53

Курсова робота

Проведення паспортизації пішохідного походу ІІІ категорії складності в Українських Карпатах

ЗМІСТ

І. Довідкові відомості про подорож.

Паспорт маршруту.

Шляхи під'їзду і виїзду з району подорожі.

розгляд заявочних документів.

Одержання перепустки в прикордонну зону.

Контрольно-рятувальні загони Карпатського регіону.

Список групи.

ІІ. Дані про район подорожі.

2.1. Загально географічна характеристика району

Туристична характеристика району

Пізнавальна цінність району

ІІІ. Графік руху та технічний опис маршруту.

Графік руху групи на маршруті.

Технічний опис маршруту.

Профіль маршруту (у кожному дні).

ІV. Картографічний матеріал.

Оглядова карта району подорожі

Робочі карти району подорожі.

V. Розрахунок категорії складності походу.

VІ. Краєзнавча робота на маршруті.

Завдання від Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Опис краєзнавчої роботи на маршруті.

VІІ. Додатки.

Кошторис витрат на подорож.

Розклад руху транспорту та вартість проїзду.

Розміщення медичних закладів та відділень зв'язку (час роботи відмітити).

Особисте спорядження.

Групове спорядження.

Перелік продуктів.

VІІІ. Підсумки, висновки, рекомендації

Стаття в газеті “Коломийський вісник”

ІХ. Список літератури

АНОТАЦІЯ

Маршрут пішохідної подорожі проходив в Українських Карпатах, а саме по території Закарпатської та Івано-Франківської областей.

Нитка маршруту пролягала по Рахівськоких горах, Чивчиках, ГОАХ Гриняви та Чорногорі.

Цей похід має велике значення в плані освоєння нових туристичних територій, раніше недоступних (прикордонна зона), а головним завданням було провести паспортизацію пішохідного походу ІІІ категорії складності.

І. ДОВІДКОВІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОДОРОЖ

Паспорт маршруту.

Нитка маршруту: с. Ділове - поп. Лисача - г. Піп ІванМармароський - г. Межипотоки - г. Корбуль - г. Стіг - пер. Шибенний - г. Бортутик - г. Будичевська Велика - г. Чивчин - г. Лостун Малий - пер. Лостунський - г. Пуруль - г. Котан - долина р. Чорний Черемош - пер. Шия - хр. Пневе - г. Мясний Приступа - хр. Ватонарка - г. Бала Людова - г. Крента - с. Бастрець - полонина біля г. Мари шевська Велика - г. Шпиці - г. Турку - Пол. Куркульська - долина р. Говерла - с. Говерла - с. Луги.

Довжина маршруту: - активна частина -228 км

переїзд Коломия - Рахів (поїздом) - 84 км

переїзд Рахів - с. Ділове (автобусом) - 18 км

переїзд Рахів - Коломия (поїдом) - 84 км.

Тривалість подорожі - активна частина - 10 днів

відпочинок - 2 днів (чотири полу дньовки)

переїзди - 0,5 дня + 0,5 дня = 1 день

Аварійні варіанти виходу з маршруту:

район г. Піп Іван Мармароський

- долиною стр. Білого до с. Ділового

район гори Холовміц та гори Бендряска

басейн р. Білої Тиси до с. Богдан

Сайон г. Межи потоки, г. Міки Марс аж до г. Стіг

басейн с. Біла Тиса до с. Луги

4) район від г. Стіг до г. Кернички

басейни стр. Шиберного та р. орний Черемош до с. Шибепого

район Чивчинського хребта та гр. Пневе (гори Гриняви)

басейн с. Чорний Черемош до с. Буркут

6) район хр. Ватанарка

басейн р. Чорний Черемош до с. Шиберного

7) район від г. Баба Любова - г. Скупова - г. Крента

басейн р. Чорний Черемош до с. Зеленого

8) район г. Мари шевська Велика, г. Шпиці, оз. Несамовите.

басейн р. Прут до Ворохти

9) район г. Туркуп

басейн р. Говерла до с. Говерла та с. Луги

Шляхи під'їзду і виїзду з району подорожі

До початку маршруту:

поїздом Коломия - Делятин

Час відправлення - 17,40;

Вартість проїзду -2,10 грн.

Час прибуття - 18,43

поїздом Львів - Рахів

Час відправлення - 20,10

Вартість проїзду - 4,65 грн.

Час прибуття - 0.0

автобусом Рахів - Ужгород - Сільце

Час відправлення - 3,50

Вартість проїзду - 2,00 грн.

Багаж - 0,50 грн.

Час прибуття - 4,30

З кінця маршруту:

поїздом Рахів - Івано-Франківськ

час відправлення - 15,40

Вартість проїзду - 5,00 грн.

Час прибуття - 19,55

* дизель на Чернівці з Коломиї

Час відправлення 20,41

Час прибуття - 22, 45

Розгляд заявочних документі

Попередній розгляд заявочних документів був проведений маршрутно-кваліфікаційною комісією відділу освіти Коломийського міськвиконкому (шифр 209-08-1000000). У зв'язку з відсутністю повноважень у згаданої МКК заявочні документи були представлені на розгляд маршрутно-кваліфікаційної комісії Івано-Франківського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (шифр 209-08-3000000).

Одержання перепустки в прикордонну зону

В зв'язку з тим, що маршрут подорожі пролягає в прикордонній зоні необхідно завчасно оформити перепустку. Так як за ділянку державного кордону від с. Ділового до г. Стіг відповідає Мукачівський прикордонний загін, а від г. Стіг до г. Коман - Чернівецький прикордонний загін, то потрібно за 10 днів направити листи на ім'я командирів згаданих загонів (зразок листа додається) зі списком групи та паспортними даними учасників походу. Відіслати листи поштою або факсом, а через декілька днів зателефонувати та дізнатися, чи надали дозвіл. На відповідні застави прийдуть при вас повідомлення.

Адреси прикордонних загонів:

1. Мукачівський прикордонний загін вул. Недецеї, 45, м. Мукачяево Закарпатської обл., 89600 тел. /факс (03131) 2-12-61.

2. Чернівецький прикордонний загін вул. Герцена, 2, м. Чернівці.

Контрольно-рятувальні загони карпатського регіону

Рухівський контрольно-рятувальний загін м. Рахів, вул. Франка, 140 тел. (03132) 2-10-13 пан Мойсюк Михайло (0-097-304-59-59)

Верховинський контрольно-рятувальний загін смт. Верховина, вул. Поповича, 9 тел. (03432) 2-19-41 нач. Кобилюк Василь.

Говерлінський КРЗ с. Лазещина Раєвського р-ну, вул. Студена, 445-А тел (03132) 4-40-52 нач. Климпуш Дмитро (8-067-94-71-492)

Ворохнятниський КРЗ смт. Ворохта, вул. Галицька, 8 те. (03434) 4-11-49 нас. Савчук Михайло.

Список групи

№ п/п	Прізвище, ім'я по батькові	Рік народ-ження	Туристичний досвід	Місце роботи, навчання керівника і учасників походу
1	Вінтонюк Павло Петрович	12.12. 1957	Припоп. Урал - V, к	Коломийське СЮТуристів
2	Дерісико Микола Вікторович	17.01. 1984	Карпати - ІІ, У	Київський університет туризму, економіки і права ІІІ курс
3	Вінтонюк Ярослав Павлович	12.10. 1987	Карпати - ІІ, У	Економіко-правовий коледж
4	Візнюк Іван Володимирович	28.06. 1987	Карпати - ІІ, У	Політехнічний коледж
5	Грищук Назар Богданович	02.01. 1988	Карпати - ІІ, У	Івано-Франківський НТУНГ
6	Грищук Тарас Богданович	02.01. 1988	Карпати - ІІ, У	Івано-Франківський НТУНГ

ІІ. ДАНІ ПРО РАЙОН ПОДОРОЖІ

Мармароські Альпи (Рахівські гори) - гірський масив східних Карпат, розташований на території України (Закарпатська область) та північному заході Румунії (повіт Сіґетул Мармацієй).

Площа - більше 900 кв.км.

Своєю геологічною будовою (складаються, в основному, з вивітрених флішів, пісковиків крейдяного періоду, базальтів і андезитів - твердих кристалічних порід) відрізняються від усіх інших районів Українських Карпат. Зона Мармароських Альп, з геологічного погляду, є унікальним районом України, оскільки це єдине місце, де фундамент зони, який твориться кристалічним масивом, виходить на поверхню.

У рельєфі Мармаросів переважають гострі гребені та вершини, виступи скал, великі амплітуди відносних висот, тобто Мармароси є Карпатами з яскраво вираженим альпійським рельєфом: лінії хребтів характеризуються множинними скальними виходами, порізаністю та стрілчастістю - альпійськими формами рельєфу. Для мармароського пейзажу характерними є морени льодовикового походження в котлах і річкових долинах.

Мармароські Альпи - єдиний район Карпат, де наявний скальний альпійський пояс над поясом альпійських лук та полонин. Ще однією особливістю Мармаросів є порівняно невеликі (з Ґорганами та навіть з Чорногорою) площі криволісся між поясами лісів та альпійських лук.

В центрі масиву знаходяться вершини Піп Іван Мармароський (1936 м) та Феркеу, (1958 м), які виділяються крупними скальними схилами і урвищами. На Попі Івані верхня межа лісу проходить на висоті 1420 м в західній і Ї500 м. - у східній її частинах.

Особливості рослинності Мармаросів зв'язані з характером рельєфу, тобто у них характерні висотна поясність з урахуванням розташування макросхилів та наявності альпійського скального поясу.

Середньорічна кількість опадів - співмірна з чорногорською, близько 1400 мм, літо є найбільш вологою порою року.

Район Мармароських Альп в кліматичному стосунку відноситься до холодної висотної кліматичної зони (середня річна температура близько 0 град С, період вегетації - близько 90 днів, період активної вегетації не наступає взагалі).

Район Мармароських Альп з півночі обмежується р. Біла Тиса, яка коло прис. Устерики, зливаючись з Чорною Тисою, формує річку Тису, яка обмежує Мармароські Альпи з заходу. Продовженням природньої межі цього масиву на території Румунії є ліва притока Тиси - р. Вішеул. З півдня район власне Мармароських Альп обмежується правою притокою р. Вішеул - р. Русковою, а зі сходу - правою притокою р. Рускова - потоком Соколау. Долини потоків Соколау (з півдня) та Стогівця, витоку Білої Тиси (з півночі) сходяться на г. Стіг 1650 м, який і є умовним місцем сходження трьох масивів; Мармароських Альп, Чорногори та Чивчин.

Хребти Циган(Тіганулюй) - Торояга-Капрі-Крецела(Занога), Байца-Печал-Петрос Будичевський-Лутяса та Рокіта-Капілаш, що на території Румунії, геологічне складені з тих самих порід, що й Мармароські Альпи, але орографічне є південними та південно-західними відрогами Чивчин.

Орографія цього гірського району характеризується значною асиметрією. Систему хребтів в загально-карпатському напрямку північний захід - південний схід відшукати тут важко, хоча північне плече групи, тобто хребет Неніски, яке починається платом Межипотоків і закінчується Стогом, яким і з'єднується з головним вододільним хребтом, простягаючись з заходу на схід, наближається до цього загального правила. Хребет Неніски включає в себе вершини (з заходу на схід) Межипотоки, Неніски Велика і Мала, Щаул, Бирсенеску, Корбул, Юрческа Мала й Велика і вершиною Стог з'єднується з Чорно горою і Чивчинами. Тим часом, інші пасма Мармароських Альп (Попа Івана і Феркеу) простягаються з півночі на південь, поперечно до головного карпатського хребта.

Таким чином, пасмо Попа Івана Мармароського починається лісистими Менчулами над Раховом, і тягнеться з півночі на південь. За Менчулом вищим 1500 м через Берлебашку 1736 м, зі своїм сусідом - Петросом 1784 м хребет досягає висоти 1936 м на вершині Попа Івана, який має одне відгалуження на захід через Зербань 1795 м, Полонинку 1626 м та Прелуку 1416 м в долину р. Вишеул (Вишова), і друге відгалуження Палітинув 1712 м і Томнатикул 1621 м, на південь в долину р. Рускової. Кульмінацію Мармароських Альп становить Феркеу 1961м, який разом з Міхайлекулом 1921 м, підноситься троном оточеним долинами річок з півдня - Русковою, на заході - Репедею, зі сходу - пот. Соколау (Соколовою). На півночі вузьким гребенем (полонина Кокутез 1482 м) масив Феркеу сполучається з хребтом Неніски біля Баула.

Кульмінаційним пасмом Українських Карпат є хребет Чорногори. Головний хребет простягається на 20 км, досягає висоти 2000 м, своїм розташуванням та протяжністю займає домінуюче положення в дузі Карпат від Татр до Роднянських Альп. В головній своїй частині становить він вододіл Тиси і Пруту, а своєю найзахіднішою, ізольованою від загалу глибоким перевалом, Петросом - вододіл Чорної і Білої Тис.

Особливістю хребта Чорногори є асиметрія його північних та південних макросхилів. Коли південні схили спадають усюди однаково стрімко, майже без розгалужень в глибокі долини, північні макросхили відзначаються значною кількістю розгалужень, сходовою формою спадів. Кидається в очі різниця стрімкості схилів окремих вершин відносно осі хребта та власних поперечних осей. Бічні північні стіни перевищують 100 м і спираються на котли. Сходова форма північних скидів відобразилась в автентичних назвах "Плечі". Подекуди такі Плечі є справжніми скальними урвищами, наприклад, над долиною Кізіх Влогів під Бребенескулем.

Завдячуючи умовам льодовикового формування, отримала Чорногора найхарактернішу свою особливість - котли і уступи, перерізані жилами спадаючих з них потоків, мореновими валами і численними озерцями. Еталоном таких польодовикових краєвидів є котел Данциша з двома рядами кінчастих Козлів, що лежать зубатими пилами, які один із перших дослідників порівняв з місячними горами. Котловина ця розташована в самій середині Чорногори.

