Пограниччя як простір зустрічі з Іншим

Размещено на http://allbest.ru

Пограниччя як простір зустрічі з іншим

Олександр Шевчук

Анотація

Феномен Іншого та Іншості має великий вплив на культуру та суспільне життя, оскільки часто детермінує поведінку оточуючих, визначає комунікативну стратегію. І як кожен, Інший потребує власного місця - адже особистість часто розуміється через приналежність до певної топографічної території: повнота людської особистості розуміється тільки через призму існування на певній географічній площині. Ми самих себе й оточуючих розділяємо на мешканців певного села, селища, країни, політичного союзу чи якогось іншого геополітичного утворення.

Але Інший практично не має власного місця. Будучи відмінним (іноді кардинально несхожим), він не може в повній мірі стати частиною спільноти, хоча, парадоксально, часто Інший може відігравати активну роль у суспільстві. Одним із місць, де Інший може розраховувати на прийняття - це пограниччя. Пограничні території позбавлені чітко окресленої ідентичності, а тому є потенційні можливості для побудови діалоги. Пограниичя - це місце безперервної зустрічі з Іншим та Іншістю у найрізноманітніших формах. Ця територія, за своїм змістом, є “географічним Іншим”, тож Інший там, як ніде, буде доречним, зможе бути присутнім в певних топографічних рамках.

Ключові слова: Інший, етика, топографія, культура, діалог культур, пограниччя, Іншість, по граничність, зустріч з Іншим.

Abstract

Oleksandr Shevchuk

The main problem of philosophical thought in XX-XXI century are Other. His existence, his ontological problems became the object of interest of many philosophers on the past and present. But, we must keep on mind, than Other often determinate our being, our communications with other persons, our culture and our Weltanschauung.

But, it is inconceivable, Other not have his own living place. Being so incapacious on the usual border's, Other can't living on regular topographic border's. And Other doomed to remain endless wanderer, stay nomad.

One of topographic place, where Other can be understand and integrate are borderland. Borderland territory delivered of readable identity, and had own potential facilities to create dialogues. Borderland are place of endless meeting with Other. This territory are in some sense “topological Other” and Other there, like in no one place, will be able to be present in certain topographic frameworks.

Other's presence opened new levels of cultural cooperation and development - another opinion can demonstrate new ways of different cultural and even geopolitical dialogue. The main element of dialogical are understanding of other way: perspectives, weltanschauung's, values, etc. And Other's continuous existence teaching us acceptances. Another, going out of our familiar world, constantly provokes us to try to understand it, to delve into its value system. There is no way to divert our gaze from the Other on the borderland. That place, being out of “border dictate”, have powerful ethics capabilities.

Ethics on the borderland's is somewhat different - the need for constant cooperation is forced to get rid of stereotypes, to understand the Other, because he is near - near us, near our person. There is no way to ignore it. The peculiarity of the boundary space is that one cannot ignore the Other, one cannot pretend that he is not near, that he is a conditional quantity.

At the borders, the other is the most holistic, concrete, directly imposing dialogue. From which it is impossible to get rid, because the Other is always literally in behind of your eyes: with all his helplessness, nervousness, and sometimes threatening. Other is as important an element of the borderlands cultural exsistention as the influences of another culture or cultures.

Key words: Other, ethics, topography, culture, borderland, dialogue, Otherness, meeting with the Other.

Поняття георграфічності міцно пов'язане з гуманітаристикою та проблемами, які дотичні до людського буття, оскільки територія без людей не здатна існувати - це мертвий і порожній простір. Будь-яка географічна площина мислиться передовсім як чиясь власність. І ця гуманітарність простору не можлива без впливів Іншого та інакшості, оскільки Інший часто є каталізатором багатьох культурних процесів та явищ на певній території.

Проблематичний Інший. Говорити про Іншого - справа дуже непроста. Його присутність очевидна і природня: Інший є обов'язковою діючою особою Буття, знаходячись завжди поруч, але водночас будучи недосяжним. Обличчя відкрите та безборонне, але також непомітне оточуючим, знаходячись у певному віддаленні, у затемненні. Обличчя Іншого залишається тим, що вимагає від нас уважності, чуйності, відступництва від стереотипів.

Інший у повному значенні слова “проблематичний”, адже є проблемою і проблеми створює. Водночас - головно це проблеми світоглядного та онтологічного штибу. Уникнути питань, які ставить, які акцентує Інший - неможливо, адже так же неможливо проігнорувати Іншого - кожен з нас є Іншим у різні періоди життя. Міграції, вимога безкінечної комунікації з різними соціальними групами, на деякий час (а можливо і на завжди?) трансформує кожного в Іншого, примушує виконувати цю роль. Бути Іншим, відчувати інакшість як тимчасову частину власної ідентичності - на це приречений кожен.

Саме тому проблематика Іншого - актуальна й потребує постійного аналізу та створення нових рефлексій. І передовсім авторефлексій. Але і публічне рефлексування має свою значимість: аби спробувати зрозуміти Іншого, слід про нього (і з ним!) говорити. Діалог найчастіше є підходящим ключем до розуміння, але одна із умов успішної його реалізації - це місце, де він відбувається.

Умістити Іншого. Перша складність у розуміння цієї проблематики у тому, що в Іншого немає власного місця. Він, безперечно, існує в межах кордонів, підкорюється загальним законам топографії, населяючи міста та селища, але не може належати до конкретного місця, до конкретних координат, повсюдно залишаючись Іншим. Не будучи в силах змінити своєї інакової сутності, Інший не здатен в повній мірі стати мешканцем якоїсь території - Інший у якомусь значенні приречений бути номадою (якщо не виключно у фізичному сенсі, то у значенні екзистенційному, приречений постійно намагатися шукати своє місце у житті, сенс свого існування, адже усі створені онтологічні, які прийнятні для більшості, Іншому не пасують, оскільки його нестандартна особистість не вміщається у задані соціумом та культурою рамки). Тож він мусить бути мандрівником. Або вигнанцем.

Певним чином цю тезу може проілюструвати доля євреїв, які довгий час уособлювали неприкаяність. Фактично до 1948 року, до появи держави Ізраїль як політичного утворення, євреї мешкали в інших країнах, уживаючись в інших спільнотах, але залишаючись Іншими, зберігаючи свою самобутність. Їхні звичаї, зовнішність, традиції, віра (приміром, вимога дотримуватися обмежень шабату, не працюючи у суботи, коли для більшості не іудеїв є звичайним днем), видавалися незвичними для тих, хто їх оточував. Це вимагало від іудеїв безперестанно піклуватися про цілісність своєї ідентичності. Але й активно провадити спроби стати частиною спільноти (і активною частиною спільноти, адже представники єврейського народу належали у багатьох випадках до інтелігенції). Проте це їхньої приналежності до єврейського народу це не змінювало, так же як і не змінювало окремішнього (й не завжди до кінця зрозумілого більшістю) світовідчуття. Мандруючи або втікаючи під час гонінь, представники цього народу безперестанку залишаючись іншими.

Ще один із прикладів проявів тотальної іншості - доля біженців. Вся особливість становища біженця полягає у тому, що він трансформуються в «Іншого поза власною волею»: рухомий силою історії, поворотами долі, біженець примушений покидати обжите місце, блукаючи світами, шукаючи новий дім. Втративши одне місце, біженці нове не знаходять: навіть отримавши громадянство іншої країни, вони не сприймають її як рідну (а часто проявляють й вороже ставляться до чужих цінностей та цивілізаційних орієнтирів. Весною 2019 року сплюндрували церкву на острові Лесбосі в Греції. На знімках з місця події видно, що знищені релігійні елементи, понівечені ікони. І цей акт наруги приписують саме біженцям, які мали на той час конфлікт з правоохоронцями [7]. Руйнування церкви - не тільки і не стільки акт вандалізму, це дія вкрай символічна: знищення чужої святині є спробою руйнації інакшого світу, адже саме святині є одним із віддзеркалення людського світогляду. Опираючись на цей факт, ми можемо уникнути ідеалізації Іншого: він, попри свою вразливість, може бути агресивним та руйнівним).

Інший неприв'язаний до певного місця, адже сам є цілим світом. Маючи складну систему понять та образів, які формують його світобачення, володіючи відмінністю, Інший виходить за межі кожної спільноти, одночасно належачи і не належачи до неї. Саме тому кожна спільнота прагне умістити Іншого.

Дієслово «Умістити» вказує нам на два процеси: створити місце - «У містити» та «Вмістити» - поглинути, асимілювати, надати Іншому своїх, зрозумілих рис, аби мати примарні шанси відвести для Іншого місце в звичній шерензі речей. При чому, це «уміщення» часто набувало трагічних і потворних форм - як табори смерті в нацистській Німеччині, які були покликані раціонально нищити Іншого за те, що він був інакшим і не належав до стерильно-катастрофічної реальності нацизму.

Нині спроби уміщення Іншого є цілком гуманними: соціальні програми з інтеграції різноманітних вразливих верств, спроби соціалізації тих, хто до соціуму не належить частково або в повній мірі й чимало інших прикладів соціальної політики. Ми можемо припускати, що так чи інакше і політика, і суспільний уклад так званого цивілізованого світу опирається на гуманітарне підґрунтя (і саме через це у великій мірі важливою залишається проблематика, що стосується явища Іншого та інакшості - філософська думка ХХ століття активно намагалася знайти відповідь на питання: як можна дати раду з тими, хто виходить за межі звичного світу, оскільки гіркі уроки Другої світової війни продемонстрували, що радикально цю проблему все ж розв'язати не можна). Гуманітаристика й надалі продовжує справляти креативний вплив на значну кількість явищ та процесів сучасності. Й так само вагу має й проблема “неуміщуваності Іншого” стає все більш насущною проблемою. пограниччя інакшість біженець соціалізація

Сучасний світ максимально відкривається, кордони: “border” - зовнішні та, навіть, “boundary” - кордони символічні, що пролягають у площині переконань та світоглядних принципів, поволі тратять свою могутність. Країни відкриваються, але продовжують суворо регламентувати перебування Інших (У 2007 році Франція переглянула імміграційну політику, вирішивши збільшити кількість депортованих нелегалів. Цю позицію дуже влучно проілюстрували слова тодішнього прем'єр- міністра Франції Мішеля Рокара: “Франція не може прийняти на своїй землі все жебрацтво світу” [3, с. 36]. І ці безкомпромісні дії щодо нелегалів, між іншим, призвели до трагічних наслідків - 9 серпня того року 12-річний Іван Дембський упав з четвертого поверху, намагаючись утекти від поліцейського контролю. І пролежав у комі. Батьки Івана приїхали в Францію 2004 року з Грозного. Тато - українського походження, а мама - чеченка [3, с.38]. Це вкотре нам неоднозначно вказує на проблематичність екзистенції біженців як “Інших не за власною волею”). Тож Інший і надалі продовжує залишатися в стані екзистенційного неспокою, який породжений непевністю свого існування, непевністю у майбутньому. Інший, як й перед цим, повинен намагатися об'єднатися із домінуючою більшістю, лишень рівень спротиву, з яким він має справу, нині дещо менший. Інший і надалі не має абсолютно свого місця. Проте, можна стверджувати, що одна із координат географічних, де Інший може розраховувати на те, що його присутність стане гармонійною, це пограниччя.

Інакшість пограниччя. Пограниччя - це складний феномен, який має не тільки стосунок до географії чи політики, але й до культури та філософії. Воно міцно пов'язане з поняттям центру, як певного об'єднуючого осердя, що має найбільший культурний і політичний вплив. Але території поблизу кордону знаходяться на віддалі, на периферії, тож найменше підпадають під такий вплив (а в деяких випадках позбавлені його зовсім). Пограничність міцно пов'язане з явищем самобутності та інакшості.

Дефініція “Пограниччя” зосереджує увагу на тому, що певна територія, яка існує «над кордонами», для якої їхня демаркаційна сила не має впливу. Польський дослідник Анджей Садовськи (Andrzej Sadowski) вирізнив характерні риси цього простору: територія поблизу кордону, де в межах однієї території відбувається соціально-культурна комунікація між двома або більше націями чи етнічними групами і де відбувається розвиток нової людини та її культури [8, с.13]. Без особливих зусиль зробивши запит англійською в Інтернеті щодо пограниччя, то одне з пояснень, на яке можна натрапити, це “Територія, яка лежить між двома іншими площинами” (дослівно англійською “things”), яка має ознаки обох, але не належить жодній з них» [6]. Така дефініція акцентує увагу на тому, що пограничні території (в сенсі символічному та культурологічному) залишаються автономними, існуючими у “власній географії”.

Пограничні території здатні створювати особливу атмосферу для існування культур (чисельні конфлікти на пограниччях не дають нам певності у тому, що це неодмінно має бути мирне співіснування. Та й у цьому випадку, як зазначається у праці Олексія Сухомлинова: “Пограничне суспільство намагається перетворити складне історичне минуле та негативний екзистенціальний досвід у джерело взаємного збагачення. Пограниччя та культурний полілог набувають мультикультурних цінностей, що є альтернативою офіційним, домінуючим дискурсам “центру”[5, с.12]). Такий культурний клімат створює можливості до культурного обміну, нових форм культурного діалогу й трансформації культури.

Пограниччя є географічним Іншим. Але таким Іншим, який позбавлений яскраво вираженої ідентичності.

Відсутність ідентичності у пограниччя. Поняття ідентичності найчастіше пов'язане із особою, із людськістю, з тим, що безпосередньо пов'язане з персоною. Неможливо говорити про ідентичність, залишаючи поза увагою персоналії. Світогляд, світосприйняття, створення власного шаблону дій у стосунку до цього оточуючої дійсності є теж певною мірою частиною явища ідентичності. Та можна певною мірою говорити про ідентичність місця: оригінальна (чи неоригінальна) архітектура, історичне минуле, культурний ландшафт - усе творить неповторну атмосферу міста (навіть, якщо це місто є типовим втіленням архітектурних рішень як пострадянські міста в Україні, що слугували лише для раціонального розселення населення). Вся ця сукупність оригінальних рис та властивостей і творите те, що можна умовно назвати “ідентичністю місця”.

Однак, пограниччя не можна трактувати, орієнтуючись на попередні теореми та концепції щодо ідентичності. Про це слушно відзначає Євгенія Зеленская: “Якщо ми хочемо слідувати Пограниччю як простору різноманітних дискурсів, що не вкладаються в прокрустове ложе єдиної системи, то знову таки ідентичність - нехай навіть понятійна як відсутність ідентичності - перешкоджає досягненню цієї цілі. Стремління представити себе іншим і за допомого цього зрозуміти, чим ми є самі - стрем- ління, яка утворює сутність ідентифікації - що вкрай недоброзичливо до актуального різноманіття дискурсів: в репрезентації неминуче ця різноманітність буде знята” [2, с. 61].

Наведена цитата неоднозначно вказує нам на те, що неймовірна складність цього явища, як низки різноманітних феноменів, складних процесів та складних “механізмів”, які творять особливий світ пограниччя. Не можна однозначно трактувати цей простір, оскільки у своїй суті він таїть чимало, часто суперечливих явищ. Приміром, конфлікт і діалог, які є проявами існування культур. Пограничність вимагає нетривіального підходу до аналізу, до рефлексій та створення візій. Зрозуміти і пограниччя, і Іншого можна тільки позбувшись стереотипів сприйняття.

Пограниччя і онтологічний трагізм існування кордонів. Існування кордонів як демаркаційних ліній для окреслення «Свого» від «Чужого» виглядає цілком природнім та гармонійним явищем. Немає нічого більш простого як провести лінію між тим, що ми означили своїм та тим, що ми вважаємо іншим, чужим.

Через це сам кордон трактується священним, оскільки мусить бути непорушним, аби зберегти зрозумілу структуризацію світу.. Ханна Арендт констатує: “Що вберегло поліс від вторгнення приватного життя його жителів і давало змогу утримувати непорушність кордонів будь- якої власносте, то це не повага до приватної власности, як ми її сьогодні розуміємо, а те, що маючи права власности на дім, людина не може брати участь у зв'язках цього світу, бо вона не мала б в ньому свого властивого місця. Навіть Платон, політичні плани якого передбачали повалення приватної власности і розширення громадської сфери, з величезним благоговінням звертався до Зевса Геркея, захисника кордонів і називав horoi - кордони між одним маєтком та іншим божественними, не вбачаючи в цьому жодної суперечности” [1, с.39]. Зрозуміло, що за допомогою кордонів ми розуміємо світ, парадоксально сприймаємо через розділення цілісність, адже світ нам видається цілісним, коли ми розуміємо, коли Я відділене від Іншого, коли ми розуміємо «своє місце», яке не належить Іншому. І це зрозуміло, адже людський розум найчастіше ладен сприйняти лише чітко окреслені явища. Проте, у розділенні, у існуванні кордонів прихований онтологічний трагізм.

Уся трагічність явища кордонів полягає у тому, що демаркаційні лінії, які розділяють, в тому сенсі й кардинально змінюють сприйняття дійсності й наших ролей у сучасному світі. Фізичні кордони border обмежуючи простір географічний, породжують відповідне світовідчуття, світогляд, створюючи обмеження духовні, культурні, соціальні - кордони boundary. А втрата влади, яку мають кордони, означає і певне звільнення символічне, а отже значна відкритість до діалогу.

Пограниччя як місце безперервної зустрічі з Іншим. Пограничність територій дозволяє постійно акумулювати найрізноманітніші контакти, а зважаючи на глобальність сучасного світу, ці контакти можуть багатокультурними та багатоетнічними. Приміром, будучи в польському пограничному місті Люблин, їдучи в ліфті, вдалося почути кілька різних мов від своїх випадкових супутників.

Глобальність, відкритість світу проявляється найбільше на пограниччю як на семіотично нічийній території. Себто пограниччя переповнене знаками та символами, знаковими будівлями та місцями, але ось ця багатозначність належить кільком культурам, існуючим на пограниччю, а не тільки одному народові. Тож пограниччя - місце безперервного міжкультурного діалогу. Інший тут прийнятний.

На пограниччі теж не можна “умістити” Іншого. Це теж не його місце (а місця, як ми уже говорили, у Іншого немає), але в межах пограниччя він є однією із сторін діалогу, адже всі на пограниччі примушені жити перед обличчям Іншого (А присутність перед обличчям Іншого, на переконання Емануїла Левінаса, спонукає нас до моральності [4 с. 201]), тож і етика на пограниччях є дещо інакшою - необхідність постійної співпраці примушують позбуватися стереотипів, розуміти Іншого, адже він поруч - на відстані витягнутої руки.

Немає змоги його проігнорувати. Цю думку найкраще ілюструє специфіка існування балканських міст та сіл, де мешкають представники різних народів та віросповідань. Іноді між ними можуть спалахувати конфлікти, однак незмінним залишається те, що вони і далі примушені жити поруч. Будувати діалог. Особливість пограничного простору в тому, що не можна ігнорувати Іншого, не можна прикинутися, що його поруч немає, що він - величина умовна. На пограниччях інший найбільш цілісний, конкретний, безпосередньо нав'язуючи діалог. Від якого не можна відкараскатися, адже Інший завжди знаходиться буквально перед очима: з усією своєю беззахисністю, знервованістю, а іноді й загрозливістю.

Інший є таким само важливий елемент пограниччя як і впливи іншої культури чи культур. Зрозуміти пограниччя, залишивши на маргінесі пізнання Іншого, не можна.

Варто відзначити, що позитивне звершення діалогу культур на пограниччі залежить від адекватного розуміння Іншого. Без цього близькість різнорідних культур може спровокувати вибух та довготривале протистояння. Ігнорування Іншого - це неодмінно катастрофа: культурна (яка втілюється у сповільненні розвитку та неможливості появи нових явищ та форм), політичними (що грозить тривалими протистояннями) та онтологічними (як нездатність зрозуміти нові, без Іншого цілком приховані, сторони буття). Інший - це не тільки клопіт з його присутністю, але й можливість до розвитку та розуміння, яка виникає завдяки діалогу з ним.

Головне для гармонійного розвитку і людини, і культури вчасно це усвідомити.

Література

1. Арендт Х. Становище людини. Львів : «Літопис», 1999. 255 с.

2. Зеленская Е. «Идентичность Пограничья»: исследовательская задача или тайный оксюморон? Перекрёстки. № 3-4. 2012. С. 49-64.

3. Лазарєва А. Нелегалам двері зачиняються. Новинар. № 5. 17-23 вересня 2007. С. 36-39.

4. Левинас Эмманюэль. Избранное. Тотальность и Бесконечное. Москва; Санкт-Петербург : Университетская книга: 2000. 416 с.

5. Сухомлинов O. Культурні пограниччя: Новий погляд на стару проблему : монографія. Донецьк : ТОВ Юго-Восток Лтд, 2008. 212 с.

6. Definition of “borderland”. URL: https://www.collinsdictionary.com/dictionary/english/borderland (10.11.2020).

7. Greek Orthodox church in Lesvos vandalised by refugees. URL: https://greekcitytimes.com/2020/03/02/greek- orthodox-church-in-lesvos-vandalised-by-refugees/ (2020.03.02).

8. Sadowski A., Wschodnie pogranicze w perspektywie socjologicznej. Bialystok : «Trans Humana», 1995. 331 s.

Размещено на Allbest.ru