Соціальний склад мешканців міських поселень Волинської губернії наприкінці XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний склад мешканців міських поселень Волинської губернії наприкінці XVIII ст

Оксана Карліна

Анотація

На підставі аналізу «Географічного та економічного опису Волинської губернії 1798 р.» розкрито соціальний склад мешканців міських поселень після приєднання краю до Російської імперії. Зроблено висновок про збереження наприкінці ХУЛІ ст. у містах і містечках новоутвореної губернії основних станів, характерних і для попе - реднього періоду. Однак під впливом соціальної політики Російської імперії, спрямованої на визначення того, яку групу населення потрібно внести в реєстр обтяжених подушним податком, а яку з нього виключити, соціальні межі між станами поступово розмивалися. Уключення до податного стану міщан призводило до зниження їхнього юридичного статусу. У кінці XVIII ст. закладено основу для формування різних соціальних груп серед міської людності Волині.

Ключові слова: Волинська губернія, міські поселення, поземельний перепис, соціальний стан, соціальна група.

Карлина Оксана. Социальный состав жителей городских поселений Волынской губернии в конце XVIII в. В статье раскрыта социальная структура населения городов и местечек Волынской губернии на основании анализа «Географической и экономической описи Волынской губернии 1798 г.», которая содержит богатый материал о населенных пунктах и жителей края. Сделан вывод о сохранении в конце XVIII в. в городах и местечках новосозданной губернии основных сословий, характерных и для предыдущего периода. Однако под влиянием социальной политики Российской империи, направленной на определение того, какую группу населения следует внести в реестр обремененных подушным налогом, а какую исключить из него, социальные границы между сословиями постепенно размывались. Включение в податное сословие мещан вело к понижению их юридического статуса. В конце XVIII в. заложена основа для формирования разных социальных групп среди городского населения Волыни.

Ключевые слова: Волынская губерния, городские поселения, поземельная перепись, социальное сословие, социальная группа.

Karlina Oksana. Social Structure of Habitants of Town Settlements of the Volhynian Gubernia in the end XVIII of Century. The article depicts the social structure of the Volhynian Gubernia towns and burghs population based on the «Geographical and economic outline of the Volhynian Gubernia in 1798». The source offers plethora of data about towns, burghs and villages of the region, and their inhabitants. The author comes to the conclusion that at the end of the XVIII century the main population strata characteristic for the previous period could still be observed in the towns and burghs of the newly-formed gubernia. However, the social policies of the Russian Empire, aimed at defining which groups had to pay capitation tax and which did not, gradually eroded social differentiation. The legal status of the townspeople declined when taxes were incurred on them. XVIII century laid foundations for the emergence of various social groups amongst the townspeople of Volhynia.

Key words: Volhynian Gubernia, town settlements, land census, social estate, social groups.

Постановка наукової проблеми та її значення

Приєднання Волині до Російської імперії наприкінці XVIII ст. стало причиною об'єктивного процесу трансформації соціального статусу представників кожного з трьох станів, які склались у Речі Посполитій (шляхти, міщан і селян). Зміни в соціальній структурі мешканців Волині започаткувала реєстрація нових підданих із допомогою кількох переписів, які організувала влада на межі XVIII та ХІХ ст. Вплив цих переписів на державну політику в галузі перебудови соціальної перебудови суспільства був вагомий. Використовуючи кількісні результати поземельних і подвірних описів, уряд планував та реалізував заходи, спрямовані на інкорпорацію правобережних українських земель до складу імперії.

Мета наукової розвідки - показати соціальну ідентифікацію складу мешканців волинських міст і містечок наприкінці XVIII ст., опираючись на аналіз «Географічного та економічного опису Волинської губернії 1798 р.».

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Від кінця XVIII ст. на Волині (відповідно до адміністративної практики в Російській імперії) містом називався населений пункт, визнаний таким державою. Офіційні міста мали різні ранги: губернські, повітові та неповітові, по-іншому - заштатні, тобто міста, які не були центрами округи або повіту. До 1860-х років до міських поселень (але не до міст) належали містечка на території, приєднаній унаслідок поділів речі Посполитої.