Хребет починається над Ясинею розгалуженнями Петроса - Шасою, Шешулом, на Петросі досягає висоти 2020 м. Між Петросом і Шешулом - перевал 1591 м, південні схили якого спираються на полонину Рогнеску. Північно-західний відріг Петроса через г. Петросул 1861 та Шасу (на радянських та українських картах - Какаразу 1564) Лопушанським плаєм спускається до Ясині, південно-східний відріг - через Шешул спускається до Богдана і Ростоків. За Петросом настає 6-ти кілометровий розрив хребта зі зниженням до 1550 м на перевалі Германецькому, який є найнижчим місцем Чорногорського хребта від Шесула до Шурина. Південні схили перевалу Германецький спираються на однойменну полонину. Східні схили Петроса є крутішими, ніж західні. Через крутизну східних схилів, які особливо грізно виглядають з Говерли і через відносну окремішність від решти чорногорської спільноти Петрос навіть виглядає вищим за Говерлу.

Говерла, 2061 м - східний сусід Петроса, найвища вершина Чорногори та України. Орографічне Говерла є точкою сходження ліній хребтів: на захід, через перевал Германецький - в сторону Петроса, на північ, через пол. Гропу - на Козмєську і далі, до пер. Яблуницького (головний водоліл) і на південний схід, власне хребет Чорногора. Властиво, з Говерли починається основна частина Чорногори, яка тягнеться з північного заходу на південний схід одностайною, малорозчленованою лінією хребта, що формується вершинами Говерла, 2061, Брецкул, 1911,5, Пожижевська, 1822, Данциж 1856, Туркул, 1933, Ребра 2001 (із східним відрогом - Шпицями 1863 і південно-західним відрогом Гутен Томнатиком, 2016), Бребенескул, 2036 (із східним відрогом - Кедроватим і південно-західним відрогом - Дамською 1817), Мунчель 1998 (із східним відрогом - Степанцем 1655), Дзємброня, 1877, Бальзатул, 1851 (із східним відрогом - Смотричем 1898), Піп Іван, 2020,5 (із південно-східним відрогом - Шурином 1773), Васкул 1731, і закінчується (геологічне) на перевалі Шибенський, орографічне - на г. Стог. Ці та інші вершини відділені одна від іншої неглибокими сідлами, висота яких від Говерли до Попа Івана ніде не спадає нижче 1750 м.

Котлами та цирками закінчуються долини майже усіх десяти потоків, які починаються на північних макросхилах Чорногори. З заходу на схід це:

* Прутчик Козьмєський, пливе з котла Козьмєського, на північних схилах Говерли;

* Прутчик Заросляцький, бере початок в котлах на Заросляку, між Говерлою і Брескулем, творить найбільший в Чорногорі водоспад гляціального походження;

* Брескулець, пливе з котлів між Брескулом і Пожижевською, в його долині, на верхній межі лісу розположені метеостанція та відділення Інституту ім. Холодного;

* Прутець Пожижевський пливе з котлів між Пожижевською і Данцишем;

* Данцишик разом з Туркульцем збирають води з віяла поточків з котловини Данциша, також - з-під Туркула, з польодовикового озера Несамовитого, з-під Козлів і з-під Гомулу - останній потік має назву Гомульця. Данцишик є головним джерельним потоком Пруту. За вододільним валом Шпиць, що обрамляють котел Данциша зі сходу, розпочинаються допливи Черемошу;

* Потік Ґаджина збирає води з котлів під Шпицями, Ребрами і Широким Полем;

* Потік Кізя і допливи в котлах Кізіх Влогів під згадуваним вище урвищем під Бребенескулем - і Ґаджина, і Кізя є допливами Бистреця;

* Витоки Дзємброні в єдиній на Чорногорі підложній долині з ряду котлів між Мунчелем, Дзємбронею і Смотричем; на смотрицьких витоках Дзємброні також знаходиться водоспад.

* Погорілець стягає води з-поміж Смотрича, Бальзатула, Попа Івана і Шурина;

* Віпчинка-Щавник, випливаючи з південно-західних схилів Попа Івана і вливається в потік Шибений, формували найбільше в Українських Карпатах озеро Шибене, яке утворилось на початку XIX ст. через зсув схилу гори і надалі це озеро було штучно збільшене греблею для сплаву лісу Черемошем. В наш час, після прориву дамби озеро стекло.

Дно котлів займають посталі на моренних відкладах високогірні торфовища з окремими видами арктичної рослинності. Як показали дослідження, на місці торфовищ росли прадавні буки, дуби, граби, липи та в'язи.

Південний макросхил хребта від Говерли до г. Туркул спирається на Брескульську полонину, від Туркула до Ребер - на полонину Туркульську, яка в своїй південній частині впирається в відріг Гутен Томнатека і має яскраво виражений постгляціальний рельєф.

На південному макросхилі, в котлі, утвореному відрогом Гутен Томнатека і головним хребтом знаходиться озеро Бребенескул (що живить однойменний потік) - найвисокогірніше озеро України (рівень плеса - 1801 м). Хребет Гутен Томнатека та підняття полонини Ламської обмежують відповідно з півночі і півдня полонину Бребенеську.

За Ламською і аж до північних та західних скидів Попа Івана південний макросхил головного хребта Чорногори формується полониною Бальзатул.

Південні скиди Шурина спираються на полонини Шуринську та Веснарку.

Поряд з головним хребтом Чорногора має ряд відгалужень та паралельних хребтів. Наявність відгалужень характерна для північного макросхилу Чорногори, з південного значне відгалуження є одне: на південь від пол. Германецької йде відріг Менчіла 1589, який спускається аж до Лугів і є вододілом потоків Богдан і Говерла. З північного боку це, насамперед - хребет Костричі, який простягся на сході, паралельно головному хребту і сполучається з ним відрогом Шпиці - В. Маришевська - Мариш; хребет Степанця, що відходить від Мучнеля, - є вододілом притоків Ч. Черемошу - потоків Бистрець та Дзємброня; хребет Смотрич - Стайки - Скорушний, що відходить від Бальзатула і є вододілом потоків Дзємброня та Шибений. Хребет Костричі є панорамним місцем, з якого видно головний хребет Чорногори від Петроса по Смотрич.

Геологічне Чорногора збудована в цілому з олігоценового магурського пісковика. Саме з нього й сформовані Кам'яні Театри на Шпицях і Козлах.

Незважаючи на значні антропогенні зміни (вирубування лісів, спасання полонин) в структурі рослинного покрову Чорногори, дослідники (М. Голубець, К. Малиновський) виділяють в Українських Карпатах і на Чорногорі зокрема п'ять поясів рослинності: передгірських дубових лісів (виражений лише в Закарпатті), букових лісів, соснових лісів, субальпійський та альпійський. Чорногорі, в основному, притаманні три останні.

Зазвичай чорногорський ліс - хвойний, досягає висоти 1400 м, після чого починається пояс полонин. Максимальне підняття хвойного лісу - на Шурині - 1670 м та Гомулі - 1625 м. Тільки де-не-де перехід між поясом соснових лісів та субльпійським поясом, що характеризується наявністю кущів, на Чорногорі становить косодеревина, значно менша, ніж в Ґорганах. Найбільше косодеревини є в котлі Данциша під Козлами, в Кізіх Влогах і на Шурині, менше - на Шешулі та південно-західних схилах Петроса, значно менше - в інших частинах Чорногори. Альпійський пояс - це пояс гірських полонин.

