Інститути громадянського суспільства і держава у сфері охорони культурної спадщини: організаційно-концептуальні й політико- управлінські засади взаємодії та координації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститути громадянського суспільства і держава у сфері охорони культурної спадщини: організаційно-концептуальні й політико- управлінські засади взаємодії та координації

Менська Олена Анатоліївна кандидат юридичних наук, магістр публічного управління та адміністрування, юрист 3 класу, позаштатний дослідник

Анотація

У пропонованій праці дослідниця втілює ідею творення державної політики у сфері культури невіддільно від впливу інститутів громадянського суспільства. Хоча ця ідея не є самобутньою, проте в авторки поточної паці завжди існувало усвідомлення необхідності теоретикопрактичного розроблення теми взаємодії громадянського суспільства та його інститутів з державою при формуванні й реалізації культурної політики. А відтак, тема концепції організаційних й політико-управлінських основ взаємодії та координації інститутів громадянського суспільства і держави у сфері охорони культурної спадщини потребує щонайменше нового прочитання.

Особливої актуальності, в контексті пропонованого дослідження, набуває твердження, що стратегія взаємодії держави й громадянського суспільства залучати до процесів творення державної політики у культурній сфері професійних інституцій, дотичних до неї або тих, які вже активно й безпосередньо у ній діють, має стати обов'язковим елементом цього процесу та назагал всієї культурної сфери. Причому саме ту небайдужу громадськість, яка представлена різноманітними інститутами громадянського суспільства, котрі користуються довірою для налагодження активної співпраці й державно- управлінських відносин, та характеризується й послуговується як різноманітністю форм, засобів і механізмів співпраці, так і виявом взаємодії публічно відкритих принципів партнерства.

Як висновок авторка зазначає, що взаємодія держави й громадянського суспільства у виробленні державної політики у сфері культури й необхідність залучення до державних процесів у цій сфері небайдужої громадськості, яка представлена різноманітними інститутами громадянського суспільства, не просто осучаснить ці відносини найкращими зарубіжними практиками, що матиме схвально-очікуваний ефект в очах європейської спільноти, але й налагодить та розширить партнерські відносини громадянського суспільства й влади у процесі розвитку держави у культурній сфері назагал, так пам'яткоохоронній галузі зокрема.

Ключові слова: громадський контроль, управління, громадянське суспільство, пам'яткоохоронна галузь, культурна спадщина.

Menska Olena Anatolyivna PhD in Law, Master of Public Administration and Management, 3rd class lawyer, freelance researcher,

CIVIL SOCIETY INSTITUTIONS AND THE STATE IN THE FIELD OF CULTURAL HERITAGE PROTECTION: ORGANISATIONAL, CONCEPTUAL, POLITICAL AND MANAGERIAL PRINCIPLES OF INTERACTION AND COORDINATION

Abstract. In this work, the researcher embodies the idea of creating state policy in the field of culture inseparably from the influence of civil society institutions. Although this idea is not original, the author of the current paper has always been aware of the need for theoretical and practical development of the topic of interaction between civil society and its institutions and the state in the formation and implementation of cultural policy. Therefore, the topic of the concept of organisational, political and managerial foundations of interaction and coordination of civil society institutions and the state in the field of cultural heritage protection requires at least a new reading.

Of particular relevance, in the context of the proposed study, is the assertion that the strategy of interaction between the state and civil society to involve professional institutions involved in the creation of state policy in the cultural sphere, either in the cultural sphere or those already actively and directly operating in it, should become an indispensable element of this process and the entire cultural sphere in general. And it is the concerned public, represented by various civil society institutions that are trusted to establish active cooperation and public administration relations, and are characterised and benefited by a variety of forms, means and mechanisms of cooperation, as well as the manifestation of the interaction of publicly open partnership principles.

As a conclusion, the author notes that the interaction of the State and civil society in the development of the State policy in the field of culture and the need to involve the concerned public represented by various civil society institutions in the State processes in this area will not only modernise these relations with the best foreign practices, which will have a favourable and expected effect in the eyes of the European community, but will also establish and expand partnerships between civil society and the authorities in the political processes of the State development.

Keywords: public control, management, civil society, monument protection industry, cultural heritage.

Постановка проблеми. Консолідованих зусиль громадянського суспільства та його інститутів з державою при формуванні та реалізації культурної політики України й проактивного зв'язку щодо процесів, які нині відбуваються, і який наразі якщо не повністю відсутній, то надто слабкий та млявий як для повноцінної комунікації та взаємодії, наразі є набагато менше, аніж того вимагає нинішня дійсність. Це простежується й у вітчизняному дослідницькому дискурсі, позаяк питання взаємодії громадянського суспільства з державою при формуванні та реалізації культурної політики не ставали предметом особливо-активного зацікавлення науковців. І це цілком зрозуміло. Пояснюється це тим, що культура практично завжди лишалася чимось додатковим і другорядним в пріоритеті питань суспільного буття (на перше місце завжди ставилися проблеми в економічній, політичні, правовій та інших сферах, тобто тих, які безпосередньо направлені на існування та нормальне функціонування життєдіяльності як всього суспільства, так і окремих його членів). Дійсно, наукова спільнота вже практично традиційно лишається на периферії дослідницького інтересу до питань взаємодії громадянського суспільства та його інститутів з державою при формуванні та реалізації культурної політики України, коли йдеться про інші, більш нагальні питання. До того ж відсутність посиленої уваги наукової спільноти до означеної нами теми зумовлена значними труднощами її дослідження, які виникають у тому числі й через надважкий період історії нашої держави. У тому числі й перспектив вибудови такого її майбутнього, аби отриманий, у ході всеосяжного застосування державної політики сукупний схвально- позитивний ефект та отримані результати відповідали заявленим цілям. Проте, певно, якраз тому надзвичайно складно зберегти інерцію з огляду на сьогочасні реалії: геноцид українського народу та його культури, історії, самоідентифікації; масштабна географія воєнних дій; перебіг ідеологічних й геополітичних протистоянь; суперечливі, непристосовані й розпливчасті у процесі застосування, проте надміру заповзяті, законодавчі ініціативи тощо.

Усі вищевказані проблемні питання нехай імпліцитно, однак характеризуються сьогочасним хворобливим станом державної політики загалом, і культурної сфери та вітчизняної пам'яткоохоронної галузі зокрема. Цими міркуваннями авторки й був обумовлений вибір теми, аргументовані її актуальність та доцільність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як нами було вище зазначено, наявність досліджень з означеної теми констатує зростання, якщо не кількості, то принаймні наукової заінтересованості самої авторки до теми її пошуку.

Робіт, у яких тема участі громадськості у сфері охорони культурної спадщини розглядається всебічно і ґрунтовно, станом на сьогодні, оприлюднено не надто численний корпус. Проте питання громадського контролю стали предметом аналізу в працях С. Кушнір, Т. Наливайко, Л. Рогатіної та ін.

Сучасний стан усієї пам'яткоохоронної галузі та проблеми, що в ній повсякчас виникають має сприяти появі значно більшої чисельності академічних досліджень корпусного підходу за відповідним профілем. Воднораз дотичні дослідження до сформульованої нами теми, нехай не так активно, утім тривають, і проходять як у суто теоретичному дискурсі, так і у цілком прикладному ключі. Запропонована авторкою тема, у силу своєї специфіки, розгортається в обох означених напрямах синхронно. У нашому ж фокусі перебуває дослідження організаційно-концептуальних й політико-управлінських основ взаємодії та координації інститутів громадянського суспільства і держави у сфері охорони культурної спадщини, власне це і визначає мету поточної праці - простежити, узагальнити й проаналізувати нормативні, організаційно-концептуальні й політико-управлінські засади взаємодії та координації інститутів громадянського суспільства і держави у сфері охорони культурної спадщини.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до положень статті 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення, в тому числі й культурних інтересів, за винятком певних обмежень, встановлених законом. При цьому усі об'єднання громадян рівні перед законом. Додатково увиразнимо вказане положення цифрами. Так, станом на грудень 2021 року кількість зареєстрованих громадських організацій досягла 96 258. Повномасштабне вторгнення 2022 року зменшило кількість нових громадських організацій, що з'являються в Україні. В 2022 році було зареєстровано 2 760 громадських організацій (в 2020 - 3739, в 2019 - 4905). Діяльність громадських організацій в Україні до і після початку повномасштабної війни загалом досить високо оцінюється представниками громадського сектору. Загалом, 81,6% оцінили діяльність громадських організацій задовільно / цілком задовільно до початку вторгнення (себто до 24.02.2022), а після вторгнення цей показник сягає 90,1% (спостерігається зростання позитивних оцінок). До вторгнення найчастіше серед пріоритетів громадських організацій називали культуру, спорт, туризм (36.0%) і освіту (29.1%), то зараз їх згадують рідше (відповідно на 8.8% і 5.3%). У ТОП-10 сфер діяльності громадських організацій до і після повномасштабного вторгнення культура і спорт, туризм склали 36.0%% -> 27.2% (зменшення) Дані зі Звіту за результатами дослідження «Громадянське суспільство України в умовах війни». (грудень 2022 - січень 2023). Вилучено з https://ednannia.ua/attachments/article/12447/%D0%93%D1%80% D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1% 81 %D 1%83%D 1 %81%D0%BF%D 1%96%D0%BB%D 1%8C%D 1%81%D 1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0% B2%20%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0% BD%D0%B8%202022....pdf.

У Щорічній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень про стан розвитку громадянського суспільства в Україні Про стан розвитку громадянського суспільства України в 2021 році та його зміни на початку 2022 року : матер. щоріч. доп. / [В. Потапенко, Ю. Тищенко, Ю. Каплан та ін.] ; заг. ред. Ю. Каплан. Київ : НІСД, 2022. 56 с. (Серія «Гуманітарний розвиток»). Вилучено з https://mss.gov.ua/sites/defauMiles/2022- 11/stan_rozvytku_igs_na_site_22_11_22.pdf, висвітлено основні тенденції у сфері розвитку українського громадянського суспільства в 2021 році, а також ідеться про зміни в цій сфері, що сталися на початку 2022 року, який засвідчив дві основні тенденції. По-перше, російсько-українська війна стала значним викликом для діяльності організацій громадянського суспільств (ОГС), адже спостерігається припинення фінансування попередніх проєктів з боку міжнародних донорів, виникла необхідність переорієнтовувати пріоритети й напрями роботи, сталося переміщення представників ОГС всередині країни та їхній виїзд за кордон тощо. По-друге, російське повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України спричинило безпрецедентно масштабну діяльність волонтерських організацій та ініціатив.

