Рослинний покрив на території РЛПН сформований лісами за участі бука, ялиці та смереки, луками та сільськогосподарськими угіддями (сіножаті, пасовища та рілля). У лісах значні площі займають вторинні смерекові деревостани, які потребують реконструкції. Найбільш цінні комплекси букових, ялицево-букових та смереково-ялицево-букових лісів збереглися в Боринському та Яблуньському лісництвах парку, де в урочищах Бучок, Ліски та Сянське запропоновано створити 2 букових та 2 ялицево-букових резервати. В урочищі Бучок, на схилах г. Вернік, також виявлено унікальний для цієї території локалітет вільхи зеленої, де буде створено пам'ятку природи. На терасах р. Сян вздовж українсько-польського кордону поширені угрупування вільхи сірої, вологі луки зі значною участю представників родини орхідних. У заплаві р. Сян, поблизу с. Боберка, знаходиться дуже цікаве у флористичному відношенні оліготрофне торфовище, на якому виявлено біля 40 видів судинних рослин, серед яких є багато рідкісних. У районі Сянського хребта також виявлено верхове торфовище. Внаслідок значного антропогенного впливу, колишні лісові території зараз займають сіножаті і пасовища, які деградують через поширення заростей ялівцю. За попередніми даними українських вчених (проф. Степан Стойко), флора РЛПН нараховує понад 700видів судинних рослин, серед них 10% - це рідкісні і зникаючі види, 30 з яких знаходяться у Червоній Книзі України. Зокрема, це баранець звичайний, цибуля медвежа, белладонна звичайна, лунарія оживаюча, підсніжник звичайний, лілія лісова, гніздівка звичайна та окремі види родини орхідних.

Істотний антропогенний вплив на територію РЛПН призвів до зниження показників фауністичного різноманіття. Серед земноводних та плазунів, на території парку відмічені гадюка звичайна, вуж водяний, мідянка, живородяща ящірка, полоз ескулаповий та саламандра плямиста (останні два види знаходиться у Червоній Книзі України). У водах гірських рік та потоків водяться форель струмкова, щипівка гірська, гольян та харіус. Орнітофауна нараховує 60 видів птахів, серед яких зустрічаються рідкісні види, зокрема, підорлик малий, пугач та лелека чорний. Із ссавців на території парку відмічено оленя благородного, козулю, дику свиню, білку звичайну, тхора темного, лисицю. Дуже рідко трапляються видра річкова, борсук, куниця лісова, рись, вовк, ведмідь бурий та кіт лісовий.

Історія та культурна спадщина парку

На думку істориків, заселення території, на якій знаходиться РЛПН, розпочалося на переломі І і II тисячоліть, у часи існування Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Про це свідчить наявність старих городищ, зокрема, поблизу с. Нижній Турів, де могли знаходитися давньоруські оборонні пункти. За свідченнями польського історика Яна Длугоша, біля витоків Сяну і Дністра стояла легендарна фортеця Собінь. Вздовж Сяну, від Перемишля до Ужоцького перевалу, йшов торговий і військовий шлях із Київської Русі у Західну Європу.

Масова колонізація Верхнього Надсяння розпочалася у XIV-XVI ст., коли, у політичному контексті, ця територія входила до складу Королівства Польського, а після 1569 р. - до Речі Посполитої. У першій половині XVI ст. всі землі, розташовані у верхів'ях Сяну і його приток, належали краківському воєводі Петру Кміту, який заснував частину населених пунктів, що знаходилися чи зараз знаходяться у межах парку - села Сянки, Соколики, Тарнаву Вижню, Тарнаву Нижню, Шандровець, Дзвиняч Горішній, Дидьову, Боберку і Локіть. На королівських землях, що належали до Розлуцької країни Самбірської економії, протягом другої половини XVI ст. королем Зигмунтом Августом та королевою Ізабелою були засновані Дністрик Дубовий, Верхня Яблунька, Нижня Яблунька, Верхній Турів і Нижній Турів, які зараз також входять до складу території РЛПН. З 1772 до 1918 pp. уся територія Галичини, включаючи Турківщину, була у складі Австро-Угорської імперії. У 1918 р. Надсяння увійшло до Західно-Української Народної Республіки, з 1919 р. воно знаходилося у складі Польщі, з 1939 р. - СРСР і з 1991 ця територія перебуває у складі України.

Варто також згадати трагічну сторінку історії Надсяння, коли протягом 1944-1946 pp., внаслідок операції щодо очищення прикордонної смуги, проведеної радянським режимом, було цілковито виселено біля 7 тис. мешканців восьми сіл - Соколиків, Тернави Вижньої, Тернави Нижньої, Дзвиняча Горішнього, Локітя, Дидьової, Журавина та Кривки.

