Динаміка міграційних настроїв населення України: що змінилося за 30 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка міграційних настроїв населення України: що змінилося за 30 років?

К. Іващенко, кандидат історичних наук

Дослідження міграційної тематики в моніторингу Інституту соціології. За відсутності надійних інструментів обліку міждержавної міграції, у тому числі повних та актуальних даних щодо виїзду громадян України до інших країні в'їзду громадян інших країн до України Останній перепис населення України, що уможливив, зокрема, зафіксувати розподіл населення України за тривалістю проживання (у місці постійного проживання)і розподіл громадян інших держав та осіб без громадянства, які проживають на території України, за національністю та статтю, відбувся у 2001 році. Див.: Державний комітет статистики України. Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року (2004). За редакцією О. Г. Осауленка, відповідальні за випуск Н. С. Власенко, Л. М. Стельмах. Київ: Державний комітет статистики України, 223 с., суперечливі оцінки обсягів і потенціалу міграційних переміщень, що озвучуються експертами та транслюються ЗМІ, зумовлюють необхідність використання міждисциплінарних методів моніторингу та прогнозування міграційних процесів та пов'язаних з ними соціальних феноменів, у тому числі за допомогою моніторин- гових соціологічних досліджень.

Враховуючи чутливість суспільства до міграційних питань і високий ризик їх політизації (зокрема, масштабі ввиїзної трудової міграції та проблеми «відтоку мізків», напливу мігрантів з інших країн та їх інтеграції), від початку проведення моніторингу у 1990-х роках експерти Інституту соціології наголошують на необхідності гармонізації категоріального апарату, що використовується в дослідженнях міграційних настанов, та на важливості адекватної інтерпретації соціологічних даних, що ілюструють сприйняття різних аспектів міграційного процесу громадською думкою [Прибуткова, 1999: 161-172].

Важливо зазначити, що в контексті соціологічних досліджень «міграційний процес» [Рыбаковский, 2018: 90; Юдина, 2002: 107] розуміється не тільки як фактичний виїзд з одного місця й прибуття до іншого, але, в ширшому сенсі, як: 1) розвиток міграційної системи, що передує переміщенню (в тому числі наявність зв'язків з окремими мігрантами та міграційними мережами, формування настанов щодо потенційного переміщення (готовності до міграції) та пріоритетних напрямів переїзду на рівні міграційних намірів, які, за певних умов, можуть бути здійснені респондентом), 2) індивідуальний досвід переміщення (чи він мав місце в минулому і, якщо так, як часто); та 3) потенціал інтеграції (той, що заснований на власному міграційному досвіді, і той, що проявляється стосовно інших мігрантів). Аналіз системи показників у рамках моніторингових соціологічних досліджень дає змогу оцінити стан і динаміку різних сфер міграційного процесу як на національному рівні, так і на рівні макрорегіонів та окремих соціально-демографічних груп. Звичайно, слід враховувати, що прогностичні можливості методів опитування є обмеженими (соціологія не може передбачити, як поводитиметься в реальному житті). Проте, навіть з огляду на можливі похибки, регулярний аналіз соціологічної інформації з застосуванням узгодженого і незмінного інструментарію, надає можливість фіксувати зміни в настановах Поняття «міграційні настрої» та «міграційні настанови» вживаються як синонімічні категорії (англійською, еквівалентом може слугувати термін migrationattitudes-думки, проєкції, ставлення до можливостей власної зміни міста проживання чи інших питань, пов'язаних з переміщенням, власним або інших людей). респондентів, моделювати евентуальні сценарії щодо міграційного потенціалу населення, оцінювати вплив різних драйверів на динаміку міграційних процесів та формулювати порядок денний для розробки цільових програм міграційної політики.

