Фінансові чинники інклюзивного розвитку України та підвищення якості життя населення

Размещено на http://allbest.ru

Фінансові чинники інклюзивного розвитку України та підвищення якості життя населення

Вступ

Важливим завданням уряду України у сучасних умовах інклюзивного розвитку суспільних відносин окремих країн - лідерів, глобальних викликів та загострення соціальних проблем є формування сприятливого фінансового середовища для зняття соціальної напруги та подолання бідності, підвищення якості життя та добробуту населення.

Інклюзивний підхід - це реальна можливість створити оптимальні умови для розвитку всіх сфер національної економіки. Проте, для того, щоб повністю реалізувати всі можливості інклюзивного підходу, потрібно створити необхідне правове підґрунтя для його успішної адаптації у національне середовище. На сьогодні Україна знаходиться лише на початку інклюзивного шляху, тому потрібно підготувати не тільки надійну правову, але й фінансову базу для впровадження та реалізації такого інноваційного процесу. У цьому контексті питання пошуку раціональних засобів інклюзивного розвитку національної економіки та підвищення якості життя населення, у тому числі завдяки оптимізації фінансових чинників, набуло особливого значення.

Аналіз сучасних наукових досліджень і публікацій показав наявність великого масиву інформації теоретичного та прикладного характеру, що розкриває питання фінансового забезпечення інклюзивного зростання та подолання бідності в Україні (Т. Затонацька) [1]; методології, методики та практики аналізу бідності населення України, соціальної підтримки малозабезпечених громадян (Е. Лібанова) [2]; трактування та визначення якості життя населення (Синяєва Л. В., ЯрчукА. В.) [3]; оцінювання якості життя в Україні на основі суб'єктивних показників добробуту (Е. Лібанова, О. Осауленко, Л. Черенько) [4]; стандартів та гарантій соціального забезпечення у міжнародно-правовому та вітчизняному контексті, тобто питання реалізації громадянами своїх конституційних прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (Клименко А.Л.) [5]; становлення та перспективи розвитку фінансового механізму системи соціального захисту населення України; основні фінансові імперативи якості життя населення в Україні (Баранник Л.Б.) [6; 7]; управління продуктивністю праці в системі забезпечення якості життя населення (ЯрчукА. В.) [8]; інклюзивного сталого зростання в національних економіках (О. Прогнімак) [8]; інтегральної оцінки інклюзивного розвитку в Україні на національному та місцевому рівнях (Ємельяненко Л. М., Петюх В. М., Дзензелюк К. В.) [10]; підвищення рівня й якості життя населення в Україні в контексті інклюзивного розвитку (О. Бервено) [11] тощо.

Проте, не дивлячись на широке обговорення теми нашого дослідження та наявні суттєві наукові надбання українських учених у соціально-економічній сфері, виявляється, що окремі її аспекти видозмінюються під впливом різних фінансових чинників. Це зумовлює здійснення подальших наукових досліджень з метою з'ясування проблемних питань, які потребують нагального вирішення та бар'єрів, що стоять на заваді інклюзивного розвитку України та підвищення якості життя населення.

Виклад основного матеріалу

«Інклюзію», «інклюзивний розвиток», «інклюзивний економічний розвиток» визнано в світі дієвим інноваційним конструюванням сучасних соціально-економічних відносин завдяки якому може забезпечуватися підвищення якості життя населення.

Терміни «інклюзія» «інклюзивний», «інклюзивність» (від англ. Inclusion - включення, залучення) належать до сучасної наукової термінології, яка допомагає зрозуміти змістовне наповнення певної системи понять, що поширюється на всі сфери національної економіки (економічну, соціальну, політичну, духовну). В узагальненому визначенні ці поняття трактуються як «включення, залучення кого-небудь, чого-небудь до будь-кого або до будь-чого, тобто в загальну картину, в якусь безліч, явище» [12, с. 5 - 7]. соціальний інклюзивний добробут фінансовий

Між тим, у науковій практиці вказані терміни конкретизуються певною суттєвою ознакою для позначення явищ, що охоплюють будь-яку сферу суспільного життя та вживаються у певному словосполученні, наприклад, «інклюзивний розвиток», «інклюзивний економічний розвиток», «інклюзивний соціальний розвиток» тощо. Це своєю чергою вказує на їх належність до певної системи, тобто до певного термінологічного поля, є його суттєвою ознакою, що відрізняє певний термін від інших понять.

За визначенням учених Світового банку, поняття «інклюзивний розвиток» означає сталий швидкий розвиток усіх галузей економіки, що залучає значну частину трудових ресурсів країни і характеризується рівністю можливостей у доступі до ринку праці та ресурсів. При цьому головний акцент робиться на продуктивній зайнятості всіх груп працездатного населення як важливої умови зниження рівня бідності. Саме скорочення бідності та нерівності є головною метою інклюзивного розвитку. В його основі лежить також необхідність забезпечення участі всіх верств населення країни (включаючи осіб з обмеженими можливостями, пенсіонерів) у процесі зростання як з точки зору прийняття рішень, так і у формуванні факторів зростання. Повинні бути створені рівні можливості для усього населення в реалізації власного людського потенціалу незалежно від місця проживання і соціально-економічних умов, статі і віку [13, с. 8].

Термін «інклюзивний економічний розвиток» охоплює усі сфери суспільного життя національної економіки. Він має у своїй основі економічне зростання, що проявляється через збільшення обсягів ВВП та доходів населення, а значить завдяки цьому забезпечуються сприятливі умови для підвищення якості життя усіх суб'єктів національної економіки, подолання соціальної та економічної нерівності.

Проте ідентифікація інклюзивного економічного розвитку країни нерозривно пов'язана із фінансовими ресурсами країни та соціальною сферою. А сам процес забезпечення його реалізації потребує послідовних імперативних (від лат. ішрегайуиз - наказовий, владний) приписів (наказів) з боку держави насамперед у галузь фінансового, бюджетного, податкового та соціального права. Такий метод владних приписів стосується встановлення соціальних стандартів та гарантій, збалансованого витрачання бюджетних коштів для прискорення імплементації у соціально-економічне середовище прогресивних реформаційних заходів. Водночас вони є дієвими фінансовими чинниками, здатними прискорити інклюзивне зростання.

В Україні визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, що спрямовані на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ (зі змінами та доповненнями) [14]. Так, у ст. 1 цього нормативного документу надається визначення базових понять у такій інтерпретації:

- державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

- державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму [14].

Згідно зі ст. 6 Закону України №2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом та водночас головним фінансовим чинником якості життя населення є прожитковий мінімум (табл. 1) [7; 16], встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти [14].

Критерій прожиткового мінімуму щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, у тому числі й на 2021 рік [15]. А положення щодо порядку застосування прожиткового мінімуму, встановлені Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. № 966-XIV (зі змінами та доповненнями) [16]. При цьому показник прожиткового мінімуму в Україні визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність (табл. 1) [7; 16].

Таблиця 1

Прожитковий мінімум в Україні для різних соціальних та демографічних груп за 2010-2021 рр.

Джерело: складено за даними [17].

Так, згідно з офіційними даними, наведеними у табл. 1, у 2010-2021 рр. спостерігається щорічне зростання цього показника. Найбільші значення загального показника прожиткового мінімуму встановлено у 2021 р. у розмірі 2181 грн., що на 1356 грн. більше, або у 2,64 рази, ніж у 2010 році. Окрім того, впродовж року передбачається зростання прожиткового мінімуму від 2 до 4 разів на рік. На сьогодні з 01.07. 2021 р. по 30.11. 2021р. його загальний показник становить 2294 гривні.

Загалом зміна критерію прожиткового мінімуму впливає на низку певних показників та застосовується для [16]:

- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

- визначення права на призначення соціальної допомоги;

- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

- встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Проте, за твердженням Міністерства соціальної політики України, офіційний прожитковий мінімум є набагато меншим, ніж фактичний та не відображає невпинне зростання цін на базові продукти споживання та поточні потреби населення країни [7].

