Основні сучасні концепції громадянського суспільства: історичний ракурс

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний університет водного господарства та природокористування

Основні сучасні концепції громадянського суспільства: історичний ракурс

Позняковська Н. М.

к.е.н., доцент

У статті досліджуються особливості історичного розвитку ідеї громадянського суспільства. З'ясовується сутність громадянського суспільства та його вплив на суспільно-економічні відносини. Проаналізовано основні існуючі періодизації ідеї та практики громадянського суспільства. Окреслено вплив воєнного конфлікту на сучасний стан громадянського суспільства в Україні. Запропоновано переосмислення ролі громадянського суспільства у відновленні країни.

Ключові слова: громадянське суспільство: інститути громадянського суспільства: громадські організації: громадські об'єднання: неприбуткові установи: відбудова країни.

громадянське суспільство воєнний конфлікт

Актуальність теми. Сучасні виклики відбудови країни, загрози незалежності та безпеки держави Україна, потребують поряд з реформуванням та відновленням економіки, визначення нових сфер та можливостей розвитку громадянського суспільства. Зміна ролі і значення громадськості та суспільства, зокрема і у відновленні країни у повоєнний час, спонукали автора звернутись до історичного погляду на громадянське суспільство, розуміючи важливість предмету дослідження для України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливі фактори, які стимулювали науковий інтерес до категорії громадянського суспільства, досліджуються В. Гелстоном. Це поява нових недержавних організацій-форумів для обговорення питань транснаціонального значення: підвищення політичної ролі громадських об'єднань у питаннях критики надмірностей як з боку держави, так і ринку: поглиблення занепокоєності індустріалізованого світу у слабкості традиційних джерел соціалізації, солідарності та активного громадянства [1, С. 861-862]. С. Грін пов'язав громадянське суспільство з розвитком політичних партій і рухів. На його думку, громадянське суспільство захищатиме права людини, коли воно розуміє реальну загрозу цим правам, іншими словами, вбачає розвиток громадянського суспільства при недемократичних устроях [2, С. 27]. Дж. Кін підтверджує наявність зв'язку народження і відродження громадянського суспільства з небезпеками [3]. На думку М. Ленцера, громадянське суспільство виникає спонтанно для вирішення тих чи інших проблем, викликів чи недотримання громадянських прав та свобод [4, С. 172].

А. Ващенко здійснив теоретико-концептуальний аналіз взаємодії громадянського суспільства та політичного суспільства та виділив кілька класифікацій моделей їхньої взаємодії [5, С. 4]. У межах хронологічного аспекту та культурно-історичних традицій вченим виокремлено французьку (автори А. де Токвіль, Л. Альтюсер), італійську (А. Грамші) та американську (Дж. Коен та Е. Арато) моделі взаємодії громадянського та політичного суспільства. За критерієм співіснування автором названа модель взаємодії, за якої політичне суспільство виступає посередником між державою та громадянським суспільством (Дж. Коен та Е. Арато); та модель взаємодії, за якої політичне суспільство фактично ототожнюється з державою (А. де Токвіль, А. Грамші, Л. Альтюсер) [5, С. 4].

Т. Андрійчук вивчає підхід до місця і ролі громадянського суспільства, його структури та функцій залежно від моделі демократії [6, С. 14]. В. Степаненком досліджуються проблеми глобального громадянського суспільства та його стратегій щодо глобалізації, застереження щодо зовнішнього впливу міжнародних громадських організацій у вирішенні конкретних проблем, захисту громадянських прав та лобіюванню ініціатив у окремих країнах [7, С. 214]. Підтримуємо точку зору Г. Шаульської [8, С. 58] про багатовимірність категорії «громадянського суспільства», що є на перетині декількох наукових галузей, досліджується філософією, політичними, юридичними та іншими науками, існування великого розмаїття оцінок складної, багатопланової проблематики громадянського суспільства. Вчена звертає увагу на те, що громадянське суспільство на Заході еволюційно розвивалося протягом тривалого історичного періоду, тому відрізняється від тих моделей, що закладаються в країнах, які набули незалежності після розпаду СРСР.

На думку В. Ковальчук і С. Іщук [9, С. 6], міркування про громадянське суспільство часто є ідеалістичними за своєю суттю і в багатьох аспектах не торкаються реалій України, яка перебуває на початковому етапі становлення громадянського суспільства та вироблення нової ефективної моделі відносин між народом і державною владою, враховуючи специфіку України як посттоталітарної держави.

