Концептуалізація конструкту "соціальна когезія": ключові сентенції сутності у сучасних зарубіжних дослідженнях

Размещено на http://allbest.ru

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Концептуалізація конструкту «соціальна когезія»: ключові сентенції сутності у сучасних зарубіжних дослідженнях

Максим Колесніченко кандидат філософських наук, докторант

м. Київ

Анотація

У статті аналізуються ключові засади концептуалізації феномена «соціальна когезія» у зарубіжному науковому дискурсові. Звертається увага на те, що проблеми соціальної когезії актуалізуються як у теоретичному, так і у практичному плані у різних країнах світу. У центрі уваги перебувають такі питання, як з'ясування природи соціальної когезії, її контенту та особливостей її функціонування у різноманітних соціально-політичних та соціокультурних контекстах, питання операціоналізації поняттєво-термінологічного апарату, можливості вимірювання феномена. Підкреслюється, що проблемне поле дослідження соціальної когезії у сучасних зарубіжних інтерпретаціях поділяється на дві складові: академічні (орієнтовані на теорію) та політико-практичні (орієнтовані на формування політичних концептів і можливості їхньої реалізації у практичній діяльності). Привертається увага до найбільш поширених у зарубіжному дискурсі підходів у визначенні сутності поняття «соціальна когезія», які складають основу концептуалізації самого конструкту. Такими є: 1) соціальні відносини; 2) ідентифікація (належність до тієї чи тієї спільноти); 3) орієнтація на спільне благополуччя; 4) спільні цінності; 5) якість життя; 6) рівність/нерівність. Встановлюється, що сучасні підходи вивчення феномена більш чітко прив'язуються до операціоналізації поняття «соціальна когезія» та його практичної цінності у застосуванні політиками у своїх практиках. Наголошується, що важливим моментом у концептуалізації конструкту «соціальна когезія», на думку західних дослідників, є те, що це явище вибудовується за принципом ступеневого функціонування.

Ключові слова: соціальна когезія, концептуалізація, проблемне поле, операціоналізація поняття, соціокультурні контексти.

Abstract

Conceptualization of the construct «social cohesion»: key sentenses of essence in contemporary foreign research

Maksym Kolesnichenko Candidate of philosophical sciences, doctorant,

Mykhailo Dragomanov Ukrainian State University, Kyiv, Ukraine,

The article analyzes the key principles of the conceptualization of the «social cohesion» phenomenon in different countries of the world. Attention is drawn to the fact that the problems of social cohesion are actualized both theoretically and practically. The focus is on issues such as clarifying the nature of social cohesion, its content and the peculiarities of its functioning in various sociopolitical and socio-cultural contexts, the operationalization of the conceptual and terminological apparatus, and the possibility of measuring the phenomenon. It is emphasized that the problematic field of social cohesion research in modern foreign interpretations is divided into two components: academic (oriented on the theory) and political/practical) (oriented on the formation of political concepts and their implementations in practical activities). Attention is drawn to the approaches most common in foreign discourse in defining the essence of the concept of «social cohesion», which form the basis of the conceptualization of the construct itself: 1) social relations; 2) identification (belonging to this or that community); 3) focus on common wellbeing; 4) common values; 5) quality of life; 6) equality/inequality. It is established that modern approaches to the study of the phenomenon are more clearly tied to the operationalization of the concept of «social cohesion» and its practical value when applied by politicians in their practices. It is emphasized that an important point in the conceptualization of the «social cohesion» construct, according to Western researchers, is that this phenomenon is built according to the principle of graded functioning. Keywords: social cohesion, conceptualization, problem field, operationalization of the concept, sociocultural contexts.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні питаннями соціальної когезії переймаються як теоретики, так і практики, особливо ті, хто формує концептуальні засади траєкторії соціальної політики (або впливає на їхнє формування). Власне, соціальна когезія впродовж тривалого періоду є однією з найбільш актуальних проблем суспільного розвитку практично для усіх країн сучасного світу. Останнім часом увага до неї інтенсивно актуалізується. За Девідом Шіфером (David Schiefer - Німецький центр інтеграції та міграційних досліджень) та Йоландою ван дер Нолль (Jolanda van der Noll - Університет Гааги, Нідерланди), поспіль двадцяти років питання соціальної когезії привернули до себе надзвичайну увагу як в академічних колах, так і у політичній сфері [1, C. 579]. На нашу думку, підстави для такого твердження варто шукати у динаміці сучасних процесів соціальної диференціації як у середині країн, так і на міжнародній арені - між країнами. Практична зацікавленість проблемою у 1960-х - 1970-х рр. і її посилення у наступні роки стимулювала розгортання наукового дискурсу у північноамериканських, європейських та азійських країнах, результатом чого стала поява великої кількості публікацій, проєктів, асоціацій, товариств, дискусій на різного роду наукових активностей (конференції, семінари тощо). суспільство політичний соціальний когезія

