Соціалізація особистості в контексті професійної діяльності соціального працівника

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Кафедра педагогіки і психології початкової освіти

Соціалізація особистості в контексті професійної діяльності соціального працівника

Тюльпа Т.М., д.п.н., доцент

Анотація

У статті репрезентовано авторське бачення процесу соціалізації особистості в контексті професійної діяльності соціального працівника. Показано, що діяльність фахівців соціономічних спеціальностей безпосередньо пов'язана з людиною, із взаємовідносинами між особистістю, соціальними групами, суспільством і державою та спрямована на реалізацію процесу соціалізації людини. Проаналізовано ступінь урахування механізмів та технологій аксіологічного контенту процесу соціалізації в системі соціальної роботи. Доведено, що в цьому контексті соціальна робота розглядається як технологічний механізм соціалізації. Визначено сфери діяльності соціального працівника, що сприяють соціалізації особистості. Виявлено особливості діяльності соціального працівника в процесі десоціалізації та ресоціалізації особистості.

Ключові слова: професійна діяльність, фахівці соціономічних спеціальностей, соціальний працівник, соціалізація особистості.

Annotation

Socialisation of personality in the context of professional activity of a social worker

Tyulpa T., Dr Ped. Sci., Ass. Professor at the Department of Pedagogy and Psychology of Primary Education Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University

Introduction. The article presents the author's vision of the process of socialization of a person in the context of the professional activity of a social worker. It is shown that the activities of specialists in sociologic specialties are directly related to a person, to the relationship between a person, social groups, society and the state and is aimed at the implementation of the process of socialization of a person.

Purpose. Prove that a social worker has the ability to socially oriented influence clients and social interaction with them, determined by his sociocultural experience, specific knowledge and skills.

Methods. The study investigates this issue by analysing the psychological and pedagogical literature on the studied issue, systematization.

Results. Society is experiencing a radical change in the main institutions of socialization, which is accompanied by a serious imbalance of purposeful and spontaneous forms of socialization. Social work is a specific type of social activity, carried out with the aim of assisting a person in socialization and resocialization and carried out in the interests of a person and society, an essential factor in the formation of public relations. The process of socialization in the course of socially oriented activities of a social worker forms a complex system of prerequisites for the client's social adaptation.

The degree of consideration of the mechanisms and technologies of the axiological content of the process of socialization in the system of social work is analysed. It is proved that in this context social work is considered as a technological mechanism of socialization. The spheres of activity of a social worker that contribute to the socialization of a person are determined. The peculiarities of the activity of a social worker in the process of desocialization and resocialization of a person are revealed.

Conclusion. The essence of social work is the successful socialization of a person, which allows to achieve the actualization of the self-help potential of persons who find themselves in a difficult life situation and to create such conditions in which clients can maximally demonstrate their capabilities through self-awareness, self-knowledge, self-determination, self-realization.

Key words: Professional Activity, Specialists in Socionomic Specialties, Social Worker, Socialisation of Personality.

Постановка проблеми

Сучасне соціальне середовище має мозаїчну структуру, воно надзвичайно чутливе до великих і малих впливів, відрізняється відсутністю стійких, довготривалих зв'язків та залежностей. Воно пропонує сучасній людині нові цінності, смисли, стилі, кількість яких неухильно зростає. Це робить соціалізацію суттєво нелінійним процесом. Сучасна людина внаслідок активної взаємодії різних культур за допомогою масової інформації відчуває складності соціального самовизначення та ідентифікації. З іншого боку, у періоди трансформацій суспільного життя норми соціалізації особистості, як правило, або втрачають своє значення, або відсутні.

