Система соціального захисту жінок у контексті аналізу гендерних потреб

Размещено на http://www.allbest.ru

Система соціального захисту жінок у контексті аналізу гендерних потреб

Галина Олександрівна Бочарова, аспірантка

Київського університету права НАН України*

Резюме

Бочарова Г. О. Система соціального захисту жінок у контексті аналізу тендерних потреб.

У статті обґрунтовується актуальність визначеної тематики, що тісно пов'язана із забезпеченням ефективного соціального захисту жінок. Здійснено аналіз гендерних потреб у системі соціального захисту жінок, що сприятиме виявленню тендерних недоліків у системі соціального захисту та визначенні необхідних заходів для їх подолання. Вказано на наявність дискримінаційних норм за ознакою статі в соціально-забезпечувальному законодавстві. Окреслено сфери соціального захисту, в яких існують гендерні проблеми, що потребують уваги та розв'язання. Проаналізовано антидискримінаційні Директиви ЄС, впровадження яких сприяло б вирішенню питання гендерної нерівності у системі соціального захисту. На підставі проаналізованих нормативно-правових актів окреслено пропозиції щодо вдосконалення належного рівня забезпечення соціального захисту жінок. соціальний захист гендерний

Ключові слова: соціальний захист, нормативно-правові акти, державна політика соціального захисту, соціальні послуги, гендерна рівність, гендерні потреби.

Summary

Halyna Bocharova. Women's social protection system in the context of gender needs analysis.

The author substantiates the relevance of a certain topic, which is closely related to the provision of effective social protection of women. An analysis of gender needs in the social protection system for women was carried out, which will contribute to identifying gender deficiencies in the social protection system and determining the necessary measures to overcome them. The existence of discriminatory norms based on gender in the social security legislation is indicated. The spheres of social protection in which there are gender problems that require attention and solutions are outlined. The anti-discrimination Directives of the EU, the implementation of which would contribute to solving the issue of gender inequality in the social protection system, were analyzed. On the basis of the analyzed normative legal acts, the author outlined proposals for improving the appropriate level of social protection for women.

The International Labor Organization defines the concept of social protection as general basic social support for all citizens, regardless of contributions or length of work experience. The ILO Convention of 1952 and the following international labor standards contain nine main components of social protection: medical assistance, assistance due to illness, unemployment assistance, in connection with the birth of a child, assistance to families with children, due to industrial injuries and professional illness, by disability, by age, in case of loss of breadwinner. That is, there is a broad interpretation of social protection as social support provided to the entire population, the purpose of which is social security.

According to Article 25 of the Universal Declaration of Human Rights, a modern legal state must guarantee the right to social security in the event of unemployment, illness, disability, widowhood and old age or other cases of loss of means of livelihood due to circumstances independent of the person. At the same time, there is a gender pay gap between men and women in Ukraine. Among women, there is a higher level of unemployment and marginal employment, they are dependent on social assistance, have difficult access to loans, etc.

Social protection is a human right as defined in the Universal Declaration of Human Rights and the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights. States are obliged to fully implement social protection, using the maximum of their available resources. The social protection system needs to be reformed to overcome problematic issues, in particular: low level of access of socially isolated persons to legal remedies, insufficient quality of social services and insufficient consideration of gender factors of social services. Integration of social assistance and insurance programs, as well as social services into a comprehensive system of social protection is needed. The social protection system should be comprehensive and fair, and modern approaches should be used during reform, based on accepted international standards, methods and best practices.

Key words: social protection, legal acts, state policy of social protection, social services, gender equality, gender needs.

Постановка проблеми. Відсутність будь-якої дискримінації є однією з основоположних засад демократичного суспільства. Відтак закріплення в Конституції України відповідних положень було логічним продовженням політики побудови суспільних відносин з новим вектором розвитку. Незавершеність відповідних перетворень зумовлює дисбаланс і відсутність однозначності уявлень про моделі поведінки чоловіків і жінок. При цьому усталеність уявлень про соціальні ролі та моделі поведінки чоловіків і жінок уповільнює прогрес у забезпеченні рівними правами і свободами осіб незалежно від їхньої належності до окремої статі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізували важливі й актуальні питання гендерної проблематики зарубіжні та вітчизняні дослідники, зокрема, В. Венедіктова, М. Іншин, О. Середа, Я. Сімутіна, Д. Сіроха, О. Тищенко, В. Теремецький, О. Уварова, В. Щербина, О. Ярошенко та ін. Водночас деякі положення щодо ефективного забезпечення соціального і правового захисту потребують нових підходів до розуміння його сутності, що надає підстави виокремити ряд нових напрямів у розробці цієї проблеми.

