Ставлення українських громадян до приватизації підприємств і землі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ставлення українських громадян до приватизації підприємств і землі

Т. Петрушина, доктор соціологічних наук, В. Буткалюк, кандидат соціологічних наук

Роздержавлення і приватизація загальнонародної власності, створеної кількома поколіннями радянських людей, не привели ні до поліпшення стану економіки, ні до покращення соціально-економічного становища народу України. На думку більшості дослідників, в Україні під прикриттям так званої народної приватизації реалізувався варіант дикої приватизації, що призвів до появи замість «ефективних власників» мільйонів жебраків [Грищенко, 2001: с. 33]. Внаслідок «справедливого перерозподілу» загальнонародна власність в Україні у 2006 році виявилася поділеною приблизно в такому співвідношенні: 20% власності належало державі, 20-90% населенню України, а 60% - великим приватним власникам, які становили не більше 200-300 сімей [Сіренко, 2006: с. 512].

Варто підкреслити, що власність «нових» українців принципово відрізняється за своїм характером від власності основної маси населення. Перші володіють насамперед засобами виробництва, другі - об'єктами сфери споживання (квартирами, автомобілями, дачами, земельними ділянками), які за своєю «якістю» незрівнянні з аналогічними об'єктами власності «нуворишів». Тобто приватизація принесла вигоду лише для невеликої кількості нових реальних власників, а не більшості громадян. За слушним виразом А. Лобанової, відбулася імітаційна приватизація [Лобанова, 2004: с. 151], що стала для більшості населення, як і для української держави в цілому, «дисфункціонально-деструктивною мімікрією» [Ворона, 2001: с. 152]. Як визнав один з наукових авторів української Реформації А. Гальчинський, «суспільство і насамперед владні структури ще в достатній мірі не усвідомили всю глибину (а головне небезпеки) деформацій відносин власності на попередньому етапі приватизації» [Гальчинский, 2000: с. 8].

Соціологи також фіксують переважання негативізму в оцінках результатів масової приватизації населенням. Як зазначав А. Горбачик, «значного позитивного впливу на економічний стан домогосподарств, на ставлення людей до власності приватизаційні сертифікати не надали. В умовах недостатньої організаційної та інформаційної підтримки, а також відсутності необхідних інститутів значна частина людей просто не мала можливості ефективно реалізувати деклароване в ході реформ право на свою частину державної власності. Етап приватизації не сприймався людьми як справедливий розподіл суспільної власності для створення кожному однакових початкових умов для входження в нові ринкові відносини. Навряд чи можна говорити і про те, що "ваучерна" приватизація сприяла легітимації приватної власності» [Горбачик, 2001: с. 37]. Дійсно, багато громадян негативно поставилися до нових власників, особливо великих, вбачаючи в них не чесних трудівників, а жадібних хижаків, що збили свої капітали на пограбуванні співвітчизників і держави. У результаті за період системних трансформацій вітчизняної економіки частка прихильників великої приватизації зменшилась, а український великий бізнес набув у масовій свідомості аморального і кримінального відтінку. Так, якщо у 1994 році до передачі в приватну власність великих підприємств скоріше позитивно ставився кожен четвертий опитаний (24,7%), то у 2018-му частка прихильників зменшилася до 17,3%, а кількість тих, хто ставився до цього скоріше негативно, зросла, відповідно, з 38,4% до 57,6%. Простежити динаміку змін ставлення населення до приватизації підприємств і землі можна за даними, представленими у табл.1. Вони показують як хвилеподібний характер соціальних змін у нашому суспільстві, так і загальні тренди зменшення позитивного ставлення населення до приватизації малих підприємств і суттєве посилення негативізму у ставленні громадян до приватизації великих підприємств та землі.

Таблиця 1. Динаміка ставлення населення України до приватизації, 1994-2018 роки, %

Варто зазначити, що ставлення до приватизації залежить не тільки від характеру об'єкта приватної власності, а й від соціального та професійного статусу респондентів, їх освіти і віку. Найвищі показники схвального ставлення спостерігалися зазвичай серед молодих респондентів із вищою освітою. Здається, що саме віковий чинник є визначальним у масовому сприйнятті нових відносин власності. Він, на відміну від інших соціально-демографічних чинників, що впливають на «економічний світогляд» людей, безпосередньо несе в собі динаміку розвитку процесу і задає спрямованість подальших тенденцій. На сьогодні за роки маркетизації України відбулося, по суті, майже дві зміни поколінь, і в активне життя вступило не лише нове покоління молоді, повністю сформованої в умовах капіталістичної дійсності, а й те, яке народилося вже за часи незалежності. Природно, що ці люди несуть з собою цінності та світоглядні орієнтації, які, по-перше, значною мірою відрізняються від ціннісних координат старшого (і навіть середнього) покоління, а по-друге, зумовлюють вектор / характер економічної культури нашого суспільства в майбутньому.

Найбільш наочно стан і динаміку змін можна простежити за допомогою спеціально розрахованих індексів позитивного / негативного ставлення людей до досліджуваних процесів Індекси розраховані за методикою, яка була розроблена понад 50 років тому в США, проте й сьогодні широко використовується провідними українськими компаніями з дослідження ринку. Значення індексу обчислюється як різниця між частками позитивних і негативних відповідей, до якої додають 100, щоб уникнути появи від'ємних величин. Значення індексу може змінюватися в межах від 0 до 200: воно дорівнює 200, якщо всі респонденти дають позитивні відповіді; індекс дорівнює 100, якщо кількість позитивних і негативних оцінок однакова; якщо серед респондентів переважають позитивні оцінки, значення індексу перевищує 100, а якщо негативні - воно буде менше 100.. У таблиці 2 представлені індекси ставлення населення до розвитку бізнесу, приватизації підприємств і землі. Для можливості порівняння ставлення громадян до цих процесів і явищ у розрізі різних вікових груп та аналізу ймовірних перспектив громадської думки відповідні індекси розраховані не тільки для всього населення, а й для кожної вікової групи. Як видно з таблиці, у людей середнього віку зазначені індекси, як правило, дуже близькі до індексів, розрахованих щодо населення в цілому. Істотні відмінності є між усіма віковими групами, особливо між молоддю і громадянами старшого віку.

Так, якщо серед молоді однозначно переважає схвальне ставлення до розвитку приватного підприємництва, то серед старшого покоління до середини 2000-х років домінувало негативне. Однак, починаючи з 2005 року, частка прихильників розвитку бізнесу і серед людей старшого віку почала дедалі більше перевищувати частку його противників. Отже, тенденція наростання схвального ставлення до розвитку приватного підприємництва в Україні очевидна, у тому числі серед осіб середнього і старшого віку. Так, у 2014 році (останньому році проведення опитування з постановкою цього запитання), розвиток бізнесу підтримувало 68,2% молоді, 65,2% людей середнього віку та 52,5% представників старшої вікової групи. Загалом частка прихильників приватного підприємництва серед населення постійно перевищувала частку його противників (52,7% проти 14,6% у 1994 р. та 61,5% проти 14,5% у 2014 р.).

Таблиця 2. Індекси ставлення населення до розвитку приватного підприємництва (бізнесу), передачі в приватну власність (приватизації) землі, великих і малих підприємств залежно від віку респондентів, 1994-2018 роки

Зафіксована динаміка ставлення молоді до розвитку бізнесу дає певні підстави припускати, що в майбутньому значного підвищення схвального ставлення до цього процесу з боку населення в цілому очікувати малоймовірно. Хоча з кожним роком дедалі більше проявлятиметься «кумулятивний ефект»: сьогоднішня молодь, з її більш високими оцінками всіх ринкових інститутів, завтра стане представником середнього покоління, а її місце посяде нова молодь, із ще більш стійкими ринковими цінностями.

Водночас поряд із позитивним трендом схвального ставлення населення до приватного підприємництва, точніше до його ідеальної, бажаної моделі, посилюється негативізм у сприйнятті людьми його окремих проявів і фактичної реалізації. Найбільш негативно населення ставиться, як ми вже зазначали, до приватизації великих підприємств. Негативізм тут не тільки домінував усі роки, а й суттєво посилився (табл. 1, 2).

Варто особливо підкреслити зміни в ставленні до приватизації великих підприємств серед молоді: переважно схвальне ставлення до неї, зафіксоване у 1994-1996 роках, у наступні роки змінилося на негативне і різко посилилося, починаючи з початку 2000-х років. При цьому помітно зменшилася частка тих, хто не зміг визначитися зі своєю позицією щодо приватизації великих підприємств - з третини до чверті опитаних. І, навпаки, з чверті до третини опитаних за той же час збільшилася кількість тих, хто не може однозначно визначитися зі своїм сприйняттям приватизації малих підприємств. Хоча в цілому населення схвально ставиться до передачі в приватну власність малих підприємств, ступінь цієї «схвальності» зменшується, причому у всіх без винятку вікових категоріях. Це стосується і динаміки ставлення населення до передачі у приватну власність землі. На сьогодні навіть серед молоді частка тих, хто сприймає приватизацію землі позитивно, вже не перевищує, а є помітно нижчою частки тих, хто ставиться до цього негативно. Переважно негативне ставлення до приватизації землі посилюється і серед населення середнього і старшого віку. За роки моніторингових досліджень кількість респондентів (кожний четвертий-п'ятий), які не знають, як правильно визначити - позитивно або негативно - своє ставлення до приватизації землі, практично не змінилося. Аналіз динаміки громадської думки показує також переважання негативного ставлення людей до можливості купівлі-продажу землі, і, більше того, виявляє тенденцію посилення цього негативізму (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка індексів ставлення українських громадян до купівлі-продажу землі залежно від віку, 1994-2018 роки

Для повноти аналізу змін, що відбуваються в економічній свідомості українців, у тому числі у сприйнятті людьми змін у відносинах власності за роки маркетизації України, важливо не тільки відстежити загальні тенденції, виявити вікову специфіку ціннісних орієнтацій, а й осмислити зміни у поглядах людей у межах одного й того ж покоління. Для цього ми, як і при аналізі ставлення населення до участі держави в управлінні економікою, порівняли ціннісні орієнтації громадян молодшого віку (18-30 років) періоду початку ринкових трансформацій країни (1992 р.) і ціннісні орієнтації наближено цієї ж групи населення, відповідно, 30-41 років у 2006 році та 4455 років у 2018 році. Дані таблиці 4 демонструють суттєво-змістові зміни економічної свідомості людей, які отримали досвід ринкової соціалізації в українських умовах.

Таблиця 4 Зміни у ставленні людей до розвитку бізнесу і приватної власності за період 1992-2018 років

Серед молоді початку 90-х років, які пройшли, відповідно, ринкову соціалізацію та ресоціалізацію, схвальне ставлення до розвитку приватного підприємництва стало більш стриманим. Молоде покоління 90-х за ці роки повністю змінило своє ставлення до приватизації великих підприємств і землі - з позитивно-схвального (відповідні індекси становили 111,1 і 164,0) до переважно негативного ставлення до них (значення індексів впало, відповідно, до 61,1 і 62,4). Що стосується приватизації малих підприємств, то в поглядах цього покоління і сьогодні переважає схвальне ставлення, хоча ступінь цієї схвальності також помітно знизився. Сьогодні, набувши конкретного досвіду функціонування приватної власності на практиці і здійснення приватизації великих підприємств, негативне ставлення серед населення до неї не просто переважає, а багаторазово перевищує частку тих, хто позитивно сприймає процес приватизації великих підприємств (56,8% і 17,9% відповідно). Частка ж тих, хто ще не розібрався і тому вагається, як визначити своє ставлення до цього процесу, відчутно зменшилась (з 44,9% до 25,3% опитаних). Серед представників цього покоління відбулися істотні переорієнтації і щодо приватної власності на землю. Переважання позитиву в очікуваннях і, як наслідок, в оцінках людей змінилося на протилежне - негативне ставлення до цих ринкових процесів. Більш як удвічі впав індекс ставлення людей даного покоління до купівлі-продажу землі (табл. 5), що свідчить про соціальну нелегітимність цього ринкового інституту і неадекватність механізму його реалізації інтересам населення в Україні.

Таблиця 5 Зміни ціннісних орієнтацій людей щодо купівлі-продажу землі за період 1994-2018 років

Вважаємо, що майбутня приватизація землі разом з її багатими природними корисними копалинами призведе до незворотних негативних наслідків, соціальної дестабілізації й остаточно підірве здатність України до відтворення свого державного суверенітету.

Невдоволення населення формами і методами приватизації проявилося не тільки в наростанні антиприватизаційних настроїв, а й у наявності реприватизаційних ідей, незважаючи на зафіксоване зниження частки прихильників ідей повернення у державну власність приватних підприємств і землі. Так, згідно з даними мониторингового дослідження 2020 року, майже половина (48,1%) опитаних вважають за доцільне повернення у власність держави великих приватних підприємств, і більше третини (37,3%) - приватної землі. Якщо по відношенню до малих підприємств у поглядах населення домінує ідея недоцільності реприватизації, то щодо реприватизації землі частки прихильників і противників є приблизно однаковими. Найбільше ідея націоналізації користується популярністю щодо великих підприємств (табл. 6). Варто зазначити, що близько чверті українців на сьогодні не змогли визначити своє ставлення до доцільності реприватизації.

Соціологічні дослідження фіксують наявність вікової залежності у сприйнятті процесу реприватизації: чим старші респонденти, тим більшою мірою вони є прихильниками передачі об'єктів власності в руки держави (табл. 7). Загалом кількість прихильників реприватизації великих приватних підприємств переважає кількість його противників серед усіх вікових категорій населення. Ідея реприватизації землі достатньо популярна серед людей середнього та старшого віку, а ідея передачі в державну власність малих приватних підприємств є популярною серед жодної вікової групи.

Водночас соціологічні дані свідчать про певне зменшення реприватизаційних настроїв серед українців, мабуть, внаслідок «озвичаєння» в суспільній свідомості самого факту існування приватної власності. Особливо сильно ця тенденція проявилася стосовно малих приватних підприємств: частка супротивників передачі їх у державну власність досягла стійкої більшості серед усіх вікових когорт населення. За цей період відчутно збільшились серед усіх віко-груп і частки супротивників реприватизації великих підприємств та землі. Найбільше зростання противників реприватизації спостерігається серед людей старшого віку. Серед них частка противників реприватизації великої власності зросла з 9,3% у 2006 році до 24,3% у 2020 році, а щодо землі - відповідно, з 13,2% до 34,8%. Зростання кількості супротивників реприватизації серед інших вікових груп більш стримане. Дані моніторингу за 2004-2020 роки свідчать також про певне зменшення у громадян бажання відкрити свою справу (власне підприємство, фермерське господарство тощо). Якщо у 2004 році частки тих, хто хотів би її відкрити, і тих, хто не бажав цим займатися, були однаковими (41,3% і 41,7%), то у 2020 році ситуація суттєво змінилася: частка бажаючих відкрити свою справу стала майже на десять відсоткових пунктів меншою, ніж частка не бажаючих цим займатися (37,1% і 46,9% відповідно).

Таблиця 6 Погляди населення щодо доцільності повернення в державну власність приватних підприємств і землі, 2006-2020 роки

Таблиця 7 Оцінка респондентами доцільності повернення в державну власність приватних підприємств і землі залежно від віку, 2006-2020 роки

Аналіз даних моніторингу виявив стійкість поглядів прихильників і противників приватизації великих підприємств і землі. Так, у 2020 році серед тих, хто вважав за доцільне проведення приватизації великих підприємств, частка респондентів, які виступили проти її реприватизації, була помітно вищою частки прихильників реприватизації великих підприємств (відповідно 37,3% і 23,0%). Серед противників проведеної приватизації великих підприємств за їх реприватизацію виступили семеро з десяти (69,3%) опитаних (проти - 15,4%). Серед колишніх прихильників приватизації землі тільки 12,6% вважали за доцільне її реприватизацію, більшість же (71,3%) була проти цієї ідеї. Серед противників проведеної приватизації землі, навпаки, 59,9% виступають «за» її реприватизацію, 20,4% - «проти». Розподіл думок громадян щодо реприватизації малих підприємств підтверджує наші висновки щодо легітимності приватної власності на малі підприємства. Серед прихильників приватизації останніх восьмеро з десяти (81,5%) виступають проти її реприватизації (за - лише 7,1%). Навіть серед супротивників приватизації малих підприємств частка прихильників їх реприватизації менше частки тих громадян, які вважають, що цього робити вже не слід (33,3% і 41,5% відповідно).

В основі сприйняття людьми змін у відносинах власності лежать не стільки суб'єктно-особистісні, скільки об'єктивні інституційні чинники. Для українських громадян головними, мабуть, є не фігури власників, а результати функціонування, соціально-економічна ефективність приватновласницьких порядків. Не випадково більшість українських громадян, за останніми даними (2019 р.), не відчувають до новоявлених власників ніяких негативних почуттів - ні ненависті, ні презирства (табл. 8).

Таблиця 8 Порівняльна таблиця почуттів, які викликають у населення приватні власники залежно від об'єкта власності, 2007-2019 роки, %

Власники великих підприємств викликають роздратування у 11,6% населення, ще менші частки населення із роздратуванням сприймають власників малих приватних підприємств і землі, якщо ті використовують найману працю (відповідно, 5,3% і 6,0%). По відношенню до приватних власників, які використовують тією чи іншою мірою найману працю, кожен п'ятий опитаний взагалі не відчуває ніяких почуттів. Загалом приватні власники викликають у населення передусім повагу (мабуть, до того, що вони, на відміну від інших, зуміли зорієнтуватися і «розкрутитися») та інтерес (інтерес до того, що являють собою люди, які зуміли організувати власний бізнес, і який вони ведуть спосіб життя). Більше того, почуття поваги до власників підприємств і власників землі, для обробітку якої використовують найманих працівників, тобто до сьогоднішніх роботодавців на ринку праці, серед українських громадян за період з 2007-2019 років помітно зросло. Найбільший інтерес викликають власники підприємств, найменший - землі, особливо ті власники, які обробляють землю власними силами. Але саме до останніх українські громадяни відчувають найбільшу повагу, що цілком відповідає традиційним установкам населення на справедливість трудового характеру власності.

Відображення інституційних змін, і передусім становлення інституту приватної власності, в масовій свідомості має вельми неоднозначний, а часом і суперечливий характер. З одного боку, наростає негативізм у сприйнятті населенням приватної власності, особливо на великі підприємства і землю, а з другого - люди поступово звикають і адаптуються до нових умов, сприймаючи приватну власність на засоби виробництва як щось само собою зрозуміле, а частка прихильників повернення об'єктів приватної власності в руки держави навіть поступово зменшується. За даними мониторингового дослідження 2020 року, в Україні до самого факту існування приватних малих підприємств позитивно або скоріше позитивно ставиться 71,5% респондентів, що майже в 7 разів перевищує кількість тих, хто до цього ставиться негативно або скоріше негативно (10,2%). Навіть щодо приватних великих підприємств частка тих, хто позитивно ставиться до їх існування, вдвічі перевищує частку противників (49,3% та 29,0% відповідно). Поряд з тим історично вкорінені цінності і традиції жителів України визначають тяжіння масової свідомості до державної власності або ж її синтезу з приватною, але ніяк не до приватної власності виключно. За даними 2007 року, 43,2% українських громадян вважали, що економіку нашої країни, якщо виходити з інтересів усього народу, необхідно будувати переважно або навіть тільки на основі державної власності, 37,4% - на основі державної та приватної власності нарівні і тільки 8,5% - переважно або виключно на основі приватної власності.

Загалом говорити про легітимність приватної власності в українському суспільстві поки що передчасно, хоча процес її легітимізації, безумовно, йде, і на такий об'єкт, як малі підприємства, приватна власність вже зараз вважається соціально легітимною. Варто, однак, підкреслити, що зафіксовані показники нелегітимності приватної власності на великі підприємства і землю, як, втім, і показники легітимності приватної власності на малі підприємства, не є остаточними і, безсумнівно, змінюватимуться в той або інший бікзалежно від цілого ряду чинників. Серед них треба виділити насамперед забезпечення соціально-економічної ефективності приватної власності в інтересах усього суспільства, а не тільки незначної кількості її власників, і, як наслідок, самовизначення позиції тих громадян, які сьогодні ще не можуть однозначно і твердо осмислити й сформулювати своє ставлення до процесів, що відбуваються. А таких, хто не визначився, за даними досліджень різних років, налічується від однієї п'ятої до однієї четвертої (і навіть більше) частини населення України.

На завершення аналізу ставлення громадян до приватизації підприємств і землі підкреслимо принципову характеристику проведеної приватизації як джерела появи приватної власності в нашому постсоціалістичному суспільстві. Якщо в приватизації житла взяло участь більше половини населення України (58,5% - за даними опитування 2006 року), то в приватизації підприємств і землі - чинників, що визначають соціально-економічний статус людини в капіталістичній системі господарювання, - мізерна кількість громадян. Тільки кожен четвертий (24,0%) отримав майновий приватизаційний сертифікат (ваучер). В обміні свого майнового приватизаційного сертифіката на акції підприємства взяли участь 8,6% жителів, у викупі підприємства його працівниками - 1,4%. Кожен десятий (11,9%) продав свій ваучер за гроші (як правило, мізерні). У купівлі підприємства на аукціоні або конкурсі взяли участь 0,3% громадян. Отримали і приватизували свій земельний пай, відповідно, 12,8% і 6,5% населення. У результаті проведеної приватизації громадяни України отримали власність на засоби виробництва в таких розмірах: земельні паї - 16,2%; акції підприємства, паї в ЗАТ, ВАТ тощо - 7,2%; малі підприємства - 1,4%. Для порівняння, на запитання моніторингу 2004 року про те, що з об'єктів власності люди хотіли б мати в своєму розпорядженні, опитані громадяни відповіли так: 29,3% - землю, 28,6% - мале підприємство, 9,6% - середнє або велике підприємство. Вагома частина українських громадян (27,4%) взагалі не виявила власницьких інтересів, заявивши, що нічого з перерахованого мати не хоче.

Таким чином, кажучи про сприйняття населенням змін відносин власності, маємо на увазі людей, які мають (або мали) в переважній більшості статус найманого працівника та не мають доступу до ринку капіталу. За роки соціально-економічних трансформацій в їхніх ціннісних орієнтаціях відбулися складні й неоднозначні зміни. З одного боку, в суспільстві наростає позитивне ставлення до розвитку приватного підприємництва, з другого практика конкретних форм реалізації приватної власності, особливо на великі підприємства і землю, критичне сприйняття використаних в Україні механізмів приватизації призвели до розширення антиринкових настроїв і наявності реприватизаційних ідей стосовно великих приватних підприємств і землі. Громадяни України віддають перевагу економічному розвитку своєї країни на паритетних засадах державної і приватної форм власності. Незважаючи на неминучу адаптацію населення до ринкових умов життя, за роки інституційних перетворень відбулися істотні ціннісні переорієнтації в межах одних і тих же вікових генерацій. Придбання практичного досвіду ринкової соціалізації зменшило схвальне ставлення людей до розвитку приватного підприємництва і посилило негативізм в їхньому ставленні до приватної власності. На сьогодні можна говорити про легітимність тільки приватної власності на малі підприємства. Приватна власність на великі підприємства і землю, за даними масових опитувань населення, залишається нелегітимною. Перспективи соціальної легітимності приватної власності значною мірою залежать від її соціально-економічної ефективності і здатності функціонувати в інтересах більшості населення.

приватний земля підприємство населення

Джерела

1. Ворона В., Суименко Е. (ред). (2001). Промышленное предприятие и его люди: проблемы социально-экономического поведения. Киев: Институт социологии НАН Украины.

2. Гальчинский А. (2000). Собственность, какая она есть. Сможем ли преодолеть глубокую деформированность? Зеркало недели, № 38 (311).

3. Горбачик А. (2001). Восприятие экономических изменений и стратегии выживания домохозяйств. Социология: теория, методы, маркетинг, 4.

4. Грищенко К., Рудницька Т. (2001). Власник в Україні: завдяки чи всупереч приватизації. Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). Київ: Інститут соціології НАН України.

5. Лобанова А.С. (2004). Феномен соціальної мімікрії. Київ: Інститут соціології НАН України.

6. Сіренко В.Ф. (2006). Інтереси і влада. Київ: Оріяни.

Размещено на Allbest.ru