До переліку важливих державних соціальних гарантій та фінансових чинників відноситься й критерій мінімальної заробітної плати, оскільки він врегульовує питання мінімального порогу оплати праці в Україні. Цей критерій є обов'язковим для застосування на всій території України та для усіх суб'єктів господарювання, що мають у своєму підпорядкуванні найманих працівників та здійснюють оплату їх праці з орієнтацією на відповідний розмір місячної мінімальної заробітної плати, який визначається законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

На рис. 1. наведено динаміку зміни розміру місячної мінімальної заробітної плати в Україні за період 2010-2021 рр., станом на 01.01. кожного бюджетного року.

Рис. 1. Динаміка зміни розміру мінімальної заробітної плати в Україні за період 2010-2021 рр., станом на 01.01. бюджетного року

Джерело: складено за даними [17; 18].

Так, рис. 1 демонструє щорічне зростання місячної мінімальної заробітної плати в середньому на 500 грн. впродовж всього аналізованого періоду, окрім 2014 - 2015 рр., саме тоді її розмір був незмінним. Значний скачок збільшення розміру мінімальної заробітної плати відбувся у 2017 р. - на 1822 грн у порівнянні з 2016 р. та у 2021 р. - на 5131 грн. та на 1277 грн. у порівнянні з 2010 р. та 2020 р. відповідно. З 01.12. 2021 р. по 31. 12.2021 р. заплановано її подальше зростання на 8,3%, тобто з 6000 грн до 6500 гривень.

Крім того, розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб [19].

Водночас, протягом 2010-2016 рр. розмір мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму було зафіксовано в одному значенні, але впродовж наступних років (2017-2021 рр.) розмір мінімальної заробітної плати перевищує прожитковий мінімум більше ніж у 2 рази.

Однак, ці критерії розробляються без урахування реального життя населення України, їх купівельної спроможності, що в подальшому може призвести до збільшення масштабів бідності.

Так, за прогнозними даними фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України, за підсумками 2020 року очікується зростання бідності за абсолютним критерієм (витрати нижче фактичного прожиткового мінімуму) до 45% [2; 4]. Тобто у такій ситуації окремі верстви населення України не зможуть задовольняти свої потреби на досягнутому масовому (середньому) рівні та потребуватимуть державної підтримки.

Для отримання об'єктивної оцінки рівня та якості життя населення та економічної ситуації в країні необхідно розглядати й інші фінансові показники, такі як: індекс інфляції та споживчих цін, тарифи на газ, воду, електрику та середні показники заробітної плати тощо.

Здійснені попередні дослідження практики підвищення якості життя населення, подолання бідності останніми роками у світовому вимірі, свідчать, що таке явище як «бідність» є найбільш потужним гальмом сучасного цивілізаційного розвитку, що породжує вкрай негативні соціальні наслідки та є гальмівним чинником економічного зростання.

Водночас межа бідності ще більше поширюється та охоплює дедалі більше країн світу через надзвичайно швидке розповсюдження захворювання коронавірусу COVID-19 та карантинні заходи, внаслідок чого відбувається загострення усіх глобальних соціально-економічних проблем.

Тому нині, у зарубіжних країнах та й в Україні, до переліку пріоритетних завдань включено ряд важливих комплексних заходів, спрямованих на розв'язання цих проблем, у тому числі й подолання бідності, серед яких долучені засоби економічної, фінансової та соціальної політики. У широкому розумінні бідність віддзеркалює невідповідність можливостей окремих груп та верств населення задовольняти свої потреби на досягнутому масовому (середньому) рівні [4, с. 14].

Серед науковців немає єдиної позиції щодо трактування поняття «бідність». Одні з них визначають бідними тих осіб, що живуть за нижчим певного середнього стандарту рівнем, а інші - відносять в цю категорію осіб, які проживають нижче, ніж суспільно визначений мінімальний рівень.

Отже, можна сказати, що особа не вважається бідною, якщо здатна не тільки задовольнити свої базові фізичні потреби, такі як житло, харчування, але й має можливість брати участь у суспільному житті на рівні, що відповідає найбільш поширеним якісним вимогам суспільства.

Чинне законодавство України, зокрема Указ Президента України від 15.08. 2001 р. №637 «Про стратегію подолання бідності» [20], визначає бідність як неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. І далі констатує, що головними причинами виникнення та поширення бідності в Україні є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

Крім того, на заваді зменшенню масштабів бідності в Україні та усуненню її найгостріших форм прояву стає цілий ряд інших перешкод, що негативно впливають на реалізацію запланованих заходів економічного, фінансового та соціального характеру.

До таких перешкод слід віднести: корупцію; військові дії на сході країни; нестабільну політичну ситуацію; недостатній платоспроможний попит; нестримну інфляцію; нестабільність курсу національної валюти; надмірний податковий тиск; брак обігових коштів тощо. І, як наслідок, постійно погіршується якість і рівень життя українського населення, їх доходи та добробут, структура споживання та стан здоров'я.

До найбільш соціально вразливих верств населення відносяться пенсіонери, особи працездатного віку з інвалідністю та хронічними захворюваннями, багатодітні сім'ї, діти-сироти, підлітки, що позбавлені батьківського піклування.

Основними доходами домашніх господарств є заробітна плата, дохід від підприємницької діяльності, пенсійні та інші соціальні виплати. Водночас суттєве та постійне підвищення цін на товари споживчого кошика (визначений набір найбільш важливих товарів та послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини), а також тарифної плати за комунальні послуги впродовж останніх років призводить до погіршення структури та якості споживання більшості українського населення.

При цьому номінальна середня місячна заробітна плата по регіонах України постійно зростає, однак реальна, навпаки - зменшується, або залишається на рівні, що не забезпечує достатнього рівня споживання та задоволення життєво важливих потреб, що своєю чергою й призводить до майнового розшарування та соціальної напруженості в суспільстві. Важливим економічним індикатором виміру рівня життя населення в країні є обсяги ВВП у розрахунку на одну особу населення (рис. 2).

Рис. 2. Показник номінального ВВП України у розрахунку на одну особу населення

Джерело: побудовано за даними [21; 22].

Так, зазначені статистичні дані рис. 2 свідчать про наявне економічне зростання обсягів ВВП в Україні, але це не вирішує питання бідності в країні. Крім того, впродовж 2016 - 2020 рр., щороку темпи його росту у розрахунку на душу населення суттєво зменшувалися.

За оцінками експертів Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ) вказано, що в 2020 р. у країнах з розвиненою економікою та високим рівнем ВВП на душу населення, частка в цьому показнику бюджетних доходів є досить суттєвою та у середньому становить 35,71% (у Канаді - 41,79%, США - 30,34%, Великобританії - 36,84%, Франції - 52,51%, Іспанії - 40,79%, Італії - 47,79%, Німеччині - 46,9%, Норвегії - 51,2%, Фінляндії - 51,93%, Японії - 34,05%, Австралії - 35,03%); у країнах, що формують ринок та країнах з середнім рівнем ВВП на душу населення, середнє значення частки бюджетних доходів у якому становить 25,21%.

Саме до їх складу й віднесено Україну, де цей показник складає 40,96% та наближається до рівня країн з розвиненою економікою.

Проте у розвинених країнах, на відміну від України, рівень фінансового забезпечення реалізації соціальних програм, трансфертних виплат є достатньо високим, що забезпечує належні умови життя та відповідно й масштаби бідності менші. Отже, це означає, що інфляційні процеси, характерні для української економіки, деформують вартісні його значення та демонструють сприятливий соціально-економічний клімат, але, в дійсності, об'єктивна його оцінка співпадає з тими показниками, які властиві для країн, що розвиваються, тобто з низьким рівнем доходів на душу населення і відповідним матеріальним добробутом. У звіті МВФ значення такого показника зафіксовано на рівні 13,69% [23; 24].

Впродовж двох останніх десятиліть українське суспільство зіткнулося з численними кризовими явищами економічного та політичного характеру, які провокували нові соціальні проблеми, намічалися шляхи їх розв'язання.