Хоча вічного снігу на Чорногорі немає, в окремі роки спостерігаються сніжники й влітку.

Декілька краєзнавчих фактів про Чорногору

До 1939 року полонини були власністю окремих господарів. Так, наприклад, полонина Козьмєська становила власність гуцула з Ворохти Кульбяка, на ній й досі знаходяться кошари і літнівка бувшого власника полонини.

Заросляк. Цією назвою гуцули окреслюють місцевість, що розташована між схилом Брескула на сході і вододілом між Прутчиком Заросляцьким та Прутчиком Козьмєським на заході. То є простір, зайнятий післяльодовиковим котлом між Брескулем і Говерлою. Вододілом між Прутчиками Заросляцьким та Козьмєським проходить підйом на вершину Говерли. В котлі знаходяться моренові рештки льодовикового озерця.

Завоєля. Місцевість, де зараз знаходиться в'їзд в Карпатський національний природний парк. Арджелюжа. Місцевість на розгалуженні доріг з Ворохти на Верховину і Завоєлю.

На місці теперішньої турбази "Заросляк" з 1880 року існував притулок Польського Товариства татранського ім. Генріка Гоффбауера - пропагандиста туризму, керівника Чорногорського відділку Товариства в Коломиї до двадцятих років XX ст. Турбаза "Заросляк" розташована на висоті близько 1250 м на південних схилах Козьмєськи, з вікон - вид на Говерлу, Плечі заросляцькі та Брескульські та частину полонини Пожижевської.

Залишки туриського притулку АZS збереглись зі сторони потоку Погорілець, нижче сідловини Смотрицького перевалу: найнижчого місця між відрогом Смотрича - Вухатим Каменем і Бальзатулем.

Водопад на Пруті має загальну висоту 80 м.

Назва, а, властиво - звучання "Говерла" (так, як її вимовляємо сьогодні) ввійшла через помилку на австрійській військовій карті, до описової літератури впроваджена Л. Вайглем та священником С. Вітвіцьким, місцева автентична назва, зараз цілковито забута - Говирла.

Краєвид з Говерли, зважаючи на її домінуюче положення та висоту, перевищує за своєю протяжністю всі краєвиди в Українських Карпатах. При добрій видимості з вершини Говерли в північному напрямку можна побачити долину з містами Івано-Франківськ, Коломия та Снятин, на півдні - румунський Сігетул Мармацієй. На північному заході своїми урвищами і відокремленістю погляд приковує Петрос із Петросулом. Інші вершини чорногорського хребта виглядають як ланцюг заступаючих один одного верхів, який тягнеться у південно-східному напрямку. На півдня на північного заходу оглядаються долина Білої Тиси, обмежена ланцюгом Мармароських Альп. Азимути з Говерли на дальні вершини: Феркеу - 190, мармароський Піп Іван - 210, Близниця - 292, Братківська і пасмо Чорних полонин - 313, Лопушна-Сивуля - 325, Добошанка - 338, Лисина Космацька - 45, Чивчин - 150, Інеул - 154, Петрос Роднянський - 167.

Метеостанція та будівлі відділення інституту ботаніки НАН України знаходяться на західних схилах нижньої частини полонини Пожижевської, біля верхньої межі лісу, на висоті 1550 м. Сама будівля закладена в 1901 році як дослідницьке гостодарство Крайовей стації ботанічно-рольнічей у Львові. Ініціатором будівництва і його реалізатором був доктор Ігнацій Шишилович, ботанік-агроном. В роки першої світової війни будівля та дослідні ділянки були знищені, але відновлені в 1921 році.

Першим, визнаним і захищеним державою зразком високогірної рослинності став Данциш. Уся діяльність на його північних та східних схилах була заборонена в 1911 році.

На південних схилах вершини Туркула ще у тридцятих роках XX ст. польські біологи описували місця гніздівель орлів.

Панорама з Туркула характеризується прекрасним видом на котел Данциша з озером Несамовитим, який прорізаний валами Малих і Великих Козлів і обмежений грядою Шпиць, на південних схилах Чорногори - гляціальна долина потоку Бутинця, яка своїми формами подібна до котлів Данциша, кількадесятметровим урвищем на її південному краї. В цій котловині знаходяться декілька озерець льодовикового походження. На північному заході грізно виглядають Петрос і Говерла, до якої веде ланцюг верхів Данциш (дві вершини), Пожижевської і Брескула. До Говерли марковані стежки як через вказані вершини, так і західні траверси Данциша та Пожежевської. Траверсу Брескула немає. На західних схилах Брескула також знаходяться декілька малих озерець і боліт, живлення яких, переважно - опадами.

При переході на Говерлу Туркул можна траверсувати зі східного боку і вийти, минаючи вершину, до озера Несамовитого. На відстані близько 1 км від Несамовитого, при гірському плаї, який сполучає котел Туркула з гірськими котлами Данциша і Пожижевської, під першим, ближчим до Туркула, верхом Данциша знаходиться ще одне, менше озерце льодовикового походження, яке називається "На Данциші".

Найвідомішим чорногорським озером, з яким пов'язано чимало легенд, є Несамовите. Так, крім загальновідомого повір'я про те, що камінь, кинутий в озеро, викликає бурю, говорять, що озеро це було місцем, де зводили рахунки з життям десятки самогубців, які, тим самим, заключали договір з чортом і навіть ламали взимку на озері кригу. Ще говорять, що з дерева, вимоченого в водах Несамовитого робили найдзвінкіші трембіти.

Ще одним відомим чорногорським озером є Марічейка - озеро на східних схилах Шурина.

Ще ряд озерець-блюдець льодовикового походження знаходяться в ур. Ґаджина (біля уступу верхнього котла), на південних схилах пол. Ламської, на пол. Бальзатул та на південно-західних схилах г. Піп Іван.

Полонинську частину хребта від Бребенескула до Ребер називають Широким полем.

Сідловину між Попом Іваном і Бальзатулом називають Поганим місцем, через часті вітри і бурі.

В урочищі Ґаджина знаходяться Довбушева криниця та крісло Довбуша - скала, під якою, за легендою, опришки й поховали свого ватажка. Як свідчить легенда, Довбуш з п'яти років самостійно водив на полонину овець і ще в дитинстві йому вдалось під час бурі підстрелити в Ґаджині чорта, який покривлявся Богові. За це ангел й наділив Довбуша надлюдською силою.

Обсерваторію на Попі Івані називають "Білий Слон".

Пра-Чорногора він Попа Івана тягнулася через Шурин І хребет Руський Діл. З часом води потоку Шибеного "перепиляли" хребет і посунули вододіл Тиси і Прута на десяток кілометрів західніше, сформувавши теперішній.

