Управління спортсменами

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ

Кафедра теорії і методики фізичного виховання

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

Тема: “ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ ”

Студентки V курсу очного відділення

Лагун Олени

Науковий керівник

кандидат педагогічних, наук, доцент

Платонов В.М.

Ровеньки - 2009р

Зміст

1. Вступ

2. Структура тренувального процесу

3. Поточне управління

4. Оперативне управління

Висновок

Список літератури

Вступ.

Актуальність. Як відомо, у процесі спортивної діяльності відбуваються різні зміни спортсмена як системи на біологічному, педагогічному, соціальному і психологічному рівнях. Досягнення різних ефектів на кожному з цих рівнів розглядається як інтегральне вираження спортивної діяльності, обумовлене спортивним результатом.

Варто зауважити, що ефективне управління характеризується якістю переробки, збереження і передачі інформації. У спортивній діяльності важливим фактором є швидкість отримання і відтворення інформації , що деякою мірою характеризує якість управляючих впливів. Як правило, характер параметрів інформації обумовлений метою управління процесом підготовки спортсменів. У системі спорту мета носить складний характер, відбиваючи структуру й ієрархію системи. При цьому з погляду управління окремі спортсмени чи команди можуть розглядатися як системи.

Одним з головних завдань управління є переведення системи з одного стану в інший. Це здійснюється за допомогою різних впливів. У підготовці спортсменів до них, у першу чергу, відносяться фізичні вправи, а також фактори зовнішнього середовища, режим харчування, відновлювальні заходи.

Перед тим як здійснити певні впливи приймаються певні управлінські рішення. Більшість фахівців поділяють управлінські рішення за спрямованостю, тривалостю їхньої дії, складностю виконання, обов'язковістю виконання, ситуацією, у якій приймається рішення, масштабом розв'язуваних проблем.

У сфері спорту рішення приймаються в умовах визначеності, коли результат передбачуваний, і в умовах ризику, коли кожен варіант рішення припускає більш ніж один наслідок. У першому випадку управлінські рішення спрямовані на реалізацію досить простих завдань і їхнє рішення, як правило, не сприяє розвитку системи, у другому - управлінські рішення приймаються з умовою, що поставлені цілі можуть бути досягнуті з тим чи іншим ступенем імовірності.

Якість управлінських рішень у процесі спортивного тренування залежить від багатьох факторів, особливо таких як: рівнень компетентності і професіоналізму тренера; наявність інформації; наявність часу на розробку й ухвалення рішення; емоційний стан ; інтуіція тренера.

Об'єктом дослідження є система управління підготовки спортсменів.

Предмет дослідження -- процес розвитку управління спортсменами у тренувальному процесі.

Мета дослідження -- визначити якісні та основні критерії управління спортсменами в системі підготовки і методику його розвитку в процесі занять.

Гіпотеза даного дослідження ґрунтувалась на припущенні, що правильна постанова та розподіл занять є основою управління в системі підготовки спортсменів. Ефективність даного процесу істотно зростає, якщо він базується на таких педагогічних умовах:

* використання накопиченого досвіду про управління;

* спрямованість змісту програми на розвиток нової системи;

* використання комплексу активних методів по управлінню підготовки спортсменів та практичних дій у цьому напрямку .

Відповідно до об'єкта, предмета, мети і гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:

1. Розглянути структуру управління спортсменами і на цій основі розробити концептуальну модель системи підготовки .

2. Визначити етапи управління.

3. Обґрунтувати методичні рекомендації щодо основ управління в системі підготовки спортсменів.

4. Розкрити суть поточного та оперативного управління в системі підготовки спортсменів.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні понять поточне та оперативне управління та розібрати суть управління спортсменами.

Практична значущість дослідження полягає в розробці методичних рекомендацій щодо поточного та оперативного управління підготовкою спортсменів.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 40 сторінках комп'ютерного набору, містить 5 таблиць, 2 малюнки. Складається із вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, двох додатків. У роботі використано 25 літературних джерел, із яких 2 іноземних.

Огляд літератури.

Аналіз літературних джерел засвідчує, що структура управління складається з двох систем: управляючої системи (тренер) і системи якою управляють (спортсмен) [1,2,3,4]. Управляюча система впливає на систему якою управляє з метою кількісної та якісної зміни параметрів її діяльності відповідно до поставлених завдань управління.

Варто зазначити, що технологія управління тренувальним процесом на основі кількісної інформації досить чітко сформульована В.М. Платоновим [4]. При цьому, як зазначає автор, основне завдання в технології управління - визначити кількісні та якісні цілі управління, суть яких полягає в описі рівня спеціальної підготовленості, необхідної для досягнення запланованого спортивного результату .

1.СТРУКТУРА ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕССУ

Підготовка спортсменів від новачка до спортсмена високого класу - єдина система, складові частини якої взаємопов'язані і зумовлені досягненням певної цілі.

Планування -- одна із найважливіших умов, що забезпечують безперервний ріст досягнень в процесі багатолітньої підготовки спортсменів. Базується воно на загальних принципах і методах прийнятих в системи спортивного тренування, і являється інтегральною функцією управління цим процесом.

Основна задача планування - визначити цілі, задачі і програми підготовки команд і способів здійснення цих цілей. Планування підготовки баскетбольних команд і відповідальних гравців базується на загальних об'єктивних закономірностях тренування. До них відносяться єдність загальної та спеціальної підготовки, безперервність тренувального процесу, направленість до максимуму досягнень, взаємозв'язок послідовності і тенденцій до максимальних навантажень, хвилеподібність динаміки навантажень, циклічність.

Рівень розвитку функціональних можливостей гравців, досягнутий в одному сезоні, повинен закріплятися і розвиватися в другому. Форсована підготовка не дає добрих результатів, а приносить шкоду здоров'ю спортсменів.

При складанні планів аналізується попередній план, його задачі, зміст, ступінь виконання, допущені помилки. Потрібно враховувати можливість створення передумов для успішного рішення задач в подальші періоди роботи. В кожному подальшому плані вимоги до спортсменів підвищуються.

При складанні планів тренування потрібно дотримуватися ряда вимог

- облік задач і умов роботи;

- конкретність і можливість, варіативність;

- прийнятність і перспективність.

Управління спортивним тренуванням - чітко визначає які вправи, в якому об'ємі, послідовності, співвідношенні, з якою інтенсивністю повинні використовуватись в кожному періоді чи етапі занять з врахуванням закономірностей розвитку спортивної форми для отримання результату в потрібний нам строк. Періодизація - це закономірні часові зміни структури і змісту тренування в рамках відносного кругообігу тренування - певного циклу.

Розглядаючи питання управління спортсменами на приклад беремо тренування баскетболістів. Структура організації тренувального процесу баскетболістів складається з чотирьох рівнів:

· макроцикл (МАЦ) великий цикл (1 або 2 цикли на протязі року);

· мезоцикл (МЕЦ) середній цикл (10-30 днів);

· мікроцикл (МЦ) малий цикл (3-7днів);

· моноцикл (МОЦ) одноденний цикл (1-3 заняття в день)

Також ми можемо відмітити етапи управління які складаються

· поточного управління

· оперативного управління

· етапного управління

2. Поточне управління

При поточному управлінні оцінюється реакція організму на навантаження окремих тренувальних занять, їхніх серій і мікроциклів, реєструються щоденні зміни в показниках підготовленості спортсменів, що обумовлені систематичними тренувальними заняттями. До основних умов ефективного поточного управління відносять: забезпечення оптимального співвідношення в тренувальному процесі занять з різними за величиною навантаженнями; раціональне співвідношення в мезоциклах навантажувальних і відновлюючих мікроциклів як основи для ефективної адаптації; оптимальне співвідношення в мікроциклах і мезоциклах роботи різної спрямованості, тренувальних і змагальних навантажень; цілеспрямоване управління працездатністю, відновлювальними й адаптаційними процесами шляхом комплексного застосування педагогічних і додаткових засобів.

Слід також зауважити, що у процесі поточного управління поряд з педагогічними аспектами планування і здійснення тренувального процесу важливе значення має постійний контроль за зміною психофізіологічних і біохімічних показників реакції організму спортсменів на тренувальні і змагальні навантаження.

Розглянемо мікроцикл який складається з визначеної кількості моноциклів співвідношення яких визначається загальною, тренувального процесу на тому чи іншому етапі. Найважливішим питанням при розподілі навантаження у мікроциклі є оптимальний розподіл навантажень субмаксимальної і максимальної інтенсивності. У навчально-тренувальній роботі баскетболістів головним є тижневий мікроцикл він використовується найчастіше під час підготовки до ігор, по туровій системі: де навантаження планується відповідно до режиму ігор. Однак більш оптимальним є мікроцикл 3-1 де планується одне тренування субмаксимальної інтенсивності. День відпочинку є в деякій мірі умовним: організовується зарядка з великою інтенсивністю та реабілітаційні заходи (сауна, басейн і т. д.). Під час проведення тренувальних зборів на початку сезону оптимальним є мікроцикли 4-1. Для найбільшого утримання рівня спортивної форми слід чергувати типи мікроциклів (4-1 ; 3-1).

Суттєві зміни у побудові мікроциклів проводяться у перехідному періоді.Існують такі типи мікроциклів:

1) Втягуючий мікроцикл - направлений на підведення організму спортсмена до інтенсивної тренувальної роботи. Тут даються невеликі навантаження (особливо на початку року). В подальшому ці навантаження можна збільшувати.

2) Ударні мікроцикли - характеризуються високими навантаженнями, їх основна задача стимулювати адаптаційні процеси в організмі спортсменів, вирішувати основні задачі. Сильно використовуються мікроцикли в змагальний період.

3) Відновні мікроцикли - завершують серію ударних мікроциклів. їх планують після змагальної діяльності. Основна роль забезпечення оптимальних умов для протікання відновних і адаптаційних процесів в організмі спортсмена. Невисокі навантаження.

4) Підводящі мікроцикли - направлені на підготовку до змагань. Вирішують питання повноцінного відновлення і психологічної настройки. В перших 2-3 підводящих мікроциклах спостерігається підготовка до конкретних змагань при невисоких навантаженнях, але при високій спеціалізованості.