За ініціативи фахівців Інституту соціології (Наталії Паніної, Ірини Прибиткової, Миколи Шульги та колективу відділу методології і методів соціології під керівництвом Євгена Головахи) до питань моніторингу «Українське суспільство» в різні роки були включені запитання, що, тією чи іншою мірою, доповнюють наявну міграційну статистику та через дослідження динаміки змін громадської думки дають уявлення про різні аспекти міграційного процесу протягом останніх десятиліть Незважаючи на актуальність міграційної тематики для України, загальнонаціональні моніторингові проєкти, що досліджують міграційні настанови та міграційну мобільність, здійснюються в рамках діяльності лише двох наукових центрів: Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи (який, зокрема, проводить спеціалізовані дослідження кількісних параметрів та географічної диференціації трудової міграції з України на замовлен-. Зокрема, з початку 1990-х років до моніторингу увійшли запитання, що досліджують загальний міграційний потенціал населення, - бажання переїхати до іншого населеного пункту, пріоритетні напрями потенційного переїзду та причини, що підштовхують до міграції. З початку 2000-х анкета моніторингу була доповнена блоком запитань щодо трудової міграції, зокрема циркулярноїня Державного комітету статистики України та за підтримки міжнародних організацій) та Інституту соціології НАН України. Авторська методологія вивчення міграційного потенціалу на основі попереднього, в цьому циркулярного, досвіду переміщення, була розроблена І. Прибитковою. Зокрема, підсумкова стаття щодо результатів згаданого тематичного дослідження міститься в даній збірці (див.: Прибиткова, І. Трудова міграція як невід'ємна складова мобільних ринків праці в Україні за доби незалежності).. З середини 2010-х років, зокрема, після анексії Криму та початку конфлікту на сході України, що спричинили хвилю вимушеного переміщення населення з неконтрольованої урядом зони конфлікту, до опитування «Українське суспільство» були включені запитання щодо ставлення до внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Донбасу та Криму (зокрема, наявності зв'язків та готовності до взаємодії з переселенцями на різних особистих, професійних і громадянських рівнях), а також був розроблений і апробований соціологічний інструментарій дослідження процесів адаптації, інклюзії та зміни ідентичностей в умовах масових міграцій. У цей період до дослідження також був включений блок запитань щодо ставлення населення до різних груп, визначених на основі міграційного досвіду (зокрема, «українська діаспора», «українські трудові мігранти») Слід зазначити, що не всі запитання міграційної тематики входять до щорічного опитувальника, - моніторингові запитання, що є частиною дослідження з 1990-х та початку 2000-х років, як правило, повторюються кожні один-два роки; спеціальні тематичні запитання, що висвітлюють нові, але потенційно тривалі та значущі феномени (як, наприклад, інтеграцію ВПО до приймаючих громад, чи ставлення населення до «безвізу»), включаються з можливістю повторення замірів за деякий час. Також окремі запитання входять до опитувальника одноразово в рамках проведення спеціальних тематичних досліджень (зокрема, запитання щодо ставлення до діаспори та трудових мігрантів).. З кінця 2010-х років, після запровадження безвізового режиму для в'їзду громадян України до країн ЄС, опитувальник було доповнено запитанням про те, чи скористалися громадяни так званим безві- зом і, якщо так, якою була мета їх поїздки. Тематичні публікації, що містять аналіз даних вищезгаданих питань за окремі роки та періоди проведення дослідження, свого часу виходили у щорічному збірнику «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» [Prybytkova, 2016; Прибиткова, 2015; Шульга, 2018; Ivashchenko, 2018;

Ivashchenko, Stegnii, 2015; Ivashchenko, 2018] і є доступними для ознайомлення в онлайн-архіві видання за різні роки Наведений список робіт з міграційної тематики, опублікований у серії «Українське суспільство», не є вичерпним. Більше тематичних публікацій доступні за посиланням: .

У контексті цього збірника, що присвячений моніторингу - як унікальному, з огляду на багаторічність спостереження, дослідженню - на особливу увагу заслуговують запитання, які включені до опитуваль- ника в 1990-х роках і залишаються відтоді незмінними. Розглянемо дані дослідження щодо загальних міграційних настроїв українського суспільства за останні три десятиліття Останнє на цей час проведене опитування 2021 року містило лише одне запитання, що стосується досвіду переміщень («Як часто Ви або Ваші близькі родичі користувалися можливістю безвізового відвідування країн ЄС?»). Оскільки запитання в такому формулюванні ставилося респондентом лише один раз і наразі не повторювалося, в даному огляді розглянуті результати опитувань з 1994 до 2020 року включно, що містили моніторингові запитання.. Нас цікавить, по-перше, згідно з даними, чи змінилися за цей час міграційні настанови громадян, пріоритети щодо напрямів переміщення, у тому числі, за межі країни, та причини, що спонукають до переїзду; і, по-друге, чи є особливості в динаміці змін на рівні регіонів та окремих вікових груп. Завданням цього стислого огляду не є вичерпний аналіз ситуації (який, очевидно, потребував би набагато більшої за обсягом публікації), - метою є демонстрування ретроспективного зрізу громадської думки щодо міграційних настанов, що уможливлює моніторинг, та заохочення дослідників, журналістів, фахівців у сфері соціальної політики до регулярного звернення до даних цього грунтовного регулярного дослідження у своїй роботі Дані моніторингу «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» оприлюднюються щорічно через ЗМІ та публікуються в формі одновимірних таблиць на сайті Інституту соціології Інстутуту НАН України .