Було зруйновано не лише присадибну забудову, але й унікальні пам'ятки сакрального мистецтва - дерев'яні церкви бойківського та неоукраїнського типів, що були знищені радянськими прикордонниками протягом 1957-1958 pp.

До сумного мартирологу увійшли такі церкви: Св. Дмитра, 1791 p., Соколики; Святих апостолів Петра і Павла, 1889 p., Тернава Вижня; Св. арх. Михайла, 1894 p., Тернава Нижня; Успення Пресвятої Богородиці, 1860 p., Дидьова; Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, 1901 p., Кривка; Св. арх. Михайла, 1905 p., Дзвиняч Горішній; Св. арх. Михайла, 1907 p., Беньова (на лівому березі Сяну, у 1946 р. була сплюндрована солдатами польської Армії Людової та спалена у 1947 p); Преображення Господнього, 1918 p., Журавин та Св. арх. Михайла, 1927 p., Локіть.

Протягом усього історичного часу, незважаючи на зміну політичних режимів, уклад життя населення Надсяння, що сформоване карпатською етнічною групою бойків, змінювався дуже повільно. Бойки відрізняються своєрідним діалектом, оригінальним одягом (геометричні узори та рослинний орнамент на сорочках), способом життя та народними традиціями й звичаями.

На території парку збереглася значна кількість пам'яток матеріальної культури, переважно греко-католицьких храмів і дзвіниць - церкви у селах Верхня Яблунька (Собору Пресвятої Богородиці, 1788 p), Нижня Яблунька (Преображення Господнього.1820 p), Верхній Турів (Св. Пантелеймона, 1890 p), Боберка (Вознесення Господнього, 1913 р. та Св. арх. . Михайла, 1914), Нижній Турів (Успення Пресвятої Богородиці. 1914 p), Дністрик Дубовий (Собору Пресвятої Богородиці / Найсвятішого Серця Ісуса, 1920 p), де до цього часу зберігаються унікальні ікони Риботицької школи та літургійні книги зі старих, вже неіснуючих, дерев'яних бойківських церков, споруджених у XVI-XVIII ст., як на території сучасних, так і вже неіснуючих сіл.

Варто відмітити, що дві старих церкви бойківського типу, споруджені у с. Сянки в 1645 та 1703 pp., були продані в с. Кострино (1703 р) та с. Сіль (1831 р) на Закарпатті, де збереглися до сьогодення (зараз це територія Ужанського національного природного парку).

У селах, що знаходяться на території парку, збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова - однорядні двори ("довга" хата), які об'єднують комплекс житлового будинку та стайні. Одна з таких садиб із с. Шандровець, побудована в 1909 p., за ініціативою митрополита Андрея Шептицького, у 30-х роках минулого століття була перевезена до Музею народної архітектури і побуту у Львові.

Мешканці до тепер займаються землеробством із збереженням давньої терасної природоохоронної форми обробітку ґрунту, двопільної та багатопільної систем землеробства з використанням традиційних знарядь праці, до яких відносяться плуги, борони, мотики, одноручні коси, дерев'яні вили та ціпи.

Тваринництво є традиційним заняттям населення на території РЛПН. Тут з давніх часів вирощували велику рогату худобу, свиней, коней та овець, яких випасали на громадських пасовищах (толоках) та на полонинах, де пастухи займалися виробництвом молочних продуктів, зокрема, овечого сиру будзу. Після ліквідації на початку 90-х років минулого століття колгоспів, мешканці повертаються до традиційних форм землеробства, скотарства і бджільництва. Те саме стосується і відродження домашніх промислів та ремесел, зокрема, вишивання, ткацтва полотна, ковальства (Ви можете відвідати традиційні кузні в Боберці та Верхній Яблуньці), теслярства, стельмахівства (виробництво возів і коліс у Нижній Яблуньці), бондарства тощо

Пам'ятки історії та культурної спадщини

На території української частини біосферного резервату "Східні Карпати" добре збереглися пам'ятки історії та культурні традиції, які, поряд з природними цінностями, створюють реальні можливості для розвитку індустрії туризму.

Боберка

Село Боберка було засноване у 1537 р. краківським воєводою Петром Кмітом над притокою Сяну р. Боберка. Привілей на село отримав солтис Іван Вольоша. Перші тризрубні церкви бойківського типу у Боберці були споруджені протягом XVI - XVII ст.

У1913 р. в Боберці Долішній була споруджена церква Св. арх. Михайла, в якій збереглися запрестольна ікона Покрови Пр. Богородиці (1759 р) та „Євангеліє" львівського друку 1743 р. У Боберці Горішній в 1914 р. була споруджена церква Вознесення Господнього, де зберігаються церковні книги львівського друку, датовані 1623 і 1737 pp., а також предмети церковного вистрою із розібраних церков у Локіті та Дидьовій. У Боберці було велике муроване дворище (зараз тут знаходиться школа) і парк XIX ст., у селі збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова та пилорами, млин, старі мости, є багато придорожніх капличок та хрестів.

В околиці села є кам'яні розсипи та оліготрофне болото. У Боберці та Дидьовій бував відомий український письменник Іван Франко. На відмінно від інших прикордонних сіл, населення Боберки не постраждало внаслідок операції “очищення прикордонної смуги”, проведеної СРСР після 1939р.

В околицях села є кам'яні розсипи та олі-готрофне болото. У Боберці та Дидьовій бував відомий український письменник Іван Франко. На відміну від інших прикордонних сіл, населення Боберки не постраждало внаслідок операції „очищення прикордонної смуги", проведеної СРСР після 1939 р.

Шандровець

Село Шандровець було засноване до 1580 р. над правою притокою Сяну р. Ріка. У XVI ст. село належало родині Кмітів, у XVII ст. - Тарнавським, Фредрам та Мнішкам. Перша тризрубна церква бойківського типу в Шандровці була споруджена до 1589 р. на високій горі у центрі села біля старої дороги, на її місці у 1755 р. було збудовано нову дерев'яну церкву Св. архангела Михайла, попередницю сучасної, яка повстала у 1924 р. і була переосвячена як церква Св. Івана Хрестителя.

У церкві збереглися фрагменти старого іконостасу XVIII ст. та літургійні книги львівського друку XVII ст. Коло церкви знаходиться цвинтар та дерев'яна двоярусна дзвіниця, споруджена у 1995 р.

У селі добре збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова та пилорами, залишки насипу для вузькоколійки, є багато придорожніх капличок та хрестів. Між Шан-дровцем і Верхньою Яблунькою проходить Головний Європейський вододіл.

Верхня Яблунька

Село Верхня Яблунька (Яблінка Вижня, Яблінка Дубова) було засноване над притокою Стрия р. Яблунька у 1559 р. на підставі привілею короля Зигмунта Августа, наданого братам Михальовичам - солтисам із с. Прислуп. З 1796 р. тут була невелика німецька колонія. Перша дерев'яна церква у В. Яблуньці була споруджена у 1568 р., поблизу неї, у 1788 р., було зведено новий храм бойківського типу - церкву Собору Пр. Борогодиці (пам'ятка архітектури), яка збереглася до сьогодення. У церкві є багато ікон та літургійних книгXVII-XVIII ст.

На піддашші храму знаходяться ікони, які походять із неіснуючих на даний час сіл - Тернави Вижньої, Тернави Нижньої та інших. На захід від церкви розташована дерев'яна триярусна дзвіниця, споруджена у 1797 р., в якій зберігаються старі ікони Риботиць-кої школи XVI-XVIII ст. На церковній території є кілька старих надгробних хрестів, а також могили російських і австро-угорських воїнів часів 1-ї світової війни. Тут збереглися традиційні дерев'яні бойківські забудови й загорожі, пилорами, мости, є багато придорожніх капличок і хрестів. У В. Яблунці в 2000 р. споруджено православну церкву. Між селами В. Яблунька і Шандровець проходить Головний Європейський вододіл.

Нижня Яблунька

Село Нижня Яблунька (Яблінка Нижня, Яблінка Чернецька) було засноване над притокою Стрия р. Яблунька у 1522 р. на підставі привілею краківського воєводи Петра Кміта, наданому Грічу Валашчіну Тарнавсь-кому. Тут була невелика німецька колонія. До 1565 р. в Н. Яблуньці була споруджена перша дерев'яна церква, яка у 1803 опинилася в аварійному стані, що не піддавався жодному ремонту. Протягом 1820-1830 рр було зведено нову муровану церкву Преображення Господнього (пам'ятка архітектури), яка збереглася до сьогодення. Добре зберігся бічний вівтар "Вознесення Господнього" зі старої церкви, датований 1786 р. На церковній території знаходиться цвинтар. У селі, поблизу із залізничною станцією, в 1911 р була споруджена дерев'яна римсько-католицька; каплиця (знищена в 1975 р). Перед 1-Ю світовою війною через Н. Яблуньку проходила унікальна підвісна дорога для транспортування деревини з Борині. До цього часу тут збереглися фрагменти несучої конструкції цієї дороги.

