Громадянська ідентичність мешканців України напередодні й в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянська ідентичність мешканців України напередодні й в умовах війни

Питання однорідності - різноманітності українського суспільства неодноразово викликало науковий інтерес як серед вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Відмінності між мешканцями України розглядались або за ознаками належності до певної національної або мовної групи, або ступеня підтримки тих чи інших напрямів розвитку України як держави. Тенденції змін різних вимірів ідентичності населення України особливо починають цікавити під час воєнної агресії, оскільки спільна ідентичність - це міра того, наскільки соціально гомогенним є суспільство.

Як зазначає О. Резнік [Резнік, 2022], після 24 лютого 2022 р. відбувається прискорене формування консолідованої колективної ідентичності українців у поєднанні із відчутним зменшенням регіональних відмінностей стосовно ставлення до історичних та геополітичних орієнтацій. Проте не очевидно, чи відбувається щось подібне із громадянською ідентичністю. Дослідницьке запитання сформульовано так: наскільки українське суспільство було і є однорідним у розрізі громадянської ідентичності? ідентичність населення воєнний відмінність

Громадянська ідентичність описувалася двома показниками:

- Ототожнення респондентом себе першочергово із громадянином України, а не жителем регіону, поселенської громади тощо. Вимірюється за допомогою відповіді на запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?». Роки спостережень в опитуванні Інституту соціології НАН України: 1992, 20002006, 2008-2010, 2013-2021.

- Почуття гордості щодо українського громадянства. Відповідь на запитання «Якою мірою Ви пишаєтесь чи не пишаєтесь тим, що є громадянином України?», рахуються ті, хто зазначає, що вони дуже пишаються або скоріше пишаються громадянством України. Роки спостережень ознаки: 2002-2006, 2008, 2010, 2012-2020, 2022 У цьому році запитання було включене в Омнібус компанії «Info Sapiens»..

Ці показники є пов'язаними між собою, але все-таки вимірюють різні частини концепту громадянської ідентичності (коефіцієнт кореляції у роки спостережень, у яких вимірювались обидва показники, коливався від 0,116 до 0,317 із рівнем значущості, меншим за 0,01). Із попередніх розвідок відомо [Veira-Ramos, 2020: p. 214-215], що в Україні спостерігалась тенденція до збільшення частки населення, яке визначає себе насамперед громадянином України, й тих, хто пишається громадянством України. За майже двадцятирічну історію спостережень цих показників вони зростали у різних груп респондентів, і навіть у тих, які не характеризувалися високими значеннями порівняно з загальним за вибіркою: росіяни за національністю, ті, хто вважає своєю рідною мовою російську, народилися в РФ. Важливою знахідкою було також те, що така тенденція до 2018 р. зберігається для представників різних регіонів України, у тому числі для Сходу і Півдня.

Останні три роки досліджень (2019-2021) припали на час президентства В. Зеленського і важливо спостерігати за тенденцією самоідентифікації у цей час Почуття гордості через те, що особа є громадянином України, у переважній більшості років спостережень (зв'язок був незначущим лише у 2010 р.), корелювало із оцінкою діяльності поточного президента. Найсильніше гордість і оцінка діяльності президента були пов'язані у роки президентства Петра Порошенка. Кореляції є прямими (за винятком 2005 р.), а отже, чим вище оцінювалася діяльність президента, тим більш вірогідно респондент зазначав, що пишався громадянством України., а також - що відбувається із громадянською ідентичністю під час російської агресії, з динамікою національного складу, та рідної мови жителів України.

Протягом 2019-2021 рр. спостерігається подальше зростання частки тих, хто ідентифікує себе українцями - до 93,8% у 2021 р., і, відповідно, зменшується частка тих, хто ідентифікує себе росіянами - 4,5%. Крім того, що мешканці країни стають все більш гомогенними за національністю, відбувається зростання частки тих, хто визначає рідною мовою українську, і зменшення частки тих, хто визначає російську як рідну. Станом на кінець 2021 р. співвідношення було 77,4% і 21,%, на відміну від початку спостережень у 1992 р., коли співвідношення було 62% і 35%.

З 2014 р., за результатами опитувань, частка тих респондентів, які повідомляють, що переважно спілкуються вдома українською, все більше перевищує частку тих, хто переважно спілкується російською. У 2021 р. 51,6% повідомляли, що переважно спілкуються українською, і лише 23,5% - російською. Для порівняння, у 2012 р. співвідношення було 43,1% та 35,6%, а у 2002 р. - 38,3% та 33,3%. Таким чином, перед війною в Україні вже зміцнилась тенденція до постійного збільшення частки тих, хто вважає українську мову рідною або використовує її у повсякденному спілкуванні. Групи російськомовних не є домінантними.