Масштаби і динаміка зовнішньої та внутрішньої міграції в світі та Україні на основі офіційних даних

Як зазначає Фонд ООН у сфері народонаселення, «міграція є потужним двигуном та важливим наслідком економічних, політичних та соціальних змін» у глобальному світі [Европейская Экономическая Комиссия..., 2011: 5]. Автори національної доповіді «Українське суспільство: міграційний вимір», у написанні окремих розділів якої брав участь колектив дослідників Інституту соціології НАН України, також наголошують на об'єктивному характері міграцій як процесів, що передусім пов'язані з глобальним економічним розвитком і специфікою демографічних трансформацій - як в окремих регіонах і країнах, так і в світі в цілому - і «навряд чи можуть бути зупинені, принаймні в демократичний спосіб», оскільки рушійними силами таких міграцій є пошук кращої якості життя [Українське суспільство: міграційний вимір..., 2018: 10]. Надзвичайні ситуації, включаючи військові конфлікти, а також техногенні та екологічні катастрофи, також спричиняють масові рухи людей, які вимушені шукати більш безпечного місця для проживання [Українське суспільство: міграційний вимір..., 2018: 10, 188].

Україна є територією глобальних, регіональних і локальних міграційних процесів Національна доповідь «Українське суспільство: міграційний вимір», підготовлена міждисциплінарним колективом авторів під керівництвом Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, детально розглядає зовнішні та внутрішні міграційні процеси на основі як наявної статистики, так і результатів опитування громадської думки.. Достовірні статистичні дані - як національні, так і міждержавні / міжнародні - є базовим джерелом для аналізу міграційної ситуації та подальшої розробки міграційної політики. Проте складність системи збору надійних даних про міграцію, а часто - відсутність можливості обліку (зокрема, у районах, що перебувають у зоні конфлікту, в ситуації обмеженої інституційної, фінансової або методологічної спроможності реєстрації мігрантів, а також у випадках нерегульованих переміщень) знижують надійність, повноту та актуальність даних про міграцію.