Вочевидь, зважаючи на події в Україні, спричинені вторгненням російської навали, оновлення наукових підходів до розвитку концепції громадянського суспільства набуває актуальності.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження історичного розвитку концепцій громадянського суспільства та їх значення для економічних трансформацій у суспільстві.

Виклад основного матеріалу. Дослідження концепту громадянського суспільства, визначення його сутності, значення, функцій, можливостей впливу на розвиток політичної та економічної систем триває по цей час. Дискусії щодо трактування сутності громадянського суспільства, його розвитку та майбутнього не припиняються серед науковців, державотворців та громадських діячів.

Вважається, що поняття громадянського суспільство виникло в часи античності. Аристотель називав громадянське суспільство politike koinonia - політичною спільнотою / співтовариством. Термін «громадянське суспільство» має походження за Аристотелем від слова «громадянин», тобто «суспільство громадян», які є вільними і освіченими [10]. Проте на сьогоднішній день важко сказати, коли вперше було вжито термін «громадянське суспільство» у сучасному його розумінні. Так чи інакше він присутній в літературі європейського Середньовіччя та Нового часу. На думку вчених, античне суспільство не було громадянським у сучасному розумінні. Громадянство розглядалося нерозривно з політикою, існував примат держави, ототожнення особистості з суспільством, а суспільства - з державою тощо [11, С. 8; 10].

Окремі вчені стверджують, що початок формування громадянського суспільства в його сучасному розумінні у країнах Європи і Америки припадає на XVI-XVII століття [12]. O. Лейст вважає, що громадянське суспільство вперше виникло в Англії і налічує у своєму розвиткові три етапи: перший - XVI-до кінця XVII ст. Цей період визначався розвитком промисловості і торгівлі. Другий - з кінця XVII- до кінця XIX ст., основними рисами якого були первинний капіталізм, заснований на приватному підприємництві. Третій період - з кінця XIX ст. до теперішнього часу. Автор характеризує цей період такими рисами, як юридична рівність і договірні початки свобод громадян [13].

Найвідомішою класифікацією розвитку громадянського суспільства є періодизація Дж. Александера, який виокремлює три стадії, умовно названі «громадянським суспільством -І, -ІІ і -ІІІ» [11, С. 14-15]. «Громадянське суспільство-І» охоплює період з кінця XVII до І половини XIX ст. (Дж. Лок, А. Фергюссон, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, Ф.-Г. Гегель, А. де Токвіль). Ранні концепції громадянського суспільства наголошували на економіці, адже саме тут індивіди проявляли себе незалежними суб'єктами суспільної діяльності і, покладаючись на механізми ринкової саморегуляції, прагнули якомога меншого втручання держави. Проте це не означало, що держава не відігравала жодної ролі в становленні громадянського суспільства. її функції полягали у творенні та впровадженні в життя законів, що були втіленням загальної волі громадян, оберігали непорушність їхніх прав та свобод [14].

А. де Токвіль в книзі «Демократія в Америці» (1832 р.) уперше показав тісний зв'язок громадянського суспільства та демократії. Назвав громадські асоціації як організації, що формують місцеві і особисті свободи, створюють необхідне для демократії активне соціальне поле, поширюють дух солідаризму, терпимості та кооперації, а також створюють ситуацію наявності «пильного громадського ока», яке повсякчас слідкує за владою [15].

Період громадянського суспільства-ІІ тривав з середини ХІХ до другої половини ХХ ст. З однієї сторони, ідея громадянського суспільства стає непопулярною у зв'язку з демократизацією суспільного життя. З іншого боку, набувають поширення теорії, що вкрай негативно ставилися до ідеї громадянського суспільства.

Етап громадянського суспільства-ІІІ розпочався після другої світової війни і триває до сьогоднішнього дня. Він приніс відродження та осучаснення ідеї громадянського суспільства. Наприкінці XX ст. розширюється простір для громадянського суспільства, виникають нові форми громадських рухів, оригінальні форми суспільно- політичної мобілізації.

Інший критерій - нечасовий - в основі класифікації Н. Розенблюма. Зважаючи на переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності, дослідник виділив такі різновиди громадянського суспільства як «демократичне», «посередницьке» та «виборче громадянське суспільство». «Демократичне громадянське

суспільство» вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги). «Посередницьке громадянське суспільство» розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, «соціабельність», здатність до солідарного вирішення проблем. У посередницькому

громадянському суспільстві «від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов'язково має трансформуватись у політичне представництво» [16].

«Виборче громадянське суспільство» докладає зусиль до підвищення економічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності.

Моделі Н. Розенблюма у науковому світі застосовують до вивчення громадського життя в окремих країнах (США, Англії, Франції), а також як інструмент аналізу національних відмінностей у становленні і розвитку громадянського суспільства.

Вітчизняні вчені виокремлюють чотири основні етапи українського державотворення, і, відповідно, періоди інституалізації громадянського суспільства [1 7].

Першим за часом вважають слов'янський (додержавний) період і період Київської Русі. Його головною особливістю було зародження й утвердження у свідомості людей уявлень і переконання про можливість і необхідність фундації як владно-державних інститутів, так і общинно-суспільних інституцій, покликаних захищати їхні інтереси від зазіхань держави.

Другий період інституалізації громадянського суспільства в Україні охоплює XVI-XVII ст. Він характеризується зростанням національної свідомості, формуванням української політичної нації, посиленням елітаристської складової у формуванні громадянського суспільства, розширення його функцій і завдань. Цей період продемонстрував як можливість поєднання інтересів, можливостей і прагнень широких верств суспільства, представлених селянством, міщанами та козацтвом, і еліти, так і небезпечність маніпулювання інтересами та настроями суспільства і неприпустимість споживацького підходу до використання інституцій громадянського суспільства [17].

Третій період інституалізації громадянського суспільства в Україні припадає на XIX і початок XX ст. Це події 191 7-1919 років, коли вперше в історії на українських землях було офіційно проголошено незалежну державу. Події періоду визвольних змагань початку XX ст. засвідчили, що не завжди суспільство та його еліта готові сприйняти й реалізувати ідеї громадянського суспільства і державності, захистити свої державотворчі ідеї та свободи, протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам [1 7].

Окремо виділяють в періодизації ідеї громадянського суспільства радянський етап історії України, коли існували лише штучні суспільні інституції, які створювалися державою і слугували опорою адміністративно-репресивної системи. Проте час перебування України у складі СРСР привніс багато особливостей та ідей, які досі впливають на можливість реалізації громадянського суспільства у сучасній Україні. І створення псевдогромадських організацій є саме наслідком радянщини.

Четвертий період інституалізації громадянського суспільства в Україні припадає на наш час. Події спочатку 2004-2005 років знову актуалізували в Україні зацікавлення ідеєю громадянського суспільства і спонукали до процесу його інституалізації. З 2014 року громадянське суспільство зіштовхнулося з новими викликами через війну Росії проти України. Проте саме 2022 рік приніс для українського суспільства контекстні зміни діяльності [18].

Вважається, що у часи воєнних конфліктів ідея громадянського суспільства піддається особливим випробуванням [19]. Питання «Чи демократичні ідеї, цінності та структури зазнають деградації чи вони є особливим ресурсом під час та після війни?» викликає контраверсійні дискусії. На сьогодні вони є надважливими для України, а також для інших країн світу, які в недавньому минулому були аренами так званих заморожених воєнних конфліктів.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Загальнотеоретична концепція громадянського суспільства досі не втратила своєї актуальності і значення. Вочевидь, з огляду на сучасні виклики часу і світу потребують подальшого дослідження питання розвитку ідеї і практики, структури і форм громадянського суспільства, сутності та впливу громадянського суспільства на відновлення країни.

Література

1. Гелстон В. А. Громадянське суспільство й «мистецтво об'єднань». Демократія : антологія / упор. О. Проценко. К. : Смолоскип, 2005. С. 861-866. 2. Грин С. Государство и общественный суверенитет. Pro et contra. 2006. Т. 10. № 1. С. 25-39.

3. Keane J. Global Civil Society? Cambridge : University Press, 2003. 236 p.

4. Lenzer M. The use and abuse of 'civil society' in Development. Transnational Associations. 2002. Vol. 3. Р. 1 70-187.

5. Ващенко А. С. Моделі взаємодії громадянського та політичного суспільства: теоретико-концептуальний аспект. Політичне життя. 2019. № 4. С. 4-9.

6. Андрійчук Т. Концепт громадянського суспільства в сучасних теоріях демократії. Політичний менеджмент. 2012. № 1-2. С. 10-17.

7. Степаненко В. П. Громадянське суспільство: дискурси і практики. Київ : Інститут соціології НАН України, 201 5. 415 с.

8. Шаульська Г. М. Концепція громадянського суспільства і публічне управління. Аспекти публічного правління. 2018. № 1-2. Том 6. С. 58-63. 9. Ковальчук В. Б., Іщук С. І. Правові засади взаємодії громадського суспільства та державної влади в процесі демократичної легітимації : монографія / Нац. ун-т «Остроз. акад.». Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Остроз. акад.», 2013. 267 с.

10. Тодика Ю. М. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні. Вісник академії правових наук України. 2003. № 1. С. 36.

11. Берченко Г. В. Громадянське суспільство в Україні:

конституційні аспекти : монографія. Х. : Юрайт, 2014. 208 с.

12. Воронов І. Виклик «Левіафану»: еволюція і перспективи громадянського суспільства. К. : Генеза, 2007. 19 с.

13. Теория государства и права : курс лекций / под ред. М. Н. Марченко. 2-е изд., перер. и доп. М. : ЗЕРЦАЛО ТЕИС, 1996. С. 227-230.

14. Колодій А. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу). Незалежний культурологічний часопис «Ї». Львів, 2001. № 21. С. 6-32. URL: http://www.ji.lviv.ua/n21texts/kolodij.htm (дата звернення: 10.03.2023).

15. Токвіль Алексіс Д. Про демократію в Америці. К. : Всесвіт, 1999. С. 412-418.

References

1. Helston V. A. Hromadianske suspilstvo y «mystetstvo obiednan». Demokratiia : antolohiia / upor. O. Protsenko. K. : Smoloskyp, 2005. S. 861 -866.

2. Grin S. Gosudarstvo i obschestvennyiy suveremtet. Pro et contra. 2006. T. 10. № 1. S. 25-39.

3. Keane J. Global Civil Society? Cambridge : University Press, 2003. 236 p.

4. Lenzer M. The use and abuse of 'civil society' in Development. Transnational Associations. 2002. Vol. 3. Р. 1 70-187.

5. Vashchenko A. S. Modeli vzaiemodii hromadianskoho ta politychnoho suspilstva: teoretyko-kontseptualnyi aspekt. Politychne zhyttia. 2019. № 4. S. 4-9.

6. Andriichuk T. Kontsept hromadianskoho suspilstva v suchasnykh teoriiakh demokratii. Politychnyi menedzhment. 2012. № 1-2. S. 10-17.

7. Stepanenko V. P. Hromadianske suspilstvo: dyskursy i praktyky. Kyiv : Instytut sotsiolohii NAN Ukrainy, 2015. 415 s.

8. Shaulska H. M. Kontseptsiia hromadianskoho suspilstva i publichne upravlinnia. Aspekty publichnoho pravlinnia. 2018. № 1-2. Tom 6. S. 58-63.

9. Kovalchuk V. B., Ishchuk S. I. Pravovi zasady vzaiemodii hromadskoho suspilstva ta derzhavnoi vlady v protsesi demokratychnoi lehitymatsii : monohrafiia / Nats. un-t «Ostroz. akad.». Ostroh : Vyd-vo Nats. un-tu «Ostroz. akad.», 2013. 267 s.

10. Todyka Yu. M. Konstytutsiini zasady formuvannia hromadianskoho suspilstva v Ukraini. Visnyk akademii pravovykh nauk Ukrainy. 2003. № 1. S. 36.

11. Berchenko H. V. Hromadianske suspilstvo v Ukraini: konstytutsiini aspekty : monohrafiia. Kh. : Yurait, 2014. 208 s.

12. Voronov I. Vyklyk «Leviafanu»: evoliutsiia i perspektyvy hromadianskoho suspilstva. K. : Heneza, 2007. 19 s.

13. Teoriya gosudarstva i prava : kurs lektsiy / pod red. M. N. Marchenko. 2-e izd., perer. i dop. M. : ZERTSALO TEIS, 1996. S. 227-230.

14. Kolodii A. Istorychna evoliutsiia hromadianskoho suspilstva ta uiavlen pro noho (formuvannia idealu). Nezalezhnyi kulturolohichnyi chasopys «I». Lviv, 2001. № 21. S. 6-32. URL: http://www.ji.lviv.ua/n21texts/kolodij.htm (data zvernennia: 10.03.2023).

Размещено на Allbest.ru