42

Курсова робота на тему:

Функції туризму як економічної категорії

• План
• Вступ
• 1. Поняття, види і функції туризму. Організаційно-економічні основи туризму
• 2. Організаційно-економічні основи туризму
• 3. Туризм як економічна система
• 3.1. Особливості туристського споживання
• 3.2. Суб'єкти системи туризму
• 3.3. Економічний механізм функціонування туризму
• 3.4. Дія туризму на сферу економіки
• 4. Туризм як економічна категорія
• 5. Ринкове і державне регулювання туризму
• 5.1 Державне регулювання у сфері туризму
• Висновок
• Список використаної літератури



Вступ

У перекладі з французького туризм (tour) - це прогулянка, поїздка.

Економіка туризму вивчає поведінку людей, які проводять, розподіляють, обмінюють і споживають туристський продукт на всіх рівнях даної сфери господарства з метою задоволення потреб значної частки населення в туристських послугах.

Вузловими питаннями предмету економіки туризму є наступні:

· об'єктивні чинники, що породжують потреби людей в туристських послугах;

· вміст і характер потреб людей в туристських послугах, а також класифікація цих потреб за різними критеріями;

· економічна поведінка людей, споживаючих туристський продукт, і їх (туристів) інтереси;

· економічні особливості процесів виробництва туристського продукту, аналіз туристської індустрії і трудового потенціалу сфери туризму;

· економічні особливості процесів формування, обміну і реалізації туристського продукту в умовах сучасного, як внутрішнього, так і зовнішнього, ринку;

· специфіка економічного і фінансового механізмів функціонування туризму як на рівні підприємства, так і на рівні галузі;

· економічна і соціальна ефективність туризму як на мікрорівні, так і на макрорівні.

Одна з особливостей економіки туризму полягає в тому, що вона по своєму характеру динамічна, мінлива і, отже, історична. Вона розвивалася разом з розвитком суспільства, подорожей і туризму.

Туризм економічно і соціально змінювався разом з тими перетвореннями, які відбувалися в національному і світовому господарстві в цілому.

На ранніх стадіях економіка туризму зводилася до вивчення мандрівниками звичаїв, вдач, рівнів і характеру розвитку інших країн і народів. .

В середні віки у зв'язку з розвитком християнства і торгівлі з'являються мандрівні служителі церкви і купецтво. Перші переслідують мету розповсюдження християнства, другі, - мета збагачення. Туристські ресурси приймають зовнішність монастирів, новий розвиток отримують і заїжджі двори.

У епоху Великих географічних відкриттів економічні цілі мандрівників, мореплавців і першопроходців - захоплення і освоєння нових територій.

Подорожі і екскурсії приймають економічно нові форми - форми туризму. У епоху промислового перевороту з'являються принципово нові транспортні засоби - матеріальна основа для розвитку туризму, як внутрішнього, так і міжнародного.

Туризм стає одним з реальних чинників людського буття. Організовані екскурсії входять в спосіб життя значної частки населення. У СРСР туризм отримав високі темпи розвитку, знайшов нові соціальні форми. У 90-х рр. XX ст.. широкий розвиток отримує і міжнародний туризм.

Економіка туризму (і внутрішнього, і міжнародного) знайшла сучасні риси: з'явилися оптові туристські фірми, роздрібні турагенції і туроператори, усесвітні, національні і регіональні туристські організації самих різних видів і форм.



1. Поняття, види і функції туризму. Організаційно-економічні основи туризму

Туризм - тимчасові виїзди (подорож) громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних і інших цілях без оплачуваної діяльності в країні (місці) тимчасового перебування (Федеральний закон від 24 листопада 1996 р. № 132-ФЗ).

Це визначення грунтується на термінах Міжнародної конференції туризму (МКТ) і Організації об'єднаних націй (ООН).

Термін МКТ: «турист - людина, прибула в країну, в якій він постійно не живе і не займається оплачуваною діяльністю з метою проведення вільного часу ради лікування, розваги, відпочинку, освіти, релігії, спорту, по сімейних і ділових обставинах».

ООН визначила термін туризму як міграції, які не пов'язані із зміною постійного місця проживання, тобто туризм - це поїздки, які закінчуються поверненням до місця зачала подорожі.

До функцій туризму відносяться:

· оздоровча;

· пізнавальна;

· освітня;

· комунікабельна;

· задоволення потреб в зміні вражень;

· задоволення потреб в зміні місця перебування;

· надання економічних благ і послуг відповідно до вимог туриста і ін.

Функції туризму породжують деякі його види. До них слід віднести:

1. Рекреаційний туризм, що включає: розважальні для видовища програми, туристично-оздоровчі програми, заняття за інтересами.

2. Спортивний туризм, включає водний, лижний, гірський.

3. Лікувально-оздоровчий туризм, до якого слід віднести не просто потребу в лікуванні, але і поєднання її з деякими іншими функціями туризму.

4. Культурно-пізнавальний туризм, заснований на потребі в розширенні знань по різних напрямах.

5. Ностальгічний туризм, в основі якого лежить потреба у відвідинах місць, пов'язаних з подіями індивідуальної біографії людини і його сім'ї.

6. Пригодницький (екстремальний) туризм, що передбачає задоволення потреб людини у випробуванні своїх можливостей в різних гострих ситуаціях.

7. Релігійний туризм (що включає паломництво), заснований на релігійних потребах людей самих різних конфесій.

8. Місіонерський туризм, викликаний потребою людини якнайповніше реалізувати своє духовне призначення розповсюдженням тих або інших духовних цінностей. На нашу думку, така діяльність може бути названа туристичною тільки в тому випадку, якщо вона не пов'язана з отриманням певної винагороди.

9. Подієвий туризм передбачає задоволення потреби людини у відвідинах якого-небудь конкретного заходу.

10. Комунікаційний туризм, що задовольняє потреби людини в міжособових контактах (пошуки супутника життя, партнера по колекціонуванню і так далі).

11. Екологічний туризм - заснований на відвідинах заповідних територій, участі в природоохоронній діяльності.

У переліку видів не названий діловий туризм (рекламний, освітній). Поїздки тільки з метою встановлення або підтримки ділових конкурентів зазвичай здійснюються як оплачувана діяльність, що противоречит Закону про туризм.

Можна виділити і такі види туризму:

· активний і пасивний;

· внутрішній, в'їзний, виїзний;

· індивідуальний і груповий;

· діловий, дитячий, зрілий;

· короткочасний, постійний, тривалий, сезонний;

· культурний, міжнародний, молодіжний, пізнавальний, науковий, рекреаційний;

· неорганізований, організований, самодіяльний;

· пересувний і стаціонарний;

· по безвалютному і валютному обміну;

· з використанням особистого або суспільного транспорту;



2. Організаційно-економічні основи туризму

Організаційно-економічний розвиток туризму характеризується вражаючими даними по світовому економічному ринку. Вони показують, що туризм є найдинамічнішою галуззю, що розвивається, в багатьох країнах світу і що його роль в світовій економіці безперервно росте.

Питома вага доходів від туризму в спільній сумі надходжень від експорту товарів і послуг вже в 1981 році складав в Іспанії 60%, Австрії - 40%.

За туризмом, як основою туристичної індустрії і туристичного бізнесу, майбутнє. У останніх 20 років середньорічні темпи зростання числа прибытий іноземних туристів склали в світі 5,1%, збільшення валютних надходжень - 14%.

Згідно даним Усесвітньої туристичної організації (ВТО) в 1995 році в світі було зареєстровано 576 мільйонів прибытий туристів, надходження від міжнародного туризму досягли 372 млрд. доларів (без врахування надходжень від міжнародного транспорту). В цілому, об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 1441 раз. Туризм став провідною експортною галуззю в світі.

На думку багатьох учених-аналітиків в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники-можливості:

· Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення об'єму не лише ділових поїздок, але і поїздок з пізнавальними цілями.

· Вдосконалення всіх видів транспорту подешевшали поїздки, зробило їх можливими для багатьох верств населення.

· Збільшення числа найманих робітників і службовців в економічно розвинених країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня підвищили їх прагнення до духовних і пізнавальних цінностей.

· Інтенсифікація праці і отримання трудящими триваліших відпусків передбачають необхідність змістовнішого відпочинку.

· Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособових зв'язків як між, так і усередині регіонів.

· Розвиток сфери послуг стимулював технологічний прогрес в області телекомунікацій, збільшив зацікавленість у відвідинах різних країн і регіонів.

· Ослаблення обмеження на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей також стимулює розвиток туризму.

Організаційно-економічні можливості розвитку туризму в міжнародному масштабі створили сприятливі умови для розвитку організаційно-економічних процесів в окремих країнах.

Для багатьох з них міжнародний туризм є:

џ найважливішим джерелом валютних надходжень;

џ чинником, стимулюючим зростання платіжного балансу;

џ потужним стимулом розвитку і диверсифікації багатьох галузей (виникають як підприємства, так і окремі галузі, обслуговуючі сферу туризму).

Аналіз стану туризму показує, що на долю України доводилося до кінця 1995г. менше 1,5% світового туристичного потоку. 80% матеріальної бази туризму потребує реконструкції, інвестиції в туристичний бізнес незначні і носять тактичний характер, виявлені інші недоліки. Україна, утримуючи багато років активний торгівельний баланс, має пасивний платіжний баланс. Головна причина - туризм, що має негативне сальдо. Це означає, що українські громадяни регулярно вивозять з країни валютні засоби в кількостях, несумірних з тими, які іноземні туристи залишають у нас.

Потенціал можливого розвитку туризму в Україні великий і вона, на прикладі СОТ, до 2020 року увійде до першої десятки країн як по прийому туристів (47,1 млн. туристів в рік, 2,9% - частка в світовому потоці туристів; 6,7% - середньорічне зростання доходів за період з 1995 по 2020 роки), так і по виїзду туристів за кордон держави (30,5 млн. чоловік в рік, 1,9% - частка в світовому потоці туристів).

Неблагополучне положення туризму в Україні пояснюється тим, що туристичний потенціал держави далеко не затребуваний, а якість обслуговування що приїжджають не у всіх випадках відповідає міжнародним стандартам. До останнього часу туризм в Україні асоціюється із спортом і із зміцненням здоров'я (лікувально-оздоровчий, спортивний туризм), а не з галуззю економіки, що приносить значні доходи, у тому числі і в твердій валюті.

Помітно активізувався ринок освітніх послуг для сфери туризму. Потенційні резерви є чи не в кожному регіоні країни і полягають в сприянні розвитку малого і середнього бізнесу, посиленні економічного потенціалу країни. Про це свідчить досвід країн з розвиненою ринковою економікою, де малих і середніх підприємств припадає на частку, як правило, не менше 90-95% всіх підприємств національної економіки. Сприяння розвитку малого і середнього бізнесу є не стільки економічною проблемою, скільки проблемою соціальною.

В будь-якому суб'єктові України знайдуться відповідні можливості для розвитку ферм і виробництв по переробці продуктів харчування, артілей народних промислів, мобільних будівельних бригад, мисливських і риболовецьких господарств і так далі

Мотивація туристичних поїздок визначається багато в чому економічними чинниками, головний з яких: чи достатній грошовий дохід для придбання туристичної путівки? Цей чинник пов'язаний безпосередньо з лавою соціальних чинників, що мають тенденцію до певних змін.

В даний час пасивне прагнення змінилося прагненням до активного відпочинку: треба бути не лише активним самому, але і відпочивати в компанії або удвох.

Для громадян України, що здійснюють туризм в мотиваціях звертається особлива увага на:

· вік. Тур фірма повинна чітко зрозуміти, що, наприклад, літні люди в своїй більшості потребують не спортивного туризму, а в лікувально-оздоровчому і т.д.;

· освіта. Чим більше освічений склад туристів, тим більше потрібно враховувати їх можливі прагнення, наприклад, до культурно-пізнавального і пригодницького туризму;

· рівень доходу. Ясно, що економічні міркування будуть такими, що превалюють для багатьох туристів у виборі місця подорожі, його термінів;

· соціально-економічне положення. Мова йде про різних підходах до туризму біля більшої частки населення, середнього класу і багатих. Якщо дитя часто виїжджало за рубіж, то, ставши дорослим, він також прагнутиме до цього; якщо людина виїхала в іншу країну, то у нього часто виникає привід для ностальгічного туризму.

Необхідно забезпечити тісну ув'язку організаційних, економічних і соціальних чинників, на перетворення їх в організаційно-економічних.

Виїзний туризм в Україні додаткового стимулювання не потребує. У нім взаємно зацікавлені як країни, що чекають наших туристів, так і самі туристи, що бажають відвідати яку-небудь з цих країн (або декілька з них).

Інакше йде справа з в'їзним туризмом. Його потрібно заохочувати з простої причини: він дуже вигідний. Туристичний бізнес, що розвивається в Україні, як на основі внутрішнього туризму, так і на основі в'їзного іноземного туризму, стимулює розвиток не лише туристичної індустрії, але і лави інших галузей невиробничої сфери. Він є стимулятором збільшення кількості робочих місць в галузях, а також на підприємствах інфраструктури туристичного бізнесу.

При цьому слід мати на увазі два соціально-економічні явища:

- часовий проміжок між зростанням попиту на туристичні послуги і появою нових робочих місць в туристичному бізнесі і зв'язаних з ним галузях мінімальний;

- для обслуговування одного іноземного туриста потрібно приблизно 9 чоловік.

Для розвитку в'їзного туризму потрібно не лише добре розрекламувати наші можливості в туризмі, але і побудувати нові готелі, підвищити якість туристичних послуг, поліпшити сервісне обслуговування.

Разом з позитивним, слід враховувати можливі негативні наслідки, що виникають при притоці туристів в певний регіон. Так, якщо в регіоні немає надлишку робочої сили, то її переміщення в індустрію туризму, наприклад, з сільського господарства може привести до певного застою в останньому. Міграція населення з сільських районів в міських збільшить навантаження на такі невиробничі галузі, як охорону здоров'я і освіту. Інвестиційні ресурси, витрачені на додаткові вкладення в туристичне господарство, не зможуть бути направлені в ті галузі, де вони необхідні.

У макроекономіці, наприклад, переважання виїзду наших туристів за рубіж в порівнянні з в'їздом в Україні іноземних туристів приводить до фактичного переміщення валютних засобів в економіку інших країн.

Подальший розвиток нашої туристичної діяльності за кордоном необхідний, по-перше, підкріплювати розвитком в'їзного туризму і туризму усередині країни. В Україні є багато об'єктивних чинників, що забезпечують хороші перспективи для виїзного туризму. Статистика свідчить про збільшення числа українських туристів, що виїжджають за рубіж. Стримуючим чинником бурхливішого розвитку виїзного туризму є низький рівень життя основної маси населення, зниження його реальних доходів за роки реформ. Якщо найближчими роками стане можливим переламати цю негативну тенденцію і стимулювати зростання доходів, то виїзний туризм отримає бум свого розвитку.

В разі стабілізації економіки і політики можна чекати значного збільшення об'ємів в'їзного туризму. Але для цього необхідні наступні зміни в Україні:

· корінні зміни в наданні сервісних послуг - побутовий комфорт, різноманітність варіантів турпрограмм, можливість спонтанних занять, швидка зміна туру;

· зміни в сервісному обслуговуванні;

· зміни в ціноутворенні.

Таким чином, найважливіші організаційно-економічні проблеми майбутнього туризму в Україні можна звести до двох основним. З одного боку, із зростанням добробуту російського суспільства збільшиться об'єм виїзного туризму, що, безумовно, підвищить вимогливість російського споживача турпослуг до їх якості. Вже зараз йде усвідомлення необхідності в нівеляції як стандарту послуг, так і рівня цін на туристичні послуги.

З іншого боку, в'їзний туризм є важливим джерелом валютних надходжень. Падіння об'ємів в'їзного туризму вимагає від вітчизняних фірм, що приймають туристів, проаналізувати причини відсутності інтересу до нашої країни у західного туриста.



3. Туризм як економічна система

3.1 Особливості туристського споживання

Об'єктивне формування туристичних потреб - це початковий пункт тієї економічної системи, якою є сучасна сфера туризму.

У цій динамічній системі можна виділити чотири основні ланки (підсистеми):

· виробництво туристських послуг;

· формування туристського продукту;

· реалізацію туристського продукту;

· споживання туристського продукту.

Туристичні потреби в загальноекономічному аспекті формують інтереси туристів. З погляду ринкових стосунків ці потреби лежать в основі споживчого попиту на туристський продукт.

Виробництво туристських послуг формує туристська індустрія. З погляду ринку це виробництво формує пропозиція туристських послуг. Досить складними і специфічними сферами є процес формування туристського продукту (туру) і його подальша реалізація на туристському ринку.

Сама по собі кожна окрема туристська послуга (розміщення, живлення, транспортування, побутові послуги, екскурсії, культурно-масові заходи, спорт, оздоровчі послуги і т. п.) не може задовольнити всі потреби туриста.

У цих умовах виникає об'єктивна необхідність кооперації самих різних туристських послуг в єдиний комплекс - тур, або туристичний продукт. Ця об'єктивна необхідність формування комплексу туристських послуг з метою якнайповнішого задоволення потреб туристів, у свою чергу, породила в економіці туризму особливу роль турорганізаторів на туристському ринку - туроператорів і турагентів.

Туроператорська діяльність - це діяльність по формуванню туристського продукту, що включає різні послуги з просування цього продукту на ринок і його реалізації.

Турагентська діяльність - це продовження діяльності туроператора, але вже на роздрібному ринку. Від імені туроператора турагент як би завершує ринкову операцію по купівлі-продажу туристського продукту.

Завершальна ланка економічної системи туризму - споживання туристського продукту - також має свою специфіку. Традиційно наголошуються наступні особливості споживання туристського продукту.