Формулювання мети статті. З огляду на викладене метою цієї статті є аналіз гендерних потреб у системі соціального захисту жінок, що сприятиме виявленню гендерних недоліків у системі соціального захисту та визначенні необхідних заходів для їх подолання.

Викладення основного матеріалу. Міжнародна організація праці визначає поняття соціального захисту як загальну базову соціальну підтримку всім громадянам незалежно від внесків або тривалості їх трудового стажу. Конвенція МОП про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 року і наступні міжнародні трудові норми містять дев'ять основних складових соціального захисту: медична допомога, допомога внаслідок хвороби, допомога по безробіттю, у зв'язку з народженням дитини, допомога сім'ям із дітьми, внаслідок виробничого травматизму і професійного захворювання, за інвалідністю, за віком, у разі втрати годувальника. Тобто наявне широке трактування соціального захисту як соціальної підтримки, яка надається всьому населенню, метою якої є соціальна безпека.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння і старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин. Водночас між чоловіками та жінками в Україні існує гендерний розрив в оплаті праці. Серед жінок спостерігається вищий рівень безробіття і маргінальної зайнятості, вони залежні від соціальної допомоги, мають ускладнений доступ до отримання кредитів тощо1.

Серед нормативно-правових актів, які становлять систему соціального захисту, можна виділити постанову Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 963 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб у 2022 році та в подальшому», якою передбачено здійснення послідовних заходів щодо підтримки найбільш вразливих категорій осіб, які досягли відповідного віку та мають тривалий страховий стаж. Також постановою передбачено додатковий соціальний захист жінок в умовах підвищення пенсійного віку2.

Також варто назвати Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України3.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає організаційно- правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина4.

У системі соціального захисту в Україні існують гендерні проблеми, які потребують уваги та розв'язання: розбіжності у пенсійному забезпеченні: жінки в Україні отримують у середньому меншу пенсію, ніж чоловіки, через те, що вони частіше працюють на некваліфікованих роботах, беруть відпустки по догляду за дітьми та людьми з інвалідністю, а також є менш представленими на посадах з високою заробітною платою; недостатній захист від насильства: жінки в Україні стикаються з високим рівнем насильства, включаючи домашнє та сексуальне насильство. Система соціального захисту не завжди забезпечує достатній захист та підтримку для постраждалих від насильства, що може призвести до ще більшого ушкодження їхнього здоров'я та економічного становища; недостатня представленість жінок на управлінських посадах: жінки в Україні частіше займають низькокваліфіковані робочі місця. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в Україні відбувається активний процес реформування законодавства у соціальній сфері. Роботу у напрямі євроінтеграції спрямовано на проведення імплементації директив ЄС у соціальній сфері та виконання положень підрозділу 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» розділу V Угоди про асоціацію. Змінити гендерну нерівність у системі соціального захисту можна завдяки впровадженню антидискримінаційних Директив ЄС. Директивою № 92/85/ЄЕС про вжиття заходів з поліпшення безпеки та охорони здоров'я на виробництві вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, або годують, передбачено:

а) обмеження залучення до роботи вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили. Стаття 6 Директиви № 89/391/ЄЕС визначає випадки, у яких не можна змушувати виконувати трудові обов'язки вагітних працівниць і працівниць, які нещодавно народили. Такі випадки в Директиві пов'язані з переліком агентів і виробничих процесів, визначених у додатках до Директиви, які в Україні не застосовуються. Однак необхідно звернути увагу і на відмінність підходів у положеннях Директиви № 89/391/ ЄЕС і національного трудового законодавства. Так, у Директиві йдеться про неможливість змушувати виконувати певні обов'язки відповідних працівниць (при цьому в інших статтях Директиви закріплено обов'язок роботодавця поінформувати про небезпечність впливу окремих агентів і виробничих процесів на здоров'я працівниці або її майбутньої дитини). Відповідно до національного законодавства, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, заборонено залучати до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП), робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження (ст. 176 КЗпП). Такі положення національного законодавства не є обґрунтованими, адже відсутній визначений причинно-наслідковий зв'язок між відповідними роботами та їх впливом на стан здоров'я працівниці. Вважаю, що необхідно передбачити не заборону залучення вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили або які годують, до окремих видів робіт, а неможливість змушувати виконувати певні види робіт роботодавцем, як і визначено Директивою. При цьому перелік робіт, на яких обмежене застосування праці цих категорій працівниць, повинен визначатись, виходячи із загальних засад оцінки агентів і виробничих процесів на стан їхнього здоров'я. Роботи у нічний час, вихідні дні, відрядження, як це визначено національним законодавством, не завжди будуть негативно впливати на стан здоров'я цих категорій працівниць. Крім того, будучи проінформованими про наявні ризики, остаточне рішення про можливість або неможливість виконання певної роботи приймає працівниця. Окрема ст. 7 Директиви № 89/391/ЄЕС присвячена питанню регламентації залучення вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили або годують, до нічних робіт. КЗпП містить імперативну норму щодо заборони залучення до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Тоді як ст. 7 Директиви встановлює лише заборону примушувати працівниць у період вагітності та період після народження дитини на основі медичної довідки, що підтверджує необхідність такої заборони, з огляду на необхідність охорони здоров'я такої працівниці. При цьому ст. 175 КЗпП передбачено загальну заборону залучення жінок до робіт у нічний час, за винятком окремих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Водночас перелік галузей, у яких допускається застосування праці жінок у нічний час на виконання ст. 175 КЗпП, не затверджено. Не враховано в КЗпП взагалі п. b ст. 7 Директиви щодо надання відпустки (звільнення від роботи) або збільшення декретної відпустки у разі, якщо переведення на денну роботу технічно та/або об'єктивно неможливе або не може вмотивовано вимагатися з належним чином обґрунтованих причин. Необхідно передбачити таку заборону лише у випадках, коли продовження виконання роботи у нічний час може завдати шкоди здоров'ю таких працівниць. При цьому потребує нормативного закріплення і право таких працівниць на збільшення відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами або відпустки по догляду за дитиною до трьох років за неможливості переведення із нічної роботи на денну;

б) звільнення від роботи на час проходження медичного обстеження в період спостереження за вагітністю. Згідно зі ст. 9 Директиви № 89/391/ЄЕС регламентовано право вагітних працівниць на необхідний час, без втрати оплати, для проходження медичного обстеження, якщо таке обстеження має проводитися у робочий час. Ця стаття врахована в національному законодавстві лише частково. Так, Основи законодавства про охорону здоров'я відносять профілактичні медичні огляди вагітних жінок до обов'язкових медичних оглядів. Водночас Закон України «Про охорону праці» серед медичних оглядів, за час проходження яких за працівниками зберігається місце роботи та середня заробітна плата, медичні огляди вагітних жінок окремо не визначає;

в) заборона на звільнення та захист права на працю. Стаття 10 Директиви № 89/391/ЄЕС визначає загальні гарантії від незаконного звільнення працівниць протягом терміну від початку вагітності до кінця відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, крім виняткових випадків, не пов'язаних з їх станом, які дозволені національним законодавством та/або практикою. Відповідно до ст. 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Пункт 2 ст. 10 Директиви наголошує на необхідності роботодавцю вказувати обґрунтовані причини звільнення вагітної працівниці у письмовій формі. Вказана гарантія у КЗпП не передбачена. У цілому КЗпП не дозволяє звільняти вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили або годують, взагалі з ініціативи роботодавця.

На основі порівняння положень Директиви № 79/7/ЄЕС від 19 грудня 1978 року про поступову імплементацію принципу рівності чоловіків і жінок у сфері соціального забезпечення та національного законодавства можна визначити основні проблемні аспекти щодо стану її імплементації в Україні:

а) наявність дискримінаційних норм за ознакою статі в соціально-забезпечувальному законодавстві. При визначенні розмірів відповідних виплат з соціального страхування до уваги береться лише тривалість страхового стажу та розмір заробітної плати (доходу). Водночас слід відмітити наявність дискримінаційних за гендерною ознакою норм щодо призначення мінімальної пенсії за віком і пенсій по інвалідності непрацюючим особам ІІ групи. Так, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Стаття 33 цього ж Закону встановлює, що непрацюючі особи з інвалідністю II групи за їхнім вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності такого страхового стажу: у жінок - 20 років, а у чоловіків - 25 років, якщо їм уперше встановлено інвалідність у віці до 46 років включно;

б) відсутність механізму протидії непрямій дискримінації у соціально-забезпечувальному законодавстві. Згідно зі ст. 4 Директиви № 79/7/ЄЕС принцип рівності у ставленні означає, що не існує ані прямої, ані непрямої дискримінації за ознакою статі, зокрема, щодо шлюбного або сімейного статусу. В Україні законодавством у цілому гарантовано рівність від прямої дискримінації. Необхідність забезпечення рівності у ставленні шляхом заборони непрямої дискримінації в національному законодавстві фактично не відображено. Так, лише поняття «непряма дискримінація» закріплено в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», механізму реальної протидії непрямій дискримінації не визначено. Поняття «непряма дискримінація» взагалі не застосовується у Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків». При цьому, оскільки існує дискримінаційна практика у сфері праці, часто чоловіки займають більш оплачувані посади, і загалом наявний розрив у сфері оплати праці, жінки отримують близько 70 % від оплати праці чоловіків, зокрема внаслідок непрямої дискримінації. Відповідно це призводить і до непрямої дискримінації у сфері соціального захисту, оскільки, крім страхового стажу, другим ключовим показником для визначення розміру пенсій, інших соціальних виплат у межах загальнообов'язкового державного соціального страхування є розмір заробітної плати (доходу). Тому необхідно на законодавчому рівні визначити механізм протидії непрямій дискримінації за ознакою статі у сфері соціального забезпечення.

До першочергових заходів, необхідних для становлення гендерно чутливої системи соціального захисту в Україні, слід віднести: зміну підходу у трудовому законодавстві із заборони залучення вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили або які годують, до окремих видів робіт, на неможливість змушувати їх виконувати певні види робіт роботодавцем, як і визначено Директивою; гарантування збереження місця роботи та середньої заробітної плати за вагітною працівницею протягом проходження медичного обстеження у зв'язку із вагітністю, якщо таке обстеження повинно проводитись у робочий час; нормативну регламентацію виняткових випадків, не пов'язаних з їх станом (вагітністю), які дозволили б звільняти вагітну працівницю. Такі винятки слід передбачити в КЗпП з метою захисту інтересів роботодавця та усунення дискримінаційного результату для самих працівниць, вагітних або які мають дітей віком до трьох років. Оскільки це призводить до дискримінаційного результату - роботодавцю не вигідно приймати на роботу таку працівницю; закріплення принципу гендерної рівності у спеціальному законодавстві щодо надання окремих видів соціального забезпечення (Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законах України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про соціальні послуги» тощо); вилучення дискримінаційних норм за ознакою статі із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» (статті 28, 33, 115) та встановлення однакових вимог до страхового стажу й віку для чоловіків та жінок; визначення та нормативне врегулювання механізму протидії непрямій дискримінації у сфері соціального забезпечення. Важливо, щоб ті, кого прагнуть захистити, знали свої права й були готові відстоювати їх належними правовими засобами. Важливо, щоб суспільство усвідомлювало існування проблеми дискримінації й прагнуло до її вирі- шення5.

Висновки

Соціальний захист є правом людини, як це визначено в Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Держави зобов'язані здійснювати повну реалізацію соціального захисту, використовуючи максимум наявних у них ресурсів. Система соціального захисту потребує реформування для подолання проблемних питань, зокрема: низький рівень доступу соціально ізольованих осіб до засобів правового захисту, недостатня якість соціальних послуг і недостатнє врахування тендерних чинників соціальних послуг. Потрібна інтеграція програм соціальної допомоги та страхування, а також соціальних послуг до комплексної системи соціального захисту. Система соціального захисту повинна мати комплексний і справедливий характер, а під час реформування потрібно використовувати сучасні підходи, сформовані на основі прийнятих міжнародних стандартів, методик та передових практик.

Література

Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_015#Text

Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб у 2022 році та в подальшому: постанова КМУ від 15 вересня 2021 р. № 963. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-dodatkovij-socialnij-zahist-okrem-a963

Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 52. Ст. 561. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2866-15#Text

Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 32. Ст. 412. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/5207-17#Text

Марта Кіндрись. Чи гендерно чутлива система соціального захисту в Україні? URL: https://jurfem.com.ua/chy-henderno- chutlyva-systema-sotszahystu/

Размещено на Allbest.ru