Соціологічний моніторинг українського суспільства: методики спостережень, показники та виявлені соціальні тенденції 1992-2021 років
Соціологія - як наука покликана систематично та практично орієнтовано досліджувати суспільство з огляду на проблеми його соціальної впорядкованості. Розгляд мінливості значень декількох індексів, розрахованих за результатами багатолітніх досліджень.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.06.2024 |
| Размер файла | 3,4 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Соціологічний моніторинг українського суспільства: методики спостережень, показники та виявлені соціальні тенденції 1992-2021 років
В. Ворона,
доктор економічних наук
В. Резнік, доктор соціологічних наук
Соціологія як наука покликана систематично та практично орієнтовано досліджувати суспільство з огляду на проблеми його соціальної впорядкованості, мінливості та, зрештою, життєздатності у глобальному просторі. Із проголошенням незалежності України 1991 року українське суспільство теж виокремилося як об'єкт соціологічних досліджень. Відтоді українські соціологи предметно зосередилися на соціальній проблематиці свого суспільства. соціальний індекс суспільство
Науковці Інституту соціології НАН України з появою незалежної української держави започаткували у 1992 році й дотепер здійснюють соціологічний моніторинг. У ньому застосовуються різноманітні соціологічні показники. Частина з них - розроблені та перевірені на практиці науковцями Інституту, частина - адаптовані до українських реалій зі світового дослідницького арсеналу. На особливу увагу заслуговує мінливість значень декількох індексів, розрахованих за результатами багатолітніх досліджень Інституту, а також окремих первинних показників моніторингу.
Індекс аномійної деморалізованості
За умов докорінних соціально-структурних і соціокультурних змін суспільство перебуває у стані, коли його старі соціальні норми вже не діють, а нові - ще не діють. Свого часу Е. Дюркгайм визначив такий стан суспільного безладу як аномію, тобто безнормативність - стан відносної відсутності норм у суспільстві або групі. Йшлося здебільшого про характеристики соціальної або культурної структур суспільства, а не про якості свідомості людей, що протистоять цим структурам. Але згодом з'явилися й трактування аномії як психологічного стану свідомості людей, що зумовлюється поточним суспільним безладом і відбиває його. Окрім соціально-структурного і культурно-структурного вимірів аномії, було виокремлено й її соціально-психічний вимір. Це дало підстави вивчати феномен аномії не лише на основі даних державної статистики, як це робив Дюркгайм, а й на основі психологічного тестування у масових опитуваннях. Тож у світовій практиці в перебігу такого тестування застосовуються шкали вимірювання аномії, які розробили й запровадили до наукового обігу Л. Сроул (L. Srole), Г. Маклоскі та Дж. Шаар (H. McClosky & J. Schaar), Д. Дін (D. Dean), Р. Міддлтон (R. Middleton).
Для застосування в масових опитуваннях в Україні у 1990 році шкалу аномії Маклоскі та Шаар (Anomy Scale) апробувала Н. Паніна [Панина, 2008a: с. 127-129]. З 1992 року ця шкала є складовою методичного інструментарію соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України. Концепція її застосовності передбачає, що аномія характеризується відсутністю в суспільстві ціннісно-нормативної бази соціальної консолідації людей, тобто їхніх спільних і загальних уявлень про те, що таке добре і що таке погано, що в цьому суспільстві заохочується, що засуджується і що карається. З цього погляду аномійна деморалізованість - психологічна реакція людей на соціальну ситуацію, коли одну систему норм і цінностей, що об'єднує людей у спільноту, зруйновано, а іншу ще не сформовано.
При застосуванні цієї шкали аномії в опитуваннях респондентам пропонується зафіксувати міру власної згоди із 9 пунктами-судженнями про несталість соціальних норм у суспільстві та їхній власний пригнічений психологічний стан як результат цієї несталості за стандартною шкалою: 0 балів - "не згоден"; 1 бал - "не знаю"; 2 бали - "згоден". У судженнях, пропонованих увазі респондентів, констатуються різні почуття та усвідомлення невпорядкованості суспільного і, як наслідок, особистого життя: плинності, мінливості й непередбачуваності життя загалом; самотності та відчуження; безладу, невизначеності або й браку життєвих орієнтирів; несталості та незбагненності мінливих соціальних норм; руйнування соціально усталених життєвих сенсів; зневіри в усьому, втрати життєвих сенсів і взірців; дезорієнтації у довкіллі та невпевненості; усвідомлення втрати зрозумілої соціальної нормативності життя; почуття особистої соціально-нормативної некомпетентності та неспроможності на тлі свого оточення. Таким чином, окрім суб'єктивних реакцій на розлад нормативних засад соціального порядку, первинні показники шкали аномії фіксують також реакції на ентропію його смислових (культурних) і довірчих засад.
Зафіксовані респондентами значення кожного пункту (судження) шкали варіюють від 0 до 2 балів. Це уможливлює побудову сумарного індексу аномійної деморалізованості. Варіація значень індексу - від 0 до 18 балів. Значення індексу аномійної деморалізованості репрезентує міру перебування людей у моральному стані, якому притаманні настрої, описані в 9 судженнях. Іншими словами, аномійна деморалізованість означає, що люди відчувають почуття розгубленості в атмосфері соціальної безнормативності (рис. 1).
Упродовж усіх років спостережень рівень аномійної деморалізованості є високим. Спостереження зафіксували її найвище значення в українському суспільстві у 1999 році, коли був пік пострадянського економічного занепаду. Сподівання громадян на краще та справедливіше життя одразу після "помаранчевого Майдану" у 2005 році спряжені із помітним раптовим зниженням рівня аномійної деморалізованості.
Згодом рівень аномійної деморалізованості загалом зростає на тлі гострої перманентної політичної кризи, виявом якої була "війна всіх проти всіх" за владу в українському політикумі у перебігу таких подій і процесів, як внутрішній розкол і міжусобиці "помаранчевої" влади, вкрай конфліктні чергові (2006 року) та дочасні (2007 року) вибори до парламенту, формування правлячих парламентських коаліцій та урядів держави за підсумками цих виборів, президентські вибори 2010 року, становлення репресивного політичного режиму обраного Президентом України В. Януковича, "мовний Майдан" та чергові парламентські вибори 2012 року.
