Соціальна активність особистості як засадничий принцип розбудови громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна активність особистості як засадничий принцип розбудови громадянського суспільства

Тараненко Галина Григорівна кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри суспільно-гуманітарних наук, Таврійський державний агротехнологічний університет імені Дмитра Моторного, м. Запоріжжя

Кукіна Наталя Володимирівна кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економіки і бізнесу, Таврійський державний агротехнологічний університет імені Дмитра Моторного, м. Запоріжжя,

Анотація

соціальна активність особистості громадянське суспільство

Розглянуто соціальну активність особистості як засадничий принцип розбудови громадянського суспільства. Доведено, що потреба у соціально активних людях актуалізується становленням демократичного простору, перезавантаженням сучасного українського суспільства, переоцінкою цінностей та переосмисленням нагальних потреб - як соціальних, так і індивідуальних. Проаналізовано основні підходи до розуміння та трактування поняття «соціальна активність». Зазначено, що соціальну активність можна розуміти як особистісну якість, що завдяки творчій та усвідомленій діяльності людини задовольняє як власні, так і суспільні потреби, уможливлюючи розвиток суспільства загалом та особистого самоусвідомлення, зокрема. Доведено, що соціальна активність, як один із системоутворювальних факторів особистості, характеризує людину з позицій її цінності для суспільства та інших людей. Зазначено, що через соціальну активність кристалізується особиста життєва позиція людини, її прагнення відіграти важливу роль у суспільному розвитку, самореалізуватися як особистість. Підкреслено, що сутність соціальної активності досить переконливо описується через поняття ініціативи та старанності, оскільки вони несуть у собі основні її ознаки та якісно-кількісні показники, зокрема, мотиваційний компонент прояву ініціативи, якість та суспільну цінність ініціативи, її спрямованість та визначеність-невизначеність, заходи ухвалення відповідальності за ініціативу, стійкість ініціатив, їх частота та рівень. Зазначено, що ці типи не відображають всієї сукупності соціально активної поведінки, адже фіксують крайні межі та певну умовність віднесення до тієї чи іншої групи. Наголошено на критеріях соціальної активності, зокрема вибірковості, усвідомленості та результативності проявів.

Обґрунтовано, що соціальна активність як дії та способи поведінки, пов'язані з прийняттям, перетворенням або новим формулюванням суспільного завдання, має просоціальну цінність, адже саме кризові ситуації змушують особистість усвідомлювати соціальний сенс розв'язання суспільних завдань, співвідносити їх із власними інтенціями. Саме завдяки соціальній активності особистість бере певні зобов'язання, стаючи суб'єктом відповідальності, та показує значущі результати.

Ключові слова: соціальна активність, ініціативність, старанність, особистість, соціально активна особистість, громадянське суспільство.

Abstract

Taranenko Halyna Hryhorivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Social Studies and Humanities, Dmytro Motornyi Tavria State Agrotechnological University, Zaporizhzhia

Kukina Natalia Volodymyrivna Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Economics and Business, Dmytro Motornyi Tavria State Agrotechnological University of Agrotechnology, Zaporizhzhia,

SOCIAL ACTIVITY OF INDIVIDUAL AS A FUNDAMENTAL PRINCIPLE OF CIVIL SOCIETY DEVELOPMENT

The social activity of the individual is considered as a fundamental principle of the civil society development. It has been proven that the need for socially active people is actualized by the formation of a democratic space, the reboot of modern Ukrainian society, the reassessment of values and the rethinking of urgent needs - both social and individual ones. The main approaches to understanding and interpreting the concept of "social activity" are analyzed. It is noted that social activity can be understood as a personal quality that, due to a individual's creative and conscious activity, satisfies both his own and social needs, enabling the development of society in general and personal self-awareness, in particular. It has been proven that social activity, as one of the system-forming factors of an individual, characterizes a person from the standpoint of his value for society and other people. It is noted that a person's personal life position realizes through social activity, his desire to play an important role in social development, to fulfill himself as a individual. It is emphasized that the essence of social activity is quite convincingly described through the concepts of initiative and diligence, since they contain its main features, qualitative and quantitative indicators, in particular, the motivational component of the initiative manifestation, the initiative quality and social value, its direction and certainty-uncertainty, measures of responsibility acceptance for the initiative, sustainability of initiatives, their frequency and level. It is indicated that these types do not reflect the entire set of socially active behavior, because they fix the extreme limits and a certain convention of assignment to one or another group. Emphasis is placed on the social activity criteria, in particular selectivity, awareness and effectiveness of manifestations. It is substantiated that social activism, defined as actions and methods of behavior related to the adoption, transformation or new formulation of a social task, has a pro-social value, because it is crisis situations that force the individual to realize the social meaning of the social tasks solving, correlate them with their own intentions. Due to social activity an individual makes certain commitments, becoming a subject of responsibility, and shows the significant results.

