Значення соціальної ситуації у формуванні соціально-особистістної адаптації дітей-сиріт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення соціальної ситуації у формуванні соціально-особистістної адаптації дітей-сиріт

СтароваЮ.В.

У статті розглядаються проблеми соціальної адаптації дітей-сиріт до соціального оточення, проаналізовані чинники, що впливають на ефективність їх навчання. Статтю присвячено аналізу проблем, які виникають у дітей-сиріт щодо їх освіти, способу життя, у виявленні основних напрямів та заходів покращення соціальної адаптації. Розглянуто особливості та можливі ризики, пов'язані з адаптацією дітей-сиріт у навчальному оточенні. Розкрито етапи та умови соціально-педагогічної адаптації, окреслено методичні рекомендації щодо застосування форм навчання дітей-сиріт, що використовуються для усунення проблем соціальної адаптації. Проаналізовано причини і прояви соціальної адаптації. Отримана інформація може мати багатоцільове використання в педагогічний практиці, соціальній роботі та організації освітнього процесу у вищих навчальних закладах.

Ключові слова:соціальна адаптація, соціальне середовище, діти-сироти, соціалізація, самовизначення.

The article deals with the problems of social adaptation of orphans to the social environment. Factors influencing the efficiency of their studies are analyzed. The article is devoted to the analysis of the problems that arise in orphaned children concerning their studies, lifestyle, in revealing the main directions and measures of social adaptation improvement. The stages and conditions of socio-pedagogical adaptation are outlined. The peculiarities and possible risks associated with the adaptation of orphans in the educational environment are considered. Methodological recommendations _ for the application of teaching forms for orphans, which are used for removing of social adaptation problems, are defined. The causes and display of social adaptation are analyzed. The received information can have multipurpose use in pedagogical practice, social work and organization of educational process in higher educational establishments.

Key words: social adaptation, social environment, socialization, orphans, self-determination.

Найважливішим об'єктивним критерієм благополуччя і цивілізаційного рівня будь- якого соціуму, а тим більше сучасного, є ставлення до дитинства. Воно не тільки найбільш наочно підтверджує справжню актуалізацію і стійкість системи прийнятих суспільством гуманітарних цінностей, а й самим дійсним чином відтворює, а значить і динамічно розвиває і закріплює її. Саме у ставленні до дитинства як до однієї з безумовних і самостійних соціальних цінностей, що відрізняється при цьому потенційно акцентованим змістом, проявляється системна цілісність соціуму, націленість суспільства на розвиток і готовність до нього. По суті, пріоритетна увага до дитинства - це турбота про здоров'я і життєздатності суспільства. Безумовне значення стартового потенціалу дитинства у визначенні та реалізації перспектив індивіда настільки ж безумовно і для тієї соціальної спільності, частиною якої є людина. Адже, поряд з розвитком найважливіших біологічних функцій організму, саме в дитинстві формуються і базові характеристики особистості,тобто людини соціального.

Масштабність сирітства як одного з вкрай негативних соціальних явищ в українському суспільстві, слабке наукове вивчення проблеми, брак повної системної інформації в цій галузі - все це актуалізує необхідність цілеспрямованих наукових досліджень в даному проблемному полі. Окреслена тенденція актуалізує питання формування соціальності підростаючого покоління, зокрема дітей-сиріт.

Проаналізувавши наукові джерела можна констатувати, що в соціально- педагогічному аспекті проблему розвитку соціальності розглянуто в дослідженнях

І.Мавриної, О. Мантурова, В. Нікітіної, О. Рассказової, А. Рижанової; категоріальний зміст iфункції соціальності в обґрунтовано в дослідженнях Л. Лавриченко; соціальність як інтегрований результат соціального виховання вивчали О. Бурий, І. Курліщук, Л. Мардахаєв, В. Нікітін, О. Пахомова, А. Рижанова, С. Савченко, С. Харченко та ін.; проблему формування соціальності та соціалізованості дітей-сиріт вирішували О. Борисова, Т. Бурцева, Е. Буслова, Я. Довгополова, Є. Кондаліна, І. Курліщук, Н. Максимовська, О Севаст'янова.

Проблемами сирітства займаються такі українські та зарубіжні вчені, як: Г. Бевз, Л. Божович, М. Васильева, І. Дементьева, Є. Коваленко, Н. Комарова, І. Пеша, А. Пріхожан.

Проте, незважаючи на значний інтерес науковців до кожної з вище зазначених проблем, проблема формування соціальності дітей-сиріт залишається недостатньо дослідженою як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні поняття «соціальна адаптація» та розкритті особливостей соціально-педагогічної адаптації дітей-сиріт у навчальному оточенні та чинників, що впливають на ефективність їх навчання. соціальна адаптація навчання сирота

Наразі в Україні й за кордоном звертається увага на вивчення такого важливого в житті дітей-сиріт соціально-педагогічного процесу, як розвиток соціальності особистості.

В працях І. Беха, М. Боришевського, І. Зязюна, М. Кравченко, А. Мудрик наголошується, що соціальна адаптація має стати кінцевою метою соціалізації особистості, яка може бути розкрита завдяки структуризації ключових компетентностей, кожна з яких насичена визначеним переліком здібностей у відповідності до віку особистості. Вона повинна бути спрямована на формування таких умінь і навичок, які б дозволяли зробити свій вибір дитині та прийняти рішення в конкретній соціальній ситуації. Зважаючи на це, проаналізуємо поняття «соціалізація», «адаптація», «соціальна адаптація».

Соціалізація є надзвичайно важливим процесом як для суспільства, так і для окремих індивідів. В цьому процесі не тільки дитина набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, але й відбувається становлення всього соціального досвіду, тобто світу дитини.

Адаптація є досить складним і багатогранним явищем у житті соціальних суб'єктів. Саме вона забезпечує гармонію в стосунках із оточуючими та є першочерговою і обов'язковою складовою соціалізації особистості. Тому особливе місце посідають питання адаптації дітей-сиріт до життя.

Категорія «адаптація» має досить широку наукову експлікацію в сучасному просторі. Зокрема, Н. Гордієнко наголошує, що термін «адаптація» має біологічне походження і являє собою фізіологічний процес або реакцію в поведінці організму яка розвинулась за деякий проміжок часу в процесі життя та розвитку таким чином, що стала підвищувати довготривалий репродуктивний успіх даного організму [1].

У соціально-психологічній літературі зміст терміну розкривається, спираючись на латинський термін adaptatio- пристосування. В соціально-психологічному розумінні його розкривають як пристосування дитини або групи людей до нового соціального середовища, та разом з тим пристосування до людей цього середовища з метою спільного існування та взаємодії [3].

Разом з тим, адаптація, у широкому розумінні, пов'язана з поступовим виведенням дитини у більш широкий соціальний простір, тобто поза родиною: дитячий садок, школа, гуртки, групи однолітків та інші. Саме ці стосунки розвивають у дитини соціальні навички, які в подальшому житті забезпечуватимуть її розвиток і становлення а відтак і засвоєння соціальних ролей [4].

Суттєвим моментом у розвитку особистості дітей-сиріт є соціальна адаптація.

Дослідники розглядають соціальну адаптацію як інтеграцію дитини в суспільство, у процесі якої відбувається формування самосвідомості й рольової поведінки, здатності до самоконтролю й адекватних зв'язків та стосунків. Це активний процес пристосування до соціального середовища, спрямований на збереження й формування оптимального балансу між особою, внутрішнім станом і навколишнім середовищем тут і тепер та з перспективою майбутнього. Успішність адаптації залежить не стільки від особливостей та об'єктивних властивостей ситуації, скільки від особливостей та наявності індивідуальних ресурсів, адекватності й ефективності стратегій їх нього застосування: здатність до адаптації є водночас інстинктом власне життя та набутими навичками.

Наразі, діти-сироти залишаються однією з найменш психологічно захищених спільнот нашої країни. Звуженість соціального оточення в інтернатських закладах, брак соціально-адекватних моделей статево-рольової поведінки, недостатня підготовленість вихователів до роботи з такого роду контингентом створюють несприятливі умови для розвитку особистості, яка виховується в умовах батьківської деривації [4].

Сирітство - одна з тих проблем, які вкрай гостро стоять перед нашим суспільством. Сучасна світова практика в області соціального захисту дітей-сиріт представлена різноманітними формами влаштування та моделями виховання. Сформована соціально- економічна і політична ситуація в Україні призвела до зростання числа дітей-сиріт і дітей, які залишаються без піклування батьків. За данними Міністерства соціальної політики України станом на 2018 рік у країні 71566 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Слід зауважити, що держава бере на себе зобов'язання щодо вирішення основних проблем дитини: навчання, виховання, забезпечення дітей, які залишилися без піклування батьків самим необхідним. Але самостійне, доросле життя ставить перед ними проблеми, до яких вони в реальності виявляються не готовими. Це стосується організації побуту, ставлення до роботи, збереження свого здоров'я, проведення вільного часу, досвіду створення сім'ї та виховання дітей. Життя в інтернатному закладі ускладнює подальшу соціальну адаптацію вихованців [1].

На думку Н. Комарової, головним засобом, що забезпечує подолання труднощів соціалізації, є організація в установах для дітей-сиріт діяльності, різноманітної за змістом, формам, способам її виконання, адже в процесі діяльності набувається життєвий досвід, пізнається навколишня дійсність, засвоюються знання, виробляються вміння і навички [3].

Ш. Айзенштадт [6] підкреслює, що всі діти повинні бути соціалізовані, перш ніж вони можуть досягти повного статусу дорослого. Їм необхідно отримати повноцінний вплив традицій і звичаїв того суспільства, в якому діти ростуть, його загальноприйняті правила. Діти повинні освоїти знання, навички та вміння, необхідні для здійснення ними дорослих ролей.

Ми згідні з думкою про те, що процес отримання вихованцями дитячого будинку навичок, необхідних для повноцінного життя в суспільстві, - процес складний, багато в чому залежить від наявності у дітей досвіду проживання в суспільстві до приміщення в дитячий будинок, від умов проживання в сім'ї та дитячому закладі, засвоєння суспільних цінностей і норм. Крім того, вихованці сирітських установ постійно знаходяться у великому колективі дітей і не отримують достатньої індивідуальної уваги, що також накладає відбиток на формування особистості дитини в цілому.

Слід відмітити, що особистісні проблеми дитини, яка виховується в умовах дитячого закладу, обумовлені недоліком в ранньому дитинстві материнської любові - депривації. Депривація веде до різного роду порушень в розвитку інтелекту і особистості.

Як правило, сучасний ритм життя у великій соціальній групі пред'являє людині досить високі запити: стійкість до стресів, активним, швидко адаптуватися до мінливих умов життя і праці. Якщо хтось не володіє необхідними якостями, його конкурентоспроможність на ринку праці істотно знижується, що також тягне за собою зниження самооцінки людини і його статусних позицій.

Водночас, вихованці дитячих будинків навчаються, в основному, в довколишніх загальноосвітніх школах, що дозволяє контролювати їх. Для компенсації недостатнього соціального досвіду у всіх установах даного профілю проводиться курс «Соціально-правова орієнтація», який спрямований на підвищення соціальної компетентності сиріт в цілому [4].

Причини виникнення труднощів входження учня в систему соціальних відносин можуть бути абсолютно різні. Насамперед, вони пов'язані з неадекватним сприйняттям дітьми-сиротами вимог, які пред'являє навколишній соціум [5].

Дослідження і практика свідчать, що адаптація дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, особистісне та професійне самовизначення, систематизація всієї роботи щодо соціальної підтримки сиріт, є головними аспектами роботи соціального педагога в умовах професійних освітніх установ.

Акцентуємо увагу на тому, що до найважливіших методів технології соціальної адаптації з дітьми-сиротами відносяться:універсальний метод інформаційно-

консультативної бесіди; метод підтримки і стимулювання нових навичок, моделей поведінки і соціального середовища, який використовується в соціальній профілактиці; метод казкотерапії, що відноситься до способів реалізації соціальної адаптації застосовуються і такі, як адаптаційні заняття, персональний соціальний патронаж та ін. Вони орієнтують на цілісний підхід до дитині-сироті, облік його інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій, на створення суспільних умов, що сприяють мобілізації потенціалу внутрішніх сил особистості для вирішення виниклих проблем і труднощів.

Неменш важливими формами роботи з соціальної адаптації дітей-сиріт до життя в суспільстві є:

- спеціальні заняття, лекції, тренінги, ділові ігри, спрямовані на отримання дітьми різнобічного соціального досвіду;

- організація роботи секцій, майстерень, гуртків, які забезпечують розвиток різних адаптаційних компетенцій;

- екскурсії, поїздки, подорожі, що сприяють розширенню кругозору вихованців і забезпечують знайомство з культурними нормами, традиціями;

- організація кімнат соціально-побутової адаптації;

- профорієнтаційні заходи, що сприяють професійному самовизначенню, що знайомлять вихованців з різними професіями, спеціальностями;

- трудотерапія;

- арт-терапія та інші.

В даний час в адаптації вихованців до соціуму акцент робиться, як правило, на соціально-трудову, соціально-побутову та соціально-педагогічну адаптацію.

Зокрема, динаміка соціальної адаптації як складного та багатофакторного процесу характеризується численними параметрами, окремі з яких набувають пріоритетного значення в певні періоди життя людини. А саме, після закінчення загальної середньої освіти про успішність соціальної адаптації особистості свідчить, передусім, наявність у неї структурованих та диференційованих життєвих планів, які вказують на готовність випускника перейти на новий рівень соціального розвитку, конструктивно зустріти його виклики й адаптуватися до його вимог [1].

Дослідження проблеми адаптації студентів-сиріт першого курсу до навчання у вищому навчальному закладі показало, що вступ до вищого навчального закладу пов'язаний для студента-сироти зі зміною соціального оточення, соціальної ролі, з включенням в нове динамічне та інтелектуально вимогливе середовище.

Зазначимо, що вищий навчальний заклад має докласти всіх зусиль для створення оптимальних умов для адаптації студентів-сиріт першого року навчання. Йдеться про кваліфіковану допомогу в організації й плануванні самостійної навчальної роботи студентів - сиріт; ознайомлення їх з особливостями методики самостійної роботи з кожної наукової дисципліни; активізація розумової діяльності студентів на заняттях; формування потреби до самовдосконалення; забезпечення контактності викладачів і студентів-сиріт.

Відтак, найбільш загальне розуміння психологічної адаптації до нових незвичних умов передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким сирота забезпечує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації сирота отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль.

Наголосимо, що показниками успішної соціальної адаптації виступає високий соціальний статус сироти в певному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем і його найбільш важливими елементами, зокрема, задоволення практичною роботою, її організацією, умовами і змістом тощо. Показниками низької соціально - психологічної адаптації є переміщення сироти в інше соціальне середовище, де і спостерігається відхилення у поведінці.

Соціалізація постає як єдність адаптації та активності сироти: засвоєння норм і цінностей соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку з активністю студента-сироти.

Оскільки існує потреба людини в іншій людині, то соціалізація індивіда як процес становлення розвитку його соціальних властивостей повинна розглядатися в контексті співжиття індивідуальних суб'єктів. Прагнення до співжиття є природною потребою людини, яка може бути задоволеною лише через контакт з іншими людьми.

Узагальнюючи вищесказане розуміємо, що сирітство - це спосіб життя дітей, які через різні обставини залишились без батьківської турботи. Єдине, що відрізняє цих осіб один від одного, - це час спільного проживання у батьківських сім'ях, сімейних формах утримання, адже від цього залежить якість закладеного фундаменту для адаптації сиріт.

Отже, соціальна адаптація дитини-сироти виступає процесом активного пристосування особистості до умов соціального середовища, за результатами якого відбувається прийняття цілей, норм групи, соціальних ролей та інших характеристик соціального середовища. Ефективність соціальної адаптації залежить від того, наскільки адекватно особистість сприймає власну соціальну позицію, якості та соціальні зв'язки, а також дозволяє дитині-сироті не просто проявити себе, своє ставлення до людей та діяльності, а бути активним учасником соціальних процесів і забезпечувати своє природне соціальне самовдосконалення.

Список використаних джерел

1. Гордієнко Н. Особливості процесу адаптації випускників інтернатного закладу системи освіти до соціального середовища / Н. Гордієнко // Соціологічні студії. - 2016. - № 2. - С. 76-82.

2. Конвенція ООН про права дитини: шляхи практичного застосування: методичні рекомендації / упоряд. Г.М. Лактіонова та ін. - К., 2000. - 38 с.

3. Комарова Н.М. Посібник для прийомних батьків та батьків-вихователів / Н.М. Комарова та ін. - К.: Держ. соц. служба, 2006. - 104 с.

4. Робота з дитиною у прийомній сім'ї:метод. посібник. - К.: Державний інститут

проблем сім'ї та молоді, 2003. - 188 с.

5. Соціальний супровід сімей, які опинились у складних життєвих обставинах: метод. посібник / І.Д. Звєрєва та ін. - К.: Держ. соц. служба, 2006. - 104 с.

6. Eisenstadt S. From Generation / S. Eisenstadt. - N.Y.: Glencoe, 1956.

Размещено на Allbest.ru