Дорога долиною Чорного Черемоша має своє продовження по хребту Руський Діл, давнім гуцульським шляхом. Дорога по Руському Долі є частиною Дороги Мацкенсена - стратегічного шляху часів Першої світової війни. Існував проект перетворення цієї дороги на автомобільну трасу між Україною та Румунією з будівництвом автомобільного переходу на полонині Роги. Якби цей проект було реалізовано, це був би найвище в Україні розташований пункт переходу кордону.

За переказами г. Стіг була місцем, де щовесни Довбуш набирав рекрутів до своїх загонів.

Чивчини і Гриняви - системи карпатських хребтів на півдні Івано-Франківщини та на південному заході Буковини. Хребти - з типовим полонинським рельєфом, в південній частині Чивчин - найзначніші в Українських Карпатах зарослі криволісся.

Геологічне Чивчини є частиною Мармароського масиву. Орографічними межами І Чивчинських гір є потоки Шибений, Чорний Черемош, витоки Перкалабу та його притоки - Сарати з півночі та сходу, долини потоків Соколова (Соколау), Вазер, Новелу, Цисла і її витоки - Белесина - з заходу і півдня. Слід зазначити, що поділ на Мармароські Альпи та Чивчинські гори стосується української частини Мармароського масиву. Румунські джерела І розглядають цей район сукупно, як гори Марамуреш.

Гриняви геологічне відрізняються від Чивчин. Орографічними межами Гриняв є Чорний та І Білий Черемош - з заходу і сходу. На півдні пасмо Гриняв з'єднується зі східними відрогами чивчинської гори Палениця. Північною межею Гринявських гір є сідло на хребті Ватонарка, - перевал між потоками Луковець (притока Білого Черемошу) та Дітницький (притока і Чорного Черемошу).

Орографічне Чивчини нагадують гребінь, основою якого є лінія головного хребта, а зубцями - бічні відроги, які спускаються до Чорного Черемоша. Головний Чивчинський хребет, який, одночасно, є частиною головного вододілу, починається від г. Стіг 1650м, і простягається до г. Крецела (Занога) 1853 м (гора - повністю на території Румунії), відповідаючи загальному напрямку з північного заходу на південний схід. Лінія хребта фіксується вершинами Копілаш, Керничий 1589, Фуратик 1526, Боршутин 1547, Ледескул 1579, Боршутин 1573, В. Будичевська 1678, Кукулик 1581, Чивчинаж 1585, Сулігул 1688, Попадя 1526, Рижоватий 1641, Лостун, 1654, Лостун Малий 1595, Пірія 1550, Пурул 1617, Штевьора 1617, Коман 1724, Команова 1734, Палениця 1750, Гнітеса 1767. За Гнітесою головний хребет втрачає висоту до 1300 м і продовжується в південному напрямку на території Румунії до г. Крецела. Останньою чивчинською полониною на українському боці є Розроги, від якої на схід вздовж кордону тягнеться лінія хребта з окремими короткими відгалуженнями на північ: хребтами І Жупани та Чорний Діл.

Протяжність головного Чивчинського хребта від Стогу до Крецели - 67 км (в межах України - 62 км).

Від головного хребта відходять численні короткі відроги в північному та північно-східному напрямках: Регєска Велика (між долинами Шибеного і Регєщика), хребет Руський Діл (між долинами Рагєщика і В. Керничого), відроги Керничого (між потоками Керничим і Рабинцем), відріг Боршутина (між зворами Рабинця та Прелучного), хребет Прелучний (між зворами Прелучного та Старостаєнського), хребет Добрин (між Старостаєнським потоком і потоком Добринь), відріг В. Будичевської - Чурюс (в витоках потоку Добрин), хребет Чивчин (між зворами Добрина і Альбіна), хребет Альбін (між потоками Альбін та Попадинець), хребет Лостун (між зворами Попадинця і Лостуна), хребет Баласинів в верхів'ях Лостуня, хребет Ротундул. Від Палениці відходить хребет, який сполучає Чивчини із Гринявськими горами.

В південно-західному та західному напрямках (територія Румунії) від головного хребта відходять протяжні відгалуження: хребет Рекіта (між долинами Соколау і Ріки, відріг Будеску (між потоками Дела-Будеску і Будеску), хребет Будичевського Петрова з відрогами Лутяса, Печал і Бейца (між долинами Лутяси, Ріки і Вазеру), хребет Торояги з відгалуженнями (між долинами Вазеру і Цісли). Традиційно так склалось, що румунські відроги до власне Чивчин - не відносять.

Головний хребет Гринявських гір, починаючись на сідлі 1271 в хребті Ватонарка простягається з північного заходу на південний схід через полонини Лукавиця 1534, Михайлова - найвища точка хребта - 1605, Масний Прислоп 1581, Баба Людова 1582, Стефулець Великий 1543, Кам'янець 1521, Дуконя 1505, Пнєвє 1586 і 1532, Широка 1463, Гостовець 1521 і закінчується на сідлі між потоками Прилуки (притока Чорного Черемошу) і Москотин (притока Перкалабу, Білий Черемош), перед хребтом Прилучний. Довжина лінії хребта між сідлами - 25 км. На північ від сідла на Ватонарці Гриняви продовжуються хребтом через Людову1464, Скупову 1579 і Кренту 1350 до смт. Верховина (Жаб'є).

Від полонин головного хребта Гриняв на північ і схід відходять відроги та відгалуження: від Масного Прислопу через Тарницю 1553 - хребет Озирнинський - до с. Пробійнівка, в долину потоку Пробійна, від Стефульця Великого - до с. Громітне, до устя М. Громітного у В. Громітний, від Дуконі через Чорал 1462 і Мунчелик 1452 до с. Громітне, від Пнєвєя через Дошину 1482 до с. Голошина, від Широкої через Яворову 1499 до устя пот. Підширока в Гостовець, від пол. Гостовець через Гостів 1582 і Огленду 1463 до Білого Черемошу.

Для Чивчинського хребта характерним є наявність субальпійського поясу полонин, протяжність яких - дуже велика і в Українських Карпатах поступається лише Гринявським горам. Для південної частини чивчинського хребта та для Гриняв характерна асиметрія північного (пологий) та південного (крутий) макросхилів.

Ще однією особливістю чивчинських верхів є часті скали-останці, так звані Баби, висота яких досягає 10-ти метрів.

Полонина Палениця в Чивчинах є найвищим плоскогір'ям України.

Вздовж усього чивчинського хребта проходить Державний кордон України з Румунією.

Гора Чивчин, 1766 - одна з небагатьох вершин Українських Карпат, де є виходи порфіритів - найдавніших порід вулканічного походження.

Чивчинський хребет Чорний Діл, який простягся від устя Сарати в Перкалаб, відомий вертикальними печерами, найглибша з яких - шахта глибиною понад 30 м.

Найвигіднішим пунктом виходу в Чивчини і Гриняви є Буркут (900 м над р. м), на північну частину - Шибене (857 м) в усті однойменного потоку. По дорозі від Шибеного до Буркуту є джерело мінеральної води. Також джерела "Буркуту" є в самому Буркуті, в 0,5 км вище устя потоку, що спадає зі сторони Лукавиці.

Буркут - найдавніша польська бальнеологічна здравниця. Найкращі свої часи Буркут-курорт пережив у 20-х роках XIX ст. В ті часи там було збудовано більше 15 вілл. Курорт був зруйнований австрійським військом у 1848 році під час подавлення революційних заворушень. У 80-х XIX ст. роках курорт ожив, але подальший його розвиток було перервано Першою світовою війною. Планувалось прокладання дороги Гринява - Копілаш, але ці плани лишились проектами. Основний потік відпочиваючих добирався до Буркуту традиційним плаєм з с. Гриняви через перевал Ватонарку і полонину Лукавицю.

В долині потоку Альбін, в 4 км вище його устя в Ч. Черемош є ще одне джерело мінеральної води "Буркут".

В долині потоку Попадинець, в 5 км від устя знаходилась польська геологічна партія, що займалась розвідкою родовищ графіту, в долині Ч. Черемошу, за устям Прелуки - інша партія, що займалась пошуками родовищ марганцю.

Панорама з Гнітеси (Чивчини) дає найкращий вид на Роднянські Альпи, відстань до них - 25 км по прямій, на заході-південному заході розпочинається пасмо Родни верхом Мунчель 1703, від нього йдуть Магура 1602, кульмінація Родни - Великий Петрос 2305, в глибині - Репедя 2077, Пусдрелору 2199, Галатулуй 2057. Дальну частину Роднянських Альп загороджує Крецела 1851, на схилах якої знаходяться витоки Білого Черемошу. Зліва Крецели лінія Родни формується верхами Інеул 2280, Верфу Росул 2225, Прелучілє Гагі 1851, Деалуль Косорбіі 1594 і Онулюй 1932.

Цікавим об"єктом природи є група скал Камінь Мокриню, складена з вапняків тріасового періоду. Підійти до нього найлегше з долини Мокринчика, потоку, що впадає в Ч. Черемош в 0,5 км нижче клаузи Лостунь.

Клауза Лостун - найбільша в Карпатах гребля зі шлюзом. Розташована на висоті 1160 м. В часи, коли Черемошем здійснювався сплав лісу - була найсучаснішою інженерною спорудою. Особливістю цієї клаузи був розподіл акумульованої води відразу у дві долини: І Ч. Черемошу і Лостуня. ІІІ. ГРАФІК РУХУ ТА ТЕХНІЧНИЙ ОПИС МАРШРУТУ

3.1. Графік руху групи на маршруті

Дні у дорозі	Дата	Ділянка маршруту	Відстань (км)	Чистий ходовий час (год)	Характеристика шляху, природні перешкоди, небезпечні ділянки
1	2	3	4	5	6
перший	06.08	С. Ділове - г. Жовта - г. Менчцуп - г. Прелука - г. Полонина - траверс г. Шербан - поп. Лисича	20	9	Кам'янисто-ґрунтова дорога, заболочена дорога, завали з дерев та каміння
другий	07.08	Поп. Пнепча - Г. Пін Іван Моармароський - доп. Струмка Квасного - початок дороги	12	8	Кам'янисто-ґрунтова дорога, кам'яниста стежка, високотрав'я, стрімкі схили, криволісся, великі перепади висот.
третій	08.08	Почато дороги -травере гір Холодачіу - траверс гір Бендрясака - західна полонина на г. Мемипотоки полудньовка	11	3	Кам'янисто-ґрунтова дорога, заболочені ділянки маршруту, високотрав'яна.
четвертий	09.08	Західна полонина на г. Межи потоки - г. Межи потоки - траверс г. Макі Маре - г. Стеавуп - г. Бирсенеску - г. Карбуль - г. Юрченку Мік - г. Стіг; полудньовка	17	5	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я, криволісся (сіра вільха)
П'ятий	10.08	Г. Стіл - г. Регеска - пер. Шибеник 0 г. Кернична - г. Фура тик - попон. Препучна; полудньовка	16	4	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я,
шостий	11.08	Попол. Пре пучка - г. Боршутин - г. Ледескул - г. Боршутик - г. Будивеска Велика - г. Кукулик - попол. Підг. Чивчин;	16	5	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я, великий перепад висот, круті схили
		Кільц. рабіалка на г. Чивчин	5	1,5
сьомий	12.08	Полон. Підг. Чивчин - г. Чивчинаж - г. Сулі гул - г. Рижовати - ?1542,8 - траверс г. Лостун - г. Лостун Малий - пе6р. Лостунський - ? 1543,6 - г. Пуруль - ? 1621,2 - траверс г. Катан - полон. У верх.П.Ч. Черемош	24	8	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я, великий перепад висот, круті схили
восьмий	13.08	Полон. у верх.Р.Ч. Черемошу - гребля Кляуза Болтагул - доп.Р.Ч. Черемош - потік Прилуки - пер. Шия - ? 1521 - траверс хр. Пневе - г. Кам'янець - г. Стефулець Великий - г. Масний Приспоп - полон. Масний Приспоп	27	8	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я, лісові стежки з завалами дерев, численні броди у верхів'ї р.4. Черемош, рух по каньйону потоку Прилуки, великий перепад висот.
дев'ятий	14.08	Полон. Масний Приспор - ?1580,6 - ?1605,2 - полон. Луковиця - перевал - хр. Ватонарка - г. Баба Людова - урочище Великі Стовпи - полон. Угорська	24	8	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я, великий перепад висот, - заболочені ділянки лісових доріг, круті схили
десятий	15.08	Полон. Угорська-траверс г. Скупова - г. Ростицька - г. Зміїнська - г. Крепта - присілок Топільче - доп. Р.4. Черемош - устя р. Чистець - с. Бистрець	24	8	Кам'янисто-ґрунтова дорога, високотрав'я, великий перепад висот, - заболочені ділянки лісових доріг, круті схили
одинадцятий	16.08	Полу дньовка: с. Бистрець - уроч. Гаджина - перевал під Мари шевською Великою - полон. Маришевська	12	4	Кам'янисто-ґрунтова дорога, переправа по колоді та броди у верх р. Чистець, великий перепад вимито, - заболочена стежка
дванадцятий	17.08	Полон. Мари шевська - перевал - г. Шпиці - г. Великіф Кізли - г. Малі Кізли - оз. Несамовите - г. Турку - полон. Туркульська - гребля Клазуза Говерла - с. Луги	20	8	Кам'яниста стежка, криволісся (альпійська сосна, висок трав'я, великий перепадвисот, кам'янисто-грунтова дорого, круті схили.
		Всього	228 км.	79,5 год.

Середня швидкість руху - 2,9 км. /год.

3.2. Технічний опис маршруту

День перший 06.08.

Приїхали зранку в Ділове. По долині Тиси дує прохолодний вітер, невеликі хмарки перекочовують через відроги Рухівських гір. Одержавши перепустку на прикордонній заставі (фото № 1) виходимо на маршрут о 9.00 ранку.

Від застави йдемо вверх по долині р. Тиси до місцевої школи, повертаємо направо і переходимо по залізобетонному мості через р. Тису. Зразу за мостом ще раз повертаємо направо і по залізничному мосту переходимо струмок Білий. За мостом зліва починається серпантинна стежка, яка стрімко набирає висоту і далі виводить до кам'янистої дороги, яка пролягає у південно-східному напрямку вздовж відрогу г. Жовтої. За годину роботи доходимо до телевізійного ретранслятора, на вежі якого ще встановлена антена система мобільного зв'язку Київстару. (На полонині Лисичій є покриття).

Йдучи по дорозі, основним орієнтиром є гребінь відрогу, всі відгалуження від дороги вправо треба ігнорувати. Тільки дійшовши до підніжка вершини г. Жовтої траверсуємо її та ще одну безіменну вершину по заболоченій дорозі з півдня.

На цій ділянці дорога розгалужується на дві і через 300 м знову з'єднується, в цьому місці є джерело води, ще пройшовши до 0,5 км є ще одне джерело. Далі води не буде. Струмки, які перетинають траверсну дорогу заболочені, або маловодні.

Після г. Жовтої дорога підходить до державного кордону і надані проходить паралельно йому, вже по північно-східних схилах Рухівських гір в південно-східному напрямку, а від г. Мензул (1369,7 м) приймає східну орієнтацію аж до г. Прелука.

Ще минаючи г. Жовту небо затягнуло низькими хмарами, періодично дошкуляє дощ. Рух по кам'янистій дорозі, яка прокладена на схилах крутизною 30о-45о, ускладнюється зсувами наметю і грунту, що відбулись під час весняних літніх рясних дощів.

При траверсі хребта зустрічаються мальовничі скелі (фото №2) та відслонення. Після обіду продовжуємо траверс хребта. Біля 15.00 години почався сильний дощ. Затягнуло капітально.

Від г. Прелука (1417 м) хребет пролягає на схід, а від г. Полонина (1536 м) на північний схід. Піднімаємося на г. Полонину (1626 м) по затяжному серпантину. Під ногами конгломерат мокрої глини та подрібнено гальки. Здійснивши траверс г. Щербань (1795,0) в 18.30 приходимо до полонини Струмки, тут у нас по плану ночівля. Всі мокрі до останньої нитки. Розвідка на полонину позитивних результатів не дала. Хати не знайшли (низька хмарність, видимість 20-25 м). Так що йдемо далі до Полонини Лисачої. Ще година ходу під проливним дошем і в 20.20 ми на місці. Хоча хата повністю зайнята пастухами та є де обсушитися, зварити їсти, а переспати є можливість на стриху.

День другий 07.08

Вночі дощ став, але ранок холодний і вологий. Хмари сидять в долинах. Після Сніжанку потроху почало розвиднятися і в 11.00 виходимо на маршрут (фото № 3). Піднімаємося на піфднічний відріг г. Піп Іван Мармароський серпантинною ґрунтовою дорогою, подекуди є кам'янисті ділянки. Дорога в'язка після останніх дощів, та добре що хмари почали підніматися видимість до 1 км. Після серпантину дорога перевалює через північний відріг вершини і виводить на східні схили, закінчуючись тупіком. Правда в цьому місці з'являються дві стежки: права серпантином піднімається на північний відріг і виводить на вершину, а ліва траверсує східні схили г. Піп Івана Мармарського то збігаючи в цирки під горою то піднімаючись на її відроги.

Ми траверсуємо (фото № 4) перший цирк попід скелями і зупиняємось на перевальному сідлі першого східного відрогу. Хмари згустилися, почався накрапати дрібний дощик, але прориви у хмарах є (фото № 5). Залишаємо рюкзаки на відрозі, накривши великим блакитним тептом, який добре видно на зелено-сірому рельєфі і здіймаємо кільцему радіалку на вершину (фото № 6). Піднімаємось крутими (до 30о) гребенем відрогу по тваринній стежці, яка часто ховається в зарослях ялівцю та альпійської сосни. Подекуди є виходи нескладних скель, які проходяться вільним лазанням. Від сідла до вершини набираємо по висоті до 400 м і ось ми на г. Піп Іван Мармароський (1936,2 м) (фото № 7). Почався дощ, назад вертаємось по більш безпечному маршруту. Йдемо спочатку по гребеню в північному напрямку, а далі стежка серпантином збігає на схід до знайомої дороги. Ще раз траверсуємо вже знайомий цирк і ми біля рюкзаків (фото № 8).

Від сідла сходимо в цирк з великою плямою снігу (20 м х 70м) по крутій кам'янисто-грунтовій стежці.

Рухаємось дуже уважно, на мокрій стежці в багатьох місцях виступають великі камені заховані у високій траві. Стежка описавши в цирку дугу в добрий кілометр обігнула другий відріг і вивела нас в наступний цирк з загадковим озером та великими полями рододендрону східно карпатського(фото № 9, 10). Знову сіли хмари, все затягнуло. Видимість 20-30 м, важко орієнтуватися. Від озера повертаємо в північно-східному напрямку і надаємо в долину струмка Квасного. Справа по ходу чути гул двох водоспадів, які численними каскадами збігають до низу. Ми ж поволі сходимо по розкислій стежці, яка звивається змійкою в зарослях криволікся (фото № 11). Зійшовши в зону лісу переходимо по камінню через згаданий струмок і виходимо до закинутого загону для овець (хата завалена). Після невеликого перепочинку продовжуємо рух у східному напрямку. Від загону піднімаємось кам'янистою стежкою на наступний відріг (набір висоти до 50 м) і далі рухаємось лісовим масивом в південно-східному напрямку. Стежка в багатьох місцях заросла малиною, сірою вільхою, подекуди є повалені дерева. Стежка плавно набирає висоту і через годину ходу виводить до початку широкої ґрунтової дороги, яка проходить паралельно з прикордонною контрольною смугою (ПКС). Місце тут зручне для ночівлі, є рівні місця під палати, в достатній кількості двора, багато струмків з чистою джерельною водою. Тут і зупиняємось на нічліг о 20.00.

Вечером досить прохолодно, але головне випогоджується, небо прикрасилося зірками. Засинали ми з надією на погоду, але...

Увага!! В районі г. Піп Іван Мармароський водяться ведмеді та вовки. Хижі звірі часто навідуються на полонину Лисичу. При траверсі г. Піп Іван Мармароський в першому с. Хідному цирку група спостерігала на відетлі, як вниз по цирку сходив ведмідь.

День третій 08.08

Погода в горах дуже мінлива. Біля 7.00 ранку надлетів холодний північний вітер і нагнав дощових хмар, які мабуть захотіли виконати місячну норму по опадах в Закарпатській області.

Поснідавши, організовано збираємо табір під проливним дощем і виходимо на маршрут в 9.30. Йдемо вздовж стовпів прикордонної контрольної смуги (ПКС). Дорога в'язка, по всіх річках тече вода, а всі сідла на гребені хребта заболочені і зарослі високою травою. Спочатку дорога пролягає в північно-східному напрямку по горах Холовачіу аж до вершини (1545,5), а потім повертає на північ до вершини (1548,8). Дощ то вщухає, то знову щиро лиє. Йдемо з короткими зупинками на 3-5 хвилин, бо досить холодно, як для початку серпня.

Від вершини 1548,8 хребет має північно-східний напрямок.