Рисунок 1. Динаміка значень індексу аномійної деморалізованості (діапазон шкали: 0-18 балів)
У 2014-2020 роках рівень аномійної деморалізованості відчутно знижується на тлі подій Євромайдану та зумовленої ним дочасної докорінної зміни влади, втрати Криму, за підтримки Росії, та відокремлення окремих районів Донецької і Луганської областей, зосередження громадянської спільноти і держави на протидії пандемії Ковід-19, спроб європейської та євроатлантичної інтеграції України, інституціональної модернізації держави. Не виключено, що екзистенційні загрози цих років, що постали перед українським суспільством, певною мірою спонукали його громадян до ідентифікації та увиразнення їхніх власних ціннісних та нормативних орієнтирів поведінки.
Упродовж 2020-2021 років значення індексу зросло на 0,5 бала. Якщо узагальнити спостережені тенденції мінливості рівня аномійної деморалізованості за 1992-2021 роки моніторингових досліджень, то можна констатувати, що впродовж зазначеного відтинку часу цей рівень знизився загалом на 1 бал.
Індекс цинізму
Люди можуть реагувати на тривалу аномію нормативно, вдаючись до традиціоналізму або авторитаризму, або ненормативно, вдаючись до радикалізму або цинізму. Цинізм як ненормативна реакція на аномію виявляє себе в байдужості до засобів досягнення цілей, у безнормності як індивідуальній нормі свідомості та поведінки, у високому ступені недовіри не лише до норм поведінки, а й до інших людей загалом [Панина, 2008c: с. 37]. З цього погляду цинізм виступає як своєрідний компенсаторний механізм подолання аномійної деморалізованості: немає норм, бажаю все, що мені вигідно, і роблю те, що хочу; якщо усім все можна, чому не можна й мені? Високий рівень поширеності цинізму свідчить про панування зневажливого ставлення до загальноприйнятих цінностей, держави та нації, дефіцит довіри в суспільстві. Такі панівні настрої становлять серйозну перешкоду на шляху формування демократичної системи цінностей як ціннісно-нормативного підґрунтя демократичного суспільства.
З 1992 року поширеність настроїв цинізму в українському суспільстві вимірюється при проведенні соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України. При цьому застосовується шкала цинізму - додаткова шкала Міннесотського багатопрофільного особистісного опитувальника (MMPI). Її використання в опитуваннях починається із пропозиції респондентам зафіксувати міру власної згоди із 7 наведеними судженнями про різні вияви недовіри оточуючим людям, зневіри у їхній доброчесності. Опитувані визначають власну думку щодо цих суджень за стандартною шкалою: 0 балів - "не згоден"; 1 бал - "не знаю"; 2 - "згоден". Зафіксовані опитуваними значення кожного судження як пункту шкали цинізму варіюють від 0 до 2 балів. Це уможливлює побудову сумарного індексу цинізму із варіацією значень від 0 до 14 балів (рис. 2).
Найвищі значення індексу цинізму зафіксовано за часів другої казеннії президентства Л. Кучми у 1999-2001, президентства В. Януковича у 2012 роках та президентства В. Зеленського у 2021 році. Натомість помітні зниження значень цього показника спостерігаються після подій "помаранчевого" Майдану за часів президентства В. Ющенка у 2005-2010 роках, після подій Євромайдану і за часів президентства П. Порошенка у 2014-2018 роках. Можна припустити, що дотепер незавершені спроби постмайданних реформ, розпочаті у 2005 і 2014 роках, самим своїм фактом загалом сприяли зниженню деморалізації громадянської спільноти України, бо вселяли людям надію на впорядкування її життєдіяльності.
Доречним також є припущення й про те, що за екстремальних умов та екзистенційних загроз суспільству на кшталт авторитарності політичного режиму, війни, зовнішньої воєнної агресії, ризику втрати національної державності та глобальної пандемії циніки воліють рятувати передусім власне життя і статки, а не свою країну. Натомість на перший план у суспільному житті в цей час висуваються ті, хто готовий ризикувати власним життям та добробутом заради держави і суспільства, зокрема, громадські активісти, вірні своїй присязі військовослужбовці, військові добровольці та волонтери, самовіддані медики. Вони являють суспільству зразки небаченої раніше соціальної самоорганізації та самовіддачі, завдяки чому успішно та ефективно протистоять зловмисним та агресивним діям зовнішніх і внутрішніх деструктивних сил, спрямованим на знищення громадянських свобод та української державності, а також загрозам глобальної пандемії. Не виключено, що саме особи із зазначених активних і відповідальних соціальних груп можуть стати і стають моральним взірцями для всього українського суспільства.
Індекс тривожності
За умов різних випробувань та екзистенційних загроз у суспільстві неминуче зростає психологічна напруженість, одним із виявів якої є почуття занепокоєння і тривожності людей. Спостереження
Рисунок 2. Динаміка значень сумарного індексу цинізму (діапазон шкали: 0-14 балів)
та вимірювання цих симптомів у світовій практиці здійснюється з використанням шкали тривожності Ч.Д. Сплберґера - STAI або State-Trait Ansiety Inventory, яка має декілька паралельних форм (C. D. Spielberger and R. L. Gorsuch, 1966). З-поміж цих форм форма В - вимірювання реактивної (ситуативної) тривожності є найзручнішою для масових опитувань через свою компактність. Позаяк ця методика валідизувалася відповідно до показників стресу, даний тест уможливлює оцінювання рівня тривожності людей як їхніх реакцій на стресові ситуації, тобто вимірювання реактивної (ситуативної) тривожності. Зазначена версія шкали ситуативної тривожності Спілберґера була адаптована у Радянському Союзі Ю. Ханіним (1982). Є. Головаха та Н. Паніна апробували її у низці досліджень для застосування у масових опитуваннях в Україні з метою відстеження динаміки загального рівня психічного здоров'я населення.
Дослідники Інституту соціології НАН України при проведенні соціологічного моніторингу застосовують шкалу тривожності Спілберґера з 1992 року. У перебігу моніторингового опитування передусім респондентам пропонується визначити міру відповідності низки станів, емоцій, відчуттів та почуттів, констатованих або описаних у 20 судженнях, своєму дійсному власному поточному психологічному стану. Йдеться про констатації станів, (емоцій, відчуттів та почуттів) спокою, відсутності загроз, напруження, шкодування, вільного почування, смутку, схвильованості можливими невдачами, відпочилості, тривоги, внутрішнього задоволення, впевненості у собі, нервування, занепокоєння, збудження, відсутності скутості та напруження, вдоволеності, стурбованості, надмірної збудженості, радості та приємності.
Респонденти визначають і фіксують міру відповідності цих 20 суджень-констатувань власному психологічному стану за стандартною порядковою шкалою: 1 бал - "ні, це не так"; 2 бали - "мабуть, так"; 3 бали - "правильно"; 4 бали - "абсолютно правильно". Це дає можливість побудувати сумарний індекс тривожності, значення якого варіюють від 20 до 80 балів. Залежно від величини значення індексу інтерпретуються так:
- до 30 балів - низька тривожність, яка свідчить про зниження рівня активності людей, їхню низьку мотивацію, відсутність зацікавленості та зниження відповідальності (є показником певних розладів психоемоційної сфери людини);
- від 31 до 46 балів - нормальна тривожність, яка засвідчує стабільність психоемоційної регуляції;
- від 47 до 50 балів - підвищена тривожність, яка виконує різні функції, залежно від ситуації, в якій доводиться жити і діяти людям: а) за нормальних стабільних умов підвищена тривожність сигналізує про певні несприятливі тенденції у функціонуванні нервової системи; б) за екстремальних, нестабільних умов або в разі впливу на людей стресогенних чинників підвищена тривожність свідчить про психологічну мобілізацію, яка уможливлює подолання стресогенного впливу, активізацію, опанування й переборення несприятливої ситуації;
- від 51 до 60 балів - висока тривожність, яка сигналізує про потрапляння людей до групи ризику, бо є показником того, що люди не зможуть достатньо безболісно подолати стреси та негаразди, і що їхні психологічні ресурси вичерпуються та вже не забезпечують цього подолання;
- понад 60 балів - гіпертривожність, що є, по суті, клінічною тривожністю, тобто таким станом психічного здоров'я людей, який потребує вже медичного втручання і допомоги [Паніна, 2005: с. 101-102].
Таким чином, індекс тривожності узагальнено характеризує загальний функціональний стан психічного здоров'я громадянської спільноти та свідчить про міру психологічної напруженості в суспільстві. Аналіз варіативності його значень дає змогу оцінювати тенденції соціальної адаптації населення України (рис. 3).
Рисунок 3. Динаміка значень сумарного індексу тривожності
(Діапазон шкали: 20-80 балів. Інтерпретація значень: до 30 балів - знижена, від 31 до 46 балів - нормальна, від 47 до 50 балів - підвищена, від 51 до 60 балів - висока тривожність, понад 60 балів - гіпертривожність)
Спостерігається граничне зростання значень індексу тривожності у 1992-1998 роках від верхньої межі нормальної тривожності до практично нижньої межі високої тривожності. Зворотне зниження його значень у 1999-2010 роках досягло верхньої межі нормальної тривожності, коли відбувалася психологічна адаптація громадян за умов ринкової економіки. 2010-2014 роки - роки президентства В. Януковича та його команди - збігалися зі спостереженим під час моніторингу зростанням значень індексу ситуативної тривожності.
У 2010-2012 роках значення індексу вийшли за межу нормальної тривожності, а у 2012-2014 роках - майже досягли межі підвищеної тривожності. Зростання тривожності у 2014 році пов'язане із драматичними подіями Євромайдану та початком війни на Сході країни. У даному випадку підвищена тривожність громадянської спільноти України зумовлена впливом на громадян реально небезпечних стресогенних чинників і виконує позитивну функцію психологічної мобілізації їх за нестабільних екстремальних умов для подолання стресогенних впливів, особистісної активізації, опанування та подолання вкрай несприятливої ситуації.
Інтегральний індекс національної дистанційованості
Українське суспільство є наразі багатонаціональним, тобто конституйованим із різних соціально-етнічних спільнот. Рисами життя такого суспільства можуть бути взаємне відчуження, взаємовиключні інтереси та непримиренна боротьба його соціально-етнічних спільнот. І навпаки - у ньому можливі взаємна соціальна довіра та неупередженість у діалозі між соціально-етнічними спільнотами, взаємоузгоджені інтереси як підвалина їхнього співжиття. Куди прямує наше багатонаціональне суспільство - до співпраці чи до протистояння своїх соціально-етнічних спільнот?
Відповідь на це запитання можна отримати за допомогою вимірювання національної дистанції в суспільстві. Таке вимірювання уможливлює шкала національної дистанції Е.С. Богардуса (E. S. Bogardus) - одна із його найпоширеніших шкал соціальної дистанції (Bogardus Social Distance Scale). Ця шкала була апробована та модифікована в Україні Н. Паніною у 1990-1991 роках [Панина, 2008a: с. 143-144; Панина, 2008b: с. 98-101]. Вона дає змогу вимірювати в українському суспільстві ступінь національної відокремленості, національного ізоляціонізму та поширеності ксенофобійних установок як соціально-психологічних перешкод на шляху розвитку відкритого демократичного суспільства.
З 1994 року шкалу національної дистанції Богардуса використовують при проведенні соціологічного моніторингу науковці Інституту соціології НАН України. У моніторингових опитуваннях увазі респондентів пропонується низка однотипних тверджень, у кожному з яких фігурують представники різних національностей у межах України та за кордоном: "Я згоден допустити азербайджанців (американців / арабів / афганців / білорусів / грузинів / євреїв / китайців / кримських татарів / молдаван / негрів / німців / поляків / росіян / румунів / сербів / словаків / турків / угорців / українців / українців, які мешкають в інших країнах / циган / чехів / чеченців)". Опитувані визначаються із прийнятною особисто для них єдиною мірою національної дистанції як "одного з положень", на яке вони готові гіпотетично допустити представників зауважених національностей, за порядковою шкалою: 1 бал - "членів моєї сім'ї"; 2 бали - "близьких друзів"; 3 бали - "сусідів"; 4 бали - "колег по роботі"; 5 балів - "мешканців України"; 6 балів - "відвідувачів України"; 7 балів - "взагалі не допускав би в Україну".
Зафіксовані респондентами значення кожного судження як пункту шкали національної дистанції варіюють від 1 до 7 балів. Інтерпретація крайніх значень у даному випадку така: 1 бал - мінімальна дистанція (максимальна соціальна близькість), 7 балів - максимальна дистанція (мінімальна соціальна близькість). На основі 10 первинних показників мір національної дистанції, які завжди застосовувалися у моніторингових опитуваннях Йдеться про показники мір національної дистанції стосовно американців, білорусів, грузинів, євреїв, кримських татарів, німців, поляків, румунів, угорців та циган., будується усереднений сумарний інтегральний індекс національної дистанційованості (ІІНД) із варіацією значень від 1 до 7 балів (рис. 4).