5) 3магальні мікроцикли - будуються в відповідності з програмою змагань. Структура цього мікроцикла направлена на забезпечення оптимальних умов, для успішної змагальної діяльності. Пік навантажень тут припадає на дні змагань. Як бачимо, типи мікроциклів в спортивній треніровід різноманітні. Легко уявити собі, що ще більше різноманітні можливі варіанти їх поєднання в середніх циклах тренування.

Які і складають етап поточного управління.

Мікроцикли різного типу служать якби будівельними блоками, із яких складається середній цикл тренування (мезоцикл). Один мезоцикл включає в себе як мінімум 2 мікроцикли. Загально підготовчий мезоцикл слід включати у всіх поєднаннях або комбінаціях у процесі підготовки команди. Тому вони є домінуючими у підготовчому періоді баскетболістів. У змагальний період вибір МЕЦ зумовлюється системою змагань, тобто календарем ігор. Якщо змагання проводяться за туровою системою з перервою між турами в 20 - 25 днів, то найбільш придатними можуть бути, відновлювально-підготовчий і відновлювально-утримуючий МЕЦ Перший з них придатний до початку змагального періоду, а другий у заключній частині змагань.

Якщо змагання проводять з виїздами на 2-3 гри то планування структури тренувального процесу ускладнюється. У цьому випадку слід планувати змагальний МЕЦ. А у перерві між кругами змагань, що тривають кілька неділь, слід використовувати один МЕЦ відновлювального типу. Змішана система змагань (одна частина по турам - друга на виїзді), ще більше ускладнює підбір оптимального поєднання МЕЦ, адже відомо, що від підбору МЕЦ залежить підвищення і стабілізація спортивної форми гравців і команди в цілому. Для перехідного періоду найбільше придатний відновлювально-утримуючий МЕЦіз зниженням навантажень.

Треба відзначити, що існує деяка відповідальність між етапами підготовки і окремими мезоциклами є більш вузько структурною ланкою (етап складається з декількох мезоциклів і глибше характеризують зміст навчально-тренувальної роботи). Вказані в таблиці перші 5 типів мезоциклів використовуються у підготовчому періоді. Втягуючий і загально-підготовчий мезоцикли слід планувати на загально підготовчому етапі. Спеціально-підготовчий і контрольний мезоцикли складають етап спеціальної підготовки підготовчого періоду. Передзмагальний мезоцикл відповідає етапу тієї ж назви. Найбільш важливим із усіх згаданих мезоциклів є загально-підготовчий і спеціально-підготовчий.

Також треба відзначити, що успіхом у поточному управлені є планування цього процесу. Розглядаючи поточне планування треба відмітити

перспективне планування де програма підвищення майстерності гравців і команди, де спостерігаються не тільки контрольні завдання на певні строки, але й засоби, за допомогою яких намічається вирішення певних задач. Такий план складається як для команди так і для кожного баскетболіста. Ціль перспективного планування - виявити систему роботи тренера та спортсмена, забезпечити цілеспрямоване та економне використання часу для вирішення важливих задач, учбово-тренувального процесу, спостерігати можливі реакції організму та психіки спортсмена на планувальні навантаження, щоб підійти до відповідальних змагань, в стані найліпшої готовності. В залежності від контингенту спортсменів строк даного планування може бути чотирьохлітнім (олімпійський чи спартакіадний цикл) чи багаторічний - для молодих перспективних спортсменів, здатних досягнути високих результатів міжнародного класу, через п'ять років і більше. Перспективне планування не слід перетворювати в механічну суму декількох річних планів з незмінним повторенням із року в рік, одних і тих же задач з одним і тим же змістом.

Переходячи до поточного планування треба відмітити що воно базується на перспективному і відрізняється від нього меншою продовжуваністю (мезоцикл, етап, тренувальний рік), більшою конкретністю цілей, задач методів, більш точним розрахунком часу по різним видам підготовки (фізичної, технічної, тактичної і т д.). В основі поточного планування використовується існуючі научні закономірності динамічної спортивної форми (встановлення, стабілізації, короткочасне зниження) чи другі самобутні структури тренувального року.

Серед всіх операцій поточного планування найбільш важливими є:

§ вибір оптимальної кількості змагань, це залежить від основної цілі тренувального року, кваліфікації, рівня підготовки баскетболістів та календаря змагань;

§ вибір оптимальної структури тренувального року, що зв'язано перш за все з кваліфікацією баскетболіста Поточне планування розвиває, деталізує якісні та кількісні характеристики основних положень перспективного плану приміняючи до задач виступів в офіційних змаганнях на протязі річного циклу.

Для успішних виступів в змаганнях важливо щоб стан найвищої готовності досягнувся до часу проведення головних змагань. Тому поточне планування базується на закономірностях розвитку спортивної форми і основне для них періодизація кругового тренування. Річний цикл тренування прийнято розділяти на підготовчий, змагальний і перехідний періоди, що відповідають трьом основним фазам розвитку спортивної форми - встановлення стабілізації, досягнення високого рівня, зниження.

3.ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ

Основною метою оперативного управління є визначення адаптаційних реакцій організму спортсменів на тренувальні і змагальні навантаження. При оперативному управлінні оцінюється реакція організму спортсмена на окремі вправи, і коректуються управлінські впливи з метою досягнення заданого тренувального ефекту.

