Акмеологічне моделювання як інструмент розробки індивідуальної життєвої програми людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Акмеологічне моделювання як інструмент розробки індивідуальної життєвої програми людини

Гладкова В.М.

Вступ. У 20-му столітті засвідчила свій статус як самостійна наука акмеологія - наука про закономірності, умови, фактори та стимули, що сприяють чи перешкоджають самореалізації зрілої людини в процесі її самопросування до вершин професіоналізму у діяльності творення. На початку 21 століття розпочалась розробка основ фундаментальної акмеології, до складу якої входять природнича, синергетична та соціальна акмеології (Кузьміна Н.В., Пожарський С.Д., Жаринова Є.М., Гладкова В.М. та ін.).

Для прояснення життєвої програми розвитку людини використовуються різні методи: біографічний, аналізу продуктів праці та експертної оцінки, моделювання.

Представники Житомирської науково-педагогічної школи у своїх наукових розвідках спираються на теоретичні засади акмеології, підкреслюючи, що провідною життєстверджуючою функцією сучасної людини є прагнення до прогнозування майбутнього, визначення особистістю своєї ролі в цьому процесі.

Створення акмеологічних моделей самопросування суб'єкта діяльності дає можливість описати цілісні й структуризовані шляхи, які є важливим орієнтиром оптимізації процесу особистісно-професійного розвитку (саморозвитку) зрілої людини. «За допомогою акметехнологій організовується і реалізується рух особистості до вершин самореалізації в різних сферах взаємодії» [1, С. 391].

Одна з провідних науковців-акмеологів України Дубасенюк О.А. при аналізі передумов розвитку акмеологічного середовища з метою підготовки педагога - професіонала, акцентує увагу на важливості акмеологічного моделювання у цьому процесі [2].

Акмеологічне моделювання визначає шляхи досягнення досконалості суб'єктів діяльності. При цьому йдеться про дорослу зрілу людину, відповідальну за реалізацію прийнятих рішень як у професійній, так і в особистісній сфері. Зупинимося на сутності та особливостях цього методу.

Виклад основного матеріалу. У річищі акмеології можна виділити два етапи на життєвому шляху людини [3, с. 22-23]: самопідготовка та самореалізація. Перший етап містить самоосвіту та самовиховання. Під час самоосвіти людина розкриває свої природні задатки, формує професійні та спеціальні компетентності. В ході самовиховання зміцнюються моральні засади поведінки. На етапі самореалізації людина самовиражається та самостверджується. У процесі самовираження відбувається реалізація власного потенціалу в особистісно-професійній сфері. Самоствердження залежить від визнання суспільством здобутків особистості, результатів її діяльності творення.

Прогнозувати досягнення людиною максимальних результатів (акме) можна різними методами. Акцентуємо увагу на такому методі, як моделювання.

Моделювання в розрізі акмеології може здійснюватися за такими напрямами: моделювання кінцевого результату (акме) і моделювання шляху (траєкторії) досягнення цього результату.

Моделювання кінцевого результату передбачає пошук реального чи абстрактного зразка, з яким співвідноситься поводження та діяльність досліджуваного об'єкта. У сфері професійної діяльності такою моделлю може бути збірний образ фахівця, що створений через генерацію певного переліку ключових компетенцій, важливих якостей (акмеологічних інваріантів).

Моделювання шляху (траєкторії) розвитку (саморозвитку) передбачає віднаходження шляхів, за якими суб'єкт діяльності може досягти стану акме за певних умов.

У житті людини може бути і одне акме, і декілька: у професійній діяльності, в суспільній сфері, у сімейному житті, тощо. Розмірковуючи про акме як правило мають на увазі стан максимального втілення життєвих ресурсів людини, досягнення нею значущих результатів.

Науковці - представники класичної акмеології (Бодальов О.О., Деркач А.О.) - у ХХ столітті запропонували декілька моделей досягнення (за кількістю вершин): одновершинна, багатовершинна, інтенціонально-динамічна (рис. 1).

