Економічні та адміністративні механізми підтримки розвитку туризму

15

15

План

Вступ

1. Основні механізми підпримки розвитку туризму

2. Правова сторона державної підтримки розвитку туризму

3. Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні

4. Проблеми та перспективи підтримки розвитку туризму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Характерною рисою трансформаційних процесів, які відбуваються в економіці України, є активізація діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу. Дедалі більшого значення набуває науково обґрунтоване формування сприятливого фінансово-економічного, правового і інформаційного середовища з метою стимулювання розвитку туризму в України.

В Україні висвітлені далеко не всі питання стосовно сучасних теоретико-методологічних та прикладних засад активізації діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу. Існує потреба у поглибленому науковому дослідженні теоретичних аспектів формування методики адміністративного та фінансово-ресурсного забезпечення розвитку туризму визначенні пріоритетів та окрес­­ленні шляхів підвищення ефективності управління комплексним використанням багатого рекреаційно-туристичного потенціалу України.

Актуальність та невідкладність вирішення проблем, пов`язаних із активізацією розвитку суб`єктів туристичного господарювання та удосконаленням методів організаційного, інформаційного та фінансово-ресурсного забезпечення їх діяльності, визначили тему даної роботи, зумовили зміст, мету, завдання і структуру досліджень.

Метою роботи є визначення основних економічних та адміністративних механізмів підтримки розвитку туризму, вироблення практичних рекомендацій з регулювання розвитку туризму та стимулювання його фінансово-ресурсного забезпечення.

Основні механізми підпримки розвитку туризму.

Для України, на сучасному етапі ринкових перетворень, необхідність формування конструктивної туристичної політики набуває дедалі більшої актуальності. В залежності від рівня, на якому вона визначається і реалізується, доцільно виділяти: державну, реґіональну політику і політику окремих підприємств рекреаційно-туристичного комплексу. Доведено доцільність моделювання туристичної політики на засадах стратегічного планування, що відображається комплексним документом, який включає аналітичну і прогнозну інформацію, систему заходів і проектів, передбачених для виконання державними органами, іншими зацікавле­ними структурами - учасниками ринку туристичних послуг. Визначено мету державної туристичної політики - створення конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу, який всесторонньо задовольнятиме по­треби вітчизняних і закордонних споживачів туристичного продукту, сприятиме розвитку економіки країни шляхом збільшення робочих місць, бюджетних і валютних надходжень, збереження культурної і природної спадщини. Запропоновано детальний перелік цілей реґіональної туристичної політики та цілей туристичної політики, яка визначається на рівні підприємства.

Доцільно згрупувати важелі і інструменти ринкового регулювання та активізації розвитку суб'єктів рекреаційно-туристичного господарювання за наступними ознаками:

державно-адміністративні важелі - це важелі управління ринковою моделлю з елементами державного регулювання розвитку та активізації сфери туризму на загальнодержавному та реґіональному рівнях (складові - стратегічне планування, підтримка зовнішньоекономічної діяльності, наукові дослідження ринку рекреаційно-туристичних послуг, охорона рекреаційних ресурсів, гарантування захисту та безпеки туристів, контроль за якістю послуг, кадрове забезпечення);

нормативно-правові важелі розробляються і впроваджуються центральними та місцевими органами влади і передбачають загальну організацію і правову регламентацію туристичної діяльності, створення сприят­ливого нормативно-правового поля для всіх суб'єктів рекреаційно-туристичного комплексу;

фінансово-кредитні важелі спрямовані на створення сприятливого кредитного середовища для розвитку підприємницької діяльності у туристичній галузі (складові - запровадження системи мікрокредитування, пільгове кредитування суб'єктів рекреаційно-туристичного бізнесу, державне субсидіювання, лізинг, тренінги з фінансово-кредитних питань для працівників галузі туризму);

- податкові важелі - передбачають оптимізацію кількості податків для підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, надання податкових пільг під конкретні проекти, які спрямовані на вирішення реґіональних і соціальних проблем, інвестування у туристичну галузь (до них належать: податкове регулювання, оптимізація кількості і величини податків у рекреаційній діяльності; створення сприятливих умов для залучення інвестицій підприємствами рекреаційно-туристичного комплексу; бюджетне фінансування програм розвитку рекреації і туризму; надання податкових пільг для вирішення проблем соціального туризму);

соціально-психологічні важелі - передбачають проведення активних пропагандистських кампаній як для зовнішнього ринку, так і для внутрішніх споживачів туристичного продукту з метою формування іміджу України як держави, сприятливої для рекреації і туризму, підвищення соціального сприйняття туризму місцевим населенням, збереження традиційних для українців гостинності і доброзичливого ставлення до приїжджих - вітчизняних і іноземних туристів (складові - маркетингова та рекламна діяльність, інформаційно-довідкова діяльність, розробка іміджевої туристичної стратегії ).

