Дослідження їжі в соціології сьогодні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тимофій Брік викладач Київської школи економіки взаємодій. Кожен соціолог, який хоче розкрити свою унікальну тезу про те, як організоване суспільство, має знайти такий приклад, який буде простий і зрозумілий, трохи провокативний (деконструкція чогось усталеного - це сильний прийом), а також має спиратись на доступні дані. Мабуть, не дивно, що їжа лягла в основу багатьох соціологічних історій.

Макропогляд на їжу та споживання

Для класичної соціології будь-який предмет дослідження (не тільки їжа чи споживання) часто був лише сюжетом або складовою більшої історії. Залежно від конкретної соціологічної школи дослідників цікавили процеси утворення культур, соціальних груп і класів, інститутів та організацій. Головною мотивацією часто було бажання описати становлення чогось великого. Відповідно, їжа сприймалася соціологами як елемент цього “чогось”.

Так, наприклад, Пітірім Сорокін ще в 1937 р. намагався дати визначення культурі й починав з того, що для початку культура - це просто механічний набір “культурних елементів” - від простих меблів до витворів мистецтва, від книжок на полицях до ідей, які є в цих книжках1. Їжа в цьому плані фігурувала як один із елементів, що формує культуру2. Іншим відомим соціологом початку та середини ХХ століття був Норберт Еліас, який поставив собі за мету соціологічно описати становлення західної цивілізації3. Знову ж таки, їжа та культура споживання стали лише ілюстрацією великої історії - як саме виникають та зникають великі суспільні системи. Цікаво, що Еліас звертав увагу на те, як змінюється суть стосунків між людьми. Адже з часом інтенсивність контактів зростає, люди стають дедалі більш залежними одне від одного (процес поділу праці та політичні структурації сильно на це вплинули). Упродовж історичного розвитку модерних суспільств люди були змушені переоцінити свою поведінку - те, що було колись прийнятним, припиняє таким бути. У працях Еліаса дуже багато приділяється уваги саме вживанню їжі та становленню етикету. Нова аристократія має виробити нові правила гри для того, щоб забезпечити свій статус і виживання. Утворення цієї групи й належність до неї великою мірою регулюються саме правилами споживання їжі та через сором порушити ці правила.

Пізніше дебати про утворення нових соціальних груп будуть точитись між багатьма соціологами. Що робить соціальний клас класом? Спільна позиція в соціальній ієрархії, доступ до шансів на якісне життя чи ті практики соціального та культурного споживання, які притаманні тільки цій групі?

Сучасний економіст, економічний історик і трохи соціолог Бранко Міланович систематично вивчає глобальний розвиток та глобальні нерівності4. Його головна теза полягає в тому, що з 1980-х років глобалізація сильно вплинула на економіку всіх країн. Проте виграли від глобалізації лише найбідніші й найбагатші верстви. Водночас середні класи відчули серйозну стагнацію. У цих до слідженнях Міланович не цурається класового аналізу й говорить про класи в термінах доступу до ресурсів і банально їжі (оскільки в найбідніших країнах світу доступ до їжі все ще є важливою змінною для визначення місця людини в соціальній ієрархії). Інші ж дослідники, які намагаються зрозуміти, яка саме класова схема пасує сучасним розвиненим суспільствам, наполягають на тому, що саме спільні практики споживання можуть визначити клас. У дослідженнях Майка Саважа часто можна зустріти практики вегетаріанства чи вживання м'яса як змінної, що може передбачити класову позицію людини5.

У цілому такий погляд на їжу є цілком зрозумілий. Не всі люди однаково харчуються. Доступ до їжі є й ознакою статусу, і наслідком розвитку суспільств. Власне, історики й самі часто звертаються до такого погляду. Особливо це притаманно економічним історикам і демографам. Ще Рікардо і Мальтус намагались пояснити розвиток економіки через кілька дуже простих змінних - якість життя, народжуваність і смертність. Історики часто апелюють до цих трьох параметрів, якщо хочуть описати індустріалізацію6. Більшість сучасних підручників містять історію про так звану мальтузіанську пастку. Простою мовою ця модель описує ситуацію, коли спільнота балансує між двома параметрами - якістю життя та зростанням кількості людей. У доіндустріальну епоху все, що спричиняло смертність, призводило до поліпшення життєвих стандартів. І навпаки - все, що зменшувало смертність, призводило до погіршення життєвих стандартів (формалізовані пояснення цього доволі прості й трапляються в більшості підручників з демографії7). Індустріальна революція і розвиток технологій зламали цю систему й вивели людство з “мальтузіанської пастки”.

Сучасні економічні історики намагаються детально описати цей перехід для різних суспільств. Для того, щоб робити адекватні порівняльні дослідження якості життя в різних культурах у різні епохи, історики намагаються відшукати так званий прожитковий мінімум, або скільки потрібно заробляти простою некваліфікованою працею, щоб забезпечити себе мінімальною кількістю калорій для виживання. Цікаво, що на перший погляд таке вузьке завдання - дослідити лише два параметри зарплат і калорій - дає змогу історикам вибудовувати великі історії індустріальних змін і розвитку цілих суспільств8. Тож на перший погляд зовсім незначна тема - скільки рису міг собі дозволити купити працівник у Пекіні в XVIII столітті, насправді, дає підстави сучасним економічним історикам спростовувати класичні тези Адама Сміта.