Визнання того чи іншого населеного пункту містом не вело до виокремлення його ні в юридичному, ні в економічному значенні, а залежало від потреб адміністративно -територіального поділу. Тому, згідно з указами від 22 травня й 5 липня 1795 р., у Волинській губернії поселення, у яких розміщувалися губернські та повітові органи управління, називалися містами, а решта міських поселень - містечками [15, с. 701; 13, с. 728]. П'ять повітових міст (Дубно, Острог, Заслав, Старо- костянтинів і Рівне) та всі містечка перебували в приватній власності. Вони відігравали роль торгово-ремісничих центрів магнатських володінь, багато з них мали королівські грамоти на проведення ярмарків і торгів та користувалися певними елементами міського самоврядування. Мешканці повітових міст отримали права, визначені в «Грамоті на права і вигоди містам Російської імперії» («Жалуваній грамоті містам») 1785 р.

Для з'ясування комплексу питань, пов'язаних із соціальною поліструктурністю міських мешканців (співвідношення різних груп у спектрі соціально -професійної, внутрістанової, етносоціальної, соціально-релігійної структур міської людності) на час приєднання Волині до Російської імперії, звернемося до архівних джерел. Одним із найперших ґрунтовних переписів населення є «Геогра - фічний та економічний опис Волинської губернії 1798 р.» [18], складений відповідно до указу сенату від 10 квітня 1798 р. [11, с. 187-189] на вірогідній джерельній базі [див.: 1; 2, с. 84]. Ще в грудні 1792 р. командувач російських військ у Правобережній Україні, генерал -губернатор приєднаних земель Михайло Кречетніков отримав наказ зібрати інформацію про нові території та скласти карту, яка би містила фізичну, гідрологічну, сільськогосподарську й промислову характеристики краю. Для виконання цього завдання потрібно було залучити офіцерів Генерального штабу, які перебували в складі війська [14, с. 388-391].

Камеральний опис приєднаних земель продовжено за наступника М. Кречетнікова - генерал- губернатора мінського, ізяславського і брацлавського Тимофія Тутолміна. Також базою для «Опису» послужили матеріали У-ї ревізії (перепису податного населення), оголошеної указом від 23 червня 1794 р. [16, с. 529]. Канцелярія Т. Тутолміна розробила «Настанови» («Руководство») для належного проведення перепису, у яких ураховано соціально-економічні й політичні особливості Правобережної України, зумовлені її тривалим перебуванням у складі Речі Посполитої» [9, с. 96].

При проведенні ревізії в 1795 р. збережено старий поділ людності на християн та євреїв і введено чинний у Росії поділ на два стани - вільних та невільних. До вільного стану віднесено шляхтичів, на яких поширювалися права російського дворянства; людність коронних міст, поділена на стан купців і міщан; іноземці та євреї, зараховані до міських жителів. Невільний стан склали селяни в поміщицьких маєтках і жителі-християни, за винятком шляхти, приватних міст і містечок. У ревізьких «сказках» їх записали в кріпосний стан як підданих власника всупереч різним привілеям, які польські королі дали приватним міським поселенням. Тодішнє розуміння права власності на землю в Росії охоплювало й кріпосне право над людністю, котра обробляє цю землю. Тому той, хто власноручно обробляв землю, повинен бути прикріплений до землі на користь того, хто був її власником. Такий підхід до поділу людності на стани й соціальні групи застосовано в ході перепису населення Волинської губернії наприкінці XVIII ст.

В «Описі» 1798 р. фіксовано 146 міських поселень (12 міст і 134 містечка) і аж 3380 поселень сільського типу: села, «деревни», «сельцы», а також майдани, рудні й поташні буди, де організовано не лише видобуток заліза чи виробництво поташу, але й постійно мешкали люди, зараховані переважно до стану особисто залежних селян (див. табл. 1). Із подимного реєстру 1776 р. відомо, що у Волинському воєводстві нараховувалося 103 міста й містечка та 984 села [підраховано за: 27, с. 318-348]. Отже, відбулося відносне зменшення кількості міст і містечок, що можна пояснити зарахуванням деяких містечок (наприклад Боремеля Дубенського повіту, Жидичина Луцького, По - ворська Ковельського, Губкова Рівненського повіту та ін.) до переліку сіл.