У зв'язку із швидкими темпами розвитку міжнародного (зовнішнього), іноземного, внутрішнього, пригодницького, круїзного, екологічного, культурно-пізнавального, рекреаційного та інших видів туризму, вважаємо, що статистичні показники, які відображають туристичну галузь, доцільно було б виділити у окрему групу. З цією метою у роботі обґрунтовується необхідність розробки адекватної системи показників статистичного обліку туристичної діяльності як в межах національної економіки, так і в розрізі адміністративно-територіальних одиниць - реґіональних показників. У свою чергу, це, по-перше, створить методологічне та методичне підґрунтя для формування сучасної статистики туризму як для країни в цілому, так і для реґіонів рекреаційної спеціалізації; по-друге, становитиме необхідну умову переходу до систематичної науково обґрунтованої і регулярної статистичної оцінки рекреаційно-туристичного продукту, а також ролі і місця туризму та реґіонів відповідної спеціалізації в економіці країни; по-третє, принципово змінить обсяги і структуру інформації, що узагальнюється на рівні реґіону (держави), і яка необхідна для формування цільових показників реґіонального (загальнодержавного) планування і управління.

Правова сторона державної підтримки розвитку туризму.

Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється різними шляхами, одним з найважливіших державних регуляторів є правове регулювання розвитку туризму.

Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності.

Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України.

Основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Окрім даного закону сприятимуть розвитку туризму в Україні й України Президента України: від 28 вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р. №1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213 /2001 “Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №728 “Про заходи подальшого розвитку туризму”.

Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні.

На заходи програми "Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні" передбачено видатки в обсязі понад 20 млн. грн., що на 0,4 млн. грн. більше асигнувань на цю мету, передбачених нинішнього року.

Зазначені кошти буде сконцентровано на популяризацію туристичних можливостей України, інформування вітчизняної та світової громадськості про розвиток туристично-рекреаційної сфери держави, формування іміджу України як туристичної держави, на залучення іноземних туристів в Україну.

Забезпечується підтримка розвитку різних видів туризму, зокрема сільського. Завдяки зусиллям Служби було прийнято розпорядження Кабміну від 3 липня 2006 року № 373-р «Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 рр.».

Для гарантованої підтримки туристичних потоків в Україну необхідно різко активізувати інформаційну діяльність щодо рекламування туристичного потенціалу в країні та за кордоном. Акцент слід спрямувати на рекламу унікальних природно-кліматичних ресурсів, екскурсійних програм, гостинності населення, недорогих послугах харчування, наявності в достатній кількості екологічно-чистих фруктів та інших продуктів. Особлива увага зосереджується на розширенні екскурсійних, культурних, розважальних програм і заходів.

Для забезпечення сталого розвитку туристичної сфери в умовах поглиблення відносин між Україною і ЄС, її вступом до СОТ, необхідне підвищення якості національних пропозицій до рівня міжнародних стандартів і розширення ринків збуту.

Рішення цих двох головних завдань потребує державного фінансування за двома основними напрямами: залучення туристів на вибраних цільових ринках (рекламно-інформаційна діяльність, зокрема виставкова, створення інформаційних центрів, створення національного туристичного інтернет-порталу, сайту ДСТК); приведення національних нормативів, стандартів безпеки, якості товарів і послуг у відповідність до міжнародних.

На 2007 рік бюджетний запит по відновленню фінансової підтримки розвитку туризму в Україні був сформований на суму 48,0 млн. грн. Заздалегідь погоджено в Міністерстві фінансів лише 60% запиту - 28,8 млн. грн. Не були достатньо враховані потреби на фінансування міжнародної співпраці, створення інформаційних центрів, маркетингової діяльності, розвиток інфраструктури туризму. Для порівняння, бюджет урядового органу по туризму в країнах Європи в середньому складає 29,3 млн. долл.. США».