Рисунок 4. Динаміка значень інтегрального індексу національної дистанції (Діапазон шкали: 1-7 балів. Інтерпретація значень:
1 бал - мінімальна дистанція (максимальна близькість),
7 балів - максимальна дистанція)
Його значення загалом зростають до свого піку у 19942002 роках. Зростання національної дистанційованості було порівняно меншим за часів пострадянської економічної "депресії" 19941998 років, ніж за часів гострих політичних конфліктів наступних, 1999-2002 років. Політичним тлом цих останніх років стали передусім гостро конфліктні президентські вибори 1999 року із переобранням на другий термін президента України Л. Кучми. Згодом неабиякий вплив на масову свідомість справив "касетний скандал" 20002001 років, коли відбувалися масові акції громадянської непокори й протесту проти окремих персоналій чинної вищої державної влади, підозрюваних на підставі оприлюднених звукових записів їхніх розмов у замовленні викрадення та вбивства опозиційного журналіста Ґ. Гонгадзе 16 вересня 2000 року. Вкрай резонансними для суспільства були конфлікти у середовищі самої чинної влади, що завершилися навесні 2001 року відставкою уряду на чолі з В. Ющенком. Вельми конфліктними також були парламентські вибори 2002 року, коли чинна влада зітнулася у протиборстві із опозиційними силами на чолі з В. Ющенком та Ю. Тимошенко. Зауважені політичні протистояння набули тоді певної руйнівної для суспільства "національної демаркації" у ЗМІ та політичному дискурсі, коли одних їх учасників означили як "проукраїнських", а інших - як "проросійських". Не виключено, що саме таке символічне розмежування політичного простору українського суспільства певною мірою вплинуло на зауважене зростання соціальної національної дистанції в ньому.
Певні зниження національної дистанційованості в Україні спостерігаються після двох Майданів - після "помаранчевого" Майдану у 2004-2005 роках та, більшою мірою і триваліше, після Євромайдану у 2014-2018 роках. В Україні Майдани були протестною і конфліктною формою докорінної зміни чинної влади, коли вона перед тим вчиняла незаконні і брутальні, з погляду широких кіл громадськості, дії на кшталт фальсифікацій виборів або репресій супроти громадян. Водночас спільною рисою для Майданів 2004-2005 та 2013-2014 років варто вважати неабиякі побоювання та переконаність частини їх учасників у тому, що чинна влада, якій вони протистояли, готувалася долучити Україну до геополітичного проекту тісної євразійської інтеграції на чолі з Росією на противагу альтернативному проекту європейської інтеграції. Тобто в даних випадках теж мало місце неабияке символічне розмежування політикуму українського суспільства на "проєвропейський" і "проросійський" його сегменти, що могло вилитися у зростання національної дистанційованості у ньому. Утім, після перемоги Майданів і зміни влади "національно-конфлітна" ситуація певною мірою "розряджалася", і наступне зниження значень інтегрального індексу національної дистанційованості можна розглядати як певне зростання національної толерантності та зменшення ксенофобії в суспільстві. Також можна припустити, що спостережене деяке зростання рівня національної дистанційованосгі у 2018-2020 роках відбиває підвищення національного ізоляціонізму українців у зв'язку із спалахом глобальної пандемії Ковід-19.
Інтегральний індекс соціального самопочуття (ІІСС)
Наявна в суспільстві система продукування та розподілу соціальних благ, їх досяжність для людей визначають можливості задоволення їхніх соціальних потреб. Своєю чергою міра задоволення соціальних потреб впливає на соціальне самопочуття людей. Спостереження та вимірювання соціального самопочуття є доволі інформативним для розуміння, пояснення та прогнозування поведінки людей у суспільстві та перспектив його розвитку.
Є. Головаха і Н. Паніна розробили та апробували вимірювальну шкалу соціального самопочуття для застосування у моніторингових опитуваннях Інституту соціології НАН України [Паніна, 2005: с. 17, 73-85; Головаха, Панина, 2008: с. 199-218]. Ця шкала охоплює 44 пункти, кожен з яких описує окреме соціальне благо, здатне задовольнити певну соціальну потребу людини у якійсь сфері її життєдіяльності. В аналітичному дослідниттькому контексті сукупність цих 44 соціальних благ порівну (по 4) групована за 11 сферами людської діяльності - сферами соціальних відносин, соціальної безпеки та національних відносин, соціально-політичною, професійно-трудовою, інформаційно-культурною та рекреаційно-культурною сферами, матеріально-побутовими сферами 1-го та 2-го рівнів, сферою міжособистісних відносин, особистісною сферою або якості особистості.
У моніторингових опитуваннях кожне з цих соціальних благ оцінюється респондентом у сенсі того, вистачає чи бракує йому цього блага за шкалою: 1) "не вистачає"; 2) "важко сказати, вистачає чи ні"; 3) "вистачає"; 4) "не цікавить". Ця номінальна шкала перетворюється на порядкову шляхом злиття позицій "важко сказати, вистачає чи ні" та "не цікавить" при обчисленні сумарного (інтегрального) індексу соціального самопочуття (ІІСП) і набуває вигляду: 1 бал - "не вистачає"; 2 бали - "важко сказати, вистачає чи ні; не цікавить"; 3 бали - "вистачає".
Після перевірки валідності та надійності повної версії тесту соціального самопочуття (ІІСС-44) на основі 44 первинних емпіричних показників задоволеності потреб людей в окремих соціальних благах Є. Головаха та Н. Паніна розробили скорочену версію цього тесту на основі 20 первинних емпіричних показників (ІІСС-20) [Головаха, Панина, 2008: с. 218-225]. Стислий варіант шкали (ІІСС-20) щорічно включався до моніторингових опитувань. На основі її первинних показників обчислюється сумарний (інтегральний) індекс соціального самопочуття (ІІСП-20). Діапазон шкали соціального самопочуття ІІСС-20 - від 20 до 60 балів; 40 балів - середнє значення (умовний нуль), нижче якого перебувають показники негативного, а вище - показники позитивного рівнів задоволення соціальних потреб.
Достатність більшості соціальних благ свідчить про високий рівень соціального самопочуття людини в суспільстві. При визначенні загального рівня соціального самопочуття громадянської спільноти України прийняті такі інтерпретації значень: ті, що нижчі за 37 балів, характеризують низький рівень; 37-43 бали - середній; вище за 43 бали - високий. Накопичені ряди річних розподілів інтегрального індексу соціального самопочуття уможливлюють виявлення динаміки загального рівня благополуччя населення (рис. 5).
Рівень соціального самопочуття громадянської спільноти знижується за умов економічного спаду впродовж 1995-1998 років і загалом зростає за умов економічного піднесення у 1998-2008 роках. На тлі глобальної економічної кризи 2008 року та політичної кризи в Україні 2006-2007 років, пов'язаної із гострою боротьбою за владу у перебігу чергових парламентських виборів 2006-го та дочасних парламентських виборів 2007 років, відбулося певне зниження рівня соціального самопочуття у 2008-2012 роках.
Рисунок 5. Динаміка значень інтегрального індексу соціального самопочуття (IICC-20) (Інтерпретація значень: значення, нижчі за 37 балів, характеризують низький рівень; рівні 37-43 балам - середній рівень; вищі, ніж 43 бали, - високий рівень соціального самопочуття)
Натомість упродовж 2012-2021 років зафіксоване загалом зростання значень індексу соціального самопочуття, попри певну зворотну мінливість їх в окремі роки. Найвищі значення цього індексу, які вперше за час спостережень сягнули рівня "умовного нуля" шкали соціального самопочуття - 40 балів, спостерігалися впродовж 20182021 років. Нижче цього рівня перебувають показники негативного, а вище - позитивного рівня задоволення потреб людей.
Зауважена тенденція є вельми примітною - з огляду на те, що 2012-2021 роки обтяжені низкою драматичних і соціально-травматичних подій у житті України та світу, зокрема глобальною пандемією Ковід-19 та зумовленим нею світовим економічним спадом в останні роки. Зрештою, соціальне самопочуття в Україні загалом покращувалося навіть попри фактори, які мали б негативно вплинути на нього, - неналежне облаштування переселенців Станом на 13 квітня 2021 року, за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, взято на облік 1 464 628 таких переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим // Інформація Міністерства соціальної політики України. Отримано з: https://www.msp.gov. ua/news/19893.html. із тимчасово окупованих територій Криму і Донбасу, економічну кризу, зумовлену втратою промислових, сільськогосподарських, гірничодобувних, нафтопромислових, сільськогосподарських, рекреаційних та інших підприємств на цих територіях, розрив значної частини економічних зв'язків із Росією.
Індекс дестабілізаційності протестного потенціалу (ІДПП)
Незадоволеність різних соціальних потреб людей може штовхати їх на різні протестні дії, що потенційно здатні спричинити дестабілізацію суспільства. Дослідження протестних намірів людей дає змогу аналізувати міру соціальної напруженості в суспільстві та прогнозувати ступінь загрози протестного потенціалу для політичного режиму.
У 1988 році Н. Паніна розробила методику вимірювання соціальної напруженості, яка дає змогу визначати рівень соціальної напруженості на підставі обчислення індексу дестабілізаційності протестного потенціалу (ІДПП) [Паніна, 2005: с. 17-18, 40, 42; Панина, 2008a: с. 70-78; Головаха, Панина, 2012b: с. 25-26]. Шкала соціальної напруженості включає перелік можливих акцій соціального протесту. З-поміж них респондент під час опитування відзначає лише ті, в яких він готовий брати особисту участь, коли порушено його права та інтереси. Йдеться про такі заходи та засоби обстоювання громадянами своїх прав, як участь у передвиборчих кампаніях, збирання підписів під колективними петиціями, законні мітинги і демонстрації, погрожування страйком, бойкот (відмова виконувати рішення адміністрації, органів влади), несанкціоновані мітинги і демонстрації та незаконні страйки, голодування протесту, пікетування державних установ, захоплення будівель державних установ і блокування шляхів сполучення, створення незалежних від президента та уряду збройних формувань.
Водночас основою обчислення ІДПП слугують результати експертних оцінок (100 експертів) різних форм соціального протесту з огляду на рівень їх дестабілізаційності [Головаха, Панина, 2012b: с. 26-33]. Кожна із форм акцій протесту отримує свій коефіцієнт дестабілізаційності, розрахований на підставі експертних оцінок. Отримані коефіцієнти співвідносяться із часткою громадян, готових узяти участь у тій чи тій формі протесту. Спостереження показали, що значення індексу дестабілізаційності, яке перевищує "критичну точку" 4,4 бала, поєднане із масовими акціями протесту. Поширеність у суспільстві індивідів із високим рівнем дестабілізаційності протестного потенціалу є показником соціальної напруженості. Цей показник дає підстави судити про рівень стабільності системи влади, чинної на момент його вимірювання (рис. 6).
Рисунок 6. Динаміка значень індексу дестабілізаційності протестного потенціалу (ІДПП)
Як свідчить багатолітній досвід спостережень, при перевищенні індексом межі 4,4 бала протестний потенціал може вилитися у масові акції протесту. Такі перевищення спостережено неодноразово в окремі роки: 1998 рік - пік пострадянської економічної кризи в Україні, 2001 рік - "касетний скандал", 2004-2005 роки - події "помаранчевого Майдану", 2012 рік - "мовний Майдан", 2013-2014 роки - події Євромайдану, 2014-2018 роки - окупація Криму та захоплення окремих районів Донецької і Луганської областей сепаратистськими угрупуваннями за підтримки Росії, протидія агресії цих угрупувань на сході країни, супутня цим подіям економічна криза. Втім, у 2020 році зафіксовано значне зниження значення ІДПП нижче його "критичної межі" (4,4 бала), спряженої зазвичай із масовими акціями протесту. Не виключено, що в даному випадку далося взнаки докорінне оновлення персоналій вищого державного керівництва внаслідок чергових виборів президента та дочасних виборів парламенту в 2019 році з наступною зміною керівного особового складу на всій вертикалі виконавчої влади, а також глобальна пандемія Ковід-19, яка ускладнила проведення масових протестних акцій. Але впродовж 2020-2021 років значення ІДПП зросло і майже сягнуло його зазначеної вище "критичної межі".
Масові уявлення про значущість ролі різних соціальних груп у житті українського суспільства
Протестні наміри людей певною мірою залежать від масових уявлень про значущість ролі різних соціальних груп у житті українського суспільства, про позитивну або негативну якість цієї ролі. Пересічні люди складають своє уявлення про роль різних соціальних груп в українському суспільстві на основі свого життєвого досвіду та інформації, отриманої через ЗМІ. Для соціологів ці масові, буденні або пересічні уявлення становлять неабиякий інтерес, бо можуть стати спонуками до різних масових дій у суспільстві - конструктивних або деструктивних, організованих або хаотичних, радикальних або поміркованих. Через це науковці Інституту соціології НАН України у своєму багатолітньому соціологічному моніторингу використовують емпіричний показник значущості для людей різних соціальних груп в українському суспільстві [Паніна, 2005: с. 27]. Респондентам пропонується відзначити у наведеному переліку ті соціальні групи, які, на їхню думку, відіграють значну роль у житті українського суспільства. Накопичені ряди річних розподілів відсотків відповідей опитуваних виявили низку тенденцій (рис. 7-10).