Різноманітні дані про споживання калорій на душу населення в історичній перспективі можна знайти на відомому сайті ourworldindata.org.

Мікропогляд на їжу та споживання

Двадцяте століття було напрочуд бурхливим у плані розвитку соціальних наук. Не всі соціологи були задоволені розвитком макропідходів, які часто-густо не мали в своїх схемах місця для головного об'єкта соціологічних досліджень - людини. Людські думки, погляди, взаємодії часто були виключені з “великого” макротеоретизування. До того ж ігнорувались ті унікальні смисли, які люди вкладали у свою поведінку. Відкритим залишались питання, а як саме люди формують спільне бачення суспільних процесів? І як саме макрорівень взаємодіє з конкретними людьми? Відповіді на ці питання прийшли з різних сторін у різні декади ХХ століття - символічний інтеракціонізм, біхевіоризм, теорії обміну, етнометодологія. Це все дуже різні течії, які поставили в центр своїх пошуків саме людину та її поведінку. Інтеракціоністів цікавили символи та їхні інтерпретації, якими обмінюються люди, тим самим конструюючи соціальну реальність навколо. Біхевіористів цікавили патерни індивідуальної й колективної поведінки та що на них впливає. Теорія обміну виходила з доволі формалізованих моделей про раціональність обміну інформації між людьми. Етнометодологія вивчала звичні й усталені норми, які колись сформувались, але продовжували впливати на людей через свій трохи рутинний прояв у повсякденних взаємодіях з іншими9.

Не дивно, що і в цих напрямах знайшлося місце дослідженням навколо їжі (причому іноді в доволі неочікуваній та ексцентричній манері). Наприклад, Гарольд Гарфінкель був відомий експериментами, які мали розірвати чи зруйнувати повсякденні правила (рутину) спілкування між людьми. Коли ці правила були розірвані, то (на думку Гарфінкеля та його послідовників) можна було б спостерігати, як саме люди вибудовують взаємодію заново. Грубо кажучи, це був такий сократівський метод ставити питання перехожим, але в цьому разі замість питань пропонувалась серія провокативних дій, які мали змусити людину глибоко замислитись над власною рутиною, яка зазвичай глибоко не рефлексується. Так, студенти Гарфінкеля пропонували залишити чайові своїм батькам чи друзям після спільної вечері. Акт вживання їжі в колі друзів та родичів не передбачає чайових чи грошової винагороди. Але в ресторані чи барі чайові часто сприймаються як щось очевидне. Гарфінкель та його студенти порушували правила цих звичних ситуацій, щоб вивчити реакцію людей і як вони обґрунтовуватимуть “фундаментальну природу” соціальної поведінки, до якої вони просто звикли.

Бажання відшукати соціальні конструкти виникало не тільки в соціологів, а й у істориків. Під впливом тих самих філософських течій та гносеологічних проблем історики почали відкривати для себе конструктивізм. Наприклад, історики погодились, що нації - це вигадані спільноти10. До того ж історики почали обережніше ставитись до власних історичних джерел чи історіографії, адже їх “творці” так само були долучені до соціального конструювання реальності.

Прикладом того, як це розуміння конструктивізму вплинуло на дослідження споживання серед істориків, можна побачити в цілій низці праць голландських істориків модернізації11. Так, у різних голландських дослідженнях ХІХ століття згадується, що значимим фактором високої смертності серед немовлят було те, що католицькі священики вбачали аморальним годування груддю (якщо дитина бачить оголені частини жіночого тіла, то це сприймається як сором). У той самий час дослідження вказують, що для зростання народжуваності, жінок стимулювали грошовими винагородами та прикрасами за кількість немовлят, яку вони вигодують груддю. Ця історія має подвійне дно конструктивізму. Для початку мова йде про те, що різні соціальні групи (протестанти та католики) вкладали різне значення в акти годування молоком. З іншого боку, сама згадка в історичних джерелах про спеціальні заохочення жінок до годування була визнана істориками сумнівною. Скоріш, було запропоновано, що ідея цього заохочення була частиною інформаційної кампанії щодо створення позитивного образу у протестантської політичної еліти. Відповідно, історики мали деконструювати джерело й відокремити його автора та авторську мотивацію від власне історичної інформації.

