Інноваційні аспекти у формуванні комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців правоохоронної галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРАВООХОРОННОЇ ГАЛУЗІ

Лосієвська О.Г.

Бозоян М.А.

Завацька Н.Є.

Каламайко Д.Ю.

Тоба М.В.

Анотація

Лосієвська Ольга Геннадіївна доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри психології та соціології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Бозоян Микола Амбарцумович аспірант кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Завацька Наталія Євгенівна доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Каламайко Дмитро Юрійович аспірант кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Тоба Маріанна Василівна доктор психологічних наук, професор, професор кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

У статті розкрито інноваційні аспекти у формуванні комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців правоохоронної галузі. Наведено концептуальне соціально-психологічне обґрунтування процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі, засноване на компетентнісній парадигмі професійної діяльності; визначено структурно-змістовні особливості та предиктори розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі; розкрито діагностичні маркери і результативно змістовні особливості процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі (за змістовно смисловою, гностично-пізнавальною та операційно-діяльнісною групами компетенцій); виявлено дефіцитарні компоненти комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі на різних етапах його професійної підготовки; запропоновано та обґрунтовано комплекс загально методичних та змістовно-організаційних принципів розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі; розкрито концептуальні та змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системного програмно-цільового проекту соціально-психологічного супроводу процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі і доведено його ефективність; визначено основні умови ефективної реалізації системного програмно-цільового проекту соціально психологічного супроводу процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі, як дієвого засобу розвитку всіх груп комунікативних компетенцій професіоналізму, що інтегрує структуру, зміст, науково -методичне обґрунтування та технологічне забезпечення цього процесу в системі сучасної вищої освіти.

Ключові слова: майбутні фахівці правоохоронної галузі, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

Abstract

Losiyevska O.G., Bozoyan M.A., Zavatka N.Ye., Kalamayko D.Yu., Toba M.V.

INNOVATIVE ASPECTS IN THE FORMATION OF COMMUNICATIVE COMPETENCES OF PROFESSIONALISM OF FUTURE LAW ENFORCEMENT PROFESSIONALS.

The article reveals innovative aspects in the formation of communicative competencies of professionalism of future law enforcement professionals. The conceptual socio-psychological substantiation of the process of development of communicative competencies of professionalism of the future law enforcement specialist, based on the competence paradigm of professional activity; the structural and substantive features and predictors of the development of communicative competencies of the professionalism of the future law enforcement specialist are determined; revealed diagnostic markers and result-specific features of the process of development of communicative competencies of the professionalism of the future law enforcement specialist (by content-semantic, gnostic-cognitive and operationalactivity groups of competencies); identified deficient components of communicative competencies of the professionalism of the future law enforcement specialist at different stages of his professional training; the complex of general -methodical and content-organizational principles of development of communicative competences of professionalism of the future specialist of law enforcement is offered and substantiated; conceptual and content-procedural principles of construction and realization of system program-target project of social-psychological support of process of development of communicative competences of professionalism of the future specialist of law enforcement are revealed and its efficiency is proved; The main conditions for effective implementation of the system program -target project of social and psychological support of the process of development of communicative competencies of professionalism of the future law enforcement specialist as an effective means of development of all groups of communicative competencies of professionalism are integrated. system of modern higher education.

Key words: future law enforcement specialists, communicative competencies of professionalism, socio-psychological technologies for the development of communicative competencies of professionalism.

Постановка проблеми

Актуальність проблеми дослідження визначається особливим положенням комунікативних компетенцій правоохоронної галузі. Крім того, з розвитком комунікативних компетенцій професіоналізму нерозривно пов'язаний процес успішної соціальної адаптації майбутнього правоохоронної галузі, його соціальна зрілість. Слід наголосити також, що утворюючись на основі необхідного масиву знань, умінь і навичок, потенціал комунікативних компетенцій професіоналізму формує своєрідне «ядро» ефективності майбутніх фахівців правоохоронної галузі, що дозволить їм на високоякісному рівні реалізувати свої професійні функції (Abubakar, Hilman, Kaliappen, 2018).

Проте, на практиці перевіряються й реалізуються переважно спрощені моделі комунікативного процесу, які здебільшого ґрунтуються на положеннях загально-психологічних та педагогічних теорій, а в опублікованих дослідженнях розглядаються окремі аспекти проблеми розвитку комунікативних компетенцій або результати апробації емпірично побудованих моделей ефективного спілкування окремих представників професій гуманітарного профілю. Загалом же слід констатувати відсутність цілісної соціально-психологічної концепції розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців правоохоронної галузі в умовах сучасної вищої освіт и та доведення її до рівня дієвої практичної реалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму у майбутнього фахівця правоохоронної галузі відповідає інтересам компетентнісного підходу, який інтенсивно розвивається останнім часом (І. Бевзюк, Г. Берулава, В. Бочелюк, І. Ващенко, М. Головань, І. Зимня, О. Лозова, О. Плахотнік, І. Попович, М. Редлер, Т. Холенд та ін.). Основу її розгляду склали дослідження, присвячені різним аспектам психології спілкування і міжособистісної взаємодії (Г. Андреєва, А. Коваленко, Я. Коломінський, В. Куніцина, В. Лабунська, О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко, Л. Петровська, Б. Паригін, О. Савченко та ін.). У дослідженнях зарубіжних і вітчизняних вчених були виявлені найважливіші психологічні особливості спілкування, розглянуті різні його види, проаналізовано чинники та психологічні механізми, які забезпечують ефективність спілкування (Г. Андрейченко, Л. Васюнін, Н. Завацька, В. Зуєва, О. Смирнова, С. Цимбал та ін.).

Подальше посилення інструментального аспекту у предметному полі досліджень психології спілкування зумовило формування проблематики комунікативної компетентності, що отримала багатобічний розгляд у науковому просторі (М. Бігдан, О. Бодальов, Л. Лаврик-Слісенко, А. Петровський, Ю. Хабермас, Дж. Уаймен та ін.). Значний розвиток отримав розгляд особливостей комунікативих компетенцій у представників різних професійних груп: педагогів (М. Акімова, О. Галстян, О. Крючкова, І. Макарівська, Н. Мухамедьярова, Т. Щербакова), педагогів -психологів (О. Мельник, О. Непша, Г. Помаз), психологів (Л. Войтенко, В. Катунова, С. Цимбал), державних службовців (А. Деркач, В. Зазикін), соціальних працівників (Н. Захарченко, Ю. Расторгуева) та ін.

Актуальність вирішення означеної проблематики, її складність, багатогранність та недостатне розроблення теоретичних й практичних аспектів в спрямованості до умов сучасної вищої освіти України, а також соціальна значущість, зумовили вибір теми запропонованого дослідження.

Мета статті розкрити інноваційні аспекти у формуванні комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців правоохоронної галузі.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Наголошується, що процес професіоналізації у сучасній вищій школі має забезпечувати розвиток особистості майбутнього фахівця правоохоронної галузі, як компетентного не тільки у професійній сфері, але й у напрямку формування активної життєвої позиції, соціальної мобільності, громадянської свідомості, ініціативності, почуття відповідальності, самовдосконалення, розвитку культури міжособистісного спілкування, тобто майбутній фахівець правоохоронної галузі у процесі професіоналізації має стати компетентним при вирішенні будь яких завдань (А. Галян, І. Галян, С. Гвоздій, М. Гринців, Л. Онуфрієва, П. Перепелиця, Л. Пілецька, Н. Пов'якель, Н. Пророк, В. Радул, В. Рибалка, О. Чуйко та ін.).

Показано, що компетентнісний підхід, який інтенсивно розробляється останнім часом, уособлює наразі інноваційний процес в освіті та відповідає, прийнятій у більшості країн світу, загальній концепції освітнього стандарту і прямо пов'язаний з переходом на систему компетентностей у конструюванні змісту освіти та систем контролю її якості (Л. Вольнова, Н. Гордієнко, О. Гриньова, О. Гура, Т. Захарова, В. Кремень, Л. Лєміхова, Н. Тарасова).

Розкриваючи питання реалізації компетентнісного підходу в стандартах вищої освіти нового покоління, вчені (Н. Дроздова, О. Жук, О. Лашук, О. Лобанов, А. Макаров) наголошують, що підготовка фахівця має забезпечувати формування груп компетенцій, які відповідають запитам соціуму, що потребує компетентних кадрів; запитам держави, що має забезпечувати 42 можливість отримання конкурентоспроможної освіти відповідно до світових стандартів (А. Макаров, Г. Радчук).

Підкреслюється, що саме компетентнісний підхід до фахової підготовки у вищій школі полягає у набутті та розвитку у майбутніх фахівців правоохоронної галузі набору ключових, загальногалузевих та предметних компетенцій, які визначають їх успішну адаптацію у суспільстві (В. Богданов).

Констатовано, що компетентність і професіоналізм взаємопов'язані поняття, які характеризують ефективність професійної діяльності, включаючи і готовність до неї (Dobek-Ostrowska, 2007). Разом із тим, термін компетентність розглядається більш широко і є родовим, а професіоналізм видовим, по відношенню до нього, поняттям: професіоналізм свідчить про компетентність у певному виді діяльності, а компетентність може характеризувати не тільки професійну, а й успішну загально-соціальну діяльність (Л. Вольнова, Н. Гордієнко, В. Гриньова, О. Гура).

Показано, що на відміну від терміну «кваліфікація» компетенції включають, крім суто професійних знань та умінь, які характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціативність, здатність до співпраці, комунікативні здібності, вміння оцінювати, відбирати і використовувати інформацію, логічне мислення (В. Богданов).

Крім того, накопичено науковий досвід осмислення сут ності таких категорій, як компетенція і компетентність (Г. Голуб, Т. Іванова, Г. Лебедєв, О. Лебедєв, В. Третьяков та ін.). З'ясовано, що компетенцію розглядають як комплекс знань, навичок, умінь, набутих під час фахової підготовки, що становить змістовний компонент навчання, а компетентність як властивості особистості, що визначають її здатність до виконання діяльності на основі сформованої компетенції (Allen, 2006).

Термін «компетентність» вказує на відповідність реального і необхідного в особистості, на ступінь присвоєння змісту компетенцій; тобто це, перш за все, якісний показник. При цьому компетентність може характеризувати оволодіння особистістю не однією, а кількома компетенціями, зокрема, комунікативна компетентність може визначатися як оволодіння всіма комунікативними компетенціями.

Наголошується, що у професійному спілкуванні фахівця правоохоронної галузі важливими є саме комунікативні компетенції, які визначають здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти, а також певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування, ступінь оволодіння комунікативними якостями, пов'язаними з необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, з об'єктами оточуючого світу та його інформаційними потоками, вміння знаходити, перетворювати і передавати інформацію (Б. Бєляєв, 43 А. Хуторський). Під комунікативними компетенціями дослідники розуміють й рівень сформованості міжособистісного досвіду, який необхідний фахівцю правоохоронної галузі, щоб у межах своїх здібностей і соціального статусу успішно функціонувати у суспільстві (Ю. Емельянов). Саме комунікативні компетенції передбачають уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню; визначають успішність спілкування в цілому (Б. Бєляєв). Комунікативні компетенції це інтегральні особистісні якості, що забезпечують ситуаційну адаптивність і володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, можливість адекватного відображення психічних станів і особистісного складу іншої людини, вірної оцінки її вчинків, прогнозування на їх основі особливостей соціальної поведінки особистості тощо (В. Куніцина).

Визначено, що комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування. Цей досвід набувається не тільки у процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, з якої майбутній фахівець правоохоронної галузі отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій та особливості міжособистісної взаємодії. У процесі опанування комунікативною сферою він запозичує з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм (Н. Чепелєва).

Комплексні дослідження комунікативної компетентності дозволили виокремити її структурні компоненти: емоційно-мотиваційний, когнітивний і поведінковий (І. Зотова). Емоційно-мотиваційний компонент утворюють потреби у позитивних контактах, мотиви розвитку компетентності, смислові установки «бути успішним» партнером у взаємодії, а також цінності спілкування і цілі. У когнітивний компонент входять знання з області взаємин людей і спеціальні психологічні знання, отримані в процесі навчання, а також образ іншого, як партнера по взаємодії, соціально -перцептивні здібності, особистісні характеристики, що утворюють комунікативний потенціал особистості. На поведінковому рівні це індивідуальна система оптимальних моделей міжособистісної взаємодії, а також суб'єктивного контролю комунікативної поведінки (Dobek-Ostrowska, Waszniewski, 2007).

Встановлено, що при визначенні структури комунікативних компетенцій фахівця правоохоронної галузі необхідно враховувати їх діяльнісну природу і соціальну обумовленість. Показано, що у структуру комунікативних компетенцій включають комунікативні знання, комунікативні вміння та комунікативні здібності. Комунікативні знання це знання про те, що таке спілкування, які його види, фази, закономірності розвитку; знання про комунікативні методи і прийоми, їх дію, можливості та обмеження. Це також 44 знання про те, які методи виявляються ефективними відносно різних людей і різних ситуацій у спілкуванні. До цієї сфери належать і знання про ступінь розвитку у себе тих чи інших комунікативних умінь і про те, які методи ефективні саме у власному виконанні, а які є неефективними. Комунікативні вміння передбачають можливість організовувати текст повідомлення в адекватну форму, мовні вміння, вміння гармонізувати зовнішні та внутрішні прояви, вміння отримувати зворотний зв'язок, долати комунікативні бар'єри тощо. При цьому дослідники виділяють групу інтерактивних умінь (вміння будувати спілкування на гуманній, демократичній основі, ініціювати сприятливу емоційно-психологічну атмосферу, вміння самоконтролю та саморегуляції, організації співпраці, вміння керуватися принципами і правилами професійної етики та етикету, вміння активного слухання) і групу соціально-перцептивних умінь (вміння адекватно сприймати і оцінювати поведінку партнера у спілкуванні, розпізнавати по невербальних сигналах його стан, бажання і мотиви поведінки, складати адекватний образ іншого як особистості, вміння справляти сприятливе враження). Комунікативні здібності, як індивідуально психологічні властивості особистості фахівця правоохоронної галузі, відповідають вимогам комунікативної діяльності і забезпечують її швидке і успішне здійснення. Підкреслюється, що наразі відбувається перенесення акцентів на знання розуміння навички, в результаті інтегрування яких формуються компетенції, які більшістю дослідників трактуються як здатність і готовність особистості до тієї чи іншої діяльності.

Важливими вбачаються також і такі складові комунікативних компетенцій, як-то: точність (правильність) сприйняття інших людей; розвиненість невербальних засобів спілкування; володіння усною і письмовою мовою (В. Лабунська). Наголошується, що ефективність у всіх видах спілкування полягає у досягненні трьох рівнів адекватності партнерів комунікативній, інтерактивній і перцептивній, як різних сторонах комунікативних компетенцій (Л. Петровська). При цьому до основних компонентів комунікативної компетенції здебільшого відносять соціолінгвістичний, соціокультурний, компенсаторний, стратегічний і соціальний. комунікативна компетентність правоохоронець професіоналізм

Зазначається, що комунікативні компетенції розвиваються на основі комунікабельності, яка, закріплюючись у поведінці, є передумовою для розвитку таких якостей особистості майбутнього фахівця правоохоронної галузі, як спрямованість на спілкування, інтерес до людей, рефлексія та емпатія. Підкреслюється, що поняття комунікативної технології інтегрує всі інші аспекти розуміння комунікації: діяльнісний (технологія як засіб продуктивної організації комунікативної діяльності); процесуальний (технологія як засіб ефективної реалізації етапів у структурі мовної дії); компетентнісний (технологія як засіб формування комунікативної компетентності). Тому саме розробка ефективних комунікативних психотехнологій є найбільш перспективним напрямком у проблематиці розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців правоохоронної галузі в системі вищої освіти.

Висновки

Проведено теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми вивчення комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця правоохоронної галузі у науковому просторі, провідним з яких виступає компетентнісний підхід, згідно з яким компетенцію розглядають як комплекс знань, навичок, умінь, набутих під час фахової підготовки, що становить змістовний компонент навчання, а компетентність як властивості особистості, що визначають її здатність до виконання діяльності на основі сформованої компетенції. Констатовано, що визначальними для успішності професійної діяльності майбутнього фахівця правоохоронної галузі є комунікативні компетенції, які обумовлюють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти, а також необхідну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне професійне спілкування, ступінь оволодіння вербальними і невербальними засобами спілкування та комунікативними якостями, пов'язаними з необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, з об'єктами оточуючого світу та його інформаційними потоками, вмінням знаходити, перетворювати і передавати інформацію, здатність організовувати і управляти міжособистісним простором у процесі ініціативного і активного спілкування, розвинені перцептивні можливості.

Наголошується, що навчання у системі вищої освіти, передбачаючи інтенсифікацію процесу професійного становлення майбутнього фахівця правоохоронної галузі, має значний ресурс розвитку його комунікативних компетенцій професіоналізму. Разом із тим, відсутність практики цілеспрямованого формування комунікативної компетентності майбутнього фахівця правоохоронної галузі призводить до виникнення труднощів її становлення, що локалізуються на різних етапах навчання у закладах вищої освіти за ознакою зниження рівня розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

References

1. Abubakar A., Hilman Н., Kaliappen N. (2018). №w Tools for Measuring Global Academic Performance. SAGE Open. №8(3). Р. 342 364. [in English].

2. Allen M.W. (2006). Creating Successful E-Learning: A Rapid System For Getting It Right First Time, Every Time. CA: Pfeiffer. 220 p. [in English].

3. Dobek-Ostrowska B. (2007). Podstawy komunikowania spolecznego. Wroclaw: Astrum. 168 s. [in Polish].

4. Dobek-Ostrowska B., Waszniewski R. (2007). Teoria komunikowania publacznego i politycznego. Wroclaw: Astrum. 244 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru