використовується для розвитку їх матеріальної бази та реклами;

зменшення ставок готельного збору.

Крім того, суперечливість українських законів служить відштовхуючим фактором для іноземних інвесторів, участь яких у рекреаційних процесах є обов'язковою складовою відродження галузі[21]

Реалізацію рекреаційних послуг в цей час необхідно виводити на рівень розвинутих європейських держав (Німеччина, Великобританія, Франція) та США, а основний принцип індустрії відпочинку і оздоровлення повинен передбачати максимально можливе збільшення грошових надходжень від реалізації конкурентоспроможних якісних послуг, а не надання дешевих туристичних послуг.

Держава в цей час бере на себе роль стратегічного лідера туристично-рекреаційної індустрії як галузі економіки, регулює цю діяльність за допомогою законів та інших регуляторних актів, контролює дотримання якості і безпеки пропонованих послуг, виконання установлених вимог та стандартів.

Виконання вищезазначених завдань зумовить прискорений розвиток рекреаційно-туристичного та санаторно-курортного комплексів України, зробить його конкурентноспроможним, життєздатним та самоокупним, створить сприятливий клімат для споживача та зацікавленість для інвесторів[19]

Розвиток рекреаційно - туристичного господарства також тісно пов'язаний з екологічною безпекою країни. Негативний вплив на природне середовище справляють шкідливі викиди, забруднення територій стічними водами і відходами промислових підприємств, стихійна забудова санаторно-курортних зон, нерегульований наплив неорганізованих рекреантів тощо. Природні ресурси курортно-рекреаційних зон зазнають величезного техногенного тиску, зумовленого функціонуванням промислових підприємств, комунального господарства, автомобільного та морського транспорту, Існуюча нині екологічна ситуація вкрай руйнівно впливає на стан джерел мінеральних вод та грязьових відкладів. Так, наприклад, відзначено пестицидне забруднення Одеського та Куяльницького родовищ мінеральних вод; лікувальні водоймища надмірно забруднені важкими металами, фенолами, нафтопродуктами; Хаджибейський лиман перетворився на резервуар міських стоків, внаслідок чого ропа його південної частини повністю втратила лікувальну цінність.

Антисанітарні умови підвищили загрозу різного роду захворювань, у тому числі шлунково-кишкових. У багатьох місцях відпочиваючим заборонено купатися, бо відзначається наявність хвороботворних бактерій у воді понад допустимі норми[20]

Гальмує відновлення і розвиток рекреаційно - туристичного комплексу також відсутність чіткого законодавства з курортно-рекреаційної діяльності у нових умовах. Особливо гострими є проблемі власності, оподаткування, фінансування. Якщо протягом багатьох років існування туристично-рекреаційна галузь була дотаційною, то тепер вона не тільки позбавлена державних асигнувань, а й за сплатою податків прирівнюється до промислових підприємств. Такі фактори, при незмінному механізмі господарювання, спричиняють подорожчання санаторно-курортних послуг, зменшення завантаженості рекреаційних закладів і зрештою -- величезні збитки галузі.

Послідовного вирішення вимагають не тільки організаційно-економічні та правові питання, а також ті, що пов'язані з розвитком інфраструктури курортів (водо-, електро- і теплопостачання, транспортні комунікації, санітарно-гігієнічне та культурно-побутове обслуговування, природоохоронні заходи тощо).

До переліку невідкладних проблем входять реконструкція і модернізація діючих рекреаційних об'єктів, різке поліпшення якості обслуговування, збільшення соціального ефекту від функціонування рекреаційного господарства, удосконалення організації та управління рекреаційним господарством на основі комплексного поєднання державної підтримки, ринкових механізмів і структур, розвиток підприємницької діяльності у сфері рекреаційного обслуговування[21]

Стратегічним напрямом у вирішенні цих проблем є розробка і реалізація комплексних схем удосконалення управління рекреаційним господарством та природокористуванням у регіоні. Ці схеми мають спиратися на наукові розробки з планування комплексного розвитку території, найраціональнішого використання природних ресурсів, визначення гранично допустимих антропогенних навантажень на рекреаційно-ресурсний потенціал регіону, його окремих зон.

У комплексі заходів з раціонального використання природних ресурсів помітне місце повинні зайняти економічні методи регулювання. Потрібен механізм, важливими елементами якого стануть плата за використання природних рекреаційних ресурсів, а також економічні санкції за шкоду, завдану природному середовищу забрудненням внаслідок господарської діяльності.

Ефективне функціонування рекреаційного господарства можна забезпечити, Тільки розробивши концепцію його розвитку, з визначенням пріоритетів і меж ефективного використання рекреаційних ресурсів на основі системи їх економічних оцінок.

Розв'язання проблем розвитку туристично-рекреаційного господарства, за експертними оцінками, вимагатиме щорічних капітальних вкладень у сумі 300--500 млн. грн. Для цього мають бути використані усі наявні фінансові ресурси, як внутрішні (державний та місцеві бюджети, кошти акціонерних товариств, приватні нагромадження, власні кошти рекреаційно-курортних закладів, кошти громадських організацій тощо), так і зовнішні (іноземних інвесторів -- державних, акціонерних, приватних; кредити та ін.).

Комплексне освоєння рекреаційних ресурсів може забезпечити народному господарству різноаспектний ефект, включаючи і валютні надходження від лікування інтуристів, від експорту деяких видів мінеральних вод, лікувальних грязей, препаратів з них.

Вирішення цих проблем, бодай часткове, дозволить примножити надходження в державний бюджет. Крім того, розширення сфери рекреаційного обслуговування дасть можливість підвищити ступінь зайнятості місцевого населення. (Ось цікаві цифри: у США на 1000 туристів, що зупиняються на відпочинок у готелях, створюються 279 робочих місць для безпосереднього їх обслуговування плюс 107 місць для роботи, що опосередковано пов'язана з туризмом; на Ямайці кожні додаткові 10 тис. рекреантів дають змогу забезпечити роботою близько 1800 чол.)[22]