Перехід від мікро до макро

Соціологи здавна зацікавлені в тому, щоб описати зв'язок між індивідуальною поведінкою та суспільними змінами. Один із класиків соціології казав, що пошук цих зв'язків можна назвати “соціологічною уявою”12. Він казав, що соціологічна уява - це поєднання історичних процесів та індивідуальної біографії людини. Сучасна соціологія одержима пошуком переходу від конфігурації зв'язків на мікрорівні до змін суспільних процесів на макрорівні (власне сама цитована соціологічна стаття Марка Грановетера, яка отримала понад 53 тисячі посилань, саме про це13). Що це означає на практиці? Це означає дві речі. Перша більш теоретична. Соціологи стверджують, що зв'язок між мі- кро та макро проявляє себе через усю ту сукупність контактів, у яку вплетена людина (незалежно від того, чи вона їх усі активує). Конфігурація цих контактів та структурна позиція людини серед них може суттєво вплинути на її участь у колективних діях. Друга більш емпірична. Виміряти цю сукупність контактів та позицію людини серед усіх зв'язків можна за допомогою мережевого аналізу.

Мережевий аналіз - це сучасний і швидко зростаючий напрям у соціальних науках. Він полягає в застосуванні математичної теорії графів до вивчення суспільних явищ14. Цей метод дає змогу кількісно виміряти й моделювати зв'язки між соціальними об'єктами (людьми, групами, організаціями), а також давати якісну оцінку цим зв'язкам (сутність та якість цих контактів).

Як і попередні важливі напрями в соціальних науках, мережевий аналіз не оминає дослідження їжі та споживання. Власне, одне із самих вірусних досліджень цього напряму в ХХІ столітті було пов'язано саме з соціальним аспектом вживання нездорових продуктів харчування15. У сучасному світі відбуваються важливі дебати щодо причин ожиріння серед різних верств населення. Висуваються альтернативні гіпотези, серед яких і економічні нерівності (не всі люди можуть дозволити собі якісно харчуватись), і погану якість виробництва їжі чи погану екологію, а також погані навички серед окремих людей приймати правильні рішення щодо власного здоров'я. Однак саме це мережеве дослідження Крісткіса і Фавлера продемонструвало, що ожиріння - це соціальна проблема.

Дослідники мали доступ до унікальної бази даних, а саме мережі знайомств серед 12 067 людей, які були під систематичним лікарським наглядом із 1971 по 2003 роки. Соціальні мережі кожного індивіда включали чоловіка чи жінку, друзів, братів та сестер, сусідів. Статистичні моделі показали, що ймовірність людини захворіти на ожиріння з часом зростала на 57 відсотків, якщо вони мали друга, який недавно сам захворів на ожиріння. Для шлюбних пар така ймовірність була 37 відсотків. Головний аргумент дослідників полягає в тому, що ми перебуваємо під впливом оточення. Якщо структура наших зв'язків уможливлює певний потік інформації та соціальних норм, то ми неодмінно будемо під впливом цих зв'язків. Різна конфігурація зв'язків може мати відповідний різний вплив на людей із подібним соціальним статусом чи вподобаннями.

Це і подібне дослідження стали важливим досягненням у розвитку соціології, оскільки змогли зв'язати в одній теоретичній та емпіричній моделі індивідуальну поведінку й “невидимі” впливи соціальної структури - а саме зв'язків16. Загалом історики цікавляться мережевим аналізом. Наприклад, у мережі можна прочитати перші безкоштовні випуски журналу Journal of Historical Network Research (https://jhnr.uni.lu/index.php/jhnr). На жаль, тема їжі та споживання там ще не порушувалась, але в майбутньому це може бути черговим напрямом, де соціологія та історія зможуть доповнити одна одну.?

їжа соціальний економічний

Література

їжа соціальний економічний

1.Allen, R. C. (2009). The British industrial revolution in global perspective. Cambridge, UK: Cambridge Uni-versity Press.

2.Allen, R. C., Bassino, J. P., Ma, D., Moll-Murata, C. & Van Zanden, J. L. (2011). Wages, prices, and living stan-dards in China, 1738-1925: in comparison with Europe, Japan, and India. The Economic History Review, (64), 8-38.

3.Anderson, B. (2006). Imagined communities: Reflections on the origin and spread of nationalism. London, UK: Verso books.

4.Christakis, N. A., & Fowler, J. H. (2007). The spread of obesity in a large social network over 32 years. New England journal of medicine, 357(4), 370-379.

5.Clark, G. (2008). A farewell to alms: a brief economic history of the world (Vol. 25). Princeton, NJ: Princeton University Press.

6.Elias, N., & Jephcott, E. (1978). The civilizing process (Vol. 1). Oxford, UK: Blackwell.

7.Granovetter, M. S. (1977). The strength of weak ties. In Social networks (pp. 347-367). New York, NY: Academic Press.

8.Milanovic, B. (2016). Global inequality: A new approach for the age of globalization. Cambridge, MA: Harvard University Press.

9.Mills, C. W. (2000). The sociological imagination. Oxford, UK: Oxford University Press.

10.Savage, M., Devine, F., Cunningham, N., Taylor, M., Li, Y., Hjellbrekke, J., ... & Miles, A. (2013). A new model of social class? Findings from the BBC's Great British Class Survey experiment. Sociology, 47(2), 219-250.

Размещено на Allbest.ru