Дійшовши до вершини 1480,7, яка вже належить до гір Бендряски, зустрічаємо інших чабанів, які переганяють вівців на полонину над урочищем Маслокрут. Вліво від вгаданої вершини в північно-західному напрямку відходить добра лісова дорога, яка перейшовши видовжену полонину сходить в долину струмка Квасного і далі в с. Богдан (аварійний схід з маршруту).

Після вершини 1480,7 продовжуємо траверсу вати гори Бендрясна в північно-східному напрямку. Після вершини 1556 приблизно через 1 км вліво відходить добра ґрунтова дорога, яка виводить на невеличку полонину де знаходиться пікет прикордонників. Приходимо до нього в 12.30. Є напіврозвалена пічка, дрова, вода. Зупиняємось тут на полудньовку в зв'язку з несприятливими метеоумовами, дощ і далі не вщухає. В пікеті на нас чекала приємна несподіванка - зустріч з невеликою групою туристів з Праги. Чехи теж мандрують по рахівських горах, а дійшовши до г. Стіг планують перейти на Чорногору.

День четвертий 09.08.

Дощ припинився аж під ранок. Все навколо оповито хмарами, видимість нульова, та біля 10.00 ранку надлетів поривчастий західний вітер і почав гнати геть дощові хмари.

На 12.00 дня випогодилося і хоч і далі дує холодний вітер та в 12.30 виходимо на маршрут. Перед стартом робимо фото на пам'ять з нашими новими друзями з Праги. (фото № 12).

Пройшовши від пікета ґрунтовою дорогою з 1 км виходимо до кордону, тут починається затяжний підйом на г. Межипотоки в північно-східному напрямку. На одному диханні взяли г. Мижипотоки (1713,3), що значить добре відпочити на полудньовці. За вершиною кам'янисто0грунтова дорога повертає спочатку на південний схід, а приблизно через м - пролягає на схід.

Через годину виходимо до підніжка г. Мікі-Маре (1815,5). Сама вершина покрита густим високотрав'ям, а приблизно 300-400 м нижче по висоті оповита густи поясом криволісся (сіра вільха). Траверсуємо цю вершину з пів похили і вийшовши на східній Міні-Маре зупиняємось на обід. Дорогу в багатьох місцях перетинають повноводні струмки.

Після обіду продовжуємо свій шлях в східному напрямку, (фото № 13), траверсуючи з півночі масив г. Стеавул (1762,2) аж до г. Берсенеску (1630). В основному дорога пролягає лісовими масивами, та в багатьох місцях трапляються невеликі галявини та полонини, що допомагає в орієнтуванні на маршруті. Ось попереду г. Корбуль (1696) та подальший шлях до г. Юрчесу Мік (1460) (фото № 14). Після г. Бирсенеску хребет пролягає в північно-східному напрямку аж до г. Корбуль, потім повертає на схід, а від г. Юрченку Мік різко повертає на північний схід. Підходимо до підніжжя г. Стіг (1650) (фото № 15) і н західному схилі поблизу джерела зупиняємось на нічліг.

День п'яти 10.08

Ще з вечора почало натягувати з Румунії дощові хмари, та ніч пройшла спокійно без метеосюрпризів. Вийшовши зранку на маршрут спочатку траверсуємо г. Стіг з заходу, а потім з півночі. В місці, де за г. Стіг відходить відгалуження хребта до г. Піп Іван Чорногірський споглядаємо красновний вказівник зі стрілкою вліво та коротким сповот - “ПІЧ”. Це поблизу г. Радуль на полонині є добротна хата, де можна знайти теплий притулок на випадок непогоди. Обійшовши г. Стіг продовжуємо рухатися по ґрунтовій дорозі паралельно прикордонної смуги у східному та південно-східному напрямку, аж до перевалу Шиберного (1450).

А ось і сам перевал. З румунського доку є невеликий дерев'яний будиночок румунських прикордонників.

Перейшовши струмок Резещин йдемо в східному напрямку до хребта. Руський діл, тут вліво відходить кам'яниста дорога до нашої прикордонної застави на г. Роге і яка далі збігає в с. Шибене. Надійним орієнтиром в тому напрямку є висока вежа на заставі (аварійний схід з маршруту). Ми ж повертаємо тут різко вправо - на південь, до г. Кернични (1588,8).

Перед обідом знову з Румунії посунули темно-сині, аж свинцеві хмари, які ніколи не можуть обіцяти доброго для туриста. Стає холодно, вітер посилюється і робить спроби зігнати нас з хребта. Ще не дійшовши до г. Фуситик (1525,7) починається дощ з поривчастим вітром. На одному диханні вискакуємо на г. Фуратин, а далі збігаємо з хребта в східному напрямку по зарослій стежині до старої хати. Та тут на нас чекає неприємна несподіванка - хата настільки стара, що хоча ще дах є та стеля під тягарем часу завалилася і хата зовсім не придатна для притулку. Після невеликого перепочинку та прекусу на швидкоруч знову виходимо на хребет і пройшовши з кілометр в східному напрямку траверсувавши північно-західний схил хр. Пре лучного виходимо на однойменну полонину. Тут ховаємося від дощу на великій фермі. Яка ще мабуть залишилася від колгоспного минулого (дах покритий бляхою). На жаль негостинні господарі полонини не пустили нас у велику добротну хату з незрозумілих для нас причин, та маленька кімнатка з лежанкою 2,0х2,5 м стала для нас справжнім порятунком, бо серед ночі розбушувалася дуже сильна буря з градом та поривами вітру, що нагадували більше зимову Чорногору та перекази про повішаних.

День шостий 11.08

Ранок на полонині Пре лучній видався сонячним та холодним (фото № 16). Від полонини йдемо по ґрунтовій дорозі в південно-східному напрямку (фото № 17) по гребеню північного відрогу основного хребта. Вийшовши на основний хребет від вершини г. Боршутин (1547,1) йдемо спочатку в південному, а потім в південно-східному напрямку, аж до г. Бошутик (1570,3). За Боршутиком повертаємо на південь, а на обрії з'являється мета нашого денного переходу - г. Чивчин (фото № 18). Пройшовши з 4 км в південному напрямку підходимо до ще одного північно-східного відрогу Чивчинського хреба, та ще одного випробування для нашої групи г. Будичевської Великої (1677,9). Згадавши стару рекомендацію, що справжні “герої” завжди ідуть в обхід - траверсуємо вершину Будичевської Великої в східному напрямку по добрій кам'янисто-грунтовій дорозі і з сподіванням, що ”мудра” дорога преваливши через гребінь відрогу буде і далі плавно траверсу вати основний хребет. Та навіть 100% правила не завжди збуваються. Дорога вийшовши на гребінь попрямувала на південний схід до г. Чурус і далі і далі в долину струмка Добрина, а ми перед собою побачили трав'янистий схил з крутизною до 30о, з травою висотою до 40 см та без будь-яких доріг та стежок. Так що прийшлося по старій зарослій ґрунтовій дорозі підніматися на вершину г. Будичевської Великої по гребеню північно-східного відрога (фото № 19). Наші плани зекономити сили для майбутнього штурму вершини г. Чивчин були марними, зробили добрячий гак.

Наступним групам туристів рекомендуємо брати вершину в лоба в здовж кордону по крутому, але короткому схилу.