У 2022 році Департамент суспільних комунікацій КМДА провів соціологічне дослідження з метою оцінки стану взаємодії інститутів громадянського суспільства міста Києва з міською владою та іншими стейкхолдерами в умовах повномасштабної війни росії проти України Вилучено з https://kyivcity.gov.ua/news/departament_suspilnikh_komunikatsiy_doslidiv_ diyalnist_ institutiv_gromadyanskogo_suspilstva_v_umovakh_viyni/. Участь в опитуванні взяли 182 представники інститутів громадянського суспільства - громадських і благодійних організацій. Так, аналіз результатів дослідження продемонстрував високі адаптивні спроможності інститутів громадянського суспільства. Адже 69,5% із них не побоялися продовжувати діяльність під час повномасштабного вторгнення і при цьому більшість розширили географію своєї діяльності. Дослідження показало, що абсолютна більшість - 92,1% респондентів виступає за консолідацію діяльності на єдиному майданчику. Фактично це демонструє потребу інститутів громадянського суспільства налагоджувати системну довготривалу міжсекторальну співпрацю.

У ході раніше здійсненого аналізу й власного епістолярію по темі залучення інститутів громадянського суспільства до пам'яткоохоронної галузі [1], авторка переконувала, що у питаннях збереження об'єктів культурної спадщини, особливо тих, які територіально знаходяться у віддалених місцях, саме небайдужість представників громадянського суспільства виступає, без перебільшення, мало не єдиним дієвим інструментом, який може щонайменше привернути увагу суспільства та сигналізувати державні органи, покликані опікуватися культурним надбанням, щодо того стану об'єкта культурної спадщини, який із різних причин не був зафіксований відповідними й уповноваженими на те органами. І як заповідають норми Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), а вже усталена позитивна практика участі громадськості в ухваленні управлінських рішень у процесах державного управління, засвідчує, що від цього зростає не тільки кількість, але й відчутно множиться якість вироблення державно-управлінських рішень. громадянський суспільство держава

З вказаного авторкою поточної розвідки вбачається, що у неї не має жодних сумнівів у самих засадах взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави у вищезазначеній сфері, щобільше - авторка палко їх пропагує. Так, нею вже неодноразово здійснювалися спроби аргументації потрібності цих інститутів у пам'яткоохоронній галузі, зокрема, пропонувалися розвідки, у яких порушувалося питання громадського контролю у сфері охорони культурної спадщини Див., наприклад, Менська О.А. (2021). До питання про впровадження інституту громадських інспекторів у сфері охорони культурної спадщини. Sectoral research XXI: characteristics andfeatures: collection of scientific papers «SCIENTIA» with Proceedings of the II International Scientific and Theoretical Conference (Vol. 1), October 15, 2021. Chicago, USA: European Scientific Platform. Р. 24-26; Менська О.А. (2023). Значення громадського контролю у пам'яткоохоронній галузі крізь призму взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави. Grundlagen der modernen wissenschaftlichen Forschung der Sammlung wissenschaftlicher Arbeiten «АОГОЕ» zu den Materialien der Vinternationalen wissenschaftlich-praktischen Konferenz, Zurich, 27. Oktober, 2023. Zurich-Vinnytsia: BOLESWA Publishers & Europaische Wissenschaftsplattform, 2023. Р. 34-36. DOI 10.36074/logos-27.10.2023.09. Утім, не будемо аж надто вдаватися до такого науково-епістолярного інтермецо й орнаментування потрібності та присутності громадськості в державних процесах, що впливають на важливі суспільні явища, а перейдемо до змістовного наповнення означеної теми.

Конференція міжнародних неурядових організацій Ради Європи на засіданні 1 жовтня 2009 року підготувала зручний для користувача, структурований і прагматичний документ, розрахований на суб'єктів ухвалення рішень та організоване громадянське суспільство, включаючи неурядові організації - Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень [2]. І хоча цей Кодекс не має обов'язкового характеру, не встановлює правила і не вимагає механізмів застосування, одначе він пропонує всім учасникам демократичних процесів керівні принципи, що випливають з конкретного практичного досвіду діалогу та співпраці між неурядовими організаціями та органами державної влади. Кінцева мета полягає у сприянні їх взаємодії та в розширенні можливостей і участі громадян у демократичних процесах на місцевому, регіональному та національному рівнях. Він дасть стимул і підтримку нинішній тенденції серед місцевих, регіональних і національних органів державної влади консультуватися і співпрацювати з представниками громадянського суспільства у тому, що стосується впровадження сучасних інструментів демократичного управління, і в той же час поглиблювати участь громадян у житті суспільства.

