Комунікативний вимір соціального інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради

КОМУНІКАТИВНИЙ ВИМІР СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Куций А.М., кандидат філософських наук, доцент

кафедри виховання, культури здоров'я,

професійної та позашкільної освіти

Дніпро

Анотація

соціальний інтелект комунікаційний особистість

У роботі з використанням системного аналізу, компаративістського підходу та синтезу соціокультурного і персоналістського методів проведено дослідження комунікативного виміру соціального інтелекту. Здійснено узагальнюючий аналіз функцій соціального інтелекту стосовно формування комунікаційної компетентності особистості. Зроблено висновок, що остання відіграє вирішальну роль у процесі становлення соціального інтелекту, особливо в інформаційному суспільстві. Констатується наявність двох аспектів комунікаційного виміру соціального інтелекту: особистісний аспект, де соціальний інтелект функціонує як механізм ефективної адаптації людини до середовища буття, та соціокультурний аспект, де він визначає формування комунікативного середовища міжособистісних взаємодій. Особистісний аспект комунікативного виміру соціального інтелекту пропонується виділити у окрему різновидність інтелекту.

Ключові слова: соціальний інтелект, міжособистісна взаємодія, комунікативна компетентність, особистість, соціальна філософія.

Annotation

In the work with the use of systems analysis, comparative approach and synthesis of socio-cultural and personalist methods, a study of the communicative dimension of social intelligence was conducted. The generalized analysis of functions of social intelligence concerning formation of communicative competence of the person is carried out. It is concluded that the latter plays a crucial role in the formation of social intelligence, especially in the information society. There are two aspects of the communicative dimension of social intelligence: the personal aspect, where social intelligence functions as a mechanism for effective human adaptation to the environment, and socio-cultural aspect, where it determines the formation of the communicative environment of interpersonal interactions. The personal aspect of the communicative dimension of social intelligence is proposed to be allocated to a separate variety of intelligence.

Keywords: social intelligence, interpersonal interaction, communicative competence, personality, social philosophy.

Постановка проблеми

Найбільш важлива складова соціального інтелекту пов'язана з розвитком компетентності людини у сфері міжособистісної комунікації, підтримки соціальних зв'язків та регулювання соціальної поведінки. Актуальність дослідження комунікативної складової соціального інтелекту особливо зростає в сучасному суспільстві, основу соціального життя якого складають комунікативні процеси. У сучасних умовах соціалізація та соціальне буття людини здебільшого відбувається у межах комунікаційних мереж та процесів.

Стан дослідження проблеми

Соціальний інтелект як комунікативний феномен досліджували такі вітчизняні та зарубіжні фахівці як Батурін Л. Г., Ємельянов Ю. Н., Івашкевич Е. З., Лунєва О. В., Стернберг Р., Ушаков Д. В. та інші. У їхніх роботах обґрунтовується значущість комунікативних здатностей як системостворюючого чинника становлення комунікативного інтелекту особистості. Разом з тим відсутні системні дослідження комунікативного виміру соціального інтелекту як самостійного предмету.

Мета дослідження

Визначення особливостей аналізу комунікативного виміру соціального інтелекту.

Виклад основного матеріалу

Насамперед слід звернути увагу на взаємозв'язок соціального інтелекту та комунікативної компетентності особистості. У межах компетентнісного підходу дана проблема розглядається у межах понять «соціальна компетентність», «комунікативна компетентність», «соціально-перцептивна компетентність». При цьому, хоча однозначних кореляцій даних компетентностей дослідники не встановлюють, загалом достатньо чітко прослідковується залежність між соціальними компетентностями, що складають основу соціального інтелекту, та розвитком здібностей поведінково-комунікативного характеру.

Найбільш ґрунтовно в взаємовизначеність соціального інтелекту та комунікативної компетентності досліджував відомий російський фахівець Ю. Н. Ємельянов. Зокрема, він установив, що саме соціальний інтелект на особистісному рівні закладає основи розвитку комунікативної компетентності як соціальної якості людини. Разом з тим між цими двома феноменами є суттєва різниця, і перший ні в якому випадку не слід розглядати в якості предиктора другого [2, с. 118]. Соціальний інтелект формує здатність людини до розуміння складних міжособистісних відносин у процесі соціальних взаємодій і відповідно використовувати це розуміння для визначення дій і позиції інших людей у процесі комунікації. Однак саме по собі таке розуміння не означає наявності здатностей до ефективної комунікації.

Комунікативна компетентність визначається як здатність людини до ефективного здійснення взаємодій у різноманітних соціально-комунікативних ситуаціях. Виділяють також більш загальну соціально-комунікативну компетентність, яка акцентує насамперед професійну складову комунікативних здатностей - уміння здійснювати ефективну комунікацію у професійному середовищі та зовнішньосоціальному середовищі. У межах цієї здатності людина має оволодіти низкою комунікативних компетенцій у процесі соціалізації: розуміння інтересів та емоційного стану іншої людини; володіння засобами спілкування; навички отримання інформації у процесі комунікації; уміння враховувати думку іншої людини; навички діалогу у контексті соціокультурного дискурсу; здатності до конструктивних презентації та відстоювання власної позиції тощо.

Комунікативні компетенції складають основну частину змісту соціального інтелекту і формується у процесі інтеріоризації соціокультурних контекстів, що має постійний характер. Сам цей процес включає самі акти міжособистісної комунікації, їх усвідомлення та аналіз, закріплення результатів освоєння у когнітивних структурах особистості як здатностей, навичок, умінь у сфері комунікаційних взаємодій. Важливою є емоційна складова комунікативних компетенцій і відповідно соціального інтелекту, оскільки саме емпатія та сенситивність дають можливість розуміти та приймати інтереси, цінності та цілі інших людей. Відповідно можна ставити і питання близькості та взаємопереплетення соціального інтелекту та емоційного інтелекту [1, с. 5].

Найважливішою складовою соціального інтелекту є насамперед володіння усіма видами комунікаційної взаємодії (семіотичних систем) - вербальної та невербальної, інформаційної та емоційної, прямої та опосередкованої, реальної та віртуальної, фактологічної та символічно-симулятивної тощо. Враховуючи те, що комунікація та дії людини знаходяться у нерозривному зв'язку, соціальний інтелект також включає важливі поведінково-комунікаційні складові, які деякі дослідники називають «акціональним» виміром комунікативних компетенцій [4, с. 9]. Взаємозв'язок комунікативних та поведінкових компетенцій у межах соціального інтелекту здійснюється за рахунок усвідомлення людиною норм, цінностей, інтересів у соціокультурному контексті.

При цьому формується ресурсно-мотиваційна основа ефективної міжособистісної комунікації, що включає в себе розуміння власних інтересів, цінностей та преференцій; правильна оцінка своїх умінь без упереджень сприймати середовище та інших людей; потреб до змін та позитивного сприйняття нового у середовищі власного буття; власних ресурсів та обмежень щодо сприйняття інтересів і цінностей Інших (як на соціальному, так і індивідуальному рівні); впливу спілкування на власні почуття та поведінку; власного інструментарію інтеріоризації та персоналізації свого середовища буття; розвиненості власної культури (як соціальної, так і її окремих різновидів).

Поведінково-комунікативна визначеність соціального інтелекту дає підстави багатьом дослідникам ставити проблему визначеності комунікативної компетентності (комунікативних вмінь та здатностей здійснювати ефективні міжособистісні взаємодії) діяльнісними детермінантами. Іншими словами, комунікативні компетенції визначаються не стільки техніками спілкування та навичками регулювання поведінкових взаємодій, скільки більш загальними здатностями то здійснення спільної з іншими діяльності у різних сферах. Саме це визначає належність комунікативної компетентності до сфери соціального інтелекту, оскільки саме останній формує необхідні для неї механізми та інструменти групової соціальної діяльності на основі розуміння сутності міжособистісних взаємодій, себе самого як їх учасника і самого себе як учасника, оцінки ситуацій з погляду Іншого тощо [7, с. 14].

У комунікативному вимірі соціальний інтелект постає як інтегрована сфера суб'єкт-суб'єктних взаємодій, що має глибокі корені у аксіосфері та логічному інтелекті в реалізується через практичний інтелект. У якості такої сфери він реалізується через різноманітні соціальної техніки спілкування, що на у практичній комунікації репрезентують соціально-перцептивні здатності людини, її цінності та соціальну уяву. Вказані здатності відображають цілісність особистісного сприйняття навколишнього середовища і на цій основі індивідуальне сприйняття, розуміння і емоційне переживання міжособистісних комунікацій. При цьому на основі соціальної уяви людина здійснює моделювання та прогнозування комунікативної ситуації та можливі варіанти взаємодії.

Найбільше значення має соціальна техніка комунікації людини як діяльнісна складова комунікативної компетентності. У її межах формуються здатності до розуміння процесу міжособистісної комунікації у кожній конкретній ситуації та управління цим процесом. Зокрема, мова йде і про практичні навички використання власного соціального інтелекту для впливу на комунікантів для забезпечення сприятливого для себе результату спілкування (це дає підстави ототожнювати комунікативну складову соціального інтелекту з «інтелектом успіху» чи «практичним інтелектом») [9].

Таким чином, комунікативна компетентність є найбільш важливою у соціальному інтелекті, оскільки вона визначає рівень позитивного сприйняття людини іншими, бажання інших співпрацювати з нею, упевненість людини у взаємодії з іншими. Високий рівень розвитку комунікативної складової соціального інтелекту означає високий рівень соціальної адаптованості та позитивності сприйняття іншими людьми. У цілому у межах компетентністного підходу соціальний інтелект інтерпретується як необхідна передумова формування комунікативної компетентності, і саме виходячи з цього у наявних дослідженнях звичайно і визначається структура та функції соціального інтелекту. Розглядаючи соціальний інтелект як свого роду ресурсну основу розвитку комунікативних здатностей, дослідники визначають його як інтегровану здатність щодо розуміння і передбачення перебігу міжособистісних взаємодій у процесі комунікації з іншими людьми та готовність до таких взаємодій на конструктивній основі, що є результатом поєднання усього комплексу когнітивнокомунікативних та поведінково-саморегулюючих характеристик особистості [8, с. 39]. У цій своїй якості соціальний інтелект забезпечує ефективну комунікацію як механізм гармонізації взаємовідносин особистості з навколишнім соціальним середовищем.

Відповідно можна говорити про основні комунікативні функції соціального інтелекту, через які проявляється його роль як чинника формування соціально-комунікативних компетенцій. До них, на нашу думку, доцільно віднести наступні: становлення та розвиток здатності щодо соціальних взаємодій; адаптування до зміни умов міжособистісної взаємодії та її середовища; передбачення та планування процесу міжособистісних взаємодій; цілепокладання стосовно ефективності таких взаємодій у довгостроковому та ситуативному плані; креативність у вирішенні завдань власного розвитку як комунікатора; мотивація до ефективної діалогічної (полілогічної) взаємодії. Об'єднуючою функцією, яку виконує соціальний інтелект як чинник розвитку комунікативної компетентності, при цьому слід вважати створення ресурсно-мотиваційної готовності до сталих взаємодій з іншими людьми на основі конструктивного взаємовпливу, врахування особливостей інтересів і комунікації та усвідомлення їх значущості. Саме соціальний інтелект на основі поєднання здатностей людини, специфіки комунікативної ситуації, особливостей середовища соціально-комунікативної взаємодії визначає відповідність та успішність взаємодії різних людей, а також подолання перепон на шляху до неї з використанням інтелектуальних, емоційно-вольових та саморегулюючих ресурсів комунікантів.

Комунікативний вимір соціального інтелекту визначається насамперед тим, що він є свого роду інтегруючим субстратом індивідуального та соціально-колективного. Хоча він належить до особистісних здатностей людини, проте проявляється у процесах групових взаємодій. Відповідно «взаємодія є як методологічною основою аналізу соціального інтелекту, так і найважливішою одиницею цього аналізу» [5, с. 49], оскільки «він позначає той аспект психічного функціонування, коли рішення будь-яких завдань відбувається за рахунок спільних зусиль кількох членів спільноти» [1, с. 5].

Подібне розуміння досліджуваного феномену дає підстави інтерпретувати його комунікативну природу не лише в термінах міжособистісної взаємодії, а й у вимірі системних соціальних процесів [6, с. 145]. При цьому комунікативний вимір соціального інтелекту інтерпретується як «суб'єктний» критерій його виділення у контексті формування інтегрованої здатності соціуму до формування та використання знання у процесі здійснення інформаційних зв'язків (міжособистісної взаємодії.

У межах «суб'єктного» критерію соціальність як сутнісна характеристика соціального інтелекту набуває двох вимірів. По-перше, це індивідуальна соціальність, що розуміється як система комунікативних та соціально-адаптаційних здатностей людини і складає традиційне розуміння досліджуваного феномену. По-друге, це колективна чи групова соціальність, яка інтерпретується як комунікативний вимір соціуму, що формує його загальний комунікаційний простір. Останній є інтеграційною основою цілісної соціальної реальності як сукупності соціально-комунікативних зв'язків та взаємодій, в умовах інформаційного суспільства - основою становлення віртуальної мас-медійної соціальної реальності (симулякрів).

Взаємозв'язок цих комунікаційних вимірів достатньо очевидний. У межах групової соціальності комунікаційний простір включає та транслює на індивідуальний рівень культурні норми, традиції, соціальну пам'ять, цінності, способи взаємодії тощо.

Індивідуальна соціальність визначає ефективність («соціальну успішність») комунікації конкретної людини у контексті її відповідності першій, тобто когерентності індивідуального інтелекту змісту соціального інтелекту соціуму [3, с. 74]. У сучасних дослідженнях цей комунікативний вимір соціального інтелекту людини часто називають «інтелектом успіху» чи «практичним інтелектом».

Суб'єктний, або соціально-комунікативний вимір соціального інтелекту (у загальному, а не індивідуальному сенсі) має певну історію вивчення, зокрема, у роботах Е. Торндайка, і достатньо широко використовується в сучасних умовах, чому сприяє так званий «комунікативний поворот» і загалом акцентування у сучасному суспільстві інформаційно-комунікативних процесів як системостворюючих стосовно формування середовища соціального буття людини. Це ставить проблему понятійного оформлення традиційного розуміння комунікативного виміру соціального інтелекту, пов'язаного з його орієнтацією на освоєння конкретною людиною соціуму.

У сучасних дослідженнях процесу формування ефективних навичок соціальної комунікації та взаємодії останнім часом для визначення даного феномену використовується поняття «практичного інтелекту», використовується також більш традиційне, пов'язане з творчим спадком Дж. Гілфорда поняття «поведінковий інтелект» (оскільки останній вважав, що об'єктом інтелектуального освоєння є поведінка людини, найбільш важлива для налагоджування взаємодії.

Однак ми вважаємо, що більш адекватним є використання поняття «комунікативного інтелекту». Останній може розглядатися саме як комунікативний вимір соціального інтелекту, пов'язаний з індивідуальною адаптацією кожної людини до соціального оточення за рахунок розвитку комунікативних здатностей та уміння до міжособистісної взаємодії. Цей термін конкретизує індивідуальну складову соціального інтелекту, інтегруючи ту складову людських здібностей, які забезпечують ефективність міжособистісної комунікації у процесі соціальних взаємодій і за рахунок цього формують механізми адаптації до соціального середовища.

Висновки

Таким чином, комунікативний вимір соціального інтелекту є визначальним для забезпечення соціальної адаптації людини, формування у неї навичок міжособистісної взаємодії. Доцільно говорити про цей феномен як свого роду «комунікативну соціалізацію», і відповідно про дві іпостасі соціального інтелекту: освоєння соціальної дійсності через міжособистісну взаємодію та формування соціально-комунікативного середовища становлення та буття людини. У першому випадку доцільно говорити про комунікативний інтелект як індивідуально-комунікативний вимір соціального інтелекту.

Список використаних джерел

1. Батурин Н. А. Социальный и эмоциональный интеллект: мифы и реальность / Н. А. Батурин, Л. Г. Матвеева // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Психология. 2009. № 42 (175). С. 4-7.

2. Емельянов Ю. Н. Теория формирования и практика совершенствования коммуникативной компетентности / Ю. Н. Емельянов. М.: Просвещение, 1995. 183 с.

3. Івашкевич Е. З. Соціальний інтелект педагога: монографія / Е. З. Івашкевич. Київ; Рівне: Принт-Хауз, 2017. 532 с.

4. Каплуненко Я. Ю. Особистіші чинники розвитку соціального інтелекту у фахівців соціономічних професій: автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.01 / Каплуненко Ярина Юріївна; Нац. акад. пед. наук України, Ін-т психології ім. Г С. Костюка. Київ, 2016. 22 с.

5. Лунева О. В. Концепция социального интеллекта личности / О. В. Лунева // Знание. Понимание. Умение. 2012. № 2. С. 46-51.

6. Отюцкий Г. П. Социальный интеллект: объектный и субъектный подходы / Г П. Отюцкий / Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2016.№ 6-1 (68). С. 144-146.

7. Петрик О. В. Довіра у структурі соціального інтелекту журналістів: автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.01 / Петрик Оксана Володимирівна; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк, 2018. 20 с.

8. Романенко М. І. Соціальний інтелект як предмет філософських та психологічних досліджень / М. І. Романенко, Б. В. Братаніч, А. М. Куций // Гілея. 2020. №140. С. 37-40.

9. Стернберг Р. Интеллект успеха Р. Стернберг Минск: Попурри, 2015. 231 с.

10. Ушаков Д. В. Социальный интеллект: теория, измерение, исследования. М.: Изд-во Института психологии РАН, 2004. 176 с.

Размещено на Allbest.ru