У кожному виді спорту існує своя система оперативного управління. У спортивних іграх, і в тому числі у баскетболі вона в основному складається з двох рівнів - оперативного управління тренувальною і змагальною діяльністю спортсменів.

У сучасних умовах ефективне управління підготовкою спортсменів неможливо без використання засобів і методів комплексного контролю.

Управління тренувальним процесом спортсменів пов'язане з вибором оптимальних впливів, на організм спортсменів які будуть адекватні стану і сприятимуть росту тренованості. А тому, ефективне управління спортсменів станом та їх перехід на більш високий рівень працездатності можливе лише при комплексному обстеженні всіх сторін їхньої підготовленості.

На основі викладеного вище матеріалу можна стверджувати, що ефективне управління підготовкою футболістів залежить від таких факторів як оволодіння тренером знань основних аспектів педагогіки, біології, біомеханіки і психології, управлінських впливів у процесі фізичної, теоретичної, психологічної і змагальної діяльності футболістів і комплексного контролю за результатами їхньої тренувальної і змагальної діяльності. Одним із перспективних напрямків удосконалення системи підготовки спортсменів є розробка і практична реалізація нових, високоефективних технологій комплексного контролю й управління тренувальним процесом.

Роглядаючи питання оперативного управління велику увагу на сам перед треба зауважити на навантаження . Вони визначаються із зовнішнього та внутрішнього боків: зовнішній відображає обсяг та інтенсивність роботи (її кількість та напруженість), внутрішній - вплив роботи на організм та його відповідну реакцію.

За характером навантаження бувають тренувальні та змагальні, загальні та спеціальні (специфічні та неспецифічні), за спрямованістю впливу на організм - такі, що забезпечують розвиток конкретних рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності) або окремих їх складових (аеробних та анаеро6них, алактатних i лактатних можливостей ).

Величина навантажень визначається переважно обсягом виконаної роботи та ступенем впливу на організм хортиста. Її оцінюють за тривалістю відновлення працездатності. Після значних та особливо великих навантажень відновлювальні процеси в організмі завершуються за декілька діб. Непомірні навантаження - результат помилок у плануванні навантажень великої величини.

Велике навантаження виникає в наслідок тривалої роботи високої інтенсивності, характеризується гли6оким стомленням та наявністю фазових змін функціональних показників.

Значне навантаження викликає суттєві функціональні зміни в організмі спортсмена. На відміну від великого навантаження воно не призводить до глибокого зниження працездатності, оскільки в кінці заняття вправи виконуються в фазі прихованого стомлення. Значне навантаження можна отримати при виконанні 70-80 % обсягу роботи великої величини.

Середнє навантаження складає 6іля 50 % роботи, характерної для великого навантаження. Як правило, воно не викликає в організмі зрушень, які виникають при схованому або відвертому стомленні.

Мале навантаження відповідає 20-30 % великого, не викликає суттєвого стомлення та значно підвищує активність різних систем організму.

Надмірне навантаження - результат сумарного впливу декількок великих навантажень, невірно спланованих у мікроциклі, призводить до пригнічення функції серцевого м'яза, викликаного гострою серцевою недостатністю та порушенням коронального кровообігу.

Тренер або інструктор навчально-тренувальної групи повинний постійно слідкувати за складністю вправ та фізичним навантаженням спортсменів при виконанні завданих вправ, при підборі навчальних вправ та прийомів техніки хортингу необхідно враховувати фізичну підготовленість учнів, технічні вміння, а також їхній психологічний стан.

При надмірному навантаженні збільшується вірогідність травмування спортсменів під час навчально-тренувального заняття.

Для того щоб правильно визначити рівень навантаження і побудувати оперативний етап управління ми розглянемо педагогічні методи контролю в системі управління спортсменами.

Найважливішим є комплексний контроль, який вимагає застосування методів педагогічного й медико-біологічного контролю під час навчально-тренувальної роботи.

До методів педагогічного контролю відноситься візуальний огляд спортсмена перед початком, під час, i після тренування. До критеріїв оцінки стану спортсмена відноситься: зовнішній вигляд, одяг i поводження, психічний стан усмішливість i бадьорість, серйозність i зосередженість або млявість i апатичність. Фізіологічний стан - колір шкіри, обличчя й рук, колір гу6, колір склери й очного яблука, зниження ваги й затримка в рості при сприятливих умовах сну й харчування. Опитування про стан здоров'я і настрою, сну й харчування спортсмена.

Психологічна оцінка стану спортсмена є показником адекватності тренувальної програми й рівня навантажень i відпочинку. Контроль фізіологічних показників проводитися оперативно в процесі однієї тренувальної вправи. Поточно в серії тренувальних вправ або циклу тренувальних занять i поетапно на черговий тренувальний цикл. Для чого проводиться тестування кожного спортсмена по контрольних i перекладних нормативах з фізичної підготовки.

