Участь населення України у волонтерській та благодійницькій діяльності

Розглянемо рівень участі населення України у волонтерській та благодійній діяльностях, порівняно з іншими східноєвропейськими країнами, за даними Всесвітнього індексу благодійності. Через неспроможність порівняння рейтингових місць держав (різна кількість країн-учасниць у кожній хвилі й відсутність критеріїв належності країни до певного рангу з урахуванням помилки вимірювання) більш відповідним для порівняння є Індекс благодійності (%), згідно з яким країни «Східної Європи, пострадянські», особливо без Росії, демонструють не гірші показники, ніж східні держави Євросоюзу, і значно кращі, ніж північні [1].

Так, серед 150 держав Україна у 2010 р. займала 150 місце, у 2014 - 103-тє, а у 2015 - 89-те. Україна не значно вирізняється за значенням індексу благодійності серед інших пострадянських країн, однак слід відзначити, що серед наведених держав у 2014 р.Польовий етап дослідження проводився в рік, що передує публікуванню результатів дослідження. найбільшу частку населення, задіяну в благодійній та волонтерській діяльності, порівняно з іншими пострадянськими суспільствами, простежено в Україні й Польщі. Так, у 2010 р. Індекс благодійності для України становив 13 % і був найнижчим у світі, а у 2015 р. - 29 %, тобто Україна посідає 89 місце зі 145-ти у світі за рівнем благодійності.

Таблиця 1 Динаміка пострадянських країн, Світовий індекс благодійності, % (Gallup's WorldView World Poll)

Потрібно відзначити, що протягом шести років значно змінився Індекс благодійності лише в України - зріс на 16 %. Зміни цього показника в інших країнах перебувають у межах статистичної похибкиВибірка дослідження для малих країн становить 500 осіб, середніх - 1000, а великих (Росія) - 2000.. Розглянемо детальніше тенденцію зміни рівнів благодійності та волонтерства для українського суспільства окремо за трьома показниками.

Рис. 1. Динаміка показників Індексу благодійності в Україні, %, (Gallup'sWorldViewWorldPoll

Згідно з даними графіка (рис. 1), участь українців у благодійництві була найнижчою за всіма трьома показниками у 2010 р. і, починаючи з 2011-го, зміни майже не відбувалися, лише за окремими показниками.

Так, у 2010 р. лише 19 % українців допомагали незнайомцям, тоді як у 2011 р. понад 35 % українців були готові допомагати незнайомцям. Відтоді ця тенденція стала незмінною. Готовність допомогти незнайомій людині менше залежить від змін соціальної чи політичної сфер суспільства, тоді як інші дві практики благодійництва - жертвування грошей та волонтерська діяльність - більше залежать від рівня життя населення.

Потрібно зазначити, що у 2015 р. значно зріс показник пожертвування грошей, а дані участі населення у волонтерській діяльності - навпаки, суттєво знизилися. Так, значний показник благодійництва деякі дослідники пояснюють світовою тенденцією до зростання пожертв людям і глобалізаційним чинником, а також поширенням соціальних медіа та технологічним прогресом. Прикладом цього явища може бути «флешмоб» Ice Bucket Challenge, який розпочався в США як кампанія для збору грошей заради вивчення бокового аміотрофічного склерозу. Так, завдяки соціальним мережам і лідерам громадської думки (зірки шоу-бізнесу, політики, працівники корпорацій), ця кампанія поширилася по світу й зазнала певних модифікацій в окремих державах, зокрема в Україні, де гроші передавалися не лише на лікування хворих, а й на забезпечення армії та добровольчих об'єднань.

Подібна тенденція до зменшення участі у волонтерській діяльності й збільшення чисельності грошових пожертв простежено не лише в Україні, а й в інших суспільствах.

Рис. 2. Пожертвуваннягрошей, %, (Gallup's WorldView World Poll)

На графіку (рис. 2) проілюстровано динаміку пожертвування грошей серед країн Східної Європи. Так, збільшення кількості тих, хто жертвував гроші в останні роки, простежено в Білорусі, Німеччині, Польщі та найбільше - в Україні. В інших суспільствах Східної Європи цей показник не змінювався впродовж усього часу. Причина такої тенденції для України - консолідація суспільства навколо зовнішньої загрози. За даними дослідження GFKUkraine, проведеного на замовлення ООН в Україні, у листопаді 2014 р. 74 % українців жертвували гроші хоча б раз у житті, із них 25 % - протягом останніх 12 місяців, однак раніше цього не робили, 38 % - як раніше, так і останні 12 місяців. Найбільше українці жертвували гроші на допомогу українській армії (77 % із тих, хто жертвував гроші взагалі), а також хворим дітям (59 %), учасникам Майдану - 34 % серед тих, хто жертвував гроші протягом останніх 12 місяців [2]. Це - свідчення того, що події останніх двох років виступили значним мотивуючим фактором для здійснення благодійництва.

Розглянемо наступний показник участі населення країн Східної Європи. На рис. 3 відображено значне зниження участі населення у волонтерських організаціях Східної Європи у 2015 р., зокрема таких країн, як Білорусь, Україна, Словаччина, Молдова. Не змінився цей показник лише в Росії, Румунії та Угорщині (18/19 %; 8/7 %; 12/11 % - у 2014 й 2015 рр. відповідно).

Волонтерська діяльність у кожній країні має свої особливості й залежить від ціннісно-нормативного базису суспільства, рівня економіки та законодавчих ініціатив. Так, у Німеччині її особливості відображено в законодавчих ініціативах. Наприклад, здійснюється державна соціальна програма «Добровольчий соціальний рік», протягом якої волонтери долучаються до низькооплачуваної роботи з догляду за онкохворими, літніми людьми й т. ін. [3, с. 10].

За даними дослідження GFKUkraine, 23 % українців займалися волонтерською діяльністю хоча б раз у житті, 9 % українців почали займатися волонтерською діяльністю останні 12 місяців. Наведені показники свідчать про те, що участь у волонтерській діяльності є тенденційною. Однак потрібно зазначити, що в Україні процес інституалізації волонтерського руху ще триває, і лишень гіпотетично можемо припустити, що в подальшому це призведе до зростання цього показника.

Рис. 3. Участь у волонтерській діяльності, %, (Gallup's World View World Poll)

Етапи становлення волонтерства як соціального інституту описано в статті М. Чухрай [4], однак посилення політичної й економічної криз, зовнішні виклики та зрілість громадянського суспільства призвели до кардинальної зміни як волонтерського руху в Україні, так і до його сприйняття населенням і державою. Згідно з дослідженням GFKUkraine, у 2014 р. найбільш розповсюдженою формою волонтерської діяльності є допомога українській армії (70 %), тоді як до 2014 р. це була допомога людям похилого віку, інвалідам, дітям і т. ін. (72 %), що зайняла другу позицію у 2014 р. (38 %) [2]. Зокрема, можна стверджувати про зміну напряму діяльності волонтерів в Україні, що зумовлено появою нових проблем, із якими держава самотужки справитися не в змозі. Серед таких потреб - відсутність матеріально-технічного забезпечення армії, недостатня кількість медичного персоналу, а також відсутність державних соціальних програм для внутрішніх переселенців. Відповідно до нових суспільних запитів формується мережа волонтерських організацій та ініціатив, які працюють над їх вирішенням.

Протягом останніх двох років помітна зміна законодавства щодо волонтерства й благодійництва, спрямована на уточнення напрямів діяльності волонтерських та благодійних організацій.

На думку М. Чухрай, визначенню інституалізації явища на завершальному етапі (утворення статусно-рольової системи членів цього соціального інституту) можуть слугувати такі індикатори: авторитет людини-волонтера серед більшості громадян суспільства, сприйняття волонтерства спільнотою як необхідної форми діяльності; наділення волонтерів певними преференціями [4, с. 107].

Так, з огляду на останні події в Україні загострилася потреба у добровільній діяльності волонтерів і додаткових грошових пожертв зі сторони населення. Відповідно до цього авторитет волонтерів у суспільстві збільшився, свідчення цього - високий рівень довіри до волонтерів. За дослідженням КМІС http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=579&page=3у грудні 2015 р. волонтерам довіряє 57,6 % населення, при тому, що державним інституціям українці висловлюють стабільну недовіру.

Окрім законодавчого уточнення напрямів діяльності відповідних організацій, прийнято нові законодавчі акти щодо волонтерства та благодійництва, згідно з якими волонтери отримують певні преференції, наприклад під час оподаткування благодійних внесків.

Висновки та перспективи подальших досліджень

На основі аналізу участі населення України у волонтерській та благодійницькій діяльності, порівняно з іншими європейськими країнами, виявлено такі особливості. За даними дослідження Інституту Геллапа, простежено зниження участі населення у волонтерській діяльності й зростання пожертвування грошей - це світова тенденція, виняток становлять лише Росія та Румунія.

В Україні, порівняно з країнами Східної Європи, благодійництво активізувалося значним чином (індекс благодійності зріс на 16 % протягом шести років), що пояснюється суспільною кризою й зовнішньою загрозою, яка мобілізує громадянське суспільство. Проте, згідно зі світовою тенденцією, показник пожертвування грошей збільшився з 9 % до 38 %, а показник участі українців у волонтерській діяльності знизився з 26 % до 13 % у 2013 і 2014 рр. відповідно. Результати іншого дослідження - GFKUkraine, 2014 - фіксують зростання показника участі у волонтерській діяльності (77 % українців не займалися волонтерською діяльністю взагалі, із решти 8 % займалися раніше, але не останні 12 місяців, 6 % займалися раніше й продовжують, 9 % почали займатися протягом останніх 12 місяців).

Причиною відмінності в результатах досліджень можна вважати той факт, що перше фіксує рівень участі за останній місяць, а інше - за останні 12 місяців. Звідси - участь українців у волонтерській діяльності має ситуативний характер. Попри це, свідченням становлення інституту волонтерства в Україні є високий рівень довіри населення до волонтерів.

Джерела та література