У масовій свідомості впродовж усіх років спостережень відносно найбільш значущі ролі у житті українського суспільства приписуються таким соціальним групам, як лідери політичних партій (рис. 10), підприємці та бізнесмени (рис. 9), мафія і злочинний світ (рис. 10), службовці держапарату або "чиновники" (рис. 9) і, зрештою, робітники (рис. 7).
Рисунок 7. Динаміка часток респондентів, які вважають, що соціальні групи робітників, селян, інтелігенції та пенсіонерів відіграють значну роль у житті українського суспільства, %
Вельми примітними є тенденції динаміки відсотка приписування значної ролі мафії і злочинного світу в житті українського суспільства. У 1994-2001 роках цей відсоток загалом зростав. Він сягнув найвищого спостереженого значення у 2001 році - у розпал "касетного скандалу". З 2001 по 2019 року загалом домінує тенденція зменшення відсотка приписування значної ролі мафії і злочинного світу в житті українського суспільства (рис. 10). Перше його значне зменшення (на 10%) спостережене вже 2002 року, перед виборами до парламенту, з якими пов'язувалися невиправдані сподівання на оновлення і декриміналізацію законодавчої та виконавчої влади.
Друге значне скорочення відсотка приписування значної ролі мафії і злочинного світу в житті українського суспільства спостерігалося у 2005 році - після перемоги "помаранчевого" Майдану. У перебігу подій цього Майдану масова політична активність громадян унеможливила владно-адміністративний "сценарій" виборів Президента України, що передбачав спадкоємність вищої державної влади від Л. Кучми до В. Януковича, та уможливила обрання на цю посаду лідера опозиції В. Ющенка. На тлі подій та підсумків "помаранчевого" Майдану, що вселяли неабиякі масові сподівання на декриміналізацію державної влади, спостерігалося також помітне зростання відсотків приписування значної ролі соціальним групам робітників, селян та інтелігент! (рис. 7).
Рисунок 8. Динаміка часток респондентів, які вважають, що соціальні групи військових, працівників міліції, служби безпеки, суддів та працівників прокуратури відіграють значну роль у житті українського суспільства, %
Рисунок 9. Динаміка часток респондентів, які вважають, що соціальні групи підприємців і бізнесменів, службовців держапарату ("чиновників"), керівників держпідприємств та сільгосппідприємств відіграють значну роль у житті українського суспільства, %
Рисунок 10. Динаміка часток респондентів, які вважають, що соціальні групи лідерів політичних партій, мафії і злочинного світу відіграють значну роль у житті українського суспільства, %
У 2014-2019 роках зафіксовано третє значне скорочення (на 10%) відсотка приписування значної ролі мафії і злочинного світу в житті українського суспільства (рис. 10). Ця тенденція проявилася після перемоги Євромайдану та дочасного усунення з посади президента В. Януковича. Особу останнього можна вважати "знаковою" для обох Майданів - 2004-2005 та 2013-2014 років, - головною "мішенню" яких він виступав. З моменту, коли Янукович уперше очолив Кабінет Міністрів України у 2002 році, у масовій свідомості поглиблювалося та зростало вкрай неоднозначне сприйняття його особи, з огляду, зокрема, на факти двох його попередніх кримінальних судимостей, невтомно наголошувані та згадувані у ЗМІ його політичними опонентами. Можна припустити, що у підсумку в уявленнях принаймні частини громадянської спільноти України цей політик виступав уособленням "злочинного світу та мафії", а позбавлення його державної влади асоціювалося із її неабиякою декриміналізацією.
Водночас із 2014 року помітно зросли відсотки людей, які приписують значну роль соціальним групам військових і представників інших силових структур і правоохоронних органів - поліції, служби безпеки, судочинства та прокуратури (рис. 8).
З наукового погляду певну стурбованість викликає те, що на провідних ролях у житті українського суспільства люди відзначають здебільшого соціальні групи, зайняті поза сферами матеріального виробництва - у політиці, злочинності, державному управлінні, правоохоронній, державній безпеці та обороні. Не підлягає сумнівам неабияка значущість для долі країни розвитку матеріального виробництва на основі зростання промисловості, нарощування продуктивності праці та реального багатства нації. Але безпосередньо зайняті у цих процесах соціальні групи виробників матеріального багатства нації - робітники та селяни - не ідентифіковані у масовій свідомості у зв'язку з неабиякою реальною значущістю їх ролі у житті країни. Поряд із тим матеріальне виробництво суспільства було в усі часи і залишається дотепер життєдайною базою як для нього самого загалом, так і для його інституцій держави, права, політики, безпеки, оборони, освіти та науки. Власне всі вони з самого початку створені і призначені для кращої координації, реалізації та захисту матеріального виробництва як підґрунтя життєдіяльності людини.
Оцінки діяльності президентів України, Росії, Білорусі та США у масовій свідомості
Для громадян і керівництва держави важливим є наукове відстеження оцінок у масовій свідомості діяльності її президента. Завдяки обізнаності із такими коректно узагальненими оцінками громадянське суспільство за необхідності легше консолідується для підтримки, схвалення, осуду, оскарження чи навіть усунення чинних персоналій державної влади. Не виключено, що й, з іншого боку, притомна державна влада має рахуватися із масовими оцінками своєї діяльності та коригувати її, щоб дуже не розчаровувати й не розлючувати своїх громадян. Тому соціологи в усіх країнах приділяють значну увагу вивченню зазначеної складової масової свідомості.
З цих міркувань науковці Інституту соціології НАН України у 1998 році включили до методичного інструментарію соціологічного моніторингу 4 індикатори для з'ясування й порівняння оцінок діяльності президентів України, Росії, Білорусі та США у масовій свідомості населення України за 10-бальною шкалою, у якій 1 бал - найнижча, а 10 балів - найвища оцінка [Паніна, 2005: с. 28-30]. Багатолітня фіксація таких оцінок дала змогу виявити низку цікавих тенденцій (рис. 11).
Суттєві зростання оцінок діяльності президентів України спостерігаються на початку їхніх каденцій - у рік їхніх переможних виборів або наступний рік після них, коли виборці ще сповнені сподівань та очікувань на позитивні результати свого вибору. Перші роки другої каденції Л. Кучми (2000 р.), каденцій В. Ющенка (2005 р.), В. Януковича (2010 р.), П. Порошенка (2014 р.) та В. Зеленського (2020 р.) є роками їхніх переможних виборів або першими роками після них, коли виборці ще не встигли розчаруватися у своєму виборі. Але після цих перших років перебування новообраних президентів на посаді громадяни, як правило, розчаровуються у своїх обранцях і оцінюють їхні державницькі заслуги значно нижче. Можна констатувати тут притаманність громадянській спільноті України рис патерналізму та інфантильності, що виявляються у завищених сподіваннях на виключну роль особи нового президента і неминучих розчаруваннях у ньому. Така надмірна персоніфікація успіхів та невдач своєї країни з особою її законно обраного лідера є виявом певної політичної незрілості та соціальної безвідповідальності.
Рисунок 11. Динаміка оцінок діяльності президентів України, Росії, Білорусі та США В умовних позначках ("легенді") цього графіка поряд із прізвищем кожного президента в круглих дужках зазначено не роки їхніх каденцій, а роки моніторингових спостережень за оцінками їхньої діяльності у масовій свідомості в Україні. (Середній бал, розрахований для тих респондентів, які відповіли на запитання; діапазон шкали: 1-10 балів, де 1 бал - найнижча, а 10 балів - найвища оцінки)
На тлі здебільшого низьких оцінок діяльності своїх президентів громадяни України зазвичай значно вище оцінюють президентів США, Білорусі та Росії. За роки спостережень президент Росії Б. Єльцин не зазнав високих оцінок своєї діяльності від українців. Натомість діяльність його наступників В. Путіна та Д. Медведєва була порівняно високо поцінованою в Україні - помітно вище, ніж діяльність українських президентів тих часів.
У 1998-2001 роках найвищими були оцінки президента США Б. Клінтона, коли очолювана ним супердержава перебувала на піку своєї могутності. Помітно нижче оцінювалася діяльність наступного президента США Дж. Буша-молодшого, перша каденція якого почалася на тлі теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і тривала на фоні військових інтервенцій очолюваної ним супердержави в Афганістані та Іраку, а друга каденттія завершувалася на тлі глобальної економічної кризи 2008 року. Оцінки українцями діяльності наступного американського президента Б. Обами порівняно із оцінками діяльності його попередника зросли, але не зрівнялися із раніше спостереженими найвищими оцінками президентства Б. Клінтона. Діяльність наступника Б. Обами на посаді президента США Д. Трампа у перший рік його каденції була оцінена найнижче порівняно з оцінками діяльності усіх американських президентів за весь час спостережень. У цьому випадку далися взнаки скоріше поширювані у ЗМІ припущення про проросійську зовнішньополітичну зорієнтованість Трампа, а також його відповідні публічні заяви, що були підставами для цих припущень. Утім, "не словом, а ділом" Трамп підтримував Україну політично та наданням її збройним силам важливої допомоги окремими видами військової техніки та озброєнь. Тож з часом оцінки діяльності цього президента США зросли і навіть сягнули рівня оцінок діяльності Дж. Буша-молодшого.
Упродовж 1998-2010 років із певними коливаннями відбувалося зростання оцінок діяльності Президента Білорусі О. Лукашенка, які за цей час досягли рівня оцінок діяльності Президента США Б. Клінтона. У 2010-2021 роках спостерігається загалом зниження оцінок населенням України діяльності білоруського президента. Проте і вони були вищі оцінок президентів як України, так і Росії, і США.
Масове ставлення до вступу України до НАТО
Вельми важливими для суспільства є панівні у ньому геополітичні орієнтації його громадян. Ці орієнтації впливають на громадянське волевиявлення на виборах глави держави та її парламенту, а далі реалізуються у зовнішній політиці цих керівних державних інституцій. Зовнішня політика держави спрямовує та втілює її цивілізаційний вибір у світовому політичному просторі. Складовим цього вибору є військово-політичне блокування держави із альтернативними та конкуруючими військово-політичними міждержавними блоками на кшталт сучасних блоків НАТО, ОДКБ та ін. Спостереження військово-геополітичних орієнтацій громадян вкрай важливе для здійснення релевантно! зовнішньої політики держави.
Для такого спостереження при здійсненні соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України застосовується низка емпіричних індикаторів, які періодично вдосконалюються та оновлюються. З-поміж них вельми цікавими є результати 20-річного застосування показника ставлення громадян до вступу України до НАТО (рис. 12).
У 2000-2004 роках спостерігалося поступове повільне зростання переважання відсотків негативного та зменшення відсотків позитивного ставлень до вступу України в НАТО за одночасної відносної сталості відсотків невизначеності позиції щодо цього вектора військово-політичної інтеграції. Після перемоги Майдану у 2004-2005 роках та відвертої активізації політики євроатлантичної інтеграції новою "помаранчевою" владою відбулося раптове зростання (майже на 25%) масового негативізму щодо цього зовнішньополітичного курсу держави. Це "стрибкоподібне" зростання впродовж 2004-2006 років відбулося здебільшого за рахунок скорочення частки громадян, які перед тим не могли визначитися із власним ставленням щодо євроатлантичної інтеграції України. Зазначену зміну у масових настроях можна пояснити доволі успішною активною пропагандистською протидією політиці євроатлантичної інтеграції чинної "помаранчевої" влади з боку опозиційних на той час політичних партій, які мали електоральну підтримку на Півдні та Сході України.
Рисунок 12. Динаміка відповідей на запитання "Як Ви ставитесь до вступу України до НАТО?", %
Упродовж 2006-2010 років частка негативного ставлення до вступу країни в НАТО зменшилася на 10%. Є підстави припустити, що на це зменшення вплинули події швидкоплинної грузинсько-російської війни 2008 року, коли Росія завдала поразки армії Грузії, а також збройно підтримала північно-осетинських та абхазьких сепаратистів, які взяли під контроль низку нових територій Грузії. Утім, більше половини громадян України поставилися негативно до євроатлантичного курсу, а третина їх не могла визначитися із ставленням до нього. Таке приблизне співвідношення цих часток громадян зберігалося у 2010-2013 роках, коли державну владу цілком опанували політичні партії із електоральною підтримкою на Півдні та Сході України, які згорнули політику євроатлантичної інтеграції та офіційно декларували зовнішньополітичний нейтралітет української держави, як це було закріплено в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою України в 1990 році.
Після подій Євромайдану 2013-2014 років, частка громадян із позитивним ставленням до євроатлантичної інтеграції країни зросла приблизно на 30%, сягнувши понад 45% у 2019 році.
Зауважену радикальну зміну співвідношення часток позитивного та негативного ставлень громадян до вступу України в НАТО, як і зміни значень за всіма розглянутими вище індексами та іншими емпіричними показниками (рис. 1-11), варто пов'язувати не лише із суто впливом на масову свідомість драматичних подій 2013-2014 років. У даних випадках неминуче далися взнаки й наслідки структурних змін вибірки моніторингу. Адже до 2013 року включно вибірки моніторингових досліджень Інституту соціології НАН України пропорційно репрезентували всі регіони країни. Позиції населення наразі неконтрольованих українською державою її територій, не репрезентовані у наших дослідженнях останніх (після 2014-2015) років. Тобто спостережені в останні роки зрушення у масовій свідомості значною мірою відбулися ціною вилучення із соціальнополітичного дискурсу українського суспільства думок і позицій великої частини його громадянської спільноти.
Висновок
Позитивні зрушення у масовій свідомості, спостережені останніми роками в Україні у перебігу здійснення соціологічного моніторингу, поки що не досягли бажаних та очікуваних критичних значень, які б давали підстави однозначно стверджувати про незворотність позитивних процесів державного унезалежнення, інституційної розбудови держави, демократизації, соціальної, економічної, політичної та культурної модернізації українського суспільства, внутрішньополітичної громадянсько-національної консолідації та геополітичної євроатлантичної інтеграції України. Успіхи на цьому вкрай нелегкому шляху потребують неабияких скоординованих та кооперованих зусиль громадян, соціального згуртування всього українського суспільства.
Джерела
1. Головаха, Е. И., Панина, Н.В. (2008). Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. / Н.В. Панина; Е.И. Головаха (Сост. и ред.) Избранные труды по социологии: в трех томах. Том ІІ. Теория, методы и результаты социологического исследования образа жизни, психологического состояния и социального самочувствия населения (сс. 183-233). Киев: Факт.
2. Головаха, Е. И., Панина, Н.В. (2012a). Мониторинг социальных изменений в украинском обществе. / Н.В. Панина; Е.И. Головаха (Сост. и ред.) Избранные труды по социологии: в трех томах. Том ІІІ. Социология политики, национальных отношений, общественного мнения и социальная психиатрия (сс. 300-327). Киев: Факт.
3. Головаха, Е. И., Панина, Н.В. (2012b). Потенциал социального протеста в Украине. / Н.В. Панина; Е.И. Головаха (Сост. и ред.) Избранные труды по социологии: в трех томах. Том ІІІ. Социология политики, национальных отношений, общественного мнения и социальная психиатрия (сс. 23-36). Киев: Факт.
4. Панина, Н.В. (2008a). Образ жизни и психологическое состояние населения в условиях перехода от тоталитаризма к демократии. / Н.В. Панина; Е.И. Головаха (Сост. и ред.) Избранные труды по социологии: в трех томах. Том ІІ. Теория, методы и результаты социологического исследования образа жизни, психологического состояния и социального самочувствия населения (сс. 5-173). Киев: Факт.
5. Панина, Н.В. (2008b). О применении шкалы социальной дистанции в исследованиях национальной толерантности в Украине. / Н.В. Панина; Е.И. Головаха (Сост. и ред.) Избранные труды по социологии: в трех томах. Том І. Вопросы теории, методологии, технологии социологического исследования и профессиональной этики (сс. 87-115). Киев: Факт.
6. Панина, Н.В. (2008c). Проблемы демократизации в условиях посттоталитарной аномии. / Н.В. Панина; Е.И. Головаха (Сост. и ред.) Избранные труды по социологии: в трех томах. Том І. Вопросы теории, методологии, технологии социологического исследования и профессиональной этики (сс. 30-42). Киев: Факт.
7. Паніна, Н.В. (2005). Українське суспільство 1994-2005: соціологічний моніторинг. Київ: ТОВ "Видавництво Софія".
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Соціологія як наука про суспільство. Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук. Об’єкт соціального значення. Структура та функції соціолог. Суспільство як об’єкт вивчення соціології. Уявлення про суспільство в історії соціології.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 24.04.2007Системно-організаційний і стратифікаційний аспекти поняття "соціальна структура". Соціальні позиції (статуси) та зв'язки. Види соціальних груп у суспільстві. Передумови соціальної мобільності. Процеси маргіналізації сучасного українського суспільства.
контрольная работа [45,7 K], добавлен 30.10.2009Сутність соціологічної науки, її об’єкт, предмет, структура і функції. Особливості етапів становлення соціології. Аналіз суспільства й його системні характеристики. Проблема визначення головних рис розвитку суспільства. Культура як соціальний феномен.
курс лекций [106,2 K], добавлен 08.12.2011Поняття соціології, її місце в системі наук; об’єкт, предмет, структура та функції. Суспільство як соціальна система, еволюція та основні теорії його походження. Поняття соціологічної роботи в Україні: організація досліджень, види, етапи проведення.
лекция [225,0 K], добавлен 08.06.2011Соціально–філософські погляди мислителів від давніх часів до сучасності. Класова структура індустріального суспільства. Теорії соціальної стратифікації. Проблеми регуляції суспільних відносин. Трансформація соціальної структури українського суспільства.
научная работа [83,4 K], добавлен 26.01.2010Суть спостереження як методу дослідження в соціології. Види спостережень у педагогічних дослідженнях, їх загальна характеристика. Поняття методики і техніки спостережень, особливості його організації та проведення досліджень. Обробка і аналіз результатів.
курсовая работа [30,1 K], добавлен 16.10.2010Походження терміну "соціологія". Розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство.Соціальні інститути — це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично. Структура соціологічного знання.
реферат [41,7 K], добавлен 03.02.2009Поняття, функції, задачі і структура соціології. Соціологічні закони: сутність, класифікація і типологізація. Місце соціології в системі наук про суспільство. Поняття та характерні особливості сучасного суспільства. Соціальний інститут і його динаміка.
лекция [68,6 K], добавлен 27.12.2010Соціологія – наука про суспільство, яка аналізує його в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір. Основні функції соціології: теоретико-пізнавальна, описово-інформаційна, соціального планування, прогностична та світоглядна.
лекция [26,1 K], добавлен 21.01.2009Визначення суспільства, його сутність, елементи, прийоми та принципи структурування. Поняття та загальна характеристика соціальних спільнот. Зміст та місце соціальної політики в соціальному управлінні, аналіз досліджень її природи як соціального явища.
контрольная работа [20,8 K], добавлен 27.01.2010