Загалом соціальні проблеми, що хвилюють українське суспільство, тісно взаємопов'язані між собою та мають у своїй основі та кінцевому підсумку низьку якість його життя, що може бути охарактеризована певними показниками, які наведені на рис. 3 [25].

До переліку сучасних соціальних проблем в Україні, що є предметом досліджень як теоретиків, так і практиків відносять:

- проблеми соціально-економічної нерівності (соціальне розшарування населення, бідність, низька якість життя);

- проблеми збереження миру і подолання війни на сході країни;

- екологічну та ресурсну проблему;

- демографічну проблему;

- проблеми міграції та торгівлі людьми;

- проблему низької якості медичного обслуговування та подолання небезпечних захворювань;

- проблему сирітства; статевої деморалізації неповнолітніх; високий рівень злочинності;

- проблему збереження й розвитку української культури тощо.

Рис. 3. Показники якості життя населення, соціальної групи, сім'ї, особи

За даними соціологів, найбільш актуальними проблемами для більшості українців є війна на сході країни (67,2%), постійне зростання цін на основні товари та інфляція (27,1%), низький рівень заробітної плати та пенсій (52,3%), високі комунальні тарифи (37,5%), високий рівень безробіття (21,9%), хабарництво та корупція в органах центральної влади (15,5%), соціальне розшарування суспільства (14,5%) та неможливість отримання якісної медичної допомоги (14,1%).

Про це йдеться у дослідженнях провідних соціологічних компаній України: Центру соціальних та маркетингових досліджень «Соціс» («SOCIS»); Київського міжнародного інституту соціології (КМІС); Соціологічної групи «Рейтинг»; Центру Разумкова, проведеному впродовж 2017-2019 років [26, с. 2].

Впродовж 2020 року результати соціологічного опитування українців були аналогічними, тобто ситуація в Україні практично не змінилася, а в окремих сферах навіть погіршилася (рівень цін і тарифів, економічне становище країни, охорона здоров'я, рівень добробуту родини, оплата праці, освіта, пенсійне забезпечення тощо) і на порядку денному так і залишаються невирішеними все ті ж соціальні проблеми, а її економіка й досі не є соціально орієнтованою [27].

Крім того, здійснені попередні дослідження соціальних проблем свідчать, що причинами їх виникнення є також політична нестабільність у країні, прогалини в законодавстві, недосконалість у функціонуванні соціальних інститутів та організації надання соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення тощо [28].

На закінчення можна зазначити, що в основу дослідження соціальних проблем слід покласти комплексний об'єктивно-суб'єктний, системний підхід. Застосування такого підходу дозволить виявити та зафіксувати існування соціальної проблеми в певних емпірично спостережуваних показниках, встановити її структуру, причини виникнення та існування, дійових осіб, з'ясувати їх позиції та відношення до даної проблеми, визначити траєкторію, варіанти, сценарію поширення соціальної проблеми в майбутньому, її можливі наслідки й, таким чином, отримати про неї цілісну картину, що своєю чергою відкриє нові теоретичні та практичні перспективи дослідження і розв'язання соціальних проблем [29].

Висновки

Для розв'язання конкретних практичних завдань, спрямованих на здолання бідності в Україні та підвищення якості життя населення необхідно здійснювати систематичний моніторинг засобів економічної, фінансової та соціальної політики. А найбільш дієвими серед них вважаємо: перенесення акцентів з матеріальної допомоги соціально вразливим верствам населення на розвиток ринку праці, зростання зайнятості та зменшення безробіття, у тому числі застосування інноваційних підходів щодо працевлаштування осіб працездатного віку з інвалідністю; стимулювання зростання доходів населення та легально сплачуваної заробітної плати; встановлення обґрунтованих державних соціальних гарантій з урахуванням оптимального рівня мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для різних категорій населення; формування комплексної адресної системи соціального захисту, соціального забезпечення, соціального страхування та соціальної безпеки населення тощо [24].

Водночас, проведений аналіз показав, що на сьогодні в Україні такі важливі фінансові чинники інклюзивного розвитку як прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата не виконують своїх функцій через недосконалий методологічний підхід до визначення цих критеріїв та систематичне недотримання вимог законодавства щодо їх формування.

Крім того, підводячи підсумки наявному проведеному дослідженню слід зазначити, що при оцінці реального стану соціально - економічного розвитку України та рівня її соціалізації необхідно використовувати фінансові показники інклюзивного розвитку, які дозволяють «по-новому» поглянути на проблеми, пов'язані з рівнем і якістю життя населення.

При виборі фінансових показників оцінки інклюзивності розвитку національної економіки слід використовувати авторитетні методики міжнародних організацій, які пропонують новий підхід до оцінки рівня і якості життя населення, розширюють уявлення про його складові [30].

Проведене дослідження не вичерпує всієї глибини проблем, які можуть бути зведені в ранг пріоритетних і враховані при формуванні фінансових показників, до переліку яких відносяться державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Серед завдань, які потребують вирішення, насамперед, слід назвати розробку інтегрального фінансового показника інклюзивності соціального розвитку, що забезпечить отримання об'єктивного уявлення про рівень і якість життя населення на основі соціально-економічного розвитку країни, визначить проблемні питання та «вузькі» місця, що вимагатимуть особливої уваги з боку уряду.

Список використаних джерел

1. Затонацька Т.Г. Фінансове забезпечення інклюзивного зростання та подолання бідності в Україні: існуюча практика та перспективи. Теоретичні та прикладні питання економіки. 2014. Випуск 1 (28), Т.2. С. 102 - 112.

2. Лібанова Е. М. Бідність населення України: методологія, методика та практика аналізу. Нац. академія наук України, Ін-т демографії та соц. досліджень ім. М. В. Птухи. Умань : Видавець "Сочінський М.М.", 2020. 456 с.

3. Синяєва Л. В., Ярчук А.В. Якість життя населення: поняття й показники. Теоретико-методологічні і науково-практичні засади інноваційного забезпечення розвитку економіки: Кол. монографія / За редакцією Л. В. Синяєвої, С. А. Нестеренко. Мелітополь, 2016. С. 417-419.

4. Лібанова Е., Осауленко О., Черенько Л. Оцінка якості життя в Україні на основі суб'єктивних показників добробуту: Монографія. RS Global Sp. z O.O., Warsaw, Poland, 2020. 363 с.

5. Клименко А.Л. Стандарти і гарантії соціального забезпечення: міжнародно-правовий і вітчизняний контекст : Монографія. Харків: Юрайт, 2019. 176 с.

6. Баранник Л.Б. Фінансовий механізм системи соціального захисту населення України: проблеми становлення та перспективи розвитку: Монографія. Дніпропетровськ : ДДФА, 2012. 496 с.

7. Баранник Л.Б., Дулік Т.О., Александрюк Т.Ю. Фінансові імперативи якості життя населення в Україні в умовах інклюзивного економічного розвитку. Науковий погляд: економіка та управління, 2021 №4 (74). С. 60 - 66.

8. Ярчук А. В. Управління продуктивністю праці в системі забезпечення якості життя населення: Автореферат дисер. на здоб. наук. ступ. канд. екон наук за спец. 08.00.07 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. Вінниця. 2019. 23 с.

9. Прогнімак О. Д. Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи. Економічний вісник Донбасу, 2018. № 1(51). С. 187-197.

10. Ємельяненко Л. М., Петюх В. М., Дзензелюк К. В. Інтегральна оцінка інклюзивного розвитку в Україні на національному та місцевому рівнях. Економіка та держава. 2019. № 6. С. 4-10.

11. Бервено І.О. Інклюзивність як системна характеристика в актуальній структурі якості життя. Інклюзивний розвиток економіки в умовах глобальних викликів сьогодення: матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. Харків, 1-28 лютого 2020 р. / Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2020. 229 с. (С. 16 - 14).

12. Інклюзивний вимір розвитку міст - центрів ділової активності України: тенденції та перспективи : наукова доповідь / НАН України. ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України»; наук. Редактор М.І. Мельник. Львів, 2019. 55 с.

13. Решетило В.П. Концепція інклюзивного сталого розвитку та її реалізація в умовах децентралізації. Інклюзивний розвиток економіки в умовах глобальних викликів сьогодення: матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. Харків, 1-28 лютого 2020 р. / Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2020. 229 с. (С. 7 - 10).

14. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ (зі змінами та доповненнями - редакція від 10.06.2018 р.).

15. Про Державний бюджет України на 2021 рік: Закон України від 15.12.2020 р. №1082-IX (зі змінами та доповненнями - редакція від 05.08.2021 р.).

16. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15.07.1999 р. № 966-XIV (зі змінами та доповненнями - редакція від 20.01.2018 р.)

17. Прожитковий мінімум в Україні - 2021. Офіційний сайт Міністерства фінансів України. URL: https://index.minfm.com.ua/ua/labour/ wagemin/

18. Мінімальна заробітна плата в Україні. Офіційний сайт Міністерства фінансів України URL: https://index.minfin.com.ua/ua/ labour/salary/min/

19. Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 р. №108/95-ВР (зі змінами та доповненнями - редакція від 15.07.2021 р.).

20. Про стратегію подолання бідності: Указ Президента України від 15.08. 2001 р. №637. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637/2001#Text

21. Валовий внутрішній продукт в Україні. Міністерство фінансів України URL https://index.minfin.com.ua/ua/economy/ gdp/ (дата звернення 03.10. 2021 р.).

22. Валовий внутрішній продукт у I-IV кварталах 2020 року й у 2020 році. Експрес-випуск Державної служби статистики України. URL http://www.ukrstat.gov.ua/express/ expr2021/03/31.pdf (дата звернення 03.10. 2021 р.).

23. Отчеты бюджетного монитора (апрель 2021 г.) URL https://www.imf.org/external/datamapper/GGR_G01_GDP_ PT@FM/ADVEC/FM_EMG/FM_LIDC?year=2020

24. Дулік Т.О. Наукові дослідження для практики подолання бідності в Україні. Інноваційні рішення в економіці, бізнесі, суспільних комунікаціях та міжнародних відносинах: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (16 квітня 2021 р.). Дніпро : Університет митної справи та фінансів, 2021. 870 с. (С. 89 - 92).

25. Бадіков Т. Якість життя українців - крізь терни до зірок, URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/badikov/ 5a8ad026aa54b/

26. Прес-реліз за результатами соціологічного дослідження. Соціально-економічна ситуація в Україні на початку 2020 року. URL: https://socis.kiev.ua/wpcontent/ uploads/2020/02/Press_reliz_SOCIS_february.pdf

29. Україна-2020: невиправдані очікування, неочікувані виклики. Підсумки року у дзеркалі громадської думки (грудень 2020 р.), URL: https://razumkov.org.ua/ napriamky/ sotsiologichni- doslidzhennia/ukraina2020nevypravdani-ochikuvannia-neochikuvani- vyklyky-pidsumky-roku-u-dzerkali-gromadskoi-dumky-gruden-2020r

30. Стан та перспективи соціальної безпеки в Україні: експертні оцінки [Текст] : монографія / О. Ф. Новікова, О. Г. Сидорчук, О. В. Панькова [та ін.] / Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ; НАН України, Інститут економіки промисловості . К. ; Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2018. 184 с.

31. Дулік Т.О., Александрюк Т.Ю. Соціальні проблеми як предмет теоретичного та емпіричного дослідження. Інноваційне підприємництво, менеджмент, фінанси: стан, аналіз тенденцій та науково-економічний розвиток: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 23 листопада 2019 року)/ ГО «Львівська економічна фундація». Львів: ЛЕФ, 2019. Ч. 2. 108 с. (С. 37-40).

32. Поподько Г. И. Инклюзивное развитие ресурсного региона URL: https://eee-region.ru/article/6524/

Размещено на Allbest.ru