Перша особливість туристського споживання. У звичайному матеріальному виробництві результат виробництва (товар) рухається від місця виробництва до місця споживання. У туризмі положення інше: для споживання турпродукта в цілому або окремих послуг сам споживач (турист) має бути доставлений в місця виробництва туристського продукту або окремих його послуг. Ця особливість туристського споживання, у свою чергу, викликає похідний мультиплікативний ефект: необхідність для туриста в місцях споживання турпродукта наявності транспортних послуг, житла, живлення, системи гостинності в цілому, створення необхідних умов для лікування, розваг, освіти, задоволення потреби в нових враженнях, а також наявність екологічно здорової середи, безпеці і тому подібне

Друга особливість туристського споживання полягає в тому, що витрати туриста, як правило, кількісно перевищують звичайні витрати його мешкання в постійному місці існування. Це пов'язано з підвищеними витратами на транспорт, житло, живлення, а також на культурні і ділові заходи. Частка підвищених витрат пов'язана з чинником престижності туристського споживання. Ця особливість істотно загострює проблему доходів і витрат у сфері туризму. У зв'язку з цим облік витрат і прибутковості в туризмі набуває важливого значення.

Третя особливість туристського споживання полягає в тому, що гранична корисність продукту з погляду самого туриста, країни його постійного мешкання, країни, в яку турист приїхав, і з погляду ринку різна. Граничні корисності у всіх цих суб'єктів різні і якісно, і кількісно. Різні також рівні корисності туристських послуг з погляду суспільства, туриста і ринку при внутрішньому і в'їзному туризмі.

Ця особливість туристського споживання витікає з того об'єктивного факту, що ринок туристських послуг стикається з так званими зовнішніми ефектами (екстерналіями). Характерна межа екстерналій туристського ринку полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація і споживання туристських послуг об'єктивно народжують і додаткові витрати (витрати), і додаткові вигоди. При цьому кожен учасник туристського ринку прагне витрати перекласти на інших, а вигоди привласнити собі. Звідси і відбувається назва цього явища - зовнішні ефекти, або екстерналій.

За своєю природою зовнішні ефекти можуть бути позитивними і негативними.

Позитивні ефекти - це доходи нетуристичних організацій у зв'язку із збільшенням послуг, що реалізовуються, безпосередньо не входять в пакет туристського продукту; розвиток інфраструктури регіону у зв'язку з туризмом; зростання зарплати, збільшення числа робочих місць і вакансій; зростання державних доходів за рахунок податків і мит і тому подібне

До негативних зовнішніх ефектів відносяться: забруднення води, повітря, сміття, шум, збиток жвавій природі, вилучення території, придатної для цілей, не пов'язаних з туризмом, і так далі

Звідси витікає, що в туризмі як особливій сфері господарства принципового значення набуває облік явних (бухгалтерських) витрат, що мають чисто ринковий характер, витрат неявних, таких, що мають характер упущених економічних можливостей, а також витрат соціальних, таких, що мають для регіону особливе соціально-економічне значення.

Четверта особливість туристського споживання полягає в тому, що воно має «кредитний» характер, тобто воно обмежене в часі, строго обумовлене по термінах і умовах юридично і економічно оформленої операції при купівлі-продажі туристського продукту. Ця особливість туристського споживання народжує своєрідну інтенсифікацію всіх дій туриста, що ставить перед організаторами турів особливі труднощі і підсилює роль менеджменту.

П'ята особливість туристського споживання полягає в тому, що сама ринкова середа туризму має особливий, культовий, характер. Зрозуміло, туризм не заперечує, а передбачає ділові зустрічі, покупку товарів рідкого або дефіцитного характеру. Проте туристський ринок органічно включає придбання товарів і послуг особливої культової і культурологічної спрямованості, що відображають соціальну і національну специфіку міста, регіону, країни.

Щоб сформувати туристський продукт і в подальшому його реалізувати, спочатку потрібно провести туристський продукт. У цьому сенсі виробництво туристських послуг є початковий момент для подальшого формування, реалізації і споживання туристського продукту.

Характерна особливість туристських послуг полягає в тому, що деякі їх види мають невідчутний, нематеріальний характер. Розповідь екскурсовода може надати на туристів глибоку емоційну дію, яку не можна виразити матеріально, заздалегідь побачити або випробувати. Інші послуги туризму мають матеріальний характер: турист виявляється перевезеним, вилікуваним, відпочилим. Але в тому і в іншому випадку специфіка туристських послуг полягає в тому, що вони не існують до їх надання. Іншими словами, в туризмі ми маємо нерозривність виробництва і споживання послуг. Ця обставина дозволяє укласти, що туризм слід розглядувати як єдину динамічно функціонуючу систему послуг, яка включає різноманіття господарюючих суб'єктів.



3.2 Суб'єкти системи туризму

Сучасна система туризму організаційно включає наступні господарюючі суб'єкти:

1. фірми - виробники туристських послуг (лікарні, санаторії, здравниці, бази відпочинку, ділові консультації і ін.);

2. фірми - туроператори, тобто фірми по розробці і реалізації туристського продукту переважно на оптовій основі;

3. фірми - турагенти, промовці як продавці туристичного продукту, сформованого туроператорами;

4. спеціалізовані фірми, що надають послуги з розміщення (пансіонати, удома відпочинку, мотелі, готелі і ін.);

5. спеціалізовані підприємства живлення (ресторани, бари, кафе, їдальні і ін.);

6. спеціалізовані транспортні підприємства (авіаційні підприємства, автопідприємства, залізничні відомства, підприємства морського і річкового транспорту і ін.);

7. підприємства торгівлі і торгівельні фірми, що спеціалізуються на товарах для туристів;

8. підприємства сфери дозвілля в туризмі (кіноконцертні зали, зали ігрових автоматів і ін.);

9. рекламно-інформаційні туристські установи (рекламні агентства, рекламні бюро, інформаційно-туристські центри і ін.);

10. державні підприємства (національні, регіональні, муніципальні підприємства унітарного або акціонерного характеру, що займаються туризмом на комерційних або соціальних початках).

У системі цих туристичних підприємств особливо можна виділити туристичну індустрію - міжгалузевий комплекс підприємств, фірм і організацій по виробництву товарів і послуг для туризму.

При всій важливості індустрії туризму не можна забувати про головний - про туриста, споживача туристських послуг. Його потреби і ступінь їх задоволення - головний критерій якості туристського продукту. Цей споживач в сучасних умовах має бути організований, оскільки йому протистоять організовані туристські підприємства і об'єднання.