Таблиця 1 Кількість міст і містечок, міського й сільського населення Волинської губернії в 1798 р.*

Складено за: [18].

Найвищий рівень концентрації міського населення спостерігали в Жтомирському й Заслав- ському повітах, де в містах і містечках мешкало, відповідно, 27 і 22 % людності повіту. Найменше міських жителів було в Овруцькому та Володимир -Волинському повітах. Загалом у Волинській губернії мешканці міст і містечок складали всього 16 % населення губернії.

Наприкінці ХУІІІ ст. найбільш залюдненими були такі повітові центри: Дубно - 6535 осіб, Житомир - 5419, Старокостянтинів - 4581, Заслав - 4566, Острог - 4098, а також Бердичів - 4815 осіб, Любар - 4556, Корець - 4706 і Полонне - 4954 особи - поселення, названі в «Описі» містечками. За рівнем розвитку ремесла й торгівлі вони не відрізнялися від міст, навіть перевищували їх.

За кількістю мешканців міські поселення Волинської губернії 1798 р. можна класифікувати на кілька типів (див. табл. 2).

Таблиця 2 Класифікація міст і містечок Волинської губернії 1798 р.

За кількістю населення

Складено за: [18].

Як бачимо, наприкінці ХУІІІ ст. близько 60 % міських поселень (а це винятково містечка) мали не більше тисячі мешканців; ще в четверті з них кількість жителів не перевищувала двох тисяч осіб; лише населення Дубна й Житомира переважало 5 тис. осіб.

В «Описі» 1798 р. серед мешканців міст і містечок виділено такі соціальні стани та групи: купці, міщани, духовенство, шляхта, вільні люди, цигани та іноземці (див. табл. 2). Цей перелік не збігається з тим, що міститься в «Грамоті на права і вигоди містам Російської імперії» 1785 р. Хоча базовий закон дає визначення особистих, майнових і корпоративних прав міських мешканців, але в ньому немає однозначного тлумачення того, хто такі «міські обивателі». Вони поділені на шість категорій: 1) ті, хто в місті мав нерухомість («дом, или иное строение, или место, или землю»); 2) гільдійські купці; 3) цехові ремісники (майстри, підмайстри, учні); 4) іногородні та іноземні «гості»; 5) імениті «граждани»; 6) посадські (тобто «в том городе старожилы, или поселившиеся, или родившиеся, кои [...] промыслом, рукоделием или работою кормятся в том городе») [4, с. 358-384]. Серед цих категорій відсутні «міщани», оскільки в «Грамоті на права і вигоди містам Російської імперії» термін «міщани» мав одразу три значення: міські «обивателі», середнього стану люди, дрібні торговці й ремісники [4, с. 367]. соціальний губернія міський міщани

Таблиця 3 Соціальні стани та групи міського населення Волинської губернії в 1798 р.*

Складено за: [18].

Загалом населення міст Російської імперії у ХУІІІ ст. поділялося на дві групи: внесені до ревізького перепису міські мешканці як платники подушного податку та непостійне незареєстроване населення, яке складалося з дворян, чиновників, духовенства («білого» й «чорного»), поміщицьких і державних селян, розквартированих у місті військових. Отже, міщанами називаємо осіб, яких офіційно зараховували до міщанського стану, тобто тих, чия приналежність до міщан того чи іншого міста (містечка) була зафіксована в ревізьких «сказках» і виявлялась у сплаті подушного податку. Представники цього стану, хоча формально й були рівними перед законом, складали багато страт. Ця стратифікація зумовлена різноманітністю господарської діяльності: дрібне підприємництво, город - ництво, ремесло, перевезення, робота домашньої прислуги тощо.

У структурі міського населення Волинської губернії міщани складали майже 30 %, але в різних повітах цей показник коливався від 19 до 45 % (див. табл. 2). Також суттєво відрізнялася кількість міщан у повітових містах, де вони створювали найбільшу соціальну групу серед мешканців (56 %), і в містечках, у яких міщан нараховувалося всього 22 % (див. табл. 3, 4).

Серед міщан переважали євреї, яким указом від 23 червня 1794 р. дозволялося займатися торгівлею й промислами. Ті з них, котрі мешкали в селах, мали бути внесені в міські книги повітових міст і підпорядковані магістратам, а згодом переселені в повітові міста [12, с. 694-695]. Наприклад, у 22 селах Житомирського повіту мешкало по одній-дві родини євреїв (усього 144 особи), зайнятих у корчмарстві (підраховано за: [18, ч. 1]). Усіх їх зараховано до міщан. У Волинській губернії єврейська людність була численною; у Речі Посполитій мала своє самоврядування у формі кагалів. Євреї заселяли переважно містечка, а частина з них мешкала в селах, займаючись ремеслом і дрібною торгівлею.

Таблиця 4 Соціальна структура повітових міст Волинської губернії в 1798 р.*

Складено за: [18].

Закріпачені міщани-землероби багатьох приватних міст і містечок подавали судові позови, доказуючи, що вони ніколи не були кріпосними. Вони, посилаючись на королівські привілеї, обґрунтовували неправильність їх запису до кріпосного стану й свої права на землю. Такі справи розгля - далися вищими судовими та урядовими інстанціями (сенатом, Державною радою), але вирішувалися не на користь міських жителів. Наприклад, ще в 1796 р. до Волинського намісництва надійшло прохання від «жителей Ковельской округи местечка Михновки Данила Понеделка и Григория Столярчука о освобождении их на силе привилегии от порабощения владельцем Вкрынским дедичем и Му- сановским посессором». Вони вважали, що є міщанами, а не підданими власника містечка. Намісництво доручило Ковельському нижньому земському суду розглянути документи, які мав поміщик Вкринський на це містечко, а до цього часу його мешканці мали залишатися «в законном повиновении владельца». Прийняте земським судом і губернським магістратом рішення було не на користь міхнівських жителів [24, арк. 60-60 зв., 105].

Тоді ж мешканці містечка Смідин Ковельського повіту подали «просьбу» визнати їх міщанами. Від них вимагалося подати документи на міщанські права для розгляду у відповідну комісію, створену для трьох повітів: Ковельського, Луцького й Володимир-Волинського. Представник громади Смітина Зеновій Дорощук подав 16 таких документів, але все ж таки «владеющий тем местеч - ком Мьончинский приписывает себе жителей тамошних в подданство» [24, арк. 165-166].

Такі ж документи на підтвердження міщанства в губернський магістрат подали мешканці містечок Миляновичі та Вижви, які входили до володінь княгині Яблоновської [24, арк. 167-169 ].

Таблиця 5 Соціальна структура містечок Волинської губернії в 1798 р.*

Складено за: [18].

В усіх випадках закріпачення підтверджувалося ревізькими «сказками» 1795 р., а чинш і по - датки на користь власника - правами його власності на землю. Якщо в Речі Посполитій формальне соціальне становище було наслідком традиційних прав і привілеїв, витоки яких сягали середньовіччя й установлювалися корпораціями або визнавалися за правом традиції, то в Російській імперії - результатом створених державою правових визначень.

Категорія цехових ремісників, до якої входили майстри, підмайстри й учні, записані в цех для заняття своїм ремеслом, у кінці XVIII ст. існувала формально та за своїм фактичним становищем не відрізнялася від міщан. Цехові не були закритою корпорацією: доступ у цехи й вихід із них не викликав особливих труднощів, тому в «Описі» 1798 р. вони не виділені в окрему соціальну групу. Однак, показуючи рівень розвитку ремесла в окремих містах, автори документа зазначали, скільки ремісників тієї чи іншої спеціальності працювало в місті. Наприклад, у Житомирі нараховувалося 10 цехів, а цеховими майстрами були 34 кравці, 19 ювелірів і три годинникарі, 22 шевці, 23 столяри, 12 ковалів, дев'ять гончарів, 28 пекарів, дев'ять кушнірів, вісім живописців, 20 різників-євреїв [18, ч. 1, л. 1].