У 2021 р. серед усіх регіонів України Донбас вирізняється тим, що дві третини населення (66,7%) вважали за необхідне надати російській мові спеціальний статус, тоді як загальнонаціональний відсоток цієї ознаки становив 25,2%. Також у цьому регіоні найвища частка тих, хто вважає, що російську слід вивчати в школі - 83,5%, що є вдвічі більшим, ніж загальнонаціональне значення (41,5%). Таким чином, Донбас відрізнявся від інших регіонів України за баченням мовного питання. Водночас варто зазначити ще одну тенденцію: на Донбасі наприкінці 2021 р. зростає частка тих, хто позитивно ставиться до ідеї приєднання України до Європейського Союзу (28,2%), і тих, хто позитивно ставиться до ідеї вступу в НАТО (15,5%). У 2018 р. ці частки становили 16,9% та 7,2% відповідно. У цьому регіоні все ще було більше тих, хто позитивно ставиться до ідеї Союзу з РФ та Білоруссю (44,4%). Іншими словами, на Донбасі також відбувалися (хоча й повільні) зміни, що були характерні для інших регіонів України.

Від початку 2000-х років, коли у дослідженні Інституту соціології почали використовувати запитання про ідентичність й до найновішого дослідження у 2021 р., яке провели лише за кілька місяців до початку війни, вимальовувалася така тенденція: зростання відчуття себе як громадянином України зросло з 41,1% до 62,6% зі значними стрибками в періоди Помаранчевої революції й Революції Гідності. Натомість локальна ідентифікація себе із представником певного міста чи села знизилась на десять пунктів - від 31,4% до 20,8%, і відсоток тих, хто ідентифікував себе із громадянином колишнього Радянського Союзу знизився приблизно на таку ж величину - від 12,2% до 2,8%.

За даними дослідження соціологічної групи «Рейтинг», проведеного у квітні 2022 р., ідентифікація з громадянином України є найсильнішою і вона суттєво зросла порівняно з серпневим опитуванням 2021 р.: середнє 9,8 за 11-бальною шкалою на противагу 7,9 балам [Восьме загальнонаціональне опитування, 2022]. Війна суттєво підвищила дану ідентифікацію, причому в усіх регіонах України.

За даними Київського міжнародного інституту соціології, у липні 2022 р. 84,6% населення України вважало себе передусім громадянами своєї країни. При цьому серед різних соціальних категорій населення - вікових, регіональних, лінгво-етнічних, гендерних і поселенських - немає великої різниці за цим показником. Те саме - і за регіональним розрізом [Дембіцький, 2022].

Аналіз даних досліджень Інституту соціології трьох років перед повномасштабною війною показує такі результати (табл. 1):

- У Східному й Західному регіонах у 2019 р. спостерігалось невелике зниження першочергової ідентифікації із громадянином України, проте у 2020-2021 рр. ці показники знову зросли. На Донбасі відсоток тих, хто ідентифікував себе із громадянином України, у 2021 р. досяг історичного максимуму і становив 56,8%. Натомість відсоток мешканців сходу, які мали таку ідентифікацію, зменшується у 2019-2021 рр. порівняно з 2014 та 2018 рр.

- За ознакою національної належності спостерігалась доволі чітка картина. Більший відсоток українців з кожним роком ідентифікували себе громадянами тоді, як щоразу менший відсоток росіян повідомляли про це. Водночас не варто забувати, що у 2021 р. уже менш як 5% респондентів називали себе росіянами. Станом на 2021 р. відсоток росіян, які відчували себе передусім громадянами України, дещо зменшився і був на рівні 2014 р. після деякого підвищення значень у 20182020 рр. Однак для тих, хто вважає рідною мовою російську, не спостерігається значного зниження в значеннях показника ідентифікації з громадянином України. Це одне зі свідчень на користь того, що російськомовне населення не тотожне російському населенню за національністю.

- Традиційно для тих респондентів, хто народжений в Україні, відсоток тих, хто повідомив про ідентифікацію себе із громадянином України, є вищим, ніж для тих, хто народжений у РФ. Навіть водночас майже кожен другий респондент (46,9%), народжений у РФ, відчуває себе насамперед громадянином України.

За даними моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України, у 2020 р. 68,9% респондентів повідомили, що вони пишаються бути громадянами України, що є вдвічі більше від історичного мінімуму спостережень, коли у 2003 р. 34,1% респондентів відчували гордість. Варто зазначити сплеск почуття гордості у 2019-2020 рр., коли відсотки тих, хто пишався своїм громадянством, були навіть більші, ніж 2014 р., одразу після Революції Гідності.

У роки перед війною можна відмітити такі тенденції щодо показника гордості (табл. 1):

- Значні відмінності у гордості бути громадянином України для різних регіонів. Найнижчими початковими значеннями у 2002 р. характеризувалися Схід (32,7%) і Південь (31,3%). Хоча перед російським вторгненням частки тих, хто пишається громадянством України, у цих регіонах були вже доволі високі - 46,5%, 57,5% та 71,1% відповідно.

- Частка респондентів української національності й з українською мовою як рідною, які пишаються, зростає, так само як і для респондентів, рідною мовою яких є російська. Поряд із тим респонденти, які зазначили, що їх національність російська, не демонструють підвищення частоти відповідей про гордість від того, що вони є громадянами України, однак ці відсоткові значення є вищими, аніж у 2002 чи 2012 рр.

- Серед народжених в Україні зростає відсоток тих, хто пишається бути громадянином, тоді як цей відсоток серед народжених у РФ залишається у 2020 р. на рівні 2014 чи 2018 рр., проте є вищим, ніж у 2012 р. чи раніше.

Дані за показником гордості у 2022 р. були зібрані за нашою ініціативою у рамках опитування компанії «Info Sapiens» протягом 12-18 серпня методом вибірки Структура вибірки відповідає структурі населення за такими параметрами, як стать, вік, розмір населеного пункту і регіон відповідно до даних Державної служби статистики на 1.01.2022. Опитування не проводилось у АР Крим, м. Севастополі, а також на інших тимчасово окупованих Росією територіях України, де українські оператори не надають послуги мобільного телефонного зв'язку. Також опитування не охоплює українців, що виїхали за кордон. Максимальна теоретична похибка не перевищує 3,1%. мобільних телефонних номерів. Вибірка не є повністю порівнюваною із вибіркою моніторингового дослідження Інституту соціології (через метод збору і спосіб відбору респондентів), проте є прийнятною для аналізу тенденцій. До того ж метод CATI дозволяє більшу досяжність респондентів в умовах війни, ніж опитування віч-на-віч.

CATI на основі випадкової

5.4. Громадянська ідентичність мешканців України напередодні й в умовах війни

Таблиця 1

Динаміка показників громадянської ідентичності⁴¹

Значення показника гордості за вибіркою становило 97,6% (17,0% скоріше пишаються і 80,6% дуже пишаються), і це - історичний максимум. Думки респондентів з цього питання є узгодженими й, що найголовніше, - не спостерігаються відмінності між регіонами. Тут слід мати на увазі, що станом на серпень 2022 р. близько 4 млн громадян України оформили тимчасовий прихисток у країнах Європейського Союзу За даними Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців., а, відповідно, найімовірніше перебували не в Україні та не брали участі в опитуванні. Крім того, 18% респондентів є внутрішньо переміщеними особами, а деякі респонденти до війни були б віднесені до іншого регіону. Проте, попри це, враховуючи варіацію ознаки, можна стверджувати, що мешканці України є одностайними у своїй громадянській гордості.

Слід також відзначити, що немає відмінностей за показником гордості між групами респондентів за віком, статтю, типом населеного пункту та оцінкою матеріального стану родини.

Революція Гідності та початок війни на сході України у 2014 р. стали точкою відліку незворотних змін у формуванні й визначенні українців як нації. Війна справила суттєвий вплив на ці зміни, можна сказати, завершила формування єдиної нації.

Отже, українське суспільство протягом тривалого часу йшло до консолідації, його представники значною мірою ототожнювали себе із громадянами України та пишались цим громадянством, а війна додатково пришвидшила ці зміни. Однією з найсуттєвіших змін, які відбулись - це зникнення регіональних відмінностей між мешканцями України у площині громадянської ідентичності. Переважна більшість респондентів ідентифікують себе першочергово як громадян України, і практично всі респонденти повідомляють, що є гордими за своє українське громадянство.

Відповідь на поставлене нами на початку дослідницьке питання можна сформулювати так: до повномасштабної війни населення України йшло до однорідності у розрізі громадянської ідентичності, а під час війни воно стає практично однорідним.

Джерела

1. Восьме загальнонаціональне опитування: Україна в умовах війни (6 квітня 2022 р.). (2022). Отримано з https://ratinggroup.ua/research/ ukraine/vosmoy_obschenacionalnyy_opros_ukraina_v_usloviyah_voyny_6_ aprelya_2022.html

2. Дембіцький, С. (2022). Показники національно-громадянської української ідентичності. Отримано з: https://kiis.com.ua/npec-peAi3u та звіти

3. Резнік, О. (2022). Колективна ідентичність за умов війни: від комплексу меншовартості до нації переможців. Отримано з: https:// dif.org.ua/article/kolektivna-identichnist-za-umov-viyni-vid-kompleksu- menshovartosti-do-natsii-peremozhtsiv

4. Veira-Ramos, A., Liubyva, T. (2020). Ukrainian Identities in Transformation. In: Alberto Veira-Ramos, Tetiana Liubyva, Evgenii Golovakha (Eds.) Ukraine in Transformation: From Soviet Republic to European Society (pp. 203-228). Cham, Switzerland: Palgrave Macmillan.

Размещено на Allbest.ru