Нижній Турів

Село Нижній Турів (Турочка Матенчина, Турочки Нижні) було засноване над притоками р. Яблунька - р. Писана та потоками Ясен і Рощен у 1556 р. на підставі привілею королеви Ізабелли, наданого солтисам Павлу Івашковичу і Теодору Ячковичу. Це доручення у 1567 р. було підтверджене грамотою короля Сигізмунда Августа. Дерев'яна церква латинізованого типу в Н. Турові була споруджена у 1792 р. на місці старої церкви (1556 р). Ця церква була розібрана у 1913 р. (до цього часу збереглися сліди старих фундаментів) і поблизу неї, у 1914 р., було побудовано церкву Успення Пр. Богородиці в неоукр'аїнському стилі. У ній зберігаються ікона XVIII ст. зі старої церкви та Євангеліє львівського друку XVII ст. із церкви Св. Дмитра у Соколиках. Побли-зуцеркви розташована триярусна дерев'яна дзвіниця 1914 р., на прицерковній території є кілька старих надгробних хрестів* У селі збереглися традиційна дерев'яна бойківська забудова й загорожі, старі мости, є багато придорожніх капличок і хрестів.

Верхній Турів

Село Верхній Турів (Турочки Вижні, Туроч-ка Ступосянська, Турочка Регаліє) було засноване над притокою р. Яблінька - потоком Сколабан у 1556 р. на підставі привілею королеви Ізабелли. Перша дерев'яна церква у В. Турові була споруджена на початку XVIII ст., поблизу неї, на місці двірської каплиці, у 1890 р. було збудовано церкву Св. Пантелеймона латинізованого типу. В ній збереглися літургійні книги XVIII ст. та іконостас початку XX ст. На захід від церкви стоїть дерев'яна двоярусна дзвіниця, збудована одночасно із церквою, біля якої знаходиться цвинтар. У селі практично всі будинки побудовані з дерева, збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова й загорожі з початку XX ст., старі мости, є багато придорожніх капличок і хрестів.

Сянки

Село Сянки (Сянське) було засноване до1580 р. краківським воєводою Петром Кмітом над витоками р. Сян. Протягом XVII-XIX ст. у Сянках були збудовані три дерев'яні церкви бойківського типу, дві з яких (1645 і 1703 рр) були продані на Закарпаття у села Кострино та Сіль, де збереглися до сьогодення. Через село вже у 70-х роках XIX ст. проходила залізнична колія, яка з'єднала Ужгород із Перемишлем та Львовом, а у 1904 р. тут було побудовано залізничну станцію. Перед II світовою війною у селі було 10 будинків відпочинку, 6 пансіонатів та 3 туристичних притулки, у яких можна було розмістити майже дві тисячі відпочиваючих, тут також були театр, бібліотека, тенісні корти, лижний трамплін, санна траса і метеорологічна станція. Церкви Св. Стефана (1831 р), Св. пр. Іллі (1908 р) та католицький костел були зруйновані після II світової війни, а мурована двірська каплиця - висаджена у повітря в 1970 р. Частину Сянок називають „Ропою" (тут колись добували сіль). У 90-х роках XX ст. у Сянках було споруджено дві церкви - греко-католицьку Св. Юрія (1993 р) та православну Вознесіння Господнього (1996 р). У церкві Св. Юрія встановлено світильник-павук зі старої церкви Св. пр. Іллі та дзвін із церкви у Беньовій. Біля села знаходиться військовий цвинтар і кілька могил часів 1-ї світової війни, тут збереглися традиційна дерев'яна бойківська забудова й загорожі, пилорами, старі мости, є багато придорожніх капличок і хрестів.

Ужоцький перевал

Ужоцький перевал (852 м н. р. м) локалізований на Європейському Вододільному хребті, поблизу кордону між Ужанським НПП та РЛП „Надсянський", а також межі між українською та польською частинами МРБ „Східні Карпати". Поблизу Ужоцького перевалу знаходяться витоки Сяну. Через перевал у 70-х роках XIX ст. було побудовано залізничну колію, яка з'єднала Ужгород із Перемишлем та Львовом. На перевалі споруджено пам'ятник січовим стрільцям, є цвинтар та пам'ятник російським та австро-угорським воїнам, які загинули у І світовій війні. В урочищі "Бучок" Боринського ДЛГ збереглася лінія окопів з тих часів. З перевалу добре видно окремі вершини Західних Бещадів - Кінчик Буковський (1251 м н. р. м) та Галіч (1333 м н. р. м), які розташовані на території Бещадського Парку Народового у польській частини МРБ "Східні Карпати".

Діяльність РЛПН

Метою створення РЛПН було забезпечення екологічного балансу верхів'я ріки Сян, яке знаходиться в межах України та Польщі, шляхом встановлення межі міжнародного резервату біосфери по природному вододілу Сяну. Це призвело до покращання природної репрезентативності цієї території за рахунок додаткових площ у межах північного макросхилу Бескидів. Пріоритетними завданнями адміністрації РЛПН, яка знаходиться у Борині, є обґрунтування таких форм ведення лісового і аграрного господарства, які б забезпечували збереження біотичного різноманіття, сталий розвиток цієї території і, водночас, сприяли раціональному використанню ландшафтів парку через рекреацію і туризм. Цей "молодий" парк потребує проведення інвентаризації флори і фауни з метою встановлення меж поширення видів і оселищ, які охороняються в Україні та в Європейському Союзі. Тут потрібно визначити межі лісових резерватів та пам'яток природи, вивчити історичну й етнокультурну спадщину та, разом із органами місцевого самоврядування і мешканцями, встановити оптимальні шляхи збереження цієї унікальної території. Власне такий підхід створить підвалини і для економічного розвитку на території Парку шляхом запровадження стратегії сталого розвитку через підтримку традиційних способів землекористування, виробництво локальних продуктів, рекреацію та туризм (пішохідні, велосипедні і кінні маршрути).

Практична інформація

Територія, на якій можна розмістити намети, знаходиться поблизу колишнього села Беньова. З огляду на те, що РЛПН локалізований у прикордонній зоні, кожен відвідувач парку повинен постійно мати при собі паспорт, а для організованих туристичних подорожей долиною верхнього Сяну потрібно попередньо отримати письмову згоду прикордонних військ України. Найближчий банк і банкомати знаходяться у Турці.

Зупинитися на нічліг (станом на 2005 р) можна у приватних будинках, власниками яких є: у Боберці - Микола Бутрій, Галина Проньо, Анатолій Біжик та Іван Федаш; у Шандров-ці - Ганна Згоба, Микола Сарай, Анна Пип-тик та Іван Старцун; у Верхній Яблуньці - Парасковія Семків і Богдан Шийка. Якщо Ви плануєте покататися на лижах, конях або бричкою - лижі, коні та брички можна взяти на прокат у Боберці в Ігоря Періха, Петра Сирка, Василя Славича і Ярослава Славича та у Верхній Яблуньці у Миколи Зайця та Івана Кльоба.

Усі села в РЛПН обслуговуються двома українськими операторами стільникового зв'язку - UMC та Kyivstar. Ви можете скористатися послугами польського оператора стільникового зв'язку у районі с. Сянки, а також, залежно від Вашої локалізації на вершинах гірських хребтів або у долині Сяну, інших польських операторів. Для гарантування Вашої особистої безпеки, пам'ятайте, будь ласка, що зона стільникового покриття в умовах гірської території не покриває усієї площі парку. Пошта, продуктові магазини і кав'ярні знаходяться в усіх селах РЛПН. Аптечні кіоски є у Боберці, Шандровці, Верхній Яблуньці, Нижній Яблуньці, Нижньому Турові і Сянках.

Громадський транспорт: автобусне сполучення - до усіх сіл РЛПН (за винятком Верхнього Турова); залізничне сполучення - станції лінії Львів-Сянки-Ужгород у Нижній Яблуньці і Сянках, поїзд також зупиняється у Нижньому Турові, Соколиках та Беньовій.

Якщо Ви плануєте приїхати до РЛПН власним автомобілем, просимо пам'ятати про те, що зараз відрізок дороги між Боринею і Боберкою знаходиться у незадовільному технічному стані. З цієї точки зору, на цій території найбільш відповідним видом особистого транспорту є повнопривід-ний позашляховик. Автозаправні станції знаходяться поза територією РЛПН - біля Борині та на головній трасі з Турки через Ужоцький перевал до Ужгорода.

Карта Надсянського регіонального ландшафтного парку.

Список використаних джерел

Слободян В.: "Церкви Турківського району", Львів 2003

"Бойківщина. Історико-етнографіяне дослідження", Київ: Наукова думка 1983

Юсипович І.: "Турківщина: за завістю століть", Львів: ВП "Край", 1993

www. carpatianfoundation. org