Понятійний апарат соціологічної теорії номінації: досвід логічного визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет, Україна

Понятійний апарат соціологічної теорії номінації: досвід логічного визначення

Ніколаєнко Володимир Леонідович

кандидат соціологічних наук

доцент кафедри соціології та політології

факультету лінгвістики та соціальних комунікацій

Анотація

соціологія ім'я легітимація

В статті наголошується на тому, що соціологічна теорія номінації може бути віднесена до категорії спеціальних соціологічних теорій, які разом складають відносно новий напрям досліджень, позначений як соціологія імені. При чому соціологію номінації треба відрізняти від традиції, що вже склалася і носить назву соціології іменування (sociology of naming) і що є складовою соціології ідентичності або втіленої ідентичності (embodied named identity).

Пропонована нами соціологічна теорія номінації (соціологія номінації) відносить соціологію імені до більш широкого кола досліджень, а саме до категорії соціології культури, яка, в свою чергу, має ще й світоглядну та гуманістичну складові.

Ключові слова: ім'я, соціологія імені, соціологія іменування, соціологія номінації, соціологія неймінгу, соціонім, соціальна ідентичність (реальна та номінальна), соціальна інтерпеляція, соціальна референція.

Соціологічну теорію номінації можна позначити як спеціальну соціологічну теорію, яка є складовою соціології імені, яка знаходиться в процесі свого становлення і може бути віднесена вже до категорії галузевих соціологій. Соціологія імені - відносно новий напрям в соціології культури,

Соціологія імені - відносно новий напрям в соціології культури, хоча автор даної статті ще:

в 2002 році видав першу статтю, в якій ім'я і номінація хоча й розглядалися як поняття соціології імені, але під кутом зору теоретичної соціології знання;

в 2003 році статтю розглянув ім'я як соціально-культурне явище та номінацію як соціальну технологію;

в 2017 році статтю про ім'я та номінацію в філософії мови Миколи Бердяєва.

Метою означених публікацій було показати місце соціології імені в системі наук.

Пройшов час і в західній соціології почали переважати дві тенденції. Одну з них можна позначити як соціологію власного імені (близьку до соціо-ономастики як лінгвістичної науки), а другу - як соціологію неймінгу, досить прагматичну в своїй основі. З огляду на це й постала потреба наголосити на тому, щоб розпочати розбудову спеціальної соціологічної теорії, яку можна позначити як соціологію номінації і яка є складовою соціології імені.

Хоча, нажаль, в західній соціології переважає тенденція, яку можна позначити як соціологію власного імені (близьку до соціо-ономастики як лінгвістичної науки). Тут треба зазначити, що іноді, щоб підкреслити належність соціологічного підходу до аналізу імен, вживають замість поняття соціології імені (sociology of name) поняття соціології іменування (sociology of naming), в конотації якого звучить ідея того, що іменування - це соціально орієнтована дія, спрямована на надання імен та наступну ідентифікацію усього поіменованого у згоді з ними [1 ]. Проте, знов таки, Джейн Пілчер в означеній статті веде розмову виключно про власні імена, про ідентифікаційні практики в сфері власних імен та наслідки від таких дій, головним з яких вона вважає так звану втілену ідентичність (embodied named identity), тобто злиття імені з людським тілом. Можна сказати, що такий підхід тяжіє до аналізу з одного боку до етнорасових, а з іншого - до статевих відносин.

Звідкіля тут береться поняття втілення?

Справа в тому, що приклад зв'язку між ім'ям та тілом особистості (як у Пілчер) - це своєрідний ідеал втілення імені в будь-який процес, річ чи послугу. Фактично проблема ідентичності в соціологічних дослідженнях Пілчер має два виміри: ментальний та тілесний (тобто це проблема на перетині соціології мислення, соціології мови та соціології імені з одного боку та соціології тіла та частково соціології моди з іншого боку).

