Перспективи розвитку туризму у містах Тернопільської області

27

КУРСОВА РОБОТА

Перспективи розвитку туризму у містах Тернопільської області

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття історико-культурного туризму

1.1 Аспекти історико-культурного туризму

1.2 Історико-культурний туризм і чинники його розвитку у містах

Розділ 2. Характеристика історико-культурний об'єктів у містах Тернопільської області

2.1 Почаїв, Зарваниця, Підгайці

2.2 Теребовля, Збараж, Бережани, Микулинці

2.3 Тернопіль, Вишнівець, Заліщики, Чортків

Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку туризму у містах Тернопільської області

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Історико-культурні ресурси є основою пізнавального туризму. Вони представлені різноманітними видами історичних пам`яток, меморіальних місць, музеями, театрами, тобто взаємозв`язками об`єктів матеріальної та духовної культури. Культурна спадщина - це спадщина історичного розвитку цивілізації, яка зосереджена в тій чи іншій місцевості. В Україні практично кожна місцевість може використовуватися для розвитку пізнавального туризму.

Україна має значну кількість історико-культурних пам'яток різних епох, які охоплюють період від палеоліту до наших днів. У багатьох регіонах України, особливо в Карпатах, на Поліссі, добре збереглися народні звичаї та обряди, оригінальний фольклор, художні промисли, які можуть стати основою для організації міжнародного туризму.

Особливу роль в розвитку туристичної діяльності відіграють пам'ятки історії та культури, як наочне свідчення таланту українського народу, його тисячолітньої історії. В Україні взято під охорону держави понад 70 тисяч пам'яток історії та культури (в тому числі понад 12 тис. найбільш цінних у туристичному відношенні пам'яток архітектури), які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від III ст. до нашої ери. [14;35]

Об'єктом дослідження курсової роботи ми вибрали 11 міст Тернопілської області, де збереглося найбільше історико-культурних пам'яток.

Предмет дослідження - їх цінність з точки зору використання у туристичній діяльності.

Мета роботи - проблеми і перспективи розвитку туризму у містах Тернопільської області, а її завдання - які заходи треба вжити для розвитку туристичної галузі у цьому регіоні.

Для успішного розвитку туризму на Тернопільщині, окрім природно-кліматичних ресурсів, наявні також комплекс об'єктів історико-культурної спадщини, сприятливе екологічне середовище, вигідне географічне розташування, з огляду на близькість кордонів з європейськими державами, розвинену систему транспортного сполучення тощо.

Розділ 1. Поняття історико-культурного туризму

Історико-культурні ресурси України є важливою складовою турисько-рекреаційного потенціалу. Вони відзначаються великою різноманітністю і включають археологічні та історичні знахідки, середньовічні споруди і печерні міста, палацові ансамблі, місця історичних подій, а також особливості культури і побуту різних етнічних груп українців та інших народів, що населяють територію країни. [19;133]

На думку американського ученого В.Сміта (V.Smith) існують шість категорій туризму: етнічний туризм; культурний туризм; історичний туризм; екологічний туризм; рекреаційний туризм; діловий туризм.

Український учений Н.П. Крачило запропонував шість видів туризму: курортно-лікувальний; культурно-розважальний (туристичні подорожі, що проводяться з метою ознайомлення з історико-культурними, археологічними і архітектурними визначними пам'ятками, відвідини музеїв, картинних галерей, театрів, фестивалів, спортивних змагань і інших об'єктів культури); спортивний; пізнавально-діловий; релігійний; промисловий. [5;6]

Російський учений Н.С.Мироненко вважає, що головний мотив рекреаційної діяльності ділиться на наступні види: лікувальна; оздоровча , спортивна; пізнавальна (натуралістична, культурно-історична). Його співвітчизник В.А.Квартальнов вважає, що мотиви певною мірою зумовлюють поведінку людини як покупця турпродукту, впливаючи на вибір практично всіх його складових елементів і метою подорожі пропонує наступні види: відпочинок, дозвілля, розвага; пізнання; спорт і його супровід; паломництво; ділові цілі; гостьові цілі. Він вважає, що головні завдання історико-культурного туризму полягає в тому, щоб познайомитися з досягненнями культури, науки і техніки (музеї, галереї, культові споруди, архітектурні ансамблі і т.д.), відвідати історичні місця і споруди. [12;45]

Класификація рекреаційної діяльності повинна бути багаторівневою. Туристичні потреби основного рівня представлені ландшафтним туризмом, включаючи антропогенні і природні ландшафти, які задовольняють потреби туристів в пізнанні природи і культури. Туристичні потреби іншого рівня - підвищеного рівня, направлені на задоволення туристами подреб в розвагах. Спеціальний рівень туристичних потреб включає милування пам'ятниками культури, курортно-лікувальну діяльність, відпочинок, участь в конференціях, паломництво, наукові експедиції тощо. Історико-культурний чинник є єдиним у всіх трьох рівнях туристичних потреб.

Історико-культурний туризм відзначається високою атрактивністю, яка визначається сукупністю чинників культури і історії. Після загального значення історико-культурний туризм є найактивнішою частиною серед всіх чинників туристичної привабливості. У сучасній інтерпретації, культурний ландшафт має властивість універсальності, автентичності і цілісності як об'єкт культурної і природної спадщини. Історико-культурний туризм існує разом з іншими чинниками, які відіграють дуже важливу роль в розвитку індустрії туризму. [14;73]

1.1 Аспекти історико-культурного туризму

Для формування туристичної атрактивності історико-культурний туризм повинен мати наступні аспекти :

1. Туризм зі знайомства з мистецтвом і літературою.

Відомі діячі літератури і мистецтва і їхня творчість можуть бути провідним чинником залучення іноземних туристів.

2. Історичний туризм.

Історичні пам'ятники не тільки є цільовими місцями роботи фахівців, але і цікавими місцями для туристів.

3. Туризм архітектурної культури.

Кожна країна або кожен народ має свої історико-культурні джерела. Архітектурна культура як «застиглі історичні вірші», стилі архітектури вельми різноманітні. Як правило, різниця стилів архітектури різних країн і національностей є головною причиною формування потоку іноземних туристів.

4. Туризм тематичних парків культури.

Тематічні парки є штучними рекреаційними ресурсами, які народжені творчою думкою і створюють особливу атмосферу з однією темою або декількома темами, щоб привертати увагу туристів. У 1955 р. американець Волт Дісней (Walt Disney) створив Діснейленд (Disneyland), відкриваючи історію тематичного парку в світі.

5. Туризм міського зосередження і культури.

Міста як місця зосередження культури, економіки і політики країн і регіонів мають свою перевагу і формують туристичний ринок першого класу для іноземних туристів. Їхня роль в історико-культурному туризмі постійно зростає.

6. Музейний туризм.

Музеї як місця експозиції історико-культурної спадщини країни користується достатньо високою популярністю, особливо для іноземних туристів, оскільки є всесвітьо-визначними пам'ятками.

Представлені шість видів історико-культурного туризму формують ядро культури туристичних центрів. [9;208]

1.2 Історико-культурний туризм і розвиток туристичних міст

Історико-культурний туризм відіграє важливу роль у формуванні і розвитку туристичних міст. У територіальних рекреаційних системах - ТРС (В.С. Преображенський, 1971), підсистеми природних і культурних комплексів є ядрами їхньої туристичної атрактивності. На відміну від природних чинників історико-культурний чинник поєднує характерні риси рухомості і нерухомості і має свою історичну динаміку. З підвищенням рівня культури населення історико-культурний туризм відіграє важливу роль в розвитку туристичних центрів. Місця збереження пам'яток історії і культури формують туристичні райони, вузловими, фокусними точками яких є туристичні міста. Тому саме туристичні міста служать кінцевими цільовими місцями туристів.

Сучасні міста виконують багато функцій: політичні; економічні; науково-освітні; транспортні; інформаційні; культурні; туристичні. Для більшості міст характерна тенденція послідовного посилення туристичних функцій.

Розвиток міст як туристичних центрів повинне включати сім функціональних систем:

1) Система туристичної атрактивності включає справжні визначні пам'ятки, пам'ятники і визначні пам'ятки культури, вона повинна повною мірою представляти характерні риси і культурне зосередження міста;

2) система обслуговування. Функція системи направлена переважно на якісне обслуговування рекреантів;

3) система транспорту. Функція даної системи виявляється в двох аспектах: вона повинна представляти туристам хороші умови для відвідин міста і переміщень по місту; і також транспортна система є важливою планувальною особливістю міста;

4) система знаків покажчиків. Система знаків є важливою частиною інтернаціоналізації міста, включаючи проектування знаків, систему їх пояснення і систему пояснюючих мов. Ситема пояснюючих мов дуже важлива. У принципі, англійська мова є основною для іноземних туристів. Крім того, відносно конкретної мовної атмосфери різних країн туристам потрібна друга мова. Наприклад, в країнах СНД можна використовувати англійську і російську мови як основні мови системи пояснення щоб задовольнити запити іноземних туристів;

5) система контролю якості обслуговування;

6) система підтримки інфраструктури міста;

7) система страхування і особистої безпеки туристів.

Місто як туристичне цільове місце, в першу чергу, повинне володіти своїм стилем. За вимогами туристичного маркетингу, для вибору іноземних визначних пам'яток туристів цікавлять перш за все саме місто. Щоб дотримувати постійно сильну життєву силу туристичних міст їм треба підтримувати вміст культури. [3;212]

Міста, які володіють характерними рисами історії і культури, можуть розділятися на наступні моделі розвитку:

1. Комплексний центр

Міста є сукупністю центрів культури, політики, економіки, науки, утворення країн або регіонів. Такими, зокрема є столичні міста. Для раціонального розвитку цих міст, дуже важливим завданням є перетворення в дійсність принципів стійкого розвитку, зберігати історико-культурні пам'ятники і разом з тим не обмежувати розвиток економіки міста.

2. Історико-культурний центр

Міста є як місцями зосередження історико-культурних пам'ятників, так і світовими відомими центрами курортного туризму. Наприклад, Одеса - великий центр рекреації - курортного лікування і оздоровлення, туризму, масового неорганізованого відпочинку, які за головними напрямками можуть і повинні виходити на міжнародний рівень. Культура Одеси формує сильну привабливість міста для іноземних туристів. З'єднання культурних і природніх (приморське положення, теплий клімат) ресурсів дозволяє Одесі ставати відомим туристичним містом світу.

3. Монофункціональні міста культури та історії

Такі міста є високою історико-культурною цінністю. Інші функції - політичні, економічні, наукові і освітні, транспортні тощо, які у них розвинені слабо або ж відсутні. Зазвичай споруди є музеями «просто неба», мають велику цінність для пізнання еволюції людської культури, і тому володіють великою перевагою для залучення іноземних туристів.

4. Центральна зона рекреації і комерці.

Будівніцтво центральної зони рекреації і комерції - ЦЗРК означає, що кожне місто повинне мати в своєму розпорядженні свій привабливий квартал, який повністю виражає свій винятковий стиль культури і життя жителів даного міста. ЦЗРК як важлива частина функціональної структури міста повинна стати яскравим ознайомленням туристичного міста і важливим районом туризму. Іншими словами, ЦЗРК повинна бути багатоаспектною, комплексною, багатофункціональною. Вона виділяється як красива і цікава частина міста, яка цікава туристам, що приїжджають і яка популярна як рекреацонна зона для місцевих жителів. Для туристичних міст ЦЗРК є «душею міста». ЦЗРК туристичних міст повинна включати наступні необхідні елементи:

а) пішохідна вулиця, або пішохідний квартал міста,

б) місця розваг як традиційної культури, так і сучасної масової молоді;

в) маленькі своєрідні бари;

г) центри і майданчики для виступів, конкурсів, традиційних свят тощо. [20;150]

Розділ 2. Характеристика історико-культурних об'єктів у містах Тернопільської області

Класифікацію історико-культурних об'єктів регіону, яку подано нижче, ми склали таким чином, щоб виділити особливості кожного населеного пункту. Наприклад, у підрозділі 2.1. ми описали місця найбільшої концентрації релігійних пам'яток на Тернопільщині. Наступний підрозділ був сформований з таких міст, як Збараж, Теребовля, Бережани і села Микулинці, які можуть привабити відвідувачів своїми замками. До третього підрозділу увійшли міста і села, які, по-перше, важко віднести до будь-якої з вищеперелічених груп, а по-друге, кожний з цих населених пунктів має свої унікальні історико-культурні пам'ятки.

2.1 Почаїв, Зарваниця, Підгайці

Місто Почаїв (9 тис.мешканців) відоме тим, що тут розташована одна із найвизначніших християнських святинь України. Традиційно вважається, що Почаївська лавра знаходиться у Почаєві. Однак одного погляду на місто з висоти пагорба (386 м), на якому стоїть храм Успіння Пресвятої Богородиці, буде достатньо, щоб зрозуміти, що насправді містечко розташоване поряд із лаврою. Ритмові Почаївської Свято-Успенської лаври підпорядковане життя усіх навколишніх теренів яку духовному, так і в політичному сенсі

Перша писемна згадка про Почаїв датована 1450 р. Однак, за легендою, власне монастир заснували монахи Києво-Печерської Лаври, що прийшли в ці місця після нищівного руйнування столиці Русі монголо-татарами 1240 р.Тоді кільком людям на горі у вогненному стовпі явилась Матір Божа. На скелі, де вона стояла, відбилась її стопа. Пояснюється, що явлення Богородиці мало стати посланням: Русь постане з руїни. Сьогодні побачити це місце важко, бо фундамент храму знаходиться вище ґрунту на 40 сантиметрів. З-під каменю витікає чудодійне джерело.

Головною святинею лаври є ікона Почаївської Божої Матері, що зберігається в Успенському храмі. Ікону привіз в Україну 1559 р. грецький митрополит Неофіт, що подорожував до Москви. На знак подяки за гостинність він подарував її місцевій шляхтянці Анні Гойській. Завдяки іконі прозрів рідний брат шляхтянки П. Козинський, хворий з дитинства. Пані передала святиню в храм, заповівши обителі і частину своїх маєтностей. (Додаток Б)

Значний внесок у розвиток лаври зробив відомий авантюрист та багатій, канівський староста Микола Потоцький. Саме завдяки його фінансовій підтримці постала церква Успіння Пресвятої Богородиці. Будівництво тривало з 1771 по 1791 pp. Деякі джерела повідомляють, що на її будівництво Потоцький витратив 2,5 млн злотих. У храмі одночасно можуть розміститись шість тисяч осіб. Інколи щедрість М. Потоцького пов'язують з легендою. Розповідають, що коли він проїжджав поблизу храму, карета зламалась. З люті пан намагався вбити візничого. Однак щоразу пістоль давав осічку. Побачивши, що слуга ревно молиться, повернувшись у бік гори, де була лавра, пан був вражений тим, що сталося. Тоді ж він вирішив збудувати новий величний храм. За час існування святині розписи здійснювали художники Л. Долинський, Г. Боссе, І. Горбунов, Є. Васильєв. Зараз святиня знаходиться над царськими воротами і під час літургії опускають ближче до вірних. З початку XXVIII століття монастир перебував під опікою отців василіан. Однак через підтримку монахами учасників польського повстання, спрямованого проти російського режиму, цар передав монастир у володіння православним. 1869 р. храм знищила велика пожежа. Російські царі приділяли лаврі багато уваги.

За радянського часу частину монастирських приміщень конфіскували. Але й нині в соборі зберігаються портрети його найбільших добродійників. Найбільша окраса святині - величний іконостас, виконаний 1861 р.

Дівіниця лаври (65 м висотою) збудована у 1862-1871 pp. Вона складається з п'яти ярусів. Найбільший з чисельних дзвонів важить майже 12т.

Свято-Успенська Почаївська лавра согодні є найбільш продуманим та успішним підприємством Української православної церкви. Тут є платне паркування, крамниця з предметами, що надаються в оренду, без яких не впускають на територію святині, магазинчики з різноманітною релігійно-туристичною літературою і сувенірами, жваві стилізовані гіди та професійні старці. [8;281]

У Тернопільській області є село Зарваниця, що його як християнський центр часто ставлять поряд з Києво-Печерською та Почаївською лаврами. Перша письмова згадка про нього датується 1458 роком, а назву пов'язують з появою чудотворного образу. У XIII ст. монах, що втік зі спустошеного татарами Києва, заночував у лісі і угледів уві сні прекрасну жінку. Коли ж він прокинувся, то побачив джерело, а над ним - ікону Божої Матері з Ісусом на руках. Місце, де монаха «зарвав», тобто похилив, сон, назвали Зарваницею. За легендою, біля ікони омолодився теребовлянський князь Василько. Він же й заснував монастир. А 1867 року Папа Римський Пій IX надав іконі Зарваницької Богоматері відпустовий статус. Тобто людина, яка прийде їй поклонитися, отримає особливу ласку від Бога. За радянських часів монастир знищили. Але джерело на його території щоразу пробивалось на поверхню.

Найдавніша згадка про Підгайці зустрічається в літописах під 1539 роком. 1667 року тут зазнали поразки загони татаро-турецьких полчищ. Тоді майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський зі своїми загонами понад два тижні стримував східну навалу. 1675 року місто знищили загарбники. В 1698 році Ф. К. Потоцький розгромив тут у черговий раз татарське військо. У 1915-1917 роках через Підгайці кілька разів проходив російсько-австрійський фронт, залишаючи після себе руїни. Серед пам'яток до нашого часу збереглась Успенська церква (1650 - 1653). При головній дорозі знаходяться руїни колись величного костелу, збудованого 1634 року. В XVIII ст., коли загроза нападу татар та турків зникла, і фортеця втратила своє оборонне значення, занепала і її почали використовуват на будівельний матеріал. Зараз це лише мальовничі руїни. [17;200]

2.2 Збараж, Теребовля, Бережани, Микулинці

Припускають, що назва Збараж виводиться від того, що це було місце збирання військ. У ІХ-ХІІ ст. тут мешкали слов'янські племена дулібів. Перша писемна згадка про місто над річкою Гнізна з'явилась 1211 р. У 1241 р. його укріплення зруйнували монголо-татари. 1393 р. фортецю знову відбудували. Першими власниками були Федько Несвіцький (1434 р.) його син Василь (1463 p.), який першим почав величати себе князем Збаразким. 1589 р. замок та городище Старий Збараж зруйнували татари.

Збаразький замок розташований на вершині гори над заболоченою долиною річки Гнізни. В 1612- 1631 pp. його розбудовою опікувались брати Христофор та Юрій Збаразькі. Для цього вони запросили архітектора Вінченцо Скамоцці, але припускають, що основну роботу виконав нідерландець Генріх Ван Пеен. Замковий палац спорудили в 1612 - 1627 pp. 1631 p. після смерті Ю. Збаразького власником став Ярема Вишневецький. Магнат перетворив фортецю на неприступну, оточив її земляними валами шириною 23 м, прибудував каземати з підземними ходами, збільшив кількість гармат. Замкова криниця сягає понад 70 м глибини. Після нещасливої для поляків битви під Пилявцями замок недовго належав козакам, але вже 1649 р. під його стінами відбулась грандіозна битва. Фортецю оточили 100-тисячна козацька та татарська армії. Під час шеститижневої оборони поляки активно використовували підземелля. Замок витримав облогу і дочекався допомоги короля Яна II Казимира. Однак 1675 р. фортецю таки здобула і знищила турецька армія. Наступні руйнування стались 1717 та 1734 pp. через напади російських військ. У середині XVII ст замок перейшов у власність Потоцьких, а 1840 р. тут навіть влаштували цукровий завод. Перебудови під потреби виробництва знищили цілісність архітектури. Руйнування довершила пожежа 1896 р. Лише після багатьох років запустіння фортецю перетворили на музей та почали відбудовувати. [28]

Окрім твердині, в Збаражі на увагу заслуговує костел Св. Антонія та прилегла будівля монастиря отців бернардинців. 1675 р. старий костел зруйнувала турецька армія. Сьогоднішня споруда - наслідок перебудови 1723 p., що була фінансована київським воєводою Ю. Потоцьким. За радянських часів храм майже знищили військові та розміщену тут лікарську установу. З середини 90-х pp. ведеться інтенсивне відновлення святині. На увагу також заслуговують Спасо-Преображенська церква та греко-католицька Успенська церква. На перетині вул. М. Грушевського та Шолом-Алейхема збереглися залишки синагоги (1537 р.) і кіркуту. Заслуовує на увагу також Збаразький краєзнавчий музей. (Додаток Г)

Назва Теребовля походить від давньоруського слова «теребівля», тобто місце, випалене (звільнене) в лісі. Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1097 р. Волинський князь Василько прагнув створити тут власну столицю. 1241 р. місто зазнало потужного нападу монголів. У 1340 р. його здобув король Казимир Великий. Починаючи з 1366 p., на плато високої і неприступної гори над річкою Гнізна, на місці дерев'яного укріплення спорудили теребовлянський замок. Рештки стін фортеці завтовшки 4-5 метрів. На краю гори розміщені велика та дві менші вежі й залишки в'їзної брами у вигляді арки. 1524 р. литовсько-українські війська знищили під містом кілька тисяч татар.

Рештки оборонного монастиря кармелітів, збудованого в 1617- 1635 pp. В його архітектурі поєднані ренесансні та барокові риси. Костел та прибудоване до нього житлове приміщення монастиря ховаються за високим муром з чотирма оборонними вежами на кутах. Бійниці веж пристосовані не лише для стрільби з рушниць, й для використання гармат. Зараз у монастирі діє духовна семінарія УАПЦ.

Парафіяльний латинський костел Св. Петра та Павла споруджено 1927 р. в стилі старої християнської базиліки, що творить у плані прямокутник 40 х 20 м. Після війни зруйнували дві вежі та пристосували під будинок культури. [19;189]

Перша згадка про Бережани з'явилась у 1375 p., коли це давньоруське поселення стало власністю шляхтича Василя Тептеховича. 1530 року місто отримало магдебурзьке право. Однак розквіт осередку настав з приходом роду магнатів Сенявських (1530 - 1726 pp.). Протягом віків Бережани залишались важливим осередком української, польської та єврейської громад. У XVII ст. до них приєднались вірмени. Перша та Друга світові війни завдали містові чимало лиха. Бойові дії пошкодили споруди, загинуло багато мешканців. Змінився і національний склад громади. Радянська влада розташувала в Бережанах військовий гарнізон, а це не найкраще сусідство для пам'яток культури. Зараз місто відроджується. 2001 р. йому надано статус історико-архітектурного заповідника.

В Бережанах збереглися рештки величі ренесансного замку Сенявських, в основному збудованого в 1534 -1554 pp. Проект виконаний за новоголландською системою. Фортеця, розташована на острові, утвореному річкою Золота Липа, вважалась неприступною аж до 1648 p., коли її за допомогою місцевих українців здобули козаки. 1655 р. це повторили шведи. Але вже 1675 р. замок витримав турецький напад. У 1726 р. помер Адам-Микола Сенявський, і на короткий час замок став власністю чернечого ордену, члени котрого займались духовним самовдосконаленням. Монастир 1784 р. ліквідували австрійці. Коли 1816 р. держава перепродала замок родині Потоцьких, приміщення вже були нежитловими, а частина мурів розібрана. В подальші роки фортецю перетворювали на казарми, пивоварню, склади, врешті - руїну. На внутрішньому подвір'ї ще збереглись рештки Троїцького костелу-усипальниці (1554). Як кожен вартий уваги замок, Бережанський теж має свою легенду. Згідно з нею під костелом заховано гроші, зібрані для відновлення Речі Посполитої.