а б в

Рис. 1 Концептуальні моделі АКМЕ

Виходячи з так званої вершинної (зоряної) моделі (рис. 1а) можна говорити про акме лише постфактум. І додатково доводиться вважати головним критерієм емпіричної ідентифікації феномену акме ознаку регресу, вмирання, стагнації, занепаду і т. п. На підставі цієї концептуальної моделі жодного іншого можливого критерію не можна

уявити, оскільки поки не зафіксовано точки зламу - вершини (максимального екстремуму), неможна бути повністю упевненим, що є реальний феномен акме, оскільки завжди залишатиметься підозра щодо можливості виникнення нового, ще вищого ступеню розвитку. У багатовершинній моделі (рис. 1б) наявний не один пік, а декілька, тому що вивчення умов досягнення одного піку може допомогти технологізувати, тобто полегшити досягнення наступного.

На відміну від вказаних моделей інтенціонально - динамічна модель (рис. 1в) критерієм емпіричної і концептуальної ідентифікації феномену акме має не точку екстремуму розвитку (тобто переходу від розвитку до регресу), а точку максимально інтенсивного зростання і якісного стрибка в розвитку. Отже, головними ознаками акме є прогресивна спрямованість (конструктивна інтенція) і бурхливість розвитку. Однією з переваг інтенціонально-динамічної моделі акме є те, що на її підставі можливе виділення акмеологічних періодів не тільки в зрілому і похилому віці, але і в дитячому, підлітковому і взагалі в будь-якому віці.

На основі аналізу розглянутих моделей вершин Ільїн В. і Пожарський С. розробили свою класифікацію моделей: одновершинна, багатовершинна, макровершинна, безнизинна, розвинена макровершинна (рис. 2).

V

а б в г д

Рис. 2 Моделі досягнення акме (за класифікацією Ільїна В., Пожарського С.)

На підставі порівняльного аналізу різних моделей автори дійшли висновку, що одновершинна (рис. 2а), багатовершинна (рис. 2б) і безнизинна (рис. 2г) моделі - це окремі випадки (або фрагменти) макровершинної моделі (рис. 2в). Ця модель має декілька акме, і серед них одна вершина домінує над іншими. Одновершинна і багатовершинна (з рівноправними вершинами) моделі - це окремі випадки макровершинної моделі. Безнизинна модель - ця просто висхідна гілка одновершинної моделі, яка обривається на вершині (ілюзія відсутності акме-вершини тут пов'язана з помилковим ототожненням поняття акме як результату діяльності з процесом досягнення цього результату).

Ільїн В. і Пожарський С. звернули увагу на те, що нарівні з висхідним рухом до акме існує протилежний рух вниз у бік найбільшого спаду. Це явище грецькою називається катаболе - скачування донизу (рис. 2д).

Синергетичний підхід, який припускає аналіз руху від порядку до хаосу і навпаки, набуває особливо важливого значення в періоди соціальних та індивідуальних криз. Вихід з кризи через катаболе відбувається без первинного руйнування структури, а вихід з кризи через «катастрофи» - з руйнуванням структури. Зупинимося більш детально на моделях низинного розвитку.

Схематичне подання моделі системи, яка розвивається (рис. 3), показує, що після досягнення акме система продовжує функціонувати, наближаючись до критичної точки зламу. Подальший розвиток може бути реалізовано в трьох напрямах:

1) наступний рівень організації може бути вищим за досягнутий (випадок а) - це відповідає прогресивному, вершинному розвиткові;

2) наступний рівень організації залишається на тому ж рівні або спостерігається деякий спад (випадок б), що не сягає проте лінії ОТ - «одноплощинний», стабільний розвиток;

3) наступний рівень організації стає нижчим за вихідний, спостерігається перехід за лінію ОТ (випадок в) - регресивний, низинний розвиток.