Одночасно суспільство переживає кардинальну зміну основних інститутів соціалізації, що супроводжується серйозним дисбалансом цілеспрямованих та стихійних форм соціалізації у бік домінування останніх. У цьому виникає стихійна, деструктивна в контексті розвитку людини, небезпечна і непередбачувана за своїми наслідками соціальна ситуація. У зв'язку з тим, що сучасне українське суспільство у своєму розвитку зазнає низки політичних, економічних, соціальних, психологічних, соціокультурних та інших змін, кожна з яких створює певні труднощі у процесі соціального входження людини в суспільство, в якому вона має жити і розвиватися як особистість і як суб'єкт соціальної дії, здатність до активного, соціально орієнтованого впливу на особистість фахівцями соціономічних спеціальностей має провідне функціональне значення під час реалізації професійної діяльності представників зазначених професій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Із значної кількості професій, які належать до групи соціономічних, нами виокремлено такі, для яких процеси формування соціальності особистості мають найактуальніше значення. Cучасні дослідники (О. Біла, І. Богданова, Л. Буркова, В. Москаленко С. Пальчевський), відносять до них професії педагог, психолог, соціальний педагог, соціальний працівник, адже їхня діяльність безпосередньо зв'язана з людиною, із взаємовідносинами між особистістю, соціальними групами, суспільством і державою і спрямована на реалізацію процесу соціалізації людини, на вдосконалення суспільних відносин, утілення в життя ідей гуманізму й справедливості, виконує найважливішу функцію соціального творення [6, c. 83].

Водночас, на думку С. Гвоздій, В. Гладкової, М. Підгурської, І. Томаржевської, разом з іншими професіями соціономічного профілю, соціальна робота функціонує в світі одиничного, діє в системі «людина - людина» і поєднує технологію з мистецтвом, раціональну дію зі світоглядною установкою. Загальною тенденцією зазначених наукових розвідок є розуміння того, що окрім офіційно делегованої, соціальний працівник має владу, яка детермінована його соціокультурним капіталом, тобто специфічними знаннями й уміннями, а також досвідом упливу на клієнтів і соціальної взаємодії з ними. Місія соціальної роботи полягає у вивченні людини, її світу, індивідуальності й унікальності, неперервності її розвитку і свободи волевиявлення, цілісності.

Мета статті. Довести, що соціальний працівник має здатність до соціально орієнтованого впливу на клієнтів і соціальної взаємодії з ними, що визначає його соціокультурний досвід, конкретні соціально значущі знання та навички.

Виклад основного матеріалу дослідження

професійний соціалізація особистість соціальний працівник

Великим потенціалом та основою виховання людини - громадянина, гуманної та різнобічно спрямованої особистості у житті та діяльності виступає професія «соціальний працівник». Предметна сутність соціального працівника втілена в системному феномені «соціальності», яка відображає різноманітні способи та форми існування та взаємодії особистостей, сім'ї, колективів, спільнот, класів. Водночас категорія «соціальна діяльність», що відноситься безпосередньо до більш вузького об'єкта - соціальна робота, допомагає людині, студенту, фахівцю самореалізовуватися, самовиховуватися, самостверджуватись. Зазначені характеристики дозволяють особистості входити разом із формуванням процесу свідомості та самосвідомості у професійну спільність, що також є фактором, умовою виховання професією, виховання у професії.

Соціальна робота є специфічним видом соціальної діяльності, що здійснюється з метою сприяння людині в соціалізації і ресоціалізації. З'ясування справжніх масштабів соціальної роботи є підставою для визнання її діяльністю, що здійснюється всією громадою в інтересах людини і суспільства, суттєвим фактором формування суспільних відносин.

Аналіз правових законодавчих і нормативних актів, у яких викладено функціональний зміст процесу соціальної роботи і діяльності соціального працівника в якості базових для соціальної роботи, можна визнати такі цілі, які визнаються Національною асоціацією соціальних працівників [9; 10]:

- сприяння максимальному розвитку здібностей і потенціалу людей, особливо здібностей, пов'язаних з розв'язанням проблем і подоланням труднощів, що виникають у процесі життєдіяльності в суспільстві;

- комунікація людей із соціальними структурами, організаціями й установами, які можуть надати необхідні для повноцінної життєдіяльності ресурси, послуги або можливості;

- сприяння ефективній і гуманізованій діяльності соціальних організацій і установ, які забезпечують людей необхідними ресурсами й послугами;

- участь у визначенні пріоритетних напрямів і вдосконаленні соціальної політики.

Отже, соціальний працівник є фахівцем у сфері життєвих відносин і обставин, де в принципі немає готових рішень проблем, що виникли. Особливість цього виду діяльності полягає в тому, що, з одного боку, соціальний працівник забезпечує значущі соціальні зміни, а з іншого, - робить усе, щоб клієнти продовжували успішно діяти без нього.

Ми розуміємо соціалізацію як процес оволодіння індивідом накопиченого соціального досвіду людей, який чим багатший, тим активніше й різнобічніше проявляє себе особистість як суб'єкт суспільного розвитку. Своєю чергою, фундаментальний процес соціалізації у процесі соціально орієнтованої діяльності формує комплексну систему передумов соціальної адаптації клієнта. Соціалізація виявляє собою процес інтеріоризації чи освоєння суб'єктом всього соціального, залучення його до соціального, тобто всьому, що вироблено та створено діяльним людством у процесі його історичного розвитку. Чим більше їм буде освоєно сукупний досвід людства у всіх його проявах, тим більше він буде соціалізований. При цьому головним ефектом соціалізації має стати особистісне самовизначення особистості [2, с. 53]. Поняття соціалізації в такому контексті майже повністю ідентифікується поняттям сутності людини та її самореалізацією в циклі безперервних перетворень статусу, ролей, цінностей, еталонів, норм поведінки, настанов та інших соціальних характеристик особистості.

Досліджуючи соціалізацію особистості як предметну галузь соціальної роботи ми розглядаємо її як процес соціальної еволюції людини, в якому відбувається вирішення протиріччя між біологічним та соціальним через перетворення біологічного. Такий підхід цілком правомірний, адже людина детермінована суспільством на різних рівнях своєї взаємодії з навколишнім світом, тому соціалізація проявляється дуже різноманітно [2, с. 59].

По-перше, лише на рівні «організм - середовище». Для прикладу можна послатись на численні соціологічні дані, які свідчать про те, що головною сучасною причиною соціальних негараздів, складних життєвих ситуацій та навіть соматичних захворювань є численні конфлікти у соціальному середовищі (у сім'ї, у виробничому колективі, у сфері спілкування, дозвілля, на транспорті тощо). Іншими словами, людина спочатку долучається до життя у суспільстві як живий організм у навколишньому середовищі.

Другий рівень соціалізації - «суб'єкт-об'єкт», тобто взаємодія між суб'єктом дії та пізнання та предметним світом. І тому для цього рівня соціалізації характерні процеси пізнання суті речей та присвоєння. Найважливішим проявом цього рівня соціалізації є оволодіння людиною мовою як суспільним засобом комунікації. За її допомогою вона долучається до норм та цінностей суспільства, його духовної культури.

Нарешті, третій рівень соціалізації - «особистість - суспільство». Це найвищий рівень детермінування. Він характеризує засвоєння особистістю складної системи відносин у суспільстві: соціальних норм, вимог, правил, очікувань. На основі цього рівня соціального залучення складаються мотиви поведінки, установки, які особистість має засвоювати, щоб існувати у суспільстві, відбуваються процеси формування людини як особистості, її соціального становлення, включення особистості в різні системи соціальних відносин, інститутів та організацій, засвоєння людиною історично сформованих знань, норм поведінки тощо.