Оскільки ми констатуємо, що соціальна когезія виступає як важливий фактор суспільного розвитку усіх країн сучасного світу, то цілком логічним виглядає той факт, що її проблематика поступово привертає увагу усе більшої кількості науковців у різних країнах. У центрі їхньої уваги перебувають такі питання, як з'ясування природи соціальної когезії, її контенту та особливостей її функціонування у різноманітних соціально-політичних та соціокультурних контекстах, питання операціоналізації поняттєво-термінологічного апарату, можливостей вимірювання феномена. Перелічені аспекти соціальної когезії складають основу зарубіжного наукового дискурсу, у ході якого долучаються й інші, дотичні до соціальної когезії проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед значної кількості досліджень останніх кількох десятиліть, які інтенсивно здійснюються у таких країнах, як США, Канада, Нідерланди, Німеччина, Франція, Данія, Австралія та інших у контексті постановки проблеми у нашій статті виділяються праці Ксав'єра Фонсеки (Xavier Fonseca), Штефана Лукоша (Stephan Lukosch), Френсіс Бразієр (Frances Brazier), Девіда Шіфера, Йоланди ван дер Нолль. У цих працях пропонуються, на наш погляд, ефективні методологічні підходи до аналізу доробку сучасних дослідників сутності соціальної когезії й відтворюється динаміка наукового дискурсу стосовно феномена [1; 2].

Найбільш вагомі теоретичні, емпіричні й експериментальні здобутки зарубіжних дослідників зазначеного нами періоду, які, базуючись на досягненнях попередників, інтенсивно вивчають проблеми, пов'язані з функціонуванням феномена «соціальна когезія», й зробили помітний внесок у визначення контенту цього явища та його ролі у суспільному розвиткові у нинішніх умовах, знаходимо у працях таких дослідників: зазначені вище дослідники та Вільям МакДугалл (William McDougall), Леон Фестінгер (Leon Festinger), Курт Бек (Kurt Back), Стенлі Шахтер (Stanley Schachter), Джон Френч (John French), Бертрам Рейвен (Bertram Raven), Ірвінг Яніс (Irving Janis), Шарон Жоннот (Sharon Jeannotte), Джозеф Стоукс (Joseph Stokes), Юдіт Максвелл (Judith Maxwell), Матео Алалуф (Mateo Alaluf), Каролін Бове (Caroline Beauvais), Крістіан Ларсен (Christian Larsen), Дорвін Картрайт (Dorwin Cartwright), Георг Хоманс (George Homans), Альберт Лотт (Albert Lott), Берніс Лотт (Bernice Lott), Марк Грановеттер (Mark Granovetter), Лайф Браатен (Leif Braaten), Девід Локвуд (David Lockwood) та інші.

Названі дослідники представляють різні соціогуманітарні науки, зокрема філософію, соціологію, політологію, психологію, культурологію, технічні науки, природничі науки та медицину у різних країнах світу. Останніми роками спостерігається тенденція до здійснення досліджень у співавторстві чи у спільних колективах, які об'єднують науковців з різних країн, університетів, а і все частіше представниками різних спеціальностей. Останнє пояснюється тією обставиною, що соціальна когезія є універсальним феноменом й її вивчення вимагає міждисциплінарного підходу.

Мета статті полягає у тому, щоб певною мірою відтворити траєкторію дискурсу й трактування його акторами ключові моменти у сутності цього феномена на сучасному етапові, передовсім це стосуватиметься концептуалізації його контенту. При цьому акцент буде зроблений на найбільш поширених визначеннях соціальної когезії з певним наголосом на розкритті контенту окремих її складових. Певною мірою буде звертатися увага на тих моментах, які потребують свого подальшого вивчення.

Виклад основного матеріалу

Зауважимо, що на початковому етапові дослідження феномена «соціальна когезія» визначальними стали праці Еміля Дюркгайма (Emile Durkheim, 1858-1917 рр.) та Густава Ле Бона (Gustave Le Bon, 1841-1931 рр.), у яких були закладені принципові підходи до його вивчення. Ключовими моментами концептуалізації феномена тут були взаємодія між індивідами та суспільством, ступінь міцності соціальних зв'язків та наявність/відсутність соціальних конфліктів. Зауважимо, згодом до цих характеристик додавалися нові, що поглиблювало саму філософію осмислення явища.

На думку багатьох зарубіжних дослідників, необхідність інтенсифікувати пошуки адекватних інтерпретацій сутності соціальної когезії у сучасних умовах зумовлюється такими факторами: 1) процесами глобалізації й асоційованими з ними економічними змінами, які у сучасних умовах посилюються; 2) глобальними міграційними рухами, що охоплюють усе більше регіонів та стають усе більш масовими, й поглибленням етнічної диверсифікації, яку, до речі, чимала кількість науковців розглядає як виклик (загрозу) соціально згуртованим суспільствам; 3) розвитком нових комунікаційних технологій, які значною мірою базуються на комп'ютерних технологіях й впливають на зміни у соціальних відносинах, корті вважаються констатуючими компонентами цих відносин; 4) концепціями підходів трактування соціальної когезії, які формуються у країнах Європейського Союзу, зокрема думки про те, що включення до нього додаткових членів несе у собі відчутні виклики національним ідентичностям й процесу інтеграції різних соціальних систем [1].

Проблемне поле дослідження соціальної когезії у сучасних зарубіжних інтерпретаціях поділяється на дві складових: 1) академічні (орієнтовані на теорію) та 2) політико-практичні (орієнтовані на формування політичних концептів та прагненнями реалізувати їх у практичній діяльності). Перші розгортаються у межах тих чи тих академічних дисциплін (про них ми згадували вище) й зосереджуються переважно в університетах, а другі - ініціюються соціополітичними інституціями, скажімо, урядами, фундаціями, мозковими центрами (think tanks) й транснаціональними корпораціями. За нашими спостереженнями, ці дві складові переплітаються, особливо коли мова йде про мету й зміст самої соціальної когезії. У цьому виявляється два важливих аспекти стосовно зацікавленості різних сил суспільства проблемами соціальної когезії: з одного боку, інтерес політиків і бізнесових кіл концентрується на досягненні найвищого ступеня соціальної когезії, оскільки за таких умов можна спроєктувати максимально ефективний результат їхньої діяльності, а з іншого боку, це спонукає їх до пошуків шляхів імплементації поставленої мети, що знову таки ж пов'язано з прагненням здобути максимальну вигоду від стабільності соціальної когезії у конкретному суспільстві. Останнє, в свою чергу, підвищує шанси науки бути залученою до цих пошуків й таким чином стимулює наукові дослідження у цій царині. Щодо висунутої нами думки, то ми знаходимо підтвердження у формуванні великого пулу праць у США, Канаді, європейських та азійських країнах, частини яких (у сегменті концептуалізації конструкту «соціальна когезія») аналізується у даній статті.

Осмислюючи зміст публікацій згаданих вище авторів, ми встановили, що сучасні підходи більш чітко прив'язуються до операціоналізації поняття «соціальна когезія» та його практичної цінності у застосуванні політиками у своїх практиках. Початок сучасному «утилітарному» (націленому на досягнення конкретних (звичайно, позитивних) результатів) підходу до визначення поняття «соціальна когезія» заклала канадська дослідниця Джейн Дженсон (Jane Jenson), запропонувавши п'ять її вимірів (характеристик): належність до/ізоляція, що включає зокрема спільні цінності, колективну ідентичність; економічна включеність/виключеність, передовсім це стосується ринку праці; участь членів спільноти у публічному житті; визнання на противагу відкидання різноманітності і плюралізму; ступінь легітимності соціальних інституцій [3]. Згодом канадський науковець Пол Бернард (Paul Bernard) конкретизував вияв перелічених характеристик у трьох сферах суспільного життя - економічній, політичній та соціокультурній [4], а група науковців звернула увагу на тип соціально-поведінкового включення в різного роду публічні активності [5]. Деякі дослідники, як, наприклад Джозеф Чан, Хо-Понг То та Елен Чан (Joseph Chan, Ho-Pong To, Elaine Chan), концентрують увагу на необхідності розмежування суб'єктивних (довіра, погляди, ідентифікація) та об'єктивних компонентів (ступінь участі, рівень злочинності) соціальної когезії як у горизонтальному (між членами спільноти), так і у вертикальному (між індивідами і інституціями) вимірах [6].

Ми більш детально зупинимося на найпоширеніших підходах до визначення сутності поняття «соціальна когезія», які складають основу концептуалізації самого конструкту. Такими, на думку зарубіжних дослідників (з чим ми погоджуємося), зокрема тих, хто останнім часом особливо інтенсивно займається вивченням динаміки контенту феномена «соціальна когезія», є такі, що стосуються: 1) соціальних відносин; 2) ідентифікації (належності до тієї чи тієї спільноти); 3) орієнтації на спільне благополуччя; 4) спільні цінності; 5) якість життя; 6) рівність/нерівність [1].

Соціальні відносини є чи не найголовнішим (структуроутворюючим) компонентом соціальної когезії. Власне, цей компонент визначає рівень привабливості групи (спільноти) для бажання бути її членом. За твердженнями Австралійського бюро статистики, яке, поміж іншими питаннями опікується відтворенням рівня соціальної когезії, «... якість і стійкість людських відносин й зв'язків з іншими - їхніми сім'ями, друзями й більш широким довкіллям - є важливими інгредієнтами рівня соціальної когезії» [7]. Ключовими індикаторами якості відносин між людьми, а, відповідно, і самої соціальної когезії, сьогодні, на переконання більшості зарубіжних дослідників, є: а) соціальні мережі, які забезпечують тяглість цих зв'язків, постійність взаємодії; зауважимо, що західні дослідники особливу роль відводять соціальним мережам у формуванні соціального капіталу [8]; на нашу думку, соціальні мережі відіграють таку важливу консолідуючу роль в силу свого глобального поширення і залучення до них великої кількості акторів; б) довіра між членами групи (спільноти) та між людьми й інституціями (на цьому моментові особливий наголос робить данський дослідник Крістіан Ларсен [9], а німецький соціолог Ян Делхей (Jan Delhey) довіру називає «моральним ресурсом солідарності»[10]; таке визначення виявляється досить доречним, так як солідарність членів групи (колективу) відіграє помітну роль у досягненні високого рівня соціальної когезії, оскільки вона гуртує членів групи (колективу) навколо ключових моментів у досягненні соціальної рівності; в) оскільки у соціальних відносинах задіяні носії різноманітних культурницьких, етнічних традицій, відмінних один від одного стилів і образів поведінки, то взаємна толерантність набирає великої ваги у їхній побудові і розвиткові й вона постійно перебуває у полі зору дослідників як важливий елемент конструювання й функціонування соціальної когезії [1; 4]; г) на думку багатьох зарубіжних науковців (з чим ми повністю погоджуємося), одним із очевидних ключових моментів соціальних відносин виступає участь членів групи (спільноти) у різного роду активностях, які у західній фаховій дискусії називаються «громадянське залучення - долучення до громадянських активностей-дій» [1; 4; 5; 6].

Ідентифікація (належність до групи, спільноти) у зарубіжному науковому дискурсі також вважається одним із ключових маркерів соціальної когезії. Серед великої кількості індикаторів ідентифікації у сучасному західному дискурсові виділяються щонайменше два ключові показники - почуття належності до конкретної соціальної групи (спільноти) й визначальною мірою пов'язаною з нею ідентифікацією географічного простору, власне, простору розміщення і функціонування тієї чи тієї групи (спільноти). Цей простір може бути національним (мається на увазі територіальний устрій), регіональним або локальним. Аналіз наукової літератури вказує на те, що саме локальний географічний простір (скажімо, поліетнічні ареали) відіграє визначальну роль у процесі ідентифікації тих чи тих акторів соціальної когезії, особливо коли йдеться про їхні спільні громадські активності. На ще одному важливому моментові у контексті визначення ролі ідентифікації у концептуалізації конструкту «соціальна когезія» наголошують західні фахівці - на непересічному значенні соціокультурного чинника, оскільки в умовах глобалізації економічний чинник дещо послаблює свій вплив. Ті, хто утверджує таку думку, свідомі того незаперечного факту, що соціокультурні контексти великою мірою визначають контент соціальної когезії, передусім це може стосуватися етнічно диверсифікованих суспільств. Подібна ситуація має наслідком те, що громадяни у своїх ідентифікаційних пошуках все більше тяжіють до невеликих соціальних груп, де, скажімо, етнічність чи то релігія відіграють вирішальну роль. Останнє, на думку Девіда Шіфера і Йоланди ван дер Нолль, може посилювати певну фрагментацію суспільства [1]. На таку тенденцію час від часу звертають увагу європейські дослідники, коли мова зокрема йде про етнічність: ««Етнічна приналежність зараз розглядається як основна ознака соціальної структури, особистості, транснаціональних мереж та політичних конфліктів у всьому світі. Дехто розглядає це як виклик існуючій соціальній ієрархії та концепціям громадянства» [11]. За цих умов актуалізується питання співвідношення соціальної й етнічної солідарності, де остання у конкретних моментах може мати більший ефект впливу на функціонування соціальної когезії.

Орієнтацію на спільне благополуччя чимало дослідників трактують чи як не одним з вирішальних чинників соціальної когезії. Така орієнтація, безумовно, пов'язана з почуттям відповідальності за дотриманням загальноприйнятих правил поведінки і встановленого на благо усіх членів групи (спільноти) порядку. Завважимо, що такий підхід має своє історичне підґрунтя, яке коріниться в ідеях Еміля Дюркгайма, котрий свого часу наголошував на важливості взаємозалежності і солідарних дій членів групи (спільноти). Сьогодні цей підхід тією чи тією мірою відтворюється у практиках глобальних організацій, скажімо, Ради Європи, яка соціально згуртованим суспільством вважає таке, де очевидною є «спільнота вільних людей, що підтримують один одного й демократичними засобами переслідують ці спільні цілі» [12]. У цьому контексті актуалізується питання пошуків засобів поєднання інтересів різноманітних верств населення, передовсім тих, що мають відмінні культурні характеристики й різний досвід соціального бекграунду, зокрема новітніх іммігрантів, які є помітнимм у ландшафті етнонаціональної палітри населення північноамериканських країн та багатьох країн Європи, яка (палітра) у результаті інтенсифікації глобального переміщення людей урізноманітнюється.

Тому сучасні дослідники феномена «соціальна когезія», об'єктивно оцінюючи значення відповідальності й відповідності правилам і нормам у взаємодії членів груп (спільнот), звертають увагу на ті проблеми, які супроводжують ці процеси: «Розглядаючи соціальний порядок як необхідну умову для соціальної когезії не варто випускати із поля зору той факт, що сучасні, плюралістичні суспільства стикаються з фактами конфліктуючих цінностей, як також з питаннями щодо соціального порядку як легітимних складових політичного і громадянського життя» [1].

Дискусія про спільні цінності у зарубіжному науковому дискурсі стосовно сутності «соціальної когезії» відбувається у контексті з дискусією про орієнтацією на спільне благополуччя. На основі такого підходу, скажімо, згадувана нами канадська дослідниця Джейн Дженсон стверджує, що соціальна когезія - «тяглий процес розвитку громади, члени якої поділяють спільні цінності, спільні виклики й рівні можливості у канадському просторі, які базуються на розумінні довіри, надії та взаємності усіх канадців» [3]. Згідно з розмірковуваннями Дж. Дженсон, у контексті спільних цінностей важливими виявляються два питання: питання ступеня їхньої гомогенності (однорідності) та що ці цінності мають включати для того, щоб можна було твердити про існування згуртованого суспільства. Серед таких цінностей найчастіше розглядаються повага, толерантність, людяність. Однак, варто відзначити, що навколо цих питань розгортається жвава дискусія, скажімо, навколо таких цінностей як досягнення чи то влада, які більше тяжіють до категорії індивідуальних цінностей й концентруються на вигодах індивідууму. Враховуючи таку ситуацію, на нашу думку, дискусії стосовно питання про спільні цінності у формуванні й функціонуванні соціальної когезії буде актуалізуватися й загострюватися. Вони, до речі, відбуваються на фоні загальних дискусій про цінності, які мають утверджуватися у сучасних демократичних суспільствах.

Що стосується рівності/нерівності як індикатора соціальної когезії, то мова йде передусім про її ступінь пов'язаності між індивідуумами та групами у межах того чи того суспільства. Зарубіжні дослідники для його означення користуються терміном «соціоекономічна перспектива» й розглядають її у якості «структурного механізму» соціальної когезії [1]. При цьому звертається увага на два ключові аспекти виміру рівності/нерівності: перший пов'язаний з розподілом матеріальних і нематеріальних ресурсів між членами суспільства й ступенем доступу до них, зокрема на рівні регіонів і місцевому рівні, мешканцями сільських і міських адміністративних утворень, представниками різних соціальних, економічних, культурних груп (спільнот). Зауважимо, що у дискусії з приводу рівності/нерівності виникає термін «соціальне виключення», який покриває процес ізолювання індивідуума чи групи від соціального чи культурного життя як вислід нерівності розподілу й доступу до соціальних та культурних благ [13; 14; 15]. Інший термін «фракціоналізація», яким користуються дослідники, пов'язаний з культурним, етнічним, релігійним чи соціальним бекграундом членів групи (спільноти), власне, мова йде про вплив соціокультурних контекстів, у яких формувалися ті чи інші аспекти цінностей. Аналіз літератури засвідчує, що у середовищі зарубіжних дослідників точаться жваві дискусії стосовно валідності зазначених індикаторів у визначенні ступеня рівності/нерівності у конструюванні соціальної когезії. У силу названих причин стає зрозумілою посилена увага до названого вище індикатора соціальної когезії. Це властиво і значній частині праць, на які ми покликаємося у даній статті.

Коли мова йде про ще один важливий індикатор соціальної когезії, а саме про об'єктивну та суб'єктивну якість життя, то передусім мається на увазі психологічне благополуччя, фізичне здоров'я й об'єктивні умови життя. У контексті якості життя терміни «соціальна когезія», «якість життя» й «благополуччя» у зарубіжному науковому дискурсі використовуються замінюючи один одного [1]. У цьому ракурсі, розмірковуючи про подальші траєкторії наукового дискурсу, можна передбачити, що питання соціопсихологічної взаємодії членів групи (суспільства) у формуванні і, особливо, у функціонуванні соціальної когезії, передовсім на локальному рівні, будуть набирати значної ваги.

Мусимо зауважити, що, визначаючи ключові компоненти, які структурують соціальну когезію й концептуалізують саме її поняття, західні дослідники вважають усі шість перелічених компонентів важливими у концептуалізації поняття. На наш погляд, варто додати, що пріоритетність кожного із них визначається конкретними соціокультурними контекстами. Щоправда, зазвичай західні фахівці особливо наголошують на соціальних відносинах, на ідентифікації та на відповідальності дій на користь спільного блага. Це спонукає їх до визначення соціальної когезії як «описового атрибуту колективу, що вказує на якість колективного поєднання» [1]. Ця характерна риса зарубіжного наукового дискурсу пояснюється, на наш думку, тією обставиною, що у соціальній когезії коригуючим чинником активності її акторів й гарантами її забезпечення є саме соціальні фактори, які «працюють» не лише самі по собі, але й впливають на ту ж ідентифікацію, чи то рівень відповідальності дій. Погоджуючись з такими твердженнями, варто, особливо в умовах етнічно диверсифікованих суспільств, більше уваги звертати на ті чинники, які лежать у площині міжособистісних стосунків носіїв різноманітних етнокультурницьких традицій.

Важливим моментом у концептуалізації конструкту «соціальна когезія», згідно з думкою Девіда Шіфера та Йоланди ван дер Нолль, є те, що це явище вибудовується за принципом ступеневого функціонування. Дане застереження є цілком доречним. Це означає, що суспільствам може бути властивий той чи той ступінь згуртованості. Вочевидь, найвищий ступінь соціальної згуртованості за умов стабільності міжгрупової взаємодії (а у етнічно строкатих ареалах, міжетнічної взаємодії) та вправного адміністративного менеджменту може досягатися на локальному рівні; більш складно цей процес відбувається на загальнонаціональному рівні. Фокусування уваги зарубіжними дослідниками на трьох зазначених компонентах допомагає більш глибоко проникнути у сутність структуроутворюючих моментів і розрізняти значення чинних компонентів, передумов та наслідків. Коли ж у дискусії зринає питання про значення рівності/нерівності у концептуалізації конструкту «соціальна когезія», то тут мова йде передусім про попередні умови її формування [1]. Щоправда, ми маємо тримати у полі зору компонент рівності/нерівності й у функціонуванні соціальної когезії, адже саме тут (на практиках) перевіряється валідність того чи того твердження, або передбачення конкретного дослідника.

Визначаючи ключові моменти концептуалізації конструкту «соціальна когезія», важливе значення набирає питання його вимірюванн я як явища в цілому, так і його окремих компонентів. Завдяки вимірюванню можна більш глибше проникати у сутність феномена, розуміти взаєпов'язаність його складових і виробляти пропозиції стосовно його управління. Ці питання ми маємо намір досліджувати у подальших наших розвідках, звертаючись до досвіду зарубіжних науковців, які вже сьогодні накопичили достатній об'єм інформації з даної проблеми, наприклад, маються на увазі праці Сильв'яна Акета (Acket Sylvian) та його колег [5].

Висновки

Аналіз досліджень, присвячених феномену соціальної когезії, останнього часу, дають підстави констатувати таке: 1) вони досить інтенсивно здійснюються у країнах Північної Америки, країнах Центральної Європи та Австралії; 2) основна увага концентрується на вимірах сутності соціальної когезії через обґрунтування тих чи тих її індикаторів; 3) для визначення змісту феномена «соціальна когезія» найчастіше застосовуються шість індикаторів - соціальні відносини, ідентифікація (належність до тієї чи тієї спільноти); орієнтація на спільне благополуччя; спільні цінності; якість життя; рівність/нерівність; 4) при цьому структуроутворюючими й визначальними для з'ясування контенту соціальної когезії вважаються:

а) якість соціальних відносин (включаючи соціальні мережі, довіру, сприйняття різноманітності і участь в активностях групи (спільноти);

б) ідентифікація з соціальним утворенням (група, громада, суспільство);

в) орієнтація на спільне благополуччя (почуття відповідальності, солідарність, прийняття (згода) існуючого соціального порядку. Інші три компоненти (спільні цінності; якість життя; рівність/нерівність) розглядаються як такі, що створюють підґрунтя і результуються у наслідках соціальної когезії. Для більшості зарубіжних дослідників соціальна когезія - це описовий мультискладний і чітко градуйований феномен, який асоціюється з поняттям колективу й визначає якість колективного поєднання. Останнім часом у науковому дискурсові все більше уваги приділяється міжособистісній взаємодії членів груп (спільнот), особливо під час активностей, спрямованих на досягнення найвищого ступеня соціальної когезії на усіх рівнях - локальному, регіональному, національному. Зазначимо, що останнім часом зростає увага і до такої проблеми як вимірювання сутності соціальної когезії як цілісного складного соціального конструкту, так і його окремих аспектів у конкретних соціокультурних контекстах, передовсім це властиво дослідженням, які сьогодні досить таки інтенсивно циркулюють у північноамериканському та західноєвропейському наукових просторах.

Вивчення досвіду зарубіжного наукового дискурсу стосовно соціальної когезії (саме він накопичив вагомий досвід) відкриває можливості адекватного дослідження цього феномена, що сьогодні розгортається в українському суспільному просторові.

Література

I. Schiefer David, van der Noll Jolanda. (2017). The essentials of social cohesion: A literature review. Social Indicators Research. An International and Interdisciplinary Journal for Quality-of-Life Measurement, Vol. 132(20), 579-603. Retrieved from https://link.springer.com/ article/10.1007/s11205-016-1314-5

2. Fonseca Xavier & Lukosch Stephan, Brazier Frances. Social cohesion revisited: a new definition and how to characterize it. Retrieved from https://doi.org/10.1080/13511610. 2018.1497480

3. Jenson Jane. (1998). Mapping social cohesion. The state of Canadian research. Ottawa: Canadian Policy Research Network, 64 pp. Retrieved from www.cccg.umontreal.ca/pdf/cprn/cprn_f03

4. Bernard P. (1999). Social cohesion: A critique. Canadian Policy Research Network.

5. Acket Sylvian & Borsenberger, Monique, Dickes, Paul, Sarracino, Francesco. Measuring and validating social cohesion: A bottom-up approach. International Conference on Social Cohesion and Developments. OECD. Development Center. Paris. Pp. 36. Retrieved from https://search.oecd.org/ development/ pgd/46839973.pdf

6. Chan J., To H.-P., Chan E. (2006). Reconsidering social cohesion: Developing a definition and analytical framework for empirical research. Social Indicators Research, 75 (2), 273-302. Retrieved from http://doi.org/10.1007/s11205-005-2118-1

7. Australian Bureau of Statistics. Measures of Australia's progress. A case study of a national report based on key economic, social and environment indicators. Canberra: Australian Bureau of Statistics. (2006). 19 pp. Retrieved from http:www.oecd.org/site/worldforum/33808575doc

8. Bourdieu P. The forms of capital. (1986).Handbook of theory and research for the sociology of education. New York: Greenwood, 241-258.

9. Larsen C.A. The rise and fall of social cohesion. The construction and de-construction of social trust in the US, UK, Sweden and Denmark. (2013).Oxford, UK: Oxford University Press, Oxford. Retrieved from https://vbn.aau.dk/ws/portalfiles/portal/77826714/Chapter_ 1_The_Rise_ and_Fall_of_Social_Cohesion.pdf

10. Delhey J. Do enlargements make the European Union less cohesive? An analysis of trust between EU nationalities^ 2007). Journal of Common Market Studies, 45(2), 253-279.

II. Ten Years of Centre for the Study of Ethnicity and Citizenship, University of Bristol. Retrieved from https://www.bristol.ac.uk/ medialibrary/sites/ethnicity/migrated /documents/ethmcity10.pdf

12. European Committee for Social Cohesion. A new strategy for social cohesion. Revised strategy for cohesion. (2004). Strasbourg: Council of Europe Publishing. Retrieved from http://www.coe.int/ t/dg3/ socialpolicies/ socialcohesiondev/source/RevisedStrategy_en.pdf

13. Berger-Schmidt R. (2000). Social cohesion as an aspect of the quality of societies: Concept and measurement. European Union Reporting Working Paper, 14. Mannheim: Center for Survey Research and Methodology, 31 pp. Retrieved from https://www.gesis.org/ fileadmin/upload/dienstleistung/daten/soz_indikatoren/eusi/paper14.pdf [

14. Jeannotte Sharon. (2003). Singing alone? The contribution of cultural capital to social cohesion and sustainable communities. International Journal of Cultural Policy, Vol. 9, № 1, 35-49. Retrieved from https://www.researchgate.net/ publication/228499276_Singing_Alone_ The_Contribution_ of_Curtural_Capital_to_Social_Cohesion_and_Sustainable_Communities

15. Jenson Jane. (2010). Defining and measuring social cohesion. Commonwealth Secretariat and United Nations Research Institute for Social Development, 44 pp.

References

1.Schiefer David, van der Noll Jolanda. (2017). The essentials of social cohesion: A literature review. Social Indicators Research. An International and Interdisciplinary Journal for Quality-of-Life Measurement, Vol. 132(20), 579-603. Retrieved from https://link.springer.com/ article/10.1007/s11205-016-1314-5

2. Fonseca Xavier & Lukosch Stephan, Brazier Frances. Social cohesion revisited: a new definition and how to characterize it. Retrieved from https://doi.org/10.1080/ 13511610.2018.1497480

3. Jenson Jane. (1998). Mapping social cohesion. The state of Canadian research. Ottawa: Canadian Policy Research Network, 64 pp. Retrieved from www.cccg.umontreal.ca/pdf/ cprn/cprn_f03

4. Bernard P. (1999). Social cohesion: A critique. Canadian Policy Research Network.

5. Acket Sylvian & Borsenberger, Monique, Dickes, Paul, Sarracino, Francesco. Measuring and validating social cohesion: A bottom-up approach. International Conference on Social Cohesion and Developments. OECD. Development Center. Paris. Pp. 36. Retrieved from https://search.oecd.org/ development/ pgd/46839973.pdf

6. Chan J., To H.-P., Chan E. (2006). Reconsidering social cohesion: Developing a definition and analytical framework for empirical research. Social Indicators Research, 75 (2), 273-302. Retrieved from http://doi.org/10.1007/s11205-005-2118-1

7. Australian Bureau of Statistics. Measures of Australia's progress. A case study of a national report based on key economic, social and environment indicators. Canberra: Australian Bureau of Statistics. (2006). 19 pp. Retrieved from http:www.oecd.org/site/worldforum/33808575doc

8. Bourdieu P. The forms of capital. (1986).Handbook of theory and research for the sociology of education. New York: Greenwood, 241-258.

9. Larsen C.A. The rise and fall of social cohesion. The construction and de-construction of social trust in the US, UK, Sweden and Denmark. (2013).Oxford, UK: Oxford University Press, Oxford. Retrieved from https://vbn.aau.dk/ws/portalfiles/portal/77826714/Chapter_ 1_The_Rise_ and_F all_of_S oci al_C ohe si on.pdf

10. Delhey J. Do enlargements make the European Union less cohesive? An analysis of trust between EU nationalities^ 2007). Journal of Common Market Studies, 45(2), 253-279.

11. Ten Years of Centre for the Study of Ethnicity and Citizenship, University of Bristol. Retrieved from https://www.bristol.ac.uk/ medialibrary/sites/ethnicity/migrated /documents/ethnicity10.pdf

12. European Committee for Social Cohesion. A new strategy for social cohesion. Revised strategy for cohesion. (2004). Strasbourg: Council of Europe Publishing. Retrieved from http://www.coe.int/t/ dg3/socialpolicies/ socialcohesiondev/ source/RevisedStrategy_en.pdf

13. Berger-Schmidt R. (2000). Social cohesion as an aspect of the quality of societies: Concept and measurement. European Union Reporting Working Paper, 14. Mannheim: Center for Survey Research and Methodology, 31 pp. Retrieved from https://www.gesis.org/fileadmin/ upload/dienstleistung/ daten/soz_indikatoren/ eusi/paper14.pdf [

14. Jeannotte Sharon. (2003). Singing alone? The contribution of cultural capital to social cohesion and sustainable communities. International Journal of Cultural Policy, Vol. 9, № 1, 3549. Retrieved from https:// www.researchgate.net/publication/228499276_Singing_Alone_The_ Contribution _of_Curtural_Capital_to_Social_Cohesion_and_Sustainable_Communities

15. Jenson Jane. (2010). Defining and measuring social cohesion. Commonwealth Secretariat and United Nations Research Institute for Social Development, 44 pp.

Размещено на Allbest.ru