До верхівки власне міського (тобто в становому розумінні) населення належали купці (християни та євреї). У Волинській губернії вони складали лише чверть відсотка від усього населення (див. табл. 2). Купці переважно зафіксовані в містах (див. табл. 3), де вони мали заявляти («оголошувати») про свій капітал і записуватись у відповідні гільдії. Найбільше їх осіло в тогочасних важливих торгових центрах - Бердичеві (76 осіб), Дубні (49), Острозі (46). У Бердичеві, переважна частина якого належала князю Матвію Радзивіллу, був побудований власником гостинний двір, де на першому поверсі розмістилися крамниці, а на другому мешкали іноземні купці «німецької нації»; у містечку нарахову - валося 126 дерев'яних крамниць, щорічно проходило п'ять ярмарків, найбільший із яких був Онуфріївський (12 червня); на них приїжджали купці «з Галичини, Молдови, Валахії, Туреччини і Росії», щорічно бувало до 10 тисяч «гостей» [18, ч. 1, л. 8 об. - 9].

Купці, визначені в російських законах як «стан», не мали спадкових прав: належність до цього стану досягалася шляхом особистого вибору (див. також: [23, с. 133-136]). Міщани вступали в купецькі гільдії - об'єднання з відповідними привілеями - за наявності в них певного мінімального «оголошеного» капіталу. Як відзначив П. Г. Риндзюнський, «купецькі права присвоювались міщанам не “за народженням”, а ціною по суті купівлі, за згоду сплачувати податки у визначеному розмірі» [19, с. 44]. Тому купецтво не було станом у повному значенні цього слова. Якщо збіднілий дворянин залишався дворянином, а священик, який утратив парафію, не втрачав духовного сану, то розорений купець автоматично переходив до стану міщан. Межа між становими групами купців та міщан визначалася майновим цензом, тобто чинником нестанового характеру, але за купецтвом закріплювалися виразно станові привілеї. Оновлення складу купців свідчило про стирання станових меж між купцями й міщанами.

Для майнового становища міщанина існувала відносна, верхня межа, переступивши яку, він ста - вав купцем, але нижньої межі не існувало. Навіть перебуваючи в повній скруті, він залишався міщанином. Міщанство й купецтво були фактично не двома, а одним міським станом, найбагатша частина якого й була купецтвом. Перехід із цього міського стану до складу інших станів не був правилом [21, с. 171].

За «Описом» 1798 р. найчисельнішим серед міського населення Волині було селянство: його питома вага складала 57 %. Однак у повітових містах селян нараховувалося всього 26 % міської люд - ності, а в містечках - аж 67 % (див. табл. 2, 3, 4). Разом із власне селянами до цього стану зарахували міських християн, які не увійшли до складу шляхти, духовенства, купецтва й міщанства. Майже всіма селянами володіла шляхта (89 %), лише 4 % - духовенство (переважно католицькі монастирі), а решта належала до категорії державних селян.

У структурі населення Волинської губернії як окрема соціальна категорія виділені вільні люди. Близько половини з них мешкало в містах і містечках та складало до 3 % міського населення. Це були переважно вихідці з Австрії та Пруссії, котрі осіли в цьому краї.

На межі ХУШ і XIX ст. австрійські піддані вільно переселятись у володіння російського імпе - ратора. Прикордонна охорона не мала права їх затримувати, а вільно пропускати вглиб губернії, видавши лише «кордонне свідоцтво» [6, арк. 3]. Із цим документом, який мав силу паспорта, упродовж трьох місяців особа могла пошукати собі місця для постійного проживання. Якщо австрійський переселенець осідав на поміщицьких землях, то кордонне свідоцтво він повинен був пред'явити для запису в повітовий земський суд. Якщо ж він записувався в купецький або міщанський стан, то зазначений документ разом з особистим письмовим зверненням і письмовою згодою кагальних (для євреїв) або гмінних (для християн) прийняти переселенця у свою громаду подавався в магістрат [5, арк. 502]. Після цього магістрат обов'язково записував нового мешканця міста та членів його сім'ї в ревізьку «сказку». Завершувалася процедура «набуття громадянства» складанням присяги на вірність російському престолу. Відомості про переселенців із магістрату надсилались у губернське правління й казенну палату [7, арк. 24].

У Заславі, Житомирі, Рівному та трьох містечках «Опис» 1798 р. зафіксував кілька десятків іноземців. Це могли бути торговці, кваліфіковані ремісники, художники, гувернантки, які не прийняли російського підданства. Наприклад, наприкінці ХУШ ст. князь Чарторийський одним із перших на Волині запросив німецьких майстрів до Корця. Уже в 1783 р. там побудовано для них кірху. Невелика німецька колонія виникла й у Житомирі [25, с. 10, 14]. У загальній структурі міського населення іноземці складали менше одного відсотка.

У матеріалах перепису 1795 р. та в «Описі» 1798 р. в окрему групу міських мешканців виділено циган. Навіть осівши, вони не займались обробітком землі, а ремеслом, мобільною торгівлею. Деякі з них наймалися на роботу як ковалі, коноводи, музиканти, дресирувальники звірів [8, с. 132-133].

Серед міського населення близько 8 % складала шляхта - один із привілейованих (неподатних) станів; при цьому в містах шляхти було більше на 3,7 %, ніж у містечках (див. табл. 3, 4, 5), що можна пояснити включенням до цього стану чиновників, які концентрувались у повітових центрах. Загалом у містах і містечках мешкала п'ята частина всього шляхетського стану губернії. Хоча шляхта не була соціально однорідною, але в «Описі» 1798 р. не виділено в її складі різних груп. У Речі Посполитій шляхта поділялася на чотири категорії: повноправна шляхта (землевласники, магнати й шляхта на державній службі), дрібні землевласники, чиншова шляхта, шляхта, яка перебувала на приватній службі або утримувалася з різних неземлеробських занять [28, с. 31-34]. Матеріали ревізій вирізняли шляхту помісну («дідичів» і «посесорів», які володіли маєтками на правах власності або оренди чи застави) і непомісну («околичну», «чиншову» й «находящеюся в услужении» [17, документ № 2]. Очевидно, у містах та містечках осіли переважно шляхтичі, які господарювали на чужій землі, сплачуючи грошовий чинш або перебували на службі на різних посадах у маєтках заможних землевласників. У кожному приватному місті й містечку було управління маєтком, яке називалося здебільшого економією або фільварком, а в Дубні й Рівному - замками.

У містах і містечках було зосереджено 21 % усього духовенства губернії - ще одного привілейованого стану в Російській імперії. Як і паства, воно представляло три християнські конфесії: православну, унійну та католицьку. Серед міського населення біле й чорне духовенство складало менше 2 %; чисельно переважали православні священо- та церковнослужителі - 62 % від усього міського духовенства, що може свідчити про успішність стимульованого новою владою переходу унійних парафій на «благочестіє». У 1798 р. на Волині православні вірні мали 1076 церков [20, с. 443], або 69 % від усіх унійних парафій, що діяли до 1772 р. на землях, які склали Волинську губернію (підраховано за: [26, с. 256-590]). Католицького духовенства найбільше було в Луцьку, де в кількох католицьких монастирях, кафедральному костелі й семінарії нараховувалася 141 духовна особа, в Олиці - 47 осіб, у Заславі - 44 особи. У Почаєві в місцевому василіанському монастирі чернеча громада об'єднувала 74 особи, в Овручі - 25, Корці - 45 черниць-василіанок.

Якщо порівняти соціальну структуру населення повітових міст Волинської губернії та європейської частини Російської імперії наприкінці XVIII ст., то можна помітити певні відмінності (див. табл. 6).

Насамперед власне міські стани (купці та міщани) у волинських повітових містах становили трохи більше половини від загальної кількості мешканців, у той час як у Європейській Росії їх було десь на 20 % менше. У містах Волинської губернії удвічі більше мешкало дворян (шляхти) і чиновників, ніж у Європейській Росії. Також у волинських містах селяни складали приблизно четверть мешканців, а в Європейській Росії - третину. Переписи кінця ХУШ ст. ще не зафіксували на Волині так званих військових станів і різночинців (хоча до останніх близькі за соціальною позицією вільні

Порівняльна таблиця соціальної структури населення повітових міст Волинської губернії та Європейської Росії наприкінці XVIII ст.*

Таблиця 6

Складено за: [18; 10, с. 210].

люди). Зміст поняття «різночинець» постійно змінювавсь і в другій чверті ХІХ ст. різночинцями називали «людей, які перебували в перехідному становищі й зобов'язані через певний термін приписатися до якогось стану» [22, с. 264], це були неподатні люди [3, с. 107-124].

Висновки й перспективи подальших досліджень

Отже, наприкінці ХУІІІ ст. у містах і містечках Волинської губернії продовжували існувати основні стани, характерні й для попереднього періоду. Однак поступово розмивалися межі цих соціальних груп. Базовий юридичний поділ у Росії проходив не за станами, а на тих, хто підлягав подушному оподаткуванню, і тих, хто йому не підлягав. Соціальна політика держави була спрямована не на формування станів, а на визначення того, яка група населення була внесена в реєстр обтяжених подушним податком, а яка буде з нього виключена. Зарахування до податного стану призводило до зниження юридичного статусу (бути під - даним фізичним покаранням), важких обмежень (наприклад обмеження права пересування) і повин - ностей (рекрутська повинність). Поділ суспільства на платників та неплатників подушного податку заклав основу для формування різних ієрархічних соціальних груп.

Джерела та література

1. Брянцева Т. П. Генеральний перепис 1797-1798 рр. про міське населення Волині / Т. П. Брянцева // Вісник Київського державного університету. - Серія історії. - Київ, 1975. - Вип. 17. - С. 69-76.

2. Брянцева Т. П. Соціальна структура населення міст Волині наприкінці ХУШ ст. / Т. П. Брянцева // Вісник Київського державного університету. - Серія історії. - Київ, 1981. - Вип. 21. - С. 79-87.

3. Вульфсон Г. Н. Понятие «разночинец» в ХУШ - первой половине ХІХ в. (некоторые наблюдения) / Г. Н. Вульфсон // Очерки истории народов Поволжья и Приуралья : сб. ст. / отв. ред. Ю. И. Смыков. - Казань : Изд-во Казанского ун-та, 1967. - Вып. 1. - С. 107-124.

4. Грамота на права и выгоды городам Российской империи. 1785. Апреля 21 // Полное собрание законов Российской империи (далее - ПСЗ РИ). - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. канцелярии, 1830. - Т. XXII. - № 16 188. - С. 358-384.

5. Державний архів Волинської області, ф. 363, оп. 1, спр. 50.

6. Державний архів Волинської області, ф. 368, оп. 1, спр. 21.

7. Державний архів Рівненської області, ф. 567, оп. 1, спр. 137.

8. Зиневич Н. Институт цыганских королей в Речи Посполитой (источники и историография) / Н. Зиневич // Гістарьіяграфія і крынщы па гісторьіі гарадоу і працэсау урбанізацьіі у Беларусі : зб. навук. артыкулау / ГрДУ імя Я. Купалы ; рэдкал. : В. В. Даніловіч, І. П. Крэнь, І. І. Соркіна, Г. А. Хацкевіч (адк. рэдактары). - Гродна : ГрДУ, 2009. - С. 126-138.

9. Крикун М. Г. Соціальна структура населення Правобережної України наприкінці ХУШ ст. за п'ятою ревізією / М. Г. Крикун // Вісник Львівського університету. - Серія історична. - 1978. - Вип. 14. - С. 95-102.

10. Миронов Б. Н. Социальная структура городского населения России во второй половине ХУШ - первой половине ХБХ в. / Б. Н. Миронов // Генезис и развитие феодализма в России: проблемы истории города. - Лениград : Изд-во Ленинградского ун-та, 1988. - С. 197-224.

11. О привидении в точную известность качества казенных имений, состоящих в областях, от Польши приобретенных, и о произведении новой оным люстрации. Именной [указ], данный Сенату. 1798. Апреля 10 // ПСЗ РИ. - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - Т. ХХУ. - № 18 475. - С. 187-189.

12. О разных распоряжениях касательно устройства Минской губернии. Именной [указ[, данный правящему должность минского, изяславского и брацлавского генерал-губернатора Тутолмину. 1795. Мая 3 // ПСЗ РИ. - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. канцелярии, 1830. - Т. ХХХ. - № 17 327. - С. 694-695.

13. О разных распоряжениях касательно устройства Волынской и Подольской губерний. Именной [указ], данный правящему должность генерал-губернатора минского, изяславского и брацлавского Тутолмину. 1795. Июля 5 // ПСЗ РИ. - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. канцелярии, 1830. - Т. XXIII. - № 17 354. - С. 728.

14. О распоряжениях в польских областях, занятых российскими войсками. Именной [указ[, данный генералу Кречетникову. 1792. Декабря 8 // ПСЗ РИ. - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. канцелярии, 1830. - Т. XXIII. - № 17 090. - С. 388-391.

15. О устроении городов в Брацлавской губернии и о назначении суммы на губернские расходы. Именной [указ], данный правящему должность генерал-губернатора минского, изяславского и брацлавского Тутолмину. 1795. Мая 22 // ПСЗ РИ. - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. канцелярии, 1830. - Т. XXIII. - № 17 336. - С. 701.

16. Об учинении новой генеральной в государстве ревизии. Именной [указ], данный Сенату. 1794. Июня 23 // ПСЗ РИ. - Собрание первое. - Санкт-Петербург : Тип. II Отделения собственной Е. И. В. канцелярии, 1830. - Т. XXIII. - № 17 221. - С. 529.

17. Переписи населения России: итоговые материалы подворных переписей и ревизий населения России (1648-1858). - Москва : [б. и.], 1972. - Вып. VII. - 62 с.

18. Российский государственный военно-исторический архив, ф. ВУА, д. 18 653, ч. 1-12.

19. Рындзюнский П. Г. Городское гражданство дореформенной России / П. Г. Рындзюнский. - Москва : Изд-во АН СССР, 1958. - 559 с.

20. Рункевич С. Г. История Минской архиепископии (1792-1832 гг.) с подробным описанием хода воссоединения западнорусских униатов с православною церковью в 1794-1796 гг. - Санкт-Петербург : Тип. А. Катанского и К°, 1893. - 572, XXXVII с.

21. Сметанин С. И. Разложение сословий и формирование классовой структуры городского населения России в 1800-1861 гг. // Исторические записки. - Москва : Наука, 1978. - Т. 102. - С. 153-181.

22. Статистические таблицы Российской империи, издаваемые по распоряжению министра внутренних дел Центральным статистическим комитетом. - Санкт-Петербург : Тип. К. Вульфа, 1863. - Вып. 2 : Наличное население империи в 1858 году. - 330 с.

23. Фриз Г. Л. Сословная парадигма и социальная история России / Г. Л. Фриз // Американская русистика: вехи историографии последних лет. Императорский период. - Самара : Изд-во «Самарский ун-т», 2000. - С. 121-162.

24. Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 946, оп. 1, спр. 1.

25. Cichocka-Petrazycka Z. Zywiol niemiecki na Wolyniu / Z. Cichocka-Petrazycka. - Warszawa : Neuman and Tomaszewski zaklad graficyny we Wloclawku, 1933. - 168 s.

26. Kolbuk W. Kozscioly wschodnie na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej. 1772-1914 / W. Kolbuk. - Lublin : RW KUL, 1992. - 635 s.

27. Magazin fьr die neue Historie und Geografie angelegt von A. F. Bьsching.- Halle, 1788. - Theil XXII. - 568 S.

28. Rostworowski E. Ilu bylo w Rzeczypospolitej obywateli szlachty? / E. Rostworowski // Kwartalnik Historyczny. - 1987. - Nr 3/4. - S. 3-40.

Размещено на Allbest.ru