І це надважливо усвідомлювати, оскільки як ілюстровано офіційними даними, відсоток громадян в Україні, залучених до процесу формування політики та прийняття управлінських рішень не надто високий. Для прикладу, Соціологічна служба Центру Разумкова, яка протягом багатьох років досліджує проблематику, пов'язану з громадянською активністю показує, що за результатами соціологічного опитування, яке проводилося вказаною соціологічною службою з 23 по 31 травня 2023 року в рамках проєкту Програми MATRA, тільки 12% опитаних залучені до процесів формування політики та прийняття управлінських рішень (на загальнодержавному чи місцевому рівні). Вилучено з https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-gromadianamy- sytuatsii-v-kraini-dovira-do-sotsialnykh-instytutiv-politykiv-posadovtsiv-ta-gromadskykh-diiachiv-traven-2023r

У Національній стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021 - 2026 роки, затвердженої Указом Президента України № 487/2021 від 27.09.2021 року [3], зазначено, що розвиток громадянського суспільства тісно пов'язаний з можливістю громадян впливати на прийняття державних рішень, а також реалізовувати право на участь у місцевому самоврядуванні. Існує потреба активізації діяльності державних та недержавних суб'єктів, спрямованої на підвищення рівня та якості залучення громадськості до ухвалення та реалізації рішень з урахуванням можливостей та потреб різних груп. Це повинно передбачати як належне нормативно- правове регулювання, так і заходи з розвитку відповідних компетенцій й навичок представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства. Приміром, проєктом Закону «Про публічні консультації» (реєстр. № 4254 від 23.10.2020) [4] серед іншого, визначаються правила проведення публічних консультацій під час формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення, підготовки проектів концепцій та інших актів. На думку його ініціаторів, перевагами проведення публічних консультацій є можливість вивчення (уточнення) потреб, інтересів різних заінтересованих сторін, а також отримання ідей, пропозицій, інноваційних підходів для вирішення проблемних питань у різних сферах державної політики та вирішення питань місцевого значення, що сприяє підвищенню якості рішень, їх легітимації та підтримці тощо.

Роком пізніше Кабінет Міністрів України подав на розгляд Закон про внесення змін до Закону України «Про органи самоорганізації населення» щодо удосконалення порядку організації, діяльності та припинення органу самоорганізації населення (реєстр. № 6319 від 18.11.2021) [5]. Як свідчить текст пояснювальної записки до вказаного законопроєкту, у зв'язку з формуванням нової територіальної основи для діяльності органів місцевого самоврядування є необхідність розвитку та поширення практики створення органів самоорганізації, й участі у формуванні та реалізації програм соціально-економічного, культурного розвитку та інших місцевих програм у межах території діяльності органу самоорганізації населення.

Цей погляд розвивають автори посібника щодо участі громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні, зазначаючи, що для місцевого рівня управління задля максимально ефективного використання доступних ресурсів особливо важливо, аби процес прийняття рішень базувався на принципах належного врядування. Для кращих європейських практик управління територіями характерне підвищення ролі громадян у виробленні місцевої політики не лише через делегування повноважень обраним представникам, а й через різноманітні інструменти безпосереднього залучення громад. Акумулюючи та узагальнюючи місцеві інтереси, вони повинні виступати основним каналом залучення громадян до процедур прийняття рішень [6].

Означене, як на нас, може стати особливо ефективним у виробленні політики та належному врядуванні використання доступних територіальних, зокрема, місцевих ресурсів, залучення якомога більшого кола організацій місцевого громадянського суспільства, які зможуть забезпечувати підтримку процесів розроблення місцевого рівня управлінської політики у сфері культури без заринання в імпліцитність для подальшої активної взаємодії та посилення комунікативних й інституційних спроможностей. Авторка пропонованої праці щиро переконана [7, С. 57], що інституалізацію публічного управління у пам'яткоохоронній галузі потрібно проводити через суб'єктну ідентифікацію, де крім первинних регуляторних інституцій прямої дії будуть виступати і ті, які можуть артикулювати інтереси держави у збереженні культури як ідентифікатора глибинності смислів. Тож діяльність усієї системи органів державної влади й органів місцевого самоврядування, має забезпечувати належне та ефективне функціонування реалізації державної політики у сфері охорони й захисту об'єктів культурної спадщини, і до якої неодмінно мають бути залучені усі заінтересовані у цій меті сторони, в тому числі й громадськість. До прикладу, Програма EGAP Програма «Електронне урядування задля підзвітності влади та участі громади» (EGAP) фінансується Швейцарією і виконується Фондом Східна Європа у співпраці з Мінцифрою та Фондом Innovabridge. Детальніше про це https://egap.in.ua/ у рамках проєкту «Консультації із громадськістю» (на Платформі e-DEM), дозволяє владі дізнатися позицію мешканців громади з різних питань, а мешканцям - запропонувати свій варіант розв'язання проблеми; залучати пропозиції мешканців до розвитку міста та громади, обговорювати проєкти документів перед їх розглядом та схваленням; проводити опитування з метою вивчення думки активних громадян. Станом на дату підготовки поточної праці (грудень 2023 року) у рамках вказаного проєкту підключено 279 громад й проведено 2 089 консультацій.