3.3 Економічний механізм функціонування туризму

Спільна картина економічного механізму функціонування туризму може бути розкрита в наступних положеннях.

Сучасний туризм діє в ринковій середі, контрольованій і регульованій державою і іншими фінансовими і економічними інститутами і організаціями. З цього виходить, що всі туристські фірми і організації діють на основі трьох початкових економічних принципів:

по-перше, вони віддають перевагу свободі господарювання і відповідно свободі ініціативи і відповідальності;

по-друге, їх господарська діяльність об'єктивно підкоряється законам туристського ринку (законам вартості, попиту і пропозиції, конкуренції, грошового звернення, ціноутворення);

по-третє, державні і суспільні інститути (зокрема, профспілки) роблять спробу регулювати ринкові процеси в туризмі з метою привнести в туризм соціальний і етичний початок по відношенню до самого туриста, природи і суспільства в цілому.

У туризмі, так само як і у всякій економічній сфері, необхідно уникати двох крайнощів:

а) абсолютно комерційного чистогану;

б) чисто адміністративної системи організації.

Все мистецтво господарської діяльності сучасного туризму якраз і полягає в тому, щоб органічно з'єднати два зачала - ринкове і інституційне, регульоване.

Функціонування туристських фірм в ринковій середі об'єктивно вимагає вивчення закономірностей і особливостей туристського ринку. Реально це означає, що сучасна економіка туризму повинна охоплювати і такий аспект, як усесторонній аналіз попиту і пропозиції на туристському ринку.

Основними аспектами при вивченні туристського ринку є:

· механізм функціонування туристського ринку, його сегментація, сезонний характер;

· функції туристського ринку і його сегментів;

· формування цін і ціноутворення в туризмі;

· вивчення чинників, що впливають на попит у сфері туризму, і впливу цін і доходів на платоспроможний попит;

· вивчення чинників, що впливають на пропозицію туристських послуг, а також вивчення впливу цін і чинників нецінового характеру (інвестицій і інших нецінових детермінантів пропозиції).

Економічна рівновага на туристському ринку в довготривалій перспективі об'єктивно вимагає глибокого фінансово-економічного аналізу туристичної індустрії (її структури, тенденцій і умов розвитку, функціональної ролі і спрямованості). Аналіз ресурсів і матеріально-технічної бази туризму дозволяє підійти до вирішення питань про реальні можливості туристської пропозиції, рівновагу попиту і пропозиції на туристичні послуги, а також про якість туристичнго продукту.

Найважливішою проблемою економіки туризму є використання робочої сили в цій галузі. У зв'язку з цим економічна ефективність туристської діяльності в самих різних її проявах вимагає глибокого аналізу. Особливої уваги вимагає аналіз продуктивності праці і трудомісткості.

Економіка туризму як основна проблема досліджує питання про підприємницьку діяльність і поведінку туристської фірми на ринку. Це передбачає урахування специфіки підприємницької діяльності в туризмі, глибоке знання комерційного розрахунку, планерування цієї діяльності, і раніше всього бізнес-планерування, а також знання бухгалтерського і управлінського обліку.

Найважливішою проблемою підприємництва в туризмі є аналіз витрат туристської фірми, прибули, валової виручки і граничного доходу. Знання граничних витрат і граничних доходів дозволяє вирішити питання про поведінку фірми на туристському ринку.

Найважливішим розділом економіки туризму є аналіз факторних доходів:

заробітної плати і ціни праці;

відсотка і ціни капіталу;

туристичної ренти.

Особливу увагу треба приділяти проблемі туристської ренти і граничного продукту. Це дозволить визначити джерела внутрішнього самофінансування туризму і встановити кордони продуктивності чинників виробництва у сфері туризму.

Економіка туризму органічно включає фінансові проблеми: фінансові ресурси України, можливості використання кредиту, взаємини з банками і банківською системою, відношення з бюджетом всіх рівнів і оподаткування.

3.4 Дія туризму на сферу економіки

Туризм надає дія на економіку практично по всіх аспектах фундаментального визначення цієї сфери життя суспільства. В економічних відносинах туризм розглядається:

1. як певна сукупність суспільних стосунків у сфері виробництва, обміну і розподілу продукції;

2. частка народногосподарського комплексу даної країни, що включає певні галузеві види виробництва і економічної діяльності;

3. економічна наука, що вивчає туризм як галузь господарства країни або регіону (економіка туризму);

4. суспільна наука, що вивчає поведінку в сферах виробництва туристського продукту, його споживання, розподілу і обміну. Економісти аналізують процеси, що відбуваються в цих сферах, прогнозують їх наслідки для фізичних осіб, організацій і суспільства в цілому;

5. сучасна економічна теорія, що вивчає поведінку людей як господарюючих суб'єктів на всіх рівнях туристської економічної системи в процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання туристських послуг в цілях задоволення людських потреб при обмежених ресурсах сім'ї, фірми і суспільства в цілому.

З погляду фундаментальної економіки туризмом є економічний комплекс, розвиток якого більшою мірою пояснюється процесами і стосунками, ніж іманентними (внутрішніми) причинами. Але туризм також і найважливіший каталізатор економічного зростання багатьох країн, що швидко розвиваються, оскільки виступає каналом перерозподілу валового національного продукту між країнами, яке не супроводиться вивозом (імпортом) товарів і послуг. Іншими словами, якщо туристи не лише вивозять частину запрацьованих в інших виробництвах коштів, але і створюють в інших країнах нові робочі місця.

Сучасний туризм як економічне явище:

Ё має індустріальну форму;

Ё виступає у вигляді туристського продукту і послуг, які не можуть накопичуватися і транспортуватися;

Ё створює нові робочі місця і виступає частенько піонером освоєння нових районів і каталізатором прискореного розвитку національної економіки;

Ё виступає як механізм перерозподілу національного доходу на користь країн, що спеціалізуються на туризмі;

Ё є мультиплікатором зростання національного доходу, зайнятості і розвитку місцевої інфраструктури і зростання рівня життя місцевого населення;

Ё характеризується високим рівнем ефективності і швидкою окупністю інвестицій;

Ё виступає як ефективний засіб охорони природи і культурної спадщини, оскільки саме ці елементи складають основу його ресурсної бази;

Ё поєднаємо практично зі всіма галузями господарства і видами діяльності людини, оскільки саме їх диференціація і дискретність і створюють ту різницю потенціалів рекреаційної середи, яка викликає потреби людей до зміни місць і пізнання.

Таким чином, туризм здатний робити активний вплив на економіку регіону (або країни), в якому він розвивається, на його господарську, соціальну і гуманітарну основи.

Одним з перших на туризм як економічне явище сучасного миру обернув увагу американський економіст П. Ротоу, який визначив кореляції між економічними стадіями розвитку країн і характерними особливостями розвитку в них туризму.

В даний час моделі економічної дії туризму на сферу економіки набагато ускладнилися і базуються не на теоретичних концепціях і гіпотезах, а на статистичних даних. Що стосується моделі П. Ротоу, то вона до цих пір визнається класичною практично всіма авторитетами економіки туризму. Дійсно, не дивлячись на кардинальні зміни світового туризму і економіки з 1959 р., гіпотеза П. Ротоу не лише не застаріла, але і продовжує підтверджуватися новими статистичними даними і сучасними тенденціями.

І у наш час основні центри міжнародного туризму розташовані в економічно розвинених країнах, де туризм став одним з символів процвітання «середнього класу» і продуктом масового споживання. У країнах, що розвиваються, як і передбачав П. Ротоу, швидко розвивається внутрішній туризм як засіб мультиплікації доходу у сфері послуг, засіб зайнятості місцевого населення і розвитку інфраструктури. Іноземний туризм розвивається в разі іноземних інвестицій.



Таблиця 1

Економічні стадії розвитку країн і характерні особливості розвитку в них туризму (по П. Ротоу, 1959)

Економічна стадія	Характерні особливості	Регіони
Традиційне суспільство Стійке землеволодіння, аристократія, стійкі традиції. Дуже низька ефективність інвестицій, можливість поліпшення ситуації без значних змін системи. Низький рівень життя і охорони здоров'я	Нерозвинений світ Економічні і соціальні умови не сприяють розвитку туризму, окрім внутрішнього туризму, що приймає елітний характер	Велика частина Африки, частка Південної Азії
Суспільство, яке очікує змін Лідери усвідомлюють необхідність змін зовнішнього світу. Приходять нові ідеї Змінне суспільство Лідери в змозі змінити методи виробництва і економічні механізми в країні. Швидко розвиваються промисловість і сектор послуг суспільство , що Швидко розвивається, Швидкий розвиток індустрії з переважним розвитком сектора важкої промисловості	Світ, що розвивається, Соціально-економічні умови сприяють зростанню внутрішнього туризму. Іноземний туризм також можливий за рахунок іноземних інвестицій	Південна і Центральна Америка, Середній Схід Мексика, частка Південної Америки
Суспільство масового споживання Розвинений економічний потенціал; виробництво великого числа товарів і послуг. Швидке зростання потреб в соціокультурній середі	Розвинений світ Основні центри міжнародного і внутрішнього туризму	Північна Америка, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія

Експерти СОТ таким чином характеризують динаміку світового туристського ринку:

1) показник приросту об'єму послуг складатиме в середньому 3,7 % у рік;

2) зростання буде досягнуте в основному за рахунок виїзного ринку Азії, Середнього Сходу, Центральної і Південної Америки і Європи;

3) найбільш сприятливі умови прийому туристів складуться в Азії, хоча і всі інші райони мають середню перспективу зростання;

4) внутрішній туризм продовжуватиме розвиватися вищими темпами;

5) тривалий міжнародний туризм росте швидкими темпами, ніж короткостроковий туризм;

6) посилиться вплив на туризм зовнішніх чинників: економічної ситуації, політичної обстановки, рівня безпеки подорожей;

7) значну дію на туризм нададуть: система комп'ютерної резервації, технологічний розвиток, вдосконалення авіаперевезень, електронна інформація, комунікаційні системи;

8) важливим чинником розвитку туризму стане соціально-демографічна динаміка в різних країнах світу;

9) зросте роль маркетингових досліджень, регулюючих туристську політику.

Туризм як планетарне економічне явище характеризується власною статистикою, тобто інформацією про потоки і тенденції туризму, його регіональну структуру, країни-відправники і країни, що приймають туристів, яка постійно збирається, аналізується і щорік видається Усесвітньою туристською організацією.

Число прибутку виросло в 21 раз. Дохід виріс в 170 разів.

Прибутковість туризму росте швидше, ніж число туристів і число прибытий. Віддача від одного туриста виросла з 80 до 640 дол.

Для зміни ролі і місця туризму в національній економіці прийнято співвідносити основні економічні (вартісні) показники туризму з показниками, що вимірюють обсяги національного виробництва.

Частина туризму у ВВП складає (у %): у Австрії - 8,5, Португалії - 6,5, Іспанії - 4,2, Греції - 4,5, Великобританії -1,9, ФРН-0,9, США-1,0.

Частка туризму в кінцевому споживанні представлена ще більше (у %): Австрія - 8,9, Норвегія - 6,7, Швейцарія - 5,6, Данія - 5,4, США - 3,2.

Частка туризму в імпорті складає (у %): у Австрії - 10,7, Ісландії - 11, Швеції - 7,2, Швейцарії - 7,0, Новій Зеландії - 9. Ні у одній з економічно розвинених країн вона не опускається нижче 6 %.

Світовий туризм має яскраво виражену територіальну диференціацію, тобто його відзнаки від місця до місця виражені виразніше, ніж структурна диференціація.

Аналіз регіональної структури прибытий і доходів дозволяє виявити наступні стійкі тенденції:

џ повільно, але постійно скорочується частка Європи як в кількості туристів, що приймаються, так і в доходах, принесених туризмом;

џ той же процес відбувається в Америці, при цьому особливо швидко йде скорочення доходів, тобто відпочинок в США стає все дешевшим за відпочинок в Європі, і це відображає цілеспрямовану політику американських туроператорів, що намагаються перехопити ініціативу на туристському ринку за рахунок гри на зниження рентабельності власного туристського бізнесу;

џ дуже швидко розвивається туризм в країни Східної Азії і Океанії. Ця «точка зростання» світового туристського ринку характеризується не лише унікальними рекреаційними ресурсами і екзотикою, але і високим в світі рівнем сервісу. І все це на фоні нижчого рівня витрат, чим в Європі і Америці;

џ Африка потихеньку набирає туристів, перетворюючись з країни високодоходного елітного туризму в країну найдешевшого туризму в світі. Потік туристів до Африки різко зросте, якщо підвищиться якість послуг;

џ Середній Схід і Південна Азія відносяться до регіонів із слабо розвиненою туристською інфраструктурою. Але, мабуть, в результаті протекціоністської політики уряду Туреччини по розвитку середземноморського туризму слід чекати швидкого розвитку туризму в цьому потенційно багатому туристському регіоні. Близька Європи - основного постачальника туристів, головні релігійні реліквії основних конфесій миру, чисте Середземне море, тривалість туристського сезону - все це створює хороші передумови для активнішого туристського освоєння цього району.

Відповідно до прогнозів експертів СОТ число міжнародних туристів в 2010 р. досягне 937 млн. чол. При цьому середньорічні темпи приросту значно відрізнятимуться по регіонах. В Європі вони складуть в середньому 2,7 %, на Ближньому і Середньому Сході - 4,0, в Африці - 5,0, в Америці - 4,6, в Східній Азії і Океанії - 6,8, в Південній Азії-6,1 %.

Найвищі темпи розвитку індустрії туризму в Туреччині - близько 20 %. Дуже швидкими темпами розвиває індустрію туризму Гонконг і Португалія.

За допомогою туризму постійно відбувається перекачування капіталу з економічно розвинених країн в тих, що розвиваються. При цьому багато країн світу будують свою економічну політику на розвитку туризму. Для цього вони створюють особливо сприятливі умови, знижуючи податки, створюючи вільні економічні зони, спрощуючи візові формальності, реалізовуючи крупні національні і інтернаціональні проекти, тобто використовуючи в основному методи економічного стимулювання розвитку туризму з розрахунку на майбутні надходження.

Таким чином, туризм належить до найбільш ефективних індустріальних комплексів, якими не можна нехтувати, особливо при вирішенні завдань виведення економіки з кризи за рахунок її структурної перебудови.

Основні постачальники валюти на міжнародний туристський ринок: Японія (-18,7 млрд дол.), Німеччина (-18,3 млрд. дол.) і Великобританія (-4,8 млрд. дол.).

Туризм - це повсюдне явище. Немає такої країни, яка не відправляла б або не приймала туристів. Це не нафта, яку необхідно імпортувати, тому що на території країни вона відсутня. Рекреаційний ресурс повсюдний, і рівень його визначається в економічній теорії величиною попиту, яка, у свою чергу, визначає рівень доходів і витрат країни по лінії туризму.

Європейський регіон постійно покращує свій позитивний баланс, Північна Америка прагне стабілізувати економічну ситуацію і скоро зрівноважить доходи і витрати міжнародного туризму.

Японія і Австралія представляють саме ті країни, які значно більше відправляють своїх туристів, ніж приймають чужих, і не схильні, видно, розвивати власну індустрію туризму, особливо в збиток екологічному стану.



4. Туризм як економічна категорія

Тур - це комплекс послуг з перевезення, розміщення, живлення туристів, екскурсійні послуги, а також послуги гід-перекладачів та ін. послуги, що надаються залежно від мети подорожі.

Дане визначення дане в законі «О основах туристської діяльності в УКРАЇНИ».

Туризм - це:

по-перше, туристична поїздка по певному маршруту, в певний термін, з певним комплексом послуг;

по-друге, первинна одиниця туристського продукту на продаж, що реалізовується як єдине ціле, продукт праці туроператора.

При додаванні до туру проїзду від місця формування групи до першого на маршруті пункту розміщення і від останнього на маршруті пункту розміщення назад утворюється транстур.

Тур оформляється у вигляді туристської путівки або ваучера.

У турі присутні як матеріальні послуги (живлення туристів, послуги з їх змісту), так і нематеріальні (екскурсії, послуги гідів-перекладачів).

Туристична послуга, як і всякий товар, повинні володіти двома властивостями:

1) бути споживною вартістю (тобто бути корисною для туриста і здатною задовольнити його певні потреби);

2) бути міновою вартістю (тобто обмінюватися на інші товари або послуги).

Грошове вираження мінової вартості туру - є його ціна.

Кінцева мета туристської галузі - задоволення потреб людини. Людина володіє такими основними рисами, як розумність, соціальність, егоїзм і безмежність своїх потреб. Вказані риси повинні враховуватися в діяльності туристської організації.

Ресурси будь-якої туристської організації обмежені, отже, обмежена її діяльність по наданню турпослуг. Тому перед туристською організацією завжди коштує проблема раціонального розподілу ресурсів. Цей процес зв'язаний з проблемою вибору: які послуги проводити, як проводити, для кого і за якою ціною їх продавати.

Суб'єктами туристського ринку є потенційні туристи, туристський бізнес і державні організації.

Турпослуга може володіти різними корисними властивостями. Чим більше у неї цих властивостей, тим важливіше вона для туриста. Наприклад, поїздка в унікальні куточки земної кулі (Таїланд, Панаму) володіє наступними корисними властивостями:

· задовольняє потреби туриста у відпочинку для відновлення працездатності;

· знайомить під час туру із співвітчизниками, населенням приймаючої країни, їх побутом, умовами і способом життя, з екзотичними куточками природи, їх флорою і фауною.

Проте не всяка послуга володіє корисними властивостями. Наприклад, морська подорож при сильному вітрі.

Багатогранність властивостей турпослуги і форм їх прояву залежить:

1) від внутрішньо властивих їй корисних властивостей;

2) від рівня людських знань про ці властивості.

Сукупність корисних властивостей турпослуги, опосередкована суспільною формою, є її корисність (споживну вартість). У реальному житті турист порівнює турпослуги між собою і ставить їх у відому лаву згідно ієрархії своїх потреб, тобто вимірює їх.

Самі по собі споживні вартості турпослуги несумірні, але коли мова йде про якості, тобто ступені визнання властивостей споживної вартості турпослуги, то ця проблема вирішувана. Наприклад, можна використовувати для порівняння такі якісні характеристики як швидкість доставки туриста, прудкість обслуговування, ступінь екологічної чистоти туристського маршруту, комфортабельність зон відпочинку, дизайн туристського спорядження.

Але якісні характеристики споживної вартості турпослуги не обмежуються корисними властивостями, внутрішньо властивими їм. Іншою стороною якісної характеристики споживної вартості турпослуги є її суспільна природа. Споживні вартості туруслуг є носіями суспільно необхідних витрат праці по їх виробництву. Чим більше суспільно необхідної праці витрачається на виробництво турпослуг, тим менше їх проводиться за одиницю часу. Чим вище якість турпослуги, тим більше витрачається жвавої і упредметненої праці на її формування.

Таким чином на споживну вартість турпослуги впливають 2 чинники:

1) якість турпослуги (із зростанням якісних показників споживної вартості турпослуги потреба зростає);

2) витрати праці на формування турпослуги (із зростанням величини суспільно необхідних витрат праці при створенні турпослуги соціально-економічна потреба в ній має тенденцію до зменшення).

Соціально-економічні потреби в турпослугах включають:

Ё технічні;

Ё художньо-естетичні;

Ё екологічні;

Ё ергономічні;

Ё економічні.

Таким чином, потреби визначає характер сприйняття процесу привласнення і відтворення туру різними суб'єктами.

Фінансова стійкість України цілком залежить від величини виручки. Виручка визначається твором ціни товару (послуги) на його реалізовану кількість. Величина виручки повинна покрити всі проведені витрати і забезпечити отримання прибули.

Для вирішення цього завдання економічна наука розробила наступні показники:

­ сума покриття;

­ середня величина покриття;

­ коефіцієнт покриття;

­ точка беззбиткової (поріг рентабельності);

­ порогова виручка;

­ запас міцності.

Сумою покриття називається різниця між виручкою і сумарними змінними витратами. Таким чином, сум покриття - це сума постійних витрат виробництва і прибутку.

Середня величина покриття - це різниця між ціною одиниці товару і середніми змінними витратами. Середня величина покриття відображає вклад одиниці виробу в покриття постійних витрат і в отримання прибули.

Коефіцієнтом покриття називається частка суми покриття у виручці від реалізації. Для одиниці товару коефіцієнт покриття - це частка середньої величини покриття в ціні одиниці товару.

Під точкою беззбиткової розуміється така виручка і такий обсяг виробництва України, які забезпечують покриття всіх її витрат і нульовий прибуток.

Порогова виручка (інколи її називають критичним об'ємом продажів) - це виручка, яка відповідає точці беззбиткової.

Запас міцності - це процентне відхилення фактичної виручки від порогової. Визначається відношенням різниці фактичної і порогової виручки до фактичної виручки в процентному численні.



5. Ринкове і державне регулювання туризму

Ринок є розподільною системою, в якій ринкові стосунки продавця і покупця можуть охоплювати не лише фізичних і юридичних осіб, але і галузі, регіони, взаємини між країнами. При цьому ринок нічого не проводить, а тільки бере участь в розподілі товарів.

Самостійним сегментом ринкової економіки України, достатньо стабільним і конкурентноздатним останніми роками, став туризм. Його функціонування викликає все зростаючий інтерес біля населення, потенційного покупця туристичних послуг. У сфері туризму виробництво і реалізація туристичних послуг розвиваються одночасно з ринковими стосунками між продавцями і покупцями.

Важливим напрямом розвитку ринкової економіки в України є підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. У сфері туризму це може бути реалізовано значно швидше, ніж в багатьох інших галузях і сферах діяльності.

Усередині України конкуренція між туристичними фірмами вже достатньо сильна. Розвиток конкуренції багато в чому визначається економічною незалежністю постачальників туристичного продукту, тобто свободою в ухваленні рішень при висновку операцій, розпорядженні своїми доходами, встановленні вільних цін.

Рівновага між пропозицією і попитом в туристичних послугах може статися або за рахунок зрушення кривої пропозиції, або кривій попиту. Так, наприклад, крива попиту може зрушитися із-за зміни споживчих властивостей туристичного продукту або зміни мотивації споживачів туристичних послуг.



5.1 Державне регулювання у сфері туризму

З'єднання чинників туристичного попиту і пропозиції повинні здійснюватися шляхом регулювання сфери туризму і подорожей на користь розвитку країни в цілому або регіону.

Регулювання діяльності в туризмі в більшості зарубіжних країн відбувається за участю державного і приватного секторів. Результати досліджень, проведених Усесвітньою туристичною організацією (СОТ), показали зростаючу участь приватних структур в процесі розвитку міжнародного туризму при активній їх підтримці з боку держави.

Росія, не дивлячись на свій колосальний туристичний потенціал, займає вельми скромне місце на світовому туристичному ринку. На її частку доводиться менше 1,5% світового туристського потоку. Серед туристичних підприємств України - 350 зарубіжних компаній або компаній із стовідсотковим іноземним капіталом, які займаються в основному виїзним туризмом.

Об'єктивні і суб'єктивні економічні і політичні обставини в останні декілька років викликали скорочення в'їзного потоку туристів до України. До цього слід додати нестабільність розвитку внутрішнього туризму. Зокрема, попит на санаторно-курортні і туристсько-екскурсійні послуги в Україні існує, а пропозиція цих послуг за останні роки різко скоротилася. Відзначимо також, що сучасна мережа туристських установ (1,4 млн. місць), разом з санаторно-курортними установами, пансіонатами, будинками і базами відпочинку, в значній мірі потребує реконструкції. Рівень цін, що склався на ринку внутрішнього туризму, настільки високий, що практично не відрізняється від зарубіжної пропозиції. Це багато в чому визначає вибір споживачів не на користь вітчизняної пропозиції.