Концепція громадянського суспільства як дослідницька програма

У цей період соціокультурна динаміка сучасних постіндустріальних інфор-маційних суспільств набула нових якісних вимірів, що їх часто характеризують як постмодерні. Ця внутрішня складна трансформація буржуазного суспільства поставила під сумнів попередні історичні фази концептуалізації громадянсько-го суспільства, зокрема Марксову редукцію його до епіфеномена капіталізму. «Громадянське суспільство і капіталізм, -- зазначає Дж. Александер, -- мають бути осмислені у фундаментально відмінних поняттях... Ми є не більше капіта-лістичним суспільством, аніж бюрократичним, секулярним, раціональним або дійсно громадянським суспільством» [Alexander, 1998: pp. 4-5]. У цьому кон-тексті громадянське суспільство, на думку соціолога, у третій його історичній фазі теоретичної концептуалізації (громадянське суспільство ІІІ -- SC Ш) слід розуміти радше як нормативну сферу солідарності та цивільності, яка виникає внаслідок трансформації та диференціації соціальної системи й позначає та ре-гулює межеві взаємостосунки між різними соціальними сферами (економікою, державою, релігією, наукою, сім'єю тощо) [Alexander, 1998: pp. 4-5]. Отже, при-наймні дві історичні обставини -- трансформації «третьої хвилі» демократиза-ції, зокрема у Східній і Центральній Європі та Латинській Америці 1980-1990-х років, та внутрішня логіка розвитку постмодерного суспільства -- актуалізува-ли у цей період новий сплеск інтересу до концепції громадянського суспільства.

Дослідницький інтерес до теоретичної проблематики громадянського су-спільства та розвитку його концепції не згасає і нині. Наприклад, розвиваючи підхід Дж. Александера, німецький соціолог Клаус Едер пропонує виокремити нову стадію розвитку громадянського суспільства, яку він, за аналогією з мо-деллю Александера, називає «громадянське суспільство IV» (SC IV) [Eder, 2009]. На думку К. Едера, такого нового змісту цей концепт набуває у контексті поза-національних (non-national) форм політичних інститутів, таких як Європейський парламент, коли громадянське суспільство трансформується від опонента державної влади в її партнера [Eder, 2009: р. 25]. В європейській політичній практиці в рамках ЄС завдяки процедурним правилам інститути громадянського суспільства отримують привілейований доступ до влади й фактично кооптуються до самої влади. У такій новій конфіґурації, на думку німецького соціолога, громадянське суспільство стає партером системи урядування, а сам концепт урядування (governance) є ключовим для розуміння цієї системи горизонтальної координації між різними владними акторами, в якій громадянське суспільство вже є невіддільною частиною структури європейського урядування [Eder, 2009: р. 25].

Соціологічна дослідницька програма громадянського суспільства окрім іс-торичності артикулює також його соціально-контекстуальний характер. У цьо-му сенсі громадянське суспільство завжди вкорінене у певний соціокультурний, політичний, національний й такі інші контексти. Це -- цілком конкретний спосіб організації солідарної життєдіяльності, практик та певного дискурсивно-нормативного порядку зі своїми особливостями інституціалізації та розвитку. У сучасній теоретичній літературі, в якій вже досягнуто консенсусу щодо багатозначності, варіативності та соціальної інтерактивності громадянського суспільства як актора публічної арени, пропонуються різні підходи щодо ви-мірів вияву його особливостей у різних національних контекстах. Зокрема, до-слідники пропонують чотири виміри, за якими можуть відрізнятися різні наці-ональні громадянські суспільства, а саме: якість публічної сфери; структура та організація громадянського суспільства; його взаємодії з іншими інститутами та акторами політичної арени і нормативні орієнтації самих акторів, які пред-ставляють громадянське суспільство [Ekiert, Foa, 2017: p. 421].

Визнання соціокультурної контекстуальності та особливостей громадян-ського суспільства пов'язане з доволі широким спектром питань щодо грома-дянських і негромадянських, західних і незахідних громадянських суспільств, можливостей інституціалізації громадянського суспільства на іншій, відмінній (і якою мірою) від західної соціокультурної традиції. У сучасній літературі до-волі активно дебатуються шанси та перспективи громадянського суспільства в незахідних та постколоніальних культурах (Північна Африка, Близький Схід, Азія, Китай). Проблемність формування громадянського суспільства в його класичних нормативних орієнтирах у цих соціокультурних середовищах, на думку багатьох дослідників, пов'язана з відмінністю їхніх культурних традицій та практик, які характеризуються «дефіцитом цивільності» [Mbembe, 2001]. Відтак реалістичнішою стратегією інституціалізації норм і практик громадян-ського суспільства у таких традиційних соціокультурних середовищах з авто-ритарними формами правління, зокрема на арабському Близькому Сході, є, на думку Ф. Волпі, не спроба демократизацій політичних режимів у цьому регіоні, а радше -- «трансформація у соцієтальній перспективі» та «мікрополітичні процеси, які залучають різні артикуляції цивільності у суспільні відносини» [Volpi, 2011: p. 801].

Українське посткомуністичне суспільство також має власні контекстуальні соціокультурні особливості, які впливають як на сприйняття поняття грома-дянського суспільства, його розуміння, так і на процеси інституціалізації його цінностей та практик. І ступінь розвитку громадянського суспільства певною мірою залежить від ступеня сприйняття та адекватного розуміння цього соці-ального феномену в науково-теоретичному та політико-ідеологічному дискур-сах, від суспільної актуальності його цінностей і практик, а також від ступеня та адекватності втілення їх в етичних та символічно-культурних формах і структурах життєдіяльності певного соціуму. І навпаки, розвиненість цінностей і відносин цивільності й самоорганізованих культурно-політичних практик формує дискурс громадянського суспільства та його адекватне розуміння як відкритого проєкту суспільної життєдіяльності, яка є добровільною та самоор-ганізованою. Остання, аби бути сталою, має, своєю чергою, репродукувати тра-диційні, кориґувати деформовані та виробляти нові автентичні громадсько-солідаристські культурно-символічні смисли та норми -- те, що в давньогрецькій культурній традиції з часів Аристотеля іменувалося етосом (ethos), а в підходах А. де Токвіля «звичаями» (mores) цивільності.

Важливими методологічними орієнтирами соціологічної дослідницької програми щодо концептуалізацій сучасного українського громадянського су-спільства є його секуляризація та націоналізація -- суспільно-політичні, а також -- дослідницькі алгоритми, що певною мірою нейтралізують політизацію, фетишизацію, телеологізацію та інші деформувальні впливи на його дискурс та практики у конкретному суспільному контексті. Завдання секуляризації зу-мовлює необхідність трансформації громадянського суспільства від револю-ційного гасла та політичної міфології у культуру та практики повсякденної цивільності. Секуляризація передбачає деполітизацію і деміфологізацію цього нормативного ідеалу, тобто сприйняття громадянського суспільства не як полі-тичної ідеологеми, кінцевої мети або проєкту, який можна «розбудувати» згори, а радше як відкритого соцієтального розвитку в бік досягнення цивільності у всіх царинах суспільної життєдіяльності (економіці, політиці, соціальних від-носинах, приватній сфері, культурі тощо). Цей процес зумовлює також усвідом-лення необхідного зв'язку громадянського суспільства як способу суспільної життєдіяльності з функціюванням:

- в економіці цивілізованих (як антиподу напівкримінальних, «тіньових») ринкових відносин,

- у соціально-структурних вимірах -- наявної чисельної та соціально впливо-вої страти середнього класу,

- у державній політиці -- реальне утвердження верховенства права,

- на рівні громадської політики -- з конституюванням автономної та само-достатньої публічної сфери суспільної критики, обговорень і добровільних, самоорганізованих громадянських інтеракцій та дій.

Розуміння контекстуальності громадянського суспільства, зокрема в Україні, передбачає також націоналізацію цього проєкту суспільної модернізації, тобто розвиток внутрішньонаціональних процесів соціальної цивільної самоорганізації і врахування національно-культурних особливостей утвердження громадянського суспільства -- іншими словами, опору на внутрішню соціальну динаміку процесів суспільної самоорганізації. Експерти не без підстав застерігають, що «ґлобальне мислення та активність тією мірою, якою вони ґрунтуються на переконанні щодо існування універсальних/ґлобальних (значною мірою «західних») способів розв'язання конкретних місцевих проблем, може спричиняти руйнування національних та місцевих підходів та ініціатив» [Halperin, Laxer, 2003]. Це застереження є вельми актуальним стосовно оптимізації стратегій зовнішнього впливу міжнародних громадських організацій застосовно до проблем, захисту громадянських прав і лобіювання громадських ініціатив у певних країнах. Надмірні сподівання місцевих громадських активістів на допомогу міжнарод-них громадських організацій у розв'язанні проблем національної або місцевої політики може призводити до «демобілізації» місцевих громадських зусиль та, принаймні у непрямий спосіб, сповільнювати або деформувати розвиток наці-онального громадянського суспільства. Одначе у країнах і ситуаціях, де місцева громадська ініціатива отримала власний імпульс та має широку суспільну під-тримку, міжнародна підтримка та солідарність лише сприятимуть успіху.

Таким чином, особливістю соціологічної дослідницької програми громадян-ського суспільства є поєднання артикуляції його історичності та контекстуальності з визнанням спільних родових універсальних або типово нормативних характеристик, які історично визначають теоретичне ядро концепту «грома-дянське суспільство».

Перспективи дослідницької програми

Дослідницька програма громадянського суспільства, зокрема в її соціологічному вимірі, є відкритим процесом, який постійно розвивається. Адже теоретичні рефлексії про громадянське суспільство є відображенням сучасної практики соціальної активності та самоорганізації в їхніх різноманітних та мінливих формах, національному та ґлобальному контекстах. Сучасні комплексні процеси громадянської активності, самоорганізації, протестних та інших суспільних рухів у світі та в Україні зумовлюють нагальність досліджень сучасних теоретичних варіацій та реконцептуалізацій класичного модерного поняття «громадянське суспільство». Зокрема, в сучасному ґлобальному контексті практики громадянського суспільства занурені у нові умови та можливості сучасних цифрових технологій та комунікацій, які були відсутні або принаймні ще не розвинені в період східноєвропейських національно-демократичних революцій, розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності його колишніх республік. Сучасна доступність та масовість цифрового мобільного зв'язку, масові соціальні інтернет-мережі, такі як Twitter та Facebook, стали потужним ґлобальним засобом розвитку горизонтальних соціальних інтеракцій, громадських мобілізацій та самоорганізованих акцій на всіх континентах, включно зі Східною Європою загалом та Україною зокрема. Іншою обставиною сучасного контексту розвитку громадянського суспільства є актуалізація не лише масового протестного активізму, а й передовсім проблематики цивільності у різних її вимірах, цінностей толерантності, справедливості та доброчесності, тобто тих семантичних смислів, які містилися і в історичній концепції громадянського суспільства, але не були сповна актуалізовані, особливо в посткомуністичному контексті. Сучасна дослідницька програма громадянського суспільства розвивається, поєднуючись із дискурсом доброчесного, справедливого суспільства. У цих обставинах особливо актуалізується соціальна мета і спрямованість громадських ініціатив та рухів, сутнісна орієнтація їх на концепцію суспільного блага.

Сучасні теоретичні інтерпретації також долають схематичне та спрощене уявлення про громадянське суспільство, його так звану секторальну модель. До того ж самоорганізований громадський активізм, нові мережеві громади та солідарності дедалі частіше не пов'язані із формальними критеріями належ-ності чи формального членства громадян в НУО. Для функціювання сучасного громадянського суспільства доволі характерною є парадигма «зсунутого залу-чення» (термін А. Гіршмана), яка відзначається увагою до спонтанності гро-мадянської участі та мобілізаційної активності, дедалі більше зорієнтованої на потреби розв'язання конкретних проблем, часто місцевого характеру.

Масові ґлобальні комунікації, активне формування горизонтальних соціаль-них мереж, суспільна активізація молодої генерації «цифрової ери», загострен-ня проблем соціальної та економічної справедливості, прав і свобод у багатьох країнах світу, особливо в країнах з авторитарними та перехідними політичними режимами й, нарешті, військові конфлікти, зокрема війна проти російської аґресії в Україні, -- всі ці чинники надають нових імпульсів для теоретичної концептуалізації проблематики громадянського суспільства. Разючими його ґлобальними маніфестаціями з різними, але багато в чому схожими вимогами та практиками організації були «арабська весна» -- серія масових протестів і повстань починаючи з 2010 року проти авторитарних і корумпованих урядів у

Тунісі, Лівії, Єгипті та Ємені, політичні протести в Туреччині, Венесуелі, Таїланді, Греції, Болгарії, Іспанії, а також Євромайдан, Революція Гідності 2013-2014 років, війна за незалежність та волонтерський рух в Україні.

Можна окреслити кілька типових рис, які об'єднують різнопланові маніфес-тації громадянського суспільства у ґлобальному світі від початку 2010-х років. Це, по-перше, блок проблем, які стосуються складності й непередбачуваності сучасних технологічних і природних чинників для людського виживання, мі-німізації ризиків екологічних та природних катастроф та ефективного розв'я-зання їхніх наслідків у разі потреби [Anheier et al., 2012]. Стратегією ґлобального громадянського суспільства у цій царині є його вимоги щодо прозорості та підзвітності рішень урядів та ґлобальних міжнародних корпорацій задля під-вищення безпеки існування ґлобального людства. Ґлобальні соціальні наслідки пандемії COVID-19, сучасні виклики системі міжнародної безпеки з боку ав-торитарних режимів і країни-аґресора більшою мірою актуалізують ці ризики.

Другою типовою рисою для різнопланових маніфестацій ґлобального гро-мадянського суспільства у цей період є артикуляція дискурсу справедливості в різних її конотаціях та національних контекстах -- від кримінальної справедли-вості у покаранні терористів, диктаторів та військових аґресорів до вимог соці-ально-економічної справедливості й маніфестацій проти безробіття та соціаль-но-економічних негараздів у багатьох країнах. У цьому контексті, як зазначають сучасні дослідники, ґлобальне громадянське суспільство можна визначити як «динаміку вимог та контрвимог щодо справедливості, поширюваних далеко за дискурсивні рамки конвенційних національних держав» [Albrow, Seckinelgin, 2011: p. 1].

Третьою характеристикою, яка умовно об'єднує різні сучасні маніфестації ґлобального громадянського суспільства, є намагання активістів, протестних і лобістських груп формувати якомога ширшу та універсальну соціальну основу кампаній та уникати будь-яких жорстких афіліацій з конкретними політичними чи ідеологічними платформами. В європейських маніфестаціях громадянського суспільства така артикуляція «постполітичності» виявилася в намаганнях європейських активістів здолати традиційну право-ліву політичну ідентифікацію, а в арабському світі спробами під час подій «арабської весни» піднестися над жорсткими секулярно-ісламістськими відмінностями. Ознаки такого дистанціювання від політичних сил та партій були характерними і для маніфестацій Євромайдану в Україні 2013-2014 років. Утім, як слушно заува-жують дослідники, такого роду стратегія політичної нейтральності ґрунтується радше на універсальності дискурсів сучасних вимог і протестів, які можуть і не асоціюватися з традиційним термінологічним рядом наявних політичних чи ідеологічних орієнтацій. А отже, «сприймати вимоги «хліба, свободи, гідності, гуманізму!» єгипетських протестувальників на площі Тахрир як неідеологічні -- це майже те саме, що сприймати як неідеологічне гасло «свобода, рівність, братерство!» Великої Французької революції» [Anheier et al., 2012: pp. 18-19].

І нарешті, є ще одна обставина сучасного ґлобального контексту громадян-ського активізму, яка є дотичною до вітчизняних реалій. Ідеться про кризу того ціннісно-інституційного континууму, який історично пов'язаний із формуван-ням модерного громадянського суспільства і є найбільш сприятливим для роз-витку його практик, а саме режиму ліберальної демократії. І видається зако-номірним, що відродження ідеології громадянського суспільства хронологічно припало саме на період світового підйому ліберальної демократії від кінця 1980х років, з такими його маніфестаціями, як демократичні антикомуністичні революції у Східній Європі, зокрема рух за державну незалежність України, антиавторитарні трансформації в Латинській Америці, Азії та Африці.

Одначе від початку 2000-х і особливо після світової фінансової кризи 2008 року починається процес поступового спаду світової демократизаційної дина-міки. У 2019-му, згідно з результатами досліджень «Freedom House», згортання показників політичних прав і громадянських свобод у світі є «послідовним і загрозливим» [Democracy in Retreat, 2019]. Почасти це пов'язане з ґлобальним зсувом балансу влади на користь авторитарних режимів, зокрема Китаю, та на-пружених викликів для демократії від поширення масових настроїв невдово-лення, спричинених зростанням економічної нерівності та втратою особистих статусних позицій для багатьох людей у США та Європі. Одним із чинників кризи європейської ліберальної демократії та посилення політичного впливу популізму стали потужні хвилі міґраційних процесів з Азії та Африки. Інститути ЄС великою мірою виявилися неготовими до масштабів цих нових викликів. Це дає привід деяким експертам твердити про докорінні зміні самої демократії як суспільного укладу. Наприклад, Іван Крастєв вважає, що сучасна демократія втрачає свої інституційні можливості щодо інклюзії та захисту меншості й перетворюється радше на політичний режим «стривоженої більшості» [Krastev, 2017]. Ерозія демократичних інститутів та суспільного невдоволення формує живильний ґрунт для зростання політичного впливу популізму в багатьох реґіонах. Дж. Александер пояснює цей сучасний наступ консерватизму і попу-лізму як об'єктивний наслідок самої бінарної структури та крихкості дискурсу цивільності в демократичних умовах, але, на його думку, проблема полягає не в наступі антицивільних тенденцій, а в захисній ефективності громадянської солідарності та здатності сфери цивільності протистояти цьому наступу та від-новитися [Alexander, 2018].

Виклики політичного популізму вимагають активізації громадянським сус-пільством його потенціалу «захисного щита» через набуття досвіду суспільної активності для багатьох громадян. Адже популістська політична риторика може бути успішною, створюючи лише ілюзії поновлення соціальних зв'язків в умовах кризи та війни. Натомість практична суспільна активність у різних мережах громадських об'єднань здатна протистояти популізму через форму-вання не ілюзорних, а реальних горизонтальних зв'язків та інклюзивних форм солідарності. Формування раціональної критичної свідомості громадян та їхніх відповідальних суспільних настанов -- це також важлива функція громадських об'єднань, зокрема у вітчизняному контексті. Нарешті, протистояння інфор-маційним фейкам та маніпуляціям, які є знаряддям як популізму, так і військо-вого аґресора, також стає одним із важливих завдань, просвітницькою місією вітчизняного громадянського суспільства та актуальною сферою досліджень його сучасної проблематики.

Джерела/References

[=Резнік, В.(2021). Аналіз дослідницьких програм: соціологічний ракурс. Соціологія: те-орія, методи, маркетинг, 4, 104-128, DOI: https://doi.org/10.15407/sociology2021.04.104.]

Adloff, F. (2016). Gifts of cooperation, Mauss and pragmatism. London: Routledge

Adloff, F. (2021). Capitalism and Civil Society Revisited or: Conceptualizing a Civil, Sustainable and Solidary Economy. International Journal of Politics, Culture & Society, 34 (2), 149-159.

Ahn, T. K., Ostrom, E. (2008). Social capital and collective action. In: D. Castiglione, J.W. Van Deth, G. Wolleb (Eds.), The handbook of social capital (pp. 70-100). New York: Oxford University Press.

Alagappa, M. (2004). Civil Society and Political Change: An Analytical Framework. In: M. Alagappa (Ed.), Civil Society and Political Change in Asia: Expanding and Contracting Democratic Space (pp. 25-57). Stanford, CA: Stanford University Press.

Albrow, M., Seckinelgin, H. (2011). Introduction: Globality and the Absence of Justice. In: Anheier, H., Glasius, M., Kaldor, M., Park, G.S., Sengupta, C. (Eds.), Global Civil Society 2011. Global Civil Society Yearbook. London: Palgrave Macmillan. DOI: https://doi.org/10.1057/9780230303805_1

Alexander, J.C., Stack, T., Khosrokhavar, F. (2019). Breaching the civil order: radicalism and the civil sphere. Cambridge: Cambridge University Press.

Alexander, J. (1998). Introduction. Civil Society I, II, III. Constructing an Empirical Concept from Normative Controversies and Historical Transformations. In: J. Alexander (Ed.), Real Civil Societies. Dilemmas of Institutionalization (pp. 1-21). London: SAGE Publications Ltd.

Alexander, J. (2000). Theorizing the Good Society: Hermeneutic, Normative and Empirical Discourses. The Canadian Journal of Sociology, 25 (3), 271-309.

Alexander, J. (2006). The civil sphere. New York: Oxford University Press.

Alexander, J. (2018). Frontlash/Backlash: The Crisis of Solidarity and the Threat to Civil Institutions. Contemporary Sociology, 48 (1), 5-11.

Anheier, H.K., Salamon, L.M. (2006). The nonprofit sector in comparative perspective. The nonprofit sector: A research handbook, 2, 89-116.

Anheier, H.K., Toepler S. (Eds.) (2010). International Encyclopedia of Civil Society. New York: Springer Science & Business Media.

Anheier, H., Kaldor, M., Glasius, M. (2012). The Global Civil Society Yearbook: Lessons and Insights 2001-2011. In: M. Kaldor, S. Selchow, H.L. Moore (Eds.), Global Civil Society 2012: Ten Years of Critical Reflection (pp.2-26). London: Palgrave Macmillan.

Arato, A. (1981). Civil society against the state: Poland 1980-81. Telos, 1981 (47), 23-47.

Armony, A. (2004). The dubious link: civic engagement and democratization. Palo Alto: Stanford University Press.

Aspinall, E. (2004). Indonesia: Transformation ofCivil Society and Democratic Breakthrough. In: M. Alagappa (Ed.), Civil Society and Political Change in Asia: Expanding and Contracting Democratic Space (pp. 61-96). Stanford, CA: Stanford University Press.

Berman, S. (1997). Civil Society and the Collapse of Weimar Republic. World Politics, 49, 401429.

Bryant, C. (1995). Civic Nation, Civil Society, Civil Religion. In: J.A. Hall (Ed.), Civil Society. Theory, History, Comparison (pp.136-157). Cambridge: Polity Press.

Democracy in Retreat. Freedom in the World (2019). Отримано з: https://freedomhouse.org/ report/freedom-world/freedom-world-2019/democracy-in-retreat.

Eder, K. (2009). The making of a European civil society: «Imagined», «practised» and «staged». Policy and Society, 28 (1), 23-33. DOI: https://doi.org/10.1016Zj.polsoc.2009.02.003.

Egholm, L., Kaspersen, L.B. (2021). Introduction to the Special Issue `Beyond Civil Society': Advancing a Post-sectoral Conception of Civil Society - Moving Beyond Civil Society? International Journal of Politics, Culture, and Society, 34, 143-148. DOI: https://doi.org/10.1007/s10767-020- 09372-6.

Ekiert, G., Foa, R. (2017). The Weakness of Post-Communist Civil Society Reassessed. European Journal of Political Research, 56: 419-439. DOI: 10.1111/1475-6765.12182

Englehart, N. (2011). What Makes Civil Society Civil? The State and Social Groups, Polity, 43 (3), 337-357.

Evers, A. (2009). Civicness and civility: their meanings for social services. International Journal of Voluntary and Nonprofit Organizations, 20 (3), 239-259. DOI: 10.1007/s11266-009-9088-x.

Freise, M., Hallmann, T. (Eds.) (2014). Modernizing democracy. Associations and associating in the twenty-firs century. New York: Springer New York.

Gellner, E. (1996). Condition of Liberty. Civil Society and Its Rivals. London: Penguin Books.

Gouldner, A.W (1980). The Two Marxisms: Contradictions and Anomalies in the Development Theory. London: Macmillan.

Habermas, J. (2000). The Structural Transformation of the Public Sphere. [In Ukrainian]. Lviv: Litopys. [=Габермас, Ю. (2000). Структурні перетворення у сфері відкритості. Львів: Літопис.]

Halperin, S. (2003). Effective Resistance to Corporate Globalization. In: S. Halperin, G. Laxer (Eds.), Global Civil Society and Its Limits (pp. 1-25). Houndmills.

Havel, V. (1985). The Power of the Powerless: Citizens against the state in central-eastern Europe. Armonk, New York: M.E. Sharpe.

Howell, J. (2001). Civil Society and Development. A Critical Exploration. Boulder: Lynne Rienner Publishers.

Ikegami, E. (2000). A Sociological Theory of Publics: Identity and Culture as Emergent Properties in Networks. Social Research, 67 (4), 989-1029.

Keane, J. (2001). Democracy and Civil Society. [In Russian]. Moscow: Progress-Traditsiia. [=Кин, Д. (2001). Демократия и гражданское общество. Москва: Прогресс-Традиция.]

Koselleck, R. (2014). Introduction. Dictionary of basic historical concepts: selected papers in 2 Vols./ Tr. from German by K. Levinson; Ed. by Yu. Zaretskii, K. Levinson, I. Shirle (vol. 1, pp. 23-44). Moscow: Novoir literaturnoie obozrenie. [=Козеллек, Р. (2014). Введение. В: Словарь основных исторических понятий: избр. статьи в 2 т. / пер. с нем. К. Левинсона; сост. Ю. Зарецкий, К. Ле-винсон, И. Ширле (т. 1, сс. 23-44). Москва: Новое литературное обозрение.]

Krastev, I. (2017). After Europe. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.

Kumar, K. (1993). Civil society: an enquiry into the usefulness of an historical term. The British Journal of Sociology, 44, 375-39.

Kutuev, P. The Concepts ofdevelopment and modernization in sociological discourse. [In Ukrainian]. Kyiv: Stal. [=Кутуєв, П. (2005). Концепції розвитку та модернізації в соціологічному дискурсі: еволюція дослідницьких програм. Київ: Сталь.]

Lacatos, I. (2007). Methodology of scientific research programs. [In Ukrainian]. Psychology and society, 4, 11-29. [=Лакатош, І. (2007). Методологія наукових дослідницьких програм. Психологія і суспільство, 4, 11-29.]

Laville, J.-L., Salmon, A. (2015). Rethinking the relationship between governance and democracy. The theoretical framework of the solidarity economy. In: J.-L. Laville, D.R. Young, P. Eynaud (Eds.), Civil society, the third sector and social enterprise (pp. 145-162). London: Routledge.

Lichterman, P., Eliasoph, N. (2014). Civic action. American Journal of Sociology, 120 (3), 798863.

Mbembe, А. (2001). On the Postcolony. Berkeley, CA: University of California Press.

Perez-Diaz, V. (2014). Civil society: a multi-layered concept. Current Sociology, 62 (6), 812-830.

Putnam, R. (2004). Democracies in flux: the evolution of social capital in contemporary society. Oxford: Oxford University Press.

Putnam, R.D., Campbell, D.E. (2012). American grace: how religion divides and unites us. New York: Simon and Schuster.

Reznik, V (2921).The Analysis ofresearch programs: sociological aspect. [In Ukrainian]. Sociology: theory, methods, marketing, 4, 104-128, DOI: https://doi.org/10.15407/sociology2021.04.104.

Riley, D. (2005). Civic Associations and Authoritarian Regimes in Inter-war Europe: Italy and Spain in Comparative Perspective. American Sociological Review, 70: 288-310.

Rosenblum, N.L., Post, R. (2002). Civil society and government. Princeton: Princeton University press

Scheidel, W (2017). The Great Leveler: Violence and the History of Inequality from the Stone Age to the Twenty-First Century. Princeton University Press. DOI: https://doi.org/10.2307/j.ctv346rs7.

Seligman, A. (1993). The Fragile Ethical Vision of Civil Society. In: B.S. Turner (Ed.), Citizenship and Social Theory (pp. 139-161). London: Sage.

Shills, E. (1997). The virtue of civility: Selected essays on liberalism, tradition, and civil society. Indianapolis: Liberty Fund.

Spires, A.J. (2011). Contingent Symbiosis and Civil Society in an Authoritarian State: Understanding the Survival of China's Grassroots NGOs. American Journal of Sociology, 117 (1), 1-45. DOI: https://doi.org/10.1086/660741.

Stepanenko, V. (2015) Civil society: discourses and practices. Kyiv: Institute of Sociology, NAS of Ukraine. [=Степаненко, В. (2015). Громадянське суспільство: дискурси і практики. Київ: Інститут соціології НАН України.]

Torres, L. (2021). A Civil or Unicivil Civil Society? Research paper. Retrieved from: https://cic. nyu.edu/sites/default/files/cic_pathfinders_civil_or_uncivil_society_2021.pdf

Volpi, F. (2011). Introduction. Invoking Political Civility in the Middle East. Third World Quarterly, 32, 5, 801-806.

Walzer, M. (1991). The idea of civil society: a path to social reconstruction. Dissent, 38, 293-304.

Wiarda, H.J. (2003). Civil Society: The American Model and Third World Development. Boulder, CO: Westview Press.

Размещено на Allbest.ru