Попри те, що реальні масштаби переміщень населення перевищують ті, що офіційно зафіксовані органами міграційного обліку, саме реєстрація вибуття / прибуття громадян становить основу міграційної статистики та дає уявлення про загальну динаміку міграційних процесів, зокрема, зовнішньої міграції. Дані ООН щодо обсягів міжнародної міграції (United Nations Department of Economic and SocialAffairs, Population Division) свідчать про те, що кількість українських громадян, які проживають за межами країни, має тенденцію до збільшення - з 5,5 млн осіб у 1990 до 6,1 млн осіб у 2020 році, проте їх частка в загальній кількості міжнародних мігрантів за 30 років зменшилася - з 3,6% у 1990 до 2,2% у 2020-му. У 2010 році було зафіксоване помітне зниження кількості українських громадян, які проживають за межами країни. Опитування Інституту демографії також зафіксувало свого часу тенденцію до зменшення кількості мігрантів, зокрема трудових, з приблизно 1,5 млн осіб у 2005-2008 роках до 1,2 млн у 2010-2013 роках. На думку експертів Українці стали менше виїжджати за кордон на заробітки. Дані Інституту демографії НАН України. Тиждень.ИЛ, 29.05.2013. Отримано з: http://tyzhden.ua/News/80720, зменшення міграції було викликано глобальною економічною кризою і звуженням можливостей працевлаштування за кордоном. На підставі отриманих статистичних даних щодо працевлаштування українців за кордоном було зроблено висновок, що значного зростання трудової міграції в найближчі 2-3 роки очікувати не варто, оскільки її потенціал вичерпаний, і більшість ніш уже заповнені («українці середнього та старшого віку, які мали бажання виїхати, вже це зробили, а молоді без досвіду та диплома, визнаного за кордоном, буде проблематично виїхати та знайти гідну роботу» Думка колишнього національного координатора Міжнародної організації праці в Україні Василя Костриці. Експерти не чекають на зростання трудової міграції українців (2013).). Однак у наступні роки тенденція зростання кількості мігрантів відновилася За оцінкою МОМ на 2014 рік, кількість зовнішніх трудових мігрантів з України становила 1,6 млн людей. Міграція як чинник розвитку в Україні. Дослідження фінансових надходжень, пов'язаних з міграцією, та їхнього впливу на розвиток в Україні / Міжнародна організація з міграції (МОМ), представництво в Україні, 2016. С. 11. (рис. 1 та 2). Хоча, починаючи з 2020 року, поширення COVID-19 спричинило обмеження міграційного руху Докладніше про вплив пандемії на обсяг міграційного руху: Звіти Міжнародної Організації Міграції (IOM). , - в довготривалій перспективі економічні наслідки пандемії, очевидно, призведуть до поглиблення дисбалансу розвитку між регіонами, зокрема, до зменшення можливостей працевлаштування в країнах зі слабкими інститутами, та спричинять збільшення міграційних потоків. Уже наприкінці 2021 року було зафіксовано збільшення кількості виданих робочих віз, зокрема до Польщі (однієї з ключових країн - реципієнтів українських трудових мігрантів), та зростання загального обсягу грошових переказів, що свідчить про поступове повернення обсягу міграційних потоків з України на допандемічний рівень За даними державних реєстрів, за десять місяців минулого року із України виїхала рекордна кількість громадян -- понад 660 тисяч, які наразі не повернулися додому (це найбільший показник, починаючи з 2014 року, коли за кордон виїхали 560 тисяч громадян). Втім, на думку експерта Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Олексія Позняка, оцінювати за цими даними рівень трудової міграції не можна, оскільки вони точно фіксують лише кількість перетину кордонів, а не мету поїздки. Виїхали понад 600 тисяч громадян. «У держави мало важелів впливу на поведінку трудових мігрантів». День, 24.01.2022. [Міграція з України..., 2021; Міграція в Україні., 2021].

Підсумкові дані щодо загальних обсягів міжнародної міграції (яка включає всіх громадян, які опинилися за межами своїх країн з різних причин, у тому числі для роботи, освіти, з'єднання з родиною, через конфлікт чи стихійне лихо в країні походження тощо) та частки України в них, наведені в графіках нижче (рис. 1 та 2). Існуюча статистична інформація визначає певну «рамку» оцінок і прогнозів, яка може доповнюватися та уточнюватися інформацією моніторингових опитувань громадської думки, що дають уявлення про динаміку змін у міграційних настановах (про що буде далі) Крім запитання щодо теоретичного бажання респондента змінити місце проживання, важливо прояснити серйозність міграційних намірів респондента (наприклад, запитати: «Що саме Ви зробили, щоб скористатися можливістю виїзду?» (наприклад, оформили закордонний паспорт, подали документи на отримання візи тощо) та наявність попереднього міграційного досвіду респондента або членів його родини чи близького оточення (наприклад, запитати: «Чи маєте Ви або члени Вашої сім'ї досвід тимчасової роботи або проживання за кордоном?», «Скільки разів Ви виїжджали за кордон протягом останніх одного-трьох років?»). Варто виважено та коректно подавати отриману інформацію щодо міграційних намірів, тим більше, якщо подібні уточнюючі запитання в дослідженні не ставилися. На жаль, автори інформаційних повідомлень про міграцію в ЗМІ часто не дотримуються стандартів інтерпретації соціологічних даних (див., наприклад, «Майже половина молодих українців планує виїхати за кордон» (2012). .

Рисунок 1. Міжнародна міграція в світі у 1990-2020 (млн осіб, що проживають за межами країн походження)

Рисунок 2. Міжнародна міграція з України у 1990-2020 (млн осіб, що проживають за межами країни)

Авторські таблиці на основі вибіркових даних ООН за 19902020 роки [United Nations Department of Economic..., 2020].

