Основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі

Размещено на http://www.allbest.ru

Основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі

Марченко А.Д.

Marchenko A.D.

MAIN DETERMINANTS OF DEVELOPMENT OF PERSONALITY SUSTAINABILITY IN THE SOCIAL ENVIRONMENT

The article reveals the main determinants of the development of vitality of the individual in the social environment. It is shown that viability is studied from different positions: as an integral ability of the individual within the theory of activity and abilities; as a personal state of the subject, influencing, developing and enriching all areas of his psyche; as an integral characteristic of resisting the negative influences of the environment, overcoming life's difficulties, transforming them in the situation of the subject's development. The identified approaches to the interpretation of the essence of vitality indicate its connection with behaviors, attitudes, where vitality, as the formation of personality, allows you to productively cope with problematic situations in the direction of stability, personal growth, effective interaction in the social environment. It is established that the developed component of risk acceptance in the structure of vitality is described as the belief that everything that happens to a person contributes to its development through acquired knowledge, awareness, taking into account the positive and negative experiences. This component of vitality helps to remain open in the social environment, to perceive life events as a test and a challenge. The obtained results indicate that the viability to a greater extent depends on the degree of involvement of the individual in the socio -cultural space of interaction, awareness of responsibility for the future. Control, as a component of vitality, indicates a desire to influence the results of what is happening, to choose appropriate behavior. The identified features of the various components of viability are related to the field of activity and occupation of each group of respondents.

Key words: personality, viability, components of viability, determinants of

viability.

В статті розкрито основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі. Показано, що життєстійкість досліджується з різних позицій: як інтегральна здатність особистості в рамках теорії діяльності і здібностей; як особистісний стан суб'єкта, що впливає, розвиває і збагачує всі сфери його психіки; як інтегральна характеристика протистояння негативним впливам середовища, подолання життєвих труднощів, трансформації їх у ситуації розвитку суб'єкта. Виявлені підходи до трактування сутності життєстійкості вказують на її зв 'язок зі способами поведінки, установками, де життєстійкість, як утворення особистості, дозволяє продуктивно справля тися з проблемними ситуаціями в напрямку формування стійкості, особистісного зростання, ефективної взаємодії в соціальному середовищі. Встановлено, що розвинений компонент прийняття ризику в структурі життєстійкості описується як переконаність в тому, що все, що відбувається з людиною сприяє її розвитку за рахунок набутих знань, інформованості, урахування позитивного і негативного досвіду. Цей компонент життєстійкості допомагає залишатися відкритими в соціальному середовищі, сприймати життєві події як випробування і виклик. Отримані результати свідчать про те, що життєстійкість у більшій мірі залежить від міри залученості особистості у соціокультурний простір взаємодії, усвідомлення відповідальності за майбутнє. Контроль, як компонент життєстійкості, вказує на прагнення впливати на результати того, що відбувається, вибирати відповідну поведінку. Виявлені особливості за різними компонентами життєстійкості пов 'язані зі сферою активності і родом занять кожної групи респондентів.

Ключові слова: особистість, життєстійкість, компоненти

життєстійкості, детермінанти життєстійкості.

Постановка проблеми. В умовах соціокультурних та економіко- політичних перетворень розширюється поле формування життєстійкості особистості. Актуальність вивчення життєстійкості набуває значення, оскільки життєстійкість поведінка соціальний

суспільству необхідно знати основні детермінанти розвитку життєстійкості, створювати механізми подолання труднощів, формувати готовність особистості і суспільства в цілому вибудовувати стратегії майбутнього розвитку, забезпечувати самореалізацію, успішність в епоху глобалізації (Т. Конюхова).

Вимоги соціуму до конкурентоспроможної особистості визначають життєстійкість як важливий компонент її формування. Основні аспекти життєстійкості особистості у соціальному середовищі розглядаються через її орієнтацію на професійну активність, залучення до здорового способу життя, вміння справлятися зі стресом у мінливих умовах життєдіяльності, мотивації досягнення задуманого, зростання рівня освіти, адаптації, соціалізації та ін. (Карпенко,2013).

Аналіз останніх лосліджень і публікацій. У сучасній науці відбувається постійне оновлення і розширення категорії життєстійкості, проте наразі недостатньо вивчені макро- і мікросоціальні чинники, особистісні особливості життєстійкості суб'єкта, ресурсні та потенційні можливості її формування. Готовність суб'єкта жити, функціонувати, повноцінно розвиватися в соціумі, бути конкурентоспроможним, соціально зрілим інтегровані в якість життєстійкості, яка підтримується здатністю суб'єкта до виживання у динамічно мінливих умовах життя і привертає увагу дослідників в області соціальних наук, зокрема в соціальній психології (О. Конюхова).

Встановлено, що в теоріях екзистенціалістів життєстійкість пов'язана з індивідуальністю, активністю, спрямованістю суб'єкта на творчу діяльність, цілеспрямованістю проектування майбутнього саморозвитку, усвідомлення сенсу існування в соціальному суспільстві. Філософи-ірраціоналісти розглядають прагнення людини до самоствердження силою духу, успіху у житті. Герменевтика пояснює сенс життя суб'єкта через самосвідомість, особистісне співпереживання. Філософія позитивізму підтримує необхідність актуалізації творчих імпульсів інтеграції в соціум за умови особистісної розвиненості мислення. Сучасні філософи говорять про необхідність пізнавальної активності індивіда, що веде до саморозвитку, мотивованості на досягнення поставленої мети, звертаються до волі, свідомості, індивідуалізації, що відкриває нові напрямки вивчення феномену життєстійкості особистості. Представники гуманістичного напрямку збігаються у своїх поглядах на пробле му життєстійкості, яка проявляється у прагненні особистості до досконалості, самодетермінованості поведінки, самоактуалізації, соціальної взаємодії тощо (Assor, Vansteenkist, Kaplan, 2009).

Мета статті - розкрити основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Життєстійкість належить до особливого класу здібностей, які називають духовними. Вони визначають поведінку: сенс життя, дотримання принципів віри, оптимізму, любові, креативності. Відзначається, що особистість переробляє події при виборі певного типу поведінки з позицій власного внутрішнього світу, прагне зробити його впорядкованим, передбачуваним і зрозумілим. У ситуації, коли суб'єкт намагається впоратися з життєвими труднощами, його активність спрямована на зовнішні обставини і на зміну самого себе. Включеність суб'єкта в систему суспільних відносин розширює простір і сприяє життєстійкості особистості. Життєстійкість підпорядковується сенсу життя особистості, спирається на емоційно-вольову сферу, підтримує максимальне розкриття суб'єктом свого життєвого ресурсу (Kovalchuk, 2016). Конструктивно перетворюючі стратегії характерні для осіб з оптимістичним світоглядом, позитивною самооцінкою, реалістичним підходом до життя, вираженою мотивацією досягнення. Натомість песимісти сприймають світ як джерело небезпек, мають невисоку самооцінку, часто вдаються до механізмів психологічного захисту.

Дослідники (Т. Конюхова, О. Конюхова) звертаються до питань саморозвитку інтегральної індивідуальності, самоактуалізації суб'єкта

діяльності, самотрансценденції, зв'язку життєстійкості з соціально - економічними процесами, розвитком життєздатних якостей, включеності у соціокультурний простір взаємодії, наповнюючи новим змістом катего рію життєстійкості.

Таким чином, стан вивченості феномену життєстійкості показує, що в даній категорії укладена цілісна система соціокультурної взаємодії, інтегрованої особливості особистості (Kusurkar, Croiset, Kruitwagen, 2011). Життєстійкість (hardiness) представлена трансформаційним копінгом, життєстійкими

установками, життєстійким ставленням до оточуючих людей, є показником психосоматичного здоров'я, мотивує суб'єкта на перетворення стресогенних життєвих подій.

В теорії салютогенезу звертається увага на ресурсні характеристики особистості, на її потенціал і вміння виживати в ситуації труднощів і не концентруватися на чинниках порушень, проблем, нестабільності.

Вчені вивчають життєстійкість з різних позицій: як інтегральну здатність особистості в рамках теорії діяльності і здібностей; як особистісний стан суб'єкта, що впливає, розвиває і збагачує всі сфери його психіки; як інтегральну характеристику протистояння негативним впливам середовища, подолання життєвих труднощів, трансформації їх у ситуації розвитку суб'єкта. Виходячи з цього життєстійкість, як система переконань, сприяє розвитку

готовності суб'єкта брати участь, контролювати, управляти екстремальними ситуаціями, сприймати негативні події як досвід і успішно справлятися з ними.

Виявлені підходи до трактування сутності життєстійкості вказують на її зв'язок зі способами поведінки, установками, де життєстійкість, як утворення особистості, дозволяє продуктивно справлятися з проблемними ситуаціями в напрямку формування стійкості, особистісного зростання, взаємодії в соціальному середовищі.

Інтерес дослідників викликає динаміка вибору і використання активних поведінкових стратегій на різних вікових етапах, яка допомагає при необхідності корегувати життєстійкість або розвивати її. Так, у дитинстві розвиток компонентів життєстійкості залежить від відносин батьків з дитиною; підлітки, які відчувають стан «потоку», мають більш високу самооцінку і ступінь захопленості, швидко соціалізуються і домагаються успіху. Розвиток особистості в юнацькому віці, як найбільш сприятливому для формування життєстійкості і життєстійкого подолання стресів, пов'язаний зі зростанням рівня самосвідомості, вимог до оточуючих, до себе, становленням сталого образу «Я». Необхідний рівень соціальної зрілості сприяє збереженню психосоматичного здоров'я, трансадаптації, відповідає потребам молодих людей зайняти внутрішню позицію дорослої людини, самовизначитися у соціальному середовищі.

Отже, у структурі життєстійкості трансформаційний копінг пояснює адекватне ставлення суб'єкта до проблем і вибору способів їх вирішення, ефективне використання набутого досвіду, діяльність на основі сформованих установок у соціальному середовищі.

Суб'єктивна модель трансформації пов'язана з емоційними, інтелектуальними видами реагування, мотиваційним ставленням до свого стану, зміни поведінки, способу життя.

Детермінантою процесу особистісної трансформації виступає самозміна особистісної сфери, міра власної відповідальності за зміни. Розвиток особистісних установок суб'єкта стає основою перетворення перешкод і стресів в джерело зростання і розвитку. Включеність або залученість в процес, в дію, як один з компонентів життєстійкості, підтримує відчуття причетності, особистісної значущості в системі міжособистісних відносин, мотивує до реалізації задуманого, накопичення ресурсної бази. Протилежністю залученості є відчуженість, відчуття знедолення, відчуття себе «поза» життям.

Контроль, як наступний компонент і установка життєстійкості, мотивує суб'єкта до пошуку шляхів впливу на стресогенну ситуацію, уникнення стану безпорадності, переконаності в наявності детермінованого зв'язку між його діями, вчинками, зусиллями і результатами, подіями, відносинами тощо.

Наступним компонентом в структурі життєстійкості є прийняття ризику, який дозволяє особистості залишатися відкритою навколишньому світу, приймати події, що відбуваються, як виклик і випробування, надає можливість придбати новий досвід, витягти для себе певні уроки.

Людина постійно здійснює вибір незмінності (минулого), який залишає на місці, і вибір невідомості (майбутнього), який просуває вперед, створює перспективу розвитку особистості, дозволяє набути цінного досвіду розуміння соціокультурної взаємодії, самопізнання, розширює поле соціального простору. Протилежністю прийняття ризику є відчуття загрози.

Таким чином, життєстійкість слід вважати загальною диспозицією, базовим ядром особистості, що надає їй стійкість, самоефективність в різних сферах, захищає від стресу, дозволяє перетворити зміни у можливості, забезпечити успішну соціалізацію в соціальному середовищі.

Експериментальна частина проводилася і оцінювалася у респондентів різної соціально-професійної спрямованості.

У дослідженні взяло участь 256 осіб у віці від 19 до 46 років різної статі. Матеріали дослідження були піддані обробці і систематизації за допомогою методів математичної статистики. Аналіз отриманих значень (в балах) дозволив виокремити дві групи респондентів з максимально високими показником за життєстійкістю (87-89) та більш низькими показниками (80 -72).

Респонденти першої групи мають високі показники вираженості життєстійкості, яка, розвиваючись сама, розвиває і суб'єкта, активно взаємодіє в соціальному середовищі. Життєстійкість виступає способом включеності в придбання соціокультурного досвіду, готовності діяти за відсутності надійних гарантій успіху, проявляти більшу впевненість і рішучість при здійсненні вибору в різних життєвих ситуаціях. Високий рівень вираженості життєстійкості дозволяє респондентам легше переносити тривогу, яка супроводжує вибір; перешкоджає виникненню внутрішньої напруги в стресових ситуаціях за рахунок стійкого подолання стресів і сприйняття їх як менш значущих; дає більше сил; мотивує до самореалізації, лідерства, оптимізму, здорового способу життя і поведінки; забезпечує можливість відчувати себе значущими і цінними, активно вирішувати життєві завдання, незважаючи на присутність стресогенних факторів. Дозволяє абстрагуватися від дрібниць життя, долати виникаючі труднощі, знаходити ресурси для просування до бажаного майбутнього.

Низький рівень життєстійкості у другій групі відображає відсутність у респондентів особистісно значущих цілей і смислів життя, чутливість до різних дрібниць життя і життєвих труднощів, схильність до хронічного стресу.

Висновки

Проведене дослідження підтверджує, що розвинений компонент прийняття ризику в структурі життєстійкості описується як переконаність в тому, що все, що відбувається з людиною сприяє її розвитку за рахунок набутих знань, інформованості, урахування позитивного і негативного досвіду. Добре розвинений компонент прийняття ризику життєстійкості допомагає залишатися відкритими в соціальному середовищі, сприймати життєві події як випробування і виклик. Отримані результати свідчать про те, що життєстійкість у більшій мірі залежить від міри залученості (72,54%) людини в соціокультурний простір взаємодії, усвідомлення відповідальності за майбутнє. Контроль вказує на прагнення впливати на результати того, що відбувається, вибирати відповідну поведінку. Респонденти у відсутності впевненості, надійних гарантій успіху не готові діяти на свій страх і ризик, прагнуть зайняти оцінюючу позицію в житті. За гендерною ознакою більш низький показник життєстійкості спостерігається в групі жінок. Виявлені особливості за різними компонентами життєстійкості пов'язані зі сферою активності і родом занять кожної групи респондентів. Таким чином, проведене дослідження орієнтує на подальше вивчення феномену життєстійкості, вивчення можливостей суб'єкта для активного життєвого позиціонування і конструктивного самовираження, звертатися до розробки технологій реалізації потенціалу людини щодо створення поля своєї життєстійкості в різних соціокультурних сферах сучасного суспільства.

Література

Карпенко Є.В. Самоактуалізація і адаптація: від конфронтації до кооперації: монографія. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2013. 271 с.

Assor A., Vansteenkist М., Kaplan А. Identified versus introjected- approach and introjected-avoidance motivations: The limited benefits of self-worth strivings. Journ. of Educational Psychology. 2009. V. 101 (2). P. 482 - 497. [in English].

Kovalchuk Z.Ya. Reflexive activities of individual in crisis society. Наука і освіта: наук.-практ. журнал Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. № 11. 2016. С. 71 - 78. [in English].

Kusurkar R., Croiset G., Kruitwagen С. Validity evidence for the measurement of the strength of motivation. Adv. in Health Sci. Educ. Theory Pract. 2011. V. 16 (2). P. 183 - 195. [in English].

Referens

Karpenko Ye.V. (2013). Samoaktualizatsiia i adaptatsiia: vid konfrontatsii do kooperatsii: monohrafiia. [Self-actualization and adaptation: from confrontation to cooperation]. Ivano-Frankivsk: Nova Zoria. 271 s. [in Ukrainian].

Assor A., Vansteenkist М., Kaplan А. Identified versus introjected- approach and introjected-avoidance motivations: The limited benefits of self-worth strivings. Journ. of Educational Psychology. 2009. V. 101 (2). P. 482 - 497. [in English].

Kovalchuk Z.Ya. Reflexive activities of individual in crisis society. Наука і освіта: наук.-практ. журнал Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. № 11. 2016. С. 71 - 78. [in English].

Kusurkar R., Croiset G., Kruitwagen С. Validity evidence for the measurement of the strength of motivation. Adv. in Health Sci. Educ. Theory Pract. 2011. V. 16 (2). P. 183 - 195. [in English].

Размещено на Allbest.ru