Рекреаційна активність в системі галузі науки про фізичне виховання і спорт

21

Вступ

Рухи, як такі, можуть по своїй дії замінити любий засіб, але всі лікувальні засоби світу не можуть замінити дію рухів.

С.А. Тіссо.

ХХ сторіччя врятувало людство від масового вимирання, яке викликали інфекційні захворювання. Здавалося б, що настав рай земний. Але прогрес приніс з собою не тільки позбавлення від старих, а і нові хвороби. Найнебезпечніші з них - це ішемічна хвороба серця (ІХС), інсульти, ракові захворювання, СНІД.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я в кінці 60-х років у 23 економічно розвинутих країнах світу лише за одне десятиріччя смертність від ІХС виросла на 60%. Як правило, хвороби віку є наслідком недостатньої рухової активності і незбалансованого харчування, навколишнього середовища.

Суть даного принципу полягає в тому, що фізична культура повинна сприяти зміцненню здоров'я. Поняттю здоров'я американський медик Г.Сігєріст дав наступне визначення “Здоровою може рахуватись людина, яка відрізняється гармонійним розвитком і добре адаптована до оточуючого її фізичного і соціального середовища.

У роботі розглядаютьсятеоретичні аспекти рекреації, як соціально-культурного явища, різновиду та результату діяльності людини. Окреслена група специфічних потреб, реалізація яких пов'язана з необхідністю відновленнята оптимізації розвитку людського організму, що зумовлює необхідність забезпечення певних умов їх задоволення- наявність вільного часу, особливі властивості простору життєдіяльності, матеріально-технічна база, система психічних (мотивація, інтерес) соціальних чинників.

Теорія рекреації, як і кожна нова галузь знань потребує чіткого і докладного визначення найважливіших понять (дефініцій), які становлять основу розуміння та інтерпретації найважливіших процесів, явищ, закономірностей тощо, характерних для сучасного етапу розвитку рекреації, як важливої складової фізичної культури. Термін рекреація, як відомо, походить від латинського слова „recreatio” (повернути до життя, оживити, зміцнити, підкріпити, відновити, а також- створити на нове; recreation - франц.-розвага, відпочинок).

Рекреація як соціальне явище та науковий термін без сумніву становчо увійшов до науковогообігу і є зрозумілим та знаним. Слід зауважити, що у минулому терміном «рекреація» називався пообідній відпочинок учнів, які вчилися в школах-інтернатах, і проводили свій вільний час у рекреаційних іграх і забавах разом із своїми вчителями.

Дослідники системи історії освіти в Україні на Литві та у Польщі у минулі історичні епохи підкреслюють, що рекреаційні мандрівки, різноманітні рухливі ігри та забави за участю учнів та вчителів регулярно відбувалися кожного вівторка та четверга після обідньою порою. Дещо пізніше поняттям «рекреація» почали охоплювати інші різновиди дозвілля, навіть такі, які , на перший погляд не мали рекреаційних ознак ( 30 ).

В тлумачних словниках більшості мов під терміном «рекреація» розуміється, по-перше, проміжок часу, відведений на відпочинок, по-друге, сам відпочинок, відновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність, і, по-третє, термін цей асоціюється з канікулами, або ж тривалою перервою між навчальними заняттями.

Сучасне трактування поняття рекреація, незважаючи на деякі семіотико-семантичні , філософські, концептуально-теоретичні розбіжності спеціалістів, в загальних рисах полягає на ствердженні, що процес рекреації поєднує всю сукупністьрізновидів діяльності людини, яка реалізується на дозвіллі у часі, вільному від праці , навчання, виконання громадських та сімейних обов'язків та забезпечення підставових фізіологічних функцій.

Важливим є факт, що у визначенні дефініції рекреації не є істотним різновид чи форма людської діяльності (активності), а власне спосіб її трактуванняі рефлексії конкретною людиною. Аналіз фахової літератури засвідчує, що термін рекреація використовується щонайменше у декількох значеннях. У першому значенні словом рекреація окреслюється різновид людської діяльності, який характеризується наявністю цільово-результативних відносин. У цьому аспекті, рекреація розглядається як процес людської діяльності, спрямований на відновлення, реституцію, регенераціюприроднихздібностей людини, витрачених у процесі трудової(навчальної) діяльності, у вільний від головних обов'язків час, а також і як процес задоволення натуральних потреб людини у психофізичній активності, у зміцненні та відтворенні здоров'я, отриманні задоволення від психофізичної активності під час дозвілля та вдосконаленніпсихічних, духовнихі тілесних (фізичних, соматичних) складових особистості людини.

Метою дослідження є аналіз теоретичних аспектів рекреації, як соціально-культурного явища, різновиду та результату діяльності людини.

Структура роботи. Реферат складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури та додатків. Обсяг роботи 26 сторінок.

Розділ 1. Характеристика оздоровчої фізичної культури

Принцип оздоровчої фізичної культури полягає в тому, що фізична культура повинна сприяти зміцненню здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла визначення, що таке здоров'я. “Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад”. Здатність організму адекватно змінювати свої функціональні показники і зберігати оптимальність в різних умовах - найбільш характерний критерій норми здоров'я [1,6,7].

В сучасних умовах розвитку нашого суспільства спостерігається різке зниження стану здоров'я населення і довголіття. За даними різних дослідів, лиш біля 10% молоді мають нормальний рівень фізичного стану і здоров'я, тривалість життя скоротилась на 7-9 років, в результаті знижується і виробничий потенціал суспільства. Тільки оптимальне фізичне навантаження в поєднанні з раціональним харчуванням і способом життя є найбільш ефективним попередженням багатьох захворювань і збільшення тривалості життя.

Щоб фізична культура давала позитивний вплив на здоров'я людини, необхідно дотримуватись певних правил:

1) засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;

2) фізичні навантаження повинні плануватися відповідно з можливостями учнів;

3) в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю [11,15].

Принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну і розвиваючу функцію. Це означає, що з допомогою фізичного виховання необхідно:

1) удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність до негативних впливів;

2) компенсувати недостаток рухової активності, яка виникає в умовах сучасного життя.

На сьогоднішній день розроблені і практично випробувані авторські комплекси і програми фізичних вправ оздоровчої спрямованості для масового використання. Основні їх переваги - доступність, простота реалізації і ефективність. Насамперед це:

1) контролюємі бігові навантаження (система Купера);

2) режим 1000 рухів (система Амосова);

3) 10000 кроків кожний день (система Міхао Інаі);

4) біг заради життя (система Лід'ярда);

5) абетка оздоровчого бігу (система Мільнера).

В наш час з'явились нові течії оздоровчої фізичної культури, які дають оздоровчий ефект. До них можна приєднати оздоровчу аеробіку і її різновиди: степ, слайд, джаз, аква або гідраеробіку, танцювальну аеробіку (фанк-еробіку, сіть-джем, хіп-хоп), велоаеробіку, аеробіку з навантаженням (невеликою штангою), акваджогінг, шейпінг, фітнес, стретчінг.

Вибір тої чи іншої методики занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю є співвідношення з реальними обставинами, можливостями, вимогами, деколи є справою індивідуального смаку і інтересу [12].

Оздоровчий ефект фізичних вправ спостерігається лиш тільки в тих випадках, коли вони раціонально збалансовані по спрямованості до індивідуальних можливостей займаючих.

Заняття фізичними вправами активізують і удосконалюють обмін речовин, покращують діяльність центральної нервової системи, забезпечують адаптацію серцево-судинної, дихальної і інших систем до умов м'язової діяльності, прискорюють процес входження в роботу і функціонування систем кровообігу і дихання, а також скорочують довжину функціонального відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження. Крім оздоровчого ефекту, фізичні вправи діють тренувально на організм людини, (збільшують розумову і фізичну працездатність), дозволяють збільшити рівень фізичних якостей, впливають на формування і подальше удосконалення життєво важливих рухових умінь і навичок (плавання, ходьба на лижах і т.д.).

Оздоровчий, лікувальний і тренувальний вплив фізичних вправ на організм стає більш ефективним, якщо вони правильно поєднуються з загартуванням у вигляді водяних процедур, сонячних і повітряних ванн, а також масажу.

Таким чином, регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих факторів покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, функції вегетативних систем, працездатність і попереджує передчасне старіння.

Одним із об'єктивних критеріїв здоров'я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров'я і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров'я. Висока фізична працездатність, як правило, пов'язана з більш високою рухового активністю і меншою захворюваністю.

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи оздоровчої фізичної культури

Оздоровче тренування чітко відрізняється від спортивного. Якщо спортивне тренування передбачає використання фізичних навантажень в цілях досягнення максимальних результатів в вибраному виді спорту, то оздоровче - в цілях збільшення або підтримки рівня дієздатності і здоров'я.

Але щоб добитись вираженого оздоровчого ефекту, фізичні вправи повинні супроводжуватись значними витратами енергії і давати довге рівномірне навантаження системи дихання і кровообігу, забезпечуючи подачу кисню тканинам, повинна бути виражена аеробна спрямованість [4,7,9,12].

Для того, щоб фізкультурне заняття з оздоровчою спрямованістю діяло на людину тільки позитивно, необхідно дотримуватись ряду методичних правил: [6,8,10,11,12]

1) поступове нарощування інтенсивності і тривалості навантажень.

При низькій вихідній тренованості добавки повинні складати 3-5% в день по відношенню до досягнутого рівня, а після досягнення високих показників - менше.

Поступово збільшуючи навантаження, не перевантажуючи організм, а навпаки, даючи йому можливість адаптуватися, справлятися з усе більшим і складнішим завданням, можна слідуючи ми методами:

- збільшення кількості занять;

- збільшення тривалості занять;

- збільшення щільності занять. На перших заняттях щільність складає приблизно 45-50%, по мірі адаптації організму до фізичних навантажень вона може досягнути 70-75% загального часу заняття;

- збільшення інтенсивності занять, темпу, в якому виконуються фізичні вправи;

- постійне розширення засобів, які використовуються на тренуванні, з тим щоб надавати вплив на різні м'язові групи, на всі суглоби і внутрішні органи;

- збільшення складності і амплітуди рухів;

- правильна побудова занять. В залежності від самопочуття, погоди, рівня підготовленості займаючих можна збільшити або зменшити розминку, основну або заключну частину заняття.

2) Різноманітність засобів.

Для якісної різноманітності фізичних навантажень достатньо 7-12 вправ, але щоб вони відрізнялися одна від одної. Ефективними методами різностороннього тренування, яке включає в роботу велику кількість м'язів, є біг, ходьба на лижах, плавання, ритмічна гімнастика і інші. В оздоровчому тренуванні повинні виконуватись вправи на витривалість (біг в низькому темпі і середньому темпі), силові вправи для великих м'язових груп (присідання, піднімання ніг у висі на перекладині або гімнастичній стінці, перехід з положення лежачи в положення сидячи і т.д.), вправи для суглобів хребта, рук і ніг, а також в зміні положення тіла (нахили тулуба вперед, назад, в сторони і ін.).

3) Системність занять.

Систематичні заняття фізичними вправами дають позитивний вплив майже на всі органи і системи організму. Ефект впливу фізичного навантаження на серцево-судинну систему показані в таблиці 1.

Ефективним засобом, який сприяє підвищенню функціональних можливостей систем організму є активний руховий режим. В оздоровчих цілях рекомендується наступний тижневий об'єм рухової активності для людей різного віку [5,11,12,16]

- дошкільнята - 21-28 годин;

- школярі - 14-21 година;

- учні середні спеціальних учбових закладів - 10-14 годин;

- студенти - 10-14 годин;

- службовці - 6-10 годин.

В деяких дослідах зазначаються ранні симптоми і скарги, які виникають у практично здорових людей з недостатньою руховою активністю: задихання при незначному фізичному навантаженні, пониження працездатності, швидка втома, біль в області серця, головокружіння, холодні кінцівки, біль в спині, порушення сну, пониження концентрації уваги, підвищена нервово-емоційна збудженість, дуже рання стареча слабість.

Постійне збільшення часу для оздоровчого тренування, - ось головна тенденція, яка повинна визначити руховий режим людини до глибокої старості.

Рухова активність, фізичні навантаження викликають ряд ефектів, які ведуть до тренування, до удосконалення адаптаційно-регулятивних механізмів: [3,12,13]

1) економізуючий ефект (зменшення кисневої вартості роботи, більш економна діяльність серця і ін.);

2) антигілоксичний ефект (покращення кровопостачання тканин, великий діапазон легеневої вентиляції);

3) антистресовий ефект (підвищення стійкості гіпоталамогілофізичної системи);

4) гепорегуляторний ефект (активізація синтезу багатьох білків, гіпертрофія клітин);

5) психоенергетуючий ефект (ріст розумової працездатності, перевага позитивних емоцій).

Весь цей комплекс ефектів підвищує надійність, стійкість організму і сприяє збільшенню тривалості життя, попередження прискореного старіння.

Більшість спеціалістів рекомендують займатися фізичними вправами при такому пульсі, коли необхідна для роботи енергія утворюється при біохімічних реакціях з участю кисню (в аеробному режимі). Таке тренування практично виключає безпеку виникнення порушень в роботі серцево-судинної системи.

З даних фізіологів, найбільш ефективні тренування з оздоровчою спрямованістю при навантаженнях, які підвищують ЧСС від 100 до 170-180 уд./хв. в залежності від віку і стану здоров'я людини.

Для проведення контролю за інтенсивністю навантаження, кожному займаючому необхідно знати свою нижню і верхню межу пульсу, а також оптимальну для себе величину коливання ЧСС. Нижня межа пульсу визначається за формулою

220 - вік (в роках) ^.0,6

Верхня межа пульсу визначається за формулою

220 - вік (в роках) ^.0,7

Коливання ЧСС дуже індивідуальні, але можна рахувати, що ЧСС 120-130 уд./хв. є зоною тренування для новачків. У людей старшого віку або людей, які мають відхилення від діяльності серцево-судинної системи, пульс під час занять не повинен перевищувати 120 уд./хв. Тренування при ЧСС 130-140 уд./хв. забезпечує розвиток загальної витривалості у початківців і її підтримку у більш підготовлених. Максимальний тренувальний ефект для розвитку аеробних можливостей і загальної витривалості спостерігається під час тренування при ЧСС від 144 до 150 уд.хв.

Головною умовою забезпечення оптимального оздоровчого ефекту при використанні фізичних вправ є відповідність величини навантажень функціональним можливостям організму.

Існує декілька способів регламентації навантажень:

1) по відносній міцності (в 5до МПК, в % до РWС max);

2) по абсолютним і відносним значенням числа повторень вправи (кількість повторень, % до максимального числа повторень);

3) по величині фізіологічних параметрів (ЧСС, енергетичні затрати);

4) по суб'єктивним почуттям [9,10,14]

В оздоровчому тренуванні діапазон рекомендованої міцності коливається в дуже широких відрізках, складаючи 40-90% МПК. Найбільш раціональною є інтенсивність 60-70% МПК.

Регламентація навантажень з урахуванням рівня максимального споживання кисню або максимальної працездатності дуже ускладнена в умовах використання масових форм фізичної культури. Тому в практиці навантаження частіше дозують по ЧСС.

Під час занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю серце повинно працювати з певними, але не максимальним навантаженням, яке забезпечує безпечний рівень для виконання безперервних вправ. Це можна вирахувати по формулі 190 - (вік) або визначити практино.

Задаючи фізичне навантаження по пульсу, можна дозувати величину фізіологічних зрушень, до яких повинно привести тренування. Добре відомо, що одне і теж навантаження може викликати неоднакове збільшення частоти серцевих скорочень у різних людей і якщо для одного це навантаження може бути недостатнє, то у іншої людини викличе перевантаження.

Частота пульсу відображає не тільки інтенсивність роботи серцево-судинної системи, але і напруження практично всіх систем організму, в тому числі і енергообміну. Між частотою пульсу і витратами енергії існує пряма залежність. Знаючи частоту пульсу і кількість часу, витраченого на виконання фізичних вправ, можна підрахувати енерговитрати.

Спеціалісти рахують, що для того, щоб отримати бажані результати, мінімальна затрата енергії під час занять повинна складати 300-500 ккал. Оздоровчі програми які пропонують менший калорійний розхід є неефективними або майже неефективними.

Для того щоб залишатися здоровим, кожна людина повинна кожний день витрачати (зверх основного обміну) за рахунок м'язових зусиль не менше 1200-2000 ккал. В таблиці 5 наведені дані про енерговитрати людини під час виконання різних фізичних вправ.

Кількість повторень одних і тих же вправ коливається в межах 6-20. Спосіб дозування вправ передбачає урахування максимального числа повторень (МП) на протязі певного проміжку часу (15-30 с.). В оздоровчому тренуванні дозування навантаження знаходиться в діапазоні 20-50% МП.

В оздоровчому тренуванні для підвищення фізичної працездатності в молодому віці слід віддавати перевагу вправам, які удосконалюють різні види витривалості (загальну, швидкісну, швидкісно-силову). В середньому і старшому віці важлива стимуляція всіх рухових якостей на фоні обмеження швидкісних вправ.

Для людей середнього і вище середнього рівня фізичного стану раціональними являються трьохразові тренування в тиждень. Молодим людям з високим рівнем фізичного стану також бажано займатися три рази в тиждень в цілях подальшого удосконалення фізичної працездатності і підготовленості. В зрілому і старшому віці при досягненні високого рівня фізичного стану для його підтримки необхідні двохразові заняття в тиждень [4,6,8,10,11].

Розділ 3. Рекреація, як соціально-культурне явище, різновид і результат діяльності

Всі різновиди людської діяльності, а одним із них є рекреаційна активність людини характеризуються необхідністю визначення кінцевої мети і способів її досягнення. Кінцевий результат рекреаційної діяльності виступає як специфічний продукт, який, у залежності від мети може конкретизуватись, по-перше, у вдосконаленні психічних та фізичних якостей, по-друге, у задоволенні біологічної потреби людини у фізичній (руховій) активності, по-третє, у відновленні (реституції) потенціалу організму, по-четверте, у зміцненні, збереженні та відтворенні здоров'я, по-п'яте, у отриманні задоволення від реалізованої психофізичної активності під час дозвілля.

Рекреаційна діяльність людини передбачає у своїй структурі наявність суб'єкт-об'єктних та суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин, зв'язків та кореляцій.

Сутність суб'єкт-об'єктних взаємовідносин полягає у тому, що суб'єкт - конкретна людина, у процесі рекреаційної діяльності оволодіває надбаннями цивілізації у галузі рекреації (засобами, методами, формами рекреації, системою знань тощо), тобто споживаючи (присвоюючи) їх, своєю активністю спричиняється до певних соціальних, психічних, біологічнихзмін свого індивідуальногостатусу.

Сутність суб'єкт - суб'єктних взаємовідносин слід розглядати, по-перше, як включення (соціалізацію) конкретного суб'єкта в інформаційну, опосередковану, або безпосередню, механічну взаємодію з іншими суб'єктами рекреаційної діяльності. І, по-друге, як вдосконалення конкретним суб'єктом власних психічних, духовних та фізичних якостей у результаті реалізації рекреаційної активності.

Таким чином, рекреація у діяльнісному аспекті розглядається як процес або спосіб раціонально організованої психофізичної активності людини, спрямованої на досягнення системи цілей, обумовлених істотою рекреації, у вільний від основних професійних, родинних та громадських обов'язків час.

Іншим аспектом розгляду рекреації, як соціальногоявища, є аспект предметно-ціннісний. Рекреація, як сукупність предметних цінностей, охоплює цілий ряд матеріальних та духовних досягнень, створених у суспільстві з метою задоволення рекреаційних потреб сучасної людини. Кожний етап розвитку рекреації (мета, засіб, результат, активність психічна, активність фізична; сприймання - відображення інформації; мотивація - потреби суб'єкта; фізичні вправи - сили природи- гігієнічні чинники; суб'єкт-суб'єктні відносини; суб'єкт-об'єктні відносини) характеризується своєрідним ціннісним змістом, і у цьому аспекті, цей зміст є для кожної людини, яка проявляє рекреаційну активність, предметом засвоєння, використання, своєрідною формою споживання рекреаційних послуг. Мова йде, у першу чергу, про багаточисельні популярні у сучасному суспільстві системи атлетичної гімнастики, боді-білдінґу, шейпінґ, аеробіку, стречінґ, дансінґ , джоґґінґ тощо, а також системи здорового способу життя, засадами яких виступають різноманітні чинники психотренінгу, релаксу, комплекси дієтичних рекомендацій, загартування організму, а також рекомендації із застосування традиційних фізичних факторів у сучасній рекреаційній практиці. Поряд із адекватними досягненнями людства у використанні різноманітних систем психофізичної рекреаційної активності, які складають специфічний зміст рекреації, значну вартість мають і наукові знання, які узагальнюють сутність цієї галузі фізичної культури, принципи, форми, методи та методики використання фізичних вправ у рекреаційній діяльності; організаційні, матеріально-технічні та інші умови, які спеціально створюються для ефективного функціонування рекреаційної сфери (медико-біологічне, інформаційне забезпечення, якість і доступність спортивних споруд, інвентаря та обладнання тощо).

Таким чином, предметно-ціннісний аспект рекреації полягає у сукупності науково-методичного, організаційного та матеріально-технічногозабезпечення рекреаційної діяльності людини. І, нарешті, рекреацію слід розглядати в аспекті персоніфікованого результату діяльності, який може характеризуватися сукупністю корисних змін, досягнень, ефектів, які відбулися у сфері психічної, духовної та фізичної життєдіяльності людини.

До таких у першу чергу необхідно зарахувати формування основ здорового способу життя, зміцнення здоров'я, оптимізацію антропометричних параметрів тіла людини, покращення фізичної підготовленості, оптимізацію психічного стану тощо.

Наступним аспектом розгляду рекреації є її ототожнення із відпочинком після трудової діяльності. У цьому аспекті рекреація розглядається як форма відпочинку, або як процес усунення наслідків втоми, спричиненої професійною діяльністю людини, або як процес регенерації сил. Зазначена характеристика терміну рекреація випливає із докладного тлумаченняслів loisir ( франц ) та leisure ( англ.), які означають час вільний від професійної праці, призначений для відпочинку чи довільної аматорської діяльності [30, 27, 22].

Експерт ЮНЕСКО, французький соціолог Думазейдер (Joffre Dumazejder, 1962) окреслив зазначений термін як систему занять, в яких людина бере участь добровільно з метою відпочинку, розваги, або для розвитку своїх знань, творчих здібностей протягом вільного часу після виконання професійних, родинних та громадських обов'язків [24].

Спеціалісти відзначають ще декілька аспектів рекреації, а серед них ототожнення рекреації, як динамічного суспільно-культурного явища, підстави розвитку якого становить тенденція суттєвого зростання параметрів вільного часу в структурі життєдіяльності сучасноїлюдини [22, 23, 1, 2 , 8].

Розвиток постіндустріального суспільства, глобалізаційні зміни економіки, культури та науки, спричинилися у значній мірі до інформатизації життєдіяльності сучасної людини, яка, у свою чергу, суттєво обмежила параметри натуральноїфізичної активності .

Саме рекреаційна активність може стати ефективним профілактичним засобом, який протидіятиме негативним наслідкам розвитку сучасноїцивілізації - урбанізації, підвищенню стресорних впливів, гіподинамії, індустріалізації тощо.

З другого боку, збільшення тривалості життя людей у високорозвинених державах, спричинилося до появи великих груп людей , які диспонують вільним часом - пенсіонери, рентисти, а також збільшення відсотків студіюючої молоді. З погляду істоти рекреаційної активності , зазначені групи є найбільш реальними

Потенційними споживачами рекреаційних послуг. Зважаючи на вищенаведені факти, проблема визначення дефініції „рекреація” є надзвичайно складною, з погляду на те, що зміст рекреації складають добровільні заняття, які реалізуються у вільний від головних професійних, родинних та громадських обов'язків час, а спектр тих занять може бути таким різнобічним та широким , як і сама кількість людських потреб та зацікавлень [30, 27]. Польський теоретик рекреації Волянська [29] дає наступне визначення „рекреація - це різноманітні заняття , які добровільно реалізуються у вільний час з метою отримання задоволення, автоекспресії, формування власної особистості, відновлення і збільшення психофізичних сил”. Автор стверджує, що не різновид цих занять має вирішальне значення у класифікації зазначених форм психофізичної активності в аспекті, чи відносяться вони до рекреаційної діяльності, а власне психосоціальний контекст, а саме - чи є ці заняття добровільними, чи отримує від них людина задоволення, чи відповідають ці заняття інтересам людини, яка мотивація конкретної особи до даного різновиду активності, а також чи мають ці заняття позитивний вплив на розвиток особистості людини.

Цікавим є визначення терміну рекреація G.D. Butlera, який трактує її як „певну форму активності (діяльності), яка реалізується не з погляду досягнення визначеної мети чи певних ефектів, але для самої діяльності, яка створює людині можливості для прояву її фізичних, розумовихта творчих сил. Зазначена автотелічність рекреаційних занять у сучасному суспільстві стає все менш актуальною, адже сьогодні небагато осіб можуть собі дозволити займатися яким-небудь різновидом рекреації , трактуючи його як мету саму в собі. Адже окрім фактичногозадоволення, не менш значущими видаються ефекти рекреаційних занять, які проявляються у зміцненні здоров'я, протидії та профілактиці цивілізаційним хворобам, оптимізації маси тіла, або іншим інструментальним ефектам. У такому випадку рекреаційні заняття стають цінністю - засобом, а не цінністю-метою.

Надзвичайно важливо, щоб рекреаційна активність становила певні цінності в наступних вимірах:

- культурному - як суспільна вартість, яка є повсюдно бажаною та важливою для суспільства;

- суспільному - як діяльність, що має встановлені інституції та структури серед різноманітних груп суспільства;

- індивідуально - психологічному - як цінності, отримані особистістю в результаті рекреаційної активності, які є орієнтиром здорового способу життя.

Підсумовуючи сказане, необхідно ствердити, що рекреація повинна стати загальною ціннісною вартістю якнайширших верств людей у сучасному суспільстві.

Доволі часто для практичних потреб розрізняють дві категорії рекреації:

-рекреацію пасивну та - рекреацію активну. До пасивної рекреації відносяться наприклад такі її форми, як слухання музики, перегляд телепередач, загоряння тощо. До активної рекреації зараховують форми , у яких переважають розумово-психічні навантаження та форми, у яких домінують елементи фізичного навантаження.

Слід зазначити, що запропонований поділ форм рекреації є відносним, адже у реальній рекреаційній практиці виділення у чистому вигляді одного із зазначених різновидів рекреації практично є неможливим, швидше власне рекреаційна практика свідчить про комплексність її форм. Наприклад, надзвичайно поширені у сучасній цивілізації стилі життя, в яких людина проводить значний час біля екрану телевізора, або комп'ютера аж ніяк не можна віднести до пасивного різновиду діяльності людини. Адже відбір, переробка (аналіз-синтез) різноманітної інформації відносяться до інтенсивних форм людської активності, яка потребує значного напруження, концентрації психічних процесів, а також і значного видатку енергії. Саме такі, „пасивні” форми проведення вільного часу біля телевізора чи комп'ютера, особливо у надмірних часових параметрах, спричиняються до різноманітних розладів психіки, а навіть і психічних узалежнень та захворювань.

Як зазначають Пілявська, Пілявськи та Петриньськи [26], критерієм поділу на рекреацію активну та пасивну може бути рівень енергетичного обміну. Якщо цей рівень не перевершує параметрів метаболізму в стані спокою, рекреацію можна назвати пасивною. Коли рівень енергетичного обміну є вищим, тоді рекреаційну активність можна віднести до активних форм рекреації (з домінуванням фізичної чи психічної активності).

У цьому аспекті необхідно звернути увагу на зміст структури рекреації, опрацьований Думазейдером [24], де він виділяє три великі сфери, а саме : пасивну регенерацію сил у процесі розслаблення, релаксу; фізичний розвиток у процесі рекреаційних занять з домінацією фізичної активності, до якої автор зараховує і спорт; розвагу у процесі психічної (розумової) активності , до яких зараховуються також розваги та забави і хоббістичнірізно види рекреації. Не піддаючи сумніву важливість всіх можливих різновидів рекреації, необхідно наголосити, що сучасні умови життєдіяльності людини потребують нагального збільшення співвідношення фізичних різновидів рекреації.

Згідно новочесних наукових даних оптимальною формою рекреаційної діяльності вважається комплексне застосування різноманітних (і з домінацією психічногоі з домінацією фізичного компонентів) форм рекреаційної активності [30, 28].

Підсумовуючи сказане, слід наголосити, що рекреація повинна стати важливою потребою сучасної людини, яка має бути органічною складовою ціннісних і діяльнісних аспектів життєдіяльності. Одним із найважливіших чинників рекреації виступає психофізична активність людини, яка їй приносить задоволення, радість, приємність, дає можливість до зменшення стресу.

Рекреаційна активність в системі галузі науки про фізичне виховання і спорт розглядається як специфічна форма життєдіяльності людини, яка реалізується на дозвіллі у вільний від основних професійних, громадських та родинних обов'язків час.

Наступними важливими системоформуючими чинниками рекреації виступають:

- добровільність рекреаційної активності, яка забезпечується свободою вибору та можливостями задоволення рекреаційних потреб вільно, без примусу, в залежності від особистих цінностей, потреб, мотивів та інтересів;

- відмінність змісту та форм рекреаційної активності від професійної, побутової та громадської активності, що зумовлено ієрархією цілей, засобів та методів, які побутують в рекреації, а також їх специфічністю;

- безінтересовність рекреаційної активності, що зумовлюється, у першу чергу, відсутністю економічної мотивації під час проведення дозвілля;

- розважальність рекреаційної активності, яка дає можливість створення атмосфери умовних цінностей, в якій багато дій реалізуютьсяз метою задоволення автотелічних потреб.

В сучасній науковій літературі прийнято розрізняти наступні форми рекреації:

- рухова (фізична) рекреація, головною метою якої виступає оптимізація соматичної складової структури особистості людини, і яка об'єднує всі різновиди рекреаційних занять, системоформуючим чинником в яких, окрім категорії вільного часу виступає рухова активність, реалізована у формі фізичних вправ, а також використання низки чинників фізичного походження для цілеспрямованого впливу на організм людини (використання, наприклад, фізикальних властивостей води, повітря тощо);

- творча (креативна) рекреація, головною метою якої виступає вдосконалення особистості за посередництвом впливу різноманітних форм культури (музика, театр, фотомистецтво, бальні танці тощо);

- культурно-розважальна рекреація, метою якої виступає інтелектуальне вдосконалення особистості у процесі, наприклад, читання художньої літератури, інтелектуальних розваг, інтелектуальних ігор, колекціонування тощо;

- суспільно-громадська рекреація, метою якої є допомога у тій чи іншій сфері іншим людям, і, яка реалізується у вільний від основних обов'язків час (участь у різноманітних харитативних організаціях тощо)[30, 23, 22];

Бурхливий розвиток рекреаційної індустрії протягом останніх десятиліть спричинився до становлення відносно нового різновиду - екстремальних форм рекреації, до яких відносяться дельтапланеризм, гірський туризм (у тому числі альпінізм), купання у льодовій воді, стрибки з парашутом тощо [32, 31, 27].

Необхідно зазначити, що за всіма ознаками до рекреаційної активності є всі підстави зарахувати також велику кількість хоббістичнихрізновидів діяльності людей, які реалізуються на дозвіллі, у вільний від роботи, родинних та громадських обов'язків час з метою як гедоністичною (отримання задоволення від зазначеної діяльності), або ж оздоровчою, едукаційною тощо. До таких різновидів рекреаційно-хоббістичної активності відносяться - рибальство, полювання, збирання грибів, колекціонування тощо.

Фактично, всі зазначені різновиди рекреації, відрізняючись структурними та змістовними елементами активності людини, мають одну спільну характеристику, а саме - всі вони можуть розглядатися як активний , цілеспрямований спосіб проведення дозвілля.

В сучасній науковій літературі, окрім зазначених, розрізняють наступні різновиди рекреації: соціальну, біологічну, психологічну, кліматичну [18, 19, 20].

Дефініція фізичної рекреації полягає у першу чергу на визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, яка ґрунтується на використанні спеціально-організованої рухової активності у формі фізичних вправ із застосуванням природних та ґіґієнічних факторів протягом вільного часу людини добровільно, та з метою відпочинку, відновленнявласних сил, отримання задоволення, креації (вдосконалення) своїх психічних та фізичних здібностей, відтворення та зміцнення здоров'я.

Фізичну рекреацію у цьому плані розглядають як органічну складову сучасної фізичної культури, істотою якої (рекреації) є процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами [8].

Слід зазначити, що рекреаційна активність може бути спрямована як на задоволення власних зацікавлень, з метою самореалізації (автотелічний аспект рекреації), або ж може бути потрактована інструментально, як спосіб досягнення визначених цілей (зміцнення та відтворення здоров'я, підвищення та оптимізація фізичної підготовленості, формування естетичної постави тіла тощо).

В галузі наук про фізичне виховання і спорт фізичну рекреацію нерідко ототожнюють із таким явищем, як спорт для всіх. Слід зазначити, що початки руху спорту для всіх, сягають 60 років минулого століття, коли згідно рекомендації Ради Європи (1966 рік) зазначена дефініція була впроваджена до наукового обігу з метою декларування права кожної людини до занять спортом. Концептуальні засади „Спорту для всіх” грунтуються на визнанні позитивної ролі різноманітних форм спеціально організованої рухової активності, як важливого чинника життєдіяльності сучасної людини.

За багатьма ознаками в науковій літературі терміни „Фізична рекреація” та „Спорт для всіх” ототожнюються як синоніми, при чому спеціалісти не поглиблюючи термінологічних дискусій, погоджуються на практично однакове тлумачення зазначених термінів. В сучасній англомовній літературі досить часто , окрім терміну „спорт для всіх”(sport for all), використовуються терміни „Healht-related fіtness”, „Hеalht-related physical actiwity”, „ Hеalht-related physical exercise”.

Незважаючи на різні підходи до тлумачення зазначених термінів, всі вони ґрунтуються на аксіоматичних засадах визначення позитивного впливу спеціально організованих форм рухової (фізичної) активності на фізичну підготовленість, фізичний стан та здоров'я людини.

Як зазначає Kieіbasiewicz-Drozdowska [30], зміст рухової (фізичної) рекреації полягає на використанні всіх різновидів рухової активності протягом вільного часу з метою відпочинку, для отримання (суспільно-громадська рекреація, фізична рекреація; культурно-розважальна рекреація; творча (креативна) рекреація) задоволення і особистого розвитку. Слід зазначити, що до рекреаційних форм рухової активності не цілком обґрунтованим буде зарахування саме всіх різновидів рухової активності, а лише тих, які відповідають ознакам рекреації. Тут йдеться про ті форми рухової активності, які використовуються лише з метою вдосконалення психофізичних якостей людини, задоволення людської потреби у русі, а в науковій літературі зазначені форми найчастіше окреслюються як фізичні вправи.

Головними класифікаційними ознаками фізичної рекреації виступають наступні ознаки, які і складають її зміст:

- фізична рекреація ґрунтуєтьсяна руховій (фізичній) активності;

- головнимиза собами фізичної рекреації виступають фізичні вправи;

- фізична рекреація реалізується у вільний час;

- фізична рекреація включає у себе культурно-ціннісні аспекти;

- фізична рекреація складається із інтелектуальних, емоційних та фізичних компонентів;

- фізична рекреація здійснюєтьсяна добровільних, самодіяльних засадах;

- фізична рекреація оптимально впливає на організм людини;

- фізична рекреація у своєму змісті має виховні і освітні аспекти;

- фізична рекреація носить переважно розважальний (гедоністичний) характер;

- фізична рекреація реалізується переважно в натуральних( природних)умовах.

Висновки

1. Оздоровча фізична культура - основний засіб покращення стану здоров'я та працездатності людини, що виражається в активізації та удосконаленні обміну речовин покращенні діяльності центральної нервової системи.

2. Заняття фізичними вправами забезпечують адаптацію серцево-судинної, дихальної і інших систем до умов м'язової діяльності, прискорюють процес входження в роботу і функціонування систем кровообігу і дихання, а також відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження.

3. ФК забезпечує позитивний вплив на здоров'я людини за умов дотримання певних правил:

а) засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, що мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;

б) фізичні навантаження повинні плануватися відповідно з можливостями учнів;

в) в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.

4. Регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих процедур покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, працездатність і попереджує передчасне старіння.

5. Знання і дотримання теоретико-методичних основ оздоровчої фізичної культури (бігу, ходьби, плавання, їзди на велосипеді, пересування на лижах, різновидів аеробіки, дихальної гімнастики) забезпечує позитивний вплив на організм людини.

Для цього необхідно дотримуватись таких методичних правил:

а) поступове нарощування інтенсивності і тривалості навантаження;

б) застосовувати різноманітні засоби;

в) дотримуватись систематичності занять;

г) відповідність фізичних навантажень індивідуальним можливостям організму;

д) дотримання вимог педагогічного контролю і самоконтролю.

Слід зазначити, що бурхливий розвиток наукових досліджень рекреаційної проблематики останніми роками дає змогу окреслити вихідні постулати теорії рекреації як науки:

- серед багатьох потреб людини та суспільства окреслена група специфічних потреб, реалізація яких пов'язана з необхідністю відновлення (реституції) та оптимізації розвитку людського організму, що зумовлює необхідність забезпечення певних умов їх задоволення - наявність вільного часу, особливі властивості простору життєдіяльності, матеріально-технічна база, система психічних (мотивація, інтерес) соціальних чинників;

- наявність зазначених потреб спонукає людину до рекреаційної активності, яка має низку відмінностей від повсякденної трудової, громадської, побутової діяльності, а суспільство (його інституції) - до створення необхідних умов;

- включаючи у сферу рекреаційної діяльності природні об'єкти (сили природи, природні явища, предмети та комплекси), створюючи та використовуючи технологічні системи, а також інших людей, людина таким чином віднаходить та формує, а суспільство створює, підтримує та розвиває особливі системи для задоволення рекреаційних потреб - рекреаційні системи;

- для опису рекреаційної системи необхідно охарактеризувати: потреби, напрямки діяльності, її елементи, внутрішні (між елементами) та зовнішні (між рекреаційною системою та суспільством і природою) системоформуючі взаємозв'язки та їх ефективність;

- призначення рекреаційних систем та їх властивості детермінуються функціями рекреації;

- за своїм характером рекреаційні системи відносяться до соціо-демографічо-екологічних , просторових та динамічних систем [12, 18].

Подальші дослідженняпередбачається провести у напрямку вивчення інших проблем рекреації.

Список використаних джерел та літератури

1. Андрєєва О., Чернявський М. Оцінка перспективності розвитку окремих видів фізичної рекреації в умовах мегаполісу // Педагогіка, психологіята медико-біологічні проблеми фізичного вихованняі спорту. - Харків. - 2004. - № 15. - С. 4-9.

2. Андрєєва О., Благій О. Аспекти підготовки кадрів з рекреаційно-туристської діяльності // Матеріали 4 Всеукраїнськоїконференції ,,Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення,,. - Львів. - 2004. - С. 244-245.

3. Анашкина Н. А. Социокультурные факторы и социально-педагогические механизмы формирования рекреативно-оздоровительной деятельности женщин // автореф. дисс. канд. пед. наук.- Москва: РГАФК. - 1996. - 19 с.

4. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: Видавничо-поліграфічний центр ,,Київський університет,,. - 2001. - 395 с.

5. Бердус М.Г., Чувилин В. В., Боген М. М., Бердус Г. И. Физкультурная рекреация и ,,спорт для всех,, // 6 Международный научный конгресс ,,Современный олимпийский спорт и спорт для всех,,. - Варшава. - 2002. - С. 223-224.

6. Бердус М., Боген М., Бердус Г., Чувилин В. Физическая рекреация и метатеоретические аспекты её теории // Международный конгресс: ,,Человек в мире спорта: новые идеи технологии, перспективы,,. - Москва. - 1998. - С. 521-522.

7. Виноградов П. А., Савин В.А. Спорт для всех на пороге 21 века // ТиПФК. - 1999. - №5. - С. 34-39.

8. Выдрин В. М., Джумаев А.Д. Физическая рекреация - вид физической культуры // ТиПФК. - 1989. - №3. - С. 2-3.

9. Евстафьев Б.В. Анализ основных понятий в теории физическойкультуры. - Ленинград: ВИФК 1985. - 118 с.

10. Жагин А.Е. Рекреация и некоторыееё методы // Сборник научно-методических трудов: ,,Оздоровительные технологии по физическойкультуре и спорту в учебных заведениях,,. - Белгород. - 2004.- С. 275-280.

11. Жданова О.М., Тучак А.М., Поляковський В.І., Котова І.В. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційноготуризму. - Луцьк: Вежа. - 2000. - 240 с.

12. Зорин И.В. Рекреационная сущностьэкологического туризма // ТиПФК. - 2002. - №11. - С. 9-13.

13. Калинкин Л.А., Матов В. В. Физкультурно-рекреационная стратегия развития современного общества // ТиПФК. - 1990. - № 1. - С. 8-11.

14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М: ФиС. - 1991.

15. Мосалев Б.Г. Досуг: методология и методика социологических исследований: Учебное пособие. - М: МГУК. - 1995. - 96 с.

16. Орлов А.С. Концепция социологии рекреации // Социологические исследования. -1990. - №9. - С. 102-106.

17. Орлов А.С. Социология рекреации. - М.: Наука. - 1995. - 118 с.

18. Рыжкин Ю.Е. К вопросу о понятии феномена ,,физическая рекреация,, // ТиПФК. -2001. - №4. - С. 55-57.

19. Рыжкин Ю.Е. Физическая рекреация в сфере досугачеловека // ТиПФК. - 2002. - № 5. - С. 17-19.

20. Рыжкин Ю.Е. Психолого-педагогическиеосновы физической рекреации: Учебное пособие. - Спб: РГПУ им. А.И. Герцена. -1997. -36 с.

21. Теория и методика физического воспитания // Под ред Т.Ю. Круцевич. - Киев: Олимпийская литература. - 2003. - ТомІІ.

22. Хьюз Э. Работа и досуг // Американскаясоциология. - М: Прогресс. - 1972. - С. 68-81.