У межах бюджету виконуватимуть державні цільові програми, зокрема - "Державну програму розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки" (12,4 млн. грн.), "Програму розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру" (2,5 млн. грн.), "Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки" (5 млн. грн.).

У 2005р. уряд затвердив Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роки. На 2005 рік передбачено видатки із загального фонду державного бюджету за новою бюджетною програмою "Фінансова підтримка створення умов для забезпечення безпеки туристів та розбудови туристичної інфраструктури міжнародних транспортних коридорів та магістралей в Україні" у сумі 9,2 млн. грн. на фінансування заходів зі створення безпечних умов для мандрівників.

4. Проблеми та перспективи підтримки розвитку туризму.

Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристичною індустрією в цілому збереглася. Однак все наочнішими ставали її недоліки, пов”язані насамперед з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної галузі підтверджувалася і закородонним досвідом.

Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України по туризму, на який покладалася реалязація державної політики у цій сфері та відповідальність за її подальший розвиток напрямку підвищення конкурентноспроможності вітчизняного туристичного продуту на світовому ринку, забезпечення соціально-економічних інтересів країни та її екологічної безпеки.

Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавньої ліквідації.

Цілком природно, що і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає ґрунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб'єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.

Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом “Про туризм”. Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.

Недостатня увага приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.

Незважаючи на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури.

Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси.

Окрім підвищення ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об'єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слаборозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Висновки

Останніми роками в Україні прийнято низку державних рішень на зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму. Туризм визнано одним з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується з світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття. Саме на структури Держкомтуризму України покладено організаторські та координуючі функції з виконання державних рішень у цій галузі, опрацювання концепцій її розвитку.

Важливим чинником впливу держави на туристичну індустрію, особливо в період ринкової трансформації економіки, постає фінансова політика. Нагальна необхідність її реформування обумовлена невпинним зростанням зношеності матеріально-технічної бази туризму. За офіційними даними сьогодні реконструкції підлягає 22377 місць з 60 тис. наявних у готельному господарстві, і це закономірно, адже близько 70% туристичних об'єктів країни були введені в експлуатацію до 1980 р.

Самостійно вирішити проблему накопичення достатніх інвестиційних ресурсів окремі підприємства не спроможні, тому провідна роль у цьому процесі, безперечно, має належати державі. Втім очікуваних кроків з її боку практично не спостерігається: пільгових умов оподаткування та залучення іноземних інвестицій не створено, через дефіцит бюджетних коштів пряме фінансування та державне кредитування галузі майже відсутні. Реальні перспективи залучення інвестицій у фінансування проектів розвитку підприємств української туристичної індустрії відкриває участь у спільних міжнародних програмах, що обіймають широкий комплекс проблем від навчання нетрадиційних видів туризму. Зараз подібні програми здійснюються такими організаціями, як ВТО, ТАСІS, Світовий банк, спеціалізовані структури ООН. Але в Україні необхідної державної підтримки в цьому питанні поки що немає.

Список використної літератури

1. Закон України про туризм: За станом на 20 січня 2003 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парламентське видавництво, 2003. - 20 с.

2. Агафонова Л.Г. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський ун-т туризму, економіки і права. -- К.: Знання України, 2002. -- 352 с.

3. Гудзь П.В. Економічні проблеми розвитку курортно-рекреаційних територій / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. -- Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2001. -- 269 с.

4. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Станом на 1 трав. 2002 р. / Київський ун-т туризму, економіки і права / В.К. Федорченко (ред.), Л.В. Малюга (упоряд.). -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 640с.

5. Постанова Кабінету Міністрів України №583 від 29 квітня 2002 р. "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки" // http://zakon1.rada.gov.ua.

6. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. Збірник нормативно-правових актів //Під заг. ред. проф. В.К.Федорченка. - К.: Університет туризму, економіки і права. - К.: Юрінком, 2002. - 640 с.

7. Смаль І.В. Туристична індустрія України: сучасний стан і перспективи розвитку//Туристично-краєзнавчі дослідження. - К., 2004. - с.116.

8. Туристична діяльність. Нормативна база /Роїн О.М. - К.: КНТ, 2005. - 448 с.

9. Цибух В.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні. // Туристично-краєзнавчі дослідження. - К., 1999.