Також здійснюється контроль впливу вправи на організм спортсмена по показниках частоти серцевих скорочень (ЧСС) за фіксований час із урахуванням віку й рівня тренованості. Наприклад: при серії тесту, при однаковій кількості ударів руками в грушу ЧСС спортсмена планомірно знижується до стандартного показника, то навантаження в даній вправі є розвиваючим, якщо показник ЧСС стабільний або росте, то навантаження є надмірним. Стан серцево-судинної системи спортсмена не встигає відновитися, що й служить передумовою для внесення зміни в тренувальну програму.

Медико-біологічний контроль в системі підготовки здійснюється відповідно до плану диспансеризації, i проводиться медичною установою. На загальній диспансеризації вирішується питання допуску або можливості займатися обраним видом спорту. На плановій диспансеризації (1-2 рази у рік), реєструється загальний стан спортсмена, антропометричні й фізіологічні показники. На спеціальному контролі, вирішується питання про допуск спортсмена на змагання.

Розглянувши складові оперативного управління можно сказати що на основі всіх знань для підвищення рівня и якости управлінням є оперативне планування. Воно здійснюється на основі поточного, воно створюється на короткий проміжок часу. Оперативні плани складаються на віддільні періоди року (етап чи місяць) і на кожне тренувальне заняття. Даний вид планування спостерігає чітку конкретизацію задач, засобів, методів, об'єму та інтенсивності навантажень, а також оперативне коректування окремих занять в недільному циклі. Планування засобів підготовки і тренувальних навантажень в ньому основані на закономірностях недільного циклу тренування. Кожна неділя тренування являє собою закінчений цикл, що відображає загалом закономірності даного етапу підготовки, так і часткові закономірності кожного недільного циклу.

В спортивній практиці відомі випадки, коли планування учбово-тренувального процесу баскетболістів носить формальний характер. Це відбувається тому, що за часту відсутній єдиний підхід до форми та змісту планування. Формалізму в плануванні можна уникнути при умові розуміння і дотримання деяких загальнотеоретичних етапів, що мають значення обов'язкових вимог: цілеспрямованість, систематичність, всебічність, реальність, простота, наглядність планування.

Діючи за цім принципом ми розглянули характеристику моноциклів.Таким чином виник, ще один тренувальний цикл - одноденний, який у структурі спортивного тренування зветься моноцикл. Співвідношення обсягів і інтенсивності тренувальних навантажень у моноциклах залежить від ряду факторів, з яких можна виділити наступні:

- кількість тренувань, їх задачі, зміст та організаційні форми;

- працездатність спортсменів;

- спортивна база та інвентар;

- модельна відповідність тренувань до наступних ігор.

Кількість тренувань їх задачі і зміст багато в чому визначають навантаження. Тому для прогнозування обсягу і інтенсивності необхідно знати зміст тренувального моноциклу, і також організаційні форми - командне або індивідуальне тренування. Дуже важливе значення має моделювання наступних ігор як за часом проведення, так і по характеру.

Приведемо приклад методики навчання вправ з баскетболу

Стійка баскетболіста та пересування в захисті:

1. Захисна стійке - на ширині плечей на одній лівій, руки в сторони.

2. Захисна стійка з виставленою правою /лівою/ ногою вперед і піднятою правою /лівою/ рукою вперед-угору.

3. Пересування вправо, вліво приставним кроком.

4. Біг спиною вперед.

Б. Пересування вперед, назад.

6. Стоячи один проти одного в низькій стійці захисника на відстані витягнутих рук, торкнутися рукою ступні партнера, партнер робить крок убік, не даючи можливості доторкнутися до своєї ступні.

7. Пересування вперед, назад, вправо, вліво за сигналом.

Стійко баскетболіста та пересування в нападі:

1. Постановка ніг, положення тулуба, рук, голови - стійка баскетболіста в нападі /без м'яча, з м'ячем/.

2. Біг по дугах та ламаних лініях вправо, вліво.

3. Ривки з різних вихідних положень /сидячи, лежачи/.

4. Зупинка в два кроки.

5. Біг зі зміною швидкості.

6. Біг, зупинка, ривок.

7. Біг, зупинка, повороти на 90, 180, 270, 360°.

8. Біг зі зміною напряму на 90 і 180°.

Ловіння м'яча двома руками:

1. Імітувати тримання м'яча в руках, стежачи за воронкоподібним положенням кистей з розставленими пальцями.

2. Те саме, але присісти і покласти кисті рук на м'яч, який лежить на підлозі, і підняти його.

3. Випустити м'яч з рук так, щоб він ударився об майданчик, а потім, правильно розміщуючи кисті, захопити м'яч.

Передача м'яча двома руками від грудей з місця:

1. Стоячи обличчям один до одного на відстані 3-4 м, учні однієї шеренги передають м'яч своїм партнерам, ті ловлять і передають м'яч зворотно на рівні грудей.

2. Те саме, але на відстані 5-6 м.

3. Шикування в колах. Передачі виконуються стоячому рядом, потім через одного гравця, потім будь-якому.

4. Шикування у зустрічних колонах. Передача з однієї колонії в іншу з наступним пересуванням гравців у кінець протилежної колони.

Ловіння та передача м'яча двома руками від грудей з кроком, зміною місць у русі:

1. У парах на місці на відстані 2-3 му момент ловіння м'яча крок ногою, стоячи позаду. Передача м'яча з наступним кроком.

2. Те саме, але зі зміною місця гравцем після передачі.

3. Ловіння і передача м'яча у русі кроком.

4, Те саме, але під час бігу у повільному і середньому темпі.

Ведення м'яча, пересуваючись кроком і бігом:

1. Високе ведення на місці правою та лівою рукою.

2. Те саме, але без зорового контролю.

3. Ведення м'яча навколо себе правою та лівою рукою.

4. Те саме, але по прямій, пересуваючись кроком.

5. Те саме, але пересуваючись бігом у повільному та середньому темпі.

6. Ведення м'яча по прямій, ловіння двома руками із зупинкою у два кроки, передача.

Ведення м'яча із зміною швидкості та напряму руху:

1. Ведення “змійкою” між гравцями, які стоять у колоні /відстань 2 м/.

2. Ведення із зміною напряму, повторюючи рухи попереднього бігаючого.

3. Ведення по прямій із зміною швидкості за сигналом учителя.

4. У парах - гравець веде м'яч, другий супроводжує його як захисник.

5. Ведення із зміною висоти відскоку.

Ведення м'яча навперемінно правою та лівою рукою:

1. Ведення двох м'ячів одночасно /правою та лівою рукою/.

2. Те саме, але навперемінно.

3. Ведення двох м'ячів однією рукою.

4. Ведення м'яча на обмеженій ділянці майданчика. Завдання - вибити м'яч у партнера і не дати вибити свій.

5. Вправа з двома м'ячами. Учень однією рукою підкидає і ловить м'яч, а другою веде другий м'яч.

6. Естафета з подоланням перешкод для ніг і обводкою всіляких пристосувань.

Повороти на місці:

1. Виконання поворотів вправо та вліво без м'яча,

2. Те сама, але стоячи на місці з м'ячем.

3. Те саме, у поєднанні із зупинками після ведення та ловіння.

4. Те саме, але з протидією захисника.

Кидок м'яча однією рукою від плеча з місця:

1. Імітація кидка без м'яча.

2. Те саме, але з м'ячем.

3. Кидок справа від щита під кутом на відстані 1,5-2 м від нього.

4. Те саме, але зліва.

5. Те саме, але по центру.

Кидок м'яча однією рукою від плеча після ведення:

1. Виконання руху після одного кроку у стрибку.

2. Прийом м'яча після двох кроків у бігу з впростаної вперед руки вчителя з кроком правою ногою, після чого крок лівою, поштовх точно вгору й імітація кидка.

3. Те саме, але з кидком м'яча у кошик.

4. Те саме, але з ловінням невисоко підкинутого м'яча під час пробігання гравця повз учителя.

5. Те саме, але після підкидування м'яча вгору, а потім уперед-угору самим учнем перед початком руху і з ловінням після відскоку від підлоги.

Виривання і вибивання м'яча:

1. Шикування у дві шеренги обличчям один до одного на відстані 1,5-2 м. Гравці однієї шеренги тримають м'яч двома руками перед собою. За сигналом гравці без м'ячів пересуваються пристав« ними кроками вперед і вибивають м'ячі у пасивно чинячих опір партнерів. Потім вони міняються місцями.

2. Шикування те саме, тільки гравці стоять навпроти один одного, утримуючи одночасно один м'яч в руках. За сигналом - виривання м'яча.

3. Те саме, тільки м'яч знаходиться на підлозі.

4. Шикування у коло. Один з учнів веде м'яч ближньою рукою до учнів, що стоять у колі на відстані 1 м. Гравці, роблячи по черзі випади, намагаються вибити м'яч рухом руки знизу вгору або збоку за напрямом ведення.

5. Те саме, тільки ведення виконують 3-4 гравці, рівномірно розосереджуючись по всьому колу.

6. Шикування в парах, один за одним обличчям до стіни в 1,5-2 м від неї. Гравець, що стоїть попереду, - нападаючий, позаду - захисник. Нападаючий виконує передачу в стіну, ловить м'яч і виконує поворот. У момент повороту захисник повинен спробувати захватити м'яч і вирвати його.

Дії проти гравця з м'ячем:

1. Супроводження ведучого м'яч захисником /у парах/.

2. Передачі м'яча у трійках. У центрі захисник, котрий намагається вибити м'яч у нападаючого або перехватити передачу.

3. Те саме, але крайні - це захисники, які намагаються вибитии м'яч у середнього нападаючого.

4. Ведення м'яча "змійкою" у колоні. Ті, щo стоять, - замисники. М'яч можна вибити у ведучого.

5. Тримання гравця, який намагається кинути м'яч у кільце. Захисник намагається перекрити рукою траєкторію кидка.

6. Перехват м'яча яри передачі. Гравці розміщуються паралельно і виходять на передачу від учителя.

Передача м'яча в русі:

1. Передача в парах, трійках указаним способом..

2. Боротьба за м'яч 2 х 2. Гру одночасно проводять у різних місцях майданчика. Застосовуючи розучені Передачі, два гравці володіють м'ячем, а два захисники намагаються перехватити його. Зміна гравців відбувається при перехваті м'ячів.

3. Боротьба за м'яч 2 x 3 /два захисники, три нападаючі/.

Напад швидким проривом:

1. Пересування до щита двох гравців без ведення і зміни місць, тобто тільки за рахунок передач на вихід.

2. Те саме, але з обігріванням одного захисника.

3. Пересування до щита трьох гравців без ведення і зміни місць.

4. Те саме, але з обігруванням двох захисників.

5. Те саме, але із завершенням атаки кидком /проти одного і двох захисників/.

Ловіння м'яча після відскоку від підлоги:

1. Знаходячись у стійці, випустити м'яч на майданчик; присідаючи, супроводжувати його руками до моменту відскоку. Впіймати момент початку відскоку і піймати м'яч.

2. Те саме, але м'яч підкидається вертикально вгору і ловиться після відскоку.

3. М'яч підкидається вгору-вперед і після руху До місця відскоку ловиться.

4. Те саме, але після підкидування м'яча партнером.

Кидок м'яча у кошик однією і двома руками зверху в стрибку:

1. Гравець перебуває у 2-3 м від щита. Після удару об підлогу він робить крок правою і одночасно ловить м'яч, наступний крок виконує лівою, після чого виконує поштовх і у стрибку спрямовує м'яч у кільце.

2. Те саме, але після 2-3 ударів м'яча об підлогу.

3. Те саме, але після тривалого ведення.

4. Те саме, але після ловіння м'яча у русі, ведення двох кроків.

Ловіння високо летячих м'ячів двома руками у стрибку і після відскоку від щита:

1. Гравець кидає м'яч у стіну, у стрибку ловить м'яч, що відскочив» приземляється і після стрибка знову спрямовує м'яч у стіну.

2. Те саме, але після ловіння виконується кидок двома руками у стрибку.

3. Кидки м'ячем у кільце з підхватом м'яча, що відскочив /у парах/.

4. Те саме, але після кидка третім гравцем.

Позиційний напад:

1. Вихід до м'яча із кутів майданчика, коли м'ячем володіє гравець у другій боковій лінії.

2. Вихід від бокових ліній у центр, коли м'ячем володіє середній гравець.

3. Вихід до щита, коли м'ячом володіє гравець у куті майданчика.

4. Вихід до щита вздовж бокової лінії, коли м'яч знаходиться у гравця в центрі ділянки штрафного кидка.

Орієнтовні вправи для оволодіння зонним захистом.

1. Дії проти чисельно переважаючого суперника. Три гравця, розташувавшись трикутником і швидко передаючи м'яч один одному, намагаються створити одному з партнерів можливість атаки кошика дальнім кидком. Два захисники, узгоджувано змінюючи позиці і намагаються заважати виконанню прицільного кидка або перехопити м'яч. Виконується на одному місці і з переміною позицій нападаючими.

2. Атака одного нападаючого двома захисниками. Гравці почергово пересуваються з веденням м'яча для атаки кошика. Захисник намагається змістити нападаючого до однієї з ліній, де його відразу ж атакує другий захисник, намагаючись разом з першим відібрати м'яч. Вправа може застосовуватись і при одночасному рухові двох гравців по крайніх коридорах. У цьому випадку завданням захисників є зміщення підопічних до cepeднього коридору, де діють два партнери.

3. Зміна позицій захисників при чисельній рівності з нападаючими; а/ розміщуючись під щитом на різних ділянках майданчика і у різній розстановці в умовах гри 2 x 2, 3 x 3, 4 x 4, 5 x 5, захисники змінюють свої позиції згідно з передачами нападаючих, що стоїть на місці; б/ те саме, відповідно до входів у зону окремих гравців і змін позицій інших партнерів; в/ те саме, при відступанні до кошика, який захищають, від середини майданчика, по довгих коридорах майданчика і по всьому Майданчику.

4. Організація боротьби за м'яч, що відскочив від щита при чисельній нерівності та рівності суперників: а/ нападаючі після передач м'яча у певних розстановках виконують кидки із середніх і дальніх дистанцій, намагаючись знову оволодіти м'ячем. Захисники в момент кидка займають позиції з таким розрахункам, щоб заважати входити нападаючим у зону оволодіння м'ячем; б/ те саме, після кидків у кошик з ближніх дистанцій, що виконуються гравцями, які входять у зону.

Орієнтовні вправи для оволодіння персональним захистом:

1. “Тримання” гравця з м'ячем, розташованого поблизу кільця /в парах/. Захисник приймає стійку з виставленою вперед ногою і піднятою вгору рукою. На обманний рух нападаючого він відповідає невеликим кроком назад і в сторону можливого проходу, після початку ведення робить один крок вперед, а потім пересувається приставними кроками. Кидок закриває ближньою до м'яча рукою.

2. Перехват м'яча у нападаючих, що просуваються до кільця: захисник, відступаючи, намагається не дати кому-небудь з нападаючих встати йому за спину і, спостерігаючи за м'ячем, готується до перехвату; те саме, але три нападаючих діють проти двох захисників.

3. “Тримання” гравця, який намагається звільнитись, отримати м'яч. Гравці розміщуються в парах біля бокових ліній. За сигналом нападаючі намагаються звільнитися від опіки, щоб одержати м'яч. Захисники заважають цьому. Вчитель передає м'яч гравцю, то звільнився від опіки.

4. Нападаючий стає під кільце, перед ним розміщуються три захисники. Нападаючий намагається пройти під другий щит. Троє захисників заважають цьому.

ВИСНОВОК

Розглядаючи питання управління спортсменами ми робили припущення, що правильна постанова та розподіл занять є основою управління в системі підготовки спортсменів. Ефективність даного процесу істотно зростає, якщо він базується на таких педагогічних умовах:

* використання накопиченого досвіду про управління;

* спрямованість змісту програми на розвиток нової системи;

* використання комплексу активних методів по управлінню підготовки спортсменів та практичних дій у цьому напрямку .

У своїй роботі ми читко виявили що успіх спортсмена на сам перед базується на правильній поставі самого процесу управління.

Ми визначили етапи управління та дали обґрунтовані методичні рекомендації щодо основ управління в системі підготовки спортсменів.

Також розкрили суть поточного та оперативного управління в системі підготовки спортсменів.

Виконавши всі намічені завдання ми прийшли до висновку що спортивні педагоги повинні уміло застосовувати всі прийоми в управлінні під час тренувань спортсменів.

1. Перед тим як розпочати роботу з спортсменами, вони повинні пройти медичне обстеження і отримати відповідний дозвіл. Медичний контроль повинен здійснюватися не менше двох разів на рік.

2. Потрібно дотримуватися вікового цензу під час відбору дітей у спортивні секції (наприклад, спортивна гімнастика і акробатика 6-7 років, лижний спорт 9 років, спортивні ігри і двобої 10 років, легка атлетика і веслування 11 років тощо).

3. Під час відбору і підготовці юних спортсменів потрібно орієнтуватися не лише на паспортний вік спортсмена, але й на його біологічний вік, який характеризує індивідуальні темпи фізичного і психічного розвитку, а також статевого дозрівання.

4. У групах початкової підготовки юних спортсменів особлива увага звертається на розширення функціональних можливостей організму і розвиток фізичних якостей. Здійснюється цей всебічний розвиток за рахунок застосування широкого кола різноманітних фізичних вправ. Передчасна вузька спеціалізація може негативно відбитися за здоров'ї дитини і досягнення нею високих спортивних результатів.

5. Особливу увагу потрібно приділити дозуванню тренувальних навантажень. Вони повинні відповідати індивідуальним особливостям і мірі підготовленості спортсмена. Збільшення тренувальних навантажень повинно обумовлюватися не спортивним ростом, а виконанням ними навчальної програми, що виражається у стажі навчання, виконанні контрольних нормативів по загальній і спеціальній підготовці і спортивної спеціалізації.

6. Тренувальні заняття, по можливості, потрібно проводити на відкритому повітрі, з тим щоби максимально використовувати позитивний вплив природних факторів зміцнення здоров'я і загартованості організму.

7. У підготовці спортсменів важливу роль відіграють змагання. Вони сприяють зміцненню здоров'я, фізичному розвитку і росту спортивних досягнень. До участі у змаганнях повинні допускатися лише ті спортсмени, які пройшли відповідну підготовку і мають дозвіл лікаря. Програми змагань, їх періодичність, вік учасників повинні відповідати діючим правилам змагань по видах спорту і припустимим нормам навантажень, які затверджуються Комітетом по фізичній культурі і спорту.

Список літератури

1 А.Г. Дембо Врачебный контроль в спорте,Москва,«Медицина»,1988г.

2. Т. Ю. Курцевич Общие основы теории и методики физического воспитания, том 1, Киев, «Олимпийская литература», 2003 г.

3. С. Ф. Матвеев, О. К. Наухатько Самбо: Учебная программа для детско-юношеских спортивных школ, специализированных детско-юношеских школ олимпийского резерва, школ высшего спортивного мастерства, Киев,2001 г.

4. Л. В. Волков Обучение и воспитание юного спортсмена. Киев «Здоровье», 1984 г.

5. Л. П. Матвеев Основы общей теории и системы подготовки спортсменов. Киев «Здоровье», 1977 г.

6. С. Ф. Борьба самбо. Киев «Здоровье», 1977

7. А. А. Новиков, Н. Н. Каргин Ежегодник Спортивная ходьба, Москва «Физкультура и спорт», 1983 г.

8. И. В. Аулик Определение физической работоспособности в клинике и спорте Москва «Медицина», 1979

9. Н. А. Фомин Физиология человека Москва «Просвещение», 1982 г.

10. В.П. Филин, Н.А. Фомин Основы юношеского спорта, Москва, 1980

11. Н.Г. Озолин Настольная книга тренера, Москва, «АСТ Астрель», 2003 г.

12. Л.П. Матвеев Основы спортивной тренировки, Москва, «Физкультура и спорт», 1977 г.

13. В.И. Дубровский Спортивная медицина: Учебник для студентов высших учебных заведений. 2-издание. Москва, «Владос», 2002 г.

14. С.Б. Тихвинского, С. В. Хрущева Детская спортивная медицина, Москва, «Медицина», 1980 г.

15. В.М. Зациорский, Физические качества спортсмена, Москва, «Физкультура и спорт», 1970 г.