Треба зазначити, що неймінг (naming) - це не просто надання імені, це ще й процес, який включає в себе декілька складових, а саме:

розробку (конструювання) імені, наприклад, назви компанії, бренду, а то й певної послуги;

просування імені (бренду тощо) з огляду на те, щоб зробити його впізнаваним;

легітимація певного способу поіменованої дії і таке інше.

Інакше кажучи, головними в неймінгу, як бачимо, є інструментальна, а ширше, прагматична складова, яка найбільш повно виявляє себе в маркетингу.

Номінація ж (nomination), в її соціологічному значенні, - явище більш складне. Вона може розглядатися:

як елемент спілкування (який має місце в ситуаціях соціальної рівності між суб'єктами спілкування);

як елемент соціальної взаємодії (який теж має місце в ситуаціях соціальної рівності між суб'єктами взаємодії);

як елемент соціальної комунікації (який має місце в ситуаціях соціальної нерівності між комунікантами, в зв'язку з чим кожен з них виконує визначену даною комунікацією роль чи рольовий набір);

як елемент соціальної інтеракції (який має місце в ситуаціях взаємного впливу між соціальними акторами, які при цьому наділені різною мірою суб'єктності);

як елемент соціального пізнання (тобто пізнання, розглядуваного під кутом зору теорії пізнання або гносеології);

як елемент соціально орієнтованої інтерпретації реальності, яка, в свою чергу, є складовою процесу соціального конструювання реальності (яка, знов-таки, досліджується з точки зору соціальної епістемології);

як засіб соціальної інтеграції/дезінтеграції соціальної групи чи організації, що, в свою чергу, як вже відмічалося, пов'язано з формуванням соціальної позитивної/негативної ідентичності/ідентифікації;

як складова відповідного соціолекту (соціальної мови групи) та ознака певного статусу цього соціолекту і так далі.

Тобто вона може нести позитивні соціальні функції (пізнання реальності, соціальна інтеграція, героїзація позитивних соціальних суб'єктів) так і дисфункції, частіше за все пов'язані з неймінгом, наприклад, соціальні технології, орієнтовані на владу та панування, соціальні маніпуляції, стигматизації, демонізації, дезінтеграції, способу введення в оману тих чи інших людей тощо).

Інакше кажучи, і позитивна і негативна номінація є способом наділення соціально визначеним ім'ям людей, речей, процесів і так далі. Негативна номінація - це надання образливого прізвиська.

Треба зазначити, що не зважаючи на величезний перелік праць, написаних з приводу імен, іменування і, навіть номінації, але це переважно лінгвістичні праці, в кращому випадку соціолінгвістичні, а соціологія імені, а, тим більше, соціологія номінації та скоріш лише позначені, ніж досить розвинені. І це при тому, що тут відзначилася значна кількість видатних соціологів, які так чи інакше користуються відповідними поняттями.

Мало того, ще в 2016 році вийшов довідник з приводу соціального виміру імен та неймінгу під редакцією Керола Гафа [2], в якому висвітлюються питання пов'язані з прагматикою імен, (критичного) аналізу дискурсу імен та неймінгу, соціо-ономастики, соціології імен та інтеракційної ономастики.

Назвемо деякі імена найбільш знаних авторів, які приділяли значну увагу проблемам імені в своїх працях. Це в першу чергу:

ЖакДерріда, який, зокрема в праці «Про ім'я» [3] ставив питання анонімії (anonymity), метонімії (metonymy), палеонімії (paleonymy), кріптонімії (cryptonomy) та псевдонімії (pseudonymity) в їх лінгвістичному та соціально-культурному вимірі, а також питання впізнаваності імен (англ. name-recognition; фр. renom) та перейменувань (англ. re-naming; фр. re-nommant), які, якщо розглянути їх дещо ширше, як правило здійснюються з огляду на соціальне конструювання простору імені як своєрідного соціально-культурного простору. А ми знаємо, що в нашій історії re-naming давно інституціоналізований і він став визначальним в змінах соціально-політичних ідентифікацій з одного боку, та соціальному конструюванні політичної ідентичності - з іншого;

П'єр Бурд'є, який, зокрема в праці «Розрізнення. Соціальна критика суджень смаку» [4], показав, з чим погодився і Девід Шварц, що ім'я і реальність далеко не завжди корелюють між собою, бо в їх відносини втручається влада слова як певного символу. Наприклад, «класова влада», - це, перш за все, «номінаційна влада», а «боротьба за класифікацію між групами зосереджується навколо здатності привласнювати та нав'язувати як офіційні та легітимні групові назви та класифікації. Основне джерело публічної та юридичної влади щодо призначення належить державі, яка володіє "монополією законного символічного насильства"» [5, р. 186];

Ентоні Гідденс, який, зокрема в праці «Конституювання суспільства. Нарис теорії структура ції» [6] використав низку понять, не даючи їм чіткого визначення. Він поставив питання про так звані замінені імена (substitute names), забуті імена (forgetting of names), забування імен як мотивоване явище (forgetting of proper names generally as a motivated phenomenon), що можна зрозуміти як щось зворотнє найменуванню, неправильне або хибне ім'я (mistaken name) як форма зневаги, погане ім'я (wrong name) і таке інше [6].

Гідденс, слідом за Ульріхом Найссером, визначає називання «як ідентифікацію об'єктів, тобто не просто як прикріплення ярлика до явищ, властивості яких уже відомі. Він вважає, що правильно назвати щось, означає вміти правильно говорити про це, що означає ще й типізувати його властивості: віднести його до класу порівнюваних об'єктів, що відрізняє його від інших [6, р. 47]

Треба підкреслити, що всі означені автори, та й не лише вони, не розводили поняття неймінгу та номінації, вживаючи їх як синонімічні. І все ж можна стверджувати, що соціологію іменування варто було б розділити на соціологію номінації та соціологію неймінгу (бо ці явища, на нашу думку, різняться між собою). Соціологія неймінгу більшою мірою зосереджена на дослідженні практик іменування, а соціологія номінації, коли поставити проблему більш широко, має вийти за межі практик надання власних імен, як це робиться в західній соціології. Вона має вийти за межі аналізу зв'язку між ім'ям та особистістю що, як вже доведено, відбувається з огляду на так звану повсякденність. І тоді постане питання про роль таких явищ в культурі, які можна віднести до категорії соціонімів. А це вже не лише питання повсякденності, а в більшій мірі світоглядне питання.

Між іншим, якщо П'єр Бурд'є використовує поняття символічного насилля, то Матіас Тейлер пропонує ще й поняття номінативного насилля (naming violence) [7], пов'язаного з відповідною номінативною політикою (politics of naming) поняття якої належить Махмуду Мамдані - угандійському антропологу, політологу, історику та політичному коментатору.

Тейлер, слідом за Мамдані стверджує, що така політика давно вкорінена в міжнародні політичні відносини, що вона стратегічно привласнена політичними акторами і що існує два способи розуміння, а отже й здійснення такої політики: коли учасники політичних дебатів використовують такі поняття, як гено-злочини (геноцид), тортури, або тероризм, то вони:

або вимагають широкої підтримки, потрібної для досягнення певної мети;

або використовують означені поняття з тим, щоб засудити супротивників, злонавмисно викривляючи міжнародні конфлікти [7, р. 4].

Говорячи про соціальне найменування, треба ще раз розрізнити поняття соціальної номінації та соціального неймінгу. Соціальна номінація виконує скоріше функцію пізнання та спілкування, а соціальний неймінг, відповідно, - чисто прагматичні функції: політичні (ідеологічну, стигматизуючу, маніпулятивну тощо), менеджеріальну (наприклад, team building) та маркетинговий аспект (наприклад, реклама).

В свою чергу соціальне ім'я або соціонім - це соціальне явище, яке несе в собі низку значень: статусно-престижне, етичне, правове, естетичне, епістомологічне тощо.

Як вже вище було сказано, соціонік має ще й етнорасовий аспект, чому присвячена робота представниці чорного фемінізму, з точки зору якої репертуар найменування афроамериканських жінок, виражений тезаурусом тотального соціального приниження з боку білих [8].

Звісно, що поняття соціоніму вчені відносять до таких напрямів досліджень як соціолінгвістика і, зокрема соціоніміка. Проте тут соціологія номінації як складова соціології імені корелює з низкою соціологічних дисциплін і, зокрема з соціологією мови.

Загалом поняття соціоніму, скажімо, на відміну від поняття етноніму, не має більш-менш тривалої історії. І якщо поняття етноніму (від грец. Ј0voq - плем'я, народ і грец. ovupa - ім'я, назва) означає певну етнічну спільноту, то поняттям соціоніму (від лат. socius - суспільний та грець. ovupa - ім'я, назва), на відміну від власного імені, може бути визначене як колективне ім'я або ім'я соціальної групи. Воно надає можливість не просто для групової ідентифікації (як це має місце у випадку з тим же поняттям етноніму), а з соціально-груповою ідентифікацією, яка, у свою чергу, є похідною від взаємопов'язаних, але взаємовиключних практик соціальної інтеграції та соціальної диференціації. Це вже питання свій/чужий, де своїми вважаються всі ті, з ким бажано інтегруватися, а чужі, відповідно, це всі ті, з ким треба розмежуватися.

Гранична межа розмежування, між іншим, досягається методом групової стигматизації (або навіть демонізації).

Стигма (лат. stigma - тавро) - це тавро ганьби, яке можна розглянути як специфічний соціонім, що часто використовують в справі конструювання соціального реальності як системи відносин, яким властива та чи інша міра взаємного відчуження, а то й конфлікту.

Стигма як соціонім відіграє роль ідентифікатора інших або інструменту різкого протиставляння їх нам. Це ще й інструмент дезінтеграції, а стигматизація, у свою чергу, - відповідний метод теоретико-практичного конструювання стигми.

Можна сказати, що стигматизований соціонім - результат соціальної конвертації імені, тобто перетворення позначених іменем значень з позитивних в негативні.

Тут доречно згадати ще раз про вище означену працю П'єра Бурд'є «Розрізнення. Соціальна критика суджень смаку», де автор багато уваги приділяв питанням соціальної номінації як інструменту класифікацій, ідентифікацій та віднесення до цінностей. Він чітко розмежовував реальну та номінальну соціальну ідентичність (індивідів і груп), реальну та номінальну соціальну цінність (тих чи інших явищ і процесів), культурного привласнення (cultural appropriation) або нав'язування «титулів» (звань) як атрибуції за статусом, яка може бути або позитивною (облагороджуючою) (ennobling), або негативною - стигматизуючою (negative (stigmatizing) і таке інше [4, р. 23].

Як бачимо, конвертація імен, перейменування, запозичення імен і таке інше при всіх можливих позитивах може мати й досить негативну складову, яка в її граничному значенні може бути позначена як війна імен.

За аналогією з постмодерністським терміном логомахії, який означає радикальну відмову від логоцентризму, завдяки чому сторони вербальної комунікації втрачають спроможність до взаємного розуміння (а точніше до порозуміння), можна вжити поняття онімамахії (ovupapaxia, від грец. ovupa - ім'я, назва та грец. рахєобаї - «борюся» ), яке означатиме війну імен, або - війну з приводу імен. Така війна не є логічним витвором автора. Це реальність, яку ми можемо спостерігати наочно. Вона має багато різного роду соціальних вимірів: релігійний, територіальний, філософсько-ідеологічний (світоглядний), класовий і таке інше.

І не важко довести, що така війна точиться переважно навколо соціонімів, де соціоніми безпосередньо позначають певні соціально-групові ідентичності, ідеологеми і таке інше. Тобто ідеологічна боротьба фактично включає в себе війну соціонімів та війну ідеологем.

Отже, номінація як соціальна дія та інструмент соціального конструювання реальності, - це, водночас:

і класифікація: явищ і процесів, індивідів і груп тощо, тобто віднесення їх до певної категорії;

і символізація реальності з огляду на зміни в соціальній поведінці великих мас людей;

і віднесення до цінностей тих чи інших речей, явищ чи процесів тощо.

З огляду на все вище сказане можна стверджувати, що поняття соціоніму є визначальним в соціології номінації з чітко визначеним категоріальним навантаженням. Отже, це найбільш загальне поняття, логічно пов'язане з усім вище означеним набором понять.

А отже соціонім як соціологічна категорія, будучи розглянута під кутом зору соціології імені, може бути визначена як простір окремо взятого імені, тобто соціоніму як соціального імені. При чому кожне соціальне ім'я функціонує в певному соціальному середовищі, яке може бути позначене як середовище імені.

Поняття простору імені, в свою чергу, означатиме певну множину імен (понять, термінів або просто назв), в якому кожне окремо взяте ім'я матиме не більше ніж одне значення, бо кожне з них, будучи включеним в інший такий же простір, буде означати дещо інше.

Справа в тому, що чим більше простір будь-якого імені, тим складніше має бути назва як інструмент ідентифікації. Наприклад, в просторі імені «Вільгельм» може бути або лише один «Вільгельм Завойовник» (тобто ім'я, яке несе у собі відповідний соціально-історичний статус). А якщо б їх було два, то один з них позначався б ідентифікатором (носив би ім'я) «Вільгельм Завойовник І», що означало б:

по-перше, - процес формування ще одного простору імені в межах простору імені «Вільгельм»;

по-друге, - процес диференціації означеного простору, а, відповідно, формування специфічної соціальної структури (структури імен);

по-третє, - процес змін в системі соціальних ідентифікацій, викликаних іменуванням як способом конструювання соціальної реальності тощо.

Крім того соціонім виступає ще й як засіб групової ідентифікації і цей груповий ідентифікатор насправді надає нам знання про різні зрізи наявних в суспільстві соціальних структур, серед яких визначальною є соціально-групова структура, яка надбудовується над класовою, а потім вже всі інші: від інституціональної структури суспільства до статусно-рольової.

При цьому треба розрізняти, соціологію номінації від соціальної номінації:

соціальна номінація - це, в першу чергу, практики соціального групування та позначення груп методом їх класифікації за тими чи іншими соціальними ознаками, з подальшим відповідним позначенням речей, процесів і таке інше (і це не неймінг з його виключно прагматичною сутністю);

соціологія номінації - спеціальна соціологічна теорія, де соціологія як метод дослідження спочатку конвертується в низку соціологічних наук, серед яких визначальною є соціологія культури (яка в свою чергу уточнюється в межах соціології мови, соціології знання, соціології мислення тощо, на перетині яких і формуються соціологія імені, соціологія номінації та соціологія неймінгу, які крім того безпосередньо пов'язані й соціологінгвістикою: соціо-ономастикою - лінгвістичною наукою про особисті імена та соціонімікою - лінгвістичною наукою про соціальні імена та гносеологією, соціальною епістемологією та філософією імені).

Іншими словами, соціологія номінації чітко вписується в систему соціальних наук, очолюваних загальною соціологією.

Ще одним поняттям в соціології номінації може бути поняття інтерпеляції, яке належить французькому марксисту Луї Альтюсеру.

Інтерпеляція, згідно з Альтюсером, - це процес впливу ідеології на окремого індивіда як суб'єкта дії. Цей вплив супроводжується певним ефектом впливу. Але з огляду на те, що ідеологія розбудовується на основі логічно пов'язаних соціонімів, то можна сказати, що інтерпеляція - це ефект впливу імені на мислення та поведінку як самого носія імені, так і всіх тих, з ким він взаємодіє, або знаходиться в ситуаціях соціальних комунікацій і так далі.

Поняття інтерпеляції Альтюсер ввів в науковий обіг в своїй роботі «Ідеологія та ідеологічні апарати держави» [9], в якій на прикладі оклику (інтерпеляції) поліцейського типу «Ей ти!», звернутого до будь-кого, завжди має своїй ефектом відчуття провини, яке з'являється у кожного, до будь-кого воно звернуте.

Відчуття провини в даному випадку - форма вияву суб'єктивності. Насправді ж тут ми маємо дещо інше. Суб'єктивність не треба плутати з суб'єктністю, яка завжди має міру. Так от ефектом означеної інтерпеляції імені «Ти», вимовленого в грубій формі поліцейським, є не позбавлення суб'єктності, а певне її обмеження. Яке й відчувається в формі провини. Щоправда, ми не відкидаємо і можливості повного позбавлення суб'єктності, яке може мати місце в різних інших ситуаціях.

В даній ситуації інтерпеляція (ефект) імені «Ти» означає подвійну ідентифікацію:

ідентифікацію в формі невизначеного імені, здійснену поліцейським незнайомого йому перехожого;

ідентифікацію перехожим самого себе, здійснену спробою поєднати власне ім'я з невизначеним іменем, щойно даним йому поліцейським, що й викликає відчуття провини.

Отже, хоча відчуття перехожим провини зовсім не обов'язково викликане тим чи іншим вчинком, а складністю для нього поєднати раптово дане йому невизначене ім'я з власним ім'ям, але вже сам факт наявності такого відчуття в тій чи іншій мірі обмежує його в суб'єктності в відносинах з тим же поліцейським.

І тут ми стикаємося ще з одним досить важливим поняттям, а саме поняттям референції як процесу зіставлення імен на міру коректності одного з них. Власне ім'я перехожого тут виступає в статусі референта, а невизначене ім'я «Ти!», відповідно, в статусі знаку, смисл якого має бути визначеним.

Причому - це класичний приклад комунікації різностатусних людей, в якій поліцейський практично завжди має переваги в користуванні іменами.

Підводячи підсумок, можна сказати, що розробка соціологічної теорії номінації вкрай назріла і що дана теорія має враховувати той факт:

що номінація - процес структурований;

що номінація тісно пов'язана з класифікацією, ідентифікацією та ідентичностями;

що номінація впливає на способи відчуття, мислення та поведінки,

що номінація має інституціональний вимір (наприклад через зв'язок зі інститутами ЗМІ, освіти, науки та політики) тощо.

Список використаних джерел

1. Pilcher, J. (2016) Names, Bodies and Identities. Sociology, (Vol. 50, No. 4), pp. 764-779.

2. Hough, C. (Ed.) (2016). The Oxford Handbook of Names and Naming. Oxford: Oxford University Press. 869 p.

3. Derrida, J. (1995). On the Name. Stanford: Stanford University Press. 164 p.

4. Bourdieu, P. (1996). Distinction: A Social Critique of the Judgement of Taste. Cambridge: Harvard University Press. 613 p.

5. Swartz, D. (1997). Culture and power: the sociology of Pierre Bourdieu. Chicago: The University of Chicago Press. 333 р.

6. Giddens, A. (1986) The Constitution of Society Outline of the Theory of Structuration. Cambridge: Polity Press. 440 p.

7. Thaler, M. (2018) Naming Violence: A Critical Theory of Genocide, Torture, and Terrorism. New York: Columbia University Press. 249 p.

8. Williamson, T.L. (2017). Scandalize My Name: Black Feminist Practice and the Making of Black Social Life. New York: Fordham University Press. 184 p.

9. Althusser, L. (2014). Ideology and Ideological State Apparatuses. London, New York: Verso. 319 p.

Размещено на Allbest.ru