В умовах ускладненого нестабільного середовища, необхідності формування у клієнтів здатностей вирішувати соціальні проблеми, що виникають, особливого значення набуває врахування механізмів та технологій аксіологічного контенту процесу соціалізації у системі соціальної роботи, які були розроблені у наукових розвідках Л. Буркової [1], М. Підлісного [3], суть якого полягає в наступному:

- визначення соціальних цінностей у загальній структурі соціального буття та соціальної культури особистості;

- характеристиці структури цінностей та системи ціннісного ставлення людини до всіх об'єктів реального світу;

- розроблення критеріїв оцінювання соціальних фактів, явищ, розумових та предметних дій суб'єктів як особливих соціально-демографічних груп;

- розроблення механізму формування та реалізації ціннісних орієнтацій суб'єктів з урахуванням їх спрямованості на всі соціальні об'єкти та процеси;

- встановлення характеру зв'язку між соціальними цінностями особистості різного порядку, різного рівня та масштабу;

- оцінку функціонування соціальних систем, структур, різних об'єктів в аспекті відповідності загальнолюдським та локальним цінностям;

- визначення ефективності тієї чи іншої діяльності людини, та для людини з гуманістичних позицій, визначення псевдоефективності чи антиефективності за тим самим критерієм;

- характеристиці (у тому числі оцінної) антицінностей (негативних цінностей), руйнування ціннісного світу особистості, визначення тенденцій у цьому напрямі;

- визначення можливостей регулювання ціннісного ставлення клієнтів до світу, в якому вони живуть, формування системи цінностей у процесі прогресивного розвитку суспільства та інших соціальних об'єктів (у тому числі на мікрорівні).

Цілком закономірно, що у цьому контексті соціальна робота може бути розглянута як технологічний механізм соціалізації, за зміною умов соціалізації і форм соціальної поведінки особистості повинні змінитися і методи наукового пізнання цього феномена. Необхідна переорієнтація концептуальних підходів до проблеми соціалізації, зміни методів її наукового дослідження на філософському методологічному рівні, саме переклад дослідження з феноменологічної, результативної форми в області дослідження динамічних змін [5, с. 27].

Досліджуючи соціалізацію як процес, який відбувається протягом усього життя індивідів шляхом упливу на них суспільства і його структур, в результаті якого люди накопичують соціальний досвід життєдіяльності в конкретному суспільстві, треба мати на увазі можливість їхнього дисфункційного розвитку. Дисфункціями процесу соціалізації є будь -яка природна (вроджені біологічні дефекти) або штучна (дисфункції соціальних інститутів і антигромадські практики) перешкода, що порушує нормальний перебіг соціалізації на індивідуальному рівні. Дисфункціями процесу соціалізації також можна вважати складні життєві ситуації, що виникають у будь-якої людини в процесі її життєдіяльності. Дисфункція інтеграції під час соціалізації особистості є послідовністю процесів деструктивної безпосередньої міжособистісної взаємодії, процесом негативного взаємообумовленого впливу індивідів, соціальних груп і систем один на одного, навіть блокуванням суб'єктної інтеріоризації, втрати соціальної рефлексії, редукції соціальної позиції особистості у системі соціальних відносин до статусу об'єкта соціальних впливів, соціальної ексклюзивності.

Процес соціалізації досягає певної міри завершеності при набутті особистістю інтегрального соціального статусу, тобто соціальної зрілості. Однак у процесі соціалізації можливі збої, невдачі, результатом яких є девіантна поведінка. Цим терміном найчастіше позначають різні види відступу від норм моралі та права. Зміна соціальних ролей з переходом від одного життєвого циклу до іншого, відмова від колишніх норм, цінностей, оточення, встановлених раніше форм поведінки та набуття нових форм поведінки та діяльності, нових цінностей, правил, нових друзів та ін. і виражається в поняттях десоціалізація (процес зміни (руйнування, навчання) старих ролей, колишніх цінностей, норм та правил поведінки, стереотипів діяльності) та ресоціалізація (процес навчання новим ролям (у тому числі відновлення зруйнованих ролей), цінностям, нормам і правилам поведінки та діяльно [7]. Це діалектично взаємопов'язані процеси заперечення старого (десоціалізація) та набуття нового (ресоціалізація).

Діяльність соціального працівника пов'язана із процесом ресоціалізації в екстремальних умовах (потрапляння до місць позбавлення волі, лікарні, призов до армії): ізоляція від зовнішнього світу; постійне спілкування з тими самими людьми; втрата колишньої ідентифікації; заміна звичної обстановки на нову, знеособлену; відмова від старих звичок, цінностей, звичаїв та звикання до нових; втрата волі дій. Оскільки людина не готова до такої зміни середовища, вона може морально деградувати у зазначених умовах (негативна ресоціалізація). Десоціалізація може бути надто радикальною і тоді позитивна ресоціалізація вже не допоможе - зруйновано основи особистості. Разом з тим, позитивна ресоціалізація може бути також радикальною (наприклад, потрапляння в нову культуру, набуття нових звичок, соціального оточення тощо).

Ми погоджуємося із думкою Я. Співак [4], що сутність соціальної роботи полягає в тому, щоб досягти актуалізації потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в складній життєвій ситуації, і створити такі умови, в яких клієнти можуть максимальною мірою проявити свої можливості через самоусвідомлення, самопізнання, самовизначення, самореалізацію, самоствердження й досягти такого результату, коли необхідність у допомозі соціального працівника відпаде. Соціальний працівник активізує здатності людей розв'язувати проблеми і виходити зі скрутних ситуацій; налагоджує зв'язки людей із системами, які забезпечують їх ресурсами, послугами і можливостями; сприяє ефективному й гуманному функціонуванню цих систем.

Розглядаючи інститут соціальної роботи в контексті процесу соціалізації, потрібно враховувати те, що він стає інститутом соціалізації тоді, коли інші інститути (сім'я, школа і т.ін.) не справляються зі своїми функціями, або не виконують їх повною мірою. Крім того, інститут соціальної роботи підвищує ефективність інститутів соціалізації, їх соціалізуючого впливу, сприяє ефективному й гуманному функціонуванню цих систем. До сфер діяльності соціального працівника, що сприяють соціалізації особистості, можна віднести:

- створення умов для перетворення регіону в культурно орієнтований мікросоціум;

- формування мікроструктури соціуму як системи соціальної взаємодії;

- підтримка, допомога, захист інтересів дітей - членів дитячих рухів і організацій;

- організація досвіду позитивної поведінки і залучення до громадської культури дітей у неформальних об'єднаннях;

- організація соціального досвіду у неформальному сусідсько-дружньому середовищі;

- виявлення інтересів і потреб, труднощів і проблем, конфліктних ситуацій, відхилень у поведінці людини і своєчасне надання їй соціальної допомоги й підтримки;

- посередництво між особистістю й установою, сім'єю, соціальним середовищем, фахівцями різних соціальних служб, відомств і адміністративних органів;

- визначення завдань, форм, методів соціальної роботи, способів розв'язання особистих і соціальних проблем, ужиття заходів щодо соціального захисту і соціальної допомоги, реалізації прав і свобод особистості;

- організація різних видів соціально цінної діяльності дітей і дорослих, заходів, спрямованих на розвиток соціальних ініціатив, реалізацію соціальних проектів і програм, участь у їх розробці й затвердженні;

- встановлення гуманних, морально здорових відносин у соціальному середовищі.

Соціальні працівники сприяють самовираженню й благополуччю людської особистості, розвитку потенціалу і ресурсів для задоволення індивідуальних, групових потреб, національних та інтернаціональних інтересів і прагнень, захисту прав людини, досягненню соціальної справедливості і гармонійних відносин між людиною і соціумом [8]. Людина у всіх проявах свого буття розглядається в соціальній роботі як найвища цінність, а місія соціальної роботи є надзвичайно людяною, гуманістичною, оскільки вона покликана забезпечувати, захищати, обслуговувати, підтримувати людину. Можна стверджувати, що професійна соціальна робота являє собою такий вид соціальної діяльності, який створює можливості для перетворення соціальної дійсності на основі досягнення благополуччя особистості й суспільства, і тим самим стверджуючи на макрорівні гуманістичні ідеали і духовні орієнтири.

Соціальна допомога, соціальна підтримка, соціальний супровід людини, клієнта, сім'ї, групи осіб, які опинилися в соціально вразливих умовах, - реальні методи та технології соціальної адаптації, корекції, допомоги, які сприяють успішній соціалізованості особистості. Включення до цієї діяльності професійного такту, основ етики, мажорного тону у прийнятті людини, опори на позитивні основи особистості роблять результативною та ефективною професійну діяльність соціального працівника.

Диференційований підхід у соціальній роботі в контексті соціалізації як конкретної особистості, так і окремих соціальних груп дає можливість більш цілеспрямовано аналізувати особливості окремих соціокультурних та вікових груп, вникати у специфіку їхніх життєвих проблем. На практиці це вимагає усвідомлення соціальним працівником різноманіття позицій та орієнтацій індивідів та груп, та використання (а за необхідності розробки) спеціальних технологій соціалізуючих впливів, які враховують специфіку конкретної категорії людей.

Технологія соціальної роботи з конкретними групами має враховувати три рівні диференційованого підходу: категоріальний (безробітна молодь, безпритульні підлітки, люди похилого віку, сім'ї, що опинилися у складних життєвих обставинах тощо), груповий (неформальні об'єднання молоді, дворові «команди», групи «фанатів» тощо), індивідуальний (особистість безробітного, наркомана, людини з інвалідністю та інших, зі своїми біографією, освітою, характером, ціннісними вимірами тощо), кожен із яких вимагає від соціального працівника відповідних знань і умінь.

У цих умовах потрібні принципово інші методи пізнання та перетворення соціальної реальності - соціально-технологічні, які реалізують нові методи, способи досягнення соціального результату відповідно до цілей суспільства щодо більш повного використання людських ресурсів, відтворення життєвих сил. При цьому технологізація є не лише розкладанням виробничого процесу на відповідні операції та елементи, а й розкривається як об'єктивний процес формування самих соціальних явищ. Зазначені соціальні процеси спрямовані на те, як із найменшими витратами домогтися вищих результатів спільної життєдіяльності людей, а соціальна технологія як сутність професійної діяльності соціального працівника є діяльністю, в результаті якої досягається поставлена мета та змінюється об'єкт соціально орієнтованого впливу. Значення технології в соціальній роботі з клієнтами полягає, передусім, у тому, що вона робить цю сферу людської діяльності більш раціональною, включаючи до неї лише ті процеси та операції, які необхідні для досягнення поставленої мети - успішної соціалізації особистості.

Висновки

У сучасних умовах по-новому трактується місія соціальної роботи, бачення цієї діяльності як масштабного, широкого соціокультурного руху, пов'язаного з інтелектуальним і моральним зростанням суспільства, з поширенням і затвердженням гуманістичного світогляду. Соціальний працівник, як агент соціалізації, активізує здібності людей вирішувати проблеми та виходити із скрутних ситуацій; налагоджує зв'язки людей із системами, які забезпечують їх ресурсами, послугами та можливостями; сприяє ефективному та гуманному функціонуванню цих систем. Отже, загальний вектор розвитку потенціалу соціалізації професії «соціальний працівник» - це активізація соціозахисних властивостей людини, розвиток її активної життєвої позиції, а соціальна компетентність фахівця є провідним особистісним ресурсом його професійної діяльності.

Список використаної літератури

1. Буркова Л.В. Аксіологічний компонент професійних компетентностей для фахівців соціономічних професій. Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2016. №9. С. 5-9.

2. Москаленко В. Соціалізація особистості: монографія. Київ: Фенікс, 2013. 540 с.

3. Підлісний М.М. Проблеми аксіології та шляхи їх вирішення: монографія. Дніпро: Видавець Біла К.О., 2020. 164 с.

4. Співак Я. Вектори професійного успіху соціального працівника. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціальна робота. 2017. №2. С. 64-67.

5. Тополь О.В., Шакун Н.В. Філософсько-методологічні основи соціальної роботи. Чернігів: ЧИТУ, 2015. 65 с.

6. Тюльпа Т.М. Особистісне становлення майбутнього фахівця соціономічних спеціальностей як основа його соціальної компетентності. Prospektive globale wissenschaftliche Trends '2021 /Prospective global scientific trends' 2021: монографія. Karlsruhe: NetAkhatAV, 2021. Р. 77-84.

7. Хеер А. Визначення соціальної роботи 21-го століття: Міжнародна Федерація соціальних працівників переглянула дефініцію соціальної роботи. Практична психологія та соціальна робота, 2005. №9. С. 63-68.

8. Чернецька Ю.І. Понятійна тріада «соціалізація - десоціалізація - ресоціалізація» в контексті вивчення соціально-педагогічних проблем наркозалежних осіб. Педагогіка вищої та середньої школи. 2016. Вип. 47. 275-281.

9. National Association of Social Workers. Working statement on the purpose of social work. Social Work. 1981. №26 (1), 6.

10. National Association of Social Workers. Standards for the classification of social work practice: policy statement 4. Washington, DC: NASW, 1981.

References

1. Burkova, L.V. (2016). Aksiolohichnyy komponent profesiynykh kompetentnostey dlya fakhivtsiv sotsionomichnykh profesiy [Axiological component of professional competencies for specialists in socionomic professions].Osvita ta rozvytok obdarovanoyi osobystosti - Education and development of gifted personality, 9, 5-9. [in Ukrainian].

2. Moskalenko, V.V. (2013). Sotsializatsiya osobystosti [Socialization of personality]. Kyiv: Feniks. [in Ukrainian].

3. Pidlisnyy, M.M. (2020). Problemy aksiolohiyi ta shlyakhy yikh vyrishennya [Problems of axiology and ways to solve them]. Dnipro: Vydavets Bila K.O. [in Ukrainian].

4. Spivak, Y.A. (2017). Vektory profesiynoho uspikhu sotsialnoho pratsivnyka. [Vectors of professional success of a social worker]. Visnyk Kyyivskoho natsional'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Sotsialna robota - Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Social work, 2, 64-67. [in Ukrainian].

5. Topol, O.V. & Shakun, N.V. (2015). Filosofsko-metodolohichni osnovy sotsialnoyi roboty [Philosophical and methodological foundations of social work]. Chernihiv: CHNTU. [in Ukrainian].

6. Tyulpa, T.M. (2021). Osobystisne stanovlennya maybutnoho fakhivtsya sotsionomichnykh spetsialnostey yak osnova yoho sotsialnoyi kompetentnosti [Personal development of the future specialist of socionomic specialties as the basis of his social competence.]. Prospective global scientific trends' 2021. Karlsruhe: NetAkhatAV. [in Ukrainian].

7. Kheer, A. (2005). Vyznachennya sotsial'noyi roboty 21-ho stolittya: Mizhnarodna Federatsiya sotsialnykh pratsivnykiv perehlyanula definitsiyu sotsialnoyi roboty [Defining social work for the 21st century: The International Federation of Social Workers has revised the definition of social work]. Praktychna psykholohiya ta sotsialna robota - Practical Psychology and Social Work, 9, 63-68. [in Ukrainian].

8. Chernetska, Y.I. (2016). Ponyatiyna triada «sotsializatsiya - desotsializatsiya - resotsializatsiya» v konteksti vyvchennya sotsial'no-pedahohichnykh problem narkozalezhnykh osib [Conceptual triad «socialization - desocialization - resocialization» in the context of studying socio-pedagogical problems of drug addicts]. Pedahohika vyshchoyi ta serednoyi shkoly - Pedagogy of Higher and Secondary Schools, 47, 275-281. [in Ukrainian].

9. National Association of Social Workers. (1981). Working statement on the purpose of social work. Social Work, 26 (1), 6.

10. National Association of Social Workers. (1981). Standards for the classification of social work practice: policy statement 4. Washington, DC: NASW.

Размещено на Allbest.Ru