Збір даних щодо внутрішньої міграції є більш проблематичним, передусім через уже зазначену вище проблему відсутності актуальних даних перепису населення, який дає змогу зафіксувати стан внутрішніх переміщень максимально повно, та через брак надійних і регулярних опитувань домогосподарств, що можуть слугувати реєстрами для відносно точної оцінки [Preparing migration..., 1992: 3, 4]. Втім, існуючі дані щодо статистично обліковуваних внутрішніх міграцій демонструють, що українці не є активними мандрівниками - порівняно з мешканцями розвинутих країн, де передусім внутрішнє переселення є потужним фактором збалансування ринку праці та розвитку регіонів [Маліновська, 2017]. За оцінками МОМ, кількість громадян, зайнятих у внутрішній мобільності За оцінками МОМ на 2014 рік, загальний обсяг внутрішньої міграції становив близько 9% від економічно активного населення України., принаймні вдвічі більша, ніж кількість зовнішніх трудових мігрантів [Міграція як чинник розвитку в Україні, 2016: 11]. Серед основних тенденцій внутрішньої міграції експерти відзначають територіальну нерівномірність переселень, - щільність населення в економічних центрах і прилеглих до них територій з високою господарською активністю зростає, має місце тенденція деградації та обезлюднення сільських територій і малих міст, відбувається інтенсивний відтік молодого населення по лінії «периферія - центр» [Українське суспільство: міграційний вимір..., 2018: 149]. Втім, великі міста мають свої виклики, зокрема, погіршення екологічної ситуації, що створює передумови для так званої рурбанізації - перерозподілу населення на користь сіл, малих міст, приміських територій [Українське суспільство: міграційний вимір..., 2018: 158, 159]. Процеси децентралізації, зокрема, збільшення бюджетів розвитку об'єднаних територіальних громад (ОТГ) містить потенціал для оптимізації внутрішнього міграційного руху [Українське суспільство: міграційний вимір..., 2018: 149].

Загальна динаміка міграційних настроїв (1994-2020).

Дані дослідження «Українське суспільство» підтверджують наявні статистичні оцінки щодо рівня мобільності населення, - з середини 1990-х років і до цього часу більше 60% респондентів (від 65% у 1994 до 61% у 2020) повідомляють протягом опитування, що не мають намірів залишати своє місце проживання (тобто не збираються ані виїжджати за кордон, ані переїжджати до іншого населеного пункту в межах країни). Якщо говорити про тих, хто все ж планує виїзд, загальна тенденція в Україні, віддзеркалена в даних опитування, подібна до світової: на рівні настанов, внутрішня міграція значно переважає над зовнішньою. У середині 1990-х років саме намір переселитися до іншої місцевості України був утричі більш поширеним, ніж намір виїхати в «далеке зарубіжжя» (рис. 3). На початку 2020-х внутрішній і зовнішній напрями в міграційних настановах є збалансованішими: 10,9% відмітили, що виїхали б «за межі колишнього СРСР» і 10,2% - «до іншої місцевості України» (хоча, як вже зазначалося, статистика зареєстрованих переміщень демонструє інше співвідношення, - переміщення всередині країни принаймні вдвічі інтенсивніші за зовнішні переміщення).

Інша стала зміна в міграційних настановах, яку варто відмітити: майже в сім разів з 1990-х років зменшилася популярність «російського напряму»: у 1994 році 12,7% опитаних обрали б виїзд до Росії, у 2020-му - лише 1,9%. Зменшилася також частка респондентів, які розглядають можливість виїзду «до інших республік колишнього СРСР» (варто зазначити, що цей напрям і раніше не був популярним, - у 1994 році його обрали б лише 1,1%, показник збільшився до 2,6% у 2016, а у 2020-му знову впав - 0,8%). З 1994 до 2020 року - удвічі, з 12,8 до 24,8%, збільшилася кількість потенційних мігрантів, які не визначилися з пріоритетними напрямами переїзду. Як зазначалося, позитивне ставлення респондента до теоретичної можливості міграції, зафіксоване методом опитування, не є надійним показником його фактичної готовності до виїзду, і активізація міграційних настроїв перед респондентів не може тлумачитися як передвісник еміграційного сплеску, якщо не проаналізована в контексті інших статистично значущих факторів та тенденцій. Здатність людини прийняти рішення про переїзд (у межах країни чи за кордон), формується нелінійно, у результаті взаємодії низки факторів, частина яких можуть бути як драйвером, так і перешкодою (як, наприклад, попередній міграційний досвід, який може бути успішним або неуспішним).

Проте дані демонструють, що, на рівні міграційних намірів, з 1990-х років для значної частки громадян України суб'єктивний простір можливостей значно розширився (специфіку настанов щодо міграційної мобільності у розрізі регіонів та демографічних груп розглянемо нижче). З 1990-х років більше ніж утричі (з 7,1% до 23,1%) зросла частка респондентів, які зазначають, що могли б виїхати зі свого населеного пункту через бажання знайти нове місце роботи, - на сьогодні це найпоширеніша мотивація можливого виїзду, тоді як на початку 1990-х років такою причиною, яку респонденти називали найчастіше, були шкідливі для здоров'я екологічні умови в місці проживання (рис. 4).

Важливо відмітити, що «труднощі з мовою спілкування» називали потенційною причиною для зміни місця проживання менше 1% опитаних (лише 0,3% у 1994 та 0,6% у 2020), і з початку 1990-х років цей показник лишається незмінним, у межах похибки. Побоювання міжнаціональних конфліктів, після збільшення до 7,6% у середині 2010-х років, знову впало до рівня, що спостерігався в 1990-х - на початку 2000-х (від 1,2% до 3,9%). Поступово з 5,3% у 1994 до 10,7% у 2020-му зросла частка громадян, які просто хочуть змінити своє місце проживання (з цих умовно «потенційних мігрантів» 28% хотіли б виїхати до іншого населеного пункту України, 32% - «за кордон колишнього СРСР», 3% - до Росії, 1,6% - до інших республік колишнього СРСР і 31% - «ще не знають куди»).

Рисунок 3. Якби Ви надумали виїхати з Вашого населеного пункту, то куди? (%, по роках)

* Дані дослідження «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін».

Рисунок 4. Які причини могли би спонукати Вас виїхати з Вашого населенного пункту? (%, по роках)

* Дані дослідження «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін».

З 2002 року, коли запитання було включено до анкети вперше, до 2020 року (час проведення найактуальнішого опитування, що містило запитання) частка респондентів, які мали попередній міграційний досвід (тимчасово працювали за кордоном), збільшилася з 10 до 25% (рис. 5). За цей же час кількість респондентів, які планують виїхати на роботу за кордон, зросла майже вдвічі (з 6,9% у 2002 р. до 12% у 2020-му (у 2018 таких було 14%, - очевидно, що опитування зафіксувало помірне зниження настанов на виїзд у розпал пандемії). Проте поступове збільшення мобільності громадян за три останні десятиліття є сталою тенденцією. За даними моніторингу, після запровадження безвізового режиму для в'їзду громадян України до ЄС спостерігається позитивна динаміка зростання кількості подорожей громадян (включаючи туристичні та освітні поїздки, відвіду- вання родичів, поїздки з метою пошуку працевлаштування тощо): з 2018 року (першого опитування, проведеного після запровадження «безвізу») кількість респондентів, які скористалися можливістю відвідати країни ЄС, зросла з 19 до 35% у 2019 та 45% у 2021 році (з них третина використала можливість безвізового відвідування ЄС більше одного разу).

Рисунок 5. Попередній досвід та плани трудової міграції (%) *Дані дослідження «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін».

На рівні настанов міграційна мобільність має відмінності у розрізі регіонів та демографічних груп. Так, вищезгадана статистика подорожей до ЄС у рамках «безвізу», за даними опитування 2021 року, демонструє, що респонденти на півдні та сході найменше використовують можливості безвізових подорожей (середнє значення кількості подорожей 0,7 та 0,9 відповідно), респонденти центру є помірно мобільними (1,5), а заходу - наймобільнішими (2,0) Різниця між півднем і сходом та іншими регіонами є статистично значущою.. Щодо вікових груп мобільність молоді та людей середнього віку є подібною (середнє значення кількості подорожей у вікових групах 18-29 років - 1,8 та 30-55 років - 1,5), проте люди старшого віку подорожували в рамках «безвізу» рідше (у групі 56 років і старше середнє значення кількості подорожей - 1,0 Різниця між старшою віковою групою та іншими групами є статистично значущою.). У відповіді на запитання щодо досвіду роботи за кордоном, власного чи когось із членів родини, респонденти заходу також демонструють відмінні від інших регіонів моделі мобільності: половина опитаних, за даними 2020 року, має такий досвід (серед респондентів півдня цей показник найнижчий). Важливо зазначити, що у 2002 році, коли запитання було поставлене вперше, дані демонстрували подібне співвідношення регіональних відмінностей, втім, з того часу всі регіони, крім півдня, продемонстрували значне (двократне і вище) зростання показника (рис. 6).

Якщо аналізувати відповідь на запитання «Чи хотіли би Ви виїхати з населеного пункту, де Ви живете?», статистично значущої різниці між регіонами немає: 63% - на заході, 61% - у центрі, 69% - на півдні та 55% на сході не хотіли би виїжджати зі свого населеного пункту. Проте істотна різниця спостерігається на рівні вікових груп: чим молодша вікова група, тим більші частки тих, хто хотів би виїхати зі свого населеного пункту (таких 30% - серед молоді, 21% - серед людей середнього віку та 9% - серед людей старшого віку). міграційний моніторинг соціологія

Порівняння даних за 1994 і 2020 роки дає змогу зробити такі спостереження (рис. 7): 1) з 1990-х років частка респондентів, які не планують виїжджати зі свого населеного пункту, залишається відносно сталою у всіх вікових групах (це третина опитаних серед молоді, половина серед людей середнього віку та більше, ніж дві третини серед людей старшого віку); 2) серед тих, хто хотів би виїхати, у всіх вікових групах, спостерігається перерозподіл пріоритетних напрямів переїзду, - зменшується частка респондентів, що хотіли б виїхати до іншого населеного пункту України та збільшується частка тих, хто планує виїхати за кордон (при цьому Росія вже не є пріоритетним напрямом виїзду, як це було в 1990-ті); 3) у всіх вікових групах зросла частка респондентів, які ще не знають, куди би хотіли виїхати (що, можливо, пов'язано з ширшим вибором потенційних міграційних проєктів після введення «безвізу» з країнами ЄС та поступовими змінами міграційної політики інших країн щодо в'їзду громадян України).

Рисунок 6. Досвід роботи за кордоном у 2002 та 2020 роках (по регіонах, %)

*Дані дослідження «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін».

Рисунок 7. Якби Ви надумали виїхати з Вашого населеного пункту, то куди? (1994 та 2020 роки, % у вікових групах)

*Дані дослідження «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін». *Сума відсотків за категоріями у стовпчиках не дорівнює 100%, оскільки до візуалізації увійшли вибіркові дані (зокрема, не був включений варіант відповідей «До інших республік колишнього СРСР», який обрали 2% і менше респондентів).

Висновки та потенціал подальших досліджень у рамках моніторингу

Багаторічний моніторинг громадської думки, який проводить Інститут соціології НАН України, є одним з нечисленних національних досліджень, у рамках якого регулярно вивчаються міграційні настанови громадян. Хоча не всі питання включаються до опитування щорічно (а деякі стали частиною моніторингу нещодавно як реакція на події після 2013 року), накопичені дані дають змогу фіксувати зміни та уточнювати прогнози щодо розвитку міграційного процесу в Україні.

Дані опитувань щодо міграційних настанов підтверджують спостереження, здійснені на основі наявних статистичних даних: за три останні десятиліття поступове збільшення мобільності громадян є сталою, хоча і не рівномірною, тенденцією серед усіх регіонів і вікових груп населення. Невпинно зростає частка респондентів, які мають досвід роботи за кордоном (проте позитивним фактом є те, що на час опитування вони проживали в Україні) та тих, хто використовує можливість подорожувати до країн ЄС у рамках «безвізу». Після 2014 року відбулася «ротація» пріоритетних напрямів виїзду, зокрема, російський напрям втратив колишню популярність, натомість напрям «за межами колишнього СРСР» став поширенішим.

На рівні настанов внутрішня міграція переважає над зовнішньою, але потенціал її, очевидно, є недооціненим респондентами (не в останню чергу, очевидно, через повільні темпи розвитку регіонів, недорозвиненість транспортної інфраструктури тощо). Зацікавленість громадян у зміні місця проживання в межах своєї країни, зафіксовану опитуваннями, слід вивчати, підтримувати та розвивати, а потенціал внутрішньої мобільності, за умов відсутності актуальних даних перепису, що фіксував би ситуацію щодо внутрішньої міграції, варто детальніше аналізувати та прогнозувати на основі існуючих даних. Розвиток потенціалу внутрішньої міграції, не тільки за рахунок переміщення до столиці та найбільших індустріальних центрів, а й через підвищення привабливості «периферійних» населених пунктів, розташованих, зокрема, у прибережних або екологічно чистих районах, що мають великий туристичний потенціал (зокрема, для так званого зеленого туризму), є важливою для України темою: дані соціологічних досліджень щодо задоволеності місцем проживання варто використовувати для громадських обговорень і фахових дискусій щодо пріоритетних стратегій регіонального розвитку.

Зберігаючи сталість спостережень, низку міграційних питань у рамках моніторингу варто доповнювати новими темами, зокрема, щодо змін міграційних настанов у зв'язку з пандемією та іншими глобальними (екологічними, безпековими) викликами; щодо ставлення до іноземних мігрантів, які приїжджають до України, та потенціалу їх інтеграції та ін. Ширше оприлюднення наявних результатів моніторингу через ЗМІ та експертні платформи за участю аналітичних центрів і практиків у сфері розвитку сприятиме подальшій плідній міждисциплінарній дискусії та дасть змогу визначити пріоритети щодо подальших розробок (підходів, методів, шкал) у сфері дослідження міграційного процесу засобами моніторингових опитувань.

Джерела

1. Прибыткова, И. (1999). Современные миграционные процессы: теоретико-методологические аспекты исследований. Социология: теория, методы, маркетинг, 1, 161-172.

2. Рыбаковский, Л. (2018). Предыстория возникновения трех стадий миграционного процесса.

3. Юдина, Т. (2002). О социологическом анализе миграционных процессов. Социологические исследования, 10, 102-109.

4. Prybytkova, I. (2016). The extension of mobile labour markets under conditions of growing unemployment in Ukraine. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 3 (17). Київ: Інститут соціології НАН України, 365-375.

5. Прибиткова, І. (2015). Пересувні ринки праці за доби незалежності України та міграційні плани українців. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 2 (16). Київ: Інститут соціології НАН України, 316-327.

6. Шульга, М. (2018). Рік «безвізу»: хто ним скористався? Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 6 (20). Київ: Інститут соціології НАН України, 333-342.

7. Ivashchenko, K. (2018). Displacedin the Host Communities: is Inclusive Development Possible? Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 4 (18). Київ: Інститут соціології НАН України, 419-429.

8. Ivashchenko, K., Stegnii, O. (2015). Between closeness and estrangement: The attitudes of Ukraine's population towards for cedimmigrants from Crimea and Donbas (problems, tendencies and recommendations. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 2 (16). Київ: Інститут соціології НАН України, 290-315.

9. Ivashchenko, K. (2018). Too close or too far: contemporary challenges and opportunities of the `near diasporas' from a country-of-origin perspective (warnings on the migrants-stayers nexus). Ukrainian Sociology in the 21st Century (edited by Bakirov V and Golovakha E.), Volume 1. Karazin Kharkiv National University, NAS Ukraine, Sociological Association of Ukraine, 435-462.

10. Европейская Экономическая Комиссия ООН Фонд ООН в области народонаселения. Статистика международной миграции. Практическое руководство для стран Восточной Европы и Центральной Азии (2011).

11. Українське суспільство: міграційний вимір. Національна доповідь (2018). Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. Київ, 396 с.

12. Міграція з України виходить на допандемічний рівень (2021).

13. Міграція в Україні: цифри та факти (2021). Міжнародна організація з міграції (МОМ).

14. United Nations Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2020). International Migration 2020 Highlights (ST/ESA/SER.A/452).

15. Preparing migration data for subnational population projections. United Nations publication, No. E.1992.XIII.6. Review of sources for migration projections (1992).

16. Маліновська, О. (2017). Внутрішня міграція та тимчасові переміщення в Україні в умовах соціально-економічних та політичних загроз. Аналітична записка.

17. Міграція як чинник розвитку в Україні (2016). Міжнародна організація з міграції (МОМ).

Размещено на Allbest.ru