Соціологія як наука про суспільство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Соціологія як наука про суспільство

План

1. Об'єкт та предмет соціології

2. Місце соціології серед інших наук

3. Структура та функції соціології

4. Основні поняття соціології

5. Соціальна структура суспільства

1. Об'єкт та предмет соціології

Термін «соціологія» походить від латинського слова “societas” та грецького “logos” (слово, вчення). Таким чином, в буквальному розумінні, соціологія - це наука про суспільство.

Порівняно з іншими науками про суспільство (історія, філософія, економіка) соціологія - відносно молода наука. Вона виникає наприкінці ХУІІІ - на початку ХІХ століття. Саме у цей час починає формуватися сучасне індустріальне суспільство, і ці нові форми економічного та суспільного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Раніше уяви про суспільство існували у формі абстрактних філософських роздумів, а тепер виникла потреба у позитивній науці про суспільство як живий функціонуючий організм.

А що саме вивчає соціологія?

За визначенням відомого американського соціолога Н. Смелзера, соціологія, просто кажучи, це один із засобів вивчення людей. Соціологи намагаються з'ясувати, чому люди поводять себе певним чином, чому вони об'єднуються, чому воюють, чому одружуються. Тобто їх цікавить все те, що відбувається з людьми, коли вони взаємодіють один з одним.

Отже, соціологію можна визначити як наукове вивчення суспільства і соціальних відносин. Крім того, це наука про становлення, розвиток та зміни соціальних спільнот; це наука про соціальні зміни, які викликані активністю людей; це наука про взаємозв'язки та взаємовідносини між людьми, між людьми та спільнотами; це наука про закономірності соціальних дій та масової поведінки.

Що є об'єктом соціології? І яка різниця між об'єктом та предметом науки?

Об'єкт будь-якої науки - це те, на що спрямований процес дослідження, а предмет - це ті сторони, зв'язки, відносини, які складають об'єкт і які підлягають вивченню.

Об'єкт соціології - це суспільство. Але суспільство є об'єктом також інших наук: історії, філософії. Кожна наука вивчає суспільство під своїм кутом зору. А це вже предмет.

Слід зауважити, що питання про предмет соціологічної науки завжди було і є дискусійним. Справа в тому, що предмет науки не може бути стабільним. Розвивається процес пізнання і разом з ним розвивається предмет науки. А розвиток (рух) предмета залежить від двох факторів: 1) від прогресу самого наукового знання, 2) від потреб суспільства, що змінюються. Тому предметна галузь соціології не могла не змінюватися.

Починаючи від О. Конта, який вважається батьком-засновником соціології, погляди на предмет соціології розвиваються і змінюються. Таким чином, виникають соціологічні концепції, школи, напрямки.

Що стосується О. Конта, то він, хоча і ввів в обіг термін «соціологія», спочатку називав свою науку «соціальною фізикою», Він уявляв суспільство як цілісний соціальний організм, виділив головні аспекти предмету соціології - соціальну структуру, соціальні інститути, соціальні зміни.

Видатний французький соціолог Е. Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти. Соціальний факт - це даність, яка підлягає поясненню з точки зору функціональності відносно до системи вірувань, колективної свідомості, які закріплюють суспільну цілісність. Тому соціологія вивчає колективне, тобто соціальне, у всіх його проявах.

З точки зору німецького соціолога М. Вебера соціологія - це наука про соціальну поведінку, яку вона намагається пояснити. А соціальна поведінка - це ставлення людини, або позиція, яка проявляється внутрішньо або зовнішньо і яка орієнтована на вчинок або утримання від нього. Поведінка вважається соціальною, коли за смислом, який їй надає людина, вона співвідноситься з поведінкою інших людей.

У вітчизняній пострадянській соціології також існує декілька точок зору на предмет.

Одна з них: соціологія вивчає соціальні відносини (В. Іванов). При цьому самі відносини тлумачаться широко: це відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, по-різному приймають участь в економічному та духовному житті, розрізняються джерелом доходів, структурою споживання тощо.

Російський соціолог В. Ядов головною категорією соціології вважає соціальну спільноту. Соціальна спільнота - це такий взаємозв'язок людських індивідів, який обумовлений спільністю їхніх інтересів завдяки схожості умов побуту і діяльності людей, близькості поглядів та вірувань, уявлень про цілі та засоби діяльності.

Згідно з третьою позицією (А. Кабища) базисною категорією соціології є поняття соціальна структура.

Відомий соціолог М. Руткевич, у свою чергу, запропонував вивчати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Соціологія - це наука про закономірності розвитку суспільства.

Таким чином, визначення предмету соціології має поєднувати різні позиції, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осипов: соціологія - це наука про загальні та специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соцієтальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Предмет соціології зумовлює одне з найважливіших завдань соціології як науки - постійно виявляти реальну картину змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім'ї, колективу до суспільства в цілому; виявляти розстановку суспільних сил у процесі розвитку країни.

2. Місце соціології серед інших наук

Отже, соціологія - це наука про суспільство. Але щоб розібратися в цьому більш конкретно, необхідно розглянути взаємовідносини соціології т суміжних з нею наук про суспільство.

Почнемо з філософії. Соціологія, як і багато інших наук, відокремилася від філософії. Протягом довгого часу соціологічне знання накопичувалося у надрах філософії. Філософія є світоглядною наукою: у ній міститься розуміння місця людини у світі й визначається ставлення людини до світу. Філософія допомагає людині збагнути сенс світу і свого власного існування. Соціологія вивчає реальне життя. Крім того, вона використовує, поряд з іншими, також емпіричні методи пізнання, експериментальні способи дослідження. В арсеналі філософії таких засобів немає.

Проте надмірно перебільшувати відмінності між філософією та соціологією було б помилковим. Особливо це стосується відношення між соціологією та соціальною філософією. Соціальна філософія являє собою розділ філософії, який присвячений вивченню якісної самобутності суспільства у його відмінності від природи. Соціальна філософія аналізує проблеми смислу існування суспільства, його ґенезу, долю і перспективи, спрямованість рушійних сил його розвитку. Звичайно, ці питання цікавлять і соціологів, але у такому випадку мова буде йти про широкі теоретичні узагальнення. Все-ж таки різниця між соціологією та соціальною філософією полягає у предметі дослідження. Соціальна філософія досліджує суспільство, але з точки зору вирішення світоглядних проблем, центральне місце серед яких займають проблеми смислу життя.

Ще одна суспільна наука - історія, яка вивчає історичний процес розвитку суспільства. Соціологію також цікавить цей процес. Проте соціологія аналізує суспільні явища не тільки у статиці, але й у динаміці, у процесі їх зміни. Історія описує історичні явища в усій їх своєрідності та неповторності. Соціологія ж аналізує логіку історичного процесу, його закономірності та типові тенденції. Все-ж таки, історичний підхід необхідний для будь-якого глибокого соціологічного дослідження.

Нарешті, існує ціла низка наук, які вивчають окремі підструктури суспільства. Якщо економічні, політичні, юридичні науки вивчають внутрішні закономірності розвитку відповідних сфер, то соціологія аналізує взаємодію цих сфер: економічних і політичних, правових і духовних тощо.

3. Структура та функції соціології.

Соціологічна наука має свою структуру. Елементами цієї структури є загальна соціологічна теорія, спеціальні та галузеві соціологічні теорії, конкретні соціологічні дослідження.

ЗАГАЛЬНОСОЦІОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ

СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ СЕРЕДНЬОГО РІВНЯ

Спеціальні галузеві

КОНКРЕТНО-СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм. На цьому рівні досліджуються проблеми осмислення загальних питань розвитку і функціонування суспільства в цілому, місця в ньому людини, а також гносеологічні проблеми соціології. Теоретичну соціологію становлять різні концепції, які розглядають усю сферу соціального життя суспільства як соціальну систему.

Теоретична соціологія містить у собі такі компоненти: 1) система загальних і специфічних законів відносно зв'язків у суспільстві; 2) система постулатів, аксіом та інших тверджень стосовно соціального життя суспільства та поведінки людей; 3) логіка висновків та доказів, що використовується для обґрунтування соціальних прогнозів розвитку життя суспільства; 4) загально соціальний і соціологічний понятійно-категоріальний апарат; 5) система пізнавальних методів, технологій і процедур, що забезпечують описання, пояснення соціальних явищ і процесів; емпірична база з великою кількістю зафіксованих соціальних фактів, що потребують теоретичної інтерпретації.

Як бачимо, у загально соціологічній теорії поєднуються результати соціального досвіду та емпіричних досліджень. Це дає можливість додатково охарактеризувати соціальні об'єкти, перевірити надійність соціальних прогнозів.

Саме на цьому рівні здійснюється зв'язок соціології з іншими науками: філософією, історією, психологією та ін. Адже концепції, що розробляються теоретичною соціологією, відзначаються високим ступенем абстракції.

Соціологічні теорії середнього рівня. Термін «теорії середнього рівня» запропонував американський соціолог Р. Мертон. Цей рівень займає проміжне становище між загальною теоретичною соціологією та емпіричними дослідженнями. У вітчизняній соціології теорії середнього рівня називають спеціальними та галузевими теоріями. Але у будь-якому випадку базою для розвитку соціологічних теорій середнього рівня є загальна соціологічна теорія.

Призначення цих теорій - збагатити соціологічну науку в цілому і сприяти удосконаленню соціальних процесів та суспільних відносин на рівні функціонування соціальних інститутів. Таким чином, соціологічні теорії середнього рівня - це галузі соціологічного знання, які досліджують відносно самостійні сфери суспільного життя.

Кожна соціологічна теорія середнього рівня розглядає ту чи іншу сферу (політика, праця, культура тощо), або окрему соціальну спільноту (сім'я, колектив), або соціальний процес (освіта, виховання).

Отже, спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот. Це, наприклад, соціологія особистості, колективу, сім'ї, соціологія молоді та інші.

Галузеві соціологічні теорії розкривають механізми життя і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя. Це соціологія праці, культури, управління, дозвілля, освіти, виховання, громадської думки та інші.

Слід зазначити, що відбувається подальша диференціація теорій середнього рівня, тобто розробляються нові теорії: соціологія народжуваності, соціологія кіно тощо. Таким чином, з появою соціологічних теорій середнього рівня сучасна соціологія набула упорядкованої трирівневої структури. На цьому рівні узагальнюють емпіричні соціологічні дані, створюється масив інформації, який можна далі узагальнювати на рівні загальної соціологічної теорії. На цьому рівні соціологія взаємопов'язана з багатьма іншими науками: економікою, культурологією, педагогікою, теорією управління.

Конкретно-соціологічні дослідження. Цей етап, також як і теорії середнього рівня, пройшов значний шлях у своєму розвиткові. Починаючи з 20-х років ХХ століття емпіричні соціологічні дослідження відіграють все більшу роль у розвитку соціологічного знання. Удосконалюється техніка соціологічних досліджень, розширюються можливості практичного застосування соціології. Так і утворюється третій рівень соціологічного знання.

За метою усі соціологічні дослідження можна поділити на фундаментальні та прикладні. Метою фундаментальних (теоретичних) досліджень є розвиток науки. Прикладні дослідження сприяють вирішенню практичних задач життєдіяльності суспільства.

Соціологічні теорії середнього рівня та конкретні соціологічні дослідження мають більш яскраво виражений прикладний характер, ніж загальна соціологічна теорія. Вони безпосередньо зорієнтовані на вирішення тих чи інших соціальних проблем. Наприклад, у межах соціології праці досліджуються проблеми трудового колективу, мотивації праці.

Предметом аналізу у конкретно-соціологічних дослідженнях виступають події, вчинки, характеристики людей, тобто відображення соціальної реальності у свідомості людей. Існує декілька різних засобів збирання соціологічної інформації, яка потім узагальнюється.

Усі структурні елементи соціології, усі види соціологічних досліджень тісно пов'язані між собою і доповнюють одне одного, утворюючи єдину систему соціологічного знання.

Поряд із цими трьома рівнями соціологічного знання, соціологи виділяють також макросоціологію та мікросоціологію.

Макросоціологія досліджує великі соціальні системи і тривалі історичні процеси. Прихильники цього напрямку оперують поняттями суспільства, культури, соціальних інститутів, глобальних соціальних процесів.

Мікросоціологія вивчає поведінку людей і їхній безпосередній взаємодії. Мікротеоретики працюють з поняттями соціальної поведінки, акцентуючи увагу на її механізмах (мотивації, стимулах групових дій тощо).

Ці два рівні тісно взаємопов'язані, оскільки щоденна поведінка людей здійснюється у певній групі, структурі, соціальному інституті. Наприклад, група людей, які працюють разом (колектив) - це люди, яких об'єднує спільний інтерес та спільна мета. У свою чергу, колектив - це частина підприємства, підприємство - елемент економіки. З цієї точки зору держава - це теж група, якщо її розглядати на макросоціологічному рівні. На рівні світових систем (макрорівні) розглядається співвідношення декількох держав.

Якими є функції соціології?

Функції соціології визначають її основні обов'язки перед суспільством, а також визначають коло її діяльності.

Пізнавальна функція є однією з найважливіших функцій соціології, як і будь-якої науки. Вона полягає у вивченні закономірностей соціального розвитку. Цьому слугує як теоретична соціологія, так і теорії середнього рівня та емпіричні дослідження.

Практична функція. Характерна риса соціології - єдність теорії і практики. Значна частина соціологічних досліджень орієнтована на вирішення практичних проблем, адже вони дають конкретну інформацію для здійснення контролю над соціальними процесами. У більшості країн виконавча влада широко використовує можливості соціології для проведення цілеспрямованої політики в усіх сферах суспільного життя.

Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні та збагаченні соціологічного знання.

Описова функція передбачає систематизацію та опис одержаного матеріалу у вигляді аналітичних звітів, статей, книг. При виконанні такої роботи вимагається висока добропорядність вченого, адже на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управлінські рішення.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Особливо важливо мати такий прогноз у перехідний період розвитку суспільства. І цьому плані соціологія може: а) визначити діапазон можливостей, які відкриваються перед учасниками подій на даному історичному етапі; б) обґрунтувати альтернативні сценарії майбутніх процесів, які пов'язані з кожним з обраних рішень; в) розраховувати можливі збитки по кожному з цих альтернативних варіантів, а також наслідки обраних дій.

Управлінська функція пов'язана з використанням знань для розробки моделей управління як соціальними системами, так і окремими об'єктами.

Гуманістична функція спрямована на поліпшення взаєморозуміння між людьми, що кінець кінцем сприяє поліпшенню суспільних відносин. Для цього розроблюються цілі соціального розвитку, формуються соціальні ідеали і цінності, програми наукового та соціокультурного розвитку суспільства.

Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духовному житті суспільства. Вона полягає у поширенні наукової ідеології серед населення. Але, разом з цим, результати досліджень можуть використовуватися в інтересах будь-яких соціальних груп для досягнення ними своїх цілей. Соціологічне знання може слугувати засобом для маніпулювання людьми, формування певних стереотипів поведінки.

4. Основні поняття соціології

Основні поняття (категорії) соціології виступають «мовою» соціологічної науки.

Для соціології центральною категорією є категорія «соціальне». Саме вона є тим, що відрізняє соціологію від інших наук, які вивчають суспільство: економіки, політології.

Соціальне виникає разом з виникненням людини та соціального світу. А відтворюється соціальне тільки в процесі соціалізації людини. Особистість має соціальну установку, що виступає передумовою для об'єднання людей у спільноти. Отже, особистість такою ж мірою соціальна, як група, спільнота та суспільство. Таким чином, соціальне - це якість, іманентно притаманна як особистості, так і спільноті, при цьому його прояв у особистості, на відміну від прояву у спільноті, має емпіричні індикатори, які можна спостерігати. Такими індикаторами можуть бути норми рольової поведінки людини.

До того ж, коли люди об'єднуються у спільноти, вони створюють більш високий рівень соціального, оскільки кожна індивідуальна соціальність є вираженням соціальних інтересів, норм поведінки, традицій даного суспільства. У свою чергу, суспільство створює умови для створення нових соціальних рис, які допомагають само ідентифікації людей, які належать саме до цієї групи або суспільства.

Отже, відносно соціального можна зробити такі висновки:

По-перше, соціальне - це властивість, яка внутрішньо притаманна індивідам та спільнотам. Вона формується в результаті процесів соціалізації людини та інтеграції її в суспільство.

По-друге, соціальне відображає результат соціальних ролей, які бере на себе людина, коли стає членом спільноти.

По-третє, соціальне - це результат взаємодії людей та груп і може бути вираженим у культурі, духовній діяльності, способі життя тощо.

Нарешті, соціальне може виражатися і в без особистісній формі. Наприклад, духовні та матеріальні цінності, які створюють люди, містять у собі соціальну ідею людини як їхнього духовного творця.

Отже, можна виділити три рівні прояву соціального: індивідуальний, груповий та загально соціальний. Є також сфери прояву соціального: соціально-економічна, соціально-політична. Таке розмежування має значення для аналізу різних проблем, тобто для вивчення реального світу, реального людських стосунків. Наприклад, знаючи, які норми та традиції панують на рівні суспільства, можемо передбачити, якими вони будуть на рівні групи, сім'ї (скажімо, виховання працелюбства закріплене як у народних традиціях, так і в реальній життєвій практиці у сім'ї).

У соціології є багато інших категорій. Наприклад, М. Лукашевич пропонує поділити категорії на методологічні та процедурні. У свою чергу, методологічні поділяються на п'ять груп: 1) ті, що розкривають сутність соціальних зв'язків (соціальна система, соціальний інститут тощо); 2) ті, що розкривають зміст соціальних спільнот (соціальна спільнота, суспільство тощо); 3) ті, що розкривають сутність соціальних процесів (соціальний процес, соціалізація тощо); 4) ті, що розкривають сутність соціального розвитку (соціальний процес, соціальна дія тощо); 5) ті, що відображають характер використання соціальних знань в суспільному житті (соціальне прогнозування, соціальне планування тощо).

Процедурні категорії відображають специфіку збору, аналізу та обробки інформації (соціологічне дослідження, анкета, вибірка, контент-аналіз).

Суспільство - найскладніша природно-історична соціальна система. У широкому розумінні це - сукупність історично утворених форм спільної діяльності людей. У вузькому - історично конкретний тип соціальної системи (наприклад, капіталістичне суспільство), певні форми соціальних відносин і соціальних зв'язків.

Соціальна система - явище або процес, що складається із певної сукупності елементів, які перебувають у взаємних зв'язках і відношеннях і утворюють єдине ціле, здатне у взаємодії із зовнішніми умовами змінювати свою структуру. Головними її елементами є соціальні спільноти (класи, нації, професійні, демографічні та інші групи). Найголовнішими елементами соціальної системи є люди і їхня діяльність, яку вони проводять у взаємодії з іншими людьми.

Соціальні інститути - це історично утворені, сталі форми організації спільної життєдіяльності людей: виробничо-трудової, споживчої, духовної, сімейно-побутової. До найбільш фундаментальних соціальних інститутів належать власність, держава, право, армія, сім'я, освіта тощо.

5. Соціальна структура суспільства

соціологія соціальний суспільство соціологічний

Соціальна структура суспільства - це сукупність соціальних груп, які різняться своїм становищем у суспільстві. А соціальна стратифікація - це виділення і розрізнення груп в суспільстві.

Згідно з Лондонським словником соціальних наук, соціальна стратифікація - це процес, в результаті якого сім'ї та індивіди виявляються не рівними один одному і групуються в ієрархічно розташовані страти з різним престижем, власністю та владою. Отже, соціальна стратифікація означає не просто різне становище в суспільстві окремих індивідів, сімей або страт, а саме нерівне їх становище.

Таким чином, соціальна стратифікація - це, з одного боку, процес, а з іншого - результат цього процесу. Тобто, стратифікація - це не тільки метод виявлення і вивчення шарів даного суспільства, але і «портрет» цього товариства.

Будь-яке суспільство, будь-яка соціальна група завжди стратифікована. Не існує такої соціальної групи, в якій всі члени були б рівними. Теорія стратифікації доводить, що елемент нерівності закладений в кожній особистості від народження. У той же час відомий вислів Е. Дюркгейма: «люди не рівні як у фізичній силі, так і в талантах, і в той же час ми визнаємо за ними однакову моральну цінність». Таким чином, можна простратифікувати все населення країни за тими чи іншими критеріями.
П. Сорокін виділяє три види стратифікації: економічну, політичну і професійну. Як правило, вони між собою тісно переплетені. Люди, що належать до вищого шару в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж шару і за іншими параметрами, і навпаки. Це загальне правило, але бувають і виключення. Наприклад, найбагатші не завжди знаходяться у вершині влади.

Отже, за Сорокіним, економічне розшарування суспільства залежить від економічного статусу (багаті і бідні). Розшарування суспільства по авторитету і престижу (королі, банкіри, начальники) породжує політичну диференціацію. А розподіл членів суспільства на групи по виду діяльності, занять і професій - це професійна диференціація.

Крім того, критерії розміщення індивідів на тій чи іншій позиції можуть бути найрізноманітнішими. Це і відвага, стать, вік, соціальне походження, економічні досягнення, прихильність правителя. Тому немає нічого дивного в тому, що таємниці ранжирування завжди привертали увагу філософів, істориків і соціологів.

Свого часу К. Маркс ввів в обіг категорію «клас» для опису системи ранжування. Маркс ділить людей на класи в залежності від їх ставлення до засобів виробництва. Категорія «клас» стала однією з центральних в більшості теорій стратифікації.

Що ж таке клас? Клас - це група людей, яка отримує свої привілеї завдяки ролі в процесі виробництва, якій властиві спільні інтереси і спільні культурні характеристики. Суспільство називають класовим, якщо саме клас є в ньому домінантною формою стратифікації.

Отже, клас визначається як група в процесі виробництва, тому професія має вирішальне значення у визначенні класової позиції. Звідси випливає, що класова система стратифікації є більш відкритою в порівнянні з іншими системами. Людина може рухатися з однієї страти в іншу, з одного класу в інший. Ніхто не засуджений залишитися на місці свого народження.
Для переміщення індивіда з однієї страти в іншу в суспільстві існують канали вертикальної мобільності: сім'я, школа, армія, церква, трудові організації тощо. Кожен з цих каналів вертикальної мобільності грав свою роль в суспільстві в певний момент історії. Наприклад, армія відіграє велику роль в період війни і соціальних потрясінь, але в мирний час її значення знижується. Церква мала величезний вплив в середні століття, в ХХ столітті - менше.
Для порівняння, приклад закритої системи - індійське кастове суспільство, де людина від народження належить до певної касти і перехід з однієї касти в іншу практично неможливий.

Яка різниця між класами і стратами? По-перше, як видно з визначення, основний критерій поділу на класи - роль у виробництві, в той час як стратифікована можна за різними критеріями. По-друге, клас - це більш широке поняття, більш узагальнююче. Клас, в свою чергу, може ділитися на страти. Наприклад, робочі: висококваліфіковані, чорнороби тощо.
Які ж основні проблеми вивчає теорія соціальної стратифікації?

1) З яких класів, верств і груп складається дане суспільство?

2) За якими основними критеріями різниться населення в даному суспільстві?

3) Які соціальні дистанції між групами в даному суспільстві?

4) Які групи займають в суспільстві високі позиції, які розташовані нижче, які - в самому низу?

5) Які відносини пов'язують групи: знаходяться групи в конфлікті, або, навпаки, вони узгоджені один з одним?

6) Яка соціальна мобільність у даному суспільстві: хто з яких груп в які групи переміщується?

7) Яка динаміка спостерігається в даній структурі: будь груп стає більше, яких - менше; як змінюються зв'язки між групами; як змінюється якість груп.

Відповівши на ці питання, можна досить повно описати соціальну структуру даного суспільства, і тим самим - саме це суспільство.

Теорія мобільності - спеціальна галузь соціологічної науки, яка вивчає масові переміщення індивідів та груп.

Вперше термін «соціальна мобільність» ввів П.Сорокін у 1927 році. Під соціальною мобільністю він розумів будь-який перехід індивіда із однієї соціальної позиції в іншу. Сорокін виділив два основних типи соціальної мобільності: горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність це перехід індивіда із однієї позиції в іншу, яка знаходиться на тому ж рівні. Вертикальна соціальна мобільність - це переміщення індивіда із однієї позиції в іншу, яка знаходиться на вищому або нижчому рівні. Залежно від напрямку переміщення розрізняють два типи вертикальної соціальної мобільності: висхідна та низхідна, тобто переміщення наверх та униз.

У сучасній вітчизняній соціології соціальна мобільність трактується як зміни в соціальному, професійному, службовому становищі людини та її територіальні переміщення.

Размещено на Allbest.ru