4)

Рис. 3. Модель системи, що розвивається

Із розвитком синергетичної акмеології (а також і фундаментальної акмеології) науковці при прогнозуванні прогресивного особистісно-професійного розвитку (саморозвитку) людини все більше уваги приділяють розвиненій макровершинній моделі (рис. 4).

Рис. 4. Розвинена макровершинна модель

При об'єднанні розглянутих моделей в єдине графічне відображення, видно, що на локальному рівні розмах станів, характер піків і спадів можуть відрізнятися. У зв'язку з цим, зручно розглядати мікро- і макроакме, мікро- і макрокатаболе. При цьому мікрокатаболе не досягає лінії ОТ і є тимчасовим локальним спадом функціонування системи, тоді як макрокатаболе, перебуваючи за межею, означає для системи злам і перебудову часто всієї системи її зв'язків і відносин.

Розширення меж поняття акме призводить до необхідності постановки і вирішення проблеми його протилежності - низини (кате). Єдність і, в той же час, відмінність акме і кате дають можливість припустити існування специфічних закономірностей низинного етапу розвитку і його подолання. Якщо акме - це такий граничний стан, досягнення якого означає реалізацію своєї життєвої програми (тобто має позитивний зміст), то кате - це граничний стан загибелі, руйнування, що потребує свого подолання для нового руху до акме.

У фундаментальній акмеології [4; 5] виділяються такі катаболічні моделі (моделі низинного розвитку): кризова, катастатична (сталого низинного розвитку), катастрофічна (трагічна) та анастрофічна (рис. 5).

Кризова модель наведена на рис. 5а. Одним із критеріїв розрізнення акме і кате, кризи і катарсису щодо людини і суспільства є показник кількості вироблених цінностей (вісь OV) за певний час (вісь ОТ).

На осі ОТ знаходяться точки кризи (Кі) і катарсису (К2). Особливість цих точок полягає в тому, що кількість вироблених цінностей в них, умовно кажучи, дорівнює нулю. У цих точках система (людина, група людей) зайнята тими внутрішніми процесами, які відбуваються в ній. Вона нічого не створює, але осмислює шляхи свого подальшого розвитку. В точці кризи (Кі) переважає тенденція руху системи до процесів руйнування (негативні значення за віссю OV) - тимчасове повернення на нижчий щабель. Точка кризи в принципі є оборотною - в ній ще існує потенційна можливість повернутися до норми за рахунок відновлення колишніх зв'язків у системі. З іншого боку, система може вибрати кардинальні зміни, зміну своїх сутнісних зв'язків, що може бути пов'язане з ризиком.

У точці катарсису (К2) - навпаки - переважає спрямованість на творення, це «очищення» від колишнього занепадницького стану і рух до нового результату (акме). Криза і катарсис, як акме і кате, знаходяться один по відношенню до одного в діалектичному зв'язку, одне переходить в інше. Критичні періоди відіграють роль пунктів визначення напрямку майбутнього розвитку, руйнування старих структур і формування нових.

акмеологія професіонал педагог

Рис. 5 Катаболічні моделі (моделі низинного розвитку)

На рис. 5б показана модель постійного низинного розвитку (катастатична). Точки Кі і К2 відповідають точкам кризи і катарсису. Графік йде від точки Кі в область негативних значень за віссю OV, що означає переважання процесів руйнування, з яких людина не може вийти. Вона нічого принципово нового не виробляє або здійснює деструктивні дії, підтримує свої статки на порівняно низькому рівні, не задається запитаннями про сенс свого існування, а якщо і задається, то вирішує їх для себе песимістично.

Якщо стійкий низинний розвиток характеризує в'янення життєвих сил особистості, то катастрофічна модель описує випадок стрімкого скочування людини за границі умовної осі ОТ. На графіку (рис. 5в) визначена точка Кз, після якої він обривається. Ця точка і є точкою кате і відповідає в суспільстві трьом процесам: суїциду - самогубство, геноциду - винищення народів, омніциду - винищення всього живого. Тут руйнування в його крайніх проявах - це кінцева мета, границя розвитку.

Катастрофічна (трагічна) модель розвитку акцентує увагу на тотальному руйнуванні, тобто на такому стані системи, коли відбуваються незворотні порушення в цілісності утворюючих її елементів. Можливість виходу з цього стану залежить від ступеню незворотності процесів, від фактору часу, внутрішніх ресурсів і зовнішніх умов.

На рисунку 5 г показана анастрофічна модель розвитку. Ця модель висловлює основну сутність подолання катастрофічного розвитку.

Анастрофе - це поворот від руйнування, низини до руху вгору. В цьому випадку кате розуміється як катастазис - встановлення низинної границі і знаходження виходу, сил для нового підйому. Зупинка в руйнівних проявах пов'язана з тим, що людина, опинившись на дні, починає розуміти різницю між умовними «низом» і «верхом» існування, визначає для себе верхню межу і починає рухатися до неї. Кате долається, і система виходить до катарсису - очищення (К2). Точка катарсису - особлива, тому що в ній людина перетинає лінію межі, що розділяє руйнівний і творчий характер діяльності. Тут перед людиною знову постає вибір - повернутися назад або продовжити сходження. Вага пройдених випробувань виявляється настільки серйозною, що цілком імовірно, опинившись в стані катарсису, людина продовжить рух вгору.

Акмеологічне моделювання активно використовується при розробці авторських програм або індивідуальних планів особистісно-професійного розвитку. Вище розглянуті моделі орієнтовані на застосування методу ігромоделювання (акмеологічний тренінг).

На підставі укладеної акмеограми розробляється прогностична траєкторія життєвого і професійного розвитку (саморозвитку) особистості, а також авторська програма її реалізації.

Реалізація індивідуальної життєвої програми передбачає виконання таких етапів:

1) визначення бажаного стану (результату);

2) визначення ступеню загальної значущості бажаного стану (результату);

3) конкретизація властивостей, якими людина володіє в цьому стані;

4) самодіагностика;

5) розробка програми досягнення бажаного результату;

6) реалізація програми;

7) корекція дій.

Висновки. Акмеологічне моделювання особистісно-професійного розвитку зрілої людини передбачає включення її в практичну діяльність з урахуванням особливостей індивідуальних траєкторій розвитку (саморозвитку) та самореалізації. При цьому розробляється стратегія особистісної та професійної життєдіяльності.

Акмеологічне моделювання слугує інструментом при укладанні авторської програми особистісно-професійного самовдосконалення. Моделювання шляху (траєкторії) розвитку (саморозвитку) допомагає віднаходженню шляхів, за якими суб'єкт діяльності може досягти стану акме за певних умов.

Список використаних джерел

1. Теорія і практика професійної акмеології: монографія / Вознюк О.В., Дубасенюк О.А., Костюшко Ю.О., Осадчук Н.П., Сидорчук Н.Г. Житомир: Вид-во ПП «Євро-Волинь», 2020. 392 с.

2. Дубасенюк О.А. Передумови розвитку акмеологічного середовища для підготовки педагога - професіонала: досвід і перспективи розвитку. Акмеологія - наука XXI століття: матер. III Міжнар. наук.-практ. конф. / за заг. ред. В.О. Огнев'юка. К.: Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2011. С. 23-27.

3. Бранский В.П., Пожарский С.Д. Социальная синергетика и акмеология. Теория самоорганизации индивидуума и социума. 2-е изд. СПб: Политехника, 2002. 476 с.

4. Кузьмина Н.В. Фундаментальная акмеология как важнейший ресурс процесса повышения продуктивности образования. Проблеми освіти: збірник наукових праць. Вип. 84. Житомир-Київ, 2015. С. 14-19.

5. Фундаментальна акмеологія - наука ХХІ століття: монографія / за заг. ред. В.М. Гладкової, С.Д. Пожарського. К.: Інтерсервіс, 2019. 206 с.

Размещено на Allbest.ru