Соціальне інвестування в контексті становлення соціального захисту населення

Так на думку Топішко Н. П. соціальний захист - «це система правових, економічних, організаційних відносин між членами суспільства з приводу підтримки умов їх життєдіяльності на рівні визначених державою соціальних стандартів для попередження (нівелювання) негативного впливу на них несприятливих подій, що виникають за умов ринку і на життєвому шляху людини» [16, с. 141].

Марценюк О. В. відзначає що: соціальний захист населення - «це державна підтримка певних категорій населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, забезпечення відповідного рівня життя шляхом надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення, забезпечення прийнятних для країни умов життя та праці громадян, у тому числі через установлення соціальних стандартів» [10, с. 168].

Співак Я. О. розглядає соціальний захист як категорію, «що відображає сукупність відносин, які складаються в суспільстві з приводу виробництва, розподілу і перерозподілу суспільного продукту з метою забезпечення адекватної соціальної адаптації та інтеграції індивідів, не здатних самостійно справитися з негативною дією соціальних ризиків» [15, с. 75].

Науковці національного інституту стратегічних досліджень Кочемировська О. А., Пищуліна О. М. тлумачать соціальний захист як «практичну діяльність щодо створення сприятливого навколишнього середовища, охорони материнства та дитинства, здійснення допомоги сім'ї, охорони здоров'я громадян, професійної підготовки громадян, забезпечення зайнятості населення, охорони праці, регулювання заробітної плати та доходів населення, забезпечення громадян житлом, регулювання права власності громадян, матеріального обсл уговування та забезпечення непрацездатних та інших осіб, які потребують соціальної підтримки» [4, с. 8].

Баранник Л. Б. досліджує соціальний захист населення як «складову регуляторного механізму фінансової політики держави, яка полягає у використанні сукупності фінансових інститутів, у т.ч. бюджетного, страхового, кредитного механізмів з метою створення належних умов розвитку соціального забезпечення як вагомої функції державного управління. Це не лише комплекс заходів держави, а й політична доктрина довгострокової стратегії розвитку країни» [1, с. 28].

Сіленко А. О., Коляденко В. А. під соціальним захистом населення розуміють: «комплекс правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що надають умови для забезпечення засобів існування працездатним громадянам за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності й підприємництва; а також соціально уразливим верствам за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму» [14, с. 303].

Надзвичайно лаконічно та змістовно визначили сутність соціального захисту Лібанова Е. М.: «це комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини» [ 6, с. 9]. Лагутін В. Д.: «сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві для забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя населення» [5, с. 289]. Новіков В. М.: «система заходів по забезпеченню суспільно нормальних умов життєдіяльності людини, стійкості відносно впливу факторів, які спричинюють падіння рівня та якості її життя» [12, с. 6]. Макарова О. В.: «це відповідальність усього суспільства за добробут його членів» [8, с. 12]. Мальований М. І.: «це соціальний інститут держави щодо забезпечення конституційних прав і створення безпечного соціального середовища» [9, с. 87].

Деякі науковці розглядають соціальний захист у широкому і вузькому розумінні. Зокрема, згідно Болотіна Н. Б.: «У широкому значенні це система економічних, юридичних, організаційних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав людини і громадянина в державі. У вузькому значенні це соціально-захисна діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків» [3, с. 56].

Згідно Майовець Є. Й., Павлова Л. О.: «У широкому розумінні - це державна політика цілеспрямованої дії, що ґрунтується на відповідній ресурсній базі, передусім грошових коштах держави. Ці дії забезпечують особі, соціальній групі, суспільній верстві комплексне, різностороннє вирішення різних проблем, зумовлених соціальними ризиками, які призвели, або можуть призвести до повної або часткової втрати зазначеними суб'єктами можливості реалізації своїх конституційних прав, гарантій і свобод.

У вузькому розумінні - це комплекс заходів та відповідних конкретних механізмів, що застосовує держава з метою акумуляції необхідних ресурсів з метою підтримки реальних доходів і суспільно допустимого рівня споживання соціально вразливих груп населення, передусім непрацездатних, непрацюючих, а також в окремих (особливих, ризикових) ситуаціях й інших економічно вразливих його верств» [7, с. 309].

У класичному розумінні соціальне інвестування - це процес довгострокового вкладення фінансових ресурсів в об'єкти соціальної сфери з метою покращення якості життя людей. Проте, дане визначення не є повноцінним і науковці дискутують щодо його вдосконалення.

Зокрема, Сардак С. Е. зазначає, що соціальне інвестування - «це процес, який здійснюється інвестором з урахуванням соціальних, моральних та екологічних наслідків інвестування». Зміст соціальних інвестицій виявляється в їх двоїстій природі як інструмента одночасного задоволення потреб суспільного і корпоративного секторів [13, с. 237].

Мельничук Л. С. розглядає соціальне інвестування - як «спосіб реалізації корпоративної соціальної відповідальності за допомогою цільових програм, які відповідають потребам основних груп зацікавлених осіб - споживачів, персоналу, місцевих спілок». А Соціальні інвестиції, на її думку - «це добровільний внесок бізнесу в розвиток суспільства. До соціальних інвестицій найбільш часто відносять: спонсорство й корпоративну благодійність, піклування, взаємодію з місцевим співтовариством, владними структурами, корпоративні партнерські програми» [ 11, с. 435].

Висновки й перспективи подальших досліджень. Поєднавши та узагальнивши наявні тлумачення та підходи, ми можемо стверджувати, що не існує єдиного загальноприйнятого визначення понять «соціальний захист населення» та «соціальне інвестування» а також єдності думок щодо їх складу, структури, методів прояву та взаємозв'язку.

Рис. 1 Пріоритетні напрями вдосконалення соціального захисту населення в Україні На основі здійснених досліджень ми сформували власне бачення сутності даних категорій.

Зокрема, на нашу думку, соціальний захист - це система взаємопов'язаних економіко-правових заходів направлених на покращення добробуту вразливих верств населення шляхом надання їх пільг, допомог, субсидій, соціальних послуг чи можливостей додаткового заробітку шляхом соціального інвестування з метою їх підтримки та створення умов для набуття власної фінансової самодостатності.

Під соціальним інвестуванням ми розуміємо процес довгострокового фінансування об'єктів соціальної інфраструктури з метою покращення соціально-побутових умов працюючих, створення додаткових робочих місць у сфері обслуговування та підвищення якості загального рівня життя населення. соціальний захист інвестиція

До пріоритетних напрямів вдосконалення соціального захисту населення в Україні належать: забезпечення паритетного фінансування програм соціального інвестування, впорядкування законодавчо-нормативної бази, вдосконалення системи надання соціальної допомоги (рис. 1).

Лише комплексне виконання усіх напрямів в рамках державної стратегії подолання бідності забезпечить досягнення бажаного ефекту.

Джерела та література