Від замку вулицею І. Франка можна потрапити на пл. Ринок, де знаходиться будівля бережанської ратуші. Збудована 1803 р. у стилі класицизму на місці згорілої попередниці, ця прямокутна, двоярусна споруда з вежею та годинником мала в партері крамниці, а на другому поверсі діяла гімназія. Серед її випускників - поет Маркіян Шашкевич, письменник Богдан Лепкий. Годинник на вежі встановлено 1930 р. Зараз у ратуші діють Бережанський краєзнавчий музей, Музей книги, Меморіальний музей Б. Лепкого. Музей переслідуваної церкви.

Шляхтянка І. Любомирська 1768 р. завершила перебудову в камені дерев'яної Церкви Пресвятої Трійці (1626 p.). Храм славиться мощами Івана Хрестителя. Частина кістки руки зберігається тут у позолоченій скриньці. Після Другої світової війни вважали, що мощі безслідно зникли. Лише 2000 р. їх віднайшли. У храмі знаходиться й чудотворна ікона Римської Богоматері, яку наприкінці XVIII ст. привіз із Риму Олександр Сенявський.

Багата пам'ятками й розташована поблизу вул. Вірменська. Тут варто оглянути рештки невеликого вірменського костелу. Попри запущеність та знищення, на його фасаді ще й сьогодні можна віднайти залишки фресок. Храм споруджено 1764 р. Вірменська громада в XVII ст. активно використовувала вигідне торгове розташування міста, проте з часом ситуація змінилась.

Також заслуговує на увагу готичний костел Різдва Діви Марії. Започатковано святиню 1600 - 1626 pp. Г. Сєнявським. 1675 р. храм знищили турки. Його відбудували, а в 1741 р. добудували дзвіницю, костел обнесли муром з бійницями. На початку існування в ньому була галерея портретів роду Сенявських. При вході на фасаді зберігся портал із різьбленим гербом.

Потужний монастир бернардинців постав у 1630- 1683 pp. Навколо костелу Св. Миколая на пануючому над містом пагорбі Сторожисько. Споруду збудували на честь перемоги над турками під Віднем. За поголосками, між замком та монастирем існував підземний хід. За стінами монастиря під час небезпеки ховалась частина мешканців. З початку Другої світової війни нацисти організували тут школу «фольксдойчерів», а з 1945 р. використовують його як приміщення в'язниці для малолітніх злочинців. (Додаток В)

Перша згадка про селище Микулинці датується 1096 р. Пізніше почергово місцевість входила до складу Теребовлянського (XI в.), Галицького (XII в.), а з 1199 p.- Галицько-Волинського князівств. Першою власницею замку в XVI--XVIІ ст. була Анна з роду Сенявських. Відтоді до наших днів збереглись оборонна вежа та частина стін. У подальшому фортеця почергово була власністю магнатів Конецпольських, Збаразьких, Любомир-ських. Частина приміщень і зараз використовується під житло, тому потрапити всередину інколи складно.

Поряд з рештками фортеці посеред парку знаходиться палац XVIII ст., який спорудили на місці старого палацу Потоцьких. Зараз його класичну архітектуру пристосували для потреб Микулинецької обласної фізіотерапевтичної лікарні. До речі, це не перша спроба запровадити у Микулинцях лікувальну справу. Ще 1815 р. маєток придбав барон Кнопка, котрий мріяв на основі місцевих мінеральних вод створити елітарну бальнеологічну оздоровницю. Однак справжня перлина Микулинців - вишуканий бароковий Троїцький костел.

2.3 Вишнівець, Тернопіль, Залщики, Чортків

За 20 км від Почаєва над річкою Горинь розкинулось містечко Вишнівець, яке в історичних джерелах уперше згадується під 1395 p., коли Дмитро Корибут отримав від князя Вітовта право на володіння цими землями і розпочав будівництво оборонного замку Саме у Вишнівці народився Дмитро Байда Вишневецький -майбутній засновник українського козацтва. Він збудував у селі церкву, що мала стати родинною усипальницею. З часом частина роду Вишневецьких покатоличилась, і вже представник одного з відламів родини Ярема Вишневецький під час повстання Б. Хмельницького, «заспокоюючи» козаків та селян, топив Україну в крові. 1640 р. саме він розпочав будівництво великого замку, пізньобарокового палацу та монастиря кармелітів.

1672 р. маєток спалили турки. На початку XVIII ст. наступний власник Міхал Сервацій відродив його і перетворив палац на розкішну резиденцію. За спогадами сучасників, його похорон став найбагатшою такого типу церемонією за час існування Речі Посполитої. 1744 р. маєток перейшов до близьких родичів Мнішків. До колекції меблів та 600 картин додали знаменитий бенкетний зал, прикрашений сорока тисячами нідерландських кахлів. Одна з тих печей зараз прикрашає зал у королівському палаці Кракова. 1852 р. граф Анджей Мнішек переїхав у Парижі забрав із собою найцінніші речі. Наступні власники менше дбали про маєток. 1920 р. палац пограбували більшовицькі війська. Відбудову провели за проектом архітектора-модерніста В. Городецького. Але 1944 р. палац знову було знищено. Поряд з будівлею збереглись залишки двоярусного парку, де стояло шість фонтанів. (Додаток Г)

Офіційно відлік історії Тернопіль починає з 1540 p., коли король Сигізмунд І Старий видав грамоту краківському каштеляну Яну Тарновському на місцевість Тернопілля для будівництва оборонної фортеці. З усіх обласних центрів Західної України у Тернополі залишилась найменша кількість архітектурних пам'яток минулого. Випробування XX ст. та світові війни стали для міста справжнім лихом. 21 липня 1917 p., відступаючи, російські війська підпалили місто. Під час Другої світової війни тут кілька разів проходив фронт. Руйнування та знелюднення були настільки значними, що навіть розглядалось питання про перенесення обласного центру до Чорткова. Значно змінилось і національне обличчя міста. Нацисти знищили місцевих євреїв, а радянська влада виселила поляків. Проте в Тернополі варто зробити коротку зупинку, щоб зануритись в атмосферу цього загалом приємного міста.

Від залізничного вокзалу, що знаходиться майже в центрі міста, слід рухатись у західному напрямку до площі Театральної, де домінує будівля Драматичного театру. Звідси недалеко й до майдану Волі. Колись на цьому місці проводились великі ярмарки, торгували кіньми. Сьогодні на майдані домінує костел домініканців. Збудований у стилі пізнього бароко, храм носив ім'я Св. Вінцента Феррарського. Його автентична внутрішня оздоба не збереглась. Зараз це кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (УГКЦ). У центрі майдану стоїть пам'ятник королю Данилові Галицькому.

Рухаючись далі на захід вул. Замковою, вийдемо на берег Тернопільського ставу. Цю водойму створили шляхом штучної загати на річці Серет. Тут на березі ставу, поряд з готелем «Тернопіль», розташований замок Яна Тарновського. З часу спорудження він неодноразово переплановувався. Сьогодні вже ніщо не нагадує, що раніше він мав оборонні мури та розвідний міст. 1675 р. замок зруйнувала турецька армія. На початку XIX ст. шляхтич ф. Коритовський перетворив палац на розкішну резиденцію, а з південного боку добудував триповерховий «Новий замок». У 1809 - 1815 pp. Тернопіль перебував у складі російської імперії. Тоді тут навіть влаштували «танцювальне казино». Особливістю забудови замку є й те, що від берега палац має три поверхи, а від озера - п'ять. Під час Другої світової війни будівля була частково знищена. Зараз це популярне місце відпочинку з обладнаними пристанями, де можна замовити на прокат човен. [19;190]

Над дамбою, на південь від замку, на місці старої дерев'яної церкви ще з часів короля Данила Галицького стоїть мурована церква Воздвиження Чесного Хреста (1570). Старожили називають її Надставною. На замовлення Томаша Замойського 1627 р. до неї прибудували триярусну дзвіницю, про що свідчить пам'ятна таблиця.

Якщо повертатись до центру-міста вул. Руською, йдучи під гору, на перетині з майданом Волі натрапите на церкву Різдва Христового, котру інколи називають Середньою. Пам'ятка належить до кращих творів подільської архітектурної школи, її суттєво перебудовували в XIX ст. та в 1925 р. До XVI ст. поряд з церквою стояла Кам'янецька брама, на котру орієнтувались купці, під'їжджаючи до міста.

Звідси, повернувши ліворуч під арку, виходимо на вул. Валову. Вона вабить мандрівників затишними кав'ярнями, невеликими крамницями, а місцеві художники запропонують перехожим плоди своєї творчості. (Додаток В)

Назву поселенню Заліщики дала місцевість, де знаходиться місто. Одні кажуть, що перші поселенці оселились «за лісом», інші переконують, що коли у Х-ХІІ ст. Дністер був важливою дорогою між Галичем та Молдавією, купці любили перепочити в затінку місцевої ліщини. Сьогодні головна перевага міста - мальовничі краєвиди та клімат. Буковинський берег Дністра з трьох сторін підноситься над рікою та містом (на 70-120 метрів) високою і стрімкою стіною й затримує тепле повітря. Більшість днів року в Заліщиках світить сонце і панує майже середземноморський клімат. Місцеві городники та виноградарі добре відомі в Україні.

У літературі назва с. Заліщики з'являється в 1469 р. Але офіційно воно бере свій початок близько 1750 р. Тоді це була власність краківського каштеляна Станіслава Августа Іонятовського. 1763 р. за його підтримки постав костел Св. Станіслава. 1766 р. Заліщикам надали магдебурзьке право, а з 1774 р. - статус повітового міста.

У минулому окрасою міста був заснований у першій половині XIX ст. парк, де ще збереглись залишки палацу родини Бруніцьких, перебудованого 1831 р. у стилі ампір з мисливського будинку. Зараз це лікарня, котру оточує захаращений парк, через який можна вийти на берег Дністра. Сьогодні вже важко повірити, що в минулому весь берег Дністра був забудований пансіонатами. Працював кінотеатр «Сокіл», що надавав приміщення і театрам-гастролерам. Діяли впорядковані тенісні корти, стрілецький та веслярський клуби. Нині лише мальовничі краєвиди та клімат - це все, чим можна насолодитись у Заліщиках. [8;270]

Найпоширеніша версія стверджує, що Чортків постав у 1522 р. поблизу замку шляхтича Юрія Чартковського. Звідси й назва. Але іноді можна почути і про Чортову долину, і навіть про козака Чорного.

Вочевидь, назва не завжди влаштовувала мешканців, тому вони і були схильні перейменувати місто на Богородичне. На початку ХVII ст. Чортків став власністю шляхтича С. Гольського. Він перебудував та зміцнив замок. Однак це мало допомогло під час козацької війни 1648 р. Через фатальне розташування фортеці її легко здобули. Переживши перебування турецьких військ, монастиря кармеліток та складів, у XX ст. фортеця остаточно перетворилась на руїну. 1672 p., після підписання Бучацького миру, Чортків перейшов до Туреччини. Через одинадцять років на зміну туркам прийшла Австрія, а 1919 p.- Польща. Тому не дивно, що прикордонне розташування позначилося на архітектурі міста. Варто присвятити кільканадцять хвилин на пошук і оглядин старовинних вілл навколо вулиці Зеленої.

На початку XX ст. третину мешканців Чорткова становили євреї. Сьогодні, «рім решток Головної та Нової синагог, найкраще зберігся палац цадика. До середини XX Чортків був місцем паломництва для євреїв із різних частин Європи. Місцева ратуша дивує незвичною для території України архітектурою. Цей стиль характерний для німецьких фахверкових будинків. Варто зробити лише кілька кроків від площі Старий Ринок, щоб натрапити на старі адміністративні будівлі. Частина ратуші та площі, як і раніше, використовується для торгівлі.

Домініканський костел Матері Божої та Св. Станіслава збудовано 1619 р. на розі ринку поряд з монастирем (1610 p.). Гарне враження справляє поєднання у споруді костелу цегли та каменю-пісковику. Під час Першої світової війни військові зняли дзвони костелу та переплавили їх на гармати. 1946 р. після військових лихоліть радянська влада змусила ченців-домініканців залишити храм та монастир. Тут облаштували складські приміщення. Лише після 1989 р. храм відновили.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці - це унікальний тридільний храм хатнього типу з двоспадовим дахом і єдина такого типу церква Поділля.

Церква Вознесіння Христового - прекрасний зразок українського дерев'яного зодчества. На початку її збудували без жодного цвяха. Кілька разів церква горіла під час нападів. Остання велика перебудова відбулась 1717 р. За часів перебування міста в складі польської держави нею особливо опікувалась українська громада. [19;202]

Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку туризму у містах Тернопільськоі області

Важливим завданням сучасної регіональної політики є обґрунтування пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку кожного регіону України. Для провінційних регіонів такими галузями є, передусім, сільське господарство, транспорт і туризм. Останній для свого розвитку має на всій території України сприятливі передумови: комфортні, кліматичні і геоморфологічні умови, мальовничі ландшафти, історико-культурні пам'ятки, густу річкову мережу, лісові масиви та ін. У цих регіонах є умови для розвитку історико-культурного та інших видів туризму.

Одним із регіонів, багатих на рекреаційні ресурси, є Тернопільська область. Вона має сприятливі умови для розвитку різноманітної рекреаційної діяльності. Зокрема, для лікування, оздоровлення та відпочинку людей є мінеральні води типу “Нафтуся” та “Друскінінкай” (Гусятинський район), лікувальні грязі (Теребовлянський і Тернопільський райони). Нові інвестиційні проекти, направлені на розширення сучасних можливостей санаторіїв “Збруч” і “Медобори”, можуть зробити їх привабливими для людей із захворюваннями опорно-рухового апарату і кишково-шлункового тракту із різних регіонів України. Вже зараз “Медобори” приваблюють не тільки лікувальною водою, а й комплексом процедур для оздоровлення людей. [26]

Мальовничі ландшафти Товтрового кряжу, Кременецького горбогір'я, Опілля і Придністров'я, річкові долини і лісові масиви є об'єктами пізнавального туризму, екскурсій населення краю, особливо учнівської та студентської молоді. Горбистий рельєф північної і західної частин області у комплексі із потужнішим сніговим покривом, є важливим чинником розвитку в них зимових видів відпочинку, передусім спортивного туризму. Значно тепліший, ніж в інших частинах області клімат у долині р.Дністер поблизу м.Заліщики робить можливим розширення тут курортних зон у перспективі. [15;53]

Об'єктами екологічного туризму є пам'ятки природи, заповідники, заказники (таких в області понад 420). На всю Україну відомими є заповідник “Медобори”, гіпсові печери і травертинові скелі Придністров'я, геологічні відслонення у долині Дністра, парки садово-паркового мистецтва у старовинних містечках, дендропарки у м.Хоростків та с.Гермаківка, лісові масиви (15% території області має рекреаційне значення). [15;76]

У області є дуже сприятливі умови для розвитку спелеотуризму: понад 100 карстових печер, серед них найдовша у світі гіпсова печера “Оптимістична” (212 км), найбагатша в Україні за археологічними пам'ятками печера Вертеба (8 км), пристосована для масових екскурсій печера “Кришталева” (22 км), вертикальна печера “Перлина” та ін. Всі вони розташовані у Придністров'ї і є також важливими об'єктами пізнавального туризму. [13;97]

Для цієї ж галузі в області є також дуже багато історико-архітектурних пам'яток, зокрема Кременецько-Почаївський і Збаразький державні історико-культурні заповідники, святиня греко-католицької церкви - с. Зарваниця, багато старовинних замків, палаців, церков, монастирів та ін. Їхнє використання є метою розвитку пізнавального туризму і можливе на основі розвитку туристичної та транспортної інфраструктури.

На території області знайдено поселення черняхівської культури. Їх розкопки, а також старовинні давньоруські містечка (Теребовля, Збараж, Кременець, Бучач, Шумськ, Микулинці та ін.) з їхньою архітектурою, старовинними цвинтарями, ринками є важливими місцями відвідування туристів з різних кінців України та з-за кордону. [25]

Місцями масового туризму в області є також населені пункти, в яких народились чи проживали відомі люди - С.Крушельницька, Л.Курбас, В.Гнатюк, Й.Сліпий, Ю.Словацький, С.Будний, Б.Лепкий та ін. Їм споруджено пам'ятники, музеї, меморіальні дошки.

Неповторний образ міста - над ставом з його чистими вуличками, великою кількістю затишних кафе, гостинними людьми приваблює туристів, які бажають ознайомитись з історією та сучасністю Тернополя.

Враховуючи ресурсний потенціал, в області визначено райони пріоритетного розвитку туризму, куди в першу чергу будуть спрямовуватися інвестиції, зокрема: Дністровський каньйон, Медобори, Кременецько-Почаївський і Збаразький історико-культурний заповідники, міста Тернопіль, Бучач, Борщів, Теребовля, Бережани, курорти Гусятин і Микулинці, с. Зарваниця. Це дозволить розвинути туризм як стратегічну галузь Тернопільського регіону. [25]

В сучасних умовах необхідна реклама туристичних об'єктів області, розвиток готельного та ресторанного бізнесу для задоволення потреб відпочиваючих. Поки-що в області функціонує 34 готелі, але майже всі вони, крім тих, що у Тернополі, надають дуже обмежений обсяг послуг, їхній рівень доволі невисокий. В області немає чотирьох- чи п'ятизіркового готелю, у багатьох готелях немає елементарних зручностей. Тому коефіцієнт використання готелів становить загалом 0.30, дещо більший (0.41) він у м. Тернополі, де є 8 готелів і зосереджено майже 45% місткості готелів. Тільки 12 готелів області мають автостоянки, 19 - ресторани, кафе або бари, 18 - лазні, сауни, 4 - заклади торгівлі (магазини, кіоски). Щорічно у готелях проживає близько 64,5 тис. осіб. Такий стан вимагає першочергових заходів з поліпшення готельного обслуговування туристів. Особливо це стосується готелів у малих містах і селищах області.

Розвитку туризму в регіоні сприятиме також вдосконаленню транспортної мережі та оновлення рухомого складу транспорту, розширення обсягів перевезень різними видами транспорту. [27]

Висновки

Отже, в цій курсовій роботі нами на основі великої кількості літературних і електронних джерел було охарактеризовано сучасний стан туристичної галузі, перспектив її розвитку в Тернопільському регіоні. Зокрема, ми:

ь дали характеристику туристичної діяльності на Тернопільщині;

ь охарактеризували наявні історико-культурні об'єкти туризму в Тернопільській області.

Тернопільщина характеризується як один з найбільших у світі музеїв під відкритим небом, музеїв створених самим Богом. Тут збереглася третина всіх замків і фортець України, тут не перестають захоплювати своєю величчю і старовиною численні церкви і монастирі, родові маєтки української і польської шляхти. Релігійний туризм на Тернопільщині - це мільйони паломників з усього світу щороку.

Туризм на Тернопільщині має чудові перспективи розвитку, оскільки з економічної точки цей бізнес є дуже привабливим. Основними завданнями в цьому напрямку є:

- розвиток всіх галузей, пов'язаних з виробництвом туристичних послуг;

- розвиток соціальної та виробничої інфраструктури у туристичних центрах;

- активізація діяльністі народних промислів і сприяння розвитку культури в регіоні;

- рекламно-інформаційні заходи;

- створення системи підготовки та перекваліфікації туристичних кадрів;

- відбудова численних залишків архітектурної спадщини в містах і селах області.

Сьогодні найбільшою проблемою є пошук інвесторів для розбудови готельного господарства, закладів сервісного обслуговування європейського типу, для реставрації, реконструкції історико-архітектурних пам'яток з метою їх раціонального екскурсійно-туристичного обслуговування. З метою вирішення цього завдання управлінням з питань туризму облдержадміністрації створено банк інвестиційних пропозицій, проектів, бізнес-планів у галузі туризму. Їх налічується біля 40. На жаль, бізнесові кола не виявляють зацікавлення вкладати кошти у придбання, будівництво або реконструкцію закладів розміщення. Облдержадміністрація підтримує реальні інвестиційні та бізнесові проекти в галузі туризму, розповсюджує їх різними мовами в іноземних посольствах та консульствах, проте результат на сьогодні є незначним. [27

]

Отже, можна підсумувати, що Тернопільська область як регіон з багатьма історико-культурними пам'ятками та привабливими географічними умовами має чудові перспективи стати одним з центрів туризму в нашій країн

Отже, можна підсумувати, що Тернопільська область як регіон з багатьма історико-культурними пам'ятками та привабливими географічними умовами має чудові перспективи стати одним з центрів туризму в нашій країні

Список використаних джерел

1. Басюк Д.І. Основи туризмології: Навчально методичний посібник.- Кам'янець Подільський: Асіома, 2005.- 204 с.

2. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристичні ресурси України: Методологія та методика 3. Гуляєв В.Г. Организация туристской деятельности. - М.: Киев, 1996 - 312с.

аналізу, термінологія, районування. - К.: Киівський університет, 2002.

4. Димитров С. Экономика и организация туризма: Пер. с болг. -- М.: Прогресс, 1972. -- 192 с.

5. Журнали «Краєзнавство» №1, 1993, № 1-2, 1994 р. (краєзнавство в Україні).

6. Заставецький Т. Туризм як одна з пріоритетних галузей розвитку депресивного аграрного регіону // Регіональні географічні дослідження України та суміжних територій: Збірник наукових праць / Відп. ред. Ю.О.Кисельов. - Луганськ: Альма-матер, 2006. - С. 120-121.

7. Заставний Ф.Д. Географія України. - Л.: Світ, 1994. - 472 с. ..

8. Івченко А. С. Вся Україна - К.:ДНВП «Картографія», 2006. - 256с.

9. Квартальнов В.А., Федорченко В.К. Туризм социальный: история и современность . - К.: Вища шк., 1989. - 342 с.

10. Квартальянов В.А. Туризм: теорія и практика. Избранные труды в 5-ти томах. - М.: Финансы и статистика”, 1998.

11. Мацола В. І. Рекркаційно туристичний комплекс України. - Львів, 1997.

12. Мироненко Н. С., Твердохлебов И. Т. Рекреационная гео- графия. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. -- 207 с.

13. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича» / Г.П.Науменко. С.В. Грибанова, О.П. Дорошко та ін. - К., 1998. - 401 с.

14. . Олійник О. Туризм в Україні має перспективи // Урядовий кур'єр. - №35, - 26.02. 1997.

15. Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні: Інформ.-аналіт. Матеріал до парламентських слухань / В.І.Цибух, Г.П. Науменко, В.К.Федорченко та ін. - К.: Вид-во «КІТЕП», 2000. - 87 с.

16. Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року: Указ Президента України від 10.08.99 №973\99 \\Уряд. курєр. - 1999. - 29 вересня.

17. Путівник:- автомобільна прогулянка Україною «Балтія-друк»2008.- 576 с.

18. . Сокол Т.П. Основи туристичної діяльності: Підручник/За ред. В. Ф.- К.: Грамота, 2006.: - Бібліогр. 260 с.

19. Стафійчук В. І. Рекреалогія. Навчальний посібник. - К.: - Альтерпрес, 2006. - 264 с.:картосхеми 15

20. Туристичні ресурси України: Зб. Наук. Статей / Наук. Ред. О.І. Лугова. - К., 1996.- с. 257

21. Україна: Путівник. - К.,1998

22. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навчальний посібник Київ, «Вища школа», 2002. - 195 с.

23. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. - Івано-франкувськ, 2001.- с.42-53

24. Цибух В.І. Туризму - це добробут в нашому домі // Гостиничный бизнес. - 2000. - №1 - С.6-8.

25.http://www.tourism.gov.ua

26. http://www.ternopil/org.ua

27. http://www.tern.rada/org/ua

28.diaz@zba.tr/ukr.net