Keywords: social activity, initiative, diligence, individual, socially active individual, civil society.

Постановка проблеми

Соціальна активність як один із системоутворювальних факторів особистості, характеризує людину через призму її цінності для суспільства та інших людей. Саме через соціальну активність проявляється життєва позиція людини, її прагнення зробити свій внесок у розвиток суспільства,

самореалізуватися як особистість. Людина може проявити свою соціальну активність лише у процесі перетворювальної діяльності, що перебудовує суспільні відносини, створює умови для оптимального прояву сил, здібностей та талантів.

Взаємодія людини з суспільством актуалізує своєрідну систему оцінок для аналізу соціальної активності особистості, що може розглядатися з боку спрямованості та цілей суспільного розвитку загалом, ставлячи й досягаючи які, людина перебудовує та перетворює суспільні відносини, виступаючи творцем історії. Своєрідним «носієм» соціальної активності є діяльність людини, що має продуктивний, свідомий, соціальний, суб'єкт-об'єктний характер. Важливо, щоб діяльність набувала характеру самодіяльності, тобто таких рис, за допомогою яких індивід реалізує свою ініціативу, покладаючи на себе відповідальність перед суспільством.

Розвиток суспільства безпосередньо залежить від рівня розвитку соціальної активності, що залежить від підтримки соціальної діяльності та розширення меж соціальної творчості. На думку вчених, «розвиток соціальної активності є неодмінним складником демократичних політичних режимів, в умовах розвиненого громадянського суспільства» [15].

Безперечно, соціальна активність особистості набуває особливої актуальності в умовах соціальних трансформацій. Так, зокрема, за даними загальнонаціонального опитування Соціологічної групи «Рейтинг», яке проводилось серед 1200 респондентів в усіх областях України, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, 53% молоді мають активну життєву позицію, 47% українців у надскладні воєнні часи готові не лише залишатися в Україні, а й діяти активно; понад 80% - допомагають у захисті України, зокрема, 39% - як волонтери, 37% - фінансово, 18% - в інформаційному спротиві, 12% - в критичній інфраструктурі та 10% - в територіальній обороні [7, с. 51-52].

Отже, зазначене спонукає до дослідження феномену соціальної активності особистості як засадничого принципу розбудови громадянського суспільства, аналіз його основних складників та особливостей прояву.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема соціальної активності є предметом дослідження низки наукових розвідок. Так, зокрема, актуальним питанням соціального становлення особистості присвятили роботи О. Безпалько, Т. Вербецька, І. Звєрєва, А. Капська, Н. Ковтун, І. Козубовська, О. Кулінченко, Л. Коваль, І. Ковчина, М. Лукашевич, В. Поліщук, О. Смук, М. Туленков, Н. Шепелєва та ін. Дослідили особливості особистісно орієнтованого виховання І. Бех, С. Поляков, І. Якиманська та ін. Наголошували на питаннях розвитку соціальної активності дитини через особистість і колектив А. Макаренко та В. Сухомлинський. Соціальну активність особистості досліджували у своїх дисертаційних роботах Н. Клімкіна, О. Тельн, Л. Нафікова, В. Косовець та ін.

Метою статті є обґрунтування актуальності соціальної активності особистості як засадничого принципу розбудови громадянського суспільства, аналіз його основних складників та особливостей прояву.

Виклад основного матеріалу

Співвідношення суб'єктної та соціальної позиції людини на різних етапах становлення особистості не є однаковим. У дослідженнях вітчизняних і закордонних публікацій щодо соціальної позиції та соціальності досліджується активна життєва позиція (суб'єктна позиція) у взаємовідносинах із соціальним світом як інтегральна характеристика особистості, що містить низку властивостей і здібностей та є головною ознакою соціальної активності. Становлення суб'єктної позиції особистості пов'язане з ефектами здійснення соціалізації та посиленням когнітивно-оцінної функції, коли автономний рівень самоврядування особистості досягає певної оптимальності і дозволяє їй реалізувати свою активність у співвіднесенні не тільки із зовнішніми інстанціями, але і всупереч їм, якщо це співвідноситься із внутрішніми ціннісно-смисловими утвореннями, переконаннями, поглядами особистості.

Аналізуючи зміст терміну «соціальна активність», варто зазначити, що на сьогодні існує низка тлумачень, що наголошують на різних сторонах прояву особистої активності. Так, зокрема, означений термін розуміється як:

- «здатність людини до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння багатств матеріальної та духовної культури» [2, с. 21];

- «характеристика способу життєдіяльності соціального

суб'єкта, що полягає у свідомій спрямованості його дій на перетворення соціальних умов відповідно до актуальних потреб, інтересів, цілей та ідеалів, у реалізації соціальних ініціатив, участі у розв'язанні соціальних проблем, формуванні у себе необхідних соціальних якостей» [15];

- діяльність, що передбачає соціальні, вольові зусилля особистості, спрямовані на заволодіння зовнішніми обставинами [18];

- поняття стилю життя та креативного «Я», які підкреслюють активний характер життя людини [17, с. 131-140];

- прийняття системи наявних у суспільстві правил і здатність долати індивідуальні інтереси заради громадських [19];

- входження людини у світ інших людей з певною метою; інтеграційна характеристика самоорганізації та мотиваційно-ціннісної орієнтації, соціально спрямована діяльність та поведінка, взаємодія із членами колективу й соціальним середовищем при виконанні соціально значущої діяльності [3];

- «глибинні, різнобічні зв'язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб'єкта суспільних відносин» [11];

- діяльне ставлення особистості до світу, спроможність перетворювати матеріальну й духовну суспільно значущі сфери на основі засвоєння історичного досвіду людства, реалізації у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні [13];

- здатність суб'єкта до цілеспрямованої взаємодії із середовищем, що ґрунтується на її потребах й інтересах; внутрішня готовність до дії; усвідомлена та енергійна діяльність, спрямована на перетворення різних сфер дійсності й самих соціальних суб'єктів [9];

- динамічне утворення, суб'єктом-носієм якої постає людина, яка через систему зв'язків із навколишнім соціальним середовищем у процесі пізнання, діяльності та спілкування здійснює її розвиток [1];

- стійке особистісне утворення, що характеризує молоду людину як соціальну істоту, яка має чітку особистісну спрямованість, власну позицію, володіє світоглядом як системою знань і переконань, взаємодіє з навколишнім світом; процес соціальної діяльності, що характеризується інтенсивністю, якістю, новизною, креативністю, успіхом, змістовим наповненням і може відбуватися за певних умов і в певних ситуаціях [6].

Отже, поняття соціальна активність особистості розглядають як здатність, характеристику, стан, діяльність, стиль, прийняття,

входження, зв'язки, ставлення, діяльність, утворення особистості, що проєктується на різні сфери життєдіяльності суспільства. Соціальна активність постає, з одного боку, як усвідомлення і прийняття інтересів суспільства, з іншого -- готовність та вмінням реалізовувати ці інтереси активною діяльністю. Важливо зазначити, що визначальними

показниками соціальної активності є прояви ініціативності,

самостійності, незалежності, поваги до відмінностей, емпатії, рефлексії, комунікабельності, критичності, громадянськості, патріотизму.

Зазначені показники актуалізують такі ознаки особистості, як сильне та стале прагнення впливати на соціальні процеси й активну, конструктивну участь у суспільних процесах.

Безперечно, особливістю соціальної активності є внутрішня неоднорідність, оскільки її по-різному проявляють, спрямовують і використовують громадські сили, які домагаються реалізації своїх інтересів. У зв'язку з цим одні її форми можуть відповідати об'єктивно назрілим потребам розвитку суспільства, інші - суперечити і навіть протидіяти їм [15].

Соціальна активність як актуальна потреба реалізується в певній системі цільових установок, мотивів, що визначають інтереси особистості [18] та проявляється у різних видах діяльності. Так, зокрема, на думку вчених [2; 4; 5; 10; 12; 15; 16], активність особистості проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні, адже інтегральна характеристика активності особистості є активною життєвою позицією людини, що «проявляється в її принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, ініціативності, діловитості, психологічній настроєності на діяльність» [2, с. 21] та «виражає рівень соціальних потенцій суб'єкта, його культуру, вміння, знання та навички, здатність охоплювати своєю діяльністю навколишній світ, змінювати його і разом з ним самого себе» [15].

Активність проявляється в енергійній, інтенсивній діяльності у різних видах діяльності, а її обов'язковою умовою розвитку є різнобічна діяльність особистості та взаємодія з оточенням. Наприклад, політична активність спрямована на зміну соціальних відносин, трудова - на творення матеріальних умов життя, управлінська - на внесення зміни в функціонування і розвиток громадських структур, дозвіллєва - на забезпечення відтворення самої людини, розвиток її особистості, здатності до праці.

Соціальна активність визначається як діяльність, яка передбачає соціальні, вольові зусилля особистості, спрямовані на заволодіння зовнішніми обставинами. «На відміну від соціальної пасивності, що гальмує соціальні реакції людини і відчужує його від суспільних завдань і проблем, соціальна активність є також формою швидкого реагування на зміни в соціальному середовищі, прояви, трансформації та реалізації соціальної енергії» [15].

Отже, як бачимо, простежується три основні підходи до розуміння активності: 1) розгляд активності ширше, ніж діяльності, 2) їх

рівнозначність та 3) активність як характеристика діяльності.

Аналізуючи особливості становлення соціальної активності, вченими виокремлюється дві основні концепції щодо її розвитку. В межах першої концепції (загальнофілософської) особистість виступає як активно-вибірковий суб'єкт. Ця концепція базується на традиційних позиціях розвитку особистості як діяльнісного суб'єкта. Представники другої концепції наголошують на розвитку соціальної активності творчого характеру. Важливо підкреслити, що згідно з першою концепцією успіх діяльності особистості визначається її достатнім знанням соціального середовища, а соціальна активність є результатом появи потреб людини де накопичений соціальний досвід уможливлює вдосконалення діяльності роблячи її соціально-значущою. Щодо другої концепції, то тут роль особистості розглядається через призму її соціальної активності та взаємодії з середовищем, а включення особистості до соціуму передбачає її творчу активність, ініціативність, здатність самостійно обирати траєкторію поведінки та здійснювати самоуправління власними діями [14].

Отже, соціальна активність, як якість особистості, що проявляється у різних видах соціально-значущої діяльності, має складну структуру та включає потреби, мотиви, інтереси, установки тощо.

Розглядаючи соціальну активність через спрямованість людської діяльності, виокремлюють пізнавальну, творчу, громадянську, духовну, мистецьку, музичну, фізичну, рухову, комунікативну, трудову, інноваційну, правову, навчальну активність тощо. Важливо зазначити, що незалежно від видів активності, які є складовими соціальної активності, соціальна активність розглядається не лише як особистісна якість, а і як форма, спосіб діяльності. Варто підкреслити, що процес формування соціальної активності є довготривалим, досить складним і суперечливим процесом, адже особистість, умови її діяльності та соціальне середовище, в якому вона діє, є змінними й не завжди прогнозованими. Означене вимагає зацікавленості особистості в проблемах інших людей, громади тощо, вміння самостійно обрати способи й засоби діяльності, приймати рішення та здійснювати самоконтроль і самокоригування.

Досліджуючи соціальну активність, О. Кулінченко приходить до висновку, що вона має складну структуру, яка характеризується потребою у дії, реалізується в соціально-значущій діяльності, спрямованій назовні, і якій притаманні соціально-ціннісні вчинки й поведінка; інтереси, що відображають особистісні утворення та інтегрують раціональне й емоційне підґрунтя, визначають спрямованість людини на предмети і явища дійсності, а також мотиви її дій [8, с.34-39].

Розглядаючи соціальну активність як складну структуру, актуалізується питання щодо аналізу проявів її активності. Аналізуючи численні розвідки науковців, можна виокремити наступні рівні:

- Нормативний. Соціальна активність характеризується здатністю засвоювати та втілювати в життя регламентовану суспільством систему знань, умінь, навичок, норм і правил поведінки, спілкування. Особистість усвідомлює цілі, що стоять перед нею, а також мотиви, способи вирішення завдань та досягає позитивних результатів. Нормативно особистісний рівень дозволяє також схарактеризувати людину і як соціального індивіда, і як особистість. Соціальна активність тут проявляється у здатності особистості усвідомлювати що та як вона робить і пізнає. У кризових ситуаціях здійснюється вихід за межі необхідного, з'являються ініціювальні дії, створені задля оптимального розв'язання завдання чи його постановку. Людина лише «включає» свій особистісний сенс у те, що їй пропонується робити.

- Особистісно-продуктивний, на якому адекватно відбивається поведінка людини як особистості. Соціальна активність тут постає як здатність людини досягати високих суспільно значущих результатів у діяльності, привносити щось нове у суспільний розвиток. На цьому рівні діяльність розуміється не тільки як значуща, а і як така, що уможливлює самореалізацію, усвідомлення недоліків, виникнення суспільно цінної мотивації, бажання вносити щось своє, нове.

- Продуктивно-творчий, що за сприятливих умов

відгалужується з особистісно-продуктивного, коли сама особистість стає і надбанням, і гордістю суспільства. Соціальна активність тут характеризується з позиції підвищеної цінності діяльності для суспільства. Особистість усвідомлює необхідність створення чогось принципово нового, в результаті докорінно перетворює саму діяльність.

Варто зазначити, що розглянуті рівні є ієрархічно організованими, а тому окрему людину в різних видах діяльності можуть

характеризувати різні рівні прояву активності. Водночас будь-який з них може стати домінівним, визначати стиль поведінки особистості, ставлення до дійсності, зрештою внутрішню позицію. Не можна очікувати від особистості продуктивної чи творчої активності, якщо вона «не пройшла» нормативного рівня. Зрозуміло також, що в онтогенезі зазначені рівні неможливо формувати одночасно, вони мають слідувати один за одним.

Отже, на основі зазначених особливостей під соціальною активністю можна розуміти дії та способи поведінки, пов'язані з прийняттям, перетворенням або новим формулюванням суспільного завдання, що має просоціальну цінність. У кризових ситуаціях усвідомлюється соціальний сенс розв'язання суспільної задачі, відбувається процес співвіднесення із нею власного «Я» особистості, домінування внутрішньої мотивації, що виражає позицію суб'єкта. У результаті особистість приймає певні зобов'язання, стає суб'єктом відповідальності та домагається значних результатів. У міру «сходження» від соціального індивіда до особистості зростає значення ініціювальних дій, а також якість і суспільна значущість результатів.

В означеному контексті першорядного значення набуває питання про виокремлення критеріїв, на основі яких активність у будь-якому виді діяльності набуває статусу активності соціальної. Спробуємо висвітлити їх з позиції пізнавальної активності.

По-перше, вибірковість пізнавальної активності, яку можна описати через соціальну значущість цілей діяльності. Суб'єктивно це проявляється в усвідомленні особистісного сенсу пізнаваного, співвіднесенні його з вимогами суспільства, що визначає зрештою систему інтересів людини.

По-друге, усвідомленість пізнавальної активності, тобто здатність особистості співвідносити пізнавальну діяльність з життєвими планами та перспективами, вміння вийти за межі безпосередньої готівкової ситуації. Міра соціальності тут виявляється у вмінні суб'єкта оцінити те, що він пізнає для свого розвитку; у спроможності спроєктувати перспективи пізнаваного для майбутньої діяльності; в оцінці об'єктивної значущості досліджуваного для науки, практики тощо.

По-третє, результативність проявів соціальної активності. Для суспільства важлива не стільки процесуальна сторона пізнавальної активності, що реалізується відповідними діями індивіда, скільки кінцевий результат, який отримує людина в результаті пізнання: які знання набуває особистість, які навички та вміння вона опановує, як це відбивається на її розвитку та практичній діяльності.

Репродуктивний чи творчий характер пізнавальної активності на соціальному рівні інтерпретується як старанність та ініціативність. Обидві сторони пізнання є важливими, але тривале переважання репродуктивної активності незалежно від своєрідності розв'язуваних завдань призводить до формалізму, прагнення слідувати відомим зразкам, стереотипам. І навпаки, домінування лише творчих засад у пізнавальній активності надає їй потужного мотиваційного потенціалу, який часто буває відірваним від реального життя та конкретних умов діяльності. Тому пізнавальна активність як форма прояву соціальної активності має характеризуватись оптимальним поєднанням репродуктивного та творчого рівнів.

Сутність соціальної активності досить переконливо описується через поняття ініціативи та старанності, оскільки вони несуть у собі основні її ознаки. Під загальним терміном «ініціатива» розуміють самодіяльну участь людини в різних сферах соціального життя, в якому вона самостійно бере на себе відповідальність щодо розв' язання якогось завдання і виступає як активним її втілювачем. Слід зазначити, що ініціатива може виходити за межі необхідного, а тому особистість бере на себе певну міру відповідальності за розв'язання суспільних завдань, які мають просоціальні цінності. В цьому полягає відмінна риса соціальної ініціативи від ініціативи як психологічного явища, яка може виявлятися у різноманітних сферах життєдіяльності, зокрема й таких, де цілі не несуть суспільно значущих цінностей.

В означеному контексті важливо розглянути якісно-кількісні показники соціальної ініціативи. До них відносять наступні: мотиваційний компонент прояву ініціативи, що містить конкретні мотиви, які спонукають людину виявляти ініціативу; якість та суспільна цінність ініціативи, що характеризує рішення громадських завдань, до яких прагне долучитися особистість, та передбачає оцінку того, наскільки це сприяє досягненню соціально значущих цілей; спрямованість ініціатив, що характеризується з погляду тих сфер, у яких людина переважно виявляє свої ініціативи, і з погляду виду ініціативи та її конкретної орієнтованості; визначеність-невизначеність ініціативи, що передбачає чіткість, аргументованість формулювань ініціатив; заходи щодо ухвалення відповідальності за ініціативу, які характеризуються обов'язком та включенням суспільного завдання до смислової сфери особистості; стійкість ініціатив, що передбачає здатність людини утверджувати ініціативу, відстоювати власну позицію; частота ініціатив, що засвідчує загальну здатність індивіда виявляти ініціативи у різних видах діяльності; рівень ініціативи, що визначається ступенем включення особистісного до ініціативи.

Щодо старанності, то вона проявляється у здатності індивіда виконувати ту чи іншу діяльність на достатньому рівні залежно від розв'язуваного завдання. Вона, як і ініціативність, також характеризується прийняттям відповідальності. Соціальна старанність відрізняється від старанності взагалі як психологічної якості своєю спрямованістю на досягнення просоціальних цілей, усвідомленням важливості виконання діяльності, організованістю, волею.

Отже, одиницями соціальної активності виступають ініціатива та старанність, а їх поєднання чи переважання дають уявлення про типові особливості соціальної активності. На підставі цього можна виокремити наступні типи соціальної активності: люди з однаково високим рівнем ініціативи та старанності; люди з повною мірою відповідальності; люди з величезним переважанням ініціативності; люди з величезним переважанням старанності; люди з величезним переважанням соціальної імпульсивності; соціально пасивні люди та соціально невизначені люди. Звісно, з наведеної типології зрозуміло, що ці типи не можуть відображати усієї сукупності соціально активної поведінки, адже фіксують крайні межі. Кожна людина лише умовно може бути віднесена до тієї чи іншої групи.

Висновки

Потреба у соціально активній людині актуалізується становленням демократичного простору, перезавантаженням сучасного українського суспільства, переоцінкою цінностей та переосмисленням нагальних потреб - як соціальних, так і індивідуальних. Аналіз розуміння та трактування поняття «соціальна активність» дає підстави розуміти соціальну активність як особистісну якість, що завдяки творчій та усвідомленій діяльності задовольняє як власні, так і суспільні потреби, уможливлюючи розвиток суспільства загалом та особистого самоусвідомлення, зокрема.

Соціальна активність як один із системоутворювальних факторів особистості, характеризує людину з позицій її цінності для суспільства та інших людей. Саме через соціальну активність кристалізується особиста життєва позиція, прагнення відіграти важливу роль у суспільному розвитку, самореалізуватися як особистість, що виявляється через такі одиниці аналізу соціальної активності як ініціативність та старанність.

Сутність соціальної активності досить переконливо описується через поняття ініціативи та старанності, оскільки вони несуть у собі основні її ознаки та якісно-кількісні показники, зокрема, мотиваційний компонент прояву ініціативи, якість та суспільну цінність ініціативи, спрямованість ініціатив, визначеність-невизначеність ініціативи, заходи ухвалення відповідальності за ініціативу, стійкість ініціатив, частота ініціатив, рівень ініціативи. Проте ці типи фіксують крайні межі та певну умовність віднесення до тієї чи іншої групи, а тому не відображають всієї сукупності соціально активної поведінки. Важливе значення має також виокремлення критеріїв соціальної активності, зокрема вибірковості, усвідомленості та результативності проявів.

Соціальна активність як дії та способи поведінки, пов'язані з прийняттям, перетворенням або новим формулюванням суспільного завдання, має просоціальну цінність, адже саме кризові ситуації змушують особистість усвідомити соціальний сенс розв'язання суспільних завдань, співвіднести їх із власними інтенціями. Саме завдяки соціальній активності особистість бере певні зобов'язання, стаючи суб'єктом відповідальності, та показує значущі результати.

Література

1. Безпалько О. В. Розвиток соціальної активності особистості у дитячому об'єднанні [Електронний ресурс]. Вісн. психології і педагогіки : зб. наук. пр. 2012. Вип. 8. Режим доступу : http://www.psyh.kiev.ua

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко ; [гол. ред. С. Головко]. Київ: Либідь, 1997. 373 с.

3. Грабовська С., Чолій С. Соціальна активність в процесі соціалізації особистості. Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. К. : [б. в.], 2010. Т. ХІІ, ч. 1. С. 171-181.

4. Ковтун Н. Концептуальні підходи до осмислення співвідношення раціонального і вольового компонентів соціальної активності. Наук. записки Нац. університету «Острозька академія». Сер.: Філософія. 2014. Вип. 15. С. 8-13.

5. Козубовська І., Смук О. Розвиток соціальної активності майбутніх соціальних працівників у процесі професійної підготовки. Norwegian Journal of Development of the International Science. 2021. №57-2. C. 54-48.

6. Косовець В. І. Розвиток соціальної активності молоді в умовах соціокультурного середовища села : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.05 - Соціальна педагогіка / Василь Іванович Косовець ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 2009. 23 с.

7. Котелевець A. Соціальна активність молоді під час російсько-української війни. Social Work and Education. 2022. Vol. 9, No. 1. P. 51-61.

8. Кулінченко О.С. Соціальна активність студентів як соціально-педагогічна проблема. Науковий часопис НПУіменіМ.П. Драгоманова, 2014. Вип. 18. С.34-39.

9. Массовая информация и общественное мнение молодежи / под ред. В. Л. Оссовского. Киев : Наук. думка, 1990. 300 с.

10. Мурзіна А. В., Солодюк Н. В. Соціальна активність особистості студентської молоді - пріоритетний напрямок розвитку українського державотворення. Духовність особистості. 2012. Вип. 4. С.56-64.

11. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління / Л. Е. Орбан-Лембрик. К. : Академ-видав, 2003. 568 с.

12. Панчук Н. П. Ціннісні орієнтації як системоутворюючий фактор соціально активної позиції майбутнього фахівця. Проблеми сучасної психології. 2013. Вип. 21. С. 542-551.

13. Радул В. В. Соціальна активність у структурі соціальної зрілості (теоретико-методологічний аспект): [монографія] / В. В. Радул ; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Кіровоград. Імекс-ЛТД, 2011. 255 с.

14. Сохань Л.В. , К.К. Грищенко, Н.А. Сакада и др. Социальное управление и АСУ. Киев : Наук. думка , 1983. 240 с.

15. Туленков М. В., Вербецька Т. О. Активність соціальна. [Електронний ресурс]. Велика українська енциклопедія. Режим доступу : https://vue.gov.ua/ Активність соціальна (дата звернення: 27.02.2023).

16. Шепелєва Н. (2021). Формування соціальної активності студентської молоді у просторі закладу вищої освіти. Лідер. Еліта. Суспільство, (1), 63-70. https://doi.Org/10.20998/2616-3241.2021.1.06

17. Adler А. Superiority and Social Interest: A Collection of Later Writings. Front Cover. Routledge & Kegan Paul, 1965. 432 p.

18. Maslow A. Motivation and Personality. 1954. Ed. Cynthia McReynolds. 3rd ed. New York: Harper and Row, Inc., 1987.

19. Ramp W. Durkheim and after: religion, culture, and Politics. The sociology of religion /Ed. By B. S. Turner. Oxford: Wiley-Blackwell, 2010. P. 52-75.

References

1. Bezpaljko O. V. (2012). Rozvytok socialjnoji aktyvnosti osobystosti u dytjachomu objednanni [Development of social activity of the individual in the children's association]. [Elektronnyj resurs]. Visn. psykhologhiji i pedaghoghiky : zb. nauk. pr. Vyp. 8. Retrieved from : http://www.psyh.kiev.ua [in Ukrainian].

2. Ghoncharenko S. U. (1997). Ukrajinsjkyj pedaghoghichnyj slovnyk [Ukrainian pedagogical dictionary]. / Semen Ghoncharenko ; [ghol. red. S. Gholovko]. Kyjiv: Lybidj. [in Ukrainian].

3. Ghrabovsjka S., Cholij S. (2010). Socialjna aktyvnistj v procesi socializaciji osobystosti [Social activity in the process of socialization of the individual]. Problemy zaghaljnoji ta pedaghoghichnoji psykhologhiji : zb. nauk. pr. In-tu psykhologhiji im. Gh. S. Kostjuka APN Ukrajiny / za red. S. D. Maksymenka. K. : [b. v.], T. KhII, ch. 1. [in Ukrainian]

4. Kovtun N. (2014). Konceptualjni pidkhody do osmyslennja spivvidnoshennja racionaljnogho i voljovogho komponentiv socialjnoji aktyvnosti [Conceptual approaches to understanding the ratio of rational and volitional components of social activity]. Nauk. zapysky Nac. universytetu «Ostrozjka akademija». Ser.: Filosofija. Vyp. 15. [in Ukrainian].

5. Kozubovsjka I., Smuk O. (2021). Rozvytok socialjnoji aktyvnosti majbutnikh socialjnykh pracivnykiv u procesi profesijnoji pidghotovky [Development of social activity of future social workers in the process of professional training]. Norwegian Journal of Development of the International Science. #57-2. [in Ukrainian].

6. Kosovecj V. I. (2009). Rozvytok socialjnoji aktyvnosti molodi v umovakh sociokuljturnogho seredovyshha sela [Development of social activity of youth in the sociocultural environment of the village] : avtoref. dys. ... kand. ped. nauk : spec. 13.00.05 - Socialjna pedaghoghika / Vasylj Ivanovych Kosovecj ; Nac. ped. un-t im. M. P. Draghomanova. K., [in Ukrainian].

7. Kotelevecj A. (2022). Socialjna aktyvnistj molodi pid chas rosijsjko- ukrajinsjkoji vijny [Social activity of youth during the Russian-Ukrainian war]. Social Work and Education. Vol. 9, No. 1. [in Ukrainian].

8. Kulinchenko O.S. (2014). Socialjna aktyvnistj studentiv jak socialjno- pedaghoghichna problema [Social activity of students as a socio-pedagogical problem]. Naukovyj chasopys NPU imeni M.P. Draghomanova, Vyp. 18. [in Ukrainian].

9. Massovaya informatsiya i obshchestvennoe mnenie molodezhi [Mass information and public opinion of youth]./ pod red. V. L. Ossovskogo. Kiev : Nauk. dumka, 1990.

10. Murzina A. V., Solodjuk N. V. (2012). Socialjna aktyvnistj osobystosti studentsjkoji molodi - priorytetnyj naprjamok rozvytku ukrajinsjkogho derzhavotvorennja [Social activity of student youth personality is a priority direction of development of Ukrainian state formation]. Dukhovnistj osobystosti. Vyp. 4. [in Ukrainian].

11. Orban-Lembryk L. E. (2003). Psykhologhija upravlinnja [Management psychology]/ L. E. Orban-Lembryk. K. : Akadem-vydav. [in Ukrainian].

12. Panchuk N. P. (2013). Cinnisni orijentaciji jak systemoutvorjujuchyj faktor socialjno aktyvnoji pozyciji majbutnjogho fakhivcja [Value orientations as a systemforming factor of the socially active position of the future specialist]. Problemy suchasnoji psykhologhiji. Vyp. 21. [in Ukrainian].

13. Radul V. V. (2011). Socialjna aktyvnistj u strukturi socialjnoji zrilosti (teoretyko-metodologhichnyj aspekt) [Social activity in the structure of social maturity (theoretical and methodological aspect)]: [monoghrafija] / V. V. Radul ; Kirovoghrad. derzh. ped. un-t im. V. Vynnychenka. Kirovoghrad. Imeks-LTD. [in Ukrainian].

14. Sokhan' L.V. , K.K. Grishchenko, N.A. Sakada i dr. (1983). Sotsial'noe upravlenie i ASU [Social management and ACS]. Kiev : Nauk. Dumka.240 s.

15. Tulenkov M. V., Verbecjka T. O. Aktyvnistj socialjna [Social activity]. [Elektronnyj resurs]. Velyka ukrajinsjka encyklopedija. Retrieved from: https://vue.gov.ua/ Aktyvnistj socialjna (data zvernennja: 27.02.2023). [in Ukrainian].

16. Shepeljeva N. (2021). Formuvannja socialjnoji aktyvnosti studentsjkoji molodi u prostori zakladu vyshhoji osvity [Formation of social activity of student youth in the space of a higher education institution]. Lider. Elita. Suspiljstvo, (1) https://doi.org/10.20998/2616-3241.2021.L06. [in Ukrainian].

17. Adler А. (1965). Superiority and Social Interest: A Collection of Later Writings. Front Cover. Routledge & Kegan Paul,. 432 p.

18. Maslow A. (1987). Motivation and Personality. 1954. Ed. Cynthia

McReynolds. 3rd ed. New York: Harper and Row, Inc.

19. Ramp W. (2010). Durkheim and after: religion, culture, and Politics. The sociology of religion /Ed. By B. S. Turner. Oxford: Wiley-Blackwell, P. 52-75.

Размещено на Allbest.ru