Таким чином, державна політика у цій галузі має бути «життєвим», для повноцінного й усестороннього розвитку даної сфери, дороговказом. Це означає, що норми, які так активно продукуються законотворцями, не тільки повинні відгукуватися сьогочасним реаліям, але й на етапі розроблення

державних планів, стратегій, програм, проєктів та ініціатив, вкрай потрібним є пряме чи опосередковане залучення до цих процесів громадськості.

Дослідники обґрунтовували позицію, що вибір стратегії громадського контролю завжди спирається на визнання факту неспроможності влади у вирішенні певних проблем. Якщо ж влада просто не здатна виконувати функцію на тому рівні, на якому це хотілося б громадянам, тоді громадський контроль може бути спрямований на соціальне партнерство. Таким чином, стратегії громадського контролю відрізняються не за рівнем ефективності, а за відповідністю стратегії поточній ситуації і вкладу результатів вживання стратегії в майбутнє [8, С.5]. І хоча у поточній праці нами іншими визначено не тільки об'єкт, але й мету дослідження, а також те, що ми аналізуємо на власному корпусному матеріалі проблемні питання, пов'язані із питаннями взаємодії та координації інститутів громадянського суспільства і держави саме у сфері охорони культурної спадщини, назагал ми підтримуємо означений автором у вище згаданому цитованому уривку підхід. У такий спосіб здійснюється проєкція на наукові пошуки, які скеровуються нами до віднайдення перехресності шляхів громадянського суспільства і держави, що у майбутньому зробить цю стежку легітимною, оскільки й законотворча ініціативність та її однорідність у цих питаннях має сприяти громадській єдності. Нині це репрезентовано відповідною нормативно-правовою базою. Так, правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання регулюються Законом України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про об'єднання громадян», дія якого поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань в Україні [9].

Ухваленим ще 1 липня 2010 року Законом України № 2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» визначені, власне, засади внутрішньої політики у сфері формування інститутів громадянського суспільства, якими, окрім іншого, є запровадження громадського контролю за діяльністю влади, забезпечення незалежної діяльності об'єднань громадян, посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень (ст. 5) [10].

1 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», який визначає мету, завдання, принципи, напрями, особливості формування та реалізації державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності як складової забезпечення гарантії участі громадських об'єднань та інших інститутів громадянського суспільства у її реалізації. Громадянсько- патріотичне, духовно-моральне виховання, за положеннями цього Закону, здійснюється, у тому числі, за напрямом популяризації та збереження культурної спадщини та культурних цінностей України [11].

Окрім вказаного, ухвалено й на сьогодні є чинним цілий оберемок інших нормативно-правових актів, направлених на участь інститутів громадянського суспільства в управлінні державними справами у сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини. Приміром, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» та відповідно до протоколу № 1 установчих зборів для формування складу Громадської ради при Міністерстві культури України від 8 липня 2014 року, Наказом Міністерства культури України від 18.08.2014 № 660 було погоджено Положення про Громадську раду при Міністерстві культури України й затверджено склад Громадської ради при даному Міністерстві. Так, Громадська рада при Міністерстві культури України є постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю Міністерства культури України, налагодження ефективної взаємодії Міністерства культури України з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики у сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей й ін. [12].

Крім цього, ратифікувавши Законом України від 19.09.2013 року № 571-УП Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Україна як сторона в управлінні культурною спадщиною, зобов'язалася, зокрема, розробляти юридичні, фінансові та професійні рамки, які уможливлять здійснення спільної діяльності органів державної влади, експертів, власників, інвесторів, підприємців, неурядових організацій та громадянського суспільства, а також заохочувати неурядові організації, які братимуть участь у збереженні спадщини, діяти в громадських інтересах [13].

Варто також сказати, що в європейських рамках (РЄ, ЄС, ОБСЄ) ухвалено правовий інструментарій, нормативні регламентації якого впливають на складову участі громадськості в процесах прийняття рішень. Це, зокрема: Рекомендація CM/REC Комітету Міністрів Ради Європи щодо правового статусу неурядових організацій в Європі (2007); Рекомендації щодо сприяння більш ефективній участі об'єднань громадян у процесах прийняття державних рішень від учасників Форуму громадянського суспільства для презентації на додатковій нараді ОБСЄ з питань людського виміру (2015); Керівні принципи щодо громадської участі в процесі прийняття політичних рішень, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи (2017); Рекомендація CM/Rec (2018)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо необхідності посилення захисту і сприяння простору для громадянського суспільства в Європі (2018); Резолюції Ради Генеральної Асамблеї ООН з прав людини A/HRC/RES/24/21 «Простір громадянського суспільства: створення та підтримка в законодавстві та на практиці безпечного й сприятливого середовища» 2013 року, A/HRC/RES/27/31 «Простір громадянського суспільства» 2014 року та настанова ООН «Захист та підтримка громадського простору» 2020 року та низка інших.

Ще одна ключова активна ланка громадянського суспільства - це різноманітні міжнародні об'єднання, діяльність яких направлена на підтримку культурної спадщини в Європі, такі як Europa Nostra Europa Nostra була заснована 29 листопада 1963 року в Парижі. Це загальноєвропейська федерація неурядових організацій, що охороняють культурну спадщину, яку підтримує широка мережа державних органів, приватних компаній і окремих осіб. Протягом майже 60 років Europa Nostra захищає культурну спадщину. Охоплюючи понад 40 країн, Europa Nostra визнана найбільшою та найрепрезентативнішою мережею спадщини в Європі. Детальніше про діяльність Europa Nostra див.: https://www.europanostra.org/. Europa Nostra визнана найбільшою та найрепрезентативнішою мережею спадщини в Європі. Була заснована 29 листопада 1963 року в Парижі. Це загальноєвропейська федерація неурядових організацій, що охороняють культурну спадщину, яку підтримує широка мережа державних органів, приватних компаній і окремих осіб. Протягом майже 60 років Europa Nostra захищає культурну спадщину, охоплюючи понад 40 країн. Europa Nostra активно сприяє визначенню та реалізації європейських стратегій і політики, пов'язаних зі спадщиною, шляхом спільного діалогу з європейськими інституціями та координації Європейського альянсу спадщини.

Тож позитивний європейський досвід ролі неурядових організацій у прийнятті й ухваленні рішень у культурній сфері тільки вітається. І Україна у цьому відношенні також робить певні кроки. До прикладу, ініційованим ще у 2020 році проєктом Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання діяльності міжнародних громадських об'єднань (реєстр. № 4176 від 30.09.2020) пропонується внесення необхідних змін так, аби громадські організації та спілки змогли забезпечувати реалізацію своїх законних національно-культурних та інших інтересів за кордоном та сприяти поліпшенню міжнародного іміджу України [14].

Раніше нами здійснено короткий аналіз теоретико-правових засад взаємодії громадянського суспільства та його інститутів з державою при формуванні та реалізації культурної політики України, зокрема, інформаційно-комунікативний його аспект [15, С. 68]. Натепер можемо навести власні міркування в контексті опрацювання обраної теми. Авторкою вияскравлювано сталі розмисли, що саме громадянське суспільство виступає у якості тієї сполучної ланки в процесах ефективної державної управлінської діяльності її органів при формуванні та реалізації політики держави. Оскільки без інститутів громадянського суспільства державну політику практично у будь-якій сфері, яка напряму стосується повноцінного функціонування цього суспільства, сьогодні уявити вкрай складно, навіть неможливо. На погляд авторки, це, якщо не найпростіший (як не брати до уваги певну наявну різноманітність нюансів щодо його «простоти»), то принаймні найпереконливіший, у своїй ефективності, механізм для ініціювання й реалізації прозорості державних процесів. При всьому цьому, абсолютно парадоксально, однак, такі негативні події та явища при належній увазі до них можуть як сприяти блискучому розв'язанню задавнених чи хронічних проблем, наявних у галузі культури, так і при цілковитій байдужості чи недолугим управлінським рішенням, здатні серйозно гальмувати її розвиток із відповідними наслідками цього.

Це безпосередньо означає дедалі більшу актуалізацію вказаної теми, а виконання теоретичної частини поточної праці дало змогу нам сформулювати такі висновки.

Культура завжди була, є і буде унікальним й надпотужним джерелом знань історії для побудови майбутнього будь-якого цивілізованого суспільства, котре прагне не тільки інтелектуального, але й духовного розвитку та поступального руху вперед. І об'єкти культурної спадщини, як матеріалізовані самовидці такого джерела цих знань, мають безпосередній вплив на істинне формування освіченості нового покоління суспільства. Оскільки саме тому, що зараз постало питання абсолютно іншого загальнонаціонального, більш пріоритетного позиціювання культурної спадщини, дає всі підстави вважати культурну спадщину та національну пам'ять на цей час, одним із фундаментальних інтересів України, що потребує у глобальному сенсі особливого відображення у законодавстві країни. Приміром, ухвалення Закону про внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» щодо збереження культурної спадщини України та національної пам'яті (реєстр. N° 9072 від 02.03.2023) Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» щодо збереження культурної спадщини України та національної пам'яті реєстр. № 9072 від 02.03.2023. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41472, проєкт якого наразі у Верховній Раді перебуває на розгляді, на думку його авторів, якраз має забезпечити пріоритетне позиціювання культурної спадщини та національної пам'яті як складових національної безпеки.

Кожна доленосно-значуща для держави подія знаходить відгомін у формуванні її політики. Одночасно з цим, творення державної політики у будь-якій зі сфер, наразі невіддільне від впливу інститутів громадянського суспільства. Адже у спільній свідомості громадськість має вагу не тільки у розумінні головного чи другорядного під час формування та реалізації державної політики, але й того, що має бути піддано правильній характеристиці, відкритості й контролю. І це має бути аксіоматично, оскільки, як тільки зникає заінтересованість й контроль від громадськості, так держава, в особі її органів та посадових осіб, починає зловживати власними повноваженнями, заколисуючи суспільну пильність, і як наслідок втрачає гальма, що у підсумку призводить до відсутності стабілізаційного впливу на такі органи й посадові особи. Це значить, що втрачаються можливості для прориву чи нового витку розвитку певної галузі або сфери, і очевидно, що культурна сфера не може бути винятком. Таким чином, вироблення політики та подальші політичні рішення повинні бути належним чином й ефективно відтворені на практиці, а для цього вкрай значущою є розроблення й опрацювання різноманітних варіантів рішень на випадок непередбачуваних обставин, які можуть мати місце при її впровадженні. А, отже, інститути громадянського суспільства, окрім іншого, могли б бути залучені до оцінки варіантів таких рішень, надавши необхідні дані з власного досвіду своєї діяльності, принаймні для формування регіональної культурної політики.

Враховуючи нинішні реалії за яких наша держава не в змозі охопити всі проблеми, наявні у пам'яткоохоронної галузі (як ті, що набули вже хронічного характеру, так і ті, що виникли через повномасштабне вторгнення), питання про те, чи потребує держава участі громадських організацій у цій сфері, має на сьогодні виражене яскраво-номінативне значення. Тому питання збереження, захисту, охорони та популяризації культурного спадку вимагають комплексного підходу. Стратегія взаємодії держави з громадянським суспільством, надасть змогу останньому бути залученими у якості професійних інституцій, що діють у сфері культури до процесів створення державної політики у ній. Причому саме ту небайдужу й ініціативну громадськість, яка представлена профільними інститутами громадянського суспільства, котрі користуються довірою при налагодженні активної співпраці по державно-управлінським відносинам, і котра й послуговується як різноманітністю форм, засобів та механізмів співпраці, так і виявом взаємодії публічно відкритих принципів партнерства. Це не просто осучаснить такі відносини найкращими зарубіжними практиками, що матиме схвально- очікуваний ефект в очах європейської спільноти, але й налагодить та розширить партнерські відносини громадянського суспільства й влади у політичних процесах розвитку держави у культурній сфері назагал, так і у пам'яткоохоронній галузі зокрема.

Література

Менська О. А. Інститут громадських інспекторів у сфері охорони культурної спадщини як інструмент громадського контролю в Україні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021. № 11. DOI: 10.32702/2307-2156-2021.11.38 Електронний ресурс. Режим доступу: URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2381. DOI: 10.32702/2307-2156-2021.11.38

Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень. Ухвалений Конференцією міжнародних неурядових організацій Ради Європи на засіданні 1 жовтня 2009 року. CONF/PLE(2009)CODE1. Вилучено з https://rm.coe.int/16802eeddb.

Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021 - 2026 роки : Указ Президента України від 27.09.2021 р. № 487/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4872021-40193 (дата звернення 03.01.2024).

Про публічні консультації : проєкт Закону України від 23.10.2020 р. реєстр. № 4254. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70235 (дата звернення 03.01.2024).

Про внесення змін до Закону України «Про органи самоорганізації населення» щодо удосконалення порядку організації, діяльності та припинення органу самоорганізації населення : проєкт Закону від 18.11.2021 р. № 6319. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/ Card/28346 (дата звернення 03.01.2024).

Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні : посіб. К. : Ленвіт, 2012.64 с.

Менська О.А. Інституалізація публічного управління у сфері охорони культурної спадщини в Україні. «Держава та регіони. Серія: Публічне управління і адміністрування». № 4 (78). 2022. с. 53-59. DOI https://doi.org/10.32840/1813-3401.2022.4.8

Рогатіна Л. П. Громадський контроль над державою: сутність, механізми реалізації та перспективи розвитку : автореф. дис. ... політ. наук : 23.00.02. Одеса, 2011. 17 с.

Про об'єднання громадян : Закон України від 22 березня 2012 р. № 4572-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text (дата звернення 03.01.2024).

Про засади внутрішньої і зовнішньої політики : Закон України від 01.07.2010 р. № 2411-VI. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17#Text (дата звернення 03.01.2024).

Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності : Закон України від 13.12.2022 № 2834-IX. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2834-20#Text (дата звернення 03.01.2024).

Питання Громадської ради при Міністерстві культури України: Наказ Міністерства культури України від 18.08.2014 № 660 URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/ show/v0660734-14#Text (дата звернення 03.01.2024).

Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства : Закон України від 19.09.2013 року № 571 -VII URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/994_719#Text (дата звернення 03.01.2024).

Проєкт Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання діяльності міжнародних громадських об'єднань : реєстр. № 4176 від 30.09.2020 р. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70092 (дата звернення 03.01.2024).

Менська О.А. Теоретико-правові засади взаємодії громадянського суспільства та його інститутів з державою при формуванні та реалізації культурної політики України (інформаційно-комунікативний аспект). Ricerche scientifiche e metodi della loro realizzazione: esperienza mondiale e realta domestiche:Raccolta di articoli scientifici «ЛОГОИ» con gli atti della IV Conferenza scientifica e pratica internazionale, Bologna, 29 settembre, 2023. Bologna- Vinnytsia: Associazione Italiana di Storia Urbana & Piattaforma scientifica europea, 2023. P. 65-68. DOI 10.36074/logos-29.09.2023.17

References

Menska, O. A. (2021). Instytut hromadskykh inspektoriv u sferi okhorony kulturnoi spadshchyny yak instrument hromadskoho kontroliu v Ukraini [The Institute of Public Inspectors in the Field of Cultural Heritage Protection as an Instrument of Public Control in Ukraine]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public Administration: Improvement and Development, 11. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2381. DOI: 10.32702/ 2307-2156-2021.11.38 [in Ukrainian].

Kodeks krashchykh praktyk uchasti hromadskosti u protsesi pryiniattia rishen [Code of best practices for public participation in decision-making]. Ukhvalenyi Konferentsiieiu mizhnarodnykh neuriadovykh orhanizatsii Rady Yevropy (2009, October 1). CONF/PLE(2009) CODE1. Retrieved from https://rm.coe.int/16802eeddb.

Natsionalna stratehiia spryiannia rozvytku hromadianskoho suspilstva v Ukraini na 2021 - 2026 roky : Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 27.09.2021 r. № 487/2021. [National Strategy for Civil Society Development in Ukraine for 2021-2026]. Retrieved from https://www.president.gov.ua/ documents/4872021-40193 [in Ukrainian].

Proiekt Zakonu Ukrainy Pro publichni konsultatsii vid 23.10.2020 r. reiestr. № 4254 [About public consultations]. Retrieved from https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=70235 [in Ukrainian].

Proiekt Zakonu Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy «Pro orhany samoorhanizatsii naselennia» shchodo udoskonalennia poriadku orhanizatsii, diialnosti ta prypynennia orhanu samoorhanizatsii naselennia [On Amendments to the Law of Ukraine "On Bodies of SelfOrganisation of the Population" to Improve the Procedure for Organisation, Operation and Termination of a Body of Self-Organisation of the Population]. vid 18.11.2021 r. № 6319. Retrieved from https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/28346 [in Ukrainian].

Uchast hromadskosti u protsesi pryiniattia rishen na mistsevomu rivni. (2012). K. : Lenvit, [in Ukrainian].

Menska, O.A. (2022). Instytualizatsiia publichnoho upravlinnia u sferi okhorony kulturnoi spadshchyny v Ukraini [Institutionalisation of public administration in the field of cultural heritage protection in Ukraine]. Derzhava ta rehiony. Seriia: Publichne upravlinnia i administruvannia - State and regions. Series: Public management and administration, 4 (78). 53-59. DOI https://doi.org/10.32840/1813-3401.2022.4.8 [in Ukrainian].

Rohatina, L. P. (2011). Hromadskyi kontrol nad derzhavoiu: sutnist, mekhanizmy realizatsii ta perspektyvy rozvytku [Public control over the state: essence, implementation mechanisms and development prospects]. Extended abstract of candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].

Zakon Ukrainy Pro obiednannia hromadian vid 22 bereznia 2012 roku № 4572-VI [On associations of citizens]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text [in Ukrainian].

Zakon Ukrainy Pro zasady vnutrishnoi i zovnishnoi polityky vid 01.07.2010 r. № 2411-VI. [On the principles of domestic and foreign policy] Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2411-17#Text [in Ukrainian].

Zakon Ukrainy Pro osnovni zasady derzhavnoi polityky u sferi utverdzhennia ukrainskoi natsionalnoi ta hromadianskoi identychnosti vid 13.12.2022 № 2834-IX. [On the basic principles of state policy in the field of strengthening Ukrainian national and civic identity]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2834-20#Text [in Ukrainian].

Pytannia Hromadskoi rady pry Ministerstvi kultury Ukrainy : Nakaz Ministerstva kultury Ukrainy vid 18.08.2014 r. № 660 [Issues of the Public Council under the Ministry of Culture of Ukraine]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0660734-14#Text [in Ukrainian].

Zakon Ukrainy Ramkova konventsiia Rady Yevropy pro znachennia kulturnoi spadshchyny dlia suspilstvvid 19.09.2013 r. № 571-VII [Council of Europe Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society].Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/994_719#Text [in Ukrainian].

Proiekt Zakonu pro vnesennia zmin do deiakykh Zakoniv Ukrainy shchodo vrehuliuvannia diialnosti mizhnarodnykh hromadskykh obiednan reiestr. № 4176 vid 30.09.2020 r. [On Amendments to Certain Laws of Ukraine Regarding the Regulation of International Public Associations]. Retrieved from https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=70092 [in Ukrainian].

Menska, O.A. (2023). Teoretyko-pravovi zasady vzaiemodii hromadianskoho suspilstva ta yoho instytutiv z derzhavoiu pry formuvanni ta realizatsii kulturnoi polityky Ukrainy (informatsiino- komunikatyvnyi aspekt) [Theoretical and legal basis of interaction of civil society and its institutions with the state in the formation and implementation of cultural policy of Ukraine (information and communication aspect)]. Ricerche scientifiche e metodi della loro realizzazione: esperienza mondiale e realta domestiche:Raccolta di articoli scientifici «AOHOL» con gli atti della IV Conferenza scientifica e pratica internazionale. (pp. 65-68). Bologna, Associazione Italiana di Storia Urbana & Piattaforma scientifica europea. DOI